РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціологія праці як наукова дисципліна - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Що вивчає соціологія праці? 2. Використання соціології праці в діяльності менеджера Що вивчає соціологія праці? Сама назва навчальної дисципліни і галузі знань "соціологія праці" свідчить про те, що мова в ній має йти про працю. І це справді так. Щоправда, працю вивчають й інші науки: як соціально-гуманітарні (філософські, економічні, правові і психофізіологічні), так і технічні (ергономіка — наука про пристосовність праці і її умов до запитів людини; ергологія — наука, що розглядає працю з позицій підвищення її продуктивності; праксеологія — теорія про найбільш ефективні дії і рухи працівника в трудовій діяльності; наукова організація праці — наука про те, як найбільш розумно організувати процес праці). Не заглиблюючись у перелік та опис усієї багатоманітності наук про працю, зазначимо, що всі вони об'єднуються, як правило, у дві великі групи. Критерієм такого об'єднання виступає відоме твердження К. Маркса про дві сторони праці: 1) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і природою; 2) праця як обмін речовин, чи спосіб взаємодії між людиною і людиною. Прикметно, що в першій складовій природа розглядається не тільки як жива, але і як штучна природа — сукупність технічних засобів та устаткування, корисних копалин. У трудовому процесі людина змушує один предмет природи впливати на інший предмет тієї ж природи за власними законами самої природи, тобто за законами опору матеріалів і механіки твердих тіл. Як бачимо, ергономіка, інженерна психологія, фізіологія і психологія праці, а також гігієна праці вивчають саме цей процес взаємодії людини з природою, вплив штучно створеного середовища (техніка, технологія) на організм і психіку людини. При цьому вони використовують закони фізики, біології, технічних наук. Друга складова трудової діяльності — взаємодія людини з людиною — описується законами й методами соціально-гуманітарних наук. До соціальних належать так звані поведінкові науки, що вивчають поведінку людей за допомогою кількісних, у тому числі математичних методів, — соціологія, економіка і психологія (насамперед соціальна психологія). Гуманітарними називають історію, філософію, філологію, юриспруденцію, педагогіку та етику. Базисом знання тут служать не кількісні методи та емпіричні закономірності, а ціннісно-нормативні, аксіологічні принципи. Людина і праця досліджуються в них зовсім інакше. Іноді вирізняють і проміжні дисципліни, до яких належать етнографія, антропологія, археологія й деякі інші. Вони оперують кількісними методами на зразок соціальних наук і нормативно-ціннісним знанням на зразок гуманітарних. За внеском у вивчення трудової діяльності до основних наук про працю належать також економіка, психологія і соціологія. Соціологія праці тісно взаємодіє з науками несоціологічного профілю, запозичаючи в них теоретичні положення, методичні прийоми і практичні рекомендації. Особливу роль соціологія праці відіграє серед наук про працю соціологічного профілю, що існують усередині соціології в цілому, але не обов'язково є складовими соціології праці. Така її роль зумовлена тим, що соціологія праці аналізує суспільну працю на двох рівнях — макро і мікро. Перший стосується інституціонального аспекту праці, другий — мотиваційного і поведінкового. Ці аспекти праці вивчаються сукупністю соціологічних наук. Зокрема, соціологія організацій розглядає ієрархічну структуру управління виробництвом, формальну і неформальну організацію підприємства, систему влади й підпорядкування, особисті та безособові фактори соціальної організації праці. Соціологія професій досліджує престижність тих чи інших видів діяльності, переваги, ціннісні орієнтації, професійну придатність та ін. Соціологія кар'єри вивчає соціальне явище індивідуального трудового просування працівника. Соціологія виробничого колективу аналізує широкий комплекс питань, що відображають закономірності спільної трудової діяльності людей, функції, цілі і структуру трудових колективів як основних економічних, соціальних і політичних осередків нашого суспільства. Слід також назвати: соціально-психологічні дослідження згуртованості, лідерства, психологічного клімату, групової взаємодії у виробничих бригадах як різновиду малої контактної групи; соціологію способу життя, основою якої виступає життєдіяльність людини у сфері праці; промислову соціологію, у центрі уваги якої перебуває вивчення соціальних наслідків науково-технічної революції в промисловості, механізації та автоматизації виробництва, соціальної організації підприємств і проблем соціального управління; нарешті, соціальне планування, становлення якого як самостійної дисципліни немислиме без вивчення трудових проблем. Соціологія освіти вивчає систему підготовки фахівців для народного господарства, а соціологія міста — взаємозв'язок процесів індустріалізації та урбанізації, їхній вплив на спосіб і рівень життя людей, розробляє проекти розміщення промислових об'єктів. Соціологія виховання досліджує вплив соціальних інститутів, макро- і мікросередовища на формування особистісних і професійних характеристик працівника. У вітчизняній і зарубіжній соціологічній літературі до галузевих дисциплін соціології праці відносять також соціологію промисловості, аграрну соціологію, соціальне планування та управління, соціологію підприємств і соціологію професій, або соціологію робочого місця, та індустріальну соціологію. Вони досліджують соціологічні аспекти трудової діяльності, але цілком у соціологію праці не входять. Із соціологією праці пов'язані, крім того, такі галузі, як соціологія міста, соціологія села, соціологія охорони праці, соціологія організацій, соціологія родини і соціологія моралі, соціологія управління і соціологія малих груп. Систему взаємозв'язку наук про працю несоціологічного профілю і соціологічних галузевих напрямків, що досліджують трудову діяльність, із соціологією праці можна представити схематично (рис. 1). Рис. 1. Взаємозв'язок наук про працю соціологічного і несоціологічного профілю Незважаючи на певну умовність, схема дає загальну картину взаємозв'язку наук. Відокремлюючи в процесі вивчення загальний об'єкт дослідження — працю, кожна наука має свій предмет дослідження, свій підхід. Для соціології праці — це соціологічний підхід, за якого предметом дослідження є ті соціальні відносини, що складаються з приводу праці, тобто соціально-трудові відносини. Як відомо, соціальні відносини — це відносини між членами соціальних спільнот і спільнотами з приводу їх суспільного становища, способу й укладу життя, у кінцевому рахунку з приводу умов формування і розвитку особистості, соціальних спільнот. Вони виявляються в становищі окремих груп працівників у трудовому процесі, комунікаційних зв'язках між ними, тобто у взаємному обміні інформацією для впливу на поведінку і результати діяльності інших, а також для оцінки власного становища, що впливає на формування інтересів і поведінки цих груп. У соціальні відносини люди вступають у процесі праці через необхідність взаємодіяти одне з одним. Соціальна взаємодія у сфері праці — це форма соціальних зв'язків, реалізована в обміні діяльністю і спільній дії. Об'єктивною основою взаємодії людей є спільність чи розбіжність їхніх інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Посередниками взаємодії людей у сфері праці, проміжними її ланками виступають знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага. У такий спосіб постійна взаємодія окремих індивідів чи спільнот у процесі трудової діяльності за певних соціальних умов утворює специфічні соціальні відносини. Вони нерозривно пов'язані з трудовими відносинами й зумовлені ними споконвічно. Наприклад, у трудову організацію працівники вживаються, адаптуються в силу об'єктивної потреби й у такий спосіб вступають у трудові відносини незалежно від того, хто працюватиме поруч, хто керівник, який у нього стиль діяльності. Проте пізніше кожен працівник неминуче проявляє себе у стосунках з іншими працівниками, з керівником, у ставленні до праці, до порядку розподілу роботи тощо. Отже, на основі об'єктивних відносин починають складатися відносини соціально-психологічного характеру, що мають певний емоційний настрій, характер спілкування людей і стосунків у трудовій організації. Як бачимо, соціально-трудові відносини дають можливість визначити значущість, роль, місце, суспільне становище індивіда і групи. Саме вони і є сполучною ланкою між робітником і майстром, керівником і групою підлеглих, між певними групами працівників та окремими їх членами. Жодна група працівників, жоден член трудової організації не може існувати поза такими відносинами, поза взаємними обов'язками один стосовно одного. Як і сама праця, соціально-трудові відносини дуже багатогранні. їх можна класифікувати:* за змістом діяльності (виробничо-функціональні, професійно-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні);* за способом спілкування (безособові, опосередковані і міжособистісні);* за суб'єктом (міжорганізаційні, внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі);* за обсягом владних повноважень (відносини по горизонталі і по вертикалі);* за характером розподілу доходів (відповідно до трудового внеску чи не відповідно до трудового внеску);* за ступенем регламентованості (формальні, офіційно оформлені і неформальні, тобто офіційно не оформлені). Подібна класифікація представлена на схемі (рис. 2). Аналіз різноманітності соціально-трудових відносин свідчить, що в сукупності вони являють собою майже все соціальне життя в трудових колективах, де визначається: місце людини в трудовому середовищі, її ставлення до праці" мотиви праці і задоволеність нею, престиж і привабливість професії, динаміка стосунків між працівниками і групами працівників стосовно володіння власністю на умови і засоби праці, динаміка трудової поведінки тощо, тобто все те, що підлягає подальшому соціологічному аналізу і вивченню. Від правильності відповіді на ці та інші запитання багато в чому залежить, чи вдасться вчасно знизити соціальну напруженість у соціально-трудових відносинах до безпечного рівня. У такий спосіб різноманітність соціально-трудових відносин як предметного поля соціології праці зумовлює й коло дослідницьких проблем цієї науки. Рис. 2. Класифікація соціально-трудових відносин у сфері праці В радянські часи основними проблемами соціології праці традиційно вважали:* формування і розвиток трудового колективу, посилення його виховної ролі;* плинність кадрів і стабілізація виробничих колективів;* професійний добір, підготовка й розміщення кадрів;* професійна орієнтація і професійне самовизначення молоді як основного резерву трудових ресурсів;* організація соціалістичного змагання;* зміцнення трудової дисципліни;* матеріальне і моральне стимулювання. На сучасному етапі першочерговими проблемами у сфері праці є створення необхідних умов для формування такого працівника, який став би реальним співвласником і розпорядником засобами виробництва, а також господарем виробництва предметів і послуг, власного життя. Особливе занепокоєння викликає процес спадання значущості трудової діяльності в ефективному вирішенні соціальних проблем суспільства, спричинений деструктивними змінами в економіці у зв'язку з розпадом колишнього Союзу. Руйнування загального економічного простору, послаблення міжреспубліканських соціально-економічних зв'язків не могло не позначитися на соціально-трудових відносинах, зниженні ефективності праці, дефіциті споживчих товарів, спаданні життєвого рівня трудящих, наростанні соціальної напруженості в трудових колективах. За таких умов відчувається нагальна необхідність у теоретичних і прикладних дослідженнях із проблем соціології праці, у проведенні конкретно-соціологічних досліджень, пов'язаних з аналізом змісту й характеру праці різних категорій працівників, їхніх потреб та інтересів, мотивів і фактичного відношення до праці. Сьогодні ясно, що без глибокого аналізу суперечностей у сфері праці, насамперед — між працею колективу та індивіда, між різними соціальними групами і верствами в трудовому процесі, суперечностей національного характеру в соціально-трудових відносинах вихід з економічної кризи навряд чи можливий. Необхідний пошук неординарних форм їхнього вирішення, потрібні ефективні соціальні програми, науково обґрунтовані й підтверджені результатами соціологічних досліджень. Поряд з вираженням предмета соціології праці через коло досліджуваних проблем використовується метод його конкретизації через визначення мети і завдань соціології праці. Метою соціології праці є дослідження соціальних явищ, процесів і розробка рекомендацій щодо їх регулювання та управління, прогнозування і планування, спрямованих на створення оптимальних умов для функціонування суспільства, колективу, групи, окремого індивіда у сфері праці й досягнення на цій основі найповнішої реалізації та оптимального поєднання їхніх інтересів. Завданнями соціології праці є:* вивчення та оптимізація соціальної структури суспільства, трудової організації (колективу);* аналіз ринку праці як регулятора оптимальної і раціональної мобільності трудових ресурсів;* пошук шляхів оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника;* оптимальне поєднання моральних і матеріальних стимулів та удосконалене ставлення до праці в умовах ринку;* посилення соціального контролю і боротьба з різного роду відхиленнями від загальноприйнятих моральних принципів і норм у сфері праці;* вивчення причин і вироблення системи заходів для запобігання і вирішення трудових конфліктів;* створення системи соціальних гарантій, що захищають працівників у суспільстві і трудовій організації, та ін. Отже, завдання соціології праці зводяться до вироблення методів і прийомів використання соціальних факторів в інтересах вирішення першочергових соціально-економічних проблем суспільства та особистості у сфері праці. При цьому неможливо обійтися без соціологічних знань, без навичок користування науковим апаратом соціології праці, основою якого виступають категорії. Що ж являють собою категорії соціології праці? Це загальне поняття, що відбиває певні властивості досліджуваного об'єкта, тобто праці. Вони, як і категорії інших наук, виконують світоглядну та методологічну функції. Не можна вивчати, наприклад, динаміку трудових відносин, не з'ясувавши попередньо деякі характеристики цього явища. Категорії соціології праці в методологічному аспекті відбивають систему послідовних сходинок пізнання соціальних відносин, зокрема соціально-трудових. Докладний аналіз праці як основної категорії соціології праці здійснено далі в нашому підручнику (глава 3). Тому тут ми обмежимося загальною характеристикою структури категорій. Категорії соціології праці поділяються на три групи:* категорії визначеності (суб'єкт праці, зміст праці, його форма і характер та ін.). Вони відповідають на питання "хто?" щодо категорії "суб'єкт соціально-трудових відносин", котрим виступає насамперед працівник як основний елемент соціально-трудових спільнот і організацій, і на питання "що таке?" — щодо категорії "праця" як предмет дослідження;* категорії обумовленості (мотиви діяльності, умови трудової діяльності, потреби, інтереси та ін.), що відповідають на питання "чому", або чим зумовлено те, що суб'єкт праці чинить саме так, а не інакше;* категорії вибору, що відповідають на питання "навіщо?" (це насамперед мотивація, стимулювання праці та ін.). Як бачимо, категорії визначеності дають уявлення про сутнісні характеристики праці. А категорії обумовленості й вибору допомагають описати працю як вид соціальної діяльності, що безпосередньо позначається на соціалізації індивіда, на змінах його соціального статусу. Соціальні процеси в такому разі можна розглядати як трудову діяльність, що проявляється у змінах станів соціальних груп, колективів, окремих працівників, тобто в змінах їхнього соціального стану (статусу) у сфері праці. Згідно з класифікацією, запропонованою А. О. Дикарєвою і М. Й. Мирською, найважливішими групами соціальних процесів є:* сама праця, вплив якої на соціальний стан працівників, їх соціальні характеристики (інтереси, професій но-кваліфікаційний рівень, ставлення до праці та ін.) здійснюється безпосередньо через трудові функції працівника й зумовлена науково-технічним прогресом, а також технологічними та організаційними змінами у сфері праці;* інтегративні процеси, пов'язані з забезпеченням цілісності (соціальної та організаційної) працівників (згуртування трудових колективів, соціальний контроль, стимулювання трудової поведінки, управління);* ціннісно-орієнтаційні процеси (мотивація, трудова адаптація), в результаті яких формуються соціальні норми, цінності і ціннісні орієнтації працівників;* змінюючо-підтримуючі процеси (трудові переміщення соціальних груп і окремих працівників). Подібний підхід до структуризації процесів трудової діяльності найбільш адекватно відповідає загальному напряму процесу трудової соціалізації людини, освоєння нею нагромадженої суспільством культури в сфері праці та основних форм трудової діяльності. Тому саме такий підхід, як найбільш раціональний з погляду логіки і розвитку взаємодії працівника з трудовою сферою, покладений в основу структури даного підручника. Розглянувши сутність і характеристики праці як базового соціального процесу, дослідимо далі причини й рушійні сили, відповідно до яких людина формує свої відносини з трудовою сферою, вибирає професію і місце трудової діяльності, методи мотивації цієї діяльності. Після влаштування на роботу відбувається трудова адаптація (особливий вид взаємодії працівника з навколишнім трудовим середовищем), здійснюється стимулювання і соціальний контроль у сфері праці й залежно від успішності функціонування трудового колективу, ефективності соціального управління відбуваються згуртування чи деструктивні процеси, трудові конфлікти в колективах, що позначається на масштабах і характері соціальних переміщень у сфері праці. Необхідно відзначити, що такі процеси по-різному відбуваються, залежно від їхньої масштабності. За цією ознакою можна виділити чотири основних рівні: 1) народне господарство; 2) регіон (галузь); 3) об'єднання і підприємство; 4) індивідуальний рівень — працівник. Структура курсу "Соціологія праці" в цілому відповідає тим теоретико-методологічним принципам, що склалися у вітчизняній соціологічній науці. 1. Соціальні й технологічні аспекти праці розглядаються в контексті загального поліпшення способу життя працівників. 2. Трудова діяльність вивчається комплексно, у єдності її техніко-технологічних і соціально-організаційних аспектів. 3. Організація досліджень та інтерпретація їх результатів спирається на розуміння місця праці в сукупній діяльності людей. Зазначені принципи вдається реалізувати тим більшою мірою, чим повніше й обґрунтованіше використовуються ті чи інші методи й методики проведення соціологічних досліджень. Залежно від масштабів і завдань дослідження можуть застосовуватися як теоретичні методи (для виявлення цілісної картини загальних закономірностей процесу праці), так і методи емпіричних (прикладних) соціологічних досліджень. До першої групи належать порівняльно-історичний, генетичний, порівняльно-типологічний і типологічний методи. Друга група містить таку систему методів: анкетне опитування, інтерв'ю, аналіз документів, спостереження, а також процедури узагальнення та інтерпретації емпіричних даних. В соціології праці широко застосовуються кількісні і математичні методи, для аналізу та обробки соціологічної інформації активно використовується обчислювальна техніка. У цьому зв'язку постає додаткова потреба в знаннях та уміннях роботи з персональним комп'ютером. Зазначимо, що в даному підручнику методика проведення конкретно-соціологічних досліджень докладно не розглядається з огляду на обсяг знань, здобутих студентами в курсі "Соціологія". Водночас ми вважали доцільним познайомити читачів з особливостями таких досліджень саме в сфері праці у трудових колективах. А отже, соціологія праці — це самостійна спеціальна наука, яка на основі загальносоціологічних теорій, законів і закономірностей соціальних відносин виокремлює для вивчення особливий їхній вид — соціально-трудові відносини. При цьому з допомогою соціологічних методів досліджується різноманітний вплив трудової діяльності на соціалізацію індивіда чи соціальної спільноти, на пов'язану з працею зміну їхньої ролі і статусу в соціальному житті. Використання соціології праці в діяльності менеджера Відомий дослідник природи, сутності праці менеджера Г. Мінцберг дійшов висновку, що вся вона може бути класифікована залежно від характеру управлінської діяльності у вигляді 10 управлінських ролей, що їх приймають на себе керівники в різні періоди й різною мірою. Ці ролі групуються в межах трьох великих категорій: 1. Міжособистісні ролі (головний керівник, лідер, сполучна ланка). Ці ролі випливають із повноважень і статусу керівника в організації й охоплюють сфери його взаємодії з людьми. Завдяки міжособистісним ролям керівник стає пунктом зосередження інформації (стратегічної — основної у ролі головного керівника, внутрішньої — у ролі лідера і зовнішньої — в ролі сполучної ланки). 2. Інформаційні ролі (приймач інформації, поширювач інформації, представник). Завдяки діяльності щодо пошуку та одержання зовнішньої і внутрішньої інформації в ролі приймача інформації, передавання та інтерпретації інформації для формування поглядів організації в ролі поширювача й передавання інформації для зовнішніх контактів керівники діють як центр обробки інформації. 3. Ролі з прийняття рішень (підприємець, що усуває порушення, розподільник ресурсів, той, що проводить переговори). Кожна роль має потребу в інформаційному забезпеченні, неможлива без цього. Роль підприємця пов'язана з пошуком шляхів розвитку організації і контролем за їхньою реалізацією. Усуваючий порушення виявляє наростання конфліктів і криз і відповідає за корекцію діяльності організації в цьому зв'язку. Розподільник ресурсів координує і контролює використання ресурсів усіх видів. Ведучий переговори здійснює зв'язок і взаємодію організації з зовнішнім середовищем. Зазначені ролі не можуть бути незалежними одна від одної. Вони взаємозалежні і взаємодіють для створення єдиного цілого. Навряд чи в когось виникне сумнів, що основою цієї взаємозалежності виступає не що інше, як інформація. Вона є найважливішим засобом забезпечення взаємодії управлінських ролей у загальному процесі менеджменту. 1 справді, міжособистісні відносини охоплюють сферу взаємодії керівника з людьми. Ці відносини мають комунікативний характер і дають можливість зосереджувати необхідну для управління соціальну інформацію. Нагромадження, добір, аналіз і розподіл інформації створює необхідний інформаційний простір для прийняття і реалізації управлінських рішень в організації та контролю за їх виконанням. Для кількісної характеристики значущості інформації зішлемося на дані, згідно з якими одержання інформації (технічної і соціальної) займає 90% робочого часу керівника, і тільки 10% залишається на прийняття рішень та організацію їх виконання. Отже, жодна із сукупностей управлінських ролей менеджера не може здійснюватися без соціальної інформації. А з урахуванням того, то ці 10 ролей охоплюють практично весь обсяг і зміст роботи менеджера незалежно від характеру конкретної організації, цілком логічно зробити висновок, що діяльність менеджера неможлива без грамотного використання соціальної інформації. Ця "грамотність" полягає у виборі таких джерел і засобів забезпечення інформацією, які найбільш адекватно (тобто вірогідно, точно, багатогранно) відбивають ситуацію управління, стан соціально-трудових відносин в організації. Як бачимо, корисність соціології праці прямо залежить від того, чи може вона забезпечити менеджера необхідною для управління соціальною інформацією необхідного обсягу і якості; чи є конкурентоздатними дані конкретно-соціологічних досліджень соціально-трудових відносин порівняно з іншими джерелами управлінської інформації. До таких джерел інформації належать:* особисті спостереження керівника;* участь у роботі різного роду виробничих нарад, зборів, "летючок", "п'ятихвилинок" та ін.;* спілкування з безпосереднім управлінським оточенням: заступники, начальники підрозділів, керівники громадських організацій;* різного роду комісії;* особистий прийом, заяви і звернення працівників;* заводське радіо, багатотиражка, газети;* офіційні і неофіційні документи. Звичайно, вибір та інтенсивність використання джерел інформації у різних керівників є різними. Залежно від цього об'єктивної інформації може бути більше чи менше. Але використання менеджером усіх можливих джерел інформації практично неможливе, та й не завжди необхідне. Допускаючи, що в разі правильного використання ці та інші джерела подають об'єктивну інформацію, не можна не вказати на властиві їм вади. По-перше, набір джерел найчастіше є суб'єктивним, залежним від особистих рис керівника, що не застерігає від перекручування інформації. По-друге, наявна обмеженість вибору джерел інформації зовнішніми умовами, конкретним оточенням, у якому викривляється, переломлюється інформація. Наприклад, у заступників і керівників підрозділів є свої симпатії й антипатії, свої інтереси, що накладаються на передану ними інформацію. По-третє, дороговизна багатьох із цих джерел інформації. Так, створення різних комісій — це відволікання від основної роботи значної кількості людей, зниження темпів і якості трудової діяльності. Ці та інші вади розглянутих вище джерел інформації приводять до того, що навіть за значного обсягу (а іноді й надлишку) інформації керівникам нерідко бракує саме тієї інформації, у такому обсязі і такій якості, що необхідна для успішного управління, для вирішення того чи іншого чітко визначеного завдання. Зазначених вад не має соціологічна інформація завдяки таким її особливостям (перевагам), як:* об'єктивність. Забезпечується тим, що за відпрацьованої методики й процедури опитування якість інформації не залежить від власних особливостей, емоцій, схильності людини, що збирає інформацію. З використанням ЕОМ весь процес збирання та опрацювання соціальної інформації стає значною мірою формалізованим, позбавленим упередженої суб'єктивної оцінки;* відносна дешевизна (з урахуванням одержуваного обсягу інформації на одиницю витрат). Наприклад, зі ста показників в анкеті соціолог у системі парних розподілів може одержати приблизно один мільйон одиниць інформації. Якщо ж розглянути зв'язки не двох, а трьох факторів, то ця кількість інформації буде ще більшою;* оперативність. За відпрацьованої процедури збирання та оброблення інформації дає можливість одержати практично будь-яку інформацію протягом доби;* багатогранність. Полягає в можливості досить точно в кількісному і якісному відношенні визначити ступінь взаємовпливу оцінюваних факторів на загальний результат;* динамічність. Полягає в можливості відстеження динаміки соціальних процесів завдяки нагромадженню в пам'яті ЕОМ соціальної інформації за кілька років. Це дає змогу показати динаміку соціальних процесів у певній аналітичній системі, що не під силу жодному з методів одержання соціальної інформації. Таким чином, на запитання, чи існує метод одержання інформації, найбільш ефективний для роботи менеджера, тобто такий, що дає об'єктивну і повну картину соціальної ситуації на підприємстві, відносно недорогий, що піддається формалізації, а значить — незалежний від суб'єктивізму й волюнтаризму, ми вправі відповісти ствердно. Такий метод (а точніше — сукупність методів) є, і це — конкретно-соціологічні дослідження. Завдяки їх використанню соціологія праці виступає найкращим джерелом інформації про соціально-трудові відносини. Однак функції цієї науки (і її корисність) не обмежуються однією, хоча й надзвичайно важливою, інформативною функцією. Є й інші функції. Так, пізнавальна функція пов'язана з розширенням пізнання закономірностей соціально-трудових відносин, створенням теоретичної обґрунтованості практичного менеджменту. На рівні конкретного підприємства йдеться про виявлення сукупності соціальних резервів трудового колективу, його невикористаних повною мірою потенційних можливостей розвитку. Описова функція пов'язана з викладенням і публікацією результатів соціологічних досліджень у різного роду звітах, статтях, монографіях. Тим самим створюється цілісний опис соціального життя трудових колективів, різноманітних груп та окремих працівників. Освітня функція соціології праці реалізується через поширення сучасних наукових знань, теоретичних і методичних основ, уявлень про соціальні механізми процесів у сфері праці серед фахівці в-менеджері в та інших працівників. Прогностична функція соціології праці пов'язана з можливостями відстежувати завдяки конкретно-соціологічним дослідженням тенденції в зміні сукупності соціальних показників, що характеризують відхилення від нормального стану соціально-трудових відносин, вчасно передбачати розвиток негативних тенденцій у соціальному житті колективу. Перетворювальна функція полягає в розробці на основі даних соціальної діагностики стану соціально-трудових відносин найефективніших соціальних технологій (сукупності методів та операцій управління соціально-трудовими процесами), розробці на основі цих технологій систем соціального управління трудовими колективами з метою залучення для їхнього соціального розвитку всієї сукупності соціальних резервів. Як бачимо, кожна з розглянутих функцій розкриває додаткові можливості для підвищення ефективності управлінської діяльності. Проте реалізувати ці можливості менеджер зможе тільки тоді, коли засвоїть, зрозуміє і навчиться грамотно використовувати всю сукупність знань, зосереджених у навчальному курсі "Соціологія праці". Соціологічна грамотність — один із найважливіших "секретів" ефективного управління, оволодіння яким прямо пов'язане з соціологічною освітою і самоосвітою сучасного менеджера. Таким чином, соціологія праці споріднена з іншими науками про працю на основі спільності об'єкта вивчення — трудової діяльності. Проте аспект вивчення праці (предмет науки) в соціології відрізняється і полягає у вивченні особливих соціально-трудових відносин, тобто тих соціальних відносин, що виникають у результаті взаємодії людей у процесі праці. Соціологія праці — це соціологічна наука середнього рівня (спеціальна соціологія), яка за допомогою соціологічних методів досліджує соціальні відносини у сфері праці. Основними категоріями соціології праці є: праця, зміст і характер праці, умови праці, трудова ситуація, трудовий конфлікт, соціально-трудові відносини, трудова адаптація, мотивація праці, стимулювання трудової діяльності, соціальний контроль трудової поведінки, соціально-трудова мобільність, трудова кар'єра, соціальні резерви, соціальні технології і соціальне управління в трудовому колективі. У соціології праці об'єктивно містяться значні можливості підвищувати ефективність управлінської діяльності, закладені в змісті її функцій: інформативної, описової, освітньої, прогностичної, перетворювальної. Шлях реалізації цих можливостей пролягає через набуття соціологічної грамотності менеджерами — глибоке освоєння ними знань, методів і методик соціології праці, розвиток умінь практичного їхнього застосування в управлінській діяльності. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА 1. Аверьянов Л. Я. Социология: что она знает и может. М., 1993. 2. Генкин Б. М. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. М., 1999. 3. Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. К., 2001. 4. Дикарева А. А., Мирская М. И. Социология труда. М., 1989. 5. Заславская Т. И., Рывкина Р. В. Социология экономической жизни: Очерки теории. Новосибирск, 1991. 6. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке: Историко-критический очерк. М., 1987. 7. Кравченко А. И. Социология: справочник-пособие. М., 1996. 8. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навч. посібник. К., 1999. 9. Маркович Д. Социология труда. М., 1988. Летков К. Социология на труд. София, 1985. 10. Пилипенко В. Є., Шепель I. П. Соціологія підприємництва. К., 1997. 11. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. К., 1992. 12. Полторак В. А. Социология труда: справочник. Днепропетровск, 1997. 13. Ромашов О. В. Социология труда: Учеб. пособие. М., 1999. 14. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / За заг. ред. В. І. Воловича. К., 1998. 15. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Кравченко, В. В. Щербины. М., 1993. 16. Социология труда: Учебное пособие для экон. спец. вузов / Под ред. Н. А. Сероштана. X., 1990. 17. Штольберг Р. Социология труда. М., 1982. 18. Экономическая социология и перестройка / Отв. ред. Т. И. Заславская и Р.В. Рывкина. М., 1989. 19. Энциклопедический социологический словарь / Общ. ред. Г. В. Осипова. М., 1995.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (13.07.2016)
Просмотров: 407 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: