РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Типи суспільства та шляхи його розвитку - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Типи суспільства та шляхи його розвитку Суспільство постійно змінюється і розви-вається. У межах тієї самої країни в різні історичні періоди утворюються неоднако-ві типи суспільств. Існує кілька типологій за відповідною визначальною ознакою. Так, за кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільства поділяються на: прості, де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (та-кі первісні племена трапляються подекуди й нині); складні, де існують кілька рівнів управління і соціальних прошарків. Поштовхом до появи складних суспільств було зародження такого соціального інституту, як держава. За способом здобування засобів до існування розрізняють: суспільство первинних мисливців і збирачів, що проіснувало кількасот тисяч років; аграрне (традиційне) суспільство, з яким зв'язують заро-дження держави, класів, появу міст, писемності тощо; індустріальні та постіндустріальні суспільства. Термін «постіндустріальне суспільство» запроваджений американським соціологом Д. Беллом. На думку багатьох фахівців постіндустріальні суспільства (в них переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуго-вування) прийшли на зміну індустріальним у найрозвинутіших країнах (США, Японія) ще в 70-ті рр. XX ст. За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, за-пропонована в середині XIX ст. К. Марксом. Основою цієї типо-логії є два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різними культурою, політичним устроєм, спосо-бом і рівнем життя населення, але об'єднані цими двома ознаками, становлять одну суспільно-економічну формацію. За К. Марксом людство у своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну. У майбут-ньому капіталістичну формацію мала замінити комуністична. Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типоло-гії, запропоновану Д. Беллом. Об'єднуючи всі існуючі типології, він поділив усесвітню історію на три стадії: доіндустріальну; індустріальну; постіндустріальну. Таблиця ХАРАКТЕРИСТИКИ ДОІНДУСТРІАЛЬНОГО ТА ІНДУСТРІАЛЬНОГО ТИПІВ СУСПІЛЬСТВА Характеристика \| Суспільство доіндустріальне \| індустріальне Основне місце поселення \| село \| місто Основне місце роботи \| поле, ліс \| фабрика, завод Соціальні відносини \| кровно-родинні, особистісні, довірчі \| товарно-грошові, знеособлені, анонімні Поділ праці \| незначний \| глибокий Соціальна стратифікація \| стани, касти \| страти, класи Соціальний контроль \| неформальний, спон-танні реакції \| формальний, поста-нови, закони Цінності \| традиційні, релігійні \| світські Культура \| однорідна \| неоднорідна Джерела енергії \| фізична сила людей та тварин \| вода, вітер, пара, газ, електрика, атом Швидкість технічного прогресу \| незначна \| стрімка Зміна однієї стадії іншою супроводжується зміною форм влас-ності, способу виробництва, технологій, соціальних інститутів, політичного режиму, способу життя, культури, кількості насе-лення, соціальної структури суспільства (див. табл.). У доіндустріальному суспільстві, яке ще називають традицій-ним, визначальним чинником розвитку було сільське господарст-во, а головними інститутами — церква та армія. В індустріаль-ному суспільстві — промисловість з корпораціями і фірмами на чолі, а в постіндустріальному — інформація, теоретичні знання з вищою школою як місцем формування і зосередження цих знань. З переходом від індустріального до постіндустріального суспіль-ства економічна сфера (виробництво товарів) перетворюється на обслуговуючу, а це означає, що сфера послуг починає домінувати. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає свою значу-щість, вирішальним стає рівень освіти і знань. Відбуваються зміни в соціальній структурі, де класові відмінності поступаються міс-цем професійним. Досліджуючи різні моделі суспільного устрою, український філософ Ю. Павленко доходить висновку, що нині, на межі II і III тисячоліть, людство переживає одну з найсуттєвіших у своїй історії трансформацій — глобалізацію, перетворившись на єдину (глобальну) функціональну систему. Центральне місце в ній по-сідає Захід на чолі зі США. Захід у межах цієї системи розвинув неймовірні для поперед-ніх епох продуктивні сили, створив усесвітню фінансову систему і всесвітнє інформаційне поле. Інформаційна гегемонія сьогодні починає відігравати визначальну роль: домінуючи над виробни-чою і фінансовою сферами, інформаційна сфера визначає їх ха-рактер. Тому новий тип суспільства, який нині утверджується, називають інформаційним. Досліджуючи еволюцію суспільства й порівнюючи різні її стадії, соціологи виявили низку закономірностей і тенденцій. Основними з них є дві: кожна наступна стадія (формація) є в кілька разів коротшою від попередньої — капіталістична від феодальної, феодальна від ра-бовласницької, рабовласницька від первісної. Найтривалішою була первісна формація, яка проіснувала кількасот тисяч років; різні народи і нації, навіть у межах однієї держави, розвива-ються з неоднаковою швидкістю; скажімо, у США є райони, в яких зберігся доіндустріальний устрій життя (наприклад, індіансь-кі резервації). Суспільство постійно змінюється. Історичні зміни з позитивними наслідками є прогресом, з негативними — регресом. Соціальний прогрес — це узагальнююче поняття, складовими якого є економіч-ний, технічний і культурний поступальний розвиток суспільства. Щодо визначення чинників суспільного розвитку соціологи не ма-ють спільної думки. Дехто вважає, що визначальними є екзогенні (зовнішні) чинники. Так, представники географічної школи ствер-джують, що суспільний розвиток залежить насамперед від географіч-них умов — клімату, ландшафту, ґрунту, природних багатств тощо. Інші соціологи (їх більшість) причини поступального розвитку суспільства шукають серед ендогенних (внутрішніх) чинників у самому суспільстві. Деякі з учених уважають, що такими причи-нами є соціальні суперечності (конфлікти) — це так звана конфліктологічна парадигма. Інші вбачають їх у єдності й боротьбі протилежностей, що має місце в усіх суспільних сферах: економічній — суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами; соціально-політичній — боротьба класів-антагоністів; духовній — боротьба протилежних ідеологій. Соціологи-марксисти при цьому додають, що, оскільки супе-речності існували, існують і існуватимуть, то революційні зміни будь-якого суспільства — неуникненні. Відповідно до різного розуміння причин суспільного розвитку різняться і способи його здійснення. Одні соціологи віддають пе-ревагу реформам, тобто поступовим еволюційним змінам, частко-вим удосконаленням, що не зачіпають засад суспільного устрою, інші — соціальним революціям, які передбачають найрадикальнішу негайну зміну всіх сфер життєдіяльності суспільства і не об-ходяться без руйнацій, насильства, знищення, кровопролиття. Про-те неефективність революційного шляху перебудови нині вже не є суто теоретичним постулатом. Помилковість цього шляху доведе-но понад сімдесятирічним досвідом усіх країн колишнього СРСР. Тому співвідношення реформ і революції як рушійних сил розвит-ку суспільства в сучасних умовах змінюється на користь реформ. Соціальні реформи безпосередньо зачіпають інтереси людей, стосуються проблем, зв'язаних з матеріальним рівнем і способом їх життя, доступом до соціальних благ, здоров'ям тощо. Перебудова, що здійснюється через комплексні реформи, роз-тягнуті в часі, і передбачає кардинальні зміни соціальних інсти-тутів, способу життя, удосконалення всіх сфер життєдіяльності суспільства, називається модернізацією. Модернізація в соціологічному розумінні — це вдосконалення су-спільства, яке робить його таким, що відповідає сучасним вимогам. Це відмова від старих форм і пошук нових. Іншими словами, це означає спрямування суспільства на шлях прогресивного розвитку. Розрізняють органічну модернізацію, підготовлену всім ходом попередньої еволюції самої цієї країни, і неорганічну модерніза-цію, що є відповіддю на виклик зовнішніх обставин. Прикладом органічної модернізації є перехід Англії від фео-далізму до капіталізму внаслідок промислової революції у XVIII ст., піднесення американської індустрії в результаті запровадження фордизму в першій половині XX ст. Прикладом неорганічної, ча-сто навіть стихійної, модернізації є суспільні процеси, які відбу-ваються нині в Україні та інших країнах СНД. Ясна річ, що такий тип модернізації є значно проблемнішим і менш ефективним, ніж перший. В Україні нема традицій громадянського суспільства. Демокра-тизація всіх сфер життєдіяльності суспільства наштовхується на ша-лений опір віджилої командно-адміністративної системи і ще силь-нішої й інертнішої соціально-культурної системи, що відбивається на рівні побутової свідомості і світогляду людей, на їхньому способі життя й ціннісних орієнтаціях. Тому модель соціальних перетворень в Україні має характер рецидивної модернізації. За загальної орієн-тації на регульовану ринкову економіку, демократичну й правову державу, на розвиток громадянського суспільства зберігається не-безпека повернення до авторитарної влади, розподільної економіки й політичної нетерпимості. На думку політологів В. Андрущенка, Н. Горлача, соціальний захист населення і стабільність суспільства можуть забезпечити лише політика розумних компромісів, пошук шляхів громадянського миру і злагоди, зв'язаних з руйнуванням ста-рих нормативно-ціннісних систем. Література Головаха Є. І., Паніна Н. В. Тенденції розвитку українського суспіль-ства (1994—1998 рр.)- Соціологічні показники. — К., 1998. Головаха Є. І. Суспільство, що трансформується. Досвід соціологіч-ного моніторингу в Україні — К., 1999. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Со-цис — 1993.—№5. Дюркгейм Е. О разделении общественного труда. Метод социоло-гии. — М., 1991. Комаров М. С. Размышление о предмете и перспективах социоло-гии // Социс. — 1991. — № 11. Павленко Ю. Підсумки цивілізаційного розвитку людства // Соціо-логія: теорія, методи, маркетинг. — 2000. — № 4. Радугин А. А., Радугин К. А. Социология: Курс лекций. — М, 1995. Социология: наука об обществе. — Харьков, 1996. Українське суспільство на порозі третього тисячоліття. — К., 1999. Фролов С. С. Социология. — М., 1997. Чорноволенко В. Соціологія як суспільна та гуманітарна наука // Со-ціологія: теорія, методи, маркетинг. — 1998. — № 1—2. Яницкип О. Н. Альтернативная социология // Социол. журн. — 1994. — №1.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (03.07.2016)
Просмотров: 454 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: