РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціально-педагогічна діяльність з сім’єю - Соціологія - Реферати - Каталог статей

ПЛАН Соціальний статус сім’ї. Форми соціально-педагогічної допомоги сім’ї. Сім’я – це мала соціальна група людей, об’єднаних шлюбом або споріднених по крові, члени якої виконують один по відношенню до одного певні функції. Згідно Конституції України: “Шлюб ґрунтується на добровільній згоді жінки і чоловіка, вони обоє повністю рівноправні в сімейних стосунках.” Сім’я має довгий історичний шлях розвитку. Перші сім’ї формувалися ще в неоліті (15-20 тисяч років тому). Основна проблема, яка залишилась до сьогодні ще з тих часів є проблема адаптації членів сім’ї у сім’ї та адаптація самої сім’ї в суспільстві. Основною характеристикою адаптації членів сім’ї у сім’ї є їх соціальний статус, а сім’ї у суспільстві – соціальний статус сім’ї. Для визначення соціального статусу необхідними є: 1. Структурна характеристика сім’ї до якої входить: а) наявність шлюбних партнерів (повна, формально-повна, неповна сім’я); б) стадія життєвого циклу сім’ї (молода, зріла, стара сім’я); в) порядок вступу у шлюб (первинний, повторний); г) кількість поколінь у сім’ї (проста, складна); д) кількість дітей (бездітна, малодітна, багатодітна). 2. Функціональна характеристика, яка пов’язується з функціями членів сім’ї. 3. Індивідуальні психолого-педагогічні особливості членів сім’ї. Розрізняють 4 основні статуси сім’ї: 1. Соціально-економічний (рівень доходів, житлові умови, предметне оточення, соціально-демографічні характеристики членів сім’ї). 2. Соціально-психологічний (подружні відносини, стосунки батьки-діти, сім’я-оточення). 3. Соціально-культурний (освітній та культурний рівень членів сім’ї). 4. Ситуативно-рольовий статус (роль батьків, дітей, глави сім’ї). Виходячи з вищесказаного, соціальну адаптацію сім’ї, з врахуванням її соціального статусу, можна подати у вигляді наступної схеми. Соціальний статус сім’ї буває: а) низький – існують значні відхилення від норми у тій чи іншій сфері адаптації. У більшості випадків призводить до руйнування сім’ї. б) середній – задовольняються базові потреби членів сім’ї. в) високий – задовольняються усі потреби. В залежності від соціального статусу, сім’ї поділяються на: а) асоціальні; б) сім’ї групи ризику; в) соціальні. Причини, що зумовлюють необхідність діяльності соціального педагога з сім’єю: 1) кризи сім’ї. 2) конфлікти сім’ї. 3) сімейне виховання. Найбільш поширеними кризами в сім’ї є кризи пов’язані з народженням та вихованням дітей:– сім’я яка очікує народження дитини;– сім’я з новонародженим;– сім’я з дитиною дошкільного віку;– сім’я з дитиною шкільного віку;– сім’я з дитиною старшого віку;– сім’я з диною дорослого , що виходить в світ;– сім’я “пусте гніздо”;– стара сім’я. Основними причинами конфліктів в сім’ї є відсутність взаєморозуміння між батьками і дітьми:– відсутність чітких етапів переходу від дитячої залежності до дорослої незалежності;– відмінність досвіду дітей і дорослих, особливо в період становлення особистості;– психологічні і соціальні відмінності між батьками і дітьми;– перегрузки, як результат соціальних і культурних змін у сім’ї та суспільстві. Найбільш поширений невірний спосіб вирішення усіх цих причин конфліктів – втеча. Розрізняють три типи деструктивного (невдалого), невірного сімейного виховання:– емоційновідторгнене виховання (байдужість);– гіперсоціалізація (надмірна опіка батьків над дітьми у певному напрямку – здоров’я, навчання, або в усіх напрямках навчання, без врахування можливостей та побажань самої дитини);– егоцентричний тип (концентрація уваги на дитині членів усієї родини, виховання “кумира сім’ї”). Ось що говорили про стосунки у сім’ях відомі особистості: “Живучи тісно разом, люди дуже близько підходять один до одного, бачать один одного надто детально, надто відкритими і непомітно зривають по пелюстці усі квіти того вінка, що поезією і грацією оточують особистість” (О.Герцен). “На відміну від статевого інстинкту, чи навіть від пристрасті подружнє кохання, як морально-естетичне почуття, має своїм предметом не просто істоту іншої статі, а людину в якій тою чи іншою мірою розвинута особистість, що має не тільки фізичну але й інтелектуальну і емоційну цінність.” (А.