РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії - Соціологія - Реферати - Каталог статей

“Сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії” ПЛАН Вступ 1. Характерні риси сучасної соціології 2. Функціонолізм – як один з основних теоретичних напрямків у сучаснiй соцiологiї 3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй соцiологiї 4. Інтеракціонізм в сучасній соціологічній теорії Висновки Список використаної літератури Вступ Соціологічна теорія ніколи не зупинялася в своєму розвиткові, тому і в наш час вона перебуває в постійному русі, пошуці, вдосконаленні та видозміні. Цю динамічність теорії можна пояснити її природою. Теорiя це є спроба зрозумiти значення нашого досвiду. Ми мусимо якось ухопити швидкоплиннi подiї та знайти спосiб, щоб їх описати та пояснити. Тiльки тодi ми можемо передбачати новi подiї та впливати на свiт навiть навколо нас у бажаному напрямку. Теорiя - це "сiтка" , яка нам необхiдна, щоб досягти цих цiлей, щоб "упiймати" факти у їх взаємовiдношеннях. Саме теорiя дає можливiсть побачити взаємозв'язок подiй, що не є очевидним з одних лише даних про факти. Бiльш того можна сказати, що теорiя - це низка взаємопов'язаних форму-лювань, яка забезпечує пояснення певного класу подiй, тобто - дозволяє так зв'язати ту чи iншу множину фактiв, що дає можливiсть їх зрозумiти. Крiм того, теорiя дозволяє нам органiзувати пошуки нових знань про багато рiзних, часто загадкових сторiн нашого досвiду. За роки розвитку соцiологiї соцiологи розробили досить багато теоретичних пiдходiв (Perspectives). Що таке теоретичний пiдхiд? Коротко на це питання можна вiдповiсти таким чином: теоретичний пiдхiд є способом бачення ряду особливостей свiту, це орiєнтацiя, яка передбачає певнi методи вивчення соцiального досвiду та пошуки його пояснення. Прихильники рiзних пiдходiв ставлять стосовно суспiльства дещо рiзнi питання, й завдяки тому дають нам рiзнi образи соцiального життя. Вам не пропонують сприйняти одну модель соцiального свiту та вiдкинути всi iншi. Скорiше теоретичнi пiдходи є засобами - розумовими конструктами - що дозволяють вам чiтко уявити собi той чи iнший об'єкт. Будь яка певна теоретична модель завжди обмежує досвiд i дає, так би мовити, " тунельний " образ дiйсностi. Але добра модель одночасно розширює горизонт бачення дiйсностi. У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних пiдходи: функцiоналiстський, конфлiкцiонiстський та iнтеракцiонiстський. Розглянемо сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії. 1. Характерні риси сучасної соціології Протягом XX ст. західна соціологія зазнає величезних змін і нині являє собою надзвичайно складну систему ідей, гіпотез, концепцій, теорій, методів дослідження й способів опису різноманітних соціальних явищ. При цьому практично всі сучасні соціологи активно використовують ідеї і принципи класичної соціології, керуючись ними як компонентами власних концепцій або відштовхуючись від них як від банку ідей, що мають самостійну цінність. Незважаючи на неоднорідність і суперечливий характер сучасної західної соціології, вдається виділити низку її характерних рис. Опираючись на думки відомого американського соціолога П.Сорокіна, можна узагальнити ці риси наступним чином:* Інтернаціоналізація сучасної соціології, тобто зростання кількості праць з питань соціології в усіх цивілізованих державах та регіонах світу;* Академізація соціології, тобто перетворення її в академічну науку, яка посідає чільне місце в університетських програмах. Сьогодні соціологічні факультети і курси займають одне з перших місць щодо кількості студентів;* Експертизація соціології. Означає все ширше залучення соціологів як експертів до діяльності державних, громадських і приватних органів та організацій, до праці в галузі соціальної роботи;* Фактографізація соціології, або зростання її об'єктивності, точності й індуктивності, вдосконалення кількісних і якісних методів соціологічних досліджень, покращення техніки їх проведення;* Соціологізація інших наук, як соціогуманітарних, так і біологічних, медичних, фізичних тощо. Вони дедалі глибше досліджують вплив соціальних факторів на реальність, яка ними вивчається, і соціологічне тлумачать свої специфічні проблеми;* Диференціація соціології, тобто зростання її спеціалізації, виникнення нових галузей всередині соціологічної науки, які, в свою чергу, поділяються на ще вужчі відгалуження, та ускладнення у зв'язку з цим структури соціологічного вчення. Беручи до уваги останню рису сучасної західної соціології, а саме її множинність, що дедалі зростає, спробуємо вирізнити основні наукові парадигми, довкола яких обертається соціологічна думка сьогодення. Термін «парадигма» вводить у науковий обіг американський вчений Томас Кун з метою визначення певної моделі постановки проблеми та її розв'язання. Ця модель лежить в основі тієї чи іншої теорії, включає в себе сукупність основних положень і принципів, специфічний набір категорій і визнається певним колом учених. З цієї точки зору сучасна західна соціологія поділяється на ряд пануючих парадигм та належних до них напрямків і шкіл, що може бути представленим у наступній схемі: Структурні парадигми розглядають організацію, функціонування й розвиток суспільства як єдиного цілого на макрорівні. Інтерпретативні парадигми акцентують увагу на дослідженні й тлумаченні людської поведінки на мікрорівні. Емпірична соціологія займається розв'язанням практичних завдань керування суспільними процесами, розробкою засобів соціального контролю та соціальної інженерії тощо на рівні конкретно-соціологічних досліджень. 2. Функціонолізм – як один з основних теоретичних напрямків у сучаснiй соцiологiї Структурно-функцiональний - або просто функцiона-лiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на iдеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного - тобто макросоцiального - погляду на соцiальне життя. На протязi 50-х та на початку 60-х рокiв центром уваги захiдної соцiологiї заволодiли функцiоналiстськi концепцiї американського соцiолога Толкота Парсонса (1971 - 1979) та його учнiв. Пiзнiше, особливо у 70-х роках, функцiоналiзм втратив прихiльнiсть багатьох соцiологiв. Але у 80-х роках iнтерес до робiт Парсонса та iнших функцiоналiстiв вiдродився ( у роботах Хабермаса (1981), Алекзандера (1984), Сцiулi та Герстейна (1985) та iнших). Розглянемо основнi iдеї функцiоналiстського пiдходу. Основну iдею цього пiдходу коротко можна сформулювати так: суспiльство як соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з погляду на суспiльство як певну систему, поєднання таких частин, що складають єдине цiле. Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi: -- встановити зв'язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому, -- та встановити зв'язки кожної окремої частини суспiльства з iншими його частинами. Такi iнститути як сiм'я, релiгiя, економiка, держава, освiта належать до найважливiших складових частин кожного суспiльства. Функцiоналiсти розглядають структурну побудову соцiальних iнститутiв подiбно до того, як бiологи розглядають структурну побудову органiв тiла. Далi вони визнають соцiальнi функцiї, що здiйснюються iнститутами. Наприклад, говориться, що головними функцiями сiм'ї є вiдтворення, соцiалiзацiя, пiдтримка дiтей, самореалiзацiя її членiв. Одна з найважливiших особливостей будь-якої системи, що пiдкреслюється функцiоналiстами, є взаємозалежнiсть її частин. Змiни в одному iнститутi суспiльства створюють вплив на iншi iнститути та на суспiльство в цiлому. Наприклад, коли у Сполучених Штатах жiнки почали залучатися до роботи в економiцi, вони стали пiзнiше виходити замiж та мати менше дiтей. У свою чергу це вело до скорочення кількості дiтей шкiльного вiку i школи у деяких мiсцевостях зачинялись. Тепер у Сполучених Штатах вiйськовi вiдмiчають нестачу молодих хлопцiв для служби в армiї у 9-х роках. Другий важливий принцип функцiоналiзму - це принцип рiвноваги. Функцiоналiсти вважають, що всi суспiльства мають тенденцiю до рiвноваги - тобто здатнi до самопiдтримки iснуючого порядку. Соцiальна система, з точки зору цього пiдходу, досягає певної стабільності через врівноваження рiзних сил. Такi компенсуючi механiзми дають можливiсть суспiльству вiдновлюватися пiсля вiйни або лихолiття. Цi ж сили спрацьовують у тому випадку, коли члени суспiльства намагаються повернути людей з девiантною поведiнкою до загального порядку. Але кожна система змiнюється, й динамiчна або рухома рiвновага скла-дається в мiру того як всi частини системи постiйно змiнюються самi та змiнюють свої взаємозв'язки. З точки зору функціоналізму соцiальнi змiни вiдбуваються без принципових порушень системи та без переворотiв. Два ключових поняття функцiоналiзму, про якi необхiдно сказати особливо, це - функцiї та дисфункцiї. Функцiоналiсти звертають особливу увагу на те, якi функцiї виконуються складовими соцiальної системи, перш за все її цiнностями, нормами, iнститу-тами та групами. Функцiї - це процеси у системi, якi мають те чи iнше позитивне значення для її iснування, служать збереженню її цілісності, її адаптацiї або упорядку-ванню. Якщо такi процеси не здiйснюються - система руйнується та гине. Наприклад, щоб забезпечити людей засобами до iснування, цi засоби та засоби їх виробництва мають вироблятися та розподiлятися. Для того, щоб люди були захищеними у повсякденному життi, вони мають органiзувати соцiальний контроль. Для пiдтримання життя суспiльства необхiдно народжувати дiтей, виховува-ти їх, захищати, надавати їм певної соцiальної позицiї. Мають забезпечуватись також соцiальна згода та солiдарнiсть, здоров'я та добробут, багато iнших потреб. Головнi структури, що органiзують, спрямовують виконання та спрямовують цi завдання - це соцiальнi iнститути. Кожен iнститут потрiбен для нормативного вирiшення ряду проблем. Але iнститути та iншi складовi суспiльства можуть не тiльки пiдтримувати цілісність соцiальної системи, але й, навпаки, порушувати її. Таким процесам, що зменшують адаптивнiсть системи або її упорядкованість вiдомий американський соцiолог Роберт Мертон дав назву дисфункцiй. Наприклад, процеси вiдтворення населення можуть бути дисфункцiональними, коли економiка не може забезпечити засобами доiснування швидко зростаючу кiлькiсть населення, як це вiдбувається у найменш розвинутих країнах свiту. Iнодi певний компонент соцiальної системи може бути функцiональним в одному вiдношеннi та дисфункцiональним в iншому. Американськi соцiологи вважають, наприклад, що їх промисловiсть функцiональна з точки зору забезпечення людей товарами, вiд яких залежить життя суспiльства, але також дисфункцiональна з точки зору забруднення навколишнього середовища. Iнший приклад - це значення для суспiльства такого явища, як бiднiсть. Деякi американськi соцiологи (наприклад, Герберт Ганс), аналiзуючи роль бiдностi у американському життi, прийшов до висновку, що бiднiсть забезпечує виконання деяких життєвих функцiй. Перш за все, виконання того, що у суспiльствi розцiнюється як "чорна робота" - мається на увазi робота, яка фiзично є брудною, або тимчасовою, тупiковою, малооплачуваною або лакейською. Дослiдження показали також, що армiя мирного часу може iснувати як професiйна саме завдяки тому, що бiднi люди виявляють бажання нести вiйськову службу. Але значна кiлькiсть бiдних людей для суспiльства є дисфункцiнальним фактором. Бiднiсть загострює багато соцiальних проблем тих, що пов'язанi iз здоров'ям, освiтою, злочиннiстю та схильнiстю до наркотикiв. Бiльш того, бiднi часто вiдчувають вiдчуженiсть вiд суспiльства та вiдмовляються вiд вiдданостi iснуючiй соцiальнiй системi. Роберт Мертон запропонував також розрiзняти явнi функцiї та латентнi функцiї. Явнi функцiї - це функцiї, виконавцi яких здiйснюють їх свiдомо та цiлеспрямовано (з намiром). Латентнi - це функцiї, що часто не усвiдомлюються й можуть виконуватись без намiру. Це пов'язано з тим, що усвiдомленi мотиви поведiнки людей не обов'язково збiгаються з об'єктивними наслiдками цiєї поведiнки. Наприклад, школи у суспiльствi мають явну функцiю забезпечення освіченості населення, що є суттєвим для сучасного iндустрiального суспiльства. В той же час, школи виконують деякi латентнi функцiї, якi вони не мали намiру виконувати i навiть не завжди усвiдомлюються. Наприклад, вони завантажують дiтей навчальною роботою й тим самим в значнiй мiрi вилучають їх з вулиць та займають аж до того, поки вони стануть досить дорослими, щоб працювати. Подiбним чином система соцiального забезпечення має явну функцiю захисту бiдних вiд голодування, але вона має також i латентну функцiю запобiгання соцiального безпорядку та заворушень, що можуть статися в разi, якщо мiльйони людей не будуть мати джерел забезпечення свого iснування. Важливим поняттям функцiоналiзму є також соцiальна згода Функцiоналiсти вважають, що для суспiльства суттєвою є згода бiльшостi його членiв, вiдносно того, що є бажаним (вартим) та моральним, та є небажаним, невартим та аморальним (злим), тобто, необхiдно, щоб люди мали згоду щодо суттєвих цiнностей та вiрувань. Бiльшiсть американцiв, наприклад, подiляють цiнностi та вiрування, що притаманнi демократичним переконанням, вiру у рiвнi можливостi та у значення особистих досягнень. Функцiоналiсти вважають, що високий ступiнь згоди з'єднує суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує основу для соцiальної iнтеграцiї та стабiльностi. А у стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей шляхом процесу соцiалiзацiї приходить до прийняття правил свого суспiльства, й переважна частина членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами. У сучаснiй захiднiй соцiологiї функцiональний пiдхiд найчастiше оцiнюється як, корисний засiб опису суспiльства, iдентифiкацiї його складових частин та їх функцiй. Але також пiдкреслюється що функцiоналiзм дає переважно статичну картину суспiльства - картину соцiального життя у певний iсторичний час. Тобто, звертається увага на те, що функцiоналiзм не дає картину розвитку суспiльства. З точки зору цього напрямку важко дослiджувати соцiальнi змiни, а тому - i iсторичнi процеси в цiлому. Цей пiдхiд не дає можливостi з'ясувати, як складалися тi соцiальнi форми, що iснують зараз. Тому функцiоналiстiв нерiдко звинувачують у консерватизмi, як таких iдеологiв, що укрiплюють iснуючий соцiальний устрiй. В цьому вiдношеннi протилежним є конфлiкцiонистський пiдхiд, який дає зовсiм iншу картину соцiального життя. 3. Конфлiкцiонiзм в сучаснiй соцiологiї Головною альтернативою функцiоналiзму у аналiзi основних структур суспiльства - є конфлiкцiонiзм. В той час, коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки, розглядають конфлiкт як цiлком нормальний i невiд'ємний елемент соцiального життя, а саме - як головне джерело суспiльного розвитку. З точки зору конфлiкцiонiзму, суспiльство завжди знаходиться у станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт. Там, де функцiоналiсти знаходять у суспiльствi взаємозалежність i єднiсть, конфлiкцiоналiсти знаходять боротьбу рiзних соцiальних груп за владу, багатство або престиж. А те, що функцiоналiсти називають "контролюванням" конфлiктiв, конфлiкцiоналiсти розглядають як здатнiсть однiєї соцiальної групи пiдкорити на якийсь час своїх суперникiв. Наприклад, функцiоналiсти вважають цивiльне право засобом зміцнення соцiальної iнтеграцiї у суспiльствi. Конфлiкцiонiсти ж розглядають цивiльне право, як засiб встановлення та пiдтримання такого порядку, при якому однi соцiальнi групи мають можливiсть здобувати для себе вигоду за рахунок iнших груп. Наочний приклад протилежностi функцiоналiстського i конфлiкцiоналiстсь-кого пiдходiв - це та рiзниця мiж картинами соцiального життя аеропорту, якi дають цi два пiдходи. Функцiоналiстський пiдхiд показує, яким чином рiзнi служби аеропорту забезпечують його роботу. Конфлiкцiонiстський же пiдхiд виявляє суперництво мiж рiзними групами працiвникiв та адмiнiстрацiєю, а також намагання кожної з груп покращити своє становище. Конфлiкцiонiсти, наприклад, показують, що диспетчери повiтряного руху домагаються збiльшення штату диспетчерiв та додаткового дорогого обладнання; що пiлоти, з iншого боку, постiйно намагаються ускладнити входження до їх професiйної групи, для того, щоб зберегти свою високу зарплату; що вантажники, мийники, iнший допомiжний персонал, належать до войовничих профспiлок; i що всi цi групи конфлiктують з адмiнiстрацiєю авiалiнiй та термiналiв аеропорту, яка намагається знизити витрати та збiльшити прибутки. Таким чином, основну увагу конфлiкцiонiсти придiляють змiнам у балансi сил суперницьких груп, а не їх взаєможалежностi та спiвробiтництву. Ця загальна конфлiкцiонiстська орiєнтаццiя базується в основному на трьох взаємопов'язаних припущеннях. Перше полягає в тому, що люди мають сукупнiсть основних "iнтересiв", i що предмети цих iнтересiв завжди є дефiцитними, такими, попит не якi перевищує пропозицiю. До предметiв цих iнтересiв найчастiше вiдносять владу, богатство i престиж. Друге i центральне - з основних припущень конфлiкцiонiзму - це припущення про особливе значення влади, як стрижня суспiльних вiдносин. Конфлiкцiонiсти розглядають владу як те, що доступне тiльки для небагатьох членiв суспiльства i що подiляється мiж ними дуже нерiвно. I тому, - з точки зору конфлiкцiонiстiв, - влада, по-перше, - є джерелом конфлiкту, i по-друге, - вона базується на насильствi. Ций висновок орiєнтує конфлiкцiонiстiв на аналiз розподiлу у суспiльствi тих ресурсiв, якi дають тим, хто їми володiє, ту чи iншу владу. Наприклад, конфлiкцiонiсти вважають те, що вiдбулося з американськими аборигенами, було невiдворотним, тому що бiлi поселенцi були чисельнiшими, багатшими i мали набагато бiльш досконалу зброю. При такому спiввiдношеннi ресурсiв, бiлi поселенцi - з точки зору конфлiкцiонiстiв - були просто приреченi на те, щоб захопити землi i надра iндiанцiв i мало що дати їм натомiсть. З позицiй конфлiкцiонiзму дивно не те, що релiгiйнi та моральнi переконання бiлих поселенцiв їх не зупинили, а дивно те, що iндiанцi не були знищенi повнiстю. Третє з основних припущень конфлiкцiонiзму полягає втому, що цiнностi та iдеї розглядаються не як засоби солiдарiзацiї усього суспiльства, а як знаряддя певних соцiальних груп, що використовують їх для досягнення своїх власних, групових цiлей. З точки зору конфлiкцiонiстiв консенсус стосовно цiнностей суспiльства є функцiєю. Вони вважають, що ожновладцi примушують тешту населення до поступливостi i згоди. У бiльшостi випадкiв конфлiкцiонiсти характеризують iдеї як вiдображення групових iнтересiв. Особливо це стасується iдей економiчних, полiтичних та правових. Двi течi ї у конфлiкцiонiзму: "критична" та "аналiтична". Окресленi вище основнi елементи конфлiкцiонiстських теорiй є загальними практично для усiх їх прибiчникiв. В той же час серед конфлiкцiонiстських концепцiй вирiзняються двi досить рiзнi традицiї. Найбiльш суттєвi вiдмiнностi цих традицiй полягають у двох аспектах. По-перше, у їх уявленнях про суспiльнi науки. По-друге, у їх поглядах, що до можливостi або неможливостi викорення соцiальних конфлiктiв. Детальнiше це можна охарактеризувати таким чином. Представники однiєї з цих течiй у конфлiкцiонiзмi вважають, що у кожного спецiалiста у галузi суспiльних наук є моральний обов'язок займатися критикою суспiльства. Одночасно вони вважаєть, що у суспiльних науках неможливо вiдокремити аналiтичнi судження вiд оцiнних суджень або факти вiд цiнностей. Крiм того, теоретики цього напрямку у бiльшостi подiляють ту точку зору, що може скластися суспiльство, у якому вже не буде iснувати пiдгрунтя для соцiальних конфлiктiв. У цьому вiдношеннi цих теоретикiв нерiдко називають утопiстами. Представники другої течiї у конфлiкціонiзмi, навпаки, вважають конфлiкт невiд'ємною та постiйною властивостю суспiльного життя. Вони також вiдкидають iдею про те, що висновки суспiльних наук завжди цiнностно навантаженi. Прибiчники цiєї течiї у конфлiкцiонiзмi спрямовують свої зусилля на побудову суспiльних наук за тими самими канонами об'єктивностi, за якими функцiонують природничi науки. Цю течiю у конфлiкцiонiзмi найчастiше називають аналiтичною. Спецiалiсти з iсторiї соцiологiї, що дослiджують походження сучасних теоретичних концепцiй, вiдзначають, що перша - критична - течiя у конфлiкцiонiзмi має своїм джерелом працi Карла Маркса. До цiєї течiї найчастiше вiдносять сучасний захiдний марксизм, теорiї франкфуртської школи та працi американського соцiолога Райта Мiлса. До другої течiї у конфлiкцiонiзмi - аналiтичної - найчастiше зараховують таких вiдомих соцiологiв як нiмець Ральф Дарендорф, та американцi Л'юiс Козер i Рендел Колiнз.Iсторики соцiологiї вважають, що вплив Маркса на цю течiю також безсумнiвний, але найглибша наступнiсть тут виявляється до праць Макса Вебера. З сучасної точки зору конфлiкцiонiстський пiдхiд збалансовує функцiоналiстськi теорiї. Тобто функцiоналiзм i конфлiкцiонiзм розглядаються як додатковi пiдходи, в тому розумiннi, в якому додатковим є процеси функцiонування та розвитку. Як вiдомо, - функцiонування це таке здiйснення процесiв у системi, яке забеспечує збереження її iстотних якостей. I навпаки, розвиток - це таке здiйснення процесiв у системi, яке забезпечує змiну її iстотних якостей. З погляду таких соцiологiв, як Ральф Дарендорф та Герхард Ленскi функцiоналiстська та конфлiкцiоналiстська теорiї - це два "обличчя" однiєї й тiєї ж реальностi, iї двi сторони. Одна - це стабiльнiсть, гармонiя та згода, а iнша - це змiна, конфлiкт та примус. Соцiологи прикладають немало зусиль для поєднання цих двох пiдходiв, тому що обидва вони є макросоцiологiчними. Суттєвим доповненням цих макросоцiологiчних пiдхдiв є пiдходи мiкро-соцiологiчнi. Основний з них - нтеракцiонiстський. 4. Інтеракціонізм в сучасній соціологічній теорії Крiм тих питань, що розглядаються у макросоцiологiчних концепцiях, сучасних соцiологiв турбує й зовсiм iншi питання. Наприклад, " Як iндивiд та суспiльство зв'язанi один з одним ? Як люди можуть створювати, зберiгати та змiнювати суспiльство, й в той же час формуватися цим суспiльством ? I яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об'єднуються та роз'єднуються один з одним ?" Такi питання знаходяться у центрi уваги iнтеракцiонiстського пiдходу, який ще називають знаковим, символiчним (Symbolic) iнтеракцiонiзмом. Його головний архiтектор - вiдомий американський соцiолог Джордж Герберт Мiд. Лекцiї, якi вiн читав у Чикагському унiверситетi мiж 1893 та 1931 роком були зiбранi iз студентських записiв у книгу "Розум, Я (самiсть) та Суспiльство" ("Mind, Self and Society") в 1934 роцi. Знаки - Людськi iстоти здатнi створювати та використовувати знаки (символи (Symbols)) Визначити, що таке знаки, дуже коротко можна таким чином: Знаки - це що-небудь, що суто соцiально стає чимось iншим. Знаки можуть мати рiзнi форми - слова, жести, медальйони, предмети одягу,татуювання та iнше. Наша можливiсть користуватися символами має принципове значення. За допомогою символiв ми можемо уявляти свiт у думцi, чисто розумово, й тому ми не обмеженi умовами "тут" i "тепер", як обмеженi звiрi. Ми можемо упорядковувати свою поведiнку на основi того, що було у минулому або передбачається у майбутньому. Символи (знаки) дають можливiсть нам спiлкуватися один з одним. Iнтеракцiонiсти звертають особливу увагу на те, що суспiльство не iснує "десь там", воно постiйно створюється та вiдтворюється вiд моменту у процесах наших дiй та взаємодiй один з одним. Вони вважають, що реально iснують взаємодiючи iндивiди. I що деяким своїм - певним чином взаємодiючим сукупностям - ми даємо iмена типу: "Україна", "Росiя", "Сполученi Штати". I поводимось з ними як з об'єктами. З точки зору iнтеракцiонiзму - суспiльства виникають саме завдяки цьому (що ми з чимось поводимось як iз таким об'єктом). Ми робимо їх реальними. Це стосується також усiх груп,усiх органiзацiй, громад. Ми з ними поводимось як з об'єктами повсякденно. Вiдночас повсякденна дiя кожної особи з iншими - перетворює її у соцiальну iстоту з певною особистiстю. Люди вiдносяться один до одного та поєднують свою активнiсть тому, що вони є членами суспiльства й як такi набувають здiбностi це робити. В той же час iнтеракцiонiсти усвiдомлюють, що суспiльство передує iндивiдуальним членам: дiти народжуються у родинах, йдуть до школи, потiм до коледжей, потiм працюють у органiзацiях, бiльшiсть яких створена до того, як вони в них прийшли. Суспiльство та iндивiд фундаментально пов'язанi один з одним. Кожен передбачає iншого, потребує його, й не iснує без iншого. Це двi сторони однiєї медалi. Саме ми, люди придаємо людям, об'єктам, подiям певного значення. I оскiльки ми iнтерпретуємо реальнiсть й те, що вiдбувається в нiй, iнтеракцiо-нiсти вважають, що реальнiсть виробляється нами. Iнтеракцiонiсти зауважують, що наш досвiд не має сенсу, поки наш розум його не знаходить. Вiдомий нiмецький фiлософ i соцiолог Альфред Шютц писав так: "Усi факти - як факти - ми створюємо шляхом iнтерпретацiї подiй". З точки зору iнтеракцiонiстiв ми реiфiкуємо (уречовляємо) соцiальне життя. I тому вони стверджують, що наш соцiальний свiт є сконструйованою реальнiстю. " Кар'єра, що вимагає на нас". " Кар'єра " не є реальнiстю, але, дiючи, людина перетворює її у реальнiсть (мотивацiя). Iнший приклад - ставлення клеркiв до встановлених процедур дiї ("плюси (+)" та "мiнуси (-)" бюрократiї - адекватнiсть або неадекватнiсть процедур). Уречевленi процедури стають на шляху постепу, коли вони перестають бути функцiональними. Найбiльш поширеною позитивною оцiнкою iнтеракцiонiзму є визнання його заслуги, як кажуть, у поверненнi до соцiологiї людини. Саме iнтеракцiонiсти фокусують увагу на тому, що люди - це дещо бiльше, нiж роботоподiбнi iстоти, якi проходять через життя просто виконуючи правила та соцiальнi ролi. Iнтеракцiонiсти розглядають людей як таких соцiальних iстот, що надiленi здатнiстю до мислення. Через взаємодiї один з одним люди опановують знаки та значення, що дозволяє їм втручатися з подiї соцiального життя i впливати на свої долi. Саме з iнтеракцiонiстської точки зору люди здатнi не тiльки iнтерпре-тувати ситуацiї, оцiнювати їх переваги та вади, але й робити серед них свiй вибiр. Якщо казати коротко, то саме iнтеракцiонiсти дали поштовх до створення у соцiологiї образу людей, як активних iстот, що конструюють соцiальну реальнiсть, а не як пасивних iстот, що просто реагуть на вимоги соцiальних реалiй. Водночас, iнтеракцiонiзм має свої обмеження. Люди не є абсолютно вiльними у формуваннi своїх дiй у повсякденному життi. Бiльшiсть наших дiй спрямовуються системами значень, вироблених ранiше культурою та соцiальними iнститутами. Але деякi iнтеракцiонiсти переменшують ту роль, яку культура i соцiальнi iнститути вiдiграють у нашому життi. Вiдповiдно, критики iнтеракцiонiзму пiдкреслюють, що iнтеракцiонiзм може сприяти перебiльшенню значення безпосередньої соцiальної ситуацiї. Фокусуючи увагу на подробицях мiжособових взаємодiї, iнтеракцiонiсти часто не помiчають тих зв'язкiв, що мають мiсце мiж рiзними епiзодами взаємодiй. Якщо казати коротко, то можно вiдмiтити, що для iнтеракцiонiзму важно вiдобразити адекватно великомасштабнi аспекти органiзацiї суспiльства та вiдносини мiж рiзними суспiльствами. Головна увага фокусується на суб'єктивних аспектах людської поведiнки i на тому ситуативному контекстi, у якому вона відбувається. Що ж стосується об'єктивних реалiй соцiального життя - таких, наприклад, як нерiвний розподiл у суспiльствi богатства, влади i престижу, - iнтеракцiонiсти їми або нехтують, або приймають як такi, що не викликають питань. За останнi десятирiччя деякi iнтеракцiонiсти робили спроби включити до цього пiдходу структурнi та великомасштабнi компоненти суспiльного життя, але цi спроби ми будемо розглядати пiзнiше, коли будемо вивчати вiдповiднi соцiальнi об'єкти. Висновки У сучаснiй соцiологiї найчастiше видiляють три основних теоретичних пiдходи: функцiоналiстський, конфлiкцiонiстський та iнтеракцiонiстський. Розглянемо сучасні тенденції розвитку соціологічної теорії. Структурно-функцiональний - або просто функцiона-лiстський пiдхiд сформувався у серединi нашого сторiччя в основному спираючись на iдеї двох з класикiв соцiологiї, а саме англiйця Герберта Спенсера та француза Емiля Дюркгейма, якi притримувались великомасштабного - тобто макросоцiального - погляду на соцiальне життя. Основну iдею цього пiдходу коротко можна сформулювати так: суспiльство як соцiальна система. Що мається на увазi? Функцiоналiсти виходять з погляду на суспiльство як певну систему, поєднання таких частин, що складають єдине цiле. Функцiоналiсти намагаються зробити двi речi: -- встановити зв'язки частин суспiльства iз суспiльством у цiлому, -- та встановити зв'язки кожної окремої частини суспiльства з iншими його частинами. Такi iнститути як сiм'я, релiгiя, економiка, держава, освiта належать до найважливiших складових частин кожного суспiльства. Функцiоналiсти розглядають структурну побудову соцiальних iнститутiв подiбно до того, як бiологи розглядають структурну побудову органiв тiла. Функцiоналiсти вважають, що високий ступiнь згоди з'єднує суспiльство, перетворюючи його у добре згуртовану одиницю, тому що забезпечує основу для соцiальної iнтеграцiї та стабiльностi. А у стабiльному суспiльствi бiльшiсть людей шляхом процесу соцiалiзацiї приходить до прийняття правил свого суспiльства, й переважна частина членiв суспiльства звичайно живе за цими правилами. У сучаснiй захiднiй соцiологiї функцiональний пiдхiд найчастiше оцiнюється як, корисний засiб опису суспiльства, iдентифiкацiї його складових частин та їх функцiй. Але також пiдкреслюється що функцiоналiзм дає переважно статичну картину суспiльства - картину соцiального життя у певний iсторичний час. Тобто, звертається увага на те, що функцiоналiзм не дає картину розвитку суспiльства. З точки зору цього напрямку важко дослiджувати соцiальнi змiни, а тому - i iсторичнi процеси в цiлому. Цей пiдхiд не дає можливостi з'ясувати, як складалися тi соцiальнi форми, що iснують зараз. Головною альтернативою функцiоналiзму у аналiзi основних структур суспiльства - є конфлiкцiонiзм. В той час, коли функцiоналiсти розглядають конфлiкт як дещо ненормальне, як ознаку розладу у суспiльствi, конфлiкцiонiсти, навпаки, розглядають конфлiкт як цiлком нормальний i невiд'ємний елемент соцiального життя, а саме - як головне джерело суспiльного розвитку. З точки зору конфлiкцiонiзму, суспiльство завжди знаходиться у станi змiн, а джерелом цих змiн є конфлiкт. Крiм тих питань, що розглядаються у макросоцiологiчних концепцiях, сучасних соцiологiв турбує й зовсiм iншi питання. Наприклад, " Як iндивiд та суспiльство зв'язанi один з одним ? Як люди можуть створювати, зберiгати та змiнювати суспiльство, й в той же час формуватися цим суспiльством ? I яким чином люди впливають один на одного, безпосередньо об'єднуються та роз'єднуються один з одним ?" Такi питання знаходяться у центрi уваги iнтеракцiонiстського пiдходу, який ще називають знаковим, символiчним (Symbolic) iнтеракцiонiзмом. Iнтеракцiонiсти звертають особливу увагу на те, що суспiльство не iснує "десь там", воно постiйно створюється та вiдтворюється вiд моменту у процесах наших дiй та взаємодiй один з одним. Iнтеракцiонiсти зауважують, що наш досвiд не має сенсу, поки наш розум його не знаходить. Соціологічна думка продовжує розвиватися і сьогодні. Список використаної літератури Арон Р. Этапы развития социологической мысли. — М., 1998. История социологии в Западной Европе и США. — М., 1999. Піча В.М., Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки. — Львів, 1995. Погорілий О.І. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К., 1996. Ручка А.О., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. — К., 1995. Современная западная социология: Словарь. — М., 2001. Соціологія: Курс лекцій (під ред.В.М.Пічі) — Львів, 2002. Хмелько В. Соціологія. Курс лекцій. – К., 2001. Погорілий O.I. Соціологічна думка XX століття: Навчальний посібник. — К., 2002.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (29.08.2016)
Просмотров: 368 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: