РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Сучасна соціологія ХХ-го століття - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Сучасна соціологія ХХ-го століття Становлення соціології в XX столітті як фундаментальної наукової дисципліни, характеризується розвитком власної наукової методології, оформленням знання в систему, розвитком власної системи методів пізнання й області додатків. Починаючи з цього етапу соціологія розвиває себе на власній основі. Разом з тим характеризуючи сучасний етап розвитку соціології необхідно відзначити, що в соціології поки немає загальноприйнятої загальної теорії суспільства. Одними з найвизначніших діячів сучасного століття вважають П. Сорокіна. Т. Парсонса, Р.Мертона, і інших видатних соціологів. Пітірім Олександрович Сорокін (1889-1968) - найбільший учений соціолог ХХ століття. Творчу діяльність Сорокіна поділяють на два періоди – російський (з початку 10-х по 1922р.) і американський. До початку 60-х років П.Сорокін уже біля сорока років був «американським соціологом, що міцно займав одне з місць у першій «десятці» ведучих соціологів світу. У своїй праці «Система соціології» П.А. Сорокін висуває основні принципи, на базі яких він пропонував створити соціологію. Він розробив структуру соціології, головні її напрямки й основні задачі кожного з них. «Соціологія представляє науку, що вивчає життя і діяльність людей, що живуть у суспільстві собі подібних, і результати такої спільної діяльності». «Соціологія вивчає суспільство з трьох головних точок зору: 1) його будови і складу 2) даних в ньому процесів чи його життєдіяльності 3) походження і розвитку суспільства і громадського життя - такі основні задачі вивчення соціології» П.А. Сорокін писав: «Наша потреба в соціологічних пізнаннях величезна. У ряді багатьох причин, що викликають наші настрої і погане суспільне життя, чималу роль грає наше соціологічне неуцтво... Голод і холод, розпуста і злочин, несправедливість і експлуатація продовжують бути супутниками людського суспільства. Тільки тоді, коли ми добре вивчимо громадське життя людей, коли пізнаємо закони, яким вона випливає, тільки тоді можна розраховувати на успіх у боротьбі із суспільними нещастями... Тільки знання тут може вказати...як потрібно влаштувати спільне життя, щоб всі були і ситі і щасливі... От з цієї практичної точки зору соціологія набуває величезного значення». Сорокін розділив соціологію на теоретичну і практичну. Теоретична соціологія вивчає явища людської взаємодії з погляду сущого. Теоретична соціологія поділяється на: соціальну аналітику, що вивчає побудову, як найпростішого соціального явища, так і складних соціальних єдностей, утворених тією чи іншою комбінацією найпростіших соціальних явищ. соціальну механіку, що вивчає процеси взаємодії людей і тих сил, якими воно викликається і визначається. соціальну генетику; «Задача генетичної соціології - дати основні історичні тенденції в розвитку громадського життя людей» Соціологія практична вивчає явища людської взаємодії з т очки зору належного. Соціологія практична, за Сорокіним, містить у собі соціальну політику. «Задачі практичної соціології ясні із самої назви» - писав Сорокін. «Ця дисципліна повинна бути прикладною дисципліною, спираючись на закони, що сформульовані теоретичною соціологією, давала би людству можливість керувати соціальними силами, утилізувати їх відповідно поставленим цілям». У вченні про побудову суспільства П.А. Сорокін пише: «Перш ніж перейти до опису побудови населення чи суспільства в тому складному виді, у якому вони існують, ми повинні вивчити їх у найпростішому виді.» Він показує, що найпростішою моделлю соціального явища служить взаємодія двох індивідів. В усякому явищі взаємодії є три елементи: індивіди, їхні акти, дії; провідники (світлові, звукові, теплові, предметні, хімічні і т.д.). Головними формами взаємодії соціальних груп є: 1) взаємодія двох, одного і багатьох, багатьох і багатьох; 2) взаємодія подібних і несхожих осіб. 3)взаємодія однобічна і двостороння, тривала і миттєва, організована і неорганізована, солідарна й антагоністична, свідома і несвідома. Усе людське населення розпадається на ряд більш тісних груп, що утворюються із взаємодії одного з одним, одного з багатьма й однієї групи з іншою. Яку би соціальну групу ми не взяли – будь-то родина чи клас, чи держава, чи релігійна секта, чи партія - усе це являє собою взаємодію двох чи одного з багатьма чи багатьох людей з багатьма. Усе нескінченне море людського спілкування складається з процесів взаємодії, однобічних і двосторонніх, тимчасових і тривалих, організованих і неорганізованих, солідарних і антагоністичних, свідомих і несвідомих, чуттєво-емоційних і вольових». «Весь складний світ життя людей розпадається на окреслені процеси взаємодії». «Група взаємодіючих людей представляє свого роду колективне ціле чи колективну єдність... Тісна причинна взаємозалежність їхньої поведінки і дає підставу розглядати взаємодіючих осіб як колективне ціле, як одну істоту, складене з багатьох осіб. Подібно тому, як кисень і водень, взаємодіючи один з одним, утворюють воду, що різко відрізняється від простої суми ізольованих кисню і водню, так і сукупність взаємодіючих людей різко відмінна від простої їх суми.» «Усяку групу людей, які взаємодіють один з одним, ми будемо називати колективною єдністю чи коротше колективом». Потім Сорокін докладно розглядає умови виникнення, збереження і розпаду колективних єдностей. Умови їхнього виникнення, існування і розпаду він поділяє на три групи: космічні чи фізико-хімічні; біологічні; соціально-психічні. Далі Сорокін вказує два основні способи (свідомий і несвідомий) встановлення організації групи і звичайних прийомів підтримки і збереження цієї організації. «Суспільне життя представляє не що інше, як безупинний потік виникаючих, триваючих і зникаючих колективних єдностей. “Колективна єдність перестає існувати тільки тоді, коли припиняється взаємодія між частиною чи всіма його членами». «Припинення колективної єдності веде до зникнення його організації. Але падіння однієї організації і заміна її іншою зовсім ще не означає зникнення і розпад колективної єдності, а означають тільки те, що форма, порядок і організація останнього змінилася!» Потім Сорокін розглядає побудову і розшарування населення. Він підкреслює, що «населення розшаровується на ряд груп, що воно складено з безлічі колективних єдностей, а не представляє чогось цілого, єдиного, усі члени якого однаково зв'язані один з одним». «З безлічі груп , на які розпадається населення, найважливішими простими розшаруваннями останнього будуть розшарування: а) за сімейною приналежністю; б) за державною; в) за расовою; д) за професійною; е) за майновою; ж) за релігійної; з) за об'ємно-правовою; и) за партійною. Зі сполучень простих розшарувань (угруповань) утворюються складні групи. Складні групи бувають: а) типові і не типові для даного населення.З типових важливий клас і національність. б) внутрішньо антагоністичні і внутрішньо солідарні. «Доля будь-якого населення і хід історії визначаються не боротьбою чи узгодженням будь-яких одних груп, а взаєминами всіх простих і складних соціальних колективів». Для пояснення історичних процесів «приходиться враховувати взаємини і поведінку всіх цих груп». Далі Сорокін робить перехід до вивчення діяльності людей, факторів поведінки і механіки суспільних процесів. «Усі сили, що впливають на поведінку людей і визначають собою характер їхнього спільного життя, можуть бути зведені до трьох основних розрядів: 1. розряду космічних (фізико-хімічних) сил 2. розряду сил біологічних 3. розряду сил соціально-психічних До розряду космічних сил П.А. Сорокін відносить прості подразники, такі як світло, звук, температура, колір, вологість і т.д., і складні, такі як клімат даного місця, склад і характер ґрунту, зміна часів року, чергування дня і ночі. До головних біологічних сил (подразникам) Сорокін відносить наступні: 1. потреба харчування 2. статтева потреба 3. потреба індивідуального самозахисту 4. потреба групового самозахисту 5. несвідоме наслідування 6. потреба руху інші фізіологічні потреби (сну, спокою, гри і т.п.) Соціально-психічні фактори поділяються Сорокіним на прості і складні. До простого він відносить: 1. Ідеї; 2.почуття-емоції; 3.хвилювання людей; До складного відносяться: 1. Матеріальна культура, що оточує людини; 2. Духовна атмосфера соціального середовища 3. Суспільно-політична організація груп, явища влади, багатство і гроші, поділ праці і т.д. У своїй роботі П.А. Сорокін докладно показує ступінь впливу всіх цих факторів на поведінку людини і суспільне життя. «Людина, як і всі явища світу не вилучений з-під дії законів необхідності, що «абсолютної свободи волі» немає... Залежність від зовнішніх (космічних і біологічних) умов сприймається і переживається нами як відсутність волі... Залежність нашої поведінки від соціально - психічних подразників сприймається нами як відсутність залежності, як «свобода волі» і поведінки!... Ріст впливу соціально-психічних факторів «на нашу поведінку буде сприйматися нами як ріст нашої волі, як зменшення нашої залежності від умов, сторонніх і далеких нашому «я». От чому соціально-психологічні подразники поводження здаються нам звільняючими. Цей суб'єктивно-неминучий факт і послужив приводом для появ теорій «свободи волі». Єдиний зміст, що може мати «свобідна воля», означає об'єктивне зменшення залежності нашої поведінки від космічний і біологічних умов і ріст нашої залежності від умов соціально-психічних, - залежності, суб'єктивно пережитої нами як воля... З ходом історії вплив соціально-психічних сил росте, тому росте і наша «воля». Так здається нам суб'єктивно і таке єдино прийнятне поняття «свободи волі». «Кожний з нас, народжуючись у світ, несе із собою лише біологічну організацію, біологічні імпульси і ряд спадкоємних рис. Багаж - невеликий, фігура - невизначена. Що вийде з неї, геній чи невіглас... - це визначається сукупністю впливів соціального середовища. Воно формує людину як соціально-психічну індивідуальність». Талкотт Парсонс (1902-1979) - Головні праці - ”Соціальна система” “Соціологічна теорія і сучасне суспільство”. Головна теза Парсонса полягає в тому, що суспільство являє собою складну систему соціальних елементів (груп, інститутів, індивідів), що знаходяться в стані активної взаємодії, що направляється системами цінностей, які мають апріорне походження. Парсонс думав, що джерела соціального саморуху необхідно шукати в позаекономічних факторах, панівною серед яких є мораль. Саме система моральних цінностей, поділених людьми, дозволяє інтегруватися їм у суспільство, що на наступному етапі виявляється представленим у взаємодії соціальних інститутів, при цьому виробнича діяльність виступає лише як приватний аспект цієї взаємодії. Відносини структурних одиниць будуються на основі функцій, що забезпечують виживання суспільства як цілого. Парсонс виділив 4 види таких функцій: адаптація (проблема раціональної організації і розподіл ресурсів), цілеорієнтація (проблема визначення цілей), інтеграція (проблема збереження внутрішньої єдності системи - обов'язкових норм, правил і т.д.), підтримка зразка (проблема мотивації й узгодження особистих мотивів з цілями і цінностями суспільства). Кожній функції відповідає своя підсистема (економіка, політика, інститути соціального контролю, соціалізація) і соціальні інститути (заводи, банки, партії, держава, родина, школа, релігія). Використана література: Журнал “Соціс” №2, 1992р. Сорокін П. “Моя філософія”, Соціс №10, 1992р.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (14.06.2016)
Просмотров: 307 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: