РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальні організації, їх внутрішня структура - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціальні організації, їх внутрішня структура Як відомо, соціологія всі явища і процеси розглядає як системи, що мають внутріш-ню структуру. Найзагальнішою й найскладнішою соці-альною системою є суспільство, а голов-ним елементом цієї системи є люди, соці-альна діяльність яких зумовлюється тими соціальними статуса-ми, що їх вони мають, соціальними функціями (ролями), що їх вони виконують, нормами та цінностями, притаманними даній системі, а також їхніми індивідуальними особливостями (потре-бами, інтересами, мотивами, ціннісними орієнтаціями та ін.). Суспільство як систему становлять багато різних підсистем. За типами соціальних зв'язків вони класифікуються на соціальні групи (зв'язки взаємодій), соціальні інститути (регулятивні зв'яз-ки), соціальні організації (функціональні зв'язки) тощо. Термін «організація» вживається в різних значеннях як такий, що позначає: процес — певну діяльність з налагодження стійких зв'язків, упорядкування різноспрямованої активності індивідів, груп у си-стему; атрибут якого-небудь об'єкта, його властивість мати впо-рядковану структурну організованість, узгодженість взаємодії окремих частин елементів системи відповідно до структури цілого; об'єднання людей, що разом реалізують цілі програми і діють на основі певних норм і правил; групу інституційного характеру, яка виконує певну суспільну функцію (банк — нагромадження, розподіл і впорядковане використання грошей, школа — передавання знань молодому поколін-ню і його соціалізація, сім'я — народження дітей і їх виховання). Усі ці значення терміна «організація» тісно зв'язані між собою, а організація як соціальна група передбачає й організаційну діяль-ність, і організованість. Об'єктом вивчення соціології у більшій мірі є організація як соціальна група. Організація як соціальна група від-різняється від інших соціальних груп тим, що вона орієнтується на досягнення взаємозв'язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур. Дії її членів чітко спрямовані на досяг-нення спільних для неї результатів у певній сфері діяльності. Так, вуз існує для навчання студентів, політична партія — для реалізації своєї політичної програми, лікарня — для лікування хворих, підпри-ємство —для випуску певного виду продукції. Соціальна організація є складним соціальним утворенням; існує багато її видів (див. рис). Центральним елементом будь-якої органі-зації є соціальна структура. Внутрішня структура соціальних ор-ганізацій є високоформалізованою в тому сенсі, що правила, регла-менти, розпорядок охоплюють практично всю сферу поведінки їхніх членів. Усі вони підпорядковані певному режиму, мають додержу-ватися певних правил, субординації, виконувати обов'язки відпо-відно до посади, що обіймають. Соціальну структуру організації ре-презентовано нормативною системою (нормативною структурою) і фактичним порядком (поведінковою структурою). До нормативної системи входять цінності, норми та ролеві очі-кування, до поведінкової структури — дії, взаємодії і сантименти, що не регламентуються нормами і правилами. Дії і взаємодії членів організації багато в чому залежать від сантиментів — первинної форми взаємної виборності членів організації. До сантиментів нале-жать симпатії та антипатії, прихильність і ворожість. Загалом поведінкова структура — це система відносин між людьми, що перебу-вають у межах нормативної структури, проте, певним чином від-хиляються від неї, що зумовлено їхніми особистішими почуттями. Отже, соціальна структура організації об'єднує взаємозв'язані ролі, а також упорядковані відносини між членами організації, а насамперед — відносини влади й підпорядкування. За мірою формалізації виділяються формальна структура, в якій соціальні позиції і взаємозв'язки між ними чітко спеціалізо-вано й визначено незалежно від особистих характеристик членів організації, що посідають ці позиції, і неформальна структура, яка складається із сукупності позицій і взаємозв'язків, що фор-муються на підставі характеристик особистості, і базується на відносинах престижу і довіри. Види соціальної організації Наприклад, існують формальні позиції директора, його за-ступників, начальників відділів, простих виконавців. Але є й неформальні позиції, за якими начальник відділу завдяки своїм особистим якостям може бути авторитетнішим за дирек-тора. Надзвичайно важливими в соціальній організації є цілі, зара-ди яких ця організація утворювалася. Ціль — це бажаний ре-зультат чи ті умови, котрих намагаються досягти, використову-ючи свою активність, члени організації для вдоволення колек-тивних потреб. Важливою складовою організації є члени організації, кожен з яких має певні якості та навички, що дають змогу посідати певні позиції в соціальній структурі й виконувати відповідні соціальні ролі. Члени організації взаємодіють відповідно до нормативної і поведінкової структури. Організація як місце, де виконуються певні види робіт, немож-лива без технологій — систематизованого знання корисних і найбільш раціональних практичних дій. І нарешті, кожна організація існує в специфічному фізич-ному і соціальному середовищі, до якого має адаптуватися. Англійський дослідник Р. Тертен відзначає такі основні чин-ники зовнішнього середовища, що впливають на ефективність організації: державну і політичну систему, ринок, економіку, соціально-культурну систему, технології. Отже, організація є системою взаємозв'язаних елементів, які можуть співіснувати тільки у взаємодії. Суттєвими ознаками організації як системи є: специфічна цілісність, яка встановлюється зовнішнім середо-вищем і за своєю природою відмінна від нього; складна надбудова часто з досить автономними за своїми цілями та функціями елементами; єдність цілого, яка не вичерпується сумою якостей усіх складових елементів системи; функціонування в тісній взаємодії із зовнішнім середови-щем, реагування на будь-яку ситуацію, що загрожує її існу-ванню. Специфічні особливості організації як соціальної системи по-лягають у тім, що вона є соціальною спільнотою: ієрархічною, з наявністю як мінімум двох елементів — суб'єкта й об'єкта управління; неоднорідною — індивіди, соціальні групи як об'єкти орга-нізації мають власні інтереси, котрі не завжди збігаються; створеною для певної цілі й оцінюваною мірою досягнення такої, а отже, є системою з певними елементами раціональності; багатофункціональною з певними функціями як у макро-, так і в мікросоціумі; структурованою горизонтально за функціональною (поді-лом і спеціалізацією праці) і вертикально за ієрархічною озна-кою, що зумовлено необхідністю координації різноспрямованої діяльності горизонтальних структур, їхньої спонтанної активності. Соціологічне тлумачення організації будь-якої спільноти дав польський соціолог Ян Щепанський. Він зазначав, що це така сукупність взірців поведінки, установ, соціальних ролей, засобів соціального контролю, яка забезпечує співіснування членів спі-льноти, гармонізує множину їхніх прагнень і дій у процесі задо-волення потреб, а також сприяє розв'язанню проблем і конфлік-тів, що виникають під час їх взаємодії. Узагальнюючи це визначення, Володимир Оссовський зауважує, що соціальна ор-ганізація спільноти — це комплекс засобів, за допомогою яких спільнота підтримує внутрішню рівновагу, певний соціальний порядок у своєму середовищі. Це система нормативно зумовле-них і санкціонованих соціальних відносин між індивідами в ме-жах групи, між окремим індивідом—членом групи і груповими цінностями і, зрештою, між ним та представниками інших груп та їхніми цінностями. Соціальна організація групи виявляється в розподілі соціаль-них дій відповідно до статусів і ролей; стабільності статусної і ролевої структури; незалежності соціальних дій від осіб, що їх виконують; застосуванні позитивних стимулів (визнання, похва-ла, нагорода) та негативних санкцій (осуд, іронія, догана, виклю-чення з групи, позбавлення волі) у разі відхилень дій від норми. Існує велика кількість організацій, які регламентують усе публічне життя людини. Як слушно зазначив Н. Смелзер, ми почина-ємо наше життя в організації (пологовий будинок) і організовано залишаємо цей світ (бюро ритуальних послуг). Дитячий садок, школа, підприємство, банк, магазин, поліклініка — це все прикла-ди організацій, з якими пов'язана життєдіяльність людини. О. Пригожий виділяє три типи організацій: 1) адміністративні, в яких жорстко задано структуру, наяв-ний високий рівень формалізації відносин, директивно встанов-лено цілі й обмежено можливості працівників впливати на них. Належність до таких організацій не залежить від форми власнос-ті. Вони можуть бути державними, кооперативними, орендними, приватними (вузи, підприємства, фінансові установи тощо); 2) громадські, які на відміну від адміністративних організацій мають більш рухомі цілі, добровільне членство, менш формалі-зовану структуру, більші можливості впливати на кінцеву мету (політичні партії, профспілки, об'єднання за інтересами, спортив-ні організації та команди, культові організації тощо). 3) асоціативні, де відносини формалізовано мінімально, струк-тура рухома, цілі не декларовано, а вплив індивідів на них є до-сить великим (сім'я і т. ін.). Усі ці види організацій, попри всю їхню відмінність, викону-ють ті самі функції інтеграції соціальних елементів і регламента-ції їхньої різнонаправленої активності, без чого спільна діяль-ність є неможливою. Особлива роль у життєдіяльності сучасного суспільства на-лежить виробничим організаціям. Метою таких організацій є випуск певної продукції і надання послуг населенню. За рівнем формалізації їх можна віднести до адміністративних. Вони ма-ють чітко оформлену і юридично закріплену формальну струк-туру, детально розроблену й документально засвідчену систему прав і обов'язків. Виробнича організація є соціотехнічною й багатофункціо-нальною системою. М. Лапін вирізняє три групи функцій — ці-льову, соціально-інтегративну й управлінсько-виховну. Цільова функція виробничої організації є головною і полягає в забезпе-ченні виробництва певного обсягу продукції. Заради реалізації цієї функції і створюється організація. Соціально-інтегративна функція зв'язана з носієм соціальної дії — мікросоціумом (трудовим колективом). Вона полягає в під-тримуванні його цілісності, ліквідації соціального напруження та конфліктів, у задоволенні потреб працівників і створенні соці-ального комфорту. Трапляється, однак, що орієнтація на соціальний комфорт призводить до зниження результативності виробничої діяльності, вступає в суперечність із головною функцією. Управлінсько-виховна функція спрямована на інтеграцію ор-ганізації з макросоціумом (суспільством). Вона транслює вимоги, вироблені інститутами макросистеми (закони, норми, правила, традиції, звичаї) на рівень мікросистеми. В. Подмарков уважає, що виробнича організація як система об'єднує три підсистеми: технічну, економічну і власне соціаль-ну. Предметом вивчення соціології є саме соціальна підсисте-ма — соціальна організація. Слід розрізняти формальну й не-формальну соціальну організацію. Формальна організація — основа адміністративної структу-ри, що являє собою систему узаконених знеособлених вимог і стандартів поведінки, формально заданих і жорстко закріпле-них наперед розписаними ролями й принципами. По горизонта-лі в ній відтворено вимоги функціонального поділу праці, а по вертикалі — відносини влади й субординації. На виробничому підприємстві формальну організацію репрезентовано системою підрозділів, груп і робочих місць з певними функціями чи ста-тусами. Система знеособлених вимог закріплюється нормами і взір-цями поведінки, котрі є основними елементами культури і фік-суються у визначених ролях і приписах. Формальна структура утворює каркас відносин в організації і надає їм необхідної ста-лості. Неформальна організація ґрунтується на принципах само-регулювання і самоорганізації. Вона (на відміну від формаль-ної) не є жорстко структурованою, будується на основі індиві-дуальних особливостей працівників, специфіки відносин між ними. У ній переважають групові норми, не має жорстко зафік-сованих стандартів. Отже, формальна організація створюється відносинами між знеособленими посадами й професійними позиціями, а нефор-мальна — між живими людьми в процесі їхньої спільної діяль-ності. Ці дві форми організації співіснують, доповнюють одна одну, а інколи й протидіють. Необхідність у неформальній організації зумовлюється таким: не можна стандартизувати всю сукупність відносин, котрі встановлюються в процесі спільної діяльності; завжди можуть виникати непередбачені ситуації, які потре-бують нестандартних рішень; час від часу з'являється необхідність в опрацюванні нових стандартів поведінки, які виникають саме в неформальній органі-зації, а потім переносяться у формальну; відносини між людьми ніколи не бувають лише діловими. Ця остання обставина зумовлює виокремлення з неформаль-них організацій, що виникають з приводу виробничої діяльності, так званих соціально-психологічних організацій, котрі регулю-ють невиробничі зв'язки людей. Неформальна організація функціонує на рівні контактів ма-лих груп, окремих колективів і виконує роль своєрідного бу-фера між людиною і жорсткою формальною організацією. Вона спирається на міжособистісні норми, цінності, механізми лі-дерства, санкції, вироблені спонтанно групою. Через такі ор-ганізації індивіди залучаються до суспільного життя, інтегру-ються в суспільство. Процес входження людини в організацію, а організації в сис-тему інших організацій відбувається в два етапи: 1) адаптації, тобто ознайомлення і засвоєння норм, правил поведінки, традицій, цінностей, що консолідують і інтегрують; 2) актуалізації, тобто виходу за межі загального самоствер-дження. Але якщо норми й цінності не підходять людині чи організа-ції, то на етапі актуалізації виникають проблеми. Частіше це тра-пляється за умов переструктурування суспільства: людині важко знайти свою організацію, а організації важко швидко, перебуду-ватися відповідно до потреб часу. Організації можуть формуватись і добровільно, і примусово. Д. Сіллес і Н. Смелзер зауважують, що добровільні організації створюються для захисту спільних інтересів їх членів, членство в таких організаціях є добровільним, такі організації не зв'язані з дер-жавними органами (ця ознака властива не всім добровільним органі-заціям). Добровільними організаціями є професійні та релігійні об'єднання, політичні партії тощо. До примусової організації людей примушують уходити, якщо во-ни не хочуть цього робити самі. Вони формуються, на думку Н. Смелзера, для загального суспільного блага, сутність якого ви-значають держава, церква, інші організації, що мають право уособ-лювати загальний інтерес. Прикладом примусових організацій може бути шпиталь, інтернати для людей похилого віку, виправні табори, тюрми, обов'язкова армія тощо. Зміст поняття «соціальна організація» близький до змісту по-няття «соціальний інститут», але вони не тотожні. Польський со-ціолог Антоні Камінський стверджує, що кожна соціальна ін-ституція — це організація, проте не кожна соціальна організація є інституцією. На певному етапі існування організації внаслідок нагрома-дження досвіду, формування традицій, а також під впливом сві-домого керівництва може відбутися її інституціалізація. Специфічними ознаками соціальної інституції порівняно із соціальними організаціями, на думку В. Оссовського, є довготривалість у просторі і часі, орієнтація на упорядкування головних сфер суспільного життя і культурна легітимність у соціумі. Література Вебер М. Протестантская этика и дух капитализма // Вебер М. Из-бранные произведения. — М., 1990. Войтович С. О. Соціальні інститути суспільства: рід, влада, влас-ність—К., 1998. Гидденс Э. Социология // Социс. — 1994. — № 2. Давыдов Ю. К. История теоретической социологии. Введение // Со-цис. — 1991. — № 11. Оссовсъкий В. Соціальна організація та соціальна інституція // Соці-ологія: теорія, метод, маркетинг. — 1998. — № 3. Смелзер Н. Социология. — М., 1997.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (14.07.2016)
Просмотров: 308 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: