РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Управлінська акмеологія - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Управлінська акмеологія ПЛАН 1. Сутність управлінської акмеології та особливості управлінської діяльності. 2. Критерії і рівні професіоналізму управління. 3. Управлінська майстерність і творчість в управлінській діяльності. 4. Акмеограма управлінця. 5. Акмеологічні технології в діяльності управлінця. 1. Сутність управлінської акмеології та особливості управлінської діяльності. Управлінська акмеологія або акмеологія управління отримала признання і оформилася як самостійний напрямок в зв’язку із потребою в управлінських кадрах, які володіють високим рівнем професіоналізму. Акмеологія управління як галузь прикладної акмеології має серйозну наукову базу – загальну акмеологію, психологію управління, теорію менеджменту, проте в цих науках не розглядалися питання професіоналізму керівників, менеджерів і управлінських кадрів. Отже, попередній підхід, який існував в тоталітарному соціалістичному суспільстві у відношенні до формування „управлінської номенклатури” сьогодні повністю не задовольняє вимоги часу, потрібні нові розробки. Таким чином, акмеологія управління – область наукового знання, яка забезпечує досягнення вищих рівнів професіоналізму спеціалістів сфери управління. Управлінська діяльність по своєму змістові є однією із найскладніших із найрізноманітніших видів професійної діяльності. Від суб’єкту управлінської діяльності вона вимагає наявності різноманітних складних здібностей, високого рівня спеціальних якостей і вмінь, які інтегровані в складні системні утворення. Для виявлення особливостей управлінської діяльності необхідно встановити її границі. Ця границя необхідна для розділення „виконавської” і „управлінської” діяльності. Отже, виконавська діяльність виражає собою статичне начало світу діяльності тому, що вона передбачає реалізацію фіксованої норми перетворення будь-чого. Управлінська діяльність передбачає динамічне начало світу діяльності і включає породження норми перетворення будь-чого, удосконалення норм як вихідних начал. Тобто, управлінець (керівник) проектує і перепроектовує, забезпечує, здійснює постановку виконавської діяльності. виконавська діяльність повинна бути забезпечена сервісними видами діяльності (забезпечення „матеріалом” діяльності, „засобами” діяльності, „способами застосування засобів”, „діячами” чи людьми, які володіють необхідними здібностями). Специфіка управлінської діяльності полягає в тому, що управлінець перебуває в двох формах буття – внутрішній і зовнішній. Внутрішня форма зумовлена вже створеністю місця для неї. Проте, керівник виходить за межі готових структур, простору діяльності, щоб спочатку їх створювати і вдосконалювати, а потім „входить” у фіксований простір, щоб взяти на себе відповідні обов’язки діяльнісного характеру. Три функції – пізнання, критика, і нормування є первинні, вони утворюють функціональний комплекс рефлексії управлінської діяльності. рефлексія забезпечує свідомість здійснення дій, її контроль і корекцію. Отже, управлінська діяльність передбачає корекцію норми. Ця корекція не може вільною, тобто здійснюватися довільно, абияк а лише на основі збереження нормативної основи діяльності. Провідною сферою всіх управлінських процесів і самої функціональної структури управлінської діяльності залишається здійснення різноспрямованих рефлексивних процесів, а основа майстерності керівника-управлінця складає гнучке вміння здійснювати рефлексію в тому чи іншому функціональному просторі. Вторинну основу майстерності управлінця складає група вмінь, які звернені до реалізації постачальницької та коректувальної функції. 2. Критерії і рівні управлінської діяльності. В якості загальних критеріїв аналізу діяльності управлінця виступають такі положення, які виражені в формі запитань: що перетворюється, які стани можливі у того, кого перетворюють, яка мета діяльності, які траєкторії переходу із стану в стан найбільш оптимальні при фіксованій меті, які способи використання засобів активізують заплановані переходи, які здібності необхідні для адекватного використання засобів під час перетворення матеріалу в продукт. Найпростіша типологія рівнів управлінської діяльності включає такі рівні:– дилетантський;– рутинно-професійний;– інноваційно-професійний;– культурно-професійний. Дилетант реалізує управлінську функцію без звертання до питання про наявність відповідних здібностей. Рутинний управлінець виконує вимоги суми типових завдань, які забезпечують діяльність в стабільних умовах. При цьому він перевіряє відповідність наявних здібностей фіксованим нормативним вимогам „заданого” типу. Інноваційно-професійний управлінець є дуже чутливим до змін зовнішніх умов і вимог, а також схильний до змін і удосконалення своєї діяльності. при цьому він не відмовляється від постановки і вирішення попередніх завдань, він їх удосконалює. Культурно-професійний управлінець не тільки реалізує установку на новизну, але й вносить інноваційні механізми. Більш складна типологія рівнів професіоналізму управлінця включає в себе такі ланки:– успішне вирішення часткових завдань в конкретних умовах;– реалізація вимог норми діяльності управлінця в конкретних умовах;– реалізація вимог конкретної норми з рефлексивним супроводом;– постановка проблеми в умовах ускладнення при вирішенні управлінської задачі і локальна корекція норми своєї діяльності;– багато позиційне вирішення управлінської задачі;– ситуаційне внесення корекції в позиційну структуру управлінської діяльності в ході рішення задач;– перенос акценту в ході позиційного коректування, в блок рефлексивного супроводу;– введення критеріального забезпечення в рефлексивну самоорганізацію в цілісності управлінської діяльності;– включення в позиційну структуру ланки професійного самовдосконалення;– виділення ланки стратегічного проектування управлінської діяльності;– виділення ланки стратегічного проектування розвитку управлінських здібностей;– виділення ланки наукового забезпечення стратегічної організації професійного самовдосконалення управлінця;– виділення ланки культурно-рефлексивного забезпечення стратегічної організації професійного самовдосконалення управлінця;– внесення ціннісного акценту в рефлексивно-культурну самоорганізацію професійного розвитку управлінця. У рамках кожного рівня змінюється конкретний зміст життєдіяльності, між персональних, узгоджувальних, комунікативних, орієнтувальних, рефлексивних, самоорганізаційних та інших типів процесів. 3. Управлінська майстерність і творчість в управлінській діяльності. Майстерність в управлінській діяльності суміщає визначеність всієї структури процесів, яку вносить керівник в хід реалізації управлінської функції в конкретних умовах, гнучкість в залежності від умов і легкість здійснення процесів керівництва. Визначеність, яку вносить управлінець в проектування свої дій, свідчить про розвиток мислення та здібності коректно і повно використовувати язикові засоби мислення. Гнучкість зміни структури процесів демонструє розвиненість рефлексивного механізму здібностей керівника. Легкість здійснення процесів свідчить про готовність і здатність співвідношення з вимогами того чи іншого типу структури процесів. Майстерність управлінця визначається рівнем розвитку рефлексивної самоорганізації, душевно-духовних якостей і психофізичної рухливості. Зазначимо, що управлінські кадри, які націлені на особистісно-професійний розвиток, досягнення високого рівня професіоналізму, зазвичай досягають та реалізують свої плани в процесі професійної кар’єри. В управлінській акмеології професіоналізм суб’єктів управлінської праці розкривається з різних позицій: 1. формування продуктивної Я-концепції управлінця-професіонала; 2. реалізація творчого потенціалу, особливо при прийнятті управлінських рішень; 3. формування психологічної готовності до високоефективної управлінської діяльності, в тому числі при екстремальних, кризових ситуаціях; 4. розвиток акмеологічної компетенції при формуванні управлінської команди і веденні кадрової роботи; 5. мотивація професійних досягнень в управлінській діяльності; 6. формування системи резервів функціональних можливостей при управлінні в екстремальних ситуаціях. 4. Акмеограма управлінця. При створенні акмеограми використовується ідея „драбини рівнів”, ідучи по якій і переходячи від щабля до щабля професіонал стає все ближчим до того рівня, який можна було б назвати – рівнем „акме”, вершиною ділового потенціалу для певного професіоналу. Темпи просування по драбині рівнів, динаміка пересування із затримками та прискореннями, точка максимуму, динаміка повернення по рівням і виписування зони максимуму, яку необхідно і є сенс аналізувати для розкриття самого ефекту приходу до „цієї вершини” виступають як вихідні критерії в побудові і аналізі акмеограми конкретного професіоналу чи групи професіоналів. Структура професіоналізму управлінця визначається зовнішніми для людини вимогами, які витікають із особливостей типу діяльності, і внутрішніми загальними і індивідуальними особливостями суб’єктивного механізму. Відзначимо, що і динаміка, і темпи, і досягнення акме залежать від рівня розвитку і способу проявлення механізму рефлексивної самоорганізації управлінця. Конкретні вимоги до здібностей управлінця оформлені в типових завданнях. Тому, розміщуючи завдання по рівню складності, можна співвіднести з ними рівень професіоналізму і акмеограма управлінця виникне в часовій осі, яка проектується на матеріалі аналізу професійного шляху управлінця. Особливе місце приділяється розвиткові особистісно-ділових і професійно-важливих якостей управлінця, перш за все: сили особистості, само ефективності і відповідальності. 5. Акмеологічні технології в діяльності управлінця. В рамках управлінської акмеології в останні роки проводяться досить інтенсивні та конструктивні дослідження по комплексній проблемі професіоналізму державних службовців, тому що багато державних службовців здійснюються комплексну управлінську діяльність. В цьому напрямку досліджуються такі питання:– професійна підготовка кадрів держслужбовців (включаючи навчання і практичну підготовку);– психолого-акмеологічна діагностика, яка визначає у держслужбовців наявність професійного типу особистості вибраній спеціальності і траєкторії розвитку;– сприяння продуктивній орієнтації всередині професії (професійна спеціалізація);– розробка моделей і алгоритмів оптимальної організації професійної діяльності службовця для різних її видів, рівнів та етапів;– здійснення психолого-акмеологічної підтримки (тренінги, консультації) протягом професійного життя службовця;– розробка ціннісно-особистісного профілю Я-концепції держслужбовця;– розробка індивідуальних траєкторій професійної кар’єри держслужбовців. Використання та розробка зазначених питань дозволить здійснити наступне:– психолого-акмеологічний відбір спеціалістів по професійним і особистісним якостям;– формування управлінської команди;– врахування психологічних механізмів регулювання міжособистісних відносин держслужбовців;– формування і корекція іміджу держслужбовців. Для розв’язання технологічних завдань розробляються технології в рамках управлінської діяльності через її проблематизацію. Основою проблематизації виступає мислительна установка на можливість зміни процесуального рисунку в управлінській діяльності, які передбачають отримання більш високих результатів і перетворень здібностей у відповідності з технологічними вимогами. Ідея акмеологічності технології і лежить в пошуку таких модифікацій в формі процесів, результатів, які закладають потенціал збільшення продуктивності управлінської діяльності, зміщуючи природне акме управлінця в сторону якісного росту. Іншими словами, перехід до технологічного конструювання, використання резервів росту здібностей і їх проявленість в процесах діяльності, а також корекція потенціалу здібностей для отримання ефекту „вищих” досягнень – все це взаємозалежне в хорді застосування акмеологічних технологій для діяльності управлінця. Найбільш доцільна форма акмеологічних технологій в практиці управлінської діяльності це ігромоделювання, агротехнічне проектування, та агротехнічна рефлексія в цілому. Література: Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (16.07.2016)
Просмотров: 352 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: