РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Вплив синергетики на розуміння людини і суспільства - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Людина перебуває в стабільному стані та нестабільному, вона в собі несе хаос і порядок. Російський літератор Д.Ліхачов писав:"... творчість завжди зв'язана з деякою нестійкістю, то більшою, то меншою, - нестійкістю, яка є відображенням хаотичного начала в світі" [І]. Не тільки творчість, але будь-який рух, дія, діяльність взагалі виводить людину із стану стабільності, стійкості, лінійного руху. В таких випадках все може бути і позитивне і негативне, і добре і зле, і корисне і шкідливе. Тобто рух, дія, творча діяльність включають в себе випадок. Рух, дія, діяльність приводить людину в стан нестійкості, а остання робить людину вільною, розкріпачує її. В моменти нестійкості яскраво проявляється індивідуальність. Як хаос так і порядок лише моменти цілого. Ніщо, ні хаос, ні порядок не можуть бути перманентними. Хаос - ознака кризи форми буття. Але в хаосі виявляються сили, які по-новому організують життя. Із хаоса утворюються упорядковані структури, порядок, із порядку - неупорядковані структури, хаос. Конструктивний хаос руйнуючи будує і, навпаки, будуючи руйнує. До "хаосу" близькі поняття "революція", "криза". Революція виникає, коли старі структури заважають розвитку. Революція, бунт, конфлікт, безпорядок – форми протесту проти гальмівної стійкості, кризи - свідчать про те, що старі джерела розвитку вичерпали себе і процеси руйнації, розпаду стали переважати. Хаос – це теж певна структура, абсолютно безструктурної частинки буття не існує. Існують закони хаосу. В хаосі існує конструктивне начало і тому хаос є умовою, наприклад, творчості людини. Хаос виникає, коли стикаються мікро- і макрозакони, здійснюється взаємне руйнування. Системоутворюючою категорією синергетики, як нової парадигми є самоорганізація – здатність до саморозвитку за рахунок не тільки притоку ззовні енергії, речовини, інформації, але й за рахунок внутрішніх можливостей. Синергетика досліджує складні, відкриті системи, які еволюціонують. Наприклад, суспільство в цілому, або його підсистеми. Російський вчений М.Мойсеєв писав, що "кожен стан соціальної системи є біфуркаційним. Саме ця обставина приводить до різкого прискорення всіх процесів самоорганізації суспільства" [2]. У суспільстві закономірно виникають дезорганізаційні процеси, оскільки накопичуються проблеми, протиріччя. Деякі з них розв'язуються в рамках системи, а деякі вимагають зміни самої системи. Спочатку дезорганізація, хаос виникають на рівні мікросвіту, в окремих явищах, підсистемах, потім переходить на макрорівень. Конвергенція деяких властивостей, явищ соціалізму і капіталізму є формою соціальної синергії. Західний капіталізм не обходиться без планування, він поєднує організацію (планування) і самоорганізацію (ринок). Біда і вина соціалізму в тому, що він абсолютизував організацію, тобто планування і знехтував самоорганізацією, ринком. Нова пізнавальна система, створена синергетикою повинна навчити людину жити в нестабільному, хаотичному світі, багато суспільних явищ мають нелінійний характер та підпорядковані самоорганізації. Людина теж є відкритою, складною, еволюціонуючою істотою. Ці людські якості лінійно не розташовані в часі, вони взаємодіють, є синергійними Відкритість веде до складності, яка є основою еволюційною розвитку особистості. Відкритість до нового досвіду шлях до формування особистості, тобто розвитку талантів, здібностей. Уже питання, які ставить людина природі, суспільству, іншій людині свідчить про її відкритість і складність. Питання породжує очікування, певним чином настроює людину. Характер питань свідчить про рівень розвитку людини та її епохи, культури, цивілізації, цілеспрямованості особи. Лінійні системи - пасивні, нелінійні є активними. Лінійні системи функціонують тільки під впливом зовнішніх сил, нелінійні - під впливом внутрішніх сил, вони самодіють, спонтанно самопороджують нові структури. Синергетика як науковий напрям виник в 70-х роках XX ст. У 1969 році німецький фізик Ганс Хакен читаючи лекції про лазерне випромінювання в університеті міста Штуттгарт вжив нове слово "синергетика", що означає співробітництво, узгоджена дія, співучасть. В процесах лазерного випромінювання Хакен відкрив самоорганізацію: певна структура світлової хвилі виникла без зовнішнього втручання. На зміну хаосу прийшов порядок [3]. Синергетика – наука про самоорганізацію, тобто про самовиникнення і самопідтримання упорядкованих часових і просторових структур у відкритих нелінійних системах різної природи. Системи, які досліджував Хакен були відкриті, нелінійні. Нелінійність означає, що перехід від неорганізованої поведінки атомів до злиття їх випромінювання в когерентну світлову хвилю проходить не в лінійній пропорції, а стрибкоподібне, в той момент коли приплив енергії перевищить певний бар'єр. Розрізнена і невпорядкована поведінка окремих атомів, тобто хаос шляхом фазового переходу стає порядком. Можна визначити параметри порядку, описати складність системи. Параметри порядку підпорядковують поведінку окремих елементів системи (принцип підпорядкування Хакена) Ефекти утворення стійких структур в умовах інтенсивного зовнішнього припливу енергії відомі були і до Хакена (утворення лунок Бернара, викликані конвективними течіями в рідині, яка підігрівається знизу, утворення локалізованих структур горіння і тепла у надшвидких лавиноподібних еволюційних процесах). Відоме друге начало термодинаміки про ріст безпорядку (ентропії) в замкнутих системах втрачає свою силу для відкритих нелінійних систем, які вивчає синергетика. Локалізовані і швидкорозвиваючі структури існують за рахунок зростаючої хаотизації середовища на основі ентропії. В хімії в 70-х роках XX ст. теж було спостережено спонтанне виникнення упорядкованих структур. В різних експериментальних умовах в однієї і тієї ж системи можуть спостерігатись різні форми самоорганізації - хімічні годинники, стійка просторова диференціація або утворення хвилі хімічної активності на макроскопічних віддалях. Часова структура – це коливання з регулярною періодичністю, яку відкрили російські вчені Бєлоус Б. і Шаботинський А. Для теоретичного опису цього явища Прігожін та його співпрацівники розробили спеціальну модель – брюселятор. Вона була створена так: дві речовини вступають в реакцію. Концентрацію однієї з них (управляючої) поступово збільшують. Як тільки концентрація переходить критичний поріг стаціонарний стан хімічної системи стає нестійким і концентрація двох інших речовин, які реагують починає коливатись з чітко вираженою періодичністю, встановлюється стійкий періодичний рух. Кінцеве місце сходження фазових траєкторій руху складної системи називають аттрактором. Така висока впорядкованість, що грунтується на узгодженій поведінці міліардів молекул для Пригожіна здається неправдоподібною. Але це факт. І ми маємо ефект когерентної кооперативної поведінки елементів в хімічних системах. Дисипативні (розсіювальні) структури самовільно, самочинно виникають і розвиваються. Ці структури в стані нестійкості чутливі до найнезначніших випадкових відхилень в середовищі. Цей момент нестійкості називається біфуркацією. Ідеї синергетики можна застосовувати до проблеми виникнення живого. Адже живе – вище втілення самоорганізації. Синергетика приближує науку до відкриття єдиного начала світу, неорганічної та органічної природи. Вона дає міждисциплінарний науковий аналіз закономірностей процесів самоорганізації і еволюції складного. Феномен самоорганізації явища складності, нелінійності, хаосу, порядку як ключові поняття синергетики об'єднують всі науки, виявляючи дещо єдине в Іде^и: природі. Якщо нелінійна відкрита система та її внутрішні флуктації або зовнішні впливи перевищують деякий поріг, то вона може стрибкоподібне перейти в новий макроскопічний стан. Стан системи може стати дискретним, виникають структури -аттрактори, які мають обмежене число. Тільки певний набір еволюційних шляхів дозволений, бо тільки він відповідає внутрішнім властивостям розглядуваної системи. Майже в усіх явищах світу ми спостерігаємо дискретність та обмеженість станів. Відома дискретність енергетичних рівнів в атомі, що відповідає орбітам електронів, або якісна визначенність хімічних елементів, що являють собою набір можливих в природі типів атомів. В живому світі дискретність проявляється в рухах (біг, ходьба, крок). Аттрактор - стан системи, до якого вона еволюціонує. Структури — аттрактори і є дискретні стани системи. В графічному зображенні аттрактор - сходження траєкторій до однієї точки. Аттрактор (точка притягання) здійснює детермінацію майбутнім, прийдешнім станом системи, який ще має бути. Виникає проблема цілепокладання в неорганічній природі. Аттрактор ніби ціль руху системи. Методологічно розуміння аттрактора як ціль працює. Такі точки - аттрактори, певні хвилини, години, дні, роки, з яких починається перелом, суттєва зміна переживає кожна людина на шляху свого життя. Вони як застереження, осторога, переосторога не є випадковими. Синергетика стверджує, що немає наперед заданого історичного ходу розвитку. Набір можливих еволюційних шляхів обмежений, але в силу впливу випадкових факторів може бути вибраний той або інший. Флуктації, або незначні випадкові збурення в системі: 1) можуть не вносити в систему помітних відхилень, 2) грати роль зародження нового стану, або, 3) спускового крючка, "останньої краплі" до стрибка системи в інший стан. В нелінійній системі важливий момент вибору між різними аттракторами, шляхи еволюції, біфуркація. Якщо вибраний аттрактор, зроблений певний вибір, здійснена біфуркація, шлях еволюції вже налперед визначений. Було так, а могло бути зовсім по-іншому. Так думає кожна людина огДядуючи, осмислюючи свій життєвий шлях, але як ти щось вибрав (професію, дружину, друзів), то вийшло так як має бути в залежності від характеру професії дружини, друзів, твого характеру, випадкових обставин. Чим більш нестійка система, чим ближче вона до точки біфуркації (нового стану, нового шляху), тим більш вразливіша, чутливіша до зовнішніх впливів. І тоді малі причини породжують великі наслідки. Мікрофлуктації прориваються на макроскопічний рівень і визначають процес в цілому Можна зробити такий висновок: незначні космічні впливи при народженні дитини (рівень радіації, геомагнітні збурення, зміни гравітації, викликані розміщенням планет) можуть сильно вплинути на подальше життя людини її фізичний та психологічний стан. Більша кількість степенів свободи підвищує рівень її впорядкованості. Здійснюється порядок через хаос. Система навіть тягнеться до хаосу, критичної нестабільності. В генетиці відкриті так звані мобільні гени, які перестрибують із одного місця ланцюгу ДНК в інше і вносять мутації в генетичний код. За рахунок збільшення числа мутацій збільшується число первинних варіацій особин, із'яких V потім проходить природній вибір. Це призводить до думки про наявність в природі об'єктивної доцільності, яка не просто вибирає щось серед маси випадковостей. Утворена складна структура прискорює темп свого розвитку. Темп розвитку цілого вищий, ніж темп розвитку структури, яка входить в ціле. Вигідніше розвиватися разом. Просторова конфігурація складної еволюційної структури інформативна. На основі синергетики вчені зробили ряд нових висновків або підтвердили старі, давни відомі, наприклад: · все у світі взаємопов'язано; · кожне щось не маріонетка і не пан, не господар, не володар в універсамі, а активний його елемент: · світу притаманна нестабільність, нелінійність, випадковість і тому, події · мають ймовірний характер і однозначне передбачення неможливе; · треба діяти, впливати в певному місці та в певний час; · здійснити не можна що в принципі неможливе, тобто суперечить природі існуючого, не відповідає його внутрішнім властивостям; · малим, мізерним можна досягти великого, значного, а великим, гучним величним не завжди можна досягти більшого, значнішого. Завдяки синергетиці впродовж 70-80-х років 20-го століття здійснився загальнонауковий парадигмальний поворот. Стосовно суспільства синергетика наполягає на паралельності та взаємодоповняльності організаційних й самоорганізаційних механізмів породження соціального порядку. Лінійноеволюціоністський погляд не приймається. Самоорганізаційна картина світу побудована на синергетичних мисленнєвих конструктах, утверджує взаємозв'язок і взаємозалежність різних форм існування матерії. Спільність, спорідненість ця виявляється у спільності самоорганізаційних законів, що діють у складних відкритих системах будь-якої природи, а також у ритмічній узгодженості життя цих систем, пов'язаних одна з одною внаслідок своєї відкритості. Основні структури, які виникають за такими законами мають спільні для всіх систем ознаки. Ці структури називають автопоетичними, тобто вони спрямовані не на виробництво якогось продукту, а на своє власне відновлення, самовідновлення. Щодо суспільства, то така самоорганізаційна складова по-перше, спирається на глибинні психологічні механізми (є природною) і, по-друге, передує організаційній, тобто, неприродній, раціональній, планувальній, цілепокладальній діяльності. Звідси слід обережно ставитись до самовпевнених конструктивно-проективних домагань у процесах соціального конструювання. Необхідно приборкувати волюнтаристські, індивідуалістичні тенденції. Культура, як зазначає Еріх Ян, представник самоорганізаційного напрямку у філософії, є природнім продовженням наскрізних законів, що дістають вияв у суспільстві. Соціогуманітарне знання знаходиться в кризовому стані. Методологічну кризу намагаються подолати на шляхах концепцій самоорганізації. Самоорганізація -нова соціогуманітарна парадигма. Концепція самоорганізації дістає свій стимул у зв'язку з проблемою виживання, кризою гуманізму. Одним із виходів із цієї кризи бачать у зростанні значущості нового бачення, розуміння світу, новому наповненні таких понять як "людина", "природа", "нація", "суспільство", у новому осмисленні відносин "людина-природа", "людина-суспільство", "людина-людина" Ідея синергії, коеволюції за умов зростаючої антропогенної кризи привертає дедалі пильнішу увагу. Оптимальною моделлю світового розвитку вважають модель взаєморозвитку, що описується поняттям "синергія" і припускає узгодженість дій багатьох людей, організацій, інститутів на шляху виживання як мети. Проблема подальших шляхів і форм оволодіння навколишнім світом і своїм власним, людським актуалізувати питання про співвідношення раціонального чуттєвого, логічного і ціннісного. Проблема виживання людства постала в тому, що стрімко росте вантаж артефактів цивілізаційного розвитку і він загрожує подальшому фізичному існуванню людства. Баланс у системі "природа-цивілізація" сягнув небезпечних ентропійних рівнів. Можливі спонтанні непередбачувані результати такого ентропійного зростання. Необхідний перехід сучасного людства від стану хаотичності й неконтрольованості до стану збалансованості. Побутує думка, що вихід треба шукати передусім у зміні картини світу, на підставі якої людина вибудовує свої відносини з природою і суспільством. У цю змінну картину світу слід вкласти як основну ідею - ідею цілісного світу, єдність світу, його взаємопов'язаність. В цьому напрямі зроблені кроки кібернетикою, теорією систем, синергетикою. Існує ще постмодерністський підхід щодо розв'язання даної кризи, проблеми, зміни мисленнєвих установок модерну, подолання стереотипів модерністського світописання. Постмодернізм робить ставку на фрагментарності, плюральності, принципової відмови від усіляких холістичних картин світу, властивих самоорганізаційному підходу. В соціології фокусом переосмислення мають стати, на думку деяких вчених моделі соціальних змін, покладені в основу соціальних уявлень людей П.Штомка, одним із фундаторів соціології соціальних змін, пише, що те, що люди думають про соціальні зміни принципово важливе, щоб надихнути їх на дії. Самоорганізаційна парадигма дає нам подивитись на проблеми суспільного та цивілізаційного розвитку під кутом нелінійного бачення, нелінійного мислення. Перше, що піддається сумніву з точки зору нелінійності це постулат прогресивності світового розвитку. Упродовж тривалого періоду мислителі вірили, що людство прогресує, йде до досконалого суспільства. Тільки в роботах Ф.Тенніса пролунали сумніви у безумовності прогресу. Виникли пошуки непрогресивістських моделей соціальної динаміки. Самоорганізаційні закономірності змушують визнати принципову нелінійність соціальних змін. Найяскравішими проявами соціальних змін є революції (пікові моменти соціальних криз). Штомка П. перелічує такі проблемні питання розуміння революції: 1) детермінанти, чинники революції; 2) причини раптовості вибухоподібності масової поведінки у період революції; 3) закономірність і випадковість революцій у загальній картині соціальних змін; 4) розбіжність результатів революцій із планами, програмами, мріями їхніх ініціаторів; 5) непередбачуваність революцій. Ці проблеми, загадки революції знаходять своє пояснення у межах самоорганізаційних моделей соціальної зміни, для яких криза системи, катастрофа - найбільш значимий момент активізації самоорганізаційних явищ. Основними поняттями у проблемі соціальної кризи розглядуваної з точки зору самоорганізації є біфуркаційна точка та соціальна ентропія. Лінійні процеси демонструють поступовість у змінах, структурні зміни мають назрівати пропорційно деякому чиннику, що їх детермінує зростаючи, поширюючись, накопичуючись. Але цього не трапляється у нелінійних системних процесах, коли основні системні характеристики тривалий час зберігаються незмінними за значних коливань параметрів. Наприклад, зубожілість людей зростає, зарплати не виплачуються, а люди не протестують, продовжують працювати, терплять, миряться, революцій не настає. З лінійної точки зору прогнозують стабільність на подальшу історію розвитку. Але раптом, з несуттєвого приводу лавина сходить, починається революція, що жахає своєю спонтанністю і непередбачуваністю завершення. Жодна із сучасних світових теорій розвитку суспільства не передбачила падіння Берлінського муру, возз'єднання Німеччини, завершення холодної війни, падіння комуністичних режимів в Європі, розпад СРСР, нечуваний напад терористів на основні символи США. Соціальні зміни, які відбулися останнім часом здаються нелогічними і нерозумними. У світі переважають процеси інтеграції і раптом розпадається такий інтегрований комплекс як світова система соціалізму СРСР. Самоорганізаційні закономірності як пояснювальні схеми допомагають зрозуміти такі нелогічні процеси. Якраз нелінійні системи здатні до раптових, катастрофічних перебудов саме внаслідок внутрішнього стану, а не в результаті зовнішнього впливу. Криза, яка назріває у системі мірою зростання її ентропії (мірою дезорганізованості) настає лише після певного граничного бар'єра, певного рівня дезорганізації. Непередбачуваність щодо результатів революції пояснюється непередбачуваністю поведінки нелінійної системи в точці біфуркації, що відкриває можливість кількох напрямів трансформаційних змін. Коли вибір на користь однієї з них визначаються втручанням випадку на рівні малих флуктацій. Парадоксами нашого часу є етнічні революції, відродження етнічності. Весь світ прямує до створення наднаціональних утворень, скасовує кордони, запроваджує загальну валюту, спільний економічний простір і раптом боротьба за нації -держави.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (05.08.2016)
Просмотров: 428 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: