РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Теорія і практика сімейного виховання - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї Сім'я є природним середовищем первинної соціаліза-ції дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтрим-ки, засобом збереженню і передання культурних цінностей. З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домаш-ніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, до-помогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, на-бути власного досвіду поведінки й діяльності. Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання. На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших ді-тей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикома-нія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асо-ціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім”. Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Склад-ність цього завдання в тому, що воно вирішується, як пра-вило, через добре поставлене в духовно-моральному аспек-ті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, перед дітьми відкривається широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; ово-лодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних навичок, готує їх до розумової діяльності. Велику увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до лю-дей; піклування про молодших і старших, співчуття і ми-лосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлен-ня до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родово-ду, історії народу. Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від її непорушного авторитету, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикла-ді моральної підготовки молоді до подружнього життя. Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки ро-дина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавлять-ся не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з ін-тересами суспільства, формується свідомий громадянин. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру-дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів-праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання. Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна-чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль-них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей. Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе-рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. «Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер-таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, виховує дитину кожний момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите-ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум-ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі-чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия-чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть». У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака-ренко наводить приклади таких видів негативного автори-тету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді-тей брехливості, жорстокості, агресивності; .авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста-ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав-торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви-нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо-нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож-не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори-тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо-му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні. Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум-лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб-лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальними справами, поважають їх людську гідність. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере-кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно-го поєднання виховного впливу першовихователів — бать-ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни-ків — дідусів і бабусь. Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо-ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно-го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову-ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне-важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо-діватися від них іншої поведінки в майбутньому. Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив-ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по-гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не-повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 ро-ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу-чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов-ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді-ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе-ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни-ми людьми. Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте-ження, в Україні більше половини молодих сімей не ма-ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не-задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та-ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по-стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його. Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогосподарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до-ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра-во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста-новила 31% , у тому числі серед неповних сімей — 44, сі-мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од-нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль-ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур-сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать-ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе-реноситься на однокласників, педагогів. Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічне неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні. Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия-вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло, їх виховний вплив непослідовний, педагогічне необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози і покарання або вседозволеність, потурання примхам). Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої активності у вихованні дітей. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на Законі України «Про загальну середню освіту»: 1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:— вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;— приймати рішення щодо участі дитини в інновацій-ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;— обирати і бути обраними до органів управління ос-вітою з питань навчання і виховання дітей;— звертатися до відповідних органів управління освіти за допомогою;— захищати законні інтереси дітей. 2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:— забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання тощо. На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти-ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе-дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо-сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв комплекс навичків, переконує в необхідності дотримуватися їх. Спеціальну виховну роботу проводять Із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей. Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо-вують передусім на підвищення їх психолога-педагогічно-го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи виховання. Із сім'ями педагогічне пасивними працюють переваж-но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб-ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль-ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду-вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба-жання докорінно змінити сімейний уклад. У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорю-ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу-нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру-пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на-слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно-сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами. Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхідно довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро-бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям і в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль-ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без-посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши-на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та-ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгородження ди-тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру-жити й любити за покликом душі. З метою профілактики поширення серед учнів наркогенних речовин, батькам доцільно дати поради. 1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви-значення кожному членові сім'ї його обов'язків, контро-лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо. 2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити-ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін-тересами, запитами, прагненнями і способами їх задоволення. 3. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен-ня до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю. 4. Компетентне й педагогічне грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван-ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва-ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли-хо і сумнівний “кайф” надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці. 5. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя-ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі-сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кайфування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини). 6. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін-ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит-тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина-ми, алкоголем тощо. 7. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, інши-ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко-ління. 8. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш-ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо-вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив-ності тощо). 9. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа-гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі-шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди-тини і контактування її з «підозрілими» товаришами. Види й методи роботи з батьками учнів У роботі з батьками учнів використовують різноманітні види й методи. Наводимо основні з них. Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлен-ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь-кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви-моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч-нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві-дувати бажано сім'ї всіх учнів. Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне оз-найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, об-говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо-лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив-чення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвіда-ти родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний жур-нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без оз-найомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекоменду-вати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними. Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін-ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по-чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систе-матичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за-хисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді-тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін-ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен-ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво-дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків, розробити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про вза-ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі. Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою: 1.Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме). 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб-ліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштовано робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за ви-конанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочен-ня й покарання вживають до дитини. Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи-тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго-гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать-ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен-тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не-приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію. День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс-курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В од-них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов-ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа-гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до-повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во-ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ-ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей І поговорити з директором, його заступниками, учи-телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга-нами дитячого самоврядування. Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про-ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; забезпечує явку батьків на збо-ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро-шення додому, їх оформляють самі учні. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі-шеннями. Подібну підготовчу роботу проводять і перед загальношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю-ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав-чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо. З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику, їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон-кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи-тань сімейного виховання. Вихованню дітей та зацікавленню до виховання батьків сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові-дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор-ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем Для педагогічної пропаганди серед батьків використо-вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите-лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків при засвоєнні ними педагогічної інформації. Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімейного виховання тощо. В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро-боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі “за круглим столом”, батьківські ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь-мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис-тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко-ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе-дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко-лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу-стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован-ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави та ін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці-он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе-ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово-рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові-ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят). Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді-грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера-тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те-лепередачі. Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління Для успішного виховання підростаючого важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль-них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлення батьків до поганого, аморального, бачили, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор-гани та інші державні установи. Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо-тою гуртків за інтересами, адже серед них е люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв-ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічне занедбаних учнів. Батьки мо-жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій, обладнанні школи, допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке-рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнання приладів і наочності. Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь-ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку позакласну виховну ро-боту Ви хотіли б вести в школі? Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра-цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най-активніших, серед яких намічає кандидатів до класного гуртка, яких визначає громадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь-кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді-тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських зборах. На першому його засіданні класний керівник зна-йомить з типовим Положенням про батьківський комітет загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби-рають голову батьківського комітету і відповідальних за окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма-сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу. У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови-нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, свого колективу. Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви-конує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин-ку дітей, їх харчування та ін. Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підприєм-ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль-ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп'ютерною технікою, проведенні ремон-ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується, їх працівники керують гуртками в школі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо-магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро-боті, організації виробничої практики. Підприємства не-рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають-ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до-помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи-стих подій, організації концертів художньої самодіяльно-сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо. Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово-дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо-дять народні депутати, педагоги, представники громадсь-ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно-літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав. Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс-ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно-літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення умов, що призводять до правопорушень неповнолітні-ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен-ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін. Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли-вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри-ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор-ганізовувати педагогічне навчання представників гро-мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро-боти зі школярами. Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі-гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характер У Декларації Генеральної Асамблеї 00Н від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо-вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо-відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право..- створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую-чи для цього приміщення, що їм належать...» Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре-лігію, той підриває водночас І основи суспільства» (Платон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся-кого добробуту і ладу» (Вашінгтон). Церква є педагогічною установою — колективною ін-станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя. Значний вплив релігії на виховання дітей у сім'ї пояс-нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре-жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви-хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе-рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхід-ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат-мосферою, в якій діти зростають і розвиваються». Релігія використовує такі засоби виховного впливу: бо-гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу-щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування гріхів, прокляття, піддавався анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга-нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церкви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (04.09.2016)
Просмотров: 311 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: