РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Суспільний прогрес - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Суспільний прогрес План 1. Прогрес і регрес 2. Суперечливість прогресу 3. Критерії прогресу 4. Прогресивні сили Чи стає людське суспільство у своєму розвитку усе більш досконалим? За якими ознаками це можна визначити? Чи є прогресом заміна стріли вогнепальною зброєю? Як вам відомо, суспільство знаходиться в безупинному русі. Мислителі давно задумалися над питаннями: у якому напрямку воно рухається? Чи можна цей рух уподібнити, наприклад, циклічним змінам у природі: слідом за літом настає осінь, потім зима, весна і знову літо? І так тисячі і тисячі років. Чи, можливо, життя суспільства подібне до життя живої істоти: організм, що з'явився на світ, дорослішає, стає зрілим, потім старіє і помирає? Чи залежить напрямок розвитку суспільства від свідомої діяльності людей? ПРОГРЕС І РЕГРЕС Напрямок розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш досконалого, називається в науці прогресом (слово латинського походження, що означає буквально: рух уперед. Поняттю прогресу протилежне поняття регресу. Для регресу характерний рух від вищого до нижчого, процеси деградації, повернення до форм і структур, що віджили себе. Яким шляхом йде суспільство: шляхом прогресу чи регресу? Від того, якою буде відповідь на це питання, залежить уявлення людей про майбутнє: чи несе воно краще життя, чи не обіцяє нічого гарного? Давньогрецький поет Гесіод (УШ-УІІ ст. до н.е.) писав про п'ять стадій у житті людства. Першою стадією було "золоте століття", коли люди жили легко і безтурботно, другою - "срібне століття", коли почалося падіння моралі і благочестя. Так, опускаючись усе нижче, люди опинилися в "залізному віці", коли всюди панує зло, насильство, зневажається справедливість. Імовірно, вам неважко визначити, яким бачив Гесіод шлях людства: прогресивним чи регресивним. На відміну від Гесіода, древні філософи Платон і Аристотель розглядали історію як циклічний кругообіг, що повторює ті самі стадії. Із досягненнями науки, ремесел, мистецтв, пожвавленням суспільного життя в епоху Відродження пов'язаний розвиток ідеї історичного прогресу. Одним з перших теорію суспільного прогресу висунув французький філософ Анн Робер Тюрго (1727-1781). Його сучасник французький філософ-просвітитель Жан Антуан Кондорсе (1743-1794) писав, що історія представляє картину безперервних змін, картину прогресу людського розуму. Спостереження цієї історичної картини показує у видозмінах людського роду, у безперервному його відновленні, у нескінченності століть шлях, по якому він ішов, кроки, які він зробив, прагнучи до істини або щастя. "Спостереження над тим, чим людина була, і над тим, чим вона стала у даний час, допоможуть нам, - писав Кондорсе, - знайти засоби для забезпечення і прискорення нових успіхів, на які його природа дозволяє йому сподіватися". Отже, Кондорсе бачить історичний процес як шлях соціального прогресу, у центрі якого висхідний розвиток людського розуму. Гегель вважав прогрес не тільки принципом розуму, але і принципом світових подій. Цю віру в прогрес сприйняв і К. Маркс, який вважав, що людство йде до усе більшого оволодіння природою, розвитку виробництва і самої людини. ХІХ-ХХ ст. ознаменувалися бурхливими подіями, що дали нову "інформацію до міркування" про прогрес і регрес у житті суспільства. У XX ст. з'явилися соціологічні теорії, які відмовилися від оптимістичного погляду на розвиток суспільства, характерного для ідей прогресу. Замість них пропонуються теорії циклічного круговороту, песимістичні ідеї "кінця історії", глобальних екологічних, енергетичних і ядерних катастроф. Одну з точок зору з питання про прогрес висунув філософ і соціолог Карл Поппер, який писав: "Якщо ми думаємо, що історія прогресує або що ми змушені прогресувати, то ми робимо таку ж помилку, як і ті, хто вірить, що історія має сенс, який може бути в ній відкритий, а не наданий їй. Адже прогресувати - значить рухатися до деякої мети, що існує для нас як для людських істот. Для історії це неможливо. Прогресувати можемо тільки ми, людські індивідууми, і ми можемо робити це, захищаючи і підсилюючи ті демократичні інститути, від яких залежить свобода, а разом з тим і прогрес. Ми досягнемо в цьому великих успіхів, якщо глибше усвідомимо той факт, що прогрес залежить від нас, від нашої пильності, від наших зусиль, від чіткості нашої концепції щодо наших цілей і реалістичного вибору таких цілей". СУПЕРЕЧЛИВІСТЬ ПРОГРЕСУ Згадаємо факти з історії ХІХ-ХХ ст.: за революціями нерідко слідували контрреволюції, за реформами - контрреформи, за корінними змінами в політичному устрої - реставрація старих порядків (подумайте, на яких прикладах з вітчизняної чи загальної історії можна проілюструвати цю думку). Якби ми спробували прогрес людства зобразити графічно, то в нас вийшла б не висхідна пряма, а ламана лінія, що відображає підйоми і спади, приливи і відливи в боротьбі суспільних сил, прискорений рух вперед і гігантські стрибки назад. В історії різних країн бували періоди, коли тріумфувала реакція, коли гонінням піддавалися прогресивні сили суспільства, коли розум придушувався силами мракобісся. Ви вже знаєте, наприклад, які нещастя приніс Європі фашизм: загибель мільйонів, поневолення багатьох народів, руйнування центрів культури, багаття з книг найбільших мислителів і художників, насадження людиноненависницької моралі, культ грубої сили. Але справа не тільки в таких зламах історії. Суспільство є складним організмом, у якому функціонують різні "органи" (підприємства, об'єднання людей, державні установи тощо), одночасно відбуваються різні процеси (економічні, політичні, духовні тощо), розгортається різноманітна діяльність людей. Усі ці частини одного суспільного організму, усі ці процеси, різні види діяльності знаходяться у взаємному зв'язку і разом з тим можуть не збігатися у своєму розвитку. Більше того, окремі процеси, зміни, що відбуваються в різних сферах життя суспільства, можуть бути різнонаправленими, тобто прогрес в одній сфері може супроводжуватися регресом в іншій. Так, протягом історії чітко прослідковується прогрес техніки: від кам'яних знарядь до залізних, від ручних знарядь до машин, від використання мускульної сили людини і тварин до парових двигунів, електричних генераторів, атомних електростанцій, від перевезення на тваринах до автомобілів, швидкісних потягів, літаків, космічних кораблів, від дерев'яних рахівниць до могутніх комп'ютерів. Але прогрес техніки, розвиток індустрії, хімізація й інші зміни в галузі виробництва призвели до руйнування природи, до непоправного збитку в середовищі проживання людини, до підриву природних основ існування суспільства. Таким чином, прогрес в одній галузі супроводжувався регресом в іншій. Прогрес науки і техніки мав неоднозначні наслідки. Відкриття в галузі ядерної фізики дали можливість не тільки одержати нове джерело енергії, але і створити могутню атомну зброю. Використання комп'ютерної техніки не тільки надзвичайно розширило можливості творчої праці, але і спричинило нові хвороби, пов'язані з тривалою безупинною роботою біля дисплею: погіршення зору, психічні відхилення, зв'язані з додатковими психічними навантаженнями. Ріст великих міст, необхідність щоденного перебування на транспортних магістралях, ускладнення виробництва і ритмів життя в побуті - усе це збільшило навантаження на людський організм, спричинило стреси і, як наслідок, патології нервової системи, судинних захворювань. Збільшення можливостей виробництва, поліпшення умов життя для великих мас людей супроводжується поширенням наркоманії, алкоголізму, злочинності. Поряд з найбільшими досягненнями людського духу у світі спостерігається знецінювання культурних і духовних цінностей. Виходить, людству доводиться платити за прогрес високу ціну. Зручності міського життя оплачуються "хворобами урбанізації": транспортною втомою, забрудненим повітрям, вуличним шумом і їхніми наслідками - стресом, хворобами органів дихання тощо; зручність пересування в автомобілі - перевантаженістю міських магістралей, транспортними пробками. Спроби прискорити прогрес іноді обертаються непомірно високою ціною. Радянський Союз в 20-30-і рр. XX ст. вийшов за обсягами виробництва з ряду найважливіших продуктів промислового виробництва на перше місце в Європі. Прискореним темпом здійснювалася індустріалізація, почалася механізація сільського господарства, піднявся рівень грамотності населення. Ці досягнення мали зворотний бік: мільйони людей, що стали жертвами жорстокого голоду (в Україні біля 6 млн. осіб), сотні тисяч родин, висланих з місць їхнього звичного проживання, мільйони репресованих, підпорядкування життя всіх людей тотальному регулюванню і контролю. Як же оцінити ці суперечливі процеси? Чи є позитивні зміни, що оплачуються настільки високою ціною, прогресивними? Чи можна при такій неоднозначності змін говорити про суспільний прогрес у цілому? Для цього потрібно установити, що є загальним критерієм прогресу, які зміни в суспільстві варто оцінювати як прогресивні, а які ні. КРИТЕРІЇ ПРОГРЕСУ Ми вже бачили, що А. Кондорсе (як і інші французькі просвітителі) вважав критерієм прогресу розвиток розуму. Соціалісти-утопісти висували моральний критерій прогресу. Сен-Сімон вважав, наприклад, що суспільство повинно прийняти таку форму організації, яка б привела до здійснення морального принципу: усі люди повинні ставитися одне до одного як брати. Сучасник соціалістів-утопістів німецький філософ Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775-1854) писав, що вирішення питання про історичний прогрес ускладнене тим, що прихильники і супротивники віри в удосконалення людства цілком заплуталися в суперечках про критерії прогресу. Одні міркують про прогрес людства в сфері моралі, інші - про прогрес науки і техніки, що, як писав Шеллінг, з історичної точки зору, є швидше регресом, і пропонував своє вирішення проблеми: критерієм у встановленні історичного прогресу людського роду може служити тільки поступове наближення до правового устрою. Ще одна точка зору на суспільний прогрес належить Г. Гегелю. Критерій прогресу він вбачав в усвідомленні свободи. У міру росту усвідомлення свободи відбувається поступальний розвиток суспільства. Як бачимо, питання про критерій прогресу займало великі розуми Нового часу, але рішення не знайшло. Недоліком усіх спроб вирішити це завдання було те, що у всіх випадках як критерій розглядалася лише одна лінія (чи одна сторона, чи одна сфера) суспільного розвитку. І розум, і мораль, і наука, і техніка, і правовий порядок, і усвідомлення свободи - усе Це показники дуже важливі, але не універсальні, що не охоплюють життя людини і суспільства в цілому. У наш час філософи також дотримуються різних поглядів на критерій суспільного прогресу. Розглянемо деякі з них. Одна з існуючих нині точок зору полягає в тому, що вищим і загальним об'єктивним критерієм суспільного прогресу є розвиток продуктивних сил, включаючи розвиток самбі людини. Вона аргументується тим, що спрямованість історичного процесу обумовлена ростом і удосконаленням продуктивних сил суспільства, що включають засоби праці, ступінь оволодіння людиною силами природи, можливості їхнього використання як основи життєдіяльності людини. У суспільному виробництві лежать джерела всієї життєдіяльності людей. Відповідно до цього критерію, ті суспільні відносини визнаються прогресивними, котрі відповідають рівню продуктивних сил і відкривають найбільший простір для їхнього розвитку, росту продуктивності праці, розвитку людини. Людина тут розглядається як головна серед продуктивних сил, тому їхній розвиток розуміється з цього погляду і як розвиток багатства людської природи. Ця позиція зазнає критики з іншого погляду. Так само як не можна знайти загальний критерій прогресу тільки в суспільній свідомості (у розвитку розуму, моралі, свідомості, волі), так не можна знайти його в сфері матеріального виробництва (техніки, економічних відносин). Історія дала приклади країн, де високий рівень матеріального виробництва поєднувався з деградацією духовної культури. Щоб перебороти однобічність критеріїв, що відбивають стан лише однієї сфери життя суспільства, необхідно знайти поняття, яке характеризувало б сутність життя і діяльності людини. Для цього філософами пропонується поняття свободи. Свобода, як ви вже знаєте, характеризується на тільки знанням, відсутність якого робить людину суб'єктивноневільною, але і наявністю умов для її реалізації. Необхідне також рішення, що приймається на основі вільного вибору. Нарешті, вимагаються ще і засоби, а також дії, спрямовані на реалізацію прийнятого рішення. Нагадаємо також, що свобода однієї людини не повинна досягатися шляхом обмеження свободи іншої людини. Таке обмеження свободи носить соціально-моральний характер. На самому початку цієї книги ми говорили про сенс життя людини: він закладений у самореалізації, самоздійсненні особистості. Отож, свобода виступає як необхідна умова самореалізації. Справді, самоздійснення можливе, якщо людина має знання про свої здібності, можливості, що дає їй суспільство, про способи діяльності, у якій вона може реалізувати себе. Чим ширші можливості, створювані суспільством, тим вільніша людина, тим більше варіантів діяльності, у якій розкриються її потенціали. Але в процесі багатогранної діяльності відбувається і багатобічний розвиток самої людини, росте духовне багатство особистості. Отже, відповідно до цієї точки зору, критерієм соціального прогресу с міра свободи, яку суспільство в змозі надати індивіду, ступінь гарантованої суспільством індивідуальної свободи. Вільним розвиток людини у вільному суспільстві означає також розкриття її справжніх людських якостей -інтелектуальних, творчих, моральних. Це твердження підводить нас до розгляду ще однієї точки зору на соціальним прогрес. Як ми бачили, не можна обмежитися характеристикою людини як діяльної істоти. Вона також істота розумна і суспільна. Тільки з урахуванням цього ми можемо говорити про людське у людині, про людяність. Але розвиток людських якостей залежить від умов життя людей. Чим повніше задовольняються різноманітні потреби людини в їжі, одязі, житлі, транспортних послугах, її запити в духовній сфері, чим більш моральними стають відносини між людьми, тим доступні/ними для людини робляться найрізноманітніші види економічної і політичної, духовної і матеріальної діяльності. Чим кращі умови для розвитку фізичних, інтелектуальних, психічних сил людини, її моральних засад, тим ширший простір для розвитку індивідуальних, властивім кожній окремій людині, якостей. Коротше кажучи, чим людяніші умови життя, тим більше можливостей для розвитку в людині людського: розуму, моральності, творчих сил. Людяність, визнання людини вищою цінністю виражається словом "гуманізм". Зі сказаного вище можна зробити висновок про універсальний критерії! соціального прогресу: прогресивне те, що сприяє розвитку гуманізму. Тепер, коли ми виклали різні погляди на критерій історичного прогресу, подумайте, яка точка зору дає вам більш надійний спосіб оцінювати зміни, що відбуваються в суспільстві. ПРОГРЕСИВНІ СИЛИ Застосовуючи критерії прогресу до історичного процесу, на кожному його стані ми виділяємо ті суспільні сили, які називаємо прогресивними. Згадаємо, що, вивчаючи революцію XVIII ст. у Франції і війну за незалежність у північноамериканських штатах, мм прогресивною силою називали буржуазію. Саме представники цього класу створили документи, що здійснили великий крок людства до свободи. Декларація незалежності 1776р., складена в республіканському і демократичному дусі, зафіксувала право людей на життя, свободу, рівність, прагнення на щастя. Декларація прав людини і громадянина 1789 р. говорила: "Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах. У ній говорилося про природні і невід'ємні права людини, суть яких свобода, власність, безпека й опір гнобленню. Із середини XIX ст. багато суспільних діячів вважали головною прогресивною силою суспільства робітничий клас. І справді, руки робітників створили сучасне виробництво, звели міста і транспортні магістралі, створили численні блага, необхідні людині. Боротьба робітників спонукувала правлячі кола в багатьох країнах розширювати політичні свободи, доступ до цінностей культури. У XX ст. деякі мислителі відстоювали тезу про особу, прогресивну роль інтелігенції. Безсумнівно, інтелекту, знанням, творчим зусиллям цієї соціальної сили людство зобов'язане багатьма великими відкриттями і винаходами, духовними цінностями, які робили людину більш незалежною у внутрішньому житті і більш вільною стосовно природних і соціальних умов. Широко розповсюдженим став поділ на прогресивні і реакційні класи суспільства, прогресивні і реакційні суспільні системи. Однак багато учених і суспільних діячів вважають тепер такий підхід застарілим. Лінія розмежування сил прогресу і реакції багато в чому перестала збігатися з межами країн і класів у тому вигляді, у якому вони склалися історично. Як прогресивні сили розглядаються сьогодні прихильники реформ у країнах, що порвали з тоталітарним минулим, різноманітні соціальні і політичні сили в усьому світі, що борються за виживання людства, за ліквідацію загрози ядерної загибелі, припинення регіональних військових конфліктів, подолання знедоленості двох третин людства, що проживають у звільнених від колоніального гніту країнах, за рівноправне міжнародне співробітництво у вирішенні глобальних проблем людства, за дотримання прав і свобод людини. Супротивники прогресу - це сили, що розпалюють соціальні, національні, расові конфлікти, що прагнуть урізати права і свободи людини, що виступають з позицій національного егоїзму, групових привілеїв, культу сили і наживи, що досягається за будь-яку ціну. Це всі ті, хто домагається своїх цілей, розглядаючи людину як засіб для їхнього досягнення. Застосовуючи універсальний критерій прогресу, ми можемо оцінити діяльність окремих осіб, груп, партій як прогресивну чи спрямовану проти прогресу. Якщо сказати коротко, то прогресивною є діяльність, націлена на реалізацію гуманістичних ідеалів, орієнтована на гуманістичні цінності, ствердження яких у житті й означає розвиток суспільства в напрямку усе більш досконалої організації.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.07.2016)
Просмотров: 480 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: