РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціологія девіантної поведінки - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціологія “девіантної поведінки'' Сутність девіації і основні точки зору на її причини У перекладі з латинської "девіація" означає відхилення. По-чатковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття "норма". Соціальні норми — це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність сус-пільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, ети-кеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям — від суспільного осуду до кримінального покарання. Соціальні відхилення — це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Для того щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови: * однакова спрямованість таких відхилень у подібних груп людей в однакових умовах; * близькість причин, які викликають ці відхилення; » повторюваність, стійкість зазначених явищ. Слід зауважити, що не завжди просто кваліфікувати той або інший вчинок як девіацію. Справа в тому, що норми, стан-дарти в суспільстві рухливі, відносні, по-різному сприймають-ся різними групами. У будь-якому суспільстві є поведінка, яка відхиляється від суспільних норм. Причому вона буває не тільки зі знаком"—", а й зі знаком "+", як прогресивна, що випереджає цей стан сус-пільства. В останньому випадку вона виступає як засіб розвитку суспільства (наприклад, дисидентство). Пригадаємо діяльність академіка А.Д.Сахарова, що виходила за межі прийнятих серед респектабельних радянських учених норм поведінки. Тут дуже доречно навести тезу відомого дореволюційного російського юриста П.А.Олександрова. Він говорив, що обличчя держав-них злочинів часто дуже мінливе. Те, що вчора вважалося дер-жавним злочином, сьогодні або завтра стає високошановним подвигом громадської доблесті. Державний злочин нерідко є ви-словленим вченням передчасного перетворення, проповідь того, що ще недостатньо визріло і для чого ще не наступив час. Негативні форми відхилень — це соціальна патологія (злочинність, наркоманія тощо). Ці вияви відхилень — дисфункціональні, завдають шкоди суспільству і особистості. Найбільше девіація виявляється в періоди перетворень суспільних систем, коли руйнуються старі норми, цінності, стереотипи, і люди втрачають орієнтири. Саме через це ця га-лузь соціології дуже актуальна для сучасного стану нашого суспільства. Вона має встановлювати загальні причини тих або інших видів девіації, щоб допомогти суспільству відновити контроль за поведінкою, запобігти розпаду суспільства, нейтралізувати центробіжні тенденції. Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає. Є кілька теоретичних підходів у поясненні цього феномена. Біологічний підхід. Наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзо (1835—1909) встановив зв'язок між кримі-нальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних вимірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування "природже-них злочинців", які становлять до 40 відсотків загальної кіль-кості засуджених (інші — це випадкові злочинці), їм властиві особливі фізичні риси: сплющений ніс, рідка борідка, низький лоб, великі щелепи, високі вилиці ("атавістичні" риси особис-тості, повернення до більш ранньої стадії еволюції людини). Ця теорія була популярною на початку XX ст., але згодом її витіснили інші теорії (таблиці, складені Ломброзо, не підтвер-дилися подальшими дослідженнями). Відомий американський лікар і психолог У.Шелдон встановив зв'язок між будовою тіла і характерними особис-тими рисами. Ендоморфу (людині помірної повноти з м'я-ким і дещо округлим тілом) властиві товариськість, уміння жити в злагоді з іншими людьми і потурання своїм бажан-ням. Мезоморф (той, чиє тіло відрізняється силою і струн-кістю) виявляє схильність до неспокою, активний і не дуже чутливий. Ектоморф (відрізняється тонкістю і крихкістю будови тіла) схильний до самоаналізу, наділений підвище-ною чутливістю і нервозністю. З цих трьох типів найбільш схильними до девіації вважали мезоморфів. Останнім часом біологічний підхід виявляється в спробах пояснення девіації аномаліями статевих хромосом девіанта. Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як "розумові дефекти", "дегенеративність", "дебільність", "психопатія". 3.Фрейд зап-ропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внут-рішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття "потенційний злочинець з почуттям провини". Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потра-пити до в'язниці. Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви ЇЇ дій впливають на всі види девіації (хоч є і тісний зв'язок з соціальними чинниками). Одним із механізмів фор-мування девіації є аддиктивна модель поведінки (аддикція — згубна пристрасть до чого-небудь). Сутність її в тому, що лю-дина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин (алкоголь, нарко-тики), пристрасть до якогось предмета чи діяльності (азартна гра тощо) супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння аддикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю перено-сити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Аддикція для таких людей — універсальний засіб втекти від реального жит-тя. Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається "мис-лення за бажанням": усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства. Найбільш різноманітним і поширеним є соціологічний на-прям у поясненні девіації. Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е.Дюрк-гейм (його праця "Самогубство" з'явилась у 1897 p.). Він ввів в соціологію поняття "аномія", яке означає: * стан суспільства, за якого для його членів втратили значущість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склалися; * як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і виб-рати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані; * невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціальне прийнятними, "законними" шляхами досяг-нення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення. "Промислове суспільство"(капіталізм), на думку Е.Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціаль-ними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Остан-ній аспект розуміння аномії активно розробляв американсь-кий соціолог Р.Мертон. Сучасне українське суспільство, на жаль, є ідеальним при-кладом стану аномії. За останнє століття воно переживає вже другу докорінну ломку цінностей та норм. Спочатку вікові підвалини суспільної свідомості, сформовані релігією, були порушені під час революції 1917р. Потім упродовж життя кількох поколінь, склалися нові, соціалістичні цінності. Тепер вони оголошені неправильними. Суспільство знову втратило орієн-тири. Заклик до індивідуального успіху в підприємництві та інших сферах суспільного життя для абсолютної більшості гро-мадян України поки що звучить як щось нереальне. Багато лю-дей шукають шляхи реалізації своїх прагнень поза законом. Склався грунт, дуже придатний для різноманітних форм девіації. У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація — результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А.Коен). Злочи-нець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури. Наприклад, революціонер не вважає свою діяльність злочинною, а для правосуддя вона є саме такою. Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А.Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відміннос-тей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, ду-же високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків най-менш забезпечених, а "середнього класу" практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США — 20; у колиш-ньому СРСР він дорівнював — 6,5). Крім того, як уже зазнача-лося, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою пе-рестали працювати. Як бачимо, спектр точок зору па цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і пси-хологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояс-нити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що нзасмодоповнюють одна одну. Головні вияви девіантної поведінки До головних негативних форм прояву девіації належать: злочинність, алкоголізм, проституція, наркоманія. Злочинність. Свого часу П.Сорокін зробив дуже цікавий аналіз спроб юристів дати визначення, що таке "злочин". Він дійшов висновку, що за змістом вчинку не можна сказати, зло-чинний він чи ні. Навіть такі, здавалося б, очевидні види діянь, як вбивство, зґвалтування, дітовбивство, батьковбивство, у ба-гатьох народів не вважалися злочинами. Крадіжка часто роз-глядалася як благодіяння. Не вирішує проблеми і "небезпечність" вчинків для сус-пільства. Дуже часто злочином вважалося те, що суспільству ніякої шкоди не завдавало. У деяких народів злочином вважа-лося, коли хтось наступав на тінь іншої людини. В Індії злочи-ном вважалася купівля молока браміном (представник вищої касти), за це він переводився до нижчої касти. Водночас вбив-ство людини тим самим браміном могло бути непокараним. П.Сорокін визначає злочинні або заборонені акти як такі, що суперечать "дозволено-належному" шаблону поведінки. Юридичним критерієм віднесення вчинків до злочину є наявність у карному законі відповідної статті, що визнає це діяння злочинним. Соціологічні дослідження злочинності та її причин почав здійснювати ще на початку XIX ст. російський статистик К.ФТерман. Цій проблемі приділяв велику увагу бельгійський математик і астроном ЛЛ.Кетпле. Він дійшов висновку, що в будь-якому суспільстві передбачається наявність певної кількості злочинів, які обумовлені його організацією. Пізніше вчені почали досліджувати вплив різних чинників на злочинність: соціального стану, роду занять, освіти, доходів тощо. Досі дискусійною проблемою є співвідношення біологіч-ного і соціального в формуванні злочинної поведінки. За часів соціалізму існувала точка зору, що злочинність втрачає соціальне коріння і зберігається лише як пережиток минулого. Статистика давала цифри, які дуже відрізнялися від відповідних показників капіталістичних країн (наприк-лад, у соціалістичній Німеччині злочинність була в 4 рази нижчою, ніж у ФРН). Важко сказати, наскільки це відпові-дало дійсності, адже у нас звичайними були приписки (в цьо-му разі "недописки"). За деякими даними дослідницьких ус-танов колишнього Міністерства внутрішніх справ СРСР, у нас фактично фіксувалося всього кілька відсотків злочинів (наприклад, незліченна кількість крадіжок, здійснюваних "несунами", залишалася "за кадром"). Правда треба зазначити, що і в демократичних суспіль-ствах, де все, здається, стає надбанням гласності, в цій сфері багато залишається поза увагою громадськості. Наприклад, у США під час обстеження суспільства президентською комісією з охорони правопорядку виявилося, що серед населення тих; хто потерпів від злочинів, у 2 рази більше, ніж повідомляло Федеральне бюро розслідувань. Тепер у нашій країні злочинність за якісними показника-ми наближається до загальносвітових тенденцій, але темпи її зростання вищі. "Дикий ринок", первинне накопичення капіталу породжують масову злочинність. На світову арену виходять групи організованої злочинності: торгівля наркоти-ками, рекет тощо. Виникло і стало швидко наростати таке по-творне і. небезпечне для суспільства явище, як мафія, що ще зовсім недавно здавалося більше вигадкою кінорежисерів, ніж фактом реального життя. На жаль, суспільно-економічне становище в Україні під-тверджує соціальну обумовленість злочинності. Інтенсивно по-ширюється кримінальна база за рахунок люмпенізованих груп населення — безробітних, бездомних, жебраків. Навіть на селі крадіжки стали масовим явищем. Апріорно можна стверджува-ти, що таких "злодіїв" штовхає на ці дії голод та скрута. Водно-час поширилась злочинність "нагорі" суспільства: діє "тіньова" економіка, процвітають посадові злочини, хабарництво тощо. Поширився такий вид злочинності, що був "закордонною" екзо-тикою, — вбивства на замовлення, політичні вбивства. Динаміка зростання злочинності в Україні виглядає так: у 1985 р. — 249,6 тис. зареєстрованих злочинів, у 1990 р. — 369,8 тис., у 1995 р. - 641,9 тис., у 1998 р. -576 тис. Пік припадає на 1995 p., тепер намітилась тенденція зниження злочинності. Переваж-ну більшість злочинів складають розкрадання державного май-на або власності громадян (близько 60 відсотків). Особливо швидко зростає злочинність серед молоді. Пи-тома вага молоді (у віці до 30 років) в Україні складає постій-но більше 50 відсотків від усіх засуджених. Близько 8 відсот-ків — це неповнолітні від 14 до 17 років. Майже кожний дру-гий злочин неповнолітніх — тяжкий. Більше половини молодих злочинців на час скоєння злочину не працювали і не навчалися. (Див.: Стат. щорічник України. 1998. — К., 1999, с. 486). їх девіантна поведінка не підпорядковується ряду закономірностей "дорослих" девіантів. Так, кримінологія пояснює порушення злочинцями загальноприйнятих норм поведінки наявністю у них специфічної системи цінностей. Що стосується юнаків, то вони в принципі не відкидають ці норми, але навіть визнаючи протиправний факт, скоєний ними, не визнають своєї особистої провини. Для пояснення цього феномену існує теорія нейтралізації. Сутність її в тому, що неповнолітній стає правопорушником, засвоюючи прийо-ми нейтралізації загальноприйнятих норм, а не моральні ви-моги, протилежні цим нормам. Інакше кажучи, молода лю-дина прагне підсвідомо розширити по відношенню до себе дію пом'якшуючих обставин, виправдати свої вчинки. Більшість ' молодих злочинців вбачають причину своїх проступків у зовнішніх обставинах. Багато з них упевнені, що в аналогічній ситуації кожний зробив би те саме. Свою провину вони не відчувають, жалкують тільки з приводу того, що у них тепер "зруйновані плани на подальше життя". Це показник високого рівня інфантилізму, вузького емоційного горизонту, не-спроможності співчувати, жаліти. Ця ситуація ускладнюється засиллям на телеекрані, на відеокасетах фільмів зі сценами вбивств, насилля. У молоді створюється враження, що цс і є "нормою" життя. "Резервом" злочинності а діти із так званих неблагополучних сімей. Збільшується контингент неповнолітніх зі зниженими розумовими здібностями чи відставанням у розвитку, а серед них кримінальність в 4—5 раз вища, ніж серед здорових підлітків. Майже ЗО відсотків підлітків, які перебувають на обліку в кримінальній міліції у справах неповнолітніх, — діти, які мають одного з батьків або не мають батьків (Стат. щоріч-ник України. 1998. - К., 1999, с. 488). Звичайно, девіація серед молоді — частина загального ста-новища в суспільстві. Вона відбиває проблеми, створені до-рослими. Збіднілість основної маси населення, культурний за-непад, деградація негативніше позначаються на молодому поколінні, що є більш вразливим психічно, адже у нього ще відбувається інтенсивний процес соціалізації і остаточно особистість ще не сформувалася. . Ще раз повертаючись до питання про походження, коріння злочинності, можна сказати, що існує нерозривний зв'язок при-родних рис різних злочинців із соціальним середовищем, яке трансформує ці риси в певному напрямі і призводить до тих чи інших злочинів. На це ще в XIX ст. вказували такі видатні судові діячі, як А.Ф.Коні, Ф.Н.Плевако, В.Д.Спасовач, К.Ф.Хартуларі, В.І.Жуковський, П.А.Олександровтанші. Певна сукупність соціально-економічних, полі-тичних чинників часто стає тим "пусковим механізмом" при-родних нахилів людини, які могли і не виявитися за інших обставин. Це підтверджує статистика. В США при зростанні рівня безробіття лише на 1 відсоток і збереженні його упро-довж 6 років це призводить до збільшення соціальної патології в таких масштабах: кількість вбивств — на 5,7 відсотка; кількість ув'язнених — на 4 відсотки. Крім того, число самовбивць зростає на 4 відсотки, смертність — на 2 відсотки. Зовсім позбутися злочинності ніяке суспільство неспро-можне, її можна лише утримати на якомусь соціальне терпи-мому рівні. У різних країнах світу рівень злочинності дуже різниться (табл. 1). Таблиця 1. Країни з найнижчими і найвищими показниками вбивств (станом на першу половину 90-х років) Країна \| Число вбивств на 100 000 чол. населення Чоловіки \| Жінки Греція \| 1,9 \| 0,5 Ірландія \| 2,1 \| 0,4 Норвегія \| 1,5 \| 1,3 Нідерланди \| 2,3 \| 0,9 Іспанія \| 2,4 \| 0,9 Австрія \| 1,9 \| 1,9 Словенія \| 3,2 \| 1,4 Австралія \| 3,2 \| 1,6 Китай \| 3,7 \| 1,3 Канада \| 3,8 \| 1,8 Росія \| 111,5 \| 28,9 Азербайджан \| 125,6 \| 5,8 Казахстан \| 75,2 \| 18,9 Латвія \| 71,9 \| 21,9 Естонія \| 67,3 \| 13,7 Чилі \| 56,4 \| 12,0 Україна \| 39,2 \| 10,7 Молдавія \| 35,0 \| 11,0 Мексика \| 37,4 \| 4,4 Киргизія \| 31,4 \| 9,3 Алкоголізм. Цей термін запровадив шведський лікар М.Гусс у 1849 р. Розглядаючи цей вид девіації, можливо, доречніше застосовувати термін "пияцтво", оскільки алкоголізм має крім соціального також біологічний та медичний аспекти. Алкогольні напої відомі людству з глибокої давнини. Гре-ки один час ставили статуї бога вина Бахуса і богині мудрості Мінерви поруч (пізніше їх розділили богинею води Німфою, оскільки при споживанні вина його розбавляли водою). Спо-живання вина було частиною релігійних обрядів. Вакханалії спочатку були святами на честь Вакха (римського аналога Ба-хуса), лише з II ст. до н. е. їх почали вважати злочином (що підтверджує відносність, рухливість соціальних норм). Міцніші напої люди навчилися виготовляти значно піз-ніше (лише в XI ст. в Італії одержали з вина спирт, в Росії горілку із зерна почали робити в XIV ст.). Для більшості на-селення алкогольні напої тривалий час були малодоступні як дорогі. Це був, по суті, предмет розкоші. Лише промисло-вий спосіб одержання етилового спирту зробив можливим масове споживання алкоголю. У XVIII ст. пияцтво було по-ширеним у Великій Британії, Німеччині, Швеції. У цей час горілку почали широко вживати і в Росії. У XIX ст. алкого-лізм вже став складною проблемою цивілізації, яка ще більше загострилася в XX ст. Опитування виявляють цікаву картину: * переважна більшість респондентів вважають, що пияцт-во — велике зло, але ця сама більшість або п'є, або "випи-ває, як всі"; * близько 50 відсотків опитаних не хотіли б мати серед друзів людину, яка не споживає алкоголю; * 33 відсотки респондентів образилися б, якби господар під час зустрічі не "пригостив" спиртним; * 40 відсотків вважають, що споживання спиртного в ме-жах норми не є шкідливим, не позначається на їхній працездатності; * 20 відсотків опитаних вважають цілком припустимою по-яву в нетверезому вигляді на вулиці, в транспорті, в місцях відпочинку. Алкоголь став атрибутом усіх соціальних ритуалів, офіцій-них церемоній, свят, засобом розв'язання особистих проблем. Однак це явище дорого обходиться суспільству: 90 відсотків хуліганств, 90 відсотків зґвалтувань, майже 40 відсотків інших злочинів пов'язані зі сп'янінням. Тяжкі злочини — вбивства, пограбування, розбійні напади, завдання тяжких тілесних по-шкоджень — у 70 відсотків випадків здійснюють люди в не-тверезому стані (СПН журнал, 1993, №4). З пияцтвом пов'я-зана приблизно половина всіх розлучень. Слід зазначити, що алкоголь є причиною передчасної смерті багатьох людей. Зок-рема, від 20 до ЗО чоловік на 100 тис. населення працездат-ного віку вмирає від отруєння алкоголем (див.: Статист, що-річник України 1998. - К., 1999, с. 342). Розрізняють три моделі споживання спиртного: винну, горілчану і пивну. Вони складалися історично і виявляються в традиціях різних народів. Винна модель є поширеною у Франції, Італії, Іспанії, Пор-тугалії, Угорщині, Вірменії, Грузії, Молдавії. Для населення цих країн характерні регулярне споживання слабкого виног-радного вина за обідом і вечерею, порівняно рівномірний розподіл об'єму алкоголю між різними групами населення. Такій моделі властиве дуже високий рівень споживання алко-гольних напоїв (у Франції приблизно 16л абсолютного алко-голю в рік на людину, в Італії — 14л). Горілчана модель (Польща, Україна, Білорусь, Росія, США, Швеція, Фінляндія). В цих країнах на міцні напої припадає приблизно половина загального споживання алкоголю. Для цієї моделі характерні: висока нерівномірність розподілу спо-живання алкоголю серед населення; наявність груп, які різко виділяються непомірністю споживання і асоціальною поведін-кою; досягнення сильного сп'яніння як свідома мета спожи-вання алкогольних напоїв. У середньому п'ють помітно менше на душу населення, ніж при винній моделі (у Фінляндії та Швеції — трохи більше 7 л на рік на людину). Пивна модель (Німеччина, Нідерланди, Австрія, Данія, Швейцарія, Чехія) близька до винної, а за рівнем споживання алкоголю посідає проміжне місце. В історії боротьби з алкоголізмом можна виділити два на-прями: обмеження різними методами доступності спиртних напоїв, скорочення їх виробництва, підвищення цін тощо. На-приклад, у деяких країнах вводився навіть "сухий закон" (США, Великій Британії, в Росії з 1914 по 1925 p.). Однак усе це не дало бажаних результатів — процвітала контрабанда, виготовлення горілки в домашніх умовах. У Бельгії, Франції, Норвегії вводили заборонні закони на напої певної міцності. У Швеції з 1865 р. діяла так звана Готтенбурзька система (пізніше в дещо зміненому вигляді її було прийнято і в інших скандинавських країнах). Сут-ність цієї системи полягала в тому, що продаж спиртного здійснювався тільки разом з гарячою їжею, а продавець мав прибуток лише з харчових продуктів. 31919р. замість цієї системи було введено систему Братта, яка нормувала спожи-вання напоїв (Л л на сім'ю на місяць). У середині 50-х років і цю систему відмінили, а урядовий орган — шведський "де-партамент тверезості" фактично перетворився на статистич-ну установу. У колишньому СРСР періодично провадилися широкі кампанії по боротьбі з алкоголізмом. Остання з них була у другій половині 80-х років, коли було знищено поло-вину насаджень виноградників, за площею яких СРСР посідав перше місце в світі. Другим напрямом боротьби з алкоголізмом є створення умов, що стримують потяг до спиртного, формування у насе-лення безалкогольних стереотипів поведінки. Це шлях довгий, потребує високої культури суспільства, рівня добробуту. Наркоманія — це захворювання, яке виражається в тому, що життєдіяльність організму підтримується на певному рівні тільки за умов постійного приймання наркотичної речовини, що призводить до глибокого виснаження фізичних і психічних функцій людини. Різке припинення приймання наркотика спричиняє порушення багатьох функцій організму. Про наркоманію у нас тривалий час говорили як про щось далеке, іноземне. Тепер з наркоманією впритул зіткнулося і наше суспільство. За даними Національної координаційної ради по боротьбі з наркоманією, у Міністерстві охорони здоров'я України на обліку перебувають 86 тис. наркоманів, серед яких тисячі підлітків. Кількість же тих, хто вживає наркотики, пере-вищує півмільйона чоловік. Тільки в 1999 р. померли від нарко-тиків 1000 чол. (див.: Киевские ведомости. — 2000. — 6 квітня). Результати соціологічних досліджень доводять, що головні мо-тиви споживання наркотиків — прагнення задоволень, бажан-ня пережити гострі відчуття, ейфорію. А оскільки наркоманія є найпоширенішою серед молоді, ці мотиви посилюються со-ціальною незрілістю, безтурботністю, легковажністю. Більшість опитаних наркоманів (77 відсотків) прилучили-ся до зілля під впливом інших осіб (друзів, знайомих). Спо-живання наркотиків у молодіжному середовищі часто має гру-повий характер. Деякі наркомани вживають наркотики в гро-мадських місцях — на вулицях, дискотеках, у кафе тощо. Значна частина наркоманів певною мірою усвідомлює небез-пеку, що їм загрожує, і критично ставиться до своєї пристрасті: 12 відсотків вважають ЇЇ згубною, 67 відсотків оцінюють свої дії негативно. Лише молоді наркомани, які починають вжива-ти наркотики, не бачать в цьому нічого небезпечного. На стадії, коли настає фізична і психічна деградація, більшість починає розуміти, що їх чекає, але відмовитися вже не мають сил. За-ходи боротьби з наркоманією такі самі, як і з алкоголізмом, але застосовуються і правові заходи. Наркоманія, руйнуючи особистість, крім того, в значній мірі впливає і на загальний стан злочинності в суспільстві. В Україні злочинність, пов'язана з наркотиками, в останні роки зростала більш швидкими темпами, ніж інші види злочинності. Якщо в 1990 р. було зареєстровано 7236 злочинів у цій сфері, то в 1998 р. — 40045. В основному це перевезення або збут наркотичних засобів. Крім того, пошук коштів на придбання наркотиків примушує самих наркоманів вчиняти протизаконні дії. В 1998 р. вони скоїли 12 тис. злочинів. В стані наркотичного збудження скоєно 2,2 тис. злочинів. Зареєстровано тисячу випадків утримання притонів для вживання наркотичних засобів (див.: Статистичний щорічник України. 1998 р. — К., 1999, с. 484). Проституція. Під проституцією розуміють позашлюбні статеві відносини за плату, що не мають в своїй основі почут-тєвого потягу, особистої симпатії. Проституція — явище дуже давнє. У III — II ст. до н.е. в Греції та Римі було багато публіч-них будинків (лупанаріїв). Навіть у середньовічній Європі все-могутній церкві доводилося миритися з нею як з неминучим злом. Різко зріс рівень проституції в буржуазному суспільстві, що викликало серйозну занепокоєність правлячих кіл. У остан-ній третині XIX ст. було розроблено заходи щодо її регламен-тації (медичного і поліцейського нагляду) з метою упорядку-вати і, по можливості, обмежити це явище. З початку 20-х ро-ків нинішнього століття в Західній Європі і Північній Америці відбувається помітне скорочення проституції. Цьому сприяли поліпшення економічного становища і емансипація жінок. У Росії боротьба з проституцією розпочалася після рево-люції 1917 р. Ця проблема спочатку активно вивчалася соціологією, але згодом дослідження були припинені й відно-вилися лише в 60-ті роки. Оприлюднювати результати дослід-жень почали лише в останнє десятиріччя. Порівняно з 20-ми роками соціальна база проституції істотно змінилася: тоді на цей шлях жінок приводили голод і убогість. Головна маса повій рекрутувалася з осіб з низькою освітою, вихідців із села. Сьогодні різко розширилася соціальна база проституції, в тому числі вікова. Лише матеріальними причинами пояснити проституцію як соціального явища неможливо. Деякі автори намагаються розглянути цю проблему з точки зору психології. Вони вважають, що тут діє цілий комплекс умов. Передусім, як і у всіх інших видах девіантної поведінки, слід ураховувати аномічний стан суспільної свідомості. Норми моралі перестають стриму-вати природні інстинкти. Проституцією займаються переважно ті жінки, які відчу-вають невпевненість, неспокій, тривогу з приводу свого соціаль-ного становища і статусу в зв'язку з неможливістю забезпечити себе матеріально, виглядати "на рівні", відповідати певним со-ціальним очікуванням, у тому числі своїм власним. Інакше ка-жучи, матеріальні умови мають пройти через призму специфіч-ного психологічного складу жінки. Як правило, це особи з низь-кими адаптаційними можливостями у колективі, а також у суспільстві в цілому, їх дезадаптованість також означає і відсутність солідарності з моральними нормами суспільства, зневажливе ставлення до них, що створює індивідуальну мо-рально-психологічну основу для того, щоб не працювати, тор-гувати собою. Вимоги повій розрізняються лише за рівнем матеріальних потреб: одна мріє про машину і квартиру, інша — про нову сукню чи вечерю в ресторані. Але для всіх характерна убогість духовних запитів. Вони, як правило, не читають кни-жок, не ходять в театр і кіно, не віддають свій вільний час вихо-ванню власних дітей. Для них типовою є агресивність, черствість, егоцентризм. Водночас у них часто буває депресив-ний стан з невпевненістю в собі і почуттям неповноцінності, їх агресивність і егоцентризм — насамперед є захисним механізмом свідомості, тобто, всупереч думці про суб'єктивну свободу і незалежність повій вони насправді надзвичайно залежні від зовнішніх чинників і від своїх емоцій з приводу цих чинників. Ще одна дуже характерна риса публічних жінок — відчу-ження свого тіла від своєї особистості. Вони не відчувають особистої цілісності. Тіло сприймається як якийсь сторонній предмет, яким можна маніпулювати у своїх цілях. Вони не відчувають страху перед венеричними захворюваннями, перед фізичними ушкодженнями. За даними досліджень, лише 6 відсотків повій відчувають себе приниженими у зв'язку зі своєю "професією". Деякі з них можуть любити якогось чоло-віка, і як самі вважають, не зраджують його у тому розумінні, що більше нікому не віддаються безплатно. В "роботі" не бе-руть участі їх почуття, серце, душа. В історії існувало три основні форми політики щодо прос-титуції: заборона, регламентація (реєстрація і медичне спосте-реження) і профілактика (роз'яснювальна робота при відсут-ності заборони і реєстрації). В Україні діє заборона проституції, але вона є досить по-ширеним явищем. Крім того, загострилася проблема з так званою експортною проституцією. У багатьох країнах світу існує регламентація проституції. Першою серед країн колишнього СРСР легалізувала прости-туцію Латвія, але водночас і регламентувала це явище. Повії регулярно обстежуються у лікарів згідно з наказом міністра охорони здоров'я, а місця їх "стоянки" надаються меріями міст. Причому діють також такі правила: * реклама секс-послуг дозволена тільки у порновиданнях; * повіям заборонено об'єднуватися в групи; * заборонено займатися проституцією в чужих квартирах та невідведених для цього місцях; * заборонено займатися проституцією неповнолітнім, недієздатним, "гостям" країни, а також тим, хто не має медичної картки; * заборонено організовувати повій для вивозу за кордон. За порушення правил — штраф в 5 тис. доларів США, а в разі повторного — кримінальна відповідальність. Що цікаво, держава ніяких податків з повій не бере (щоб не звинувачува-ли в сутенерстві), а самі повії, якщо їх хтось образить, можуть звернутись в поліцію за захистом. Подібна регламентація прос-титуції існує і в багатьох країнах Західної Європи. Суїцид — намір позбавити себе життя, самогубство. Ця форма девіації пасивного типу є способом втечі від невирішених проблем, від самого життя. У різних народів, у різні епохи це явище оцінювалося по-різному. Християнство за-суджує самогубство як тяжкий гріх. У Індії в середні віки са-моспалення вдів вважали обов'язковим. Чинником, що провокує суїцидну поведінку, є специфічна комбінація таких характеристик, як стать, вік, освіта, соціаль-ний та сімейний стан. Треба відзначити, що в багатьох країнах показники самогуб-ства перевищують показники вбивств. Іноді ця різниця досягає десятикратної величини і більше. Наприклад, в Австрії чоловіки кінчають життя самі в 17 раз частіше, ніж їх вбивають, а жінки — в 6 раз; у Норвегії — в 14 раз чоловіки, жінки — в 5 раз. Серед чоловіків самогубців більше, ніж серед жінок. Єдина країна, де чоловіки більш "стійкі" перед життєвими проблема-ми, — Китай. Тут жінки випереджають чоловіків за показни-ком самогубств. Самі ж показники самогубств у різних країнах дуже відрізняються, про що свідчать дані табл. 2 Таблиця 2. Країни з найнижчим і найвищим рівнем самогубств \| Число самогубств на 100 000 чол. населення Країна \| Чоловіки \| Жінки Найнижчий рівень Азербайджан \| 0,8 \| 0,5 Албанія \| 2,9 \| 1,7 Мексика \| 4,5 \| 0,7 Колумбія \| 4,9 \| 1,3 Греція \| 5,5 \| 1,4 Чилі \| 8,4 \| 1,4 Найвищий рівень Литва \| 81,9 \| 13,4 Росія \| 74,1 \| 13,3 Естонія \| 70,7 \| 14,9 Латвія \| 71,4 \| 14,1 Угорщина \| 55,5 \| 16,8 Словенія \| 49,8 \| 13,8 ФІНЛЯНДІЯ \| 43,6 \| 11,8 Казахстан \| 39,7 \| 9 Хорватія \| 34,6 \| 11,7 Австрія \| 33,0 \| 11,9 Франція \| 31,6 \| 11,5 Швейцарія \| 30,9 \| 12,2
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (17.07.2016)
Просмотров: 311 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: