РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Виникнення і становлення соціології як самостійної науки - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Огюст Конт і Герберт Спенсер – засновники соціологічної науки. Класична соціологія: Еміль Дюркгейм про предмет та метод соціології. Класична соціологія: Макс Вебер як засновник розуміючої соціології та теорії соціальної дії. Інтегральна соціологія Пітіріма Сорокіна 1) Огюст Конт (1798 - 1857 рр.) - французький мислитель, якого вважають батьком соціології. Як вже згадувалося, він запропонував термін "соціологія" і вперше використав його у 1824 р. в своїх листах. Заслуга О. Конта полягає насамперед в тому, що він обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, виділення соціології в якості самостійної науки, базування цієї науки на спостереженні та експерименті, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки в цілях здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Соціологія, яка е вершиною наук, за Контом, повинна розвиватись як аналіз соціальної динаміки і соціальної статики. Соціальна динаміка покликана розглядати загальні за-кони соціального розвитку, тоді як соціальна статика повинна зосередитись на "анатомії суспільства" і взаємодії його складових елементів. Конт досліджував соціальну роль соціальних інститутів (таких як сім'я, власність, держава) в підтриманні цілісності соціального порядку. Основні праці Конта: шеститомна праця "Курс позитивної філософії" (1830-1842 рр.) і чотиритомна праця "Система позитивної політики" (1851-1854 рр.). Основний зміст соціологічних поглядів О. Конта можна звести до наступного:* при вивченні соціального життя слід не покладатися на здогадки, а опиратися на спостереження, порівняльні методи;* вивчення соціальних явищ не може бути абсолютним, а завжди є відносним, в залежності від нашої організації і нашого становища в соціальній сфері; * наука соціологія повинна давати відповідь не лише на питання, що існує але й на питання як відбувається явище, вміти передбачити і розв'язати проблеми, що виникають;* все .існуюче існує лише в тій мірі, в якій це буде доведено наукою; це можливо лише у тому випадку, якщо будуть вивчатися реальні факти сусвільяого життя;* існує взаємозв'язок соціальних елементів, частин і підрозділів суспільства (людей, груп, спільнот та ін.) Отже, О. Конт став засновником не лише нової науки, але й справжнього соціологічного підходу до аналізу соціальних .явищ і процесів. З появою праць О. Конта соціальна теорія набуває інституціонального статусу, одержує права громадянства в науковому світі. До яскравої плеяди різнобічних дослідників відносять і англійського філософа і соціолога Герберта Спенсера (1820 - 1903 рр.). Він одержав технічну освіту і потім довгі роки займався науками: біологією, психологією, соціологією, етикою і т. д. Спенсер заснував органічний напрямок в соціології. Основу соціологічних поглядів Спенсера склав метод аналогії між біологічним організмом, його еволюцією і соціальним, надорганічним організмом і його еволюцією. Цей метод ґрунтувався на тому, що і там і там відбувається перехід від простого до складного. На думку Спенсера, соціальний організм складається з трьох основних систем: регулятивної, виробляючої засоби для життя і розподільчої. Джерелом класових відмінностей вважав завоювання: переможці утворюють панівний клас, переможені стають рабами. Головним для Спенсера було вивчення не суспільства в цілому, а його структурних одиниць, їх функцій та взаємозв'язку. Висунувши на перший план вивчення структури суспільства і функцій його структурних елементів, Спенсер заклав основи структурно-функціонального напрямку в соціології, сприяв виникненню функціоналізму однак, лише частина його наукової спадщини актуальна для сучасної соціології. Головна його праця - «Основи соціології» (1896 р.), в якій він робить висновок: перемагає те суспільство, в якому більша кількість людей пристосовується до промислової праці, але при цьому владні структури поважають особисті потреби та інтереси. 2) Французький соціолог Еміль Дюркгейм (1858-1917 рр.) одержав широке визнання як один із засновників сучасної соціології, який сприяв визначенню предмета і встановленню автономії соціології, яку викладав в університеті Бордо і в Сорбонні. В своєму соціологічному аналізі Дюркгейм використовував колективістський підхід. Він заперечував, що утилітарна версія індивідуалізму може забезпечити основу побудови стабільного суспільства. Стверджував також, що соціологічний метод повинен мати справу з соціальними фактами. При написанні своїх праць Дюркгейм добре усвідомлював те, що індустріальні суспільства пов'язані з багатьма конфліктами. Вважав, що в розвинутих суспільствах повинна, з'явитись нова форма соціального порядку, заснована на органічній солідарності. Дюркгейм вважав галуззю соціології дослідження соціальних фактів, а не індивідів. Говорив, що суспільства мають свої релігії, які не можна звести лише до дій і мотивів індивідів, і що індивіди формуються і обмежуються соціальним середовищем ("Правила соціологічного метода", 1895 р.). В "Самогубстві" (1897 р.) Дюркгейм пояснив, яким чином на рішення здійснити самогубство мають вплив різні форми соціальної солідарності в різних соціальних ситуаціях. Базуючись на вивченні статистики самогубств в різних суспільствах і різних групах в межах цих суспільств, Дюркгейм виявив чотири види самогубств: егоїстичні, анемічні, фаталістичні, альтруїстичні. В своїх працях з питань політики Дюркгейм виражав стурбованість зв'язку з небезпекою для суспільства, яка йде від індивідів, які не відчувають, що соціальні норми є значимі для них, тобто тих, які знаходяться в стані аномії. Відомими також е його праці "Примітивна класифікація" (у співавт. з М.Моссом 1903 р.), "Елементарні форми релігійного життя" (1912 р.). 3) З іменем німецького соціолога, соціального філософа і історика Макса Вебера (1864 - 1920 рр.) пов'язано перш за все виникнення розуміючої соціології і теорії соціальної дії. Викладав у Фрайбургському (1893-1896 рр.). Гейдельберзькому (1896-1898 рр„ 1902-1919 рр.) і Мюнхенському (1919-1920 рр.) університетах. Вебера часто називають засновником сучасної соціології через наступне: 1) запропонував чіткий системний підхід до понятійного апарату соціологічного аналізу; 2) послідовно відстоював ідею соціальної науки, яка повинна приділяти увагу проблемам пояснення соціальної дії; 3) глибоко і тонко підмітив основні характеристики сучасної індустріальної цивілізації у великій кількості різноманітних галузей; 4) під час емпіричних досліджень сучасного суспільства він визначив ряд ключових питань, які набули значення центральних в соціологічних дискусіях; 5) його власне життя є переконливим прикладом відношення до соціології як до покликання. М. Вебер зробив значний внесок в соціальну науку в таких галузях: 1) філософія соціальної науки; 2) раціоналізація; 3) вчення про роль протестанської етики; 4) відношення вченого до Маркса і марксизму; 5) аналіз сили політики стосовно німецького суспільства. Соціологія, на його думку, повинна прагнути до розуміння суті дії, виходячи з якої вона може просуватись в напрямку формування моделей або ідеальних типів дії на основі порівняльних досліджень Соціологічні поняття, такі, як "бюрократія", повинні мати такий же аналітичний статус, що і поняття економічні, такі, як "вільна конкуренція". Соціології не виступає лише суб'єктивною інтерпретацією дії тому, що соціологи керуються певними нормами свого співтовариства (такими, як "ціннісна нейтральність"), а отримані ними дані повинні бути відкриті для наукового аналізу і критики. Під раціоналізацією Вебер розуміє процес, в ході якого кожна галузі людських відносин стає об'єктом розрахунків і управління. Вебер зробив також внесок в порівняльну соціологію релігії, соціологію міста, соціологію музики, економічну соціологію, соціологію права, аналіз стародавніх цивілізацій. Сьогодні український читач має змогу читати рідною мовою найвідомішу веберівську працю "Протестанська етика і дух капіталізму" (1905 р.). Вебер є також автор таких праць: «Об'єктивність» (1904 р.), «Про категорії розуміючої соціології» (1913 р.), «Господарська етика світових релігій» (1916- 1919 рр.), «Політика як професія» (1919 р.), «Господарство і суспільство» (1921 р.) та ін. 4) Соціологічні традиції, закладені О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом, М. Вебером та іншими соціологами знайшли своє гідне продовження в працях Питирима Сорокіна (1889 - 1968 рр.). Народився він і одержав освіту в Росії, був висланий із країни у 1922 р., і в кінцевому результаті оселився у США. В 1930 р. став першим професором соціології в Гарвардському університеті. Представник інтегрального напрямку сучасної соціології, автор теорій соціальної стратифікації і соціальної мобільності. Значний внесок зробив в розробку проблем предмету і структури соціології, механізму і шляхів соціального розвитку, соціальної нерівності, соціальної структури суспільства, соціокультурної динаміки, конвергенції соціальних систем і т.д. Об'єднав в єдине ціле всі аспекти соціологічного вивчення суспільного життя, створив ту "інтегральну" соціологію, яка синтезувала все найкраще, що було досліджено до того часу в соціології. Основні праці Сорокіна: "Система соціології" (1920 р.), "Соціологія революції"' (1925 р.), "Соціальна Мобільність" (1927 р.), "Сучасні соціологічні теорії" (1928 р.), "Соціальна і культурна динаміка" (1937-1941 рр.), "Соціокультурна причинність, простір і час" (1943 р.), "Американська сексуальна революція" (1956 р.), "Основні тенденції нашого часу" (1964 р.), "Соціологічні теорії сьогодні" (1966 р.). В праці «Система соціології» П. Сорокін проголосив такі основні принципи соціології:* соціологія, як наука, повинна будуватися за типом природничих наук. Про жодне протиставлення «наук про природу», «наук про культуру» не може бути й мови;* соціологія повинна вивчати світ таким, яким він є. Будь-який норма-тивізм, тобто суб'єктивне втручання в науку з позицій моральних та інших наук, є недопустимим;* соціологія повинна бути «об'єктивною дисципліною», тобто вивчати ре-альні взаємодії людей, які є доступними об'єктивному виміру і вивченню;* оскільки соціологія хоче бути дослідницькою і точною наукою, вона повинна позбутися усякого «філософствування», умоглядної, недоведеною наукою побудови;* розрив з філософствуванням означає і розрив з ідеєю монізму, тобто зве-дення будь-якого явища до одного якого-небудь начала. П. Сорокін ділив соціологію на теоретичну і прикладну. Об'єктами вивчення його соціології є перш за все соціальна поведінка і діяльність людей, соціальні групи і структура суспільства в цілому, а також соціальні процеси, які в ньому відбуваються. Він розробив теорію цінностей і культурної динаміки. Підводячи підсумок, можна говорити, що назва науки «соціологія», яку та вдало застосував О. Конт, пізніше було насичено науковим теоретичним змістом завдяки працям яскравої когорти мислителів. Саме в результаті їх зу-силь соціологія перетворилась в науку, яка має свій предмет, свою теорію і можливості для емпіричних підтверджень різних аспектів цієї теорії.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (17.07.2016)
Просмотров: 288 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: