РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціологія виховання - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Соціальна поведінка особистості та фактори її формування 2. Взаємодія між суспільством, особистістю i вихованням Соціальна поведінка особистості та фактори її формування Соціологія розглядає виховання як особливий вид суспільно необхідної діяльності людей. Виховання — діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду, планомірний і цілеспрямований вплив, що забезпечує формування особистості, її підготовку до громадського життя і продуктивної праці. Розглядаючи виховання як функцію суспільства, що складається у свідомому соціальному впливі на індивіда з метою підготовки його до виконання тієї чи іншої суспільної ролі шляхом передачі йому накопиченого людством соціального досвіду, вироблення визначених рис і якостей, можна визначити специфічність предмета соціології виховання. Соціологія розглядає виховання як одну з найважливіших форм взаємозв'язку суспільства й особистості. Аналізуючи взаємозв'язок суспільства й особистості соціологія виховання виділяє два її рівні: первинний і вторинний. Первинний рівень взаємозв'язку складає об'єктивна взаємодія людини й умов її побуту, її життєдіяльності, здійснюваної у певному соціальному середовищі. Якщо формування особистості здійснюється у всіх сферах життя суспільства, то людина в динаміці її особистісного розвитку розглядається як модель суспільства, що розвивається. В особистості, як у краплі води, відбивається різноманіття і багатосторонність громадського життя людей. Формування особистості — основний підсумок суспільного розвитку, глибинний його зміст. І тому, сукупність характерних рис особистостей красномовно свідчить про стан усіх сторін життя соціального організму. Соціологія виховання — формування особистості як конкретного носія соціальності з визначеними світоглядними, моральними, естетичними установками і життєвими устремліннями в результаті виховання як цілеспрямованої діяльності суспільства. Відтворення особистості, наділеної певними характеристиками, є природний і закономірний результат життя. Особистість виступає ніби дзеркалом об'єктивних тенденцій і протиріч, що визначають її існування. Контрагентом особистості на такому рівні виступає соціальне життя в тій мірі, у якій звернена до конкретної особистості, сприймається нею, впливає на неї і, у свою чергу, випробує на собі її вплив. От чому виховання необхідне для того, щоб людина переросла рівень чисто ситуативної поведінки. Виховання покликане формувати особистість, що сама, добровільно і свідомо, побудує своє життя відповідно до вимог суспільства. Виховання як одна з форм взаємозв'язку між суспільством і особистістю реалізується у свідомій діяльності суспільства, спрямованій на одержання визначених, передбачених правил поведінки індивідів. Така діяльність складає вторинний рівень виховання і має самостійний зміст і значенням. Універсальні зв'язки індивідів — результат універсального обміну знаннями, трудовими навичками, уявленнями, переконаннями і т. д., визначає необхідність застосування до людей загальних вимог. Ці вимоги виробляються як моральні, правові й інші норми соціальної регуляції. Затверджувані в суспільстві правила поведінки, виступаючи засобом закріплення найбільш важливих суспільних відносин, трохи відстають від них у своєму розвитку чи випереджають, викликаючи конфліктні ситуації. Дотримання норм і правил поведінки відповідає закономірному розвитку людської індивідуальності, виражаючи єдність особистих і суспільних інтересів. Управління людиною, людьми — це раціональна організація їхньої життєдіяльності. При усій важливості цілеспрямованої діяльності з виховання вирішальне значення для формування особистості із соціально-значимими рисами, якостями, принципами поведінки має все-таки сам по собі вплив конкретних умов її життя. Вторинний рівень виховання дає визначену можливість зм'якшити, нейтралізувати небажані, а часом і негативні впливи, що є в процесі виховання і гальмують формування і розвиток особистості. Суть виховання особистості — облік її взаємодії з об'єктивними конкретно-історичними умовами і соціальними інститутами, що здійснюють цілеспрямований, свідомий вплив на особистість. У принципі, це двоєдиний процес. З одного боку, виховання особистості спрямоване на прилучення людини до цінностей культури, на присвоєння їм конкретних суспільних відносин. З іншого, — з огляду на те, що покликання, призначення всякої людини — усебічно розвивати свої здібності і задатки — виховання складається в індивідуалізації, у знаходженні особистістю власного Я. Головним критерієм вихованості людини соціологія вважає ступінь практичної участі особистості в суспільно-корисній праці. Виховання повинне сприяти привнесенню і нагромадженню конкретною особистістю свого індивідуального внеску в життєдіяльність суспільства. Соціологія виховання через поняття якісного стану суспільства прагне інтегрувати різні сторони суспільної поведінки і її результати. Одна зі складових станів суспільства — соціальні регулятори людської поведінки і діяльності. Власне кажучи такими регуляторами виступає вся система суспільних відносин, що кожне покоління одержує готової. Найважливіше місце належить економічним відносинам. Не можна розраховувати на кардинальні зміни в такому суспільстві, у якому не відбувається настільки ж кардинальних змін економічної структури. Соціальні регулятори ефективні тоді, коли вони не просто існують у виді звичних для суспільства інститутів, норм і правил, але й охоче приймаються людьми, природні для них. У сучасних умовах в Україні, у суспільстві діють дві ціннісно-різні системи соціальних регуляторів. Орієнтована на натуральні економічні показники, зрівняльний розподіл, на традиційний колективізм "гвинтика", на зовнішній контроль за поведінкою людини, командні методи керування і бюрократичне адміністрування. Така система нав'язується досвідом минулого, а її живучість визначається наявністю соціальних шарів, сприйнятливих до регулятивних впливів типу твердого економічного і позаекономічного тиску. Система соціальних регуляторів ставить в основу ринкові механізми, грошові доходи, оплату праці за індивідуальні здібності людини, волю вибору, засновану на внутрішній відповідальності, солідарність людей, об'єднаних загальними інтересами. Реально механізми регулювання в такій системі (регулювання товарно-грошових відносин, виборні механізми формування органів державної і політичної влади, судові механізми дозволу конфліктів і т. д.) спрацьовують не завжди. Вони більш ефективні переважно в тих випадках, коли в суспільстві накопичується більше людей, що сформувалися як самостійні й ініціативні особистості. Коли незабаром такі ж особистості виявляються, то вся система соціальних регуляторів повинна перебудовуватися відповідно: вона орієнтується не на придушення прояву різних індивідуальностей, а на заохочення їх. У сучасних умовах у процесі демократизації громадського життя в Україні очевидно: адміністративно-командна система терпить крах, її соціальна база неухильно звужується. Хід речей вимагає перенастроювання на іншу систему регуляторів. Соціальні регулятори мають інструментальні і ціннісні компоненти. Люди не усвідомлять інструментальної ролі економічних чи моральних принципів, релігійних і етнічних символів, але додають їм самостійне значення, бачать у них вищий зміст і нерідко готові відстоювати їх за будь-яку ціну. Навіть і тоді, коли інструментальна роль звичних регуляторів вичерпана, вони можуть ще якийсь час по інерції зберігати колишній престиж у суспільній свідомості. Взаємодія між суспільством, особистістю i вихованням Соціологія вивчає людину як носія суспільних відносин і соціальних функцій, прав і обов'язків. Без соціологічного підходу неможливо розкрити складний механізм соціального визначення людської свідомості і поведінки, що реалізується в процесі соціалізації особистості. Соціологія впливає на процес виховання переважно ззовні. Виховний процес же носить схоластичний характер, що означає, що значна частина причин і факторів, які роблять вплив на кінцеві результати виховання, не піддаються ефективному контролю чи просто залишаються невідомими. Сучасна теорія виховання надає велике значення навчанню про цінності — основні і часткові. Оксіологія — вчення про цінності — і деонтологія не є самостійними науковими галузями. Якщо у вченні про цінності насамперед висувається відношення цінність-цінитель, що знаходить вираження в оцінному акті, то в деонтологічній сфері основного значення набуває відношення між нормою (вимогою) і виконавцем. Деонтологічна сфера представляється як складна мережа взаємних вимог і зобов'язань особистості і суспільства, суспільства і колективу, колективу й особистості. Деонтологічні цінності — особливий вид духовних явищ задовольняючих потреби суспільства в регулюванні соціальних відносин і вчинків людей. Виховний аспект деонтологічних цінностей пов'язаний з механізмом перетворення суспільних вимог у свідомість і поведінку особистості. У загальному виді виховання визначається як триєдиний процес взаємодії впливу суспільного Середовища, цілеспрямованих політичних, моральних, естетичних і т. п. впливів і соціальної активності самої особистості. Особистість — складна система, здатна сприймати зовнішні впливи, відбирати з них певну інформацію і впливати на навколишній світ з соціальних програм. Всі особливі ролі і заслуги, що відрізняють одного індивіда від іншого, власне кажучи є суспільними відносинами. Для позначення процесу передачі соціальної програми в соціології застосовується поняття соціальне спадкування, у зміст якого включається вся сукупність культурної спадщини людства. Соціальна спадщина забезпечує наступність, передачу і засвоєння позитивного соціального досвіду минулих поколінь, як і елементи заперечення частини соціального досвіду. Без цього неможливий розвиток і удосконалення соціальної програми, а, отже, і соціальний прогрес. Соціальна програма — синтез не тільки минулого і сучасного досвіду, але і перспективних потреб і цілей. Це — прогностична модель для особистості її майбутнього стану. Під процесом становлення і розвитку особистості соціологія має на увазі, насамперед, процес присвоєння індивідом, що володіє визначеними задатками і здібностями, суспільних відносин і перетворення його суспільних функцій у вільну самостійність. У становленні і розвитку особистості соціологія виділяє три основних етапи. 1. На початку життєвого шляху індивід цілком підлеглий впливу соціального оточення. Він привласнює, усмоктує системи цінностей, норми і стандарти, зразки поведінки, прийняті в суспільстві. Цілі його діяльності носять переважно пошуковий характер. Сукупність різноманітних зовнішніх впливів, проходячи через призму індивідуальних особливостей поступово створює соціально-психологічну структуру особистості. Індивід досягає нового якісного рівня розвитку, стає суб'єктом саморозвитку. Логічним завершенням такого етапу стає поступове перетворення особистості в цілісність. 2. Людина стає суб'єктом соціальних змін, перетворює соціальне оточення, орієнтуючи його на установлення вироблених цілей діяльності. Отже, виховання особистості здійснюється через присвоєння індивідом суспільних відносин і саморозвиток до перетворення його в суб'єкт удосконалювання соціального середовища. 3. Зв'язок суспільства з кожним окремим його членом реалізується в процесі конкретної соціальної діяльності члена суспільства, то під прогресивним розвитком особистості мається на увазі процес внутрішньо обумовлених якісних змін її сутності в ході становлення особистості як суб'єкта цілеспрямованої діяльності, орієнтованої на процес соціальної системи. Створення атмосфери творчості і пошуку нового, ініціативи і цивільної відповідальності членів суспільства за ефективність і якість роботи і діяльності багато в чому визначається факторами соціально-психологічними. При правильному співвідношенні суспільних і особистих інтересів, при сучасному, принциповому дозволі назріваючих конфліктних ситуацій у суспільстві створюються реальні можливості для оперативного викорінювання антиподів моралі. Саме знання протиріч, що ведуть до конфліктів, допомагає знайти найбільш раціональні шляхи і методи оперативного їхнього дозволу. Протиріччями виступають:* протиріччя пошуку, коли зіштовхуються новаторство з консерватизмом,* протиріччя групових інтересів, коли люди відстоюють інтереси своєї групи і ігнорують чи недооцінюють загальні інтереси, що часом породжує, корупціонізм, місництво і т. п.,* протиріччя, пов'язані з особистими егоїстичними спонуканнями, коли користь, кар'єризм придушують всі інші мотиви,* протиріччя пов'язані з застосуванням нової техніки, технології нових виробництв. Щоб попередити виникаючий соціальний конфлікт, важливо знати індивідуальні особливості людей, їхні інтереси, мотиви і т. п. Знаючи про сутність людини як сукупності суспільних відносин, важливо в кожному підході до оцінки індивіда враховувати конкретні обставини. У соціології пріоритет віддається суспільним потребам. Співвідношення суспільних потреб з потребами індивідуальними дає можливість визначити вирішальне значення суспільних потреб стосовно індивідуальних потреб, виконує на всіх етапах людської історії дві основні функції:* потреба в регуляції спільної діяльності,* потреба в спілкуванні людей. Протиставлення особистістю своїх інтересів колективним, суспільним не обов'язково виступає у відкритій формі відвертого індивідуалізму, але допоможе формуватися як групівщина, що протиставляється справжній колективності. Суспільну ж діяльність складають дії, вчинені індивідами. Не всі суспільні потреби стають індивідуальними. Поряд з потребами суспільства існують потреби нації, етносу, професіоналізму чи вікової групи і т. п. Вони можуть збігатися і суперечити один одному. Далекими для індивіда можуть виявитися й об'єктивно важливі нестатки його соціальної групи, суспільства. Індивідуальні потреби виявляються нерідко в повній опозиції суспільним, а участь у задоволенні їх власних нестатків не є активною. Відносини між людьми з приводу задоволення їхніх потреб утворить зміст соціального інтересу. Складається соціальний інтерес незалежно від свідомості людей. Його зміст заданий соціально-економічним становищем людини в існуючій соціальній системі. Якщо особисті інтереси відбивають суспільні умови життя людини, то вони виступають як суспільні інтереси. Між потребами й інтересами існує прямий взаємозв'язок, обумовлений тим, що обидва прояви — потреби й інтереси мають багато загального. І потреби й інтереси представляють специфічний вид відносин особистості із соціальним середовищем. Основу їхнього виникнення утворить матеріальне і духовне виробництво. Місце і роль інтересів у соціальному механізмі виховання особистості обумовлені тим, що інтереси не тільки з'єднують членів суспільства, але одночасно виступають і формою реалізації діючих у суспільстві об'єктивних законів. Соціальна роль потреб і інтересів, матеріального і духовного виробництва складається насамперед, у тому, що вони працюють у системі механізмів виховання формування і особистості. Визначальна роль соціальних інтересів у вихованні і формуванні особистості полягає в тому, що вони виступають безпосередньою основою для стимулювання виробничої діяльності і соціальної активності людей. Кожна особистість виступає носієм найрізноманітніших інтересів: суспільних, національних, колективних, сімейних, економічних, політичних, духовних і т. п. Тому соціальні якості людини, її внутрішній духовний світ формуються під впливом дуже складного, динамічного суперечливого, часом зовсім непередбаченого переплетення різноманітних інтересів, нашарування їх один на одного, чи їхньої конфронтації. Інтересами безпосередньо визначаються багато соціальних якостей особистості, у тому числі здібності, потреби, внутрішній духовний світ. Під їхнім впливом в особистості складається складна ієрархія духовних спонукань: прагнення, мотиви. Інтереси у вирішальній мірі визначають соціальну спрямованість особистості. Індивід, власне кажучи, лише тоді й стає особистістю, коли опановує досвідом соціального життя, визначає свою особисту позицію в суспільному житті. Питання про співвідношення особистих і суспільних інтересів безпосередньо пов'язане із проблемою особистої волі людини, тому що особиста воля в найбільш істотному своєму прояві є не що інше, як констатація протиріччя між потребами й інтересами соціального суспільства. У такому розумінні людська воля виявляється залежною, з одного боку, від соціально-економічного ладу, а, з іншого, — від системи виховання і ступеня вихованості особистості, її універсальності. Людство нагромадило величезне духовне багатство, склалася гуманна система моральних норм і суспільних цінностей. Відбуваються зміни і зміни в соціальній психології людей, установлюються зв'язки між людьми в процесі праці, складається довіра і т. п. Одним з найбільш небезпечних явищ виступає в житті егоїзм. Егоїзм як індивідуальну властивість, риси характеру, виявляються по-різному, має неоднозначний соціальний зміст стосовно різних соціальних цінностей. Егоїзм виступає насамперед і як протиставлення особистих інтересів суспільним, як прагнення до споживчого, життєвого комфорту й особистого благополуччя за рахунок суспільства, за рахунок інших людей і т. п. Зростаюча на ґрунті егоїстичного набуття і така небезпека як речизм. Речова хвороба виступає насамперед як показник прагнення людини підкреслити зовні свою перевагу над іншими людьми самим фактором володіння порівняно рідких, дорогих речей, авто "Мерседес", "Вольво", "Форд" і т. п. Речова хвороба гальмує моральний розвиток людини, істотно звужує коло його духовних шукань і потреб. Література 1. Болгаріна В. С. Педагогічна соціологія в Україні: стартові кроки // Трибуна. — 2001. — №9-10. 2. Дюркгейм Э. Социология воспитания. — М., 1998. 3. Ильчиков М. З., Смирнов Б. А. Социология воспитания. —М., 1998. 4. Лукашевич Н. П. Социология воспитания: Конспект лекций / Межрегиональная академия управления персоналом. —К., 1996. 5. Лукашевич И. П., Солодков В. Т. Социология образования. — К., 1997. 6. Соціальна робота з молоддю в Україні / Зб. інформ. - метод, матеріалів / Укр. держ. центр, соц. служб для молоді: Підгот.: Хохленков І. О. та ін. — К: Столиця, 1997. 7. Харчев А. Г. Социология воспитания. — М.: Политиздат, 1990.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.08.2016)
Просмотров: 357 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: