Воскресенье, 19.05.2024, 18:34
Главная Регистрация RSS
Приветствую Вас, Гость
Меню сайта
Категории раздела
Архітектура [235]
Астрономія, авіація, космонавтика [257]
Аудит [344]
Банківська справа [462]
БЖД [955]
Біографії, автобіографії, особистості [497]
Біологія [548]
Бухгалтерській облік [548]
Військова кафедра [371]
Географія [210]
Геологія [676]
Гроші і кредит [455]
Державне регулювання [154]
Дисертації та автореферати [0]
Діловодство [434]
Екологія [1309]
Економіка підприємств [733]
Економічна теорія, Політекономіка [762]
Економічні теми [1190]
Журналістика [185]
Іноземні мови [0]
Інформатика, програмування [0]
Інше [1350]
Історія [142]
Історія всесвітня [1014]
Історія економічна [278]
Історія України [56]
Краєзнавство [438]
Кулінарія [40]
Культура [2275]
Література [1585]
Література українська [0]
Логіка [187]
Макроекономіка [747]
Маркетинг [404]
Математика [0]
Медицина та здоров'я [992]
Менеджмент [695]
Міжнародна економіка [306]
Мікроекономіка [883]
Мовознавство [0]
Музика [0]
Наукознавство [103]
Педагогіка [145]
Підприємництво [0]
Політологія [299]
Право [990]
Психологія [381]
Реклама [90]
Релігієзнавство [0]
Риторика [124]
Розміщення продуктивних сил [287]
Образотворче мистецтво [0]
Сільське господарство [0]
Соціологія [1151]
Статистика [0]
Страхування [0]
Сценарії виховних заходів, свят, уроків [0]
Теорія держави та права [606]
Технічні науки [358]
Технологія виробництва [1045]
Логістика, товарознавство [660]
Туризм [387]
Українознавство [164]
Фізика [332]
Фізична культура [461]
Філософія [913]
Фінанси [1453]
Хімія [515]
Цінні папери [192]
Твори [272]
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Реферати » Соціологія

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Соціологічні дослідження системи освіти в Україні, шляхи її вдосконалення
Соціологічні дослідження системи освіти в Україні, шляхи її вдосконалення

Для того щоб виявити дієвість освіти з позицій соціології, потрібне різнобічне оцінювання цього інституту. Дуже важ-ливо оцінити соціальне спрямування, мету, настанови й орієнтації як тих, хто вчиться, так і тих, хто вчить, а також тих, хто є споживачем продукції профе-сійної освіти, хто отримує професійних фахівців, що претенду-ють на відповідність потребам народного господарства. Саме з таких позицій підходить соціологія до вивчення ключових по-казників освіти.
Насамперед соціологів цікавить рівень знань учнів, студентів, населення країни. Нині показник працюючих у народному госпо-дарстві, що мають середню, середню спеціальну і вищу освіту, надзвичайно високий. З кожним роком він ще збільшується. Про-те якість професійної підготовки не задовольняє сучасні потреби суспільства. Кращі традиції, які мала вітчизняна середня та вища школа в кінці 50-х рр. XX ст., згодом було втрачено. Вона пере-стала забезпечувати засвоєння справжнього багатства людської культури, загальногуманістичних моральних цінностей.
Тематика соціологічних досліджень у нашій країні змінюва-лась одночасно з еволюцією соціальних відносин. Соціологічні дослідження проблем освіти активізуються у 60—70-ті рр., у пе-ріоди її реформування. Аналізуються взаємодія освіти із соціаль-ною структурою суспільства, соціально-професійна орієнтація молоді, чинники поліпшення якості освіти тощо. і Дослідження виявили брак належних зв'язків між навчально-виховною й науково-дослідною діяльністю вищої школи, пору-шення принципу безперервності освіти, ускладнення адаптації молодих фахівців через невідповідність якості підготовки потребам суспільства, причиною чого був здебільшого недостат-ній зв'язок освіти з виробництвом. Майбутні фахівці — випуск-ники спеціальних навчальних закладів — були мало поін-формовані про зміст і специфіку майбутньої професії, умови й оплату праці. А тому значна їх частина була невдоволена тим, як складалася їхня професійна доля і періодично змінювала професію чи місце роботи.
Дослідження показали, що значний вплив на якість підготовки фахівців справляє матеріально-технічна база, науково-методичне та організаційне забезпечення навчального процесу.
Для оцінювання ефективності та якості освіти велике значен-ня має задоволення процесом здобуття знань, методами та фор-мами надання знань, самими знаннями і тим, наскільки вони до-помагають людям у житті.
Соціологічні напрацювання свідчать, що вдоволеність освітою є дуже низькою у службовців і ще нижча у робітників. Учені по-яснюють це явище обмеженими можливостями соціального ста-тусу, а також недостатніми у свій час вимогами школи та батьків, які змусили б їх докладати більших зусиль для оволодіння знаннями.
Розвиток сучасної системи освіти в Україні також є дуже су-перечливим — реальні позитивні зміни часто є набагато менши-ми ніж негативні тенденції. Щодо багатьох питань триває стан цілковитої невизначеності.
Стара система освіти приділяла багато уваги трудовому навчанню, вихованню первинної потреби в праці. Але вона була малорезультативною, оскільки оперувала самими загальниками — працелюбність узагалі, трудове навчання взагалі без урахування конкретних запитів і побажань молоді.
Ефективність освіти, як зауважує Ж. Тощенко, багато в чому залежить від того, яку мету мають учасники цього процесу і на-самперед учні та студенти, що вони хочуть реалізувати у своєму житті за допомогою освіти. У цьому контексті дуже важливо ви-явити залежність між соціальною і професійною орієнтацією. Соціальна орієнтація — це визначення людиною свого місця в системі суспільних відносин, вибір бажаного соціального статусу і шляхів його досягнення. Професійна орієнтація — це усвідом-лення того «набору» професій, який пропонує в даний момент су-спільство, і вибір із них найбільш привабливої.
Соціальна і професійна орієнтації взаємодіють, бо соціальний статус людини в суспільстві значною мірою визначається харак-тером і змістом його професійної діяльності.
Соціологічні дослідження свідчать, що вибір професійної освіти лише частково зумовлюється інтересом до самого тільки фаху. Більше ніж на професію молодь орієнтується на своє май-бутнє соціальне становище, тому соціальна орієнтація випускни-ків шкіл формується набагато раніше за фахову. Вони мало поін-формовані про зміст майбутньої професії, але свідомі того, які життєві блага, привілеї, добробут вона забезпечує. Особливо по-силилась соціальна орієнтація в період ринкових перетворень.
Різко збільшилась кількість бажаючих здобути економічну, фі-нансову, юридичну освіту, через те що саме ці види освіти дають можливість бути в майбутньому лідером, матеріально забезпече-ною людиною, посісти високу соціальну позицію в структурі су-спільства. Не бажає сучасна молодь фізично працювати, не корис-туються в неї повагою виробничі професії, що потребують серед-ньої спеціальної освіти.
До проблеми мети впритул примикає проблема мотивів навчання. Якщо в загальноосвітній школі інтерес до освіти дещо розмитий настановами «так потрібно», «вимагають батьки», «усі вчаться», то в професійних середніх та вищих школах він чітко проявляється в бажанні «отримати престижну професію», «пра-цювати в інтелектуальній сфері діяльності». За ринкових відно-син виявляється особливий інтерес до високої заробітної плати, економічної незалежності, майбутнього влаштування в житті.
Найбільш престижними нині є підприємницька і менеджерська діяльність, банківська і правнича справа, бухоблік і аудит тощо, натомість значно знизився престиж діяльності інженера, лікаря, учителя, науковця. Зміни, що відбуваються в суспільній свідомос-ті, зумовлено невиправданою невідповідністю соціально-еконо-мічних умов різних видів праці, а передовсім її оплати. Звідси й низька професійна стабільність. Велика кількість випускників се-редніх та вищих навчальних закладів працюють не за фахом. Без-робіття призводить до того, що багато фахівців змушені працюва-ти на посадах, які не потребують такого високого рівня підготовки.
Для подолання перекосів у суспільній свідомості, в оцінці прес-тижності професій, у формуванні професійної орієнтації та моти-вації до праці велике значення має забезпечення в системі освіти поєднання навчання з продуктивною працею. Завдяки цьому мо-лодь набуває не тільки трудових навичок, а й усвідомлює суспіль-ну значущість цього виду праці; молоді відкриваються можливості свідомої орієнтації у трудовій сфері, а отже, економічної свободи, виникає інтерес до поповнення знань. Без цього праця, на думку видатного педагога А. Макаренка, є педагогічно нейтральною, тобто не формує духовного багатства особистості.
У цьому зв'язку надзвичайно велике значення має співпраця навчальних закладів з науковими й виробничими організаціями, участь учнів і студентів у дослідженні та розв'язанні конкретних проблем сьогодення. З переходом до ринкових умов можлива по-ява нових форм організації такої співпраці, наприклад, шкільних та студентських кооперативів, поєднання навчання і трудової ді-яльності на громадських засадах.
Криза освіти проявилася й у збільшенні її відставання від нау-ки. У XX ст. наука збагатилася новими знаннями, освіта ж щодо розвитку методології і дидактики залишилася на рівні XIX ст., що знижує престиж знання, послаблює його мотивацію.
У цьому контексті особливо актуальним є питання формування самої концепції освіти, характеру її дальшого функціонування. Стара авторитарна система освіти, виконуючи державне замовлен-ня, формувала не суб'єктів соціальної дії, а людину-об'єкт, якою можна було б управляти, маніпулювати. Вона протиставляла осо-бисте — суспільному, політичне — моральному, професійне — людському. Це пригнічувало людину, принижувало її гідність. За-вдання сучасної системи освіти — формувати вільну особистість, яка б самостійно робила вибір і визначала свій життєвий шлях, за-безпечувала би свій добробут і сама відповідала за свій соціальний статус. Цьому може сприяти система, орієнтована на зміст освіти, на активні способи інтеграції молоді в соціальні відносини. Вона має більше зосереджувати увагу не на окремих навчальних дисцип-лінах, не на обсязі інформації, а на пошуках нових методів органі-зації навчання, коли у свідомості людини формувалося б якомога більше прямих зв'язків із загальним світосприйняттям, суспільною свідомістю. Саме в цьому і полягає справжнє багатство, цілісність і єдність особистості, запорука її справжньої свободи.
Велике значення має формування освітою національної са-мосвідомості, що сприятиме визначенню молоддю правильних життєвих орієнтирів. Поєднання історичної свідомості із са-мосвідомістю є необхідним для формування в молоді справж-ньої громадянської позиції в побудові демократичного суспі-льства.
Значний вплив на свідомість і поведінку молоді справляє сис-тема управління навчальним закладом. Додержання норм і прин-ципів демократії, справедливе розв'язання принципових питань, що стосуються інтересів різних груп молоді, стає для тих, хто навчається, справжнім орієнтиром на майбутнє.
Удосконалення системи освіти неможливе без змін у виклада-цькому корпусі. За об'єктивними даними (освітою, стажем) біль-шість викладачів, педагогів відповідає своєму призначенню, але якість їхньої діяльності здебільшого залишає бажати ліпшого. Ба-гато хто з учителів, викладачів вищої школи не розуміє сутності явищ, що відбуваються нині в Україні, не вболіває за її майбутнє, а отже, мимоволі передає свою розгубленість, апатію і безпорад-ність учням. Як свідчать соціологічні дослідження, велике занепо-коєння студентів викликає несправедливість і байдужість деяких викладачів і деканів, необ'єктивність оцінювання знань, невиправ-дано завищений статус тих, хто платить за навчання.
Система здобуття освіти є одним із критеріїв соціальної дифе-ренціації. Роль цього критерію з переходом до ринку посилюєть-ся. З демократичної системи освіти, доступної для представників усіх соціальних груп, відкритої для контролю і дій з боку суспі-льства, вона перетворюється на селективну, елітарну, таку, що базується на ідеї як економічної, так і політичної автономності. За ринкових умов освіта сприймається як сфера підприємницької діяльності, яка має давати прибуток. Тому можливість платити і талант — дві головні складові селекції в освіті.
Освіту в Україні було знецінено. Про це свідчить хоча б оплата праці. По суті, зникла була її диференціація (професор отримував значно меншу зарплату, ніж державний службовець із середньою освітою). Унаслідок цього багато найкваліфікованіших викладачів вищої школи виїхали за кордон, знизився інтелектуальний рівень нації. А в США, наприклад, навіть пересічний працівник з вищою освітою отримує зарплату на 70% більшу ніж той, хто її не має.
Погіршання матеріального стану, послаблення стабільності, руйнування соціальної захищеності, обмеження прав вузівських та шкільних колективів посилили вплив вузькогрупових ін-тересів, активізували дезорганізаційні процеси в системі освіти. Працівники освіти своє тяжке матеріальне становище, труднощі адаптації до ринкових умов небезпідставно зв'язують насамперед з державною політикою, яка постійно відмовляється визнавати освіту пріоритетним напрямком розвитку держави.
Соціальна незахищеність породжує у викладацьких колекти-вах почуття апатії й розчарування. За таких умов годі й сподіва-тися, що вони впроваджуватимуть у навчальний процес будь-які новації, виявлятимуть ініціативу та високу свідомість.
Однією з причин такої ситуації (крім непродуманої державної політики) є брак інтеграції навчального процесу і практики. Як уже наголошувалося, екстенсивний розвиток народного госпо-дарства в минулому не потребував спеціалістів високої якості. Рівень життя людини не залежав від її професійної компетенції. Знання, талант залишалися незастосованими.
Тому наприкінці 80-х і на початку 90-х рр. минулого століття соціологів цікавили проблеми, зв'язані зі входженням освіти до ринкових умов, з управлінням та реформуванням вищої та серед-ньої школи. Саме тоді почався перехід від уніфікованого держав-ного навчання до різноманітних альтернативних форм вищих і се-редніх навчальних закладів. Відбулися зміни й у державній освіті.
Вона стала різноманітнішою, багатоступеневою, було запровадже-но акредитацію вузів, договірну систему відносин зі споживачами, змінено правила прийому абітурієнтів тощо. Мета всіх цих змін — підвищення якості підготовки фахівців, входження в ринкові від-носини й інтеграція системи освіти України у світову систему.
Головною ідеєю реформування освіти є створення єдиної не-перервної системи, яка з допомогою комплексу державних, гро-мадських та приватних установ освіти здатна була б відтворювати інтелектуальний, духовний потенціал суспільства, задовольняти всі громадські потреби на рівні світових стандартів.
Однак практичне здійснення цієї ідеї гальмується багатьма несприятливими чинниками. На підставі соціологічних дослі-джень останнього часу провідні фахівці визначили основні з них:
катастрофічне матеріальне та фінансове становище освітніх установ на фоні загальної соціальної кризи в державі;
утрата інтелектуалів та зниження загальної якості кадрово-го потенціалу викладацького корпусу, спричинене безперешкод-ною дією нецивілізованого й неконтрольованого ринку епохи «початкового нагромадження капіталу»;
нерозвинутість соціальних механізмів та правового забез-печення самостійності, ініціативи й експериментування в освіті;
слабкість альтернативного сектору освіти як щодо органі-заційних форм та стабільності, так і здебільшого щодо якості на-лежних освітніх стандартів;
брак у навчальних закладів свободи, необхідної для реалізації власних моделей підготовки фахівців, систем оплати праці тощо.
Отже, соціологія повинна сприяти системному реформуванню освіти згідно з найновітнішими досягненнями сучасної світової науки й адекватним урахуванням умов ринку.
Література
Астахов В. І. Вища школа України. — Харків, 1991.
Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті гло-бальних проблем освіти. — Харків, 1994.
Нечаев В. Я. Социология образования. — М., 1992
Піча В. М. та ін. Соціологія. — К., 1996.
Шерега Ф. Е., Харчева В. Г. Социальные проблеми вузовской науки // Социс—1996. —№6.
Якуба О. О. Соціологія: Навч. посібник. — Харків, 1996.
Категория: Соціологія | Добавил: DoceNt (04.09.2016)
Просмотров: 250 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *: