РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальна зміна. Соціальний рух - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціальна зміна. Соціальний рух Під терміном зміна прийнято розуміти найбільш загальну форму буття всіх матеріальних об'єктів і духовних явищ, яка пов'язана з частковим або певним пе-ретворенням зовнішніх або внутрішніх форм організації об'єктів, їх місцеперебу-ванням в тій або іншій точці простору, в тому чи іншому інтервалі часу. Якщо рух є зміна взагалі, то він притаманний всім об'єктам природи, бо немає таких об'єктів, які знаходилися б в абсолютному покої і не зазнавали будь-яких змін. Від простого механічного переміщення тіл в просторі до глибинних перетворень в структурі соціума - таким є діапазон змін. Постійно і безперервно від мікрорівня до макрорівня відбуваються багаточисленні зміни. Універсальність зміни стосовно суспільства проявляється в тому, що вона притаманна всім елементам соціальної структури і проявляється на всіх етапах розвитку суспільства. Стосовно поняття розвитку - основної категорії, яка відбиває суть соціальної динаміки, поняття соціальна зміна є своєрідним смис-ловим різновидом, значення якого зростає, коли соціолог здійснює аналіз на мікрорівні, де і відбуваються чисельні види змін. Проблема соціальної зміни була основною для соціології XIX ст. Інтерес до неї був викликаний:* усвідомленням масштабу соціальних наслідків індустріалізації для євро-пейських суспільств;* розумінням значення фундаментальної відмінності між європейськими індус-тріальними і так званими "примітивними суспільствами". Отже, теорія соціальної зміни була направлена на вивчення природи капіталістичного або індустріального суспільства за баченою відсутністю такого розвитку в суспільствах, які стали ча-стиною європейських колоніальних імперій. Така теорія зв'язана з питаннями роз-витку довготривалого і великомасштабного або макророзвитком. Соціологічні підходи до зміни, в особливості ті, що характерні для XIX ст., можуть бути розділені на теорії соціальної еволюції і теорії революції. В першо-му випадку передбачається, що соціальна зміна включає основні стадії розвит-ку, такі як "військове або індустріальне суспільство", через які суспільство про-гресує від простих сільських аграрних форм до більш складних і диференці-йованих індустріально-міських форм. Такого роду теорії розвивались О. Контом, Г. Спенсером і Е. Дюркгеймом. Підхід до аналізу соціальної зміни в межах функціоналізма в деякій мірі залишається залежним від еволюційного погляду, оскільки за таким підходом зміна розглядається як адаптація соціальної систе-ми до оточуючого середовища через процеси диференціації свідомості індивіда і збільшення структурної складності. Теорії революційної соціальної зміни, зокрема засновані на ідеях К. Маркса, підкреслюють значення класового конф-лікту, політичної боротьби і стратегії імперіалізму як основних механізмів фундаментальних структурних змін. Основною відмінністю у підходах до соціальної зміни залишається відмінність між теоріями еволюційними і революційними. Однак ці підходи можна класифікувати інакше, а саме:* виходячи з рівня аналізу ("макро" або "мікро"); * на основі аналізованих факторів, що викликають зміни (ці фактори мо-жуть бути внутрішніми або зовнішніми стосовно до конкретного соціуму, інституту або соціальної групи);* з точки зору причини соціальної зміни (демографічний тиск, класовий конфлікт, зміни у способі виробництва, технологічна інновація або розвиток нових систем ідей і переконань);* на основі рушійних сил зміни (новаторські інтелектуальні еліти, девіанти, робітничий клас);* з точки зору характера соціальної зміни (поступове розповсюдження но-вих цінностей і інститутів або повна руйнація існуючої соціальної системи). Хоча проблема довготривалої структурної зміни все ще розглядається су-часною соціальною наукою, більшість соціологів вважає, що загальна теорія не може бути достатньо визначеною для того, щоб сприяти повноцінному аналізу історичної зміни. Соціологія XX ст. тяжіє до середнього рівня теорії, яка пояснює розвиток окремих інститутів, соціальних груп, культурних оди-ниць або окремих ідей і переконань, а не трансформацію суспільств в цілому. Проблема соціальних змін актуальна для будь-якого суспільства, а тим більше для нашого, де вони набирають все більш динамічного універсального характеру. Враховуючи загальне філософське положення про всезагальний зв'язок і взаємодію об'єктів природи і суспільства, а також діалектику внутрішніх і зовнішніх зв'язків, можна припустити, що зміни також взаємодіють одна з одною. Щодо суспільства, то в ньому діють не локальні, а постійно діючі ланцюги змін, які і готують якісні перетворення в суспільстві і стимулю-ють ного розвиток. В соціології прийнято виділяти такі типи соціальних змін, що впливають на соціальний розвиток:* природні зміни (або зміни в природі), що відіграють неабияку роль в сус-пільному розвитку;* демографічні зміни, які можуть мати приватний, локальний, глобальний характер і суттєво впливати на природу і соціальне середовище;* зміни, що відбуваються у виробничій сфері (від примітивного до індустріального і постіндустріального суспільства), які слугують суспільному прогресу;* зміни, що відбуваються в системі управління (від елементарних форм в сім'ї, до сучасних державних і міжнародних структур);* зміни в соціальній організації (вдосконалюються традиційні зв'язки, вини-кають, завдяки інформації і комунікації, нові зв'язки, нові організації;* зміни в межах соціальної структури (зміни в сім'ї, етнічних, соціально-кла-сових, політичних і т. д. системах);* зміни, які відбуваються в духовній сфері соціального об'єкта. Отже, зміни пронизують всю структуру суспільства, всі його рівні і слугу-ють передумовою соціального розвитку. Важливий вплив на соціальні, соціокультурні зміни здійснюють наукові відкриття та винаходи, або їх симбіоз - "інновація". Відкриття завжди додає щось нове до культури, додає нову рису в запаси знань. Проте відкриття перетво-рюється у фактор соціальної зміни лише тоді, коли воно може бути використано, коли воно стало частиною суспільства або людських відносин. Так, наприклад, відкриття фізіологів і психологів, яке полягає в тому, що чоловіки і жінки мають одинакові інтелектуальні здібності, не змусило більшість чоловіків змінити свої установки стосовно статусу жінок, але зробило можливим відмовитись від пат-ріархальних відносин XIX ст. і знизило ступінь чоловічого детермінування в суспільстві. Жінки наприкінці XX ст. стають прем'єрами, президентами, міністрами, членами парламента і це більше нікого не дивує, стає звичним. Найчастіше соціальні зміни в суспільствах розвиваються через дифузію - роз-повсюдження культурних рис і зразків від групи до групи та їх впровадження. Дифузії діють як всередині суспільств, так і між ними. Методи наукового управ-ління, розроблені американською школою Ф. Тейлора (1856 - 1915 рр.), були впроваджені в інших суспільствах. Дифузія посилюється, коли нові контакти між суспільствами розширюються і навпаки, коли контакти зменшуються, вона послаблюється. Практично всі соціальні зміни (наприклад, нові закони) завжди повинні до-лати опір специфічних установок і цінностей, опір деяких соціальних груп, впроваджуватись через владні структури і нерідко через жорсткий примус. В прийнятті соціальних змін важливу роль відіграє їх сумісність з існуючою культурою. Коли соціальна інновація вступає в конфлікт з існуючою культурою, то можливі декілька наслідків: * інновація просто відкидається суспільством або соціальною групою;* інновація приймається разом з конфліктними рисами, але ці риси час, від часу викликають протест, що робить її прийняття нестійким;* інновація приймається, і закладені в ній конфлікти з існуючою культурою є прихованими і важко усвідомлюються, що викликає загальну напругу в суспільстві, не направлену на дану інновацію. Наприклад, впровадження теле-бачення знаходиться в конфлікті з книгою, театром, традиційною культурою спілкування. Не усвідомлюючи цього, ми просто лаємо цей "проклятий ящик", який віднімає весь наш вільний час. Якщо ж говорити про соціальний ефект інновацій, то немає соціальних змін, які б проходили б непомітно для існуючої культури. Більшість з них створює ефект набагато сильніший, ніж очікують руйнуючі сили, або створює нові куль-турні зразки, нові види соціальних відносин. Багато технічних нововведень, як наприклад, радіо, телебачення, автомобіль, комп'ютер, породили цілі культури. Тема соціальних ефектів інновацій набирає в наш час особливу акту-альність. Сучасне суспільство, будучи гранично динамічним утворенням, по-кликано реагувати на інновації, приймати і засвоювати їх в соціальній, культурній та інших галузях людської діяльності. Соціальний рух Термін соціальний рух означає сукупність форм колективної дії, яка направ-лена на реорганізацію суспільства. Соціальним рухам в цілому не притаманна висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протеста, який базується на специфічних або ж широко пошире-них причинах для незадоволення. Не дивлячись на спробу надати цьому термі-ну точність, кількість рухів, що ним охоплюють, с безмежною. Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціології дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці "Колективна поведінка", визначає соціальний рух як "сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі". Дещо іншу інтерпретацію соціального руху знаходимо у французького соціолога А. Турена (нар. 1928 р.): "Соціальний рух є особливим типом бо-ротьби..., це конфліктна дія, з допомогою якої агенти протилежних класів протистоять один одному в боротьбі за соціальний контроль над культурними орієнтаціями їх товариств... Соціальний рух має, таким чином, два виміри: конфлікт з супротивником і проект соціокультурної орієнтації". Соціальні рухи він називає історичними суб'єктами дії на соціетальному рівні, пропонує образ суспільства як системи дії, в якому об'єктом вивчення стають соціальні рухи (А. Тоигаіпс. 5опо1о§іе с-е Ь'асііоп. Р. 1965. 8. 216). Як бачимо, зміст поняття "соціальна дія" характеризується і як колективна дія, і як соціальна зміна, і як конфліктна взаємодія супротивних груп і класів, і як соціокультурні орієнтації і т. д., в основі яких лежать певні інтереси певних груп. Можна дати таке визначення цьому соціальному рухові. Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріаль-них, так і духовних інтересів, і направлених на соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами. Соціальні рухи, чи бу-дуть вони не усвідомленими чи раціональними, пасивними чи екстремістськими, є особливим різновидом соціальних процесів. Видатні соціологи XIX ст. розглядали соціальні рухи як сукупність зусиль, дій, направлених на підтримку соціальних змін або проти них. Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологіч-ний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиц-ійний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбува-ються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною. Адже один рух може бути лише проміжним етапом для розвитку іншого, одні з них носять екстремістський характер, демонструють прина-лежність до крайніх поглядів і дій, інші ратують за виваженість, помірність у поглядах і діях, одні з них чітко політизовані, інші рішуче заявляють про свою неполітичну направленість. Іноді в соціологічній літературі, особливо західноєвропейській, такі рухи, як економічний, феміністський, чорних, прихильників неортодоксальних релігій-них переконань і практик називають новими соціальними рухами. Про новизну таких соціальних рухів говорять на основі наявності чотирьох їх характеристик:* мети, тобто направленості не стільки на трансформацію соціальних струк-тур, скільки на зміну соціальних і культурних цінностей, особливо тих, які зв'я-зані з індивідуальною автономією:* соціальної бази, коли в основі руху лежать не соціальні класи (що типово для традиційних політичних рухів), а інші групи (наприклад, жінки);* засобів дій - нові соціальні рухи не використовують традиційно політичні засоби впливу на державу, а опираються на масову мобілізацію з метою зміни цінностей і установок (прикладом чого є соціальні дії зелених);* організації - нові соціальні рухи відкидають формальні і бюрократичні способи організації, надаючи перевагу певній гнучкості з метою активного за-лучення нових членів у свої ряди. . Можливо, що відмінність природи нових соціальних рухів від старих дещо перебільшено, оскільки вони стають утягнутими в традиційні політичні про-цеси, що чітко сьогодні проглядається і в соціальній практиці України. Соціологічний аналіз соціальних рухів передбачає поглиблений аналіз ситу-ацій, які сприяють виникненню і розвитку соціальних рухів, консолідації людей, орієнтованих на соціальні зміни. Існує декілька способів вивчення соціальних рухів: локальне вивчення, коли основна увага приділяється внутрішньому змісту руху без врахування факторів зовнішнього середовища; історичне або лонгітюдне вивчення, яке охоплює проблеми зародження і і розвитку соціального руху, передбачає розгляд його внутрішнього змісту за І допомогою різних методів опитування громадської думки; порівняльне вивчення членства в русі, за яким аналізується поведінка як простих, рядових членів рухів, так і їх лідерів, або статистично (у відповідності з їх віком, статтю, політичним і економічним статусом, освітою і т. д.), або за допомогою інтерв'ю і біографічного метода для визначення їх спільних по-чуттів і мотивів поведінки; вивчення рухів за допомогою аналізу їх звітів, промов пропагандистських заяв лідерів. Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Яск-равим прикладом проходження всіх цих стадій є Народний Рух України на чолі з його харизматичним лідером В. Чорноволом, який трагічно загинув в бе-резні 1999 р. Більшість учених-соціологів вважають, що соціальний рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам'ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов, внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути або організації. Основними умовами, сприятливими для появи і розвитку соціальних рухів, є:* культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведін-ки людей. Розробник концепції культурних течій американський соціолог М.Герсковитц визначав їх як процес, в якому "невеликі деформації повільно змінюють характер і форми стилів і способів життєдіяльності людей, але ре-зультат дії цих змін є очевидним". Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвиває нові ідеї про те, яке суспільство їм потрібне і як воно має відноситися до своїх членів. Тривалий розвиток демократичного суспіль-ства - приклад культурних течій. Другий приклад: відхід значної кількості лю-дей від матеріалізму до духовного життя і релігії;* соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність. Раніше діючі правила і норми не вважаються більше корисними і надійними, а колишні цілі здаються недосягненими. В той же час інші правила відсутні, а нові цілі уявляються невартими для зусиль, що витрачаються. Така невизначеність в ситуації, роз'єднаність людей слугують ідеальним середовищем для зародження і розвитку соціальних рухів. Невизначеність норм і цілей частіше викликають соціальні рухи, ніж бідність і злиденність, корупція, соціальна нерівність. В дезорганізованому, нестабільно-му суспільстві, в суспільстві, яке змінюється, як правило, процвітають соці-альні рухи;* соціальна незадоволеність, тобто загальна незадоволеність людей умова-ми життя і системою соціальних відносин в даному суспільстві, яка настає в результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати. Наприклад, коли після розвалу СРСР відкрився залізний занавіс і люди побачили більш високий рівень життя в інших країнах, таке відкриття породило незадоволеність, бо багато людей зрозуміло, що могли б жити у значно ліпших комфортних умовах. Важливою для соціології с також проблема особистісної сприйнятливості до соціальних рухів. В стабільному, високоінтегрованому суспільстві з незначни-ми соціальними напругами, із слабким ступенем відчуження між соціальними групами дуже рідко виникають соціальні рухи і небагато людей цікавляться ними, ставляться до них байдуже. Але в дезорганізованому суспільстві найбільш схильними до соціальних рухів стають маргінальні особистості, гру-пи і особистості, які ізольовані від суспільства - за характером своєї праці менш інтегровані в суспільство (шахтарі, "інтелектуали" - люди вільних про-фесій, моряки та ін.), ті, хто втратив соціальний статус або відчуває загрозу його втрати, ті, хто не зміг влаштувати своє сімейне життя або з різних обставин відсторонений від сімейного життя (члени екстремістських організацій, підпільних рухів) і т. д. Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни мо-жуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціаль-них сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соці-альні рухи здатні сконцентрувати такі сили.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (17.07.2016)
Просмотров: 782 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: