РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Виникнення і розвиток соціології праці - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Донауковий етап зародження соціології праці 2. Початок наукового етапу розвитку соціології праці Донауковий етап зародження соціології праці У навчальній літературі з соціології праці не склався загальний підхід до розуміння ролі історичного аспекту у вивченні курсу. В одних навчальних посібниках це питання навіть не порушується, в інших — воно представлене у вигляді короткої довідки про хронологію появи і розвитку основних соціологічних ідей про працю і їхніх авторів, іще в інших дається докладний аналіз виникнення і розвитку соціології праці, починаючи з донаукового періоду. Ми вважаємо найбільш оптимальним останній підхід і солідарні з його авторами в тому, що справжній професіоналізм у соціології праці неможливий без історичних знань. Справді, ознайомлення з історією соціології праці є досить виграшним способом долучитися до першоджерел соціологічних знань, позбутися дилетантства і прагнення "винаходити велосипед", давно вже винайдений. У дослідженнях історії розвитку соціологічних знань про працю залежно від переваги тих чи інших ідей, наукових шкіл чи напрямів, методів і цілей дослідження, нарешті, часової протяжності можна виокремити два основних етапи: донауковий (III тисячоліття до н. е. — XIV ст.) і науковий (XV ст. – теперішній час). У свою чергу в науковому етапі розрізняють три періоди: початковий (XV—XVIП ст.), класичний (XVIII — початок XX ст.) і сучасний (початок XX ст. — теперішній час). Розглянемо коротко особливості кожного з етапів. Донауковий етап є найдавнішим; він характеризується стабільністю організації і форм праці. Про це свідчать писемні документи Давнього Сходу (III—II тисячоліття до н. е.) — клинописні, папірологічні, епіграфічні й наративні джерела. Збереглися численні документи з храмових архівів (орендні контракти про ділянки землі, листи чиновників, записи про видачу продуктів і постачання зерна, переписи жителів поселень, договори про купівлю-продаж рабів, матеріали судових процесів, наряди на роботи тощо) настінні розписи гробниць. Храмові чиновники й державні службовці періодично влаштовували ревізії худоби і посівного зерна, майна і робочої сили. Особливо цінну інформацію про соціально-трудові проблеми давнього суспільства містили письмові свідчення про проведення обліку населення — його соціального й демографічного складу, причетності до військової служби і можливості участі в державному управлінні, рівня економічного добробуту та ін. — уже в III тисячолітті до н. е. Насамперед вони були пов'язані з установленням чисельності населення, здатного носити зброю і платити податки. У давньому Єгипті і Римі переписи населення мали регулярний характер і проводилися раз на два роки. Кожен житель зобов'язаний був з'явитися до спеціального чиновника й повідомити про свої заняття, засоби існування та доходи. Державне регулювання економічних відносин у централізованих суспільствах Давнього Сходу ґрунтувалося на систематичному обліку та опитуваннях зайнятості населення. Певною мірою можна говорити про пануючу тоді "планову" економіку, що враховує міру праці і міру споживання (відповідно до соціально-майнового статусу), засновану на чіткому поділі праці і примітивній кооперації її, централізованому розподілі робочої сили (рабів) залежного населення за видами праці (вільному оргнаборі), примусовій регламентації праці і професійному закріпленні працівників. Як бачимо, дані переписів забезпечували рішення не тільки фінансово-економічних і військових завдань (оподаткування, облік воїнів), а й політичних, оскільки певний рівень забезпеченості надавав право на участь в органах управління. Ознайомлення з давньосхідними документами дає змогу скласти уявлення про соціальну стратифікацію суспільства, професійно-кваліфікаційну структуру населення, форми соціальної організації праці, норми виробітку, розподіл робочої сили, механізми стимулювання праці та її оплати, структуру і тривалість робочого дня. Вивчення першоджерел надало можливість зруйнувати міф про примітивну організацію давньосхідного суспільства й переконати у різноманітності форм соціально-економічних відносин. Документи свідчать, що провідним сектором економіки близькосхідних суспільств виступала праця залежних людей (іккару, шушану, гарда — три основних категорії), лише незначну частину яких складали власне раби. Значним досягненням давньосхідної економічної думки було принципове (з погляду соціології праці) відкриття непродуктивності рабської праці і властивих їй (як й іншим формам примусової праці) патологічних явиш, наприклад свідомого обмеження норми виробітку, що в наш час дістало назву рестрикціонізму. Аналіз стародавніх документів показав, що ще давньосхідна цивілізація заклала основи тієї складної системи суспільного поділу праці, що існує донині. Йдеться насамперед про відділення розумової праці від фізичної. Сам по собі цей процес є суто організаційним і до соціології має менший стосунок, ніж його конкретний різновид — відокремлення розумової праці. Перед нами — власне соціальний процес. Частина професій стала соціально привілейованими, а частина — почала вважатися другосортними. Відокремлення професій набуло інституціонального закріплення (через законодавство й судову практику) й послужило основою виникнення, мабуть, найдавнішого інституту мотивації праці — пониження в посаді. Якби не соціальна диференціація професій, неможливо було б використовувати менш престижні види праці як негативний мотиватор для підтримки дисципліни й підвищення продуктивності праці. Чиновників, які чимось провинилися, могли понизити до категорії залежних, хліборобів перетворити на рабів, рабів заслати на галери тощо. Використання фізичної і мало престижної праці як міри соціального покарання відтоді міцно затвердилося в людському суспільстві. Поступово формувався механізм соціальної організації праці. Його елементи — державно-планомірний розподіл робочої сили, юридичне та організаційне оформлення кола обов'язків за кожною посадою, налагоджена система трудової мобілізації. Остання містила не тільки пониження в посаді, а й симетричний йому процес — підвищення по службі (позитивний мотив), тобто перехід до соціально престижнішого виду діяльності. Нарешті, самостійними елементами цього механізму є професійне навчання і професійний відбір. Вже в ті часи існували загальноосвітні і спеціальні школи, що готували юнаків до управління державою. Майбутні чиновники мали опанувати широке коло гуманітарних і природничих наук, досконало володіти придворним етикетом, знати основи психології відносин між людьми та ін. Подальший розвиток ідей про працю пов'язаний із соціально-економічними процесами в античній Греції і відображенням їх великими мислителями того часу. Загальним досягненням філософської думки стало усвідомлення прогресивної функції поділу праці, завдяки якому суспільство одержує соціальну стратифікацію, різноманітність видів праці й занять, добре професіоналізовану працю, систему економічного обміну товарами й послугами. Саме в результаті поділу праці відбувається спеціалізація людей на виготовленні тих чи інших видів продукції, завдяки чому підвищується її якість. Люди здобувають можливість самі обрати сферу діяльності відповідно до своїх здібностей. Характерно, що до цього періоду належать перші спроби розгляду явища поділу праці на двох рівнях — макросоціального і мікросоціального аналізу. На мікросоціальному рівні (в результаті докладного вивчення поділу праці в ергастеріях — античних майстернях) виокремлюються (вперше в історії європейської думки) проблеми редукції праці, тобто зведення складної праці до простої (Ксенофонт). На макросоціальному рівні (в масштабах усієї країни) також уперше був установлений закон "гармонійної розмаїтості" праці (Платон, 428/427—347 до н. е.). Суть його полягає в тому, що розмаїтості потреб людей відповідає розмаїтість здібностей до праці та розмаїтість видів праці. Саме перший тип розмаїтості (у потребах) є могутнім імпульсом розвитку соціального життя, виникненням різноманітності його форм. Одна з таких форм — міське життя. Потреби людей у їжі, житлі, одязі, тобто в продуктах праці, привели до виникнення античних міст-полісів. (Звернемо увагу, що не потреба взагалі, не потреба в будь-яких товарах, а високорозвинена потреба вже розвинених людей.) Сільські жителі задовольняються "малим і примітивним". І навпаки, естетично розвинуті почуття й потреби городян стимулюють і породжують високопрофесійні ремесла. Середовищем існування останніх і стає античне місто. Отож уперше простежується зародження професійної і соціальної нерівності міської і сільської праці. Тоді ж було запропоноване (вперше в історії) теоретичне обґрунтування інституту професійного закріплення (Платон). Ідея ця народилася з розгляду спеціалізації праці як необхідної умови поліпшення якості продукції і збільшення її кількості. Обидва параметри економічно необхідні суспільству. І чим довше хто-небудь спеціалізується у своєму ремеслі, тим більших успіхів досягає. Ідея професійного закріплення наклала відбиток на розвиток соціологічних уявлень на всіх наступних етапах розвитку людства. Слід наголосити також на виникненні відмінностей у розумінні цінової і споживчої вартості і введення їх до наукового вжитку (Аристотель, 384—322 до н. е.). Серед мислителів Давнього Риму привертають увагу уявлення про творчу працю як про причину прогресу й розвитку людського суспільства (Лукрецій Кар, 99 — 55 pp. до н. е.). Розвиток суспільства при цьому розглядається як безупинний процес. Людина своїм способом життя починає відрізнятися від тварин тільки тоді, коли робить знаряддя праці, що забезпечують їй перевагу над природою. Як знаряддя праці люди використовували спочатку свої руки, потім — палиці, пізніше почали виготовляти знаряддя і зброю, і відтоді починається розвиток людської цивілізації . Для середньовіччя характерна відсутність принципово нових ідей у розумінні суспільної праці. Християнство, що виникло в період розпаду рабовласництва, спочатку знаходило своїх послідовників серед рабів і бідноти, яким обіцялося вічне життя після смерті як компенсація за земні страждання. Однак пізніше, коли християнство стало безпечним для класового ладу і приватної власності, воно знайшло підтримку у представників правлячих класів. Тому й погляди на працю перших християн відрізняються від уявлень про неї більш пізнього християнства. Перші християни, живучи в малих церковних громадах за рахунок милостині, усю свою увагу концентрували на тому, щоб заслужити вічне життя в раю. Якогось особливого ставлення до праці вони не виробили. Та пізніше, коли християнство значно поширилося, праця стає предметом досліджень релігійних учень і теорій. У цей час певного розвитку одержало аксіологічне вчення про працю, якій почали надавати християнське звучання (Августин, 354—430; Фома Аквінський, 1225—1274). Якщо в античності фізична праця найчастіше вважалася негідним для вільної людини заняттям, рабською діяльністю, то християнство, не змінивши нічого по суті, додало етичні мотиви. Праця — кара божа, працею людина спокутує первородний гріх, праця забезпечує лише біологічне існування, а духовне дається через "непрацю", тобто відсторонене споглядання (хоча чернецтво та аскеза завжди вважалися важкою працею й подвижництвом). На відміну від християнського середньовічного розуміння праці в арабському світі розуміли її як джерело всіх багатств (Ібн Хальдун; 1332—1406) без колишніх негативних її оцінок. Категорія праці розглядалася як передумова економічних пошуків: вона переносилась зі сфери етико-теологічних оцінок у реальне життя. Праця ставала бажаною не заради самої себе, а заради цінностей, які вона створює. У такий спосіб праці вперше надавалося значення людської діяльної практики, а зневага до неї розцінювалася як причина деградації як у політиці, так і в економіці*10. Було уточнено розуміння поділу праці стосовно її походження з природи різноманітної людської діяльності і необхідності співробітництва. При цьому розрізнялося два типи поділу праці: особливий поділ праці (як передумова всякої людської активності) і загальний поділ праці, що виникає в процесі розвитку суспільства і його диференціації та приводить до поділу на село і місто. Виокремлюючи ці два основних типи поділу праці, аналізувався вплив поділу праці і різних видів діяльності на фізичні і соціопсихічні характеристики людей. Зрозуміло, що подібний аналіз праці та низка інших трактувань соціальних проблем праці, властивих цьому історичному періодові, не завжди об'єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології праці. Без них було б неможливим виникнення наукового етапу. Початок наукового етапу розвитку соціології праці Науковий етап відзначив і 1 свій початок першими проблисками капіталістичного виробництва в європейській Реформації. На основі оновлення змісту християнського вчення виник протестантизм, у якому обґрунтовано особливе значення праці. Якщо раніше праця виводилась із системи пріоритетних цінностей як щось нецінне, то протестантизм уперше підносить повсякденну трудову діяльність мирянина до рівня найвищих релігійних цінностей (Мартін Лютер, 1483—1546; Жан Кальвін, 1509—1564). Праця наповнюється релігійно-моральним змістом. Напружена активність, дисципліна, працьовитість, чесна робота і праведно накопичений капітал — от ціннісна шкала капіталізму. Вона лежить в основі того, що західні соціологи називають "трудовим суспільством". Це новий тип людської цивілізації, що ґрунтується на протестантській трудовій етиці, вільній конкуренції і підприємництві. Протягом декількох століть — з XV по XX — "трудове суспільство" визначало шляхи розвитку західної цивілізації. Як бачимо, протестантизм вніс радикальні корективи в релігійні погляди християнства на роль праці в житті людини й суспільства. Проте наступний крок на шляху еволюції цих поглядів заторкнув як християнське розуміння праці, так певною мірою й протестантське. Цей крок був зроблений соціалістами-утопістами. Загальним для них було розуміння праці як суспільної категорії стосовно суспільства, без експлуатації людини людиною. При цьому висловлювалося чимало геніальних передбачень з приводу характеру і ролі праці в суспільстві. Так, Томас Мор (1428—1535) розглядав працю не тільки як обов'язок, але як / честь для всіх членів суспільства. Поряд із землеробством кожен член суспільства, на його думку, повинен опанувати ще якесь одне ремесло. Від праці як загального обов'язку звільняються тільки вчені, які мають присвятити себе науці. Передбачалося встановити 6-годинний робочий день, а вільний час використовувати для всебічного розвитку особистості. Інша позиція, не відрізняючись за суттю, уточнювала деякі аспекти. її прихильники (Томмазо Кампанелла, 1568—1639) також трактують працю як загальний обов'язок для всіх членів суспільства. Велике значення надається землеробству. Але й будь-яка інша праця вважається корисною і шляхетною, а найбільш небезпечні і важкі види діяльності — найпочеснішими. На відміну від попередньої позиції пропонувалося присвячувати праці 4 години на день, а решта часу мала належати відпочинку, навчанню і розвагам. Погляд на працю як на джерело всіх чеснот і критерій розподілу благ за працею, що унеможливить експлуатацію, — ще один погляд з позиції соціалістичного утопізму (Сен-Сімон, 1760—1825). При цьому людина розглядалася як єдність духовних і фізичних сил (оскільки в праці застосовуються інтелектуальні, фізичні, емоційні здібності і творчі задатки, тому виробництво одночасно має економічний, інтелектуальний і моральний характер). Тим самим працю розуміли як значне суспільне явите, що є обов'язком усіх людей, а неробство вважалося неприродним, аморальним і шкідливим явищем. Ще один підхід втілився у твердженні, що праця має приносити людині найбільше задоволення і тому мусить бути для неї привабливою (Шарль Фур'є, 1772—1837). Називаються умови, за яких праця може задовольняти людину: це ліквідація системи найманої праці, матеріальна забезпеченість працівників, нетривалість робочих змін, усуспільнення виробництва, охорона праці, організація "нового порядку" і право усіх на працю. Без права на працю всі інші права зводяться нанівець. Також пропонувалася оплата за працею, а робочий час зводився до двох годин щоденно. Ідеї перетворення праці в першу життєву необхідність і знищення протилежностей між розумовою і фізичною працею поряд із принципом зміни праці завершують цей підхід. Плідною є ідея про необхідність відповідності між трудовим середовищем і природою людини (Роберт Оуен, 1771—1858). Такий висновок був зроблений на основі зв'язку між умовами життя поза сферою праці і відносинами в процесі праці та продуктивності праці. Виявилося, що людина реалізує свою трудову активність, спираючись на весь потенціал особистості. Слушним був висновок не тільки про необхідність регулювання і збереження робочого часу, а й про введення засобів безпеки праці. Переворот у поглядах на працю, розпочатий протестантизмом і соціалістичним утопізмом, був довершений на теоретичному рівні основоположниками класичної політекономії. Основною ідеєю при цьому стала теорія трудової вартості (Вільям Петті, 1623—1687), згідно з якою вартість товару визначалася через кількість праці, необхідної для його виробництва. Ця ідея була покладена в основу систематичного вчення про поділ праці (Адам Сміт, 1723—1790). Праця розглядалася як фактор багатства всіх народів (тут малася на увазі праця взагалі незалежно від того, у якій господарській сфері вона здійснювалася). Поділ праці відіграв прогресивну роль у розвитку суспільства. Обмежуючи людей тільки одним видом праці, такий поділ збільшує їхню вправність у праці, трудову ефективність і, частково вдосконалюючи трудовий процес, сприяє технічним винаходам. Усі ці фактори, зумовлені поділом праці, ведуть до зростання продуктивності праці (а через неї — до зростання національного багатства). Розглянуті ідеї знайшли своє осмислення і на філософському рівні. Так, в ідеї самопородження людини в історії завдяки праці (Г. В. Ф. Гегель) стверджувалося, що для того аби свідомість як нижча форма перетворилася в самосвідомість як вищу форму, необхідна дія, праця людини. У процесі праці свідомість стає самосвідомістю, а оскільки самосвідомість ототожнюється з людиною і виявляється в праці, то й людина стає людиною завдяки праці. За такого підходу дається дуже широке визначення праці як діяльності й виробництва взагалі; поширюється воно й на природу. Праця, діяльність узагалі — це самопородження і самоздійснення можливостей як об'єктивних, прихованих у самій дійсності, так і суб'єктивних, реалізація яких є самовираженням і самоствердженням людини. Таким чином, праця тут охоплює всю людську діяльність, усі види активності людини. Мова йде про теоретичну працю, про працю, що виготовляє предмети насолоди, а також про працю в ім'я загальних інтересів (державна діяльність, законодавство, політична діяльність, війна та ін.) і творчу працю, наприклад художню діяльність, "вільну духовну творчість" чи здійснення функції віри. Прагнучи точніше пізнати дійсність і вказати на суперечність між тим, що відбувається насправді, і тим, що має бути, при використанні різноманітних видів діяльності для створення чогось іншого, ніж те, що вже є, дедалі більша увага зверталася на практику. Гадаючи, що діяльність сама по собі має свою істину і дійсність, а праця, діяльність кожного індивіда — самоціль, стверджувалося, що характер і сутність індивіда можна визначити за його ділом і працею, у яких він проявляє себе. Однак сам індивід насправді не може пізнати себе на основі самоздійснення у праці. Як єдність дійсності і духовної субстанції, як процес гуманізації дійсності праця є сутністю людської дійсності, що виражає реалізацію єдності мети та існування, бажання й виконання. Із філософських позицій трудовий процес визначається як діалектична тріада: праця як негативне практичне спостереження, товар і власність як диференціація, а також знаряддя, що охоплюють як сутність самої праці, так і предмет праці. За такого підходу звертається увага на те, що виробництво і використання знарядь дуже істотно для людини. Поряд із розкриттям найважливішої позитивної ролі праці в розвитку людини й суспільства велися дослідження її негативних сторін у недосконалому суспільстві — відчуження праці, експлуатації, негативних наслідків поділу праці (П'єр Ж. Прудон, 1809—1865). Ідея необхідності знищення експлуатації чужої праці аргументувалася тим, що результат праці є суспільним результатом і тому ніхто не має права відчужувати його. Але приватна власність уможливлює як таке відчуження, так і експлуатацію чужої праці, тому її варто ліквідувати. Суть поглядів на працю і власність відображалася в тріаді: "Теза — це власність, що руйнує рівність, антитеза — це комунізм, що заперечує індивідуальну незалежність, а синтез — це анархія"; свобода здійснюється в суспільстві виробників, пов'язаних один з одним вільним договором. Праця визнавалася також вирішальною силою суспільства, що визначала його зростання і охоплювала весь його організм — внутрішній і зовнішній. Наголошувалося на зв'язку між працею і людиною, зазначалося, що людина, яка не вміє користуватися знаряддями праці, — це не людина, а аномалія, тобто нещасна істота. Виходячи з такого розуміння праці вважалося, що критерієм прогресу суспільства служить розвиток знарядь праці і промисловості. Існувало й особливе уявлення про суспільний поділ праці. Насамперед випиналися його негативні наслідки, що призводять до розтління душі й подовжують робочий день, який зростає обернено пропорціонально до розумових витрат. Поділ праці, таким чином, принизив працю ремісника, звів її до праці чорнороба і поставив робітника в залежне становище від виробництва. Вважалося, що подібно до того, як машина об'єднує різні операції, фабрика групує працівників згідно з відношенням кожної частини до цілого. Отже, нагромадження результатів дослідження соціальних проблем праці протестантизмом, утопічним соціалізмом, класичною політекономією і класичною філософією XV—XVIII ст. створило наукові передумови для виникнення соціології праці як спеціальної галузі знань. Література 1. Актуальные проблемы разработки и внедрения социальных технологий в трудовых коллективах. М., I99L 2. Бирюкова М. В. Социальные технологии и проектирование. X.. 2001. 3. Бойдаченко П. Г. Служба управления персоналом. Новосибирск. 1997. 4. Иванов В. Н., Петрушев В. И. Социальные технологии: Курс лекций. М., 1999. 5. Лукашевич Н. П. Социология труда. К., 2001. 6. Марков М. Технология и эффективность социального управления. М., 1982. 7. Методологические основы социального управления / Пол пел. Г. П. Давидюка и др. Минск, 1977. 8. Молодцов А. В. Управление и планирование социального развития трудового коллектива. К., 1991. 9. Патрушев В. И. Социальные резервы трудового коллектива: пути реализации (социологический анализ). К., 1990. 10. Подшивалкина В. И. Социальные технологии: проблемы методологии и практики. Кишинев, 1997. 11. Полторак В. А. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997. 12. Ромашов О. В. Социология труда. М., 1999. 13. Слепенков И. М., Аверин Ю. П. Основы теории социального управления. М., 1990. 14. Социальное управление в производственных коллективах: опыт, проблемы и перспективы. М., 1985. 15. Социальное управление трудовым коллективом / Пол ред. Ю. Е. Волкова. М., 1987. 16. Социология труда / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993. 17. Тищенко Ж. Т. Социальные резервы труда. Актуальные вопросы социологии труда. М., 1989. 18. Управление трудовым коллективом (социально-психологические факторы оптимизации) / Отв. ред. К. К. Грищенко, Н. А. Сакада. К., 1988. 19. Чернявский А. Д. Организация управления в условиях рыночных отношений: Учебное пособие. К., 1994. 20. Шепель В. М. Социальное управление производственным коллективом (опыт социологического исследования проблемы). М., 1976. 21. Щекин Г. В. Теория социального управления. К., 1996. 22. Щербина В. В. Средства социологической диагностики в системе управления. М., 1993.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (08.09.2016)
Просмотров: 540 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: