РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальний захист в Україні - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціальний захист в Україні 1. Поняття соціального захисту. Соціальні послуги Право на соціальний захист громадян закріплене у ст. 46 Конституції України: громадяни мають право на со-ціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника чи безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Соціальне забезпечення (соціальний захист) – система матеріального забезпечення і обслуговування громадян на випадок старості, інвалідності, хвороби, в разі втрати годувальника та в інших установлених законодавством випадках. Право на соціальний захист гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізич-них і юридичних осіб, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення та створення мережі державних, кому-нальних і приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпе-чувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, визначеного законом. Право на соціальний захист регулюється конституцією та Законами України: “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000), “Про пенсійне забезпечення”(5.11.1991), “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”(1.06.2000), “Про дер-жавну допомогу сім’ям з дітьми”(у ред. від 22.03.2001), “Про страхування”(7.0.3.1996), “Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”(16.11.2000), “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям”(01.06.2000), “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні”(05.02.1993) та ін. Серед видів соціального захисту розрізняють: 1) пенсії; 2) допомоги; 3) працевлаштування осіб, які частково втратили працездатність; 4) виробниче навчання і перекваліфікація в професійних школах і навчальних майстернях осіб, що не можуть знайти роботу за попередньою професією; 5) поміщення інвалідів та пристарілих в інтернати та будинки інвалідів на повне державне забезпечення; 6) спеціальні дитячі будинки для інвалідів – дітей; 7) надання путівок на санаторно-курортне лікування, протезування, забезпечення колясками та автомобілями для інвалідів; 8) допомога по вагітності й пологам; 9) за народженням дитини; 10) багатодітним та одиноким матерям і малозабезпеченим сім’ям, в яких є діти тощо. З метою удосконалити систему соціального забезпечення у червні 2003 року ВРУ прийняла Закон України „Про соціальні послуги”, який регламентує основні організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, що перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Соціальні послуги - це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи індивідів, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги (далі - особи, що потребують соціальних послуг), з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя. Основними засадами надання соціальних послуг є: 1) сприяння особам, що перебувають у складних життєвих обставинах, які вони не в змозі подолати за допомогою наявних засобів і можливостей; 2) попередження виникнення складних життєвих обставин; 3) створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають. Основними формами надання соціальних послуг є матеріальна допомога та соціальне обслуговування. Матеріальна допомога надається особам, що знаходяться у складній життєвій ситуації, у вигляді грошової або натуральної допомоги: продуктів харчування, засобів санітарії і особистої гігієни, засобів догляду за дітьми, одягу, взуття та інших предметів першої необхідності, палива, а також технічних і допоміжних засобів реабілітації. Соціальне обслуговування здійснюється шляхом надання соціальних послуг: 1) за місцем проживання особи (вдома); 2) у стаціонарних інтернатних установах та закладах; 3) у реабілітаційних установах та закладах; 3)в установах та закладах денного перебування; 4) в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; 5) у територіальних центрах соціального обслуговування; 6) в інших закладах соціальної підтримки (догляду). Відповідно до законодавства можуть надаватися такі види соціальних послуг: 1) соціально-побутові послуги - забезпечення продуктами харчування, м'яким та твердим інвентарем, гарячим харчуванням, транспортними послугами, засобами малої механізації, здійснення соціально-побутового патронажу, виклик лікаря, придбання та доставка медикаментів тощо; 2) психологічні послуги - надання консультацій з питань психічного здоров'я та поліпшення взаємин з оточуючим соціальним середовищем, застосування психодіагностики, спрямованої на вивчення соціально-психологічних характеристик особистості, з метою її психологічної корекції або психологічної реабілітації, надання методичних порад; 3) соціально-педагогічні послуги - виявлення та сприяння розвитку різнобічних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, організація індивідуального навчального, виховного та корекційного процесів, дозвілля, спортивно-оздоровчої, технічної та художньої діяльності тощо, а також залучення до роботи різноманітних закладів, громадських організацій, заінтересованих осіб; 4) соціально-медичні послуги - консультації щодо запобігання виникненню та розвитку можливих органічних розладів особи, збереження, підтримка та охорона її здоров'я, здійснення профілактичних, лікувально-оздоровчих заходів, працетерапія; 5) соціально-економічні послуги - задоволення матеріальних інтересів і потреб осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, що реалізуються у формі надання натуральної чи грошової допомоги, а також допомоги у вигляді одноразових компенсацій; 6) юридичні послуги - надання консультацій з питань чинного законодавства, здійснення захисту прав та інтересів осіб, які перебувають у складних життєвих обставинах, сприяння застосуванню державного примусу і реалізації юридичної відповідальності осіб, що вдаються до протиправних дій щодо цієї особи (оформлення правових документів, адвокатська допомога, захист прав та інтересів особи тощо); 7) послуги з працевлаштування - пошук підходящої роботи, сприяння у працевлаштуванні та соціальне супроводження працевлаштованої особи; 8) послуги з професійної реабілітації осіб з обмеженими фізичними можливостями - комплекс медичних, психологічних, інформаційних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для реалізації права на професійну орієнтацію та підготовку, освіту, зайнятість; 9) інформаційні послуги - надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги); поширення об'єктивної інформації про споживчі властивості та види соціальних послуг, формування певних уявлень і ставлення суспільства до соціальних проблем (рекламно-пропагандистські послуги); 10) інші соціальні послуги. Право на отримання соціальних послуг мають громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, у тому числі біженці, які проживають в Україні на законних підставах та перебувають у складних життєвих обставинах. Соціальні послуги можуть надаватися як за плату, так і безоплатно. Безоплатні соціальні послуги державними та комунальними суб'єктами в обсягах, визначених державними стандартами соціального обслуговування, надаються: § громадянам, які не здатні до самообслуговування у зв'язку з похилим віком, хворобою, інвалідністю і не мають рідних, які повинні забезпечити їм догляд і допомогу; § громадянам, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з безробіттям і зареєстровані в державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, стихійними лихами, катастрофами, які є біженцями внаслідок збройних та міжетнічних конфліктів, якщо середньомісячний сукупний дохід цих осіб нижче встановленого прожиткового мінімуму; § дітям та молоді, які знаходяться у складній життєвій ситуації у зв'язку з інвалідністю, хворобою, сирітством, безпритульністю, малозабезпеченістю, конфліктами і жорстоким ставленням у сім'ї. Для отримання соціальних послуг, що надаються державними та комунальними суб'єктами, особа, яка їх потребує, має звернутися з письмовою заявою до місцевого органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. У разі якщо особа, яка потребує соціальних послуг, за віком або станом здоров'я неспроможна самостійно прийняти рішення про необхідність їх надання, таке рішення може прийняти опікун чи піклувальник, органи опіки та піклування відповідно до законодавства. 2. Державні соціальні стандарти Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій визначають Закони України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”(05.10.2000)., “Про прожитковий мінімум” (15.07.1999) та інші. Державні соціальні стандарти – встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій (мінімальна зарплата, пенсія тощо). Державні соціальні гарантії – встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму. Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості (встановлюється на одну людину із розрахунку сукупного доходу сім’ї). Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-культурними послугами. За характером задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: § нормативи споживання – розміри споживання в натуральному виразі за певний проміжок часу (за рік, за місяць, за день) продуктів харчування, непродовольчих товарів поточного споживання та деяких видів послуг; § нормативи забезпечення – визначена кількість наявних в особистому споживанні предметів довгострокового користування, а також забезпечення певної території мережею закладів охорони здоров'я, освіти, підприємств, установ, організацій соціально-культурного, побутового, транспортного обслуговування та житлово-комунальних послуг; § нормативи доходу – розмір особистого доходу громадянина або сім'ї, який гарантує їм достатній рівень задоволення потреб, що обраховується на основі визначення вартісної величини набору нормативів споживання та забезпечення. За рівнем задоволення соціальних потреб соціальні нормативи поділяються на: § нормативи раціонального споживання – рівень, що гарантує оптимальне задоволення потреб; § нормативи мінімального споживання – соціально прийнятний рівень споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів та послуг, виходячи із соціальних або фізіологічних потреб; § статистичні нормативи – нормативи, що визначаються на основі показників фактичного споживання або забезпеченості для всього населення чи його окремих соціально-демографічних груп. Державні соціальні стандарти і нормативи формуються, встановлюються та затверджуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за участю та погодженням з іншими сторонами соціального партнерства, якщо інше не передбачено Конституцією України та законами України. Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти: Категорії громадян: \| 2000 р./ грн..: \| 2001 р./грн..: \| 2002-2003р.р./грн.: Діти віком до 6 років \| - 240,71 \| - 276,48 \| - 307 Діти віком від 6 до 18 років \| - 297,29 \| - 345,66 \| - 384 Працездатні особи \| - 287,63 \| - 331,05 \| - 365 Особи, які втратили працездатність \| - 216,56 \| - 248,77 \| - 268 (За Законами України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000(2002,2003) рік”) До державних соціальних нормативів у сфері забезпечення навчальними закладами включаються: 1) перелік та обсяг послуг, що надаються державними і комунальними закладами дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти; 2) нормативи граничного наповнювання класів, груп та співвідношення вихованців, учнів, студентів і педагогічних працівників у навчальних закладах; 3) норми матеріального забезпечення навчальних закладів та додаткових видів соціального і матеріального забезпечення учнів. Основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. Такими стандартами держава визнає: § мінімальний розмір заробітної плати (станом на: 1 квітня 2000 року – 90 гривень, з 1 липня 2000 року – 118, з 1 січня 2002 року – 140; з 1 липня 2002 року – 165 гривень на місяць; з 1 січня 2003 р. -185, а з 1 липня 2003 – 237 грн. за Законами України “Про встановлення мінімальної заробітної плати” на 2000, 2002 та 2003 рр..); § мінімальний розмір пенсії за віком (86 грн. 90 коп., – разом із цільовою грошовою допомогою на прожиття станом на 2003 р.); § неоподатковуваний мінімум доходів громадян (17 гривень станом на 2003 р.); § розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат. Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Також з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: 1) рівня життя населення, що постраждало внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; 2) рівнів оплати праці працівників різної кваліфікації в установах та організаціях, які фінансуються з бюджетів усіх рівнів; 3) стипендій учням професійно-технічних та студентам вищих державних навчальних закладів; 4) індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін; 5) надання гарантованих обсягів соціально-культурного, житлово-комунального, транспортного, побутового обслуговування та обслуговування у сфері освіти, охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, торгівлі та громадського харчування; 6) забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки. Винятково законами України визначаються: 1) мінімальний розмір заробітної плати; 2) мінімальний розмір пенсії за віком; 3) неоподатковуваний мінімум доходів громадян; 4) величина порогу індексації грошових доходів громадян; 5) пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів. З метою дотримання державних соціальних гарантій здійснюється державний моніторинг (спостереження, оцінка і прогнозування) шляхом: 1) щомісячної оцінки вартісної величини основних державних соціальних стандартів; 2) ведення державного статистичного обліку щодо дотримання державних соціальних стандартів і нормативів; 3) поточного коригування вартісних величин державних соціальних нормативів та нормативів витрат (фінансування) залежно від зміни цін та інших умов їх формування. За результатами моніторингу здійснюється перегляд розмірів державних соціальних гарантій в порядку, що визначається законами. 3. Соціальне страхування в Україні Принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні визначають Закони України “Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(14.01.1998), “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000), “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001), "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(23.09.1999) та інші. Відносини у сфері страхування, порядок створення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, установ, організацій та громадян визначає Закон України “Про страхування”(7.03.1996 із змінами на 2002 р.) та інші. Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. Певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, називається страховий ризик. Страхування здійснюється страховиками (державні та приватні) щодо страхувальників (юридичні та фізичні особи). Страховики – державні організації, чи приватні фінансові установи, створені у будь-якій формі господарських товариств, які одержали ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхувальники – юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Об'єктами страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані: § з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи (особисте страхування); § з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування); § з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). За формою страхування може бути: загальнообов’язковим державним, добровільним та обов’язковим. Загальнообов'язкове державне соціальне страхування – це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом (роботодавцем), громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів громадян, які мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на забезпечення їх у разі хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвалідом, хворим членом сім'ї, смерті громадянина та членів його сім'ї тощо. Залежно від страхового випадку основними видами загальнообов'язкового державного соціального страхування є: 1) пенсійне страхування; 2) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; 3) медичне страхування; 4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; 5) страхування на випадок безробіття. За загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: § пенсійне страхування: 1) пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 2) пенсії у зв'язку з втратою годувальника; 3) медичні профілактично-реабілітаційні заходи; 4) допомога на поховання пенсіонерів; § медичне страхування: 1) діагностика та амбулаторне лікування; 2) стаціонарне лікування; 3) надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення; 4) профілактичні та освітні заходи; 5) забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції або мають хронічні захворювання. § страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням: 1) допомога по тимчасовій непрацездатності, включаючи догляд за хворою дитиною (60% середньої заробітної плати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до п'яти років; 80% – від 5 до 8 р.; 100% – понад 8 р.); 2) допомога по вагітності та пологах (становить 100% середньої заробітної плати); 3) допомога при народженні дитини та по догляду за нею до 3-х років; 4) допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві); 5) забезпечення оздоровчих заходів; § страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання: 1) профілактичні заходи по запобіганню нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 2) відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; 3) допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 4) відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; 5) пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 6) пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; 7) допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; § страхування від безробіття: 1) допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; 2) відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією; 3) матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї; 4) дотація роботодавцю для створення робочих місць; 5) допомога по частковому безробіттю; 6) матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; 7) пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні; 8) допомога на поховання. Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни, а в окремих випадках – члени їх сімей та інші особи, страхувальники і страховики. Страхувальниками за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи, якщо інше не передбачено законами України. Страховиками є цільові страхові фонди з: а) пенсійного страхування; б) медичного страхування; в) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; г) страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; д) страхування на випадок безробіття. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків. Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованої особи (члена її сім'ї, іншої особи) виникає право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг. Страховий випадок – подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. До страхових випадків, з настанням яких надаються матеріальне забезпечення та соціальні послуги, належать: 1) тимчасова непрацездатність; 2) вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; 3) інвалідність; 4) хвороба; 5) досягнення пенсійного віку; 6) смерть годувальника; 7) безробіття; 8) соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; 9) нещасний випадок на виробництві; 10) професійне захворювання. Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають: 1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): а) на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання; б) у фізичних осіб; 2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності. Джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є: 1) внески роботодавців і застрахованих осіб; 2) бюджетні кошти ( для окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування); 3) інші джерела. Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців і застрахованих осіб з кожного виду страхування на календарний рік у відсотках одночасно із затвердженням Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду встановлюються з кожного виду страхування, як правило, на календарний рік у відсотках: для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, які підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян; для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку). Внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань сплачує виключно роботодавець. Добровільне страхування – це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Видами добровільного страхування можуть бути: 1) страхування життя; 2) страхування від нещасних випадків; 3) медичне страхування (безперервне страхування здоров'я); 4) страхування здоров'я на випадок хвороби; 5) страхування транспорту; 6) страхування вантажів та багажу; 7) страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ; 8) страхування майна; 9) страхування цивільної відповідальності власників транспорту; 10) страхування відповідальності перед третіми особами; 11) страхування фінансових ризиків тощо.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (10.06.2016)
Просмотров: 555 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: