Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Соціологія

---

ПЛАН ВСТУП СОЦІОЛОГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ СЕРГІЯ ПОДОЛИНСЬКОГО СОЦІАЛЬНІ ПОГЛЯДИ Ф.ВОВКА СОЦІАЛЬНІ ПОГЛЯДИ М.ДРАГОМАНОВА ЛІТЕРАТУРА Вступ Українська соціологічна думка має давнє коріння, однак тільки на початку 19 ст. соціологічні ідеї і погляди набули досить розвинутого виду на рівні загальноєвропейського та світового. Яскравими представниками передових соціологічних поглядів були такі громадські та наукові діячі як Сергій Подолинський, Михайло Драгоманов, Федір Вовк та ряд інших особистостей. Соціологічна концепція Сергія Подолинського С.Подолинський (1850-1891) – учасник загальноросійського визвольного руху (українофіл). Він відстоював думку, що при соціалізмі не буде державного постійного війська, яке стояло б проти народу, а буде загальнонародне ополчення, по-друге, не буде ніякого начальства, державно-адміністративного апарату, який стоїть над народом і проти народу, а буде адміністративний поділ на округи; по-третє, не буде станових, поліцій, жандармерії, тюрем, а злодіїв і інших правопорушників наказуватимуть народ, суспільство; по-четверте, не буде суду і законів, “вигаданих начальством”. Ідеал Сергія Подолинського – суспільство, в якому народ сам управляє і керує всіма економічними, політичними і культурними справами, організовує вибрану адміністрацію і т.п. Визнаючи автономно-федеральну систему суспільно-політичного устрою, Сергій Подолинський відкидав анархізм. Соціальні погляди Ф.Вовка Вовк Федір Кіндратович (1847—1918) етнограф, народознавець, археолог, громадський діяч. Учився в Одеському (Новоросійському) та Київському університетах. Через переслідування за участь у революційному й національно-визвольному русі значну частину життя (з 1879 по 1905) провів на еміграції. Працював у наукових і навчальних установах Франції, Швейцарії, Австро-Угорщини, Чехословаччини, Болгарії, Італії. З 1905 мешкав у Петербурзі, де в 1917 захистив другу докторську дисертацію (першу — у Сорбонні в 1905). При цьому постійно підтримував зв'язки з українськими вченими й діячами культури, брав активну участь у різноманітних наукових виданнях України, археологічних розкопках тощо. Залишив понад 450 друкованих праць, безліч невиданих матеріалів з різних галузей знання. У творчості Федіра Вовка тривалий час визначальною була проблема співвідношення соціальної та ліберальної ідей. 1902 року він друкує статтю “Російська соціологічна школа та категорія можливості”, яка ознаменувала його рішучий перехід на позиції лібералізму. Про необхідність поєднання соціальної ідеї з ліберальною йдеться в роботі “Держава правова та соціалістична”, де право розглядається в контексті соціальних наук і обґрунтовується розуміння філософських засад правової держави. Соціальні погляди М.Драгоманова Непересічним представником соціологічної думки в Україні був Михайло Петрович Драгоманов. Драгоманов вважав, що завдання кожної людини, як і народу, в пізнанні себе і в прагненні йти до цивілізації разом з цивілізацією, тобто підхід Драгоманова полягав у необхідності пов’язати український національний рух та його програму з європейськими ліберально-демократичними концепціями. Але пізнання себе вимагає високої національної самосвідомості, а рівень цивілізованості народу настільки низький, що не дозволяє йому піднятися до самосвідомості, а, отже, до прагнення відродити свободу. Він писав, що українці багато втратили, бо коли більша частина народів Європи створювали свої держави, нам це не вдалося. Михайло Драгоманов у своїй праці “Чудацькі думки про українську національну справу” переконує, що сама по собі думка про націю не може привести людство до свободи та правди для всіх. Необхідно шукати чогось іншого - загальнолюдського, що було б вище над усіма національностями та згармонізувало їхні відносини. Проте ця ідея “космополітизму і людства” зовсім не суперечить ідеї національності, а лише творить її вищий порядок. Подібний підхід сповідували і Б.Кістяківський, В.Вернадський, А.Кримський, висуваючи свої концепції організації української науки. З огляду на це має сенс процитувати лист Вернадського до Кримського на його 70-річчя: “Моя наукова робота для мене, а власне і для Вас, ... стоїть на першому місці, але культура українського народу рідною мовою, наукова його творчість і думка цією мовою в критичний момент історії нас об’єднала”. Особливе місце в ідеях український лібералів посідає питання моральності і співвідношення засобів боротьби та її мети. Зокрема, Драгоманов зробив значний внесок в популяризацію етичних засад політичної діяльності. Його знаменита фраза про те, що політика вимагає чистих рук, стала домінантою руху значної частини української інтелігенції. Звертаючись до історії лібералізму, можна зробити висновок, що ця філософська теорія, як і політична практика, своєю головною метою ставить розвиток особистості, здійснення природних прав людини на життя, свободу, власність, рівність можливостей. Саме в ліберальному русі народилися ідеї конституціоналізму, самоврядування, просвітництва і розроблялися теоретичні основи для створення інститутів правової держави і громадянського суспільства. Ґрунтовною ознакою ліберальної філософії є міра, що утримує вільний дух людини в суспільних рамках і культурних формах, що розкривають самоцінність і значимість політичної та правової сфер громадського життя, різноманітних політичних і громадянських прав. Лібералізм, безумовно, виходить з людського виміру політики. Пріоритет прав особи. Цей класичний принцип розвиває Михайло Драгоманов у своєму конституційному проекті під назвою “Вільна спілка”. На перше місце ставиться ідея формування держави на засадах політичної свободи, витлумачуючи останню як систему прав людини і громадянина, недоторканність особи, життя, приватного листування, національності (мови); як свободу совісті, друку, об’єднань, носіння зброї, вибору житла і занять, а також право позову на посадову особу чи відомство та спротиву незаконним діям чиновників. Рівність усіх у громадянських правах та обов’язках не може бути скасована жодним законодавчим актом. Концептуальна домінанта такого співвідношення громадянин - суспільство - держава, постійно присутня у всіх політологічних працях Драгоманова. Не випадково для обґрунтування цього принципу він активно залучає досвід демократичних країн (зокрема, праця “Швейцарська спілка”). Самоврядування. Самоврядування - основа демократичного суспільства. Саме тому інститут самоврядування - це не лише форма децентралізації держави, а й механізм суспільно-політичного ладу. Цих засад притримується М. Драгоманов, у концепції якого ключове місце посідає громадянин та громада. Організація влади будується за принципом “знизу догори”, де всі інститути самоврядні та діють за схемою: громадянин - громада - волость - повіт - область - держава (лише державні органи не є самоврядними), тобто у схемі організації місцевого самоврядування закладена так звана громадянська модель, що згодом стає основою Європейської хартії місцевого самоврядування. Література: Соціологія. Підручник. – Київ, 1998. Драгоманов М. Вибране.- К.,1991. Історія української думки в особистостях. – Харків, 2001.

1 2 3 4 5 Категория: Соціологія | Добавил: DoceNt (09.07.2016)

Просмотров: 425 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0