Харчев). Виходячи з вищезазначеного, можна сформулювати такі основні правила функціонування сім’ї: 1) ніколи не підвищувати голосу; 2) терпляче і з розумінням ставитись до недоліків одне одного; 3) враховувати вікові і статеві особливості у світосприйнятті та інтимних стосунках. “...Найчесніші жінки звичайно найбільше і зберігають владу над своїми чоловіками; завдяки розумній і тонкій стриманості, не вдаючись ні до вередування , ні до відмов, вони уміють в найніжнішому союзі тримати чоловіка на певній відстані і не дозволити ніколи пересититись собою” (Ж.Ж. Руссо). 4) розумно розподілити обов’язки у сім’ї. “Досвідом доведено: дружина і мати, яка обмежила свій кругозір лише домашніми справами, меншою мірою здатна зрозуміти і розділити позасімейні турботи чоловіка та дітей” (К.Маркс, Ф.Енгельс). 5) проявляти шанобливе ставлення до старших поколінь. Об’єктами діяльності соціального педагога в сім’ї виступають: батьки, дитина, сім’я в цілому, оточення сім’ї. Ролі соціального педагога в сім’ї: а) порадник: інформує сім’ю про можливості налагодження взаємодії між об’єктами діяльності; розповідає про розвиток дитини та дає поради стосовно її виховання та навчання; б) консультант: консультує з питань сімейного законодавства, міжособистісних стосунків, інформує про наявність методів виховання, корисних даній сім’ї; в) захисник: захищає права членів сім’ї у випадку, коли доводиться зустрічатися як з деградацією окремої особи, так і усієї сім’ї. У цілому діяльність соціального педагога з сім’єю поділяється на такі види:– освітня (інформування, допомога у навчанні та вихованні);– психологічна (підтримка , корекція та реабілітація);– посередницька (організація, координація, інформування). У якості освітньої діяльності соціальний педагог усі свої дії спрямовує на запобігання проблем, пов’язаних з навчанням і вихованням дітей та формуванням педагогічної культури батьків. Типовими помилками батьків у вихованні дітей є: недостатня уява про завдання і методи виховання; відсутність єдиних вимог у вихованні; сліпа “любов до дитини; надмірна строгість, вимогливість; передовіра навчання і виховання дітей органам освіти; сварки або конфлікти у сім’ї; відсутність педагогічного такту; застосування насильства стосовно дітей. Освітня діяльність соціального педагога полягає також у навчанні батьків з питань: педагогічної і соціально-психологічної готовності до виховання майбутніх або вже існуючих дітей; ролі батьків у формуванні у дітей адекватної поведінки по відношенню до різних категорій населення; значення особистого прикладу і авторитету батьків у вихованні дітей; атрибутів ролі матері і батька; відносини між дітьми; взаємовідносин різних поколінь у сім’ї; врахування вікових та статевих особливостей у вихованні; психологічних і педагогічних проблем виховання “важких дітей”; сутність самовиховання і його організація; заохочення і покарання у вихованні; найбільш поширені помилки у вихованні; виховання дітей з відхиленнями у розвитку; організації режиму праці, навчання і відпочинку; фізичного, морального, естетичного та статевого виховання дітей у сім’ї; трудового виховання; підготовки дітей дошкільного віку до занять у школі; основ спілкування у дитячому та підлітковому віці; причин та наслідків дитячої девіантності. Основними методами освітньої діяльності соціального педагога є: формування умінь та навичок через вправи, рольові ігри, тренінги, лекції та бесіди. Виховна діяльність соціального педагога сприяє формуванню у батьків готовності до виховання дітей, а також до організації нормального співіснування або співжиття. Основний метод виховної діяльності соціального педагога – створення виховуючих ситуацій. Психологічна діяльність соціального педагога полягає у створенні сприятливого мікроклімату в сім’ї та допомозі сім’ї в період кризи. При цьому, залежно від ситуації, використовується комплекс педагогічних і психологічних методів. Посередницька діяльність передбачає використання найрізноманітніших організаційних методів які сприяють існуванню та розвитку сім’ї. На сьогоднішній день існують чотири основні форми державної соціальної допомоги сім’ї, що має дітей: 1. Грошові виплати сім’ям на дітей у зв’язку з їх народженням, утриманням та вихованням (допомоги і пенсії). 2. Трудові, податкові, житлові, кредитні, медичні пільги. 3. Безкоштовна видача малозабезпеченим сім’ям матеріальної допомоги у вигляді: дитячого харчування, ліків, одягу та взуття, а також харчування вагітним жінкам. 4. Соціальне обслуговування сімей (надання конкретної психологічної, юридичної, педагогічної допомоги, соціальної допомоги, консультування). Основними завданнями соціального захисту сім’ї на сьогоднішній день є: 1) реалізація встановлених законодавством соціальних прав і мінімальних соціальних гарантій (перш за все в галузі соціального обслуговування та матеріальної підтримки сімей); 2) адаптація системи соціального захисту сім’ї до змінних соціально-економічних умов; 3) вдосконалення системи соціального захисту на основі впровадження інноваційних технологій; 4) широке використання активних форм соціальної підтримки сім’ї (адаптація та реабілітація, допомога в саморегуляції та в самозабезпеченні, професійна орієнтація). Основними формами соціально-педагогічної допомоги в сім’ї є: 1. Екстрені, спрямовані на виживання сім’ї (екстрена психологічна та педагогічна допомога, негайне усунення дітей з сім’ї, якщо існує загроза їхньому життю; негайне усунення інших членів сім’ї, якщо їм або вони є джерелом небезпеки). 2. Соціальна робота з сім’єю, спрямована на підтримку стабільності сім’ї. 3. Соціальна робота спрямована на розвиток сім’ї та її членів. Основні види соціально-педагогічної допомоги сім’ї: 1) короткочасна (здійснюється в термін до чотирьох місяців). 2) довготривала (від чотирьох місяців і більше). Короткочасна допомога може надаватися будь-яким соціальним педагогом. Короткочасна соціально-педагогічна допомога буває двох типів: а) проблемно-орієнтована (наприклад, стосується статевого виховання підлітків); б) кризово-орієнтована. Довготривала допомога проводиться соціальним педагогом сім’ї або, за яким закріплена дана сім’я і здійснюється через консультації, тренінги, патронаж. “Жити в сім’ї все життя – це велика, ні з чим не зрівняна праця, духовна праця, напруження . Для цього потрібна велика духовна культура, моральна підготовка, школа мудрості” (В.О.Сухомлинський). Виходячи із вищезазначеного, розглянемо корисні поради для організації сімейних стосунків: 1) кожен член сім’ї повинен мати свій життєвий простір; 2) пам’ятати про необхідність поважати іншого; 3) впливати на оточення і самому попадати під його вплив (доцільно не ухилятися від цього впливу, а навчитися керувати ним); 4) виконувати кілька ролей у сім’ї. Відомий американський психолог, Вірджинія Сатір у книзі“Как строить себя и свою семью” розглядає “Шість смертних гріхів”, які можуть звести радість спільного життя нанівець: 1) Коли ви забагато чекаєте від супутника чи супутниці, роблячи його чи її відповідальним за власне щастя; 2) Неправильно ставитесь до сексуальності подружжя; 3) Заздрите успіхам супутника чи супутниці; 4) Несерйозно ставитесь до його чи її турбот, проблем; 5) Забудькуватістю або зневажливим ставленням даєте зрозуміти йому чи їй – ти не багато для мене значиш; 6) Даєте зрозуміти йому чи їй : “Ти мене більше не приваблюєш”. Література: Азаров Ю.П. Семейная педагогика. – М., 1989. Актуальные проблемы социального воспитания. Науч.-метод.бюллетень (Спец.выпуск к международному семинару) №6. –М.: Запорожье: Госкомитет СССР, 1990. Алмазов Б.Н. Профилактика конфликтов в работе с педагог. запущеными учащимися. – М., 1988. Антология социальной работы. – Т.1. – М., 1994. Галагузова М.А. и др. Социальная педагогика: Курс лекций. –М., 2000. –С.212-227. Гребенников И.В. Основы семейной жизни. – М., 1991. Гурски С. Внимание, родители: наркомания. – М., 1989. Дети с отклонениями в развитии. Под ред. М.С.Певзпер. – М., 1966. Социальная педагогика под ред. Галагузовой М.А. – М. – 2000. Социальные отклонения. –М., 1984. Турчапинова Ю.И. Педагогическая техника и мастерство учителя. – М., 1987. Ушинский К.Д. О значении отечественного языка в первоначальном обучении. //Педагогические сочинения. В 6-ти т. Т.4. –М.: Педагогика, 1989. –С.39-40.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (09.07.2016)
Просмотров: 463 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: