РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Територіальні, етнічні цінності - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Територіальні, етнічні цінності План 1. Територіальні спільності 2. Етнічні спільності 3. Спільності, засновані на схожості поведінки До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов'язані відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окремий район міста, а в деяких аспектах - і держава. Перш за все, вони виникали під впливом географічного середовища. Головним у соціологічній теорії розселення є вияв суспільної суті різних типів поселення. Такий підхід вимагає розкриття соціальної обумовленості виникнення розселення (поселення), його функціонування та розвитку з врахуванням різних соціально-історичних укладів суспільства, основної його ролі та функції. З'ясування впливу соціально-виробничої діяльності населення на навколишнє середовище - також актуальне питання. Більш детальний аналіз дають спеціальні соціологічні теорії: "регіональна соціологія", "соціологія міста" та "соціологія села" або зведена "соціологія розселення", яка вивчає ґенезу (процес виникнення), сутність та загальні закономірності функціонування міста, села, певного регіону - як цілісних систем. Простежуючи еволюцію розвитку суспільства, бачимо, що постійні пасовища, населення перших людей, які займались рибальством, скотарством, землеробством, створювали різні типи спільностей. Під впливом взаємодії сил природи, діючих в географічному середовищі, техніки виробництва (застосовувалась для засобів задоволення потреб), типу культури, яку розвивали, люди створювали різні типи організацій територіальних спільностей. Перші примітивні поселення структуризувалися переважно з: площі для зборів, місцезнаходження основних інститутів, приміщення для худоби, ринку. Більш складну структуру мали: сільськогосподарське, торгове, промислове містечко: поява окремих районів, де зосереджувались торгові, обслуговуючі інститути, ремісничі, промислові, адміністративні центри, комунікативна мережа. Великі міста мають ще більш складну мережу. Взагалі великі міста згруповані за кількома схемами. Дослідники міст розподіляють їх структуру за кількома структурними типами: концентрична структура та структура секторів. Перша виділяє 5 поясів: 1-й – центральний адміністративно-торговий пояс (залізнична станція, готелі, великі магазини, банки, контори, адміністрація, центри транспорту, видавництва, театри). Як правило, тут багатолюдно, але в ньому мало житлових будинків; 2-й - проміжний пояс (заселений біднотою, дешеві житлові будинки, дешеві розважальні заклади, магазини, лавки, концентрація злочинності, проституції, азартних ігор, низькопробних закладів) – тут проживають переважно емігранти, маловлаштовані, малодохідні; 3-й пояс - заселений постійними робітниками, нижчими прошарками середнього класу; 4-й – район або ряд районів, де проживають вищі прошарки середнього класу, клас багатіїв; наявність розкішних апартаментів, резиденцій; 5-й – розташований за межами міста (приміський) – заселений людьми, які їздять в місто на роботу або, щоб задовольняти різні потреби. Інша схема - це секторна, де елементами є районування, а не концентричні пояси: ¦ центральний сектор (business); ¦ сектор обслуговування, малих підприємств; ¦ сектор бідноти; ¦ сектор середнього класу; ¦ сектор багатих. Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура, природне середовище, керування містом. Місто виконує різноманітні функції: ¦ економічні (забезпечення ефективного використання індустріального та науково-технічного потенціалу, трудових та природних ресурсів); ¦ екологічна (забезпечення доцільного використання природних ресурсів та охорона природного середовища); ¦ демографічна (забезпечення формування структури населення, трудових ресурсів, регулювання міграційних процесів); ¦ соціально-побутова (організація побуту, задоволення побутових потреб населення); ¦ суспільно-політична (організація політичного життя); ¦ культурно-виховна (організація системи освіти, виховання та культури). До основних факторів, які змінюють просторову структуру міст, відносять: розвиток промисловості, використання видів енергії, сировини, засобів транспорту, комунікації, цін на землю. Сучасна тенденція до розростання передмість - результат масового розповсюдження автомобілів. У сільському типі поселення специфіка інша. Специфічність сільського способу життя зумовлюється перш за все: ¦ поділом праці, пов'язаним із землеробством; ¦ меншим соціальним розшаруванням; ¦ меншою густотою населення, більшою внутрішньою згуртованістю, перевагою особистих контактів, дією неформального соціального контролю. Структура сільськогосподарського населення включає: сім'ю, сусідство, групу сімей, сільську спільність. Тут панують дружні відносини, взаємодопомога. Зв'язок із землею відбивається не тільки на економічному аспекті життя, а й на психології, культурі, системі цінностей, ставленні один до одного. Під впливом вторгнення у відносно замкнену сільську спільність нових "інститутів": цільові об'єднання, нові введення, технології виробництва, школи, транспорт, комунікації, преса, радіо, кіно, телебачення, індустріалізація і політичні зміни, - сільська спільність починає урбанізуватися. Урбанізація - це соціально-економічний процес, який виражається у розростанні міст, розвитку міського типу життя. Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в місто і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті економічного його зростання, а також появи ринкових зв'язків та відносин, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Крім того, зосередження в місті основних функціональних джерел науки, культури, мистецтва, освіти і т. ін. (соціальна інфраструктура) е великою притягальною, приваблюючою силою для сільського населення. Таким чином, місто все більша стає тією силою, яка "викачує" робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Сьогоденні реалії є тому підтвердженням. Соціологічні теорії, які вивчають взаємодії соціально-територіальних спільностей, визначаються як "соціологія міста" та "соціологія села". Соціологія міста досліджує формування, сутність і закономірності розвитку та функціонування міста як системи, вивчає: ¦ значимість міста в системі розселення, ¦ основні чинники появи, розвитку та занепаду міста, ¦ вивчення основних підсистем міста, ¦ соціальна структура поселення, ¦ особливості міського типу життя та міської культури, ¦ навколишнє середовище, ¦ специфіка урбанізації, ¦ проблеми управління, ¦ міграційні процеси, ¦ планування інфраструктури та розвиток міст. Предметом соціології села стали проблеми села в суспільстві, соціальна та професійна структура поселення, специфічний сільський спосіб життя, особливості сільської культури та роль масової комунікації в розвитку села, специфіка розвитку сільської місцевості в умовах формування ринкових відносин та ін. Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності людини, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функцію - функцію соціального розвитку людини, населення. Етнічні спільності Такого роду спільності називають також кровнородинними або спільностями, що виділяються на основі особливої культури. До них відносять: племена, народності, нації. В усякому разі, при вивченні етнічних суспільних структур, явищ, процесів, центральною базою є категорія "етнос", що від грецького походження означає: зграя, група, рій, плем'я, народ. Існує багато підходів, концепцій щодо трактування та визначення ключового поняття "етнос". Одні вчені (наприклад, американський соціолог JI. Уорнер) допускають застосування етнічного терміна до кожної людини, котра сама себе вважає (або її вважають) членом групи, що має певну культуру і бере участь у діяльності групи. На думку інших вчених (німецький етнолог В. Мюльман), "етнос" розуміється як відповідна єдність та самоусвідомлення. Під цим розуміють і сукупність людей, котрі колективно і несвідомо приписують собі певні ціннісні характеристики (М. Маже, французький етнолог). Розглядаючи категорію "етнос" як основну одиницю етнічної класифікації людства, в широкому розумінні її ототожнюють із поняттям "народ", "національність" - як особливу форму колективного існування людей. Головним етнічним визначником потрібно вважати етнічну самосвідомість, котра розглядається як усвідомлення членами кожного етносу своєї належності до певної етнічної спільноти, що ґрунтується на спільності мови, культури, історичної долі, визнанні особливих рис. На відміну від раси, як продукту біологічного розвитку, соціальні спільності являли собою результат соціальної взаємодії (спілкування, вірування, звичаї, ритуали), які об'єднували людей. Еволюціоністи створили теорію розвитку етнічних спільностей, де початком була сім 'я. Більш обширним злиттям був рід - історично перші соціальні спільноти людей, природні кровнородинні об'єднання. Роди об'єднувались у певні племена, пов'язані не тільки кровною спорідненістю, а і вірою. Об'єднання кланів складало плем'я. Племена - більш висока форма організації, які в процесі культурного розвитку об'єднувались в народності, а ті – на вищих стадіях розвитку економічних, політичних та інших зв'язків - перетворювались в нації. Розглянемо лише основні спільності. "Народ" - термін багатозначний. Мовою політичних наук "народом" називають трудящі верстви, класи міста і села. Мовою соціальних наук - це спільності, які в етнічній ієрархії стоять між нацією та племенем. Вони стійким чином пов'язані з територією, мають свою мову, культуру, систему влад, політичний лад. Народ – це культурно-історична спільність людей. Цей термін може бути синонімом корінного етносу країни або синонімом розповсюдженого по світу етносу. У суспільствознавчій літературі чимало плутанини щодо цієї категорії, тому її не завжди коректно використовують (застосовують) як на етнологічному, так і на політичному рівні. Фактично народ - це все населення певної країни або держави. "Нація" розглядається як етнічна та політична категорії. Нація - це і своєрідний ступінь розвитку культури. Це - стійка спільність людей, що історично виникла на базі спільної мови, території, економічного життя, психічного складу, що проявляється у спільності культури. Нації виникали в період зародження капіталізму, коли формувалися політичні організації, внутрішній ринок, культура, господарський уклад. Вони є численнішими за народності. На підґрунті єдиної території, мови, культури та економіки сформовувався єдиний національний характер та психологічні особливості. Хоч за своєю специфікою термін "нація", як і етнос, означає "народ", в сучасному етнологічному вжитку їх все ж слід розрізняти. Те, що в нас називають нацією, – фактично відтворює етнічну специфіку. У широкому розумінні, нація - це етнос, спільнота, яка склалася на підґрунті етнічних племінних цінностей, яким притаманний природний біологічний характер. Існують також багатонаціональні держави, створюючи характерний національний тип, наприклад США, де нація ідентифікується з державою. Однак не завжди держава може бути ознакою нації. У сучасному світі практично не існує етнічно гомогенних (однорідних) країн. Соціологи підрахували, що лише кільканадцять країн (близько 7%) умовно можна віднести до етнічно гомогенних, де вся основна етнічна спільнота складає майже сто відсотків населення. У майже 25 країнах основна етнічна спільнота сягає 90% усіх мешканців, ще у 25 країнах вона становить 75-90%, більш ніж у тридцяти країнах - від 50 до 70%, у близько сорока країнах - менш ніж половину населення. В окремих випадках кількість етнічних груп в одній країні перевищує навіть сто. Такого роду різноманітність етнічного складу населення є результатом дії різного роду чинників, зокрема міграцій великих мас людей, які відбувалися в усі періоди історії, що викликали масштабне і швидке змішування представників різних народів, формували численні етнічні спільноти в межах конкретної країни. Україна належить до багатонаціональних країн. За даними перепису населення 1989 р., на її території проживає понад 127 етносів, зокрема: - українці (37,4 млн чол.); - росіяни (11,4 млн чол.); - інші етнічні групи, котрі налічують від 300 тис. і більше (понад 1млн чол.): євреї, поляки, білоруси, болгари, молдавани, угорці, румуни, цигани, татари та ін. Термін "національність", як невід'ємний "атрибут", вживається також у двох значеннях: - як належність до певної нації; - як спільність людей, які створили свою власну особливу культуру, але не мають за собою незалежного політичного статусу буття (не досягли ступеня сформованості нації"). Значення нації ґрунтується на тому, що: ¦ це стійка форма спільності; ¦ вона створює стійкий культурний наслідок; ¦ формує відчуття ідентифікації особи зі спільностями (тобто належність до нації - це наявність мови, зв'язок з рідною землею, місце в історії – основа самовираження осіб); ¦ створює міцне відчуття солідарності між членами і антагонізм щодо чужих. Ці риси, в свою чергу, спричиняють виникнення суспільних рухів і крайніх ідеологій. Серед них особливе місце займає націоналізм. Під націоналізмом розуміємо, як правило: ¦ систему політичних ідей; ¦ певний комплекс установок; ¦ суспільний рух. Націоналізм виступає в різних формах: від патріотизму (готовність на жертви заради власної нації) і до крайньої екстремістської форми. Основна ідея націоналізму - це визнання індивідуальних особливостей власної нації як найбільшої цінності, перевищене підкреслення власної нації і "приписування" їй особливої історичної місії (довіра нації). Тут виявляється і схильність до містицизму, міфологізації, нетерпимість до чужої нації, що іноді межує із расизмом. Соціологи припускають, що з десятиліттями на зміну нації може прийти, ймовірно, форма спільноти, яка об'єднає ще більшу кількість людей і стане формою більш високої культури. Першою ознакою цього є спільне економічне та фінансове поле більшості європейських країн, "прозорість" кордонів. Спільності, засновані на схожості поведінки До такого роду спільностей, в загальному, відносять: різні натовпи (юрба), публіку, аудиторію. Це відносно вільні соціальні угруповання без наявності інституціонального внутрішнього зв'язку, але для них характерним є схожість поведінки членів. Такого типу спільності іноді визначають як агрегати – випадкові скуплення людей – або як квазігрупи. Ці форми поділяються на натовп, публіку, аудиторію. Іноді сюди відносять і соціальні кола. Для такого роду групи характерними є риси: ¦ спонтанність їх утворення; ¦ нестійкість взаємостосунків; ¦ відсутність різноманіття у взаємовідносинах; ¦ короткочасність спільних дій. Подібні спільноти, як правило, існують недовготривало, після чого розпадаються. Натовп - це тимчасове скупчення великої кількості людей, які спонтанно реагують на одні й ті ж стимули в безпосередньому контакті. Це – свого роду система, до якої входить: ¦ група людей; ¦ спільна територія, що допускає безпосередній контакт; ¦ схожа реакція поведінки на певні стимули. У натовпу немає групової структури у вигляді системи статусів та ролей, немає єдиних норм та звичок поведінки. Людей у натовпі об'єднує психічний зв'язок, що базується на схожих імпульсах, емоціях, реакціях. Одним з перших, хто фундаментально вивчив явище натовпу, був французький учений Г. Лєбон (кін. XIX - поч. XX ст.), вбачаючи у ньому руйнівну силу. Характерними рисами натовпу є: анонімність, психічне зараження, навіювання та наслідування. Вченими з'ясовано, що чим довше людина перебуває у натовпі, тим слабше проявляється в неї раціональний контроль, тим сильніша сприйнятливість до всілякого зла. Натовпу часто притаманні: агресія, домагання чогось, демонстрація чогось (погляди, протести), переляк. За цими рисами і поділяють натовпи. Велике значення має так званий "гіпноз натовпу". Натовп - колективно-психологічний феномен, конкретна група осіб, котрі безпосередньо (психологічно і практично) взаємодіють одна з одною. Масштаб діяльності натовпу обмежений кількістю його учасників (від кількох чол. до кількох тис. чол.), часом (хвилини, години), простором (вулиця, стадіон, поле). Натовп може бути несамовито агресивним, вкрай захопленим, панічним. У натовпі втрачають значення індивідуальні та статусні відмінності, ознаки, соціальні норми і табу, що діють у звичайних умовах. Натовп змушує окремих людей однаково діяти та чинити бешкет, знищує будь-яку спробу опору або сумніву. Поведінка шаленого натовпу має свою логіку (прояви помсти), свій рольовий механізм (підбурювачі, активісти, "спікери"). У соціології розрізняють кілька основних типів натовпу: ¦ випадковий, коли кожний член має спонтанні миттєві хвилинні цілі (черги в магазині, натовп зівак); ¦ цільовий (конвенційний), коли люди зібралися у спільному місті невипадково, а із заздалегідь поставленою метою (учасники релігійної служби, глядачі спортивних змагань, слухачі концертів) (у них дуже багато спільного із публікою); ¦ експресивний, коли, на відміну від цільового, люди збираються для того, щоб висловити свої почуття та виявити інтереси (молодіжні дискотеки, міські танцмайданчики, музичні фестивалі, святкові гуляння); ¦ активний натовп - будь-який з попередніх видів натовпу, який виявляє себе в дії. Натовпи порівнюють із масами. Маси дещо подібні до натовпів: безліч людей не пов'язані будь-якою формальною організацією, але підкоряються однотипним шаблонам поведінки, здатні перейнятися певними настроями (страх, гнів, ненависть). Досить специфічний погляд на природу натовпу через призму поведінки в "масовому суспільстві" у французького соціолога С. Масковічі ("Вік натовпів"). У своїх висновках автор опирається на погляди відомих класиків Г. Тарда, Г. Лєбона, 3. Фрейда. Натовп, маса порівнюється із "соціальною твариною", що "зірвалася з прив'язі". В ньому зникають моральні заборони, згладжуються відмінності між людьми, які, в свою чергу, можуть вдаватися до низьких героїчних або мученицьких дій. Натовп зводиться до людської маси, що безперервно перебуває в стані вирування. В таких умовах людина втрачає сенс буття і почуття. Публіка, на відміну від натовпу, представляє собою духовну спільність, форму колективного життя. Публікою називають скупчення певної кількості людей, які охоплені очікуванням певних емоцій. Тут існує загальна зацікавленість та спільність думок. Якщо у натовпі особистість нівелюється (зливається з масою), то у публіці вона отримує можливість самовираження. Одним з перших, хто на фундаментальному теоретичному рівні дослідив феномен публіки, був французький соціолог Г. Тард (кін. XIX ст.). У своїй праці "Думка і натовп" він теоретично обґрунтував вихід на арену історії такої форми колективного життя і такої спільності, як публіка, котра в інтеграції із появою засобів масової комунікації сприяє зростанню духовного потенціалу особистості та її самореалізації, що перетворює публіку на духовну спільність з широким діапазоном вибору середовища спілкування. Суттєвим поштовхом до розвитку формувань публіки була поява засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення, кіно). Це - найчисленніші форми об'єднання людей. За різновидами: зібрана публіка (коли люди знаходяться на спільній (глядацькій), "обмеженій" території і можуть контактувати один із одним), і незібрана (глядачі ТВ, слухачі радіо, читачі газет). Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, яка об'єднана взаємодією із зовнішнім комунікатором - індивідом або групою, котра володіє інформацією і доводить її до цієї спільноти. В принципі поняття аудиторія та публіка в більшості випадків тотожні. Будь-яка аудиторія має тенденції до поділу на окремі спільності (кола), в яких починається взаємне спілкування, обмін думками про отриману інформацію. Це дозволяє кожній виділеній спільності, котрі називаються соціальними колами, формувати загальну думку щодо певних подій. Як вже зазначалося, соціальні кола - це соціальні спільності, які спонтанно створюються з метою обміну інформацією між її членами. Такого роду спільноти не ставлять перед собою спільних цілей, не докладають спільних зусиль, не мають виконавчого апарату. Існує кілька різновидів соціальних кіл: ¦ контактні (спільності людей, котрі постійно зустрічаються, мають спільну зацікавленість у темі дискусій); ¦ професійні кола (спільноти, члени котрих збираються для обміну інформацією, виключно за професійними ознаками); ¦ дружні кола (члени яких об'єднані дружніми відносинами); ¦ статусні кола (утворюються на основі обміну інформацією серед людей, які мають однакові або близькі статуси). Іноді такого роду квазіоб'єднання можуть розглядатися як деякі перехідні утворення на шляху до стійких соціальних груп, де вони набирають організованості, стійкості, структурності. Література 1. Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000. 2. Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000. 3. Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11. 4. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2. 5. Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998. 6. Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4. 7. Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9. 8. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (02.08.2016)
Просмотров: 374 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: