РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку 1. Поняття суспільства. 2. Системний підхід до суспільства в соціології. Поняття со-діяльної системи. 3. Суспільство як складна ієрархія соціальних систем. Осно-вні елементи суспільства. 4. Проблема суспільного розвитку: джерела, типологія сус-пільств та спрямованість історії. Література Белдикс Р. Современное общество // Американская социология. М., 1992. ВитанъиИ. Общество. Культура. Социология. -М., 1984. РадугинА.А., Радугин К.А. Социология: Курс лекций. -М.,1995. Смелзер Н. Социология. - М., 1994. Сорокин П. Человек, цивилизация, общество. - М., 1990. Сорос Дж. У твердження демократії.-К., 1994. Сучасна зарубіжна соціальна філософія. Хрестоматія. — К, 1996. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Bun. І. -Львів, 1996. Щекин Г.В. Социальная философия истории. -К, 1996. Яку ба О.О. Соціологія. -Харків, 1996. 1. Поняття суспільства Протягом всієї історії розвитку соціальної думки мислителі прагнули знайти відповіді на корінні питання спільного буття людей: як виникає сус-пільство і як воно існує? Що змушувало і змушує людей об'єднуватись? Яким чином це відбувається, якщо в індивідів, що складають суспільство, такі різноманітні і навіть протилежні інтереси та мотиви діяльності? Почне-мо розглядати ці питання з термінології. Суспільство, суспільний, соціаль-ний - поняття широко відомі. Латинське дієслово «соціо» означає зв'язувати, об'єднувати, починати спільну працю. Звідси - первісне значен-ня суспільства як спільноти, союзу, співтовариства. Але поняття суспільства не тотожне з поняттям людської спільності. Хоча, безумовно, суспільство складається з певних спільнот і навіть зароджується саме з них, як система міжособистих зв'язків. Спільнота є формою сумісного буття або взаємодії людей, зв'язаних спільним походженням, мовою, долею або поглядами. Перші об'єднання людей грунтувалися на родинних і сусідських зв'язках, на звичці, на взаємному тяжінню і почуттях симпатії один до одного, врешті-решт через страх залишитися наодинці перед загрозою ззовні. Але з посту-пом історії, із зростанням населення, з ускладненням системи спільного життя виникають певні соціальні структури, що набувають власних законів розвитку. Вони підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи його стабільність і можливість саморозвитку. Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку здатності людей відокремлюватися від природи, зберігаючи разом з тим зв'язок з нею. В суспільно-філософській та соціологічній літературі виділя-ють три групи факторів саморозвитку суспільства: - трудова діяльність людей; - соціальність, колективний характер людського життя, субстратом якого є культура, надбіологічна форма наслідування; - духовний потенціал людства (наявність свідомості, інтелекту, пізна-вальної діяльності). Суспільство визначається в соціології як системно організована сукуп-ність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання, що породжується доціль-ною і цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від при-родних явищ і дозволяє розглянути створену людиною реальність як особ-ливу форму руху матерії. Щоб зрозуміти феномен суспільства, потрібно визначити характер за-кономірностей, що об'єднують людей в єдине ціле, в суспільний організм. Суспільство як система взаємодії людей визначається певними внутрішніми суперечностями - між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв'язки стали основою для розробки різноманітних соціологічних концепцій суспільства. Одні з таких теорій нехтують якісною різницею між суспільством і природою (натураліс-тичні концепції), інші - абсолютизують її (ідеалістичні вчення). Так, для першого - натуралістичного підходу - характерним є розгляд суспільства, як продовження закономірностей природи, Космосу. Суспільно-історичні зміни і відмінні риси того чи іншого суспільства пояснюються географічним середовищем, природно-кліматичними характеристиками, ритмами сонячної активності і космічних випромінювань, специфікою лю-дини як природної істоти, її генетичними, расовими, статевими особливос-тями. На думку представників соціобіології, всі форми суспільної поведінки людей мають біологічну основу, саме природні сили, хоча окультурені і під-коректовані цивілізацією, є базовими в формуванні людського суспільства. Інший - ідеалістичний підхід - спрямований на аналіз духовних проявів людського життя. Його зміст полягає у тому, що сутність зв'язків, котрі об'єднують людей в єдине ціле, знаходять в релігійних віруваннях, в міфах, з ідеях, духовних устремліннях великих історичних діячів. Тобто єдиним основним фактором соціального життя виявляються суто духовні мотиви. Нарешті, є третій підхід щодо пояснення суспільного життя. Він не за-перечує ні наявність певних природних передумов людського існування, ні роль духовно-ідеологічних факторів, але основну увагу приділяє аналізу міжлюдських зв'язків, котрі мають, згідно цьому підходові, визначальний характер в системі соціальних закономірностей. Потрібно зауважити, що аналіз міжлюдських зв'язків безпосередньо пов'язаний з вирішенням проб-леми індивід-суспільство: чи суспільство виникає з індивідної взаємодії, чи індивід - похідне від суспільства? Ця проблема має в соціальній думці два протилежні вирішення. В одних теоріях визначається первинність індивіду-ального початку в суспільстві (М.Вебер, Т.Парсонс, П.Сорокін, Дж.Хоманс, Дж.Мід, Г.Блумер), а інших вихідними є об'єктивні, надіндивідуальні соці-альні структури (К.Маркс, Е.Дюркгейм). В матеріалістичному розумінні історії, що була розроблена Марксом, основною є ідея про спосіб виробниц-тва, що формується об'єктивно, тобто незалежно від волі і свідомості лю-дей. Зв'язує людей в суспільний організм не спільна ідея або спільна релігія, а продуктивні сили і виробничі відносини. Матеріалістичне розуміння істо-рії робить акцент на об'єктивності процесів, що відбуваються в суспільстві. Марксизм не заперечує суб'єктивного фактора в історії та свободи- волі, на-віть постулює той факт, що всі суспільні явища і структури виникають як результат взаємовідносин між людьми, але самі люди тут все ж таки пере-творюються лише на соціальних функціонерів, виконують роль гвинтиків в суспільному механізмі. Намагаючись подолати «обезлюднений» підхід до суспільства, проти-лежна доктрина, що отримала назву методологічного індивідуалізму, саме взаємодію індивідів розглядає як вихідну основу соціальної організації. По-чаток такої традиції було покладено М.Вебером (він сформулював вихідні положення теорії соціальної дії) і розвинуто Т.Парсонсом. Продовжили роз-робку цієї традиції Дж.Хоманс в своїй теорії обміну, Дж.Мід і Г.Блумер в теорії символічного інтерраціонізму, Е.Гофман в теорії управління вражен-нями. В межах цієї традиції працював і П.Сорокін, який розробив свою тео-рію суспільного життя. Найпростішою моделлю суспільного явища, суспі-льства загалом, вважає П.Сорокін, є взаємодія двох індивідів. Щоб суспільс-тво могло існувати, потрібна принаймні наявність двох людей, між якими існує зв'язок взаємодії. Людський світ, на думку П.Сорокіна, можна уявити собі у вигляді величезного моря, в якому окремими хвилями є окремі проце-си взаємодії і створювані ними соціальні групи. Це і є найпростіша модель суспільства або суспільного явища, на які розкладається все суспільне життя і всі складні явища. Індивіди постійно вступають у взаємодію в процесі праці, з метою са-мозахисту, гри, здобуття знань, народження та виховання дітей тощо. Ця взаємодія є первинним актом соціальності. Суспільство немов би нарощує-ться над взаємодією індивідів. Причому найсуттєвішою відмінністю людсь-кого співтовариства від тваринного стада є той факт, що в процесі взаємодії в людському суспільстві історично створюється розподіл соціальних ролей, коли кожна людина не тільки подібна до іншої, але й виступає разом з тим в ролі робітника, банкіра, фермера тощо. Основою взаємодії та польового розподілу є необхідність задоволення матеріальних та духовних потреб. Суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їх цілей, бажань, думок, ві-льного вибору. Суспільство є системою спілкування, взаємозв'язків і взає-модій індивідів. Але разом з тим суспільство є такою системою, що здатна до саморегуляції, до розвитку за власними законами. Міжособиста взаємо-дія, що передбачає наявність регулятивних правил, норм, звичаїв, призво-дить до появи відносно самостійних і незалежних від індивідів форм суспі-льної інтеграції і регулювання відносин між індивідами, між соціальними спільнотами, між людиною та природою. Виникають об'єктивні щодо лю-дини інститути держави, права, науки, ідеології, моралі і т. ін. Саме цей ін-терсуб'єктивний простір, в якому живе і чинить індивід, визначає як його життя, так і мільйонів інших людей. Саме така суперечлива особливість суспільної реальності - бути проду-ктом взаємодії індивідів, відбитком їх суб'єктивності (цілей, інтересів, ба-жань) і разом з тим незалежно від них надлюдською силою - обумовлює специфіку соціальної закономірності (соціальної детермінації), що якісно відрізняється від природних закономірностей. Суспільні закони, на відміну від законів природи, виникають пізніше, реалізуються тільки в свідомій дія-льності людей, складніші за механізмом дії і в значній мірі ймовірні. Це скоріше законотенденції, в їх розгортанні реалізуються далеко не всі потен-ції, можливості, а непередбачуваність багатьох подій є загальною закономі-рністю. Суспільне буття та історія людства, оточуючий нас предметний світ складаються із зусиль конкретних індивідів, є результатом їх діяльності. Проте сам цей результат стає об'єктивною передумовою людського існу-вання. Отже, те, що має назву «соціальної детермінації», є фактом 'залежнос-ті людей від продуктів та результатів їх власної діяльності. Із сукупної взає-модії індивідів розвиваються нові об'єктивні історичні обставини, які, в свою чергу, визначають наступний розвиток людства. Тим самим закономі-рних тенденцій суспільного розвитку без діяльності людей не існує. Люди знаходяться в залежності від об'єктивних умов і обставин життя, але разом з тим створюють і змінюють ті обставини. 2. Системний підхід до суспільства в соціологи'. Поняття соціальної системи Суспільство є складним соціальним утворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові. Такі об'єкти можна досліди-ти лише засобами системного аналізу. З тим фактом, що суспільство є надскладною системою, яка розвиває-ться на власній основі, погоджуються практично всі мислителі минулого і теперішнього часу. Але спеціальна розробка системного методу і викорис-тання його в соціології є безперечним теоретичним досягненням науки XX століття. Найбільшого поширення системний підхід в соціології набув у другій половині XX ст. (хоча системні уявлення можна знайти вже в соці-альній теорії К.Маркса). Саме як систему розглядають суспільство Т.Парсонс, Ю.Хабермас, Н.Луман, Р.Дарендорф, Дж.Тернер та інші. Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Система -це певним чином упорядкована сукупність елементів, що створює цілісну єдність. Під соціальною системою розуміється цілісне утворення (суспільс-тво, соціальна спільнота, група тощо), основними елементами якого є люди, їхні зв'язки, взаємодії, відносини. Мікромоделлю соціальної системи є осо-бистість - цілісність соціальних рис, характеристик, якостей індивіда як члена суспільства, групи, спільноти. Основними характеристиками системи (в тому числі соціальної), що враховуються системним аналізом і стають вимогами даного підходу, є на-ступні: 1. Система внутрішньо упорядкована і диференційована, має багаторів-неву ієрархічну будову (частини, елементи, відносно самостійні підсистеми), причому її структура історично змінна. Елементами соціальної системи є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути та організації. 2. Кожна соціальна система може бути елементом більш глобального соціального утворення. 3. Система завжди більша від суми складаючих її елементів. Тут діє так званий «ефект складання»: наприклад, проста сума певних дій індивідів пе-реростає в суттєво нову, системну якість - соціальну життєдіяльність, яка не може бути зведеною до індивідуальної життєдіяльності. Суспільство - не сумативна, а цілісна система, через взаємодію своїх елементів вона має таку якість, якої не має жодний її елемент. 4. Будь-яка система має певний системоутворюючий фактор (або їх мо-же бути декілька), що обумовлює змістовну сторону системи, її структуру, сітку законів і відносин між елементами. 5. Система орієнтована на саморозвиток, спроможна на постійне власне, самозбереження та відтворення. Системне дослідження об'єднує різноманітні знання про об'єкт в цілісну теоретичну систему. Системний підхід дає можливість аналізу суспільства в єдності трьох аспектів - генетичного (або історичного), структурного і фун-кціонального, - відповісти на питання про походження, історичні умови і фактори виникнення суспільства, про його ієрархічну будову і основні еле-менти, а також про механізми функціонування і розвитку соціальної систе-ми. Суспільство як цілісна соціальна система складається з множини індиві-дів, їх соціальних зв'язків, взаємодій у відносинах. Однак це не просто сума названих елементів. Інтегруючись, вони створюють абсолютно нову, систе-мну якість. Саме тому суспільні структури набувають характеру надіндиві-дуальних, надособистих структур, а суспільство виступає особливою реаль-ністю, що функціонує за власними закономірностями. Внаслідок своїх інте-гральних якостей суспільство набуває самостійно і відносно незалежного способу функціонування і розвитку щодо складаючих його індивідів. Які ж саме структури і підсистеми має суспільство, як вони взає-мозв'язані і які функції виконують? 3. Суспільство як складна ієрархія соціальних систем. Поняття соціальної структури У сумативному вигляді суспільство складається з таких основних еле-ментів, як індивіди, соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні ін-ститути та організації, соціальні норми і цінності (система культури). Але суспільство є цілісною, а не сумативною єдністю, тому соціологія прагне знайти механізм внутрішньої упорядкованості суспільства, основний систе-мостворюючий фактор, принцип ієрархічного поділу суспільства на складо-ві. Поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різ-ним змістом в залежності від загальносоціологічного напрямку, в якому ви-користовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, на-решті, від конкретного завдання соціологічного дослідження. Трактування основного системостворюючого фактора і характеру об'єднання елементів в системи, має достатньо умовний характер. Соціальні системи можуть бути взаємно перегруповані, одні й ті самі індивіди можуть бути елементами різ-них систем. Так, одна й та сама соціальна система (наприклад, сім'я) може розглядатися і як соціальна група, і як система соціального контролю, і як соціальний інститут, і як соціальна організація. В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми ^та принципи для структурування суспільства. Перш за все, в соціології розріз-няють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні. \| Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям «со-ціальна структура суспільства». Під соціальною структурою суспільства ро-зуміється диференціація суспільного цілого на різноманітні соціальні групи та спільноти. Поняття «соціальна спільнота» вважається базовим поняттям в соціології. Соціальна спільнота - це сукупність малих і великих групоутворень — націй, класів, верств, страт, професійних та кваліфікаційних груп, релігійних і конфесійних громад, трудових колективів, соціально-демографічних, посе-ленських і територіально-регіональних спільнот, сімейних, освітніх груп, неформальних угрупувань тощо. Соціальну спільноту характеризують спі-льні для її членів умови життєдіяльності даної спільноти до певних соціаль-них інститутів, спільне походження, доля, мова, єдність життєвих позицій і поглядів. Суспільство об'єктивно розподілено на різноманітні соціальні спі-льноти (класи, страти, соціальні групи), що свідчить про неоднакове соці-! альне положення людей у суспільстві, про різноякісність і нерівнозначність їх соціального стану, набору соціальних ролей, які вони виконують. ; Виокремлення різних соціальних спільнот може здійснюватися не лише за соціальними ознаками (професійними, культурними, освітніми), але й за природними (стать, вік, раса). Але врешті-решт в основі формування уста-! лених соціальних угрупувань лежать об'єктивні процеси суспільного розпо-* ділу праці. Виділяють, наприклад, соціально-територіальні спільноти (меш-! канці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, >. молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, і етнос). В марксизмі основним критерієм соціального структурування було і відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому грунтується ' класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників, селян і феодалів, про-летаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» засто-1 совується термін «страта». Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спі-льноти (страти за ознаками культури, освіти, стилем життя, родом занять, > відношенням до власності і до влади, рівнем прибутку, соціальним, профе-< сійним престижем, доступом до інформації та ін.) [ Визначення структури суспільства в широкому значенні має два най-поширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорі-вень. По-друге, це застосування сферного членування суспільства. Розглянемо названі підходи до будови суспільства детальніше. Суспіль-Г ство як ієрархічна система має власні підсистеми різного рівня загальності. j Макрорівень охоплює суспільство загалом, людство в цілому. На цьому ' глобальному рівні суспільство включає в себе всезагальні форми соціальної організації - культуру, соціальні інститути, основні сфери суспільної життє-діяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів, тут розгляда-I ються в основному міжіндивідуальні зв'язки та зв'язок індивідів - мала гру- 'ЧВИР па (сім'я, друзі, спільники, єдиновірці, однодумці тощо). Мезорівень є рів-нем функціонування соціальних спільнот. Мезорівень об'єднує макро- і мік-рорівні суспільства, саме дослідження соціальних спільнот дозволяє враху-вати не тільки загальні форми соціальної організації, але й безпосередню поведінку людей, індивідні взаємини. Ще один спосіб структурування суспільства зумовлений тим, що між суб'єктами соціальної структури завжди мають місце певного типу соціальні відносини. Саме вони лежать в основі різних сфер суспільства, а відтак — і в основі сферного членування суспільства. Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності - в економічній, соціально-політичній і духовній. Суспільні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя. Економічні відносини включають в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну тощо; соціально-політичні - політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовні - моральні, релігійні, худо-жньо-естетичні, наукові. Суб'єктами суспільних відносин с індивіди та соці-альні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних від-носин. Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства: - функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задов'олення вітальних потреб, зростання до-бробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя); - функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкуван-ня і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин); - функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм со-ціальної пам'яті і в засоби духовного росту особистості. Економічна сфера є вихідною структурою суспільства. Справа в тому, що основне призначення суспільства — відтворити існування живих людсь-ких істот, які є субстратом суспільства. Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. Економічна сфера орієнтована в першу чергу на забезпечення вітальних (життєутворюючих і життєзберігаючих) потреб індивідів. Але це не означає, що суспільство функціонує лише як економічна система. Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом, процесом розвитку людьми соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачують-ся її можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визначається в соціальній теорії поняттям «суспільне виробництво». ft\ Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою, матері-альними виробництвом, воно є разом з тим і розвитком різноманітних сус-пільних відносин та соціальних інститутів (тобто є виробництвом форм спілкування, процесом формування і розвитку духовної сфери людства, сус-пільних форм свідомості (це так зване «духовне виробництво»). Отже, осно-вні сфери життєдіяльності суспільства в їх взаємозв'язку - це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його умов і його суб'єкта - соціального індивіда. Соціально-політична сфера суспільства - це сфера, в якій здійснюється взаємодія індивідів та соціальних спільнот, це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Ця сфера пов'язана з формуванням в історії різноманітних соціальних систем, соці-альних спільнот та інститутів (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, численних соціальних груп), політичних партій тощо. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» всі сфери суспільства, забезпе-чуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Со-ціальні інститути - це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежно-сті від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держава, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль, інститути освіти, сім'ї, церкви). Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формуван-ня і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, мора-лі, релігії, філософії, культурних цінностей, суспільних цілей та ідеалів, нау-ки, виховання, освіти. Кожне суспільство в своєму розвитку грунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його куль-тура, форми менталітету народу підпадають під загрозу ерозії, то негативно-го впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформуєть-ся цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні ви-значається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (24.07.2016)
Просмотров: 413 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: