РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Уявлення про суспільство в історії соціології - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Уявлення про суспільство в історії соціології Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспіль-ства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало су-спільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним. Якісно нове розуміння категорії «суспільство» за-пропонувала соціологія в середині XIX — на початку XX ст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його дина-мічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здат-ність до саморегулювання. Е.Дюркгейм розглядав суспільство як над індивідуальну реальність, що засно-вана на колективних уявленнях. Для М. Вебера сус-пільство — це взаємодія людей, яка є продуктом со-ціальних, тобто орієнтованих на інших людей, дій. Г.Тард розумів суспільство як продукт взаємодії ін-дивідуальних свідомостей через передавання людьми один одному переконань, прагнень, спонукань тощо. За К. Марксом, суспільство — це живий організм, су-тністю якого є залежність усіх соціальних підсистем від економічної; це сукупність відносин між людь-ми, що формуються та історично розвиваються у про-цесі спільної діяльності. Різні аспекти суспільства як соціологічного феноме-ну є предметом багатьох сучасних досліджень. Залеж-но від погляду на суспільство як фундаментальну кате-горію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди: 1. Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспіль-ства, задає принцип суспільного порядку. 2. 20-ті — кінець 60-х років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфіч-них рис, явищ, зумовлених переходом до стадії органі-зованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополісти-чний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури. 3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній си-стемі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціаль-но-економічного розвитку людства. Суспільство є високоабстрактною категорією, вит-вореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціаль-ним феноменом, що зумовило різні тлумачення його. Цей термін вживається і на позначення конкрет-ного виду суспільства з його історичними, економіч-ними, культурними особливостями (наприклад, ук-раїнське суспільство). До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать: — спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; — цілісність і сталість (єдине ціле); — здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; — певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми; — автономність та самодостатність, самовідтворен-ня, саморегулювання, саморозвиток. Із соціологічної точки зору американський соціо-лог Едуард-Альберт Шілз (нар. у 1911 р.) суспільством вважав об'єднання, що відповідає таким критеріям: — існування його як елемента більшої системи; — ідентифікація з певною територією; — наявність власної назви та історії; — укладення шлюбів між представниками даного об'єднання (суспільства); — поповнення за рахунок дітей, які визнані представниками цього суспільства; — існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда; — єдність загальної системи цінностей (традицій, звичаїв, норм, законів, правил тощо). Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціаль-ну систему, Проблема типологізації суспільств передбачає, з одного боку, відокремлення понять «суспільство», «природа», «держава», «країна», з іншого — з'ясуван-ня співвідношення між ними. Людина і суспільство є частиною природи, але помилково було б ототожнюва-ти їх з природою. Адже, коли йдеться про природу у широкому сенсі (природна єдність світу, всієї дійснос-ті), то лінія „суспільство — природа” відображає те, що людина і суспільство виникли з природи. Суспіль-ство при цьому перебуває у тісному зв'язку та взаємо-дії з природним середовищем і не може функціонувати, розвиватися поза ним, оскільки і природа, і суспільство підкоряються єдиним фундаментальним законам. Але розуміння природи у вузькому сенсі (частина реального світу, природно-географічне середовище) пе-редбачає визнання того, що людина є не стільки біоло-гічним, скільки соціальним творінням, а буття суспіль-ства — це своєрідне соціальне буття, котре не можна зводити до тільки біологічного існування. Розмежування цих понять дає змогу правильно зрозуміти двоєдину — природно-соціальну — основу людини та суспільства, не допустити як ігнорування природних засад у людині та суспільстві, так і запе-речення вирішальної ролі соціального у цій єдності. На певних етапах розвитку соціології домінували різні точки зору, то абсолютно відриваючи людину, суспіль-ство від їх природних основ, то абсолютизуючи місце і роль біологічного на противагу соціальному. На думку представників сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана «парадиг-ма людської винятковості», сутність якої визначаєть-ся екологічними залежностями та обмеженнями. Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соці-альні та культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище. Позаяк усі проблеми можна вирішити за допомогою на-уки, соціальний і технологічний прогрес ніщо не мо-же обмежити. Однак сучасний стан суспільства, людини і довкіл-ля доводить наукову неспроможність абсолютного про-тиставлення суспільства і природи, ресурси якої не безмежні. Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» — понят-тя, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» — категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідно-шення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств. Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та ін. наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його. Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями. До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать: - спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; - цілістність і сталість; - здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків; - певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв’язків між людьми; - автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток. Із соціологічної точки зору американський соціолог Едуард- Альберт Шілз суспільством вважав об’єднання, що відповідає таким категоріям; - існування його як елемента більшої системи; - ідентифікація з певною територією; - наявність власної назви та історії; - укладання шлюбів між представниками даного суспільства; - існування його у тривалішому часі, ніж середня тривалість життя окремого індивіда; - єдність загальної системи цінностей: традицій, звичаїв, норм, законів. Усе це дає змогу трактувати суспільство як соціальну систему. Список використаної літератури 1.Волков Ю.Г., Социология: Учебн. Для вузов / Под ред. Добренькова В.И. – М.: Гардарики, 1998. – С.45-47. 2. Городяненко В.Г., Соціологія:Посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: „ Академія”, 1999.- 378 с. 3.Лукашевич Н.П. Туленков Н.В. Введение в социологию: Учебн.-метод. Пособие. – К.: МАУП, 1996. – С.25-26. 4.Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Социология: Учебн. пособие. – К.:МАУП, 2002. – С.67-69. 5.Образование: идеалы и ценности (историко- теоретический аспект) Под ред. З.И.Равкина.- М.:ИТПиО РАО, 1995.- С.361. 6.Попова І.М. Соціологія. Пропедевтичний курс: Підручник для студентів вищих навчальнтх закладів.- 2- ге вид.- К.: Тандем, 1998.- 272с. 7.Принципы организации социальных систем:теория и практика.-К.,1988.-С.45. 8.Социология: наука об обществе: Учебн. Пособие / Под общ. ред. В.П.Андрющенко, Н.И.Горлача. – Харьков: Рубиков, 1996.- С. 34-38. 9.Соціологія: Посібник для студентів вищих навчальних закладів/За редакцією доктора історичних наук, професора Городяненкка В.Г.- 1999.- 384с. 10.Социология / Под ред. Г.В. Осипова. – М.: Мысль, 1990.- С.98-102. 11.Социология: Учебник / Отв. ред. П.Д.Павленок. – М.: Книготорговый центр „ Маркетинг”, 2002.- С. 46-49. 12.Ядов В.А. Размышления о предмете социологии. Социс, 1990, №2.-С.23.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (08.07.2016)
Просмотров: 302 \| Комментарии: 1 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: