РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціологія економіки як наука: об’єкт, предметна сфера та функції. - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціологія економіки як наука: об’єкт, предметна сфера та функції. Соціологію економіки нерідко розуміють як стикову, міждисциплінарну науку. За визначенням Т.Заславської та Р.Ривкіної, вона досліджує закономірності економічного життя (економічні відносини і процеси) за допомогою системи категорій, напрацьованих соціологією. Розвиток економіки при цьому описується як соціальний процес, що відбувається завдяки рушійній силі, активності соціальних суб’єктів, які функціонують у ній, інтересам, поведінці і взаємодії соціальних груп. Об’єктом соціології економіки є люди – учасники економічного життя суспільства, об’єднані в групи, організації з відповідними економічними інститутами. Отже, соціологія економіки досліджує економічні явища і процеси як результат діяльності людей, а розвиток економіки – як соціальний процес. У деяких визначеннях об’єкта соціології економіки наголошується на виокремленні в його структурі закономірностей взаємодії економічних і соціальних сфер суспільного життя, економічних і соціальних процесів. При цьому зазначається, що специфічним об’єктом соціології економіки є не стільки низка взаємопов’язаних економічних і соціальних явищ, скільки механізм зв’язку економічного і соціального розвитку. Як бачимо, вже сам об’єкт дослідження свідчить про специфічність, закладену особливостями цієї соціологічної науки. Найбільш чітко вони у предметі дослідження соціології економіки. У деяких працях цей предмет визначається переліком конкретних напрямів дослідження. Так А.Дорін відносить до конкретного предмета соціології економіки наступне: соціальне та економічне як самостійні явища суспільного життя; збіг соціального та економічного; взаємовплив соціального та економічного. Подекуди під предметом розуміється соціальний механізм функціонування і розвитку економіки. Погоджуючись з авторами, які дотримуються такого погляду , слід зазначити, що, будучи одним (хоча і дуже важливим) з елементів предмета дослідження, соціальний механізм не вичерпує всього обсягу дослідження соціології економіки. На думку авторів, у визначенні предмета дослідження слід виходити з розуміння предмета загальної науки – соціології та інтерпретації його до галузевої соціологічної науки, тобто виходить з орієнтації на спільний предмет будь-якої соціологічної науки – соціальні відносини – і вносити до нього специфіку тієї сфери, спільноти або процесу, в яких ці відносини проявляються. Отже, предметом соціології економіки є соціально-економічні відносини і процеси, які виникають в економічній сфері суспільного життя і відображають неоднакові соціальні позиції в ньому людей різних соціальних груп і класів, соціальних організацій та інститутів. Підходи до визначення об’єкта і предмета розвивалися разом з розвитком соціології економіки. Згідно з об’єктом і предметом дослідження соціологія економіки визначає своє місце серед інших соціально-гуманітарних наук і в суспільстві загалом. При цьому місце і роль соціології економіки в суспільстві визначається її функціями. Теоретично-пізнавальна функція реалізується через дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя, осягнення нових знань у цій сфері. Прогнозуюча функція полягає у визначенні найбільш імовірних тенденцій та перспектив розвитку соціально-економічної діяльності, виходячи з пізнаних закономірностей їх розвитку. Управлінська функція полягає в забезпеченні системи управління економічною сферою адекватними і достовірними даними щодо стану вирішення соціально-економічних проблем та відомостей щодо ефективності процесу управління. Ідеологічні функція полягає у формуванні соціально-економічного світогляду у всіх учасників економічного життя, орієнтації на сучасний погляд щодо ролі людини в соціально-економічних відносинах. Соціальна функція передбачає інформаційне забезпечення процесу економічної соціалізації індивіда в суспільно-економічні відносини, допомога у формуванні та розвитку соціально-економічної структури суспільства, здійснення моніторингу соціально-економічного напруження у суспільстві. Закономірності і характерні риси соціології економіки. Для реалізації названих функцій соціологія економіки спирається на категоріальний апарат та на загальносоціологічні і специфічні методи дослідження. До основних категорій соціології економіки належать: людина, соціальна група, соціально-економічні відносини, поведінка, діяльність, свідомість, економічна культура, соціально0економічна структура, соціально-економічний статус, рівень життя і якість життя, потреби, мотиви, цінності та соціальні норми. Навіть найповніший перелік категорій свідчить про їх запозичення з інших наук, зокрема із соціальної філософії, соціальної психології, політичної економії, правознавства, загальної соціології тощо. Такий термінологічний зв'язок з категоріями інших наук пояснюється передусім тим, що соціологія економіки виокремилась у спеціальну галузь науки в той час, коли інші науки, були вже сформовані і мали свій категоріальний апарат, дія якого охоплювала спільні або споріднені явища, процеси, соціальні феномени, Зрозуміло, що багато з цих категорій, почали використовуватись і в соціології економіки. Однак слід зазначити, що при однаковій назві ці категорії в рамках соціології економіки набувають дещо нового змісту та інтерпретації. Наприклад, поняття «соціальна структура» отримує специфічний зміст суб’єкта розвитку економіки, до складу якого входять групи, що функціонують на різних рівнях системи управління нею. А термін «мотивація поведінки» поєднується з такими її видами, які вивчаються соціологією економіки – управлінсько- і сімейно-господарською поведінкою. Структура основних категорій соціології економіки має багаторівневу ієрархію. Перший рівень утворюють категорії економічна і соціальна сфера. Вони відображають зміст процесів, що відбуваються на стику економіки і суспільства загалом. До другого рівня належать категорії: соціальний механізм розвитку економіки та соціальні механізми регулювання окремих соціально-економічних процесів. Третій рівень об’єднує категорії, які конкретизують зміст соціальних механізмів, – економічні свідомість, економічне мислення, економічна культура, соціально-економічні стереотипи, економічні інтереси, економічна діяльність, економічна поведінка та ін. Система категорій створює методологічну основу для дослідження соціально-економічних процесів, визначення найбільш стійких взаємозв’язків між ними, виявлення закономірностей їх перебігу. До основних соціально-економічних закономірностей належать такі: Закон розподілу праці. Цей закон визначає динаміку розподілу праці на різновиди і одночасно розподілу суспільства на соціальні групи, зайняті зазначеними видами праці, та співвідносини між групами залежно від їх соціального статусу й престижу праці. Закон зміни праці. Цей закон відображає об’єктивний і суттєвий зв’язки між змінами в технічному базисі виробництва та функціями працівників і суспільними комбінаціями процесу праці. Закон конкуренції. Цей закон відображає джерело саморозвитку виробництва – безперервне виникнення та вирішення суперечності між необхідністю максимальної самореалізації людини задля її самовиживання та опором цьому прояву з боку інших людей (конкурентів), соціального середовища загалом. Це змушує людину (виробника, бізнесмена) безперервно поліпшувати якість, збільшувати кількість та зменшувати вартість товарів і послуг для підвищення своєї конкурентоспроможності. Як і будь-яка соціологічна наука, соціології економіки визначає методи дослідження, спираючись при цьому як на загально соціологічні методи, так і на методи прикладного соціологічного аналізу, які ми коротко й розглянемо. Перший з них – проблемний (діагностичний) метод. Велику роль у соціальній інженерії у сфері економіки відіграє так зване проблемне бачення реальності. Для цього насамперед необхідно визнати самому і довести іншим, що певне явище є проблемою. Організатор і управлінець повинен: а) досягти певного розуміння людьми самої проблеми, необхідності саме цих заходів на її вирішення; б) дозволити людям бути певною мірою свідомими учасниками «процесу»; в) зробити так, щоб у результаті вирішення проблеми люди набули досвіду, здатного вплинути на майбутню поведінку. Соціально-економічні проблеми – це або негативний вплив людини на економічну організацію, або негативний вплив економічної організації на людину, згідно з чим можуть обиратися різні стратегії вирішення проблеми та зміни людини, її обов’язків і відповідальності, потреб і здібностей та зміни економічної організації. Кожна із стратегій має переваги і недоліки в кожному конкретному випадку, свої межі можливостей, вони можуть компенсувати одна одну. Оскільки соціально-економічні проблеми найчастіше пов’язані з конфліктністю між керуючим і керованим, то вкрай важливо розділити і практично реалізувати ролі, можливості тих та інших у вирішенні цих проблем; розглядати вирішення проблем у партнерстві, взаємодії керуючого і керованих. Технологічний метод. У практиці організації та управління часто виникає необхідність визначити можливість і конкретні шляхи впливу на людину чи групу людей, тобто мається на увазі, що якість завдання, плани, програми можуть виконуватися лише за умови, що люди проводитимуться так, а не інакше. Шляхи впливу на людину чи групу людей у такому випадку – це і є технологія плану, завдання, програми. Кінцева мета будь-якого соціального впливу – певна поведінка. Вона може бути досягнута такими основними засобами: а) стимулюванням у формі примусу або заохочення; б) створення відповідного настрою; в) досягненням розуміння, знанням; г) формуванням і розвитком здібностей. Використання цих способів, у свою чергу, передбачає застосування у соціологічному вивченні економічної сфери таких конкретних методів. Структурний метод. . Суть методу полягає у виділенні соціальних груп, тобто соціальних категорій і типів, значущих в якомусь відношенні. Різні соціальні групи вимагають у різних соціальних методів організації та керівництва, різної «мови спілкування» у трудових стосунках, різних програм у плані реалізації їх вимог. У багатьох випадках ділових конфліктів, кадрових призначень, оплати праці і фінансування виявляється, що в якомусь приватному питанні відображаються складні групові інтереси, при цьому саме питання набуває зовсім іншого характеру. В той же час, не орієнтуючись у світі групових інтересів, навряд чи можна повноцінно і остаточно врегулювати взаємостосунки між двома працівниками, двома трудовими колективами, двома суб’єктами складних господарських угод. 2. Інституціональний метод. Суть методу полягає в аналізі впливу соціально-економічних інститутів на економічну поведінку людей та корекції взаємодії інститутів і суб’єктів соціально-економічної діяльності. Як відомо, не існує такого соціально-економічного інституту, який би був абсолютним, однаково визнавався усіма і слугував інтересам усіх. Попередньо задані, офіційно заплановані функції будь-якої установи з часом більш-менш змінюються внаслідок того, що різні категорії і типи людей неоднаково здатні впливати на ці установи, пристосуватися до них, використовувати їх. Тому, формуючи інститути, водночас необхідно передбачати конкретні механізми соціального контролю їх функціонування. Розрізняються два основних види соціально-економічних інститутів: ті, що вдосконалюють працю, поліпшують її умови; ті, що гарантують прибуток, захищають її права. Скільки працівники і трудові колективи не завжди усвідомлюють свої інтереси, то багато з інститутів можуть формуватись і скасовуватись адміністративним шляхом. 3. Генетичний метод. Будь-який об’єкт необхідно розглядати в його розвитку. І окремій людині, і колективу властиво змінюватись у процесі життєдіяльності. Опановуючи конкретну трудову діяльність, колектив виробляє більш правильні самооцінку й оцінку складності праці, усвідомлює свої недоліки та помилки, а це не може не вплинути на організацію праці і заробітної плати, на поведінку працівників під час вирішення цих питань. Тривала невирішеність якихось проблем чи відсутність очікуваних досягнень створюють ситуацію розгубленості, в якій ентузіазм неможливий, а очікування ентузіазму – не обґрунтоване. Зміни колективу, його психології іноді можуть відбуватися досить наочно. Завдання організатора та управлінця в тому, щоб точно і правильно визначити власне психологічне чи економіко-організаційний фактор такої події, запобігти негативному і підтримати позитивне в колективі, якщо це необхідно і можливо, одне слово, «брати участь у тенденції». 4. Оціночний метод. Оцінка якостей людини природна і досить поширена на всіх рівнях і в усіх сферах соціально-економічного життя, відіграє важливу роль в організації та управлінні. Насамперед оцінюються первинні та вторинні функціонально-рольові якості. Первинні зводяться до готовності працівника чи колективу в цілому «функціонувати» в даних умовах, працювати в певному режимі, виготовляти продукцію певної якості, дотримуватись дисципліни та культури праці, виконувати адміністративні команди тощо. Вторинні відображають схильність до виконання завдань невиробничого характеру тепер чи в майбутньому, в разі необхідності. Об’єктом соціальної оцінки можуть бути не тільки здібності, а й запити. Оцінці підлягають і якості людей ,значущі для самого процесу організації та управління, які сприяють здійсненню процесу чи ускладнюють його, впливають на нього і спрямовують його. Важливою є також оцінка соціальної репрезентативності людей. Один працівник репрезентує пануючий менталітет своїх колег, висловлює завжди лише загальну оцінку, працює на рівні середніх здібностей своєї трудової групи. Інший працівник більш оригінальний, своєрідний, схильний до самостійних рішень. Це слід враховувати при інтерпретації мотивів їхніх дій, настроюванні на офіційний чи колегіальний тон взаємовідносин з ними, сприйняттям їхніх думок як суспільного чи суто особистого. На завершення зауважимо, що прикладний соціологічний аналіз має різні аспекти застосування. В одних випадках він застосовується для вироблення довгострокової соціально-економічної політики великого підприємства, в інших – для визначення особистої соціально-психологічної програми роботи, кар’єри, ділових стосунків спеціаліста. Він може проводитися як у середині організації, так і в ширшому середовищі в інтересах організації. Найкращі методи не будуть ефективними, якщо при аналізі не використовується достатня соціальна інформація, яка, у свою чергу, може бути отримана шляхом спеціального соціологічного дослідження, що базується на опитуванні, спостереженні, експерименті, аналізі документів. Проведення такого дослідження має бути невід’ємним елементом практики організації і управління, принаймні, коли йдеться про прості й стандартизовані варіанти соціологічного вивчення економічної виробничої та трудової ситуації. 3. Основні напрями розвитку соціології економіки. Сучасний рівень розвитку вітчизняної соціології економіки характеризується пріоритетністю такого кола проблем: вивчення складу та якісних особливостей тих суспільних груп, взаємодія яких становить основу соціального механізму розвитку економіки. Слід з’ясувати, які це групи, оцінити їхній якісний склад, кількісну наповнюваність, динаміку, зміст виконуваних ними функцій, соціальні форми їхньої взаємодії в економічній сфері; дослідження економічних закономірностей, форм і способів економічної поведінки суспільних груп, включаючи ведення приватного підсобного і домашнього господарства, а також епізодичні форми зайнятості; аналіз умов, від яких залежить економічна поведінка груп, їхнє соціально0економічне становище, можливість участі в управлінні господарством та її реалізація, управління її економічною діяльністю з боку державних органів і в системі самоуправління тощо; вивчення соціально-економічної свідомості людей і соціальних груп, їхніх інтересів, запитів, ціннісних орієнтирів, громадської думки, життєвих планів, уявлення про шляхи вдосконалення суспільних відносин, у тому числі розвитку демократії, самоствердження соціальної ініціативи тощо; розроблення системи соціально-економічного управління господарством, яка забезпечує інтеграцію інтересів різних груп; обґрунтування конкретних шляхів ефективного використання трудового, виробничого та соціального потенціалу особистості і колективів, експериментальна перевірка цих шляхів практикою; забезпечення здорового зв’язку господарського і соціального механізмів на стадії їх розвитку, соціологічне забезпечення підвищення ефективності їх функціонування. Названі напрями відображають логіку дослідження проблем соціології економіки: від опису окремих груп до вивчення взаємодії між ними і державою – соціального механізму розвитку економіки загалом; від аналізу того, що має місце на сучасному етапі, до розроблення досконаліших форм соціально-економічних стосунків, їх експериментальної перевірки та впровадження. Серед зазначених напрямів дослідження соціології економіки виокремимо та коротко розглянемо основні. Соціально-економічні відносини. З погляду соціології економіки економічні відносини за визначенням відомого українського соціолога В.Тарасенка –, це різновид суспільних відносин, пов'язаний з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованою на забезпечення насамперед матеріальних потреб людського життя та на досягнення певних соціальних переваг і цілей. Їхня власна специфіка полягає в предметно-речовій формі виявлення, тобто економічні відносини виникають між людьми та їхніми групами з приводу матеріальних речей, обставин, проблем, тобто, виробництва, розподілу, обміну, привласнення, володіння і використання (споживання) останніх. До основних соціальних функцій економічних відносин, як правило, відносять такі: забезпечення і обслуговування руху матеріального багатства в суспільстві, відтворення і утвердження людини як носія суспільних відносин; майнове розшарування суспільства; організації і стабілізація спільного життя людей. Зміст економічних відносин становлять відповідні діяльність і поведінка людей, що є виявом їхнього економічного життя. Таким чином зміст розкривається через три категорії: економічне життя, економічна діяльність, економічна поведінка. Економічне життя – узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей як членів цього суспільства, які господарюють в ньому. Зрозуміло, що економічне життя реалізується через відповідну діяльність та поведінку на тлі певного типу економічних відносин, характер яких визначається панівною формою власності на засоби виробництва. Локалізується це життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічні суб’єкти. Його рушії – економічні інтереси індивідів, їхніх груп та об’єднань. Головна форма вияву економічного життя – господарська діяльність, господарювання. Щодо розрізнення економічної діяльності та економічної поведінки в соціології економіки існують два підходи. У першому випадку їх ототожнюють, у другому розрізняють за принципом: діяльність є визначальною формою активності стосовно поведінки. Інакше кажучи, якщо економічна діяльність являє собою сукупність дій, активів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей, то економічна поведінка об’єднує всі форми активності (вчинки, дії тощо), які обслуговують чи супроводжують діяльність. Скажімо, якщо людина купила щось у крамниці, то підрахунок власного бюджету, сплата грошей, отримання касового чека є елементами економічної діяльності. Поведінкою, що супроводжує або обслуговує цю діяльність, є знайомство покупця з рекламою, поїздка до крамниці, вибір потрібної речі тощо. Однак далеко не завжди враховуються подібні тонкощі у відмінностях між економічною діяльністю та поведінкою, тому часто їх не розрізняють. Система економічних відносин суспільства надто складна й розгалужена щоб її можна було розглянути у повному обсязі. Якщо в єдиному процесі розширеного відтворення розрізняють виробництво, розподіл, обмін, споживання, то економічні відносини слід поділити на чотири групи: виробничі, розподільчі, відносини обміну (купівля-продаж) і відносини споживання. Перша група об’єднує виробничі відносини, тобто такі, що виникають виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя. Це, зокрема, відносини власності на засоби й результати виробництва, відносини мiж рiзними соцiальними групами, якi посiдають неоднакове мiсце у виробництвi, органiзацiйно-управлiнськi та технологiчнi вiдносини. Друга група економiчних вiдносин —розподiльчi. Вони виникають з приводу розподiлу в суспiльствi каналiв доступу до життевих благ i способiв їх привласнення. Цi канали доступу i способи привласнення нерiвноцiннi: ефективнi — неефектиивнi, вигiднi — невигiднi тощо. Кожен з них дас змогу поласувати бiльшим чи меншим шматочком «суспільного пирога». Тож, сутнiсть розподiльчих вiдносин полягає у забезпеченнi соцiальним суб’єктам найрiзноманiтнiших позицiй на шкалi розподiлу суспiльних благ. Звичайно, кожен з цих суб’єктiв прагне до вигiднiших для себе позицiй, але взаємодiя об’єктивно розмiщує їх на шкалi розподiлу згiдно з можливостями кожного. Слiд зазначити, що окремої сфери, яка концентрувала б у собi розподiльчi вiдносини, не iснує. Цi вiдносини безпосередньо вплетенi у виробництво, обмiн, споживання, вони є другою стороною кожното з них. Третя група економiчних вiдносин — обмiннi (купiвлi-продажу, попиту-пропозицi та iн.). Це переважно ринковi вiдносини — мiж продавцями i покупцями та iхнiми посередниками. Безпосередньо через себе трансформує i вiдтворює їх система торгiвлi, комерцii, бiзнесу. Обмiнюються продукти виробництва, а через них — форми дiяльностi. Як правило, обмiннi вiдносини опосередковуються грiшми, грошовим способом привласнення. Однак вiдбувається i прямий обмiн продуктами — бартерна тортiвля. iз соцiологiчного погляду обмiннi вiдносини утверджують соцiальний компромiс, соцiальну рiвновагу мiж великими групами людей — виробниками, продавцями i покупцями, що рiзняться своiми iнтересами, але мають потребу один в одному. Четверта група економiчних вiдносин — вiдносини у сферi споживання задля задоволення безпосереднiх потреб людей як споживачiв. Цi вiдносини концентруються i обертаються навколо своєї особливої “осi”— спожинчих вiдносин. Що ж вони собою являють? Це практичне, цiлеспрямоване, зумовлене потребами ставлення iндивiда до засобiв задоволення соїх потреб, iнтересiв, що передбачас наявнiсть цих засобiв та умiння користуватися ними. Ця група економічних відносин складається з кількох підгруп: відносини між споживачем і виробником, що реалізуються в домашньому господарстві як доведення продуктів суспільного виробництва до остаточної споживчої форми; відносини відповідальності споживача перед виробником, наприклад, за технологічну правильність експлуатації тих чи інших виробів, пристроїв, машин та строк гарантій; відносини споживача з пiдприсмствами торгiвлi, громадського харчування, сервiсу, транспорту, зв’язку, закладами культури, спорту, охорони здоров’я та iн.; вiдносини мiж споживачами; нормативнi вiдносини. Якщо економiчнi вiдносини дослiджувати з погляду їх суб’єктної структури, то слiд видiлити чотири соцiальних типи їхнiх носіїв (суб’єктiв): суб’єкти власностi (власники), суб’єкти виробництва господарсько дiяльностi (виробники), суб’єкти обмiнних вiдносин (продавцi, покупцi, посередники), суб’єкти споживання (споживачi). Трудова поведінка.. В соцiологi економiки пiд соцiально-економiчною поведiнкою розумiють систему взаємопов’язаних вчинкiв i дiй, що їх здiйснюють люди в соцiальнiй i економiчнiй сферах пiд впливом особистих та групових iнтересiв, для задоволення свох потреб. Вiдображаючи суб’єктивну сторону економiчної дiяльностi, iндивiдуальна i колективна поведiнка сутгєво впливає на їх результати та ефективність. Існус багато видiв соцiально-економiчноi поведiнки. Можна говорити про демографiчну поведiнку, пов’язану iз збереженням i вiдтворенням життя. Мiграцiйно-мобiльна поведiнка виявляється у перемiщеннях працiвникiв мiж сферами зайнятостi, галузями, пiдприємствами, професiями, регiонами, населеними пунктами. Поведiнка людей у галузi освiти знаходить свiй прояв у виборi професiї, форм спецiального навчання, тих чи iнших засобiв пiдвищення квалiфiкацiї, в якостi навчання, ефективностi засвосних знань; це фактор формування професiйно-квалiфiкацiйної структури суспiльства. Професійно-трудова поведiнка працiвникiв безпосередньо на робочих мiсцях характеризується ставленням до працi, дисциплiною, якiстю працi, вiдповiдальнiстю, стараннiстю, творчою iнiцiативою. Суб’єктивну сторону дiяльностi населения у приватному секторi економiки вiдображає особиста господарська поведiнка. Важливе значения для розвитку економiки має i споживча поведiнка працiвникiв як у виробничiй, так i в сiмейнiй сферах. Дослiдження поведiнки працiвникiв у сiмейнiй сферi набуває особливого значення в контекстi розвитку фермерських господарств. При цьому слiд враховувати, що «прообразом» сiмейного фермерського господарства певною мiрою є особисте пiдсобне господарство, в якому поведiнковий фактор (суб’єктивний аспект дiяльностi працiвникiв) вiдiграє дуже важливу роль. Це пов’язано з тим, що праця в особистому пiдсобному господарствi не була громадянським обов’язком населения (як праця в суспiльному виробництвi), а тому адмiнiстративними органами влади не регламентувалася. Вона регулювалась опосередковано, за допомогою економiчних стимулiв. Трудову поведiнку у сферi особистого пiдсобного господарства можна визначити як сукупнiсть дiй та вчинкiв, спрямованих на iнiцiативне (добровiльне, самостiйне) виробництво продуктiв харчування й отримання доходiв за рахунок власного господарства, а також на створення необхiдних умов його ведення. У реальному житгi немас чiтких меж мiж видами трудової поведiнки, iснують певнi їх комплекси. До порiвняно малопоширених видiв комплексної поведiнки належить «господарський». Для нього характерна не лише практична участь працiвникiв в управлiннi в процесi безпосередньої трудової дiяльностi, а й залучення їх до розпорядження фондом робочого часу і засобами виробництва, розподiлу матерiальних благ у виробничих колективах. Iнший комплекс видiв поведiнки реалiзують працiвники, якi орiєнтуються переважно на досягнення певної соцiальної норми заробiтної плати (для них характерне прагнення до додаткової зайнятостi, соцiально невиправдаої мобiльностi). Специфiчний комплекс поведiнки склався у молодi, орiєнтованої на соцiальну мобiльнiсть. Цiлком можливо, що певна категорiя працiвникiв керується у своїй поведiнцi гiгiєнiчними мотивами, прагненням зберегги здоров’я. За умов переходу до соцiального ринкового господарства актуалiзуються дослiдження пiдприємницької, мiграцiйної та iнновацiйної поведiнки працiвникiв. Iнновацiйна поведiнка працiвникiв являє собою систему дiй та вчинкiв, виконуваних ними у процесi впровадження нововведень, що виказують їхню реакцiю на умови iнновацiйної дiяльностi, а також на її рiзнi складовi. З огляду на вплив iнновацiйної поведiнки на перебiг iнновацiйних процесiв можна видiлити такi її прояви. По-перше, вибiр за певними критерiями (що залежать вiд ставлення до iнновацiйної дiяльностi) тих чи iнших нововведень для втiлення їх у виробництво чи вiдмова вiд впровадження; по-друге, вибiр варiанта реалiзацiї нововведення і його здiйснення; по-трете, демонстрацiя того чи iншого рiвня iнiцiативи при впровадженнi нововведення; по-четверте, здiйснення певних дiй з їх ланцюга, що утворює “технологiю впровадження”; по-п’яте, активнiсть або пасивнiсть у подоланнi труднощiв, що виникають у процесi впровадження. При цьому видiляють п’ять основних стратегiй iнновацiйноi поеедiнки. 1. Самостiйна розробка нововведень та їх активне впровадження. Це найвища форма iнновацiйної поведiнки, яку реалiзують менше вiдсотка працiвникiв, що беруть участь у впровадженнi. Частка їх серед керiвникiв i головних спецiалiстiв становить 6,3%. 2. Самостiйна активнiсть при здiйсненнi нововведень. Цієї лiнii iнновацiйної поведiнки дотримуються близько 20% працiвникiв, з них керiвникiв i головних спецiалiстiв — близько половини, керiвникiв i спецiалiстiв середньої ланки — чверть, рядових працiвникiв — 10%. З. Участь у здiйсненнi нововведень без вияву самостiйної акгивностi (реалiзацiя виконавських функцiй при помiрнiй акгивностi, що зникає, як тiльки з’являються труднощi). Таку стратегiю поведiнки реалiзують 55% працiвникiв, що причетнi до впровадження. Це бiльше половини керiвникiв i головних спецiалiстiв, що впроваджують нововведення, близько 65% керiвникiв i спецiалiстiв середньої ланки i понад 80% рядових працiвникiв. 4. Пасивне здiйснення нововведень. Працiвник уникає дiй i прийнятгя рiшень, вiдмовляється вiд вiдповiдальностi, пов‘язаної з нововведеннями, хоч i не перешкоджає їх впровадженню. Частка пасивних працiвникiв, переважно рядовi працiвники i керiвники середньої ланки, становить 21%. 5. Активний опiр нововведенню. Вiн проявлясться в критицi корисного для пiдприємства нововведення як непотрiбного, неефективного i навiть шкiдливого; у звинуваченнi новаторiв в авантюризмi i корисливих мiркуваннях; у вихваляннi звичного порядку як такого, що має перевагу порiвняно з iнновацiєю; у прийняттi рiшень, що ускладнюють впровадження тощо. Опiр впровадженню iнновацiї чинять 4% працiвникiв, що беруть участь у ньому. Серед них переважають рядовi працiвники i керiвники середньої ланки. З огляду на сучасний стан дослiджень трудової поведiнки завданням соцiологiчної науки є розгортання дослiджень, спрямованих на пошук ефективних методiв управлiння суб’єктивним ставленням (поведiнкою) працiвникiв до соцiально-економiчної дiяльностi, стимулiв, що вiдображають реальнi потреби людей. Управлiння поведiнкою передбачає не тiльки адекватну орiєнтацiю iнтересiв кожної соцiальної групи, а й погодження суспiльних, групових i особистих iнтересiв “по вертикалi”, iнтеграцiю iнтересiв груп, що взаємодiють у «горизонтальній площинi». Радикальнi змiни, що вiдбуваються в системi господарювання, ставлять новi, пiдвищенi вимоги до поведiнки працiвникiв, доводять неефективнiсть адмiнiстративних методiв управлiння трудовою поведінкою. Щоб регулювати поведiнку груп вiдповiдно до соцiально схвалюваних норм, слiд знати iнтереси цих труп, а також способи виявлення iнтересiв, яким ?i групи вiддають перевагу. Інтереси — латентнi i лише частково виявляються в цiннiсних судженнях, мотивацiї i, нарештi, в поведiнцi. Першi два з трьох названих елементiв визначаються за допомогою соцiологiчного опитування. Соцiологiчне дослiдження трудової поведiнки працiвникiв передбачає: 1) урахування специфiчних соцiальних потреб рiзних соцiально-демографiчних груп працiвникiв; 2) коригування системи матерiального стимулювання з урахуванням особливостей групової «реакції» на рiзного роду стимули; З) приведення системи стимулювання до стану, адекватного мотивацiйнiй сферi; 4) вивчення особливостей iндивiдуального i колективного матерiального стимулювання з урахуванням нових соцiально-економiчних реалiй. Слiд зазначити, що можливiсть використання результатiв соцiологiчних дослiджень з метою управлiння трудовою поведiнкою су’ттєво зумовлюється рiвнем i змiстом економiчної культури управлiнського персоналу та суспiльства в цiлому. Пiд економiчною культурою розумiється сукупнiсть соцiальних цiнностей i норм, якi є регуляторами економiчної поведiнки та виконують роль соцiальної пам‘ятi економiчного розвитку. У такому контекстi ?i регулятори можуть сприяти (чи заважати) трансляцiї, вiдбору та оновленню цiнностей, норм i потреб, що функцiонують у сферi економiки та орієнтують її суб’єктiв на тi чи iншi форми економiчної активностi. Головними особливостями економiчної культури є такi: 1. Вона охоплює лише тi цiнностi, норми, потреби, якi виникають з потреб економiки i суттєво впливають на неї. 2. Основним каналом впливу на економiку є економiчна поведiнка, на яку суттєво впливає полiтична влада. З. Вона бiльше, нiж iншi види культур, орiєнтована на управлiння поведiнкою людей. Цi особливостi значною мiрою зумовлюють функції економiчної культури: 1) функцiя соцiальноi пам’ятi щодо iсторii економiчних вiдносин: вибiр (вибраковка, збереження, нагромадження) цiнностей i норм, необхiдних для виживання й розвитку економiки; 2) функцiя нагромадження еталонiв вiдповiдної економiчноої поведiнки, економiчної активностi; З) функцiя трансляцiї з минулого в сучаснiсть цiнностей i норм, що лежать в основi працi, споживання, розподiлу та iнших економiчних дiй i вiдносин; 4) функцiя оновлення цiнностей i норм, якi регулюють розвиток економiки, виступаючи джерелом нових нормативних уявлень i нових зразкiв соцiально-економiчної поведiнки. Завдяки реалiзацiї цих функцiй економiчна культура є одним iз соцiальних механiзмiв управлiння трудовою поведiнкою i, в такому контекстi,— управлiння соцiально-економiчними вiдносинами. Соцiальний механiзм управлiння економiкою. Його роль пiдвищується у зв’язку зi збiльшенням впливу людського фактора на соцiально-економiчну поведiнку людей i колективiв. Соцiальний механiзм управлiння економiкою розумiється як стiйка система економiчної поведiнки i взаємодiї рiзних груп, регулювання дiй соцiальних чинникiв i забезпечення внутрiшньої єдностi функцiонування складних соцiально-економiчних об’єктiв, узгодження розвитку продуктивних сил та виробничих вiдносин. Соцiальний механiзм управлiння i розвитку економiки реалiзується, пристосовуючись до рiзних рiвнiв територiальної структури суспільства – країни в цiлому, регiону, областi, мiста, району, а також до вiдповiдного рiвня органiзацiйної структури виробництва — вiдомства, об’єднання, пiдприємства, цеху. На кожному рiвнi цих структур функцiонують специфiчнi групи, здiйснюються окремi види дiяльностi i поведiнки, досягаються рiзнi результати. Отже, є пiдстави говорити про множину окремих соцiальних механiзмiв, що дiють на рiзних рiвнях територiальних та органiзацiйних структур економiки. Щоб дослiдити соцiальний механiзм управлiння економiкою в його багатогранностi та цiлiсностi як систему, доцiльно розчленувати її на ряд пiдсистем, що мають простiшу будову. Для соцiологiчного аналiзу слiд використовувати комплексно-аспектнi проекції цих пiдсистем. Як такi можуть розглядатися: 1) територiальна проекцiя, яка передбачає вивчення соцiально-економiчного становища, iнтересiв поведiнки i взаємодii регiональних i поселенських груп, їх ролi в економiчному розвитку суспiльства; 2) органiзацiйно-виробнича проекцiя, в рамках якої вивчаються вiдомчi, адмiнiстративнi та органiзацiйнi фактори поведiнки трудових колективiв, соцiальнi аспекти взасмодії вiдомств, установ, первинних пiдроздiлiв, а також вплив цих взаємодiй на економiчний розвиток; З) соцiально-управлiнська проекцiя, пов ‘язана з вивченням становища, iнтересiв, поведiнки i взаємодiї вертикально субпiдрядних груп працiвникiв у суспiльному виробництвi; 4) особистiсно-господарська проекцiя, яка передбачає вивчення становища i поведiнки рiзних груп працiвникiв у приватному секторi виробництва; 5) прибутково-споживча проекцiя, в рамках якої вивчаються групи працiвникiв, що вiдрiзняються рiвнем i джерелами прибуткiв, поведiнкою у сферi розподiльчих вiдносин, а вiдповiдно й у виробництвi. Перелiченi проекцiї треба розглядати як досить самостiйнi пiдсистеми соцiального механiзму розвитку економiки, сукупнiсть яких має вiдбивати його внутрiшню структуру. Їх набiр не є повним, вiн вiдображає тi сторони соцiального механiзму розвитку економiки, структура яких найбiльш зрозумiла i якi можуть практично вивчатися на сучасному рiвнi соцiологiчних знань. Вивчення соцiальних механiзмiв управлiння i розвитку економiки спрямоване як на фiксацiю його нормального функцiонування, так i на виявлення дисфункцiй, суперечностей та складнощiв у розвитку економiки. Як справедливо зазначас І.Орлова, аналiз причин дисфункцiй соцiального механiзму має висвiтлити специфiчне становище окремих соцiальних груп, що є суб’єктами механiзму, а також умови, вiд яких воно залежить. Важливо при цьому виявити специфiчнi iнтереси та потреби суб’єктiв, а також ступiнь їх задоволення суспiльством.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (08.09.2016)
Просмотров: 879 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: