РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціологія праці та управління - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціологія праці та управління План 1. Предмет соціології праці та управління 2. Зв'язок соціології та управління з іншими науками про працю 3. Соціологія праці й управління та менеджмент Предмет соціології праці та управління Соціологія праці та управління — одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільно значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності. Праця — цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття. Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та управління. Процес праці — включає в себе:* доцільну діяльність людини (сама праця),* предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність.* знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці. Організація праці — форми, способи і порядок поєднання живої і предметної праці. Умови праці — сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника. Умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставлять під загрозу саме людське життя. Зміст праці — узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації. Якщо в американській соціології не проводять жорстких міждисциплінарних "кордонів", наприклад, між соціологією праці, індустріальною та економічною соціологією та ін., то у традиціях вітчизняної соціології чіткому поділу предмета тієї чи іншої науки приділяється серйозне значення. Особливо, коли йдеться про неї як про навчальну дисципліну. Трудовий колектив — це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів, оформлені структурно і мають органи управління, дисципліни і відповідності. Трудовий колектив — найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту. Нині існують різні підходи до визначення предмету соціології праці. Так, А.О. Дикарєва і М. Й. Мирська вважають, що соціологія праці — це взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші галузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї. Вони "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів. Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також: соціальні спільності в сфері праці, соціальнотрудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них. Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі: 1) соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін.; 2) соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та ін.; 3) соціально-трудові відносини, тобто відносини рівності та нерівності між: працівниками та соціальними групами; 4) соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов'язані з функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю. Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього, рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні. Предмет науки нами визначено так, що він "поєднує" п'ять складових:* соціальні верстви,* соціальні інститути в сфері праці,* соціально-трудові відносини,* соціально-трудові процеси,* соціальне управління ними. Суб'єкти праці — це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються. Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них. Соціально-трудові відносини — це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.). Зайнятість — діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка є джерелом доходу. Безробіття — соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили. Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колективів: адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища; співробітництвом; суперництвом; конфліктами та ін. Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються. Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.). Страйк можна визначити як тимчасове припинення роботи групою найманих працівників з метою висловити незадоволення або поставити свої вимоги. Страйк є одним із різновидів трудових конфліктів, в який можуть втягуватися робітники та урядовці. Е. Гідденс До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тільки методом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі. Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості. Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами. Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується у функціях таких напрямів:* формування й оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури;* створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх потенціальних і духовних благ;* виховання і розвиток соціальна значущих якостей працівника;* дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого комплексу і прогнозування на їх базі подальшого його оптимального розвитку. Зв'язок соціології та управління з іншими науками про працю Вивчення закономірностей трудової діяльності людини з урахуванням того важливого місця, що займає у суспільстві праця, свідчить, що багатосторонність різних аспектів її впливу на життя людей є предметом ряду наук як несоціологічного так і соціологічного профілю. Економіка праці — наука, що вивчає механізми дії економічних закономірностей у галузі організації праці, ефективності її використання, відтворення та розподілу робочої сили. Вона розробляє теоретичні основи вдосконалення організації та оплати праці, методи найефективнішого і раціонального використання трудових ресурсів. При порівнянні предметів соціології і економіки праці очевидно, що перша вивчає, наприклад, найбільш загальні мотиви праці, сукупність таких мотивів, що включають не лише матеріальні, а й інші. Водночас економіка праці вивчає трудові витрати на усіх стадіях виробничого циклу, встановлює найприйнятніші й ефективні принципи та форми оплати праці. Трудове право визначає правовий аспект соціально-трудових та функціональних-відносин між працівниками та колективами, регламентує порядок прийому на роботу, переведення та звільнення робітників і службовців, тривалість робочого часу, розміри і форми оплати праці, міри стягнень за порушення трудової дисципліни, правил охорони праці та ін. Якщо соціологія праці вивчає міри контролю, але соціального, а саме: механізмів регулювання діяльності робітників через соціальні норми та цінності, які прийняті в суспільстві, то трудове право розглядає їх через призму адміністративного контролю, який ґрунтується на нормах праці, закріплених в юридичних документах, законах, постановах уряду тощо. Інженерна психологія є галуззю психології, що вивчає процеси інформаційної взаємодії між людиною і різноманітними технічними засобами, причому її насамперед цікавлять проблеми ефективного проектування й експлуатації систем "людина-машина". Інженерна психологія тісно пов'язана з ергономікою, науковою організацією праці, технічною естетикою і докладає зусиль до проектування такої техніки і устаткування, яка б враховувала можливості, недоліки та особливості людини. Можна розглянути і предмети інших несоціологічних наук, які вивчають працю:* наукової організації праці (розробляє міри комплексного проектування оптимальних трудових процесів з урахуванням технічних, економічних, психофізіологічних, правових і соціальних критеріїв);* фізіології та психології праці (вивчає ті психофізіологічні зміни, які виникають в організмі людини під впливом певних простих чинників праці, наприклад, фізичних чи нервових навантажень);* санітарії та гігієни праці (вивчає й оцінює чинники, пов'язані з робочим місцем і які можуть призводити до захворювань, погіршення здоров'я, зниження трудової активності). Всі вищенаведені науки вивчають проблеми взаємозв'язку людини з природою в процесі пращ. Але є й інша складова трудової діяльності: взаємозв'язок людини з людиною, який вивчає ряд соціальних і гуманітарних дисциплін. Розглянемо тут ті, що належать до наук соціологічного профілю, не аналізуючи економічні, філософські, правові, педагогічні та інші галузі знання, що також торкаються проблем праці. Тут ми маємо справу з досить невідпрацьованою проблемою розподілу предметів галузевих соціологій, тобто соціологічних теорій середнього рівня, що так чи інакше торкаються проблем праці. Ця проблема нині настільки загострена, що у виданих останніми роками у країнах СНД (Росії, Україні, Білорусії) словниках і довідниках переплутані визначення предметів таких наук, як соціологія праці, соціологія управління, економічна соціологія, індустріальна соціологія, промислова соціологія, заводська соціологія, соціологія колективів та ін. Справа не в термінології. Зазначені науки дійсно існують, певною мірою стикуються з предметом соціології праці й управління. Тому їх коротка характеристика необхідна, щоб скласти уяву про те, які проблеми розглядаються в межах ряду інших суміжних соціологічних дисциплін, де можна знайти відповідні, потрібні спеціалісту матеріали, інформацію. Індустріальна соціологія — це практично та ж соціологія праці й управління, але називається так за традиціями західної соціології. Вона також вивчає соціальні проблеми праці, соціально-трудові відносини, процеси, проблеми управління ними. Промислова соціологія — одна із складових частин соціології праці й управління, яка вивчає відповідні проблеми у такій специфічній сфері матеріального виробництва, як промисловість (таким же чином соціологія села, сільського виробництва вивчає відповідні проблеми села). Соціологія організацій вивчає ієрархічну структуру управління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади і підпорядкування, особистісні та безособистісні чинники організації праці. Соціологія трудового колективу вивчає широке коло питань, що відбивають закономірності сумісної трудової діяльності людей, функції, цілі та структуру трудових колективів як найважливіших економічних, соціальних і політичних осередків суспільства. Соціологія професій виділяє свій предмет у сфері суспільного поділу праці, вивчаючи проблеми специфіки різноманітних професій та їх соціального змісту, престижності певних видів діяльності людей у тому чи іншому суспільстві, ціннісні орієнтації молоді. Таким чином, усі наведені та деякі інші суміжні соціологічні теорії (соціологія освіти, особистості, соціальне планування) знаходяться із соціологією праці й управління у таких стосунках, що остання практично покриває предмети окремих галузевих соціологій. Щодо інших наведених теорій, то вони вивчають відповідні проблеми детальніше, розкриваючи власні процеси, закономірності та ін. Тобто, вивчаючи проблеми соціології праці й управління, спеціаліст може здобути, наприклад, загальну уяву відносно трудового колективу, його специфіки як соціального інституту та соціальної спільності, видів, структури. Але, коли треба здобути більш детальну інформацію про специфіку трудового колективу, потрібно звернутися до такої спеціальної соціологічної теорії, як соціологія трудового колективу. Таке становище соціології праці й управління випливає з того, шо серед соціологічних теорій середнього рівня виділяються теорії різного рівня ієрархії, тобто теорії, так би мовити, "елементарні", що вивчають окремі соціальні процеси чи явища, і "міжгалузеві", які поєднують певну сукупність "елементарних". Це стосується не лише соціології праці та управління. Слід лише зазначити, що дещо осторонь від циклу соціологічних дисциплін, про які йшлося вище, "розташований" предмет економічної соціології. Економічна соціологія (на відміну від вищезгаданих) виникла на "перехрещенні" економіки та соціолога праці, ЇЇ предмет — соціальний механізм розвитку економіки, під яким розуміють сталу систему поведінки і свідомості соціальних груп в економічній сфері, а також їх взаємодію у цій галузі між собою і державою. Тому до економічної соціології звертаються коли вивчаються найскладніші проблеми взаємодії соціальної та економічної сфер суспільства. Соціологія праці й управління та менеджмент При розгляді взаємозв'язку соціології праці та управління з іншими науками про працю виникає ще одна важлива й актуальна проблема. Йдеться про менеджмент, його розгортання та впровадження в умовах переходу нашої країни до ринку. Першим спробував обґрунтувати головні засади наукового менеджменту американський інженер Ф.-В. Тейлор. Система Тейлора заклала основи наукової організації праці, вимагала нової організації управління, нових обов'язків управляючих менеджерів. Уточнимо, що ж розуміють нині під менеджментом. Менеджмент (від англ. Managment — управління, керівництво). Нині менеджмент трактується принаймні в таких чотирьох значеннях:* як специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає на підприємницьку діяльність і породжує специфічний спосіб життя у ринковому суспільстві (який, наприклад, дуже відрізняється від способу життя у суспільстві розвинутого соціалізму, чому ми так важко і звикаємо до оточуючих нас нових реалій);* як сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу, тобто це своєрідний клас управляючих;* як наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом. У цьому плані виділяють два рівні менеджменту. З одного боку, це загальні теорії соціального управління, які по суті є нічим іншим, як загальними політико-економічними чи соціально-філософськими концепціями (наприклад, теорії революції менеджерів, постіндустріального суспільства, наукового менеджменту, менеджменту людських відносин та ін.). З другого боку, це прикладні теорії організації й управління, тобто спрямовані на вироблення конкретних підходів щодо раціоналізації та вдосконалення управління (наприклад, бригадні форми організації праці чи "гуртки якості");* як своєрідне, мистецтво управління, поєднання керівництва виробництвом і практичних зразків ефективного управління, які становлять основу професійної кваліфікації менеджера. Тобто йдеться про формування у менеджерів і застосування ними на практиці якихось загальних принципів, методів, прийомів управління. Таким чином, коли йдеться про взаємозв'язок соціології праці й управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, то мається на увазі третє значення менеджменту (тобто менеджмент як наука управління). Відмінність нашої ситуації від ситуації на Заході полягає не в тому, що там соціологія праці й управління (індустріальна соціологія), з одного боку, і менеджмент — з другого, конституювалися як різні наукові дисципліни, а в тому, що і індустріальна соціологія, і менеджмент там реально існують та мають порівняно тривалу історію розвитку. Так, соціологія праці розвивається на Заході понад сторіччя, виникла задовго до менеджменту, у її межах були здійснені досить глибокі дослідження соціальних проблем праці (роботи Ф. Тейлора, Е. Мейо та ін.). Щодо вітчизняної соціології праці, то її розвиток не був перманентним, постійно стримувався різноманітними ненауковими чинниками (наприклад у роки культу особи). Крім того, менеджмент, що існує на Заході як могутній соціальний інститут, за яким стоять великі монополії і корпорації, не міг виникнути у нас із загальновідомих причин. Однак навіть незалежно від розвитку соціології праці й управління (це, наприклад, у США головним чином академічна дисципліна, представники якої теоретично вивчають проблеми праці або займаються соціоінженерною діяльністю на виробництві), проблеми менеджменту, управління виробництвом там розвивалися. Таким чином, у нас нині склалася така ситуація, що треба наздоганяти Захід, паралельно і швидко розвивати, соціологію праці й управління та менеджмент. Якщо тепер розглянути предмети цих наук сумісно, то можна зробити такі висновки. Менеджмент, по-перше, пов'язаний лише з проблемами управління виробництвом (звичайно, у найширшому плані), по-друге, розглядає ці проблеми комплексно, поєднуючи соціологічні, економічні, організаційні, психологічні та інші підходи. Соціологія праці й управління, по-перше, розглядає не тільки проблеми управління виробництвом, а й методологічні й інші аспекти функціонування і розвитку соціальних інститутів, специфіку соціально-трудових відносин, різноманітні соціальні групи в сфері праці тощо. По-друге, коли вона розглядає проблеми управління, вона це робить, виходячи з найбільш широкого соціального змісту, використовуючи принципи, методи, закономірності соціального управління. Таким чином, предмети соціології праці та управління, з одного боку, і менеджменту — з другого, взаємно перехрещуються, а не знаходяться у відносинах підпорядкованості. Отже, соціологія праці й управління йде попереду менеджменту, вивчає найбільш глибокі загальні тенденції, притаманні розвитку соціальних інститутів, соціально-трудових відносин і процесів, найважливіші методологічні принципи і методи їх регулювання. Менеджмент, використовуючи ці підходи, поєднуючи їх з підходами економічними, організаційними, правовими, психологічними та іншими, виробляє і застосовує на практиці найбільш ефективні моделі, технології, засоби, методи управління виробництвом. Література 1. Андрушків Б. М., Кузьмін О.Є. Основи менеджменту. — Львів, 1995. 2. Гурьянов С. Т. Социология управления. — M.1990. 3. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк. — М., 1987. 4. Лесів Й. Сучасні методи менеджменту. — Ужгород, 1994. 5. Маркевич Д. Социология труда. — М., 1988. 6. Мескон М. X, Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента /Пер. с англ. —М., 1992. 7. Наука управлять. —К., 1993. 8. Пилипенко В. Трудова поведінка за умов ринкової економіки і проблеми соціологічного дослідження // Філософська і соціологічна думка. — 1993. — №6. 9. Полторак В. А. Соціологія: Основи соціології праці та управління. — К, і 992. 10. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / Відп. ред. В. А. Полторак. —К., 1993. 11. Социология труда: Учебник / Под. ред. Н. Й. Дряхлова, А. И. Кравченко— М.Р 1993. 12. Удальцова М. В. Социология управления: Учебник для вузов. — М., Новосибирск, 2002. 13. Хміль Ф.1. Менеджмент. —К, 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (07.07.2016)
Просмотров: 944 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: