РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальні інститути: види та функції - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціальні інститути: види та функції План 1. Поняття "соціальний інститут". Інституціоналізація громадського життя 2. Види та функції соціальних інститутів 3. Сім'я як важливий соціальний феномен Поняття "соціальний інститут". Інституціоналізація громадського життя Важливим елементом соціальної структури є соціальний інститут (лат. institutum — улаштування, установлення). Саме через той або інший соціальний інститут забезпечується організація і регулювання сумісної діяльності людей, сталість соціальних відносин, від яких залежить буття соціальних груп і соціальних спільностей. В соціології соціальний інститут розглядається як:* певна сукупність установ, які відповідають соціальній структурі суспільства;* сукупність соціальних норм і культурних зразків, які визначають сталі форми соціальної поведінки і дії,* система поведінки у відповідності з цими нормами. Поняття "соціальний інститут" запозичене соціологією з юридичної науки, де воно означає сукупність юридичних норм, що регулюють соціально-правові відносини (інститут наслідування, шлюбу та ін.) і використовується достатньо широко, хоча найчастіше і поза точним визначенням. Наприклад, симпатики функціоналізму розглядають інститути як спрямовані на задоволення "потреб" індивідів або суспільства, тоді як прихильники феноменології цікавляться тим, яким чином люди створюють і видозмінюють різні інститути, а не просто реагують на їх існування. Нерідко термін "інститут" використовують для позначення конкретних форм комплексів функцій, які виконуються деякими членами групи від імені всієї групи, а іноді цим терміном іменують соціальні ролі, особливо важливі для групи або суспільства (інститут материнства). Згідно зі структурно-функціональним підходом, соціальний інститут розглядається як сталий комплекс формальних і неформальних правил, принципів, норм, установок, які регулюють різні сфери людської діяльності і організовують їх в систему ролей, статусів, що й утворює соціальну цілісність. в цьому контексті соціальний інститут виступає узагальненим показником (в порівнянні з роллю) в соціальній структурі суспільства, бо він складається з багатьох ролевих позицій та їх компонентів. Не дивлячись на цю багатоманітність теорій соціальних інститутів, можна виділити певні загальні елементи, які характеризують будь-який соціальний інститут. По-перше, у всіх групах, які мають зачатки інституціоналізації, існують певні способи дії від імені членів групи як цілого; ці способи дії повинні виконуватися незалежно від особистих інтересів включених в даний інститут індивідів. По-друге, будь-який соціальний інститут має функції, які можуть носити різний характер. Серед них:* ті, що регулюють поведінку членів суспільства, соціальних груп;* ті, що забезпечують стабільність суспільного життя;* ті, що створюють можливість задоволення різного роду потреб;* ті, що здійснюють інтеграцію прагнень, дій і відносин індивідів і забезпечують внутрішню згуртованість спільності. По-третє, в рамках окремих соціальних інститутів виділяється система соціальних ролей. Інститути, таким чином, є символами порядку і організованості в суспільстві. На основі усього вищевикладеного, можна дати наступне визначення соціального інституту. Соціальні інститути — це організовані об'єднання людей, що виконують певні соціально значимі функції, які забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконаних членами своїх соціальних ролей, що задаються соціальними цінностями, нормами і зразками поведінки. Види та функції соціальних інститутів Кожен інститут виконує свою, характерну для нього соціальну функцію. Сукупність цих соціальних функцій складається в загальні соціальні функції соціальних інститутів як визначених видів соціальної системи. Ці функції дуже різноманітні. Соціологи різних напрямків прагнули якось класифікувати їх, представити у вигляді визначеної упорядкованої системи. Найбільш повну і цікаву класифікацію подала так звана "інституціональна школа". Представники інституціональної школи в соціології (С. Ліпсет, Д. Ландберг та ін.) виділили три основних функції соціальних інститутів. 1. Відтворення членів суспільства. Головним інститутом, що виконує цю функцію, є сім'я, але до неї причетні й інші соціальні інститути, такі, як держава. 2. Соціалізація — передача індивідами встановлених у даному суспільстві зразків поведінки і способів діяльності — інститути сім'ї, освіти, релігії та ін. 3. Виробництво і розподіл. Забезпечуються економічно-соціальними інститутами управління і контролю — органи влади. Функції управління і контролю здійснюються через систему соціальних норм і розпоряджень, що реалізують відповідні типи поведінки: моральні і правові норми, звичаї, адміністративні рішення і т. п. Соціальні інститути керують поведінкою індивіду через систему заохочень і санкцій. Люди завжди прагнуть інституціоналізувати свої відносини, які пов'язані з актуальними потребами (інститут черги, інститут шлюбу і т. д.). В залежності від сфери дії і функцій соціальні інститути поділяються на:* реляційні, які визначають ролеву структуру суспільства за найрізноманітнішими категоріями: від статі і віку до виду занять і здібностей;* релятивні, які визначають можливість індивідуальної поведінки стосовно існуючих в суспільстві норм дій, а також: санкції, що карають порушників максимів (всі види механізмів соціального контролю: культурні, зв'язані з релігією, наукою, ідеологією, мистецтвом і т. д.);* інтегративні інститути, пов'язані з соціальними ролями, відповідальними за забезпечення інтересів соціальної спільності як цілого. Ефективність діяльності соціальних інститутів залежить від великої кількості факторів (умов):* чіткого визначення мети, завдань і обсягу функцій соціального інституту;* регіонального розподілу праці і її раціональної організації в середині соціальної системи інститутів і кожного соціального інституту, зокрема;* деперсоналізації дій і об'єктивації функцій і виконаних окремими особами від імені соціального цілого ролей, близькість поведінки членів інституту до соціальної максими;* визнання і престижу, якими володіє даний соціальний інститут в очах груп, спільностей, суспільства (тобто цілісності),* безконфліктності включення соціального інституту в глобальну систему соціальних інститутів, тобто в суспільство. Зміна системи соціальних інститутів (як і кожного окремого інституту) може бути як еволюційною, так і революційною, що в кінцевому рахунку визначається станом соціальної системи в цілому. Крім того, джерелом розвитку соціальних інститутів можуть бути ендогамні (внутрішні) фактори, які зазвичай породжують обмеження в розвитку системи, і екзогамні (зовнішні) фактори. Так, розпад такого соціального інституту, як сім'я, може бути викликаний змінами ролевої поведінки подружжя (наприклад, зрадою) або конфліктами в сім'ї на ґрунті пияцтва одного із подружжя. Найвпливовішими детермінантами змін (як внутрішніх, так і зовнішніх) є політика, економіка, культура. Вони діють на соціальні інститути, що функціонують в суспільстві, як безпосередньо, так і опосередковано через різні позиції індивідів. Структура соціальних інститутів суспільства дуже складна, тому що: 1) дуже складними і багатоманітними є людські потреби та інтереси, які стимулюють створення даних соціальних інститутів; 2) соціальні інститути постійно видозмінюються. В процесі системної трансформації окремі елементи структури інститутів можуть зникати (відмирати), наповнюватися новим змістом, набирати нові завдання і функції. Наочним прикладом цьому слугує виробнича функція сім'ї. Колись сім'я, особливо сільська, займалась підготовкою молоді до професійної праці. Розвиток виробничих відносин і ускладнення розподілу суспільної праці привели до відмирання цієї функції, однак з відродженням в Україні приватної власності, розвитком фермерства і підприємництва, сільська сім'я частково відновлює цю функцію. Збагачується також її функція накопичення капіталу. Найбільших змін зазнає система соціальних інститутів в процесі трансформації суспільства, прикладом чого може слугувати практика 90-х pp. країн Східної і Центральної Європи, в тому числі й України, де відбувається переорганізація самих соціальних інститутів на основі нових норм, цінностей, відносин, що утверджуються, і які можуть бути більш складними, універсальними, узагальнюючими, ніж ті, що існували до цього. Це, у свою чергу, вимагає формулювання нових максим поведінки як всередині соціального інституту, так і в міжінституціональних взаємодіях всередині соціальної системи. Зазначимо ще, що в ході трансформаційних процесів виникає проблема більш швидкого формування нових стандартів поведінки, що підвищує вимоги до адаптивних властивостей соціальної системи людини, її здатностей засвоювати нову соціальну реальність. Глибокі соціальні зміни в характері соціальних, інститутів вимагають тривалих часових періодів, бо неможливо швидко змінити свідомість, психологію і поведінку людей, скажімо, змінити у них колективістську психологію, що формувалась за часів існування так званого соціалізму, на індивідуалістську, без якої людина в умовах ринкових відносин не в стані виборювати свої власні інтереси, конкурувати з іншими тощо. Якщо діяльність соціального інституту сприяє інтеграції людини у суспільні відносини, то її називають функціональною. Якщо соціальний інститут не сприяє або навіть заважає задоволенню потреб системи суспільства в цілому, то його діяльність може бути охарактеризована як дисфункційна. Наростання дисфункцій значної кількості соціальних інститутів може привести до незворотної дезорганізації і руйнування соціальної системи. В залежності від сфер соціальних відносин виділяють такі соціальні інститути:* економічні, які забезпечують відтворення і розподіл матеріальних благ, організацію праці, грошовий обіг і т. п.;* політичні або інститути, пов'язані зі встановленням, виконанням і підтримуванням влади. Політичними інститутами є такі інститути, як уряд, парламент, політичні партії і т. п.;* соціальні або суспільні у вузькому значенні цього слова. Суспільними в широкому значенні слова є всі види інститутів. Під соціальними ми тут розуміємо всі ті, які організовуються добровільним об'єднанням, — місцеві товариства, клуби і товариські установи, "церемоніальні" інститути, тобто способи взаємної поведінки членів товариства з нерівним становищем і т. п.* інститути стратифікації, які визначають розміщення позицій і ресурсів;* виховні і культурні, тобто всі інститути, створені для зміцнення і розвитку культури, для соціалізації кожного покоління, для передачі йому культурних цінностей суспільства як цілого (родинні інститути, сім'я, школа, наукові інститути і т. п.);* релігійні, які регламентують відносини людей з представниками релігійних структур (служителів церкви);* відтворення (інститути шлюбу і сім'ї). Така кваліфікація не є єдиною і вичерпною; стосовно сучасного суспільства вона не охоплює чимало інститутів, але вона включає так звані "головні соціальні інститути", які регулюють основні суспільні функції, що мають місце у всіх типах цивілізації. Дослідники виділяють дві форми існування соціальних інститутів: просту і складну. Прості соціальні інститути — організовані об'єднання людей, що виконують визначені соціально значимі функції, що забезпечують спільне досягнення цілей на основі виконання членами інституту своїх соціальних ролей, обумовлених соціальними цінностями, нормами. Сім'я як важливий соціальний феномен Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю. Соціологія сім'ї — це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім % шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах. На відміну від інших галузей соціології, соціологія сім'ї, виникнення якої припадає на 20-ті pp. XX ст., розвивалась досить успішно. Найбільш відомими спеціалістами в галузі соціології сім'ї на Заході є і. Най, Дж. Хілл (США), ф. Мішель (Франція), З. Тишка (Польща), Л. Чех-Сомбаті (Угорщина), А. Г. Харчев, М. С. Мацьковський, І. В. Бестужев-Лада (Росія) та ін. Українськими соціологами (Л. Р. Аза, н. В. Лавриненко, М.Й. Боришевський, С.О. Войтович, І. С Дьоміна, В. М. Піча, Г. О. Ковтун, В. ф. Рибаченко, Б. О. Татенко, В.І. Зацепін, Л. М. Бучинська, О. Д. Цимбалюк, Ю. М. Якубова та ін.), вивчається ряд важливих проблем, пов'язаних із репродуктивною поведінкою сім'ї, поєднанням професійних і сімейних ролей працюючих жінок, розподілом влади та обов'язків у сім'ї тощо. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань:* загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї;* взаємозв'язок сім'ї і суспільства;* типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;* фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;* зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;* суспільні функції сім "і, її структура та особливості як соціального інституту, і як малої соціальної групи;* мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;* інтеграція та дезінтеграція сім'ї;* історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;* умови життя сім'ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін. Розглянемо спочатку два найголовніші об'єкти, які вивчає соціологія: шлюб і сім'ю. Шлюб і сім'я — історично змінні соціальні явища, їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природньо-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини. Існує думка, що в доісторичні часи Шлюбу і сім'ї не існувало. Панували відносини так званого проміскуїтету (невпорядкованих статевих зв'язків), при якому кожна жінка даного скупчення могла вступати у близькі стосунки зі всіма чоловіками цього гурту, а кожний чоловік з усіма жінками цього ж скупчення. Пізніше мала місце так звана ендогамія, коли в статеві стосунки вступали представники одного роду. Поступово стало зароджуватися примітивне соціальне регулювання статевого життя первісних людей. Ендогамія стала переростати в екзогамію, що являла собою систематичні статеві зв'язки між представниками різних родів. Початковою формою екзогамного шлюбу був груповий шлюб. Поступово групова сім я і шлюб стали трансформуватися в парну сім'ю. Вона об'єднувала тільки одну подружню пару. Спочатку кожний із подружжя продовжував жити в своєму родовому гурті (дислокальний шлюб). Потім чоловік почав переходити в рід дружини (матрилокальний шлюб), а ще пізніше і дружина в рід чоловіка (патрилокальний шлюб). В західних суспільствах поширювалася і неолокальна форма шлюбу — коли молоде подружжя живе окремо від своїх батьків. Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії. Моногамія — форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу. Полігамія — форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії. Полігінія — форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку. Поліандрія — форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно. Американський соціолог Дж. Мердок дослідив 250 суспільств і прийшов до висновку, що в більшості з них надасться перевага полігінії: в 145 суспільств існувала полігінія, в 40 переважала моногамія і лише в двох спостерігалась поліандрія. Отже, шлюб — це суспільно визнаний і схвалений союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення. У сімейному кодексі України (ст. 21) зазначається, що шлюбом є сімейний союз жінки і чоловіка, зареєстрований в державному органі реєстрації актів громадського стану, проживання однією сім'єю жінки і чоловіка без шлюбу не є основою для виникнення у них прав і обов'язків подружжя. Релігійний обряд шлюбу не є основою для виникнення у жінки і чоловіка прав і обов'язків подружжя. Шлюбний вік для жінки встановлюється в 17 років, а для чоловіків — у 18 років. Шлюб майже завжди об'єднує двох осіб протилежної статі, проте в деяких культурах допускаються різні види гомосексуального шлюбу. Багато гомосексуальних чоловіків та жінок живуть стабільними парами. У Великобританії, наприклад, фактично кожна гомосексуальна пара з дітьми складаються з двох жінок. Нинішній рівень техніки штучного запліднення робить можливим для лесбіянок мати дітей і без гетеросексуальних контактів. Послаблення колишньої нетерпимості до гомосексуальності спостерігається сьогодні в багатьох країнах Європи та США. В деяких країнах можна навіть формально "одружитися", хоча такі церемонії й непередбачені законом. Зазначимо, що останні два-три десятиліття як на Заході, так і у нас набуває дедалі більшого поширення, особливо серед молоді, так званий феномен співжиття (конкурбінат). Співжиття — це коли двоє людей живуть разом, маючи між собою сексуальні стосунки, але не одружуються. Співжиття стало широко практикуватися в студентському середовищі. Здійснені у США дослідження показують, що близько однієї чверті студентів живуть там із партнерами, з якими перебувають у сексуальних стосунках протягом певного періоду навчання в коледжі або університеті. Соціологи доводять, що у нас більшість молодих людей ставляться до співжиття як до "пробного шлюбу". Сім'я — основане на кровній спорідненості, шлюбі чи усиновленні об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю за виховання дітей. Н. Смелзер Сім'я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім'я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до "оригіналу" моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. З одного боку, сім'я — досить замкнуте об'єднання людей, які захищають свій внутрішній світ, свої таємниці і секрети, що протистоять зовнішнім впливам. Якщо сім'ю позбавити її внутрішнього світу, зробити все, що діється в ній, відкритим для суспільства, вона розпадеться. З другого боку, сім'я — об'єднання людей, відкрите для всього, шо відбувається у суспільстві. Для неї характерні проблеми, якими живе суспільство. Якою б герметично замкнутою сім'я не була, вона пов'язана із суспільством. Сім'я і шлюб — це форми, що є по суті, стосунками подружжя, які санкціоновані суспільством. Сім'я — це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. За сімейним Кодексом України, підписаному Президентом України 10 січня 2002 p., сім'ю становлять особи, які проживають сумісно, пов'язанні спільним побутом і мають взаємні права і обов'язки. Основні ознаки сім'ї* \| шлюбні зв'язки;* зв'язки спорідненості;* спільний побут;* спільний сімейний бюджет Щодо типів сім'ї, то найбільш поширеною є проста, або нуклеарна сім'я (від лат. Nucleus – ядро). Вперше така назва вжита в 1949 р. американським соціологом Ж.П. Мурдоком. Така сім'я складається з подружжя та дітей, які не перебувають у шлюбі. При одруженні дітей утворюється інший тип сім'ї — розширена або складна сім'я. Вона включає три і більше поколінь або дві і більше нуклеарних сімей, які проживають разом і ведуть спільне господарство. Залежно від наявності в сім'ї батьків виділяють повну сім'ю (коли є обидва подружжя) і неповну, де один із батьків відсутній. Отже, тип сім'ї визначається станом родинних зв'язків. Під структурою сім'ї розуміється сукупність відносин між її членами, включаючи, крім родинних, систему духовних, моральних відносин, у тому числі відносин влади, авторитету та ін. Виділяють так звану авторитарну структуру і у зв'язку з цим авторитарні сім'ї які характеризуються жорстким підкоренням дружини — чоловікові, а дітей — батькам. Демократичні сім'ї засновані на розподілі ролей згідно не з традиціями, а з особистісними якостями і здібностями подружжя, на рівній участі кожного з них у прийнятті рішень, добровільному розподілі обов'язків у вихованні дітей тощо. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права й обов'язки подружжя, батьків і дітей один до одного. Так, наприклад, сімейний кодекс України акцентує увагу на право особистої власності дружини і чоловіка, сумісної власності подружжя, на права і обов'язки матері, батька і дитини, інших членів сім'ї і родичів. Типи сімей* \| розширена (або складна);* повна;* неповна;* нуклеарна (проста) Сім'я проходить ряд етапів, послідовність яких складається у сімейний, або життєвий цикл сім'ї Виділяється різна кількість фаз цього циклу:* утворення сім'ї — вступ у перший шлюб;* початок дітонародження — народження першої дитини;* завершення дітонародження — народження останньої дитини;* "порожнє гніздо" — вступ у шлюб і виділення із сім'ї останньої дитини;* припинення існування сім'ї — смерть одного із подружжя. На кожному етапі сім'я має специфічні соціальні та економічні характеристики. Життєвий цикл сім'ї, який іноді називають моделлю сім'ї, або моделлю розвитку сім'ї, досліджується за шкалою віку подружжя (або одного з них) чи віку сім'ї, під яким розуміється тривалість шлюбу подружжя, яке становить ядро сім'ї. Частота і причини таких змін, а також їх вплив на дальший розвиток сім'ї вивчені ще недостатньо. Однак зрозуміло, що при високій смертності населення основною причиною припинення шлюбу виступає смерть одного з подружжя, в умовах низької смертності — розірвання шлюбу. Чи можна збільшити середню тривалість шлюбу? Для цього є, безумовно, багато можливостей:* зниження смертності,* поліпшення показників середньої тривалості життя,* зменшення загибелі людей від нещасних випадків,* оздоровлення нашого способу життя тощо. Функції сім'ї відбивають систему взаємодії сім'ї і суспільства, з одного боку, і сім'ї й особи — з другого. Залежно від еволюції суспільства і зміни вимог, які ставляться до сім'ї як соціального інституту, змінювалися як зміст, так і її соціальні функції. Як у вітчизняній, так і в зарубіжній соціологічній літературі відсутня єдина типологія функцій сім'ї. Залежно від сфер життєдіяльності можна виділити такі основні функції сучасної сім'ї. Репродуктивну функцію називають ще функцією дітонародження або відтворення населення. Прийнято виділяти три типи репродуктивності сім'ї: багатодітну, середньодітну, малодітну. Зараз намітилась тенденція до малодітного типу відтворення населення. З метою регулювання дітонародження різні держави виробляють і проводять у життя демографічну політику. Демографічна політика — це система соціальних заходів, спрямованих на формування бажаної для того чи іншого суспільства свідомої демографічної поведінки населення. Основне питання демографічної політики полягає в тому, як держава може впливати на рішення про народжуваність, які приймаються на рівні сім'ї, з тим щоб їх кінцевий результат відповідав економічним і соціальним потребам суспільства. Нині очевидною є необхідність наукової розробки нової, щодо нових умов, демографічної політики в Україні. Вона, мабуть, повинна стати передусім диференційованою для різних регіонів республіки, завчасно прогнозувати як сприятливі, так і несприятливі тенденції в розвитку демографічної ситуації. Відомо, що з початку 90-х років у нас намітилась тенденція до зменшення населення (чисельність вмираючих перевищила кількість народжуваних). Отже, постає необхідність державного стимулювання народжуваності. В січні 2002р. Президент Л. Кучма підписав указ "Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні". Розробити та затвердити ці "плідні заходи повинен уряд." Це можуть бути, з одного боку, заходи безпосереднього стимулювання народжуваності, зокрема, надання жінкам більш тривалих післяродових відпусток з оплатою та виплата допомоги на дітей та деякі інші заходи, а з другого — заходи опосередкованого стимулювання народжуваності (розвиток соціальної сфери, вдосконалення охорони здоров'я, продаж помешкання в кредит тощо). Виховна функція сім'ї — це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Важливого значення набувають функції, пов'язані із спілкуванням, взаємодопомогою, емоційними відносинами подружжя, батьків і дітей. Створення умов для розвитку особистостей і щастя кожного із подружжя, емоційна підтримка старих батьків і у випадку необхідності догляд за ними, виховання дітей і підлітків — ці функції є однаково важливими як для суспільства, так і для членів сім'ї. Слід підкреслити, що значення функцій, які задовольняють емоційні і соціально-психологічні потреби в сучасній сім'ї зростає. Навіть функції переважно матеріального характеру мають нині помітний емоціональний відтінок. Чим більше розвиваються великі міста з їх напруженим, стрімким ритмом життя, тим важливішу роль відіграє сім'я як свого роду психологічне "сховище" зі своєю особливою, інтимною атмосферою, яка забезпечує людині і кардинальну зміну психологічної обстановки і, відповідно, зняття нервової напруги, що нагромадилась за час виробничої діяльності. Успішне виконання сім'єю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, але й соціальним здоров'ям суспільства. Кризові процеси в розвитку нашої країни не могли не відбитися на функціонуванні сім'ї, особливо на її фінансово-матеріальному забезпеченні. Сучасні тенденції в розвитку сім Ч характеризуються такими соціальними особливостями: 1) Шлюб, який є основою сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка. 2) Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання. 3) Нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов'язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини. 4) Суспільна цінність сім'ї все більше визнається її роллю в примноженні і передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва (у фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо. До специфічних обставин, в яких формується, живе, функціонує сім'я, належать:* місце проживання (регіон, вид поселення); щ. v соціально-класова та етнічна належність;* матеріальне становище;* рівень освіти і культури членів сім'ї;* традиції, цінності, на які орієнтуються у своїх життєвих планах і прагненнях члени сім'ї;* стартова позиція, тобто та моральна й економічна база, на якій будується кожна сім'я і від якої багато в чому залежить її здатність до консолідації, згуртування, інтеграції. За даними перепису 2001р. в Україні налічується понад 17млн. сімей, з яких понад 11млн. — в міських поселеннях і майже 6млн. — в сільській місцевості. Кількість сімей зростає швидше чисельності населення, що відбиває тенденцію до відокремлення молодих сімей і скорочення їх кількості як серед міського, так і сільського населення. Частка сімей з однією дитиною становить 30,4 %, з двома — 49,3 %, з трьома — 7,4 %, багатодітних — 2,9 %, бездітних — 10 %. Нині в Україні переважають прості сім'ї, які у своєму складі мають подружжя з дітьми (будь-якого віку) або без них. На сім'ї такого типу припадає майже 75 %. А от сім'ї, які складаються з двох і більше подружніх пар, становлять лише 4,8 %. Це в основному сім'ї, в яких діти, що одружились, живуть разом з батьками. Значна категорія сімей, у складі яких немає подружньої пари. Процеси етнічної асиміляції приводять до утворення етнічно змішаних сімей, які об'єднують осіб різних національностей. У міських поселеннях, де більше можливостей міжнаціонального спілкування, частка їх майже у три рази більша, ніж на селі. Кінець XX ст. і початок XXI ст. принесли у розвиток сім'ї радикальні зміни, які відбуваються в усьому світі. Це, зокрема:* зменшення кількості розширених сімей та інших груп спорідненості;* загальна тенденція вільно вибирати собі дружину чи чоловіка;* зростання рівня сексуальної свободи, поширення відвертих дошлюбних статевих зносин;* зростання економічної незалежності жінок та активне залучення їх до трудової діяльності і опрацювання рішень сім'ї;* винахід надійних контрацептивних заходів і методів запобігання вагітності, що дозволило відокремити секс від зачаття;* збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом;* збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються;* зменшення середньої тривалості шлюбу, в тому числі і за такої причини як відкладання часу вступу у шлюб;* збільшення кількості розлучень (абсолютне й відносне). Було б помилкою перебільшувати ці тенденції або доходити висновку, що відбувається процес глобального розкладу сучасної сім'ї. Сім'я була і залишається найбільш сталим і гнучким соціальним інститутом, її монополія на регулювання інтимних стосунків, дітонародження і догляд за маленькими дітьми збережеться і в майбутньому. Розлучення стало більш поширеним способом вирішення серйозних конфліктів між подружжям, які існували завжди. Н. Смелзер Найскладнішою соціальною проблемою майже у всіх сучасних суспільствах є проблема розлучень. В Україні протягом року реєструється близько 500 тисяч, в тому числі повторних шлюбів, і понад 200 тисяч розлучень. Пік розлучень припадає на перший — четвертий роки подружнього життя. Соціологи називають низку чинників того, чому розлучення стали таким звичайним явищем:* сьогоднішній шлюб не дуже пов'язується з бажанням зберегти майновий та соціальний статус у процесі їхньої передачі від покоління до покоління;* мірою того як жінки стають матеріально менш залежними, шлюб втрачає свої класичні характеристики необхідного економічного партнерства;* вищий загальний,рівень життя означає, що людям стало значно легше створювати собі окрему домівку у випадку подружньої нелюбові, аніж це було раніше;* розлучення майже перестало нести на собі тавро ганьби, морального осуду;* дедалі більше тенденція оцінювання шлюбу з поглядів рівнів особистого задоволення, яке він дає. Розлучення за будь-яких мотивів — явище з певними соціальними наслідками. Майже в усіх країнах, де воно не заборонено:* підвищується рівень повторних шлюбів;* збільшується кількість сімей з нерідним батьком або мачухою;* більш поширеним явищем стають неповні сім'ї (переважно сім'ї з однією матір'ю). Проте, розлучення — це аж ніяк не віддзеркалення нещастя. Воно є, можливо, невдалим але останнім засобом подолання багаторічного конфлікту, неприязні між подружжям, емоційного напруження в сім'ї. Поширеним і небезпечним для сім'ї є сексуальне скривдження дітей, домашнє насильство. Відкриття сексуального скривдження дітей, яке почалося в Сполучених Штатах, набуло меж міжнародного характеру. Сексуальне скривдження визначається як сексуальний контакт між дитиною й дорослим, у якому дорослий шукає сексуальної втіхи. Щодо сексуального зловживання в родинах, то найчастіше мова йде про кровозмішувальні сексуальні стосунки між батьком і неповнолітньою дочкою або між вітчимом і пасербицею. Але мають місце також зносини дядько - племінниця, брат - сестра, батько - син, мати - дитина. Домашнє насильство — застосування фізичної сили одним із членів родини до іншого або інших. Найпершими об'єктами насильства знову стають діти. Другий широко розповсюджений вид — це насильство чоловіків стосовно жінок, проте буває, що й жінки вдаються до домашнього насильства, спрямованого проти малих дітей та проти своїх чоловіків. Соціологи вказують на такі причини поширення домашнього насильства: 1) це поєднання емоційної напруги та персональної інтимності, характерне для сімейного життя; 2) це те, що чимало виявів насильства в сім'ї люди толерують, а іноді схвалюють. Література 1. Андреев Ю. П. Категория "социальный институт" // Философские науки. — 1984. — M. 2. Антонов И. А. Микросоциология семьи (Методология исследования структур и процессов). — М.: Note Bene, 1998. 3. Гідденс Е. Сім 'я, шлюб і особисте життя /і Соціологія. — К., 1999. 4. Гребеников И. В. Основы семейной жизни. — М., 1991. 5. Ильчиков М. В., Смирнов Б. А. Социология воспитания. — М., 1998. 6. Лейман И. И. Наука как социальный институт. —Л., 1971. 7. Комарова А.І. та ін. Результати соціологічного дослідження "Сучасна сім'я: проблеми, перспективи розвитку" // Уряду України: Президенту, законодавчій, виконавчій владі (Прогнози, пропозиції наукових та практичних працівників). Т.1. — К., 1994. 8. Прибиткова І. М. Основи демографії —К., 1995. 9. Смелзер Н. Семья / Социология. — М.: Феникс, 1994. 10. Якуба О. О. Сім'я як соціальний інститут / Соціологія. — Харків, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (03.08.2016)
Просмотров: 341 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: