РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальна стратифікація, її системи - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Соціальна стратифікація, її системи Еквівалентом вітчизняної теорії соціаль-ної структури є західна теорія соціальної стратифікації. Термін «стратифікація» (від латинського stratum — прошарок і facere — робити) запозичено з геології, де він означає вертикальне розшарування ґрунтових пластів. У соціології цей термін уперше був викорис-таний П. Сорокіним на означення диференціації певної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Стратифікація — це визнання існування в суспільстві нерівності вертикального роз-шарування, вищих та нижчих прошарків — страт. Страти — це великі сукупності людей, які різняться за своїм становищем у соціальній ієрархії суспільства. Основою утворен-ня страт є природна й соціальна нерівність. Природну нерівність зумовлено різними фізіологічними та психологічними властивос-тями, що їх різні люди мають від природи, з народження (етнічна належність, статево-вікові особливості, родинні зв'язки, фізичні та психологічні особливості тощо). Нерівність, зумовлена природними відмінностями, є первинною формою нерівності, що прояв-ляється й у деяких тварин. У людей вона може стати основою по-яви нерівноправних відносин. Проте головною рисою людського суспільства є соціальна нерівність, зв'язана з відмінностями, зу-мовленими соціальними чинниками: поділом праці (розумова й фізична), укладом життя (міське й сільське), соціальною роллю (інженер, політичний діяч, батько) тощо. Суспільство є не просто диференційованим на окремі групи, воно ще й ієрархізоване. У ньому одні групи мають більше прав, привілеїв і переваг, інші — менше. Така соціальна нерівність при-вносить у життя людей багато несправедливості, тому ця проблема завжди цікавила соціологів. І, якщо те, що основою диференціації є нерівність людей, визнають усі вчені, то щодо визначальних чинників і критеріїв ієрархії їхні погляди не збігаються. Існує бага-то шкіл і парадигм, які по-різному їх тлумачать. Так, марксизм, під впливом якого формувалася вітчизняна соціо-логія, першопричиною нерівності вважає економічний чинник — відносини власності, первинний розподіл матеріальних благ. Са-ме поява приватної власності, на думку марксистів, призвела до соціального розшарування суспільства, появи антагоністичних класів: власників (рабовласники, феодали, буржуазія) та класів, які не володіють власністю, (раби, пролетарі), або мають обме-жене право на власність (селяни). Інтелігенція, за марксистською концепцією — проміжний прошарок. Функціоналізм пояснює нерівність виходячи з диференціації соціальних функцій, виконуваних різними прошарками, класа-ми, спільнотами. Функціонування й розвиток суспільства мож-ливі лише за умови поділу праці, коли кожна соціальна група, клас, спільнота виконують притаманні їм функції. Для нор-мальної життєдіяльності суспільства є необхідним виконання всіх функцій, але деякі з них більш важливі, а інші — менш. На основі ієрархії функцій складається відповідна ієрархія груп, класів, спільнот, що їх виконують. На верхівці ієрархії перебу-вають ті, що управляють, бо саме управлінська функція покли-кана об'єднати, скоординувати, створити умови для виконання всіх інших функцій. Проте, чому якась функція має бути важливішою за інші, коли суспільство як цілісність не може існувати без жодної з функцій, без усієї їх множини; чому той чи той індивід має належати до вищої страти, коли він не бере безпосередньої участі в управлін-ні. Тому Т. Парсонс, визнаючи соціальну ієрархію за необхідний чинник, що забезпечує життєдіяльність соціальної системи, зв'язує її конфігурацію з існуючими в суспільстві цінностями. На його думку, соціальні прошарки розміщуються в ієрархічній по-слідовності залежно від системи цінностей, від уявлення, яке формується в суспільстві щодо кожного з індивідів, соціальних груп, прошарків; змінюються цінності — змінюється й послідов-ність їх розміщення. М. Вебер, крім економічних стратифікаційних критеріїв (від-носини власності, рівень доходів), користується такими критері-ями, як соціальний престиж і належність до певних політичних партій. Соціальний престиж — це надбання індивідом (від на-родження чи завдяки особистим якостям) такого соціального ста-тусу, який дає йому змогу виконувати ту чи ту соціальну роль і посісти певне місце в соціальній ієрархії (наприклад, мати відпо-відні знання й уміння, щоб бути викладачем). Місце соціального статусу в ієрархічній структурі суспільства ви-значається регулятивною нормативно-ціннісною системою. На пев-них щаблях ієрархії перебувають ті, чий статус відповідає чинним у суспільстві нормам і законам, а також сформованим у свідомості людей уявленням про відповідну значущість їхнього титулу, фаху. Чіткіше критерії стратифікації визначив П. Сорокін. Він на-голошував, що в суспільстві наявні три основні форми стратифі-кації: економічна, професійна, політична. Пізніше соціологи збільшили кількість критеріїв (зокрема додали рівень освіти). У теорії соціальної дії наявну в суспільстві велику різноманіт-ність соціально-диференційних ознак Т. Парсонс спробував об'єднати в такі універсальні критерії соціальної стратифікації: якісні характеристики людей — відповідальність, компе-тентність та ін.; виконувані ролі — численні різновиди професійно-трудової діяльності; володіння власністю — матеріальними й духовними ціннос-тями, привілеями, культурними надбаннями тощо. На різних етапах суспільного розвитку за соціально-диференційні критерії бралися різні ознаки. У ранній період більше користувались якісними характеристиками, у сучасному індуст-ріальному суспільстві — професійно-трудовими. Що стосується ознак власності, то вони були важливими завжди. Отже, страта — це соціальний прошарок, група людей, об'єднаних якоюсь спільною соціальною ознакою. У теоріях стратифікації вирізняється одномірна стратифіка-ція — вичленення страт, що здійснюється на основі якогось од-ного критерію, і багатомірна стратифікація, що здійснюється на основі багатьох критеріїв: доходу, багатства, влади, престиж-ності професії, освіти, типу житла тощо. Дохід — кількість грошових надходжень сім'ї чи індивіда (зарплата, пенсії, допомога, гонорари, відрахування від прибут-ку, аліменти тощо) за певний час: місяць, рік. Доходи витрача-ються на підтримування життя індивіда та його сім'ї, а залишки їх нагромаджуються й перетворюються на багатство у вигляді грошей, рухомого чи нерухомого майна. Багатство може пере-даватися в спадщину, а отже, його можна мати не працюючи, а тому багаті можуть працювати, а можуть не працювати. Бідні ж мусять працювати, бо заробітна плата для них є основним дже-релом доходів. Влада, за М. Вебером, проявляється в здатності й можливості для індивіда чи групи нав'язувати свою волю, діяти на інших лю-дей незалежно від їх згоди чи незгоди на це. Влада інституалізована, її захищає закон. Конституцією передбачається розмежування політичної, економічної, виконавчої і судової влади (див. рис). Види влади Можновладці мають привілеї і доступ до соціальних благ, можливість приймати життєво важливі рішення, закони, котрі, як правило, вигідні тим, хто при владі. Люди, які мають економічну, політичну й релігійну владу, становлять еліту суспільства, котра визначає внутрішню й зовнішню державну політику, зважаючи при цьому передовсім на власні інтереси. У інших верств насе-лення такої можливості немає. Одним із критеріїв стратифікації є престижність професії — порівняльна оцінка спільнотою чи групою і її членами значущос-ті певної професії, виду занять. Престиж (фр. prestige — авто-ритет, повага) — громадська оцінка суспільної вагомості індиві-да, соціальної групи, професійної категорії тощо. (Професія лікаря престижніша за професію інженера, професія інженера престижніша за професію прибиральниці.) Усі професії, види занять, посади можна ранжирувати за рів-нем їхньої престижності, утворивши шкалу престижу. У США постійно, починаючи з 1947 року, за допомогою спеціальних методів (вивчення громадської думки, порівняння різних про-фесій, аналізу статистичних даних) вивчається динаміка прес-тижності професій. Отже, доходи, влада, престижність профе-сії, освіта визначають соціальне становище людини в сус-пільстві, її соціально-економічний стан. Цей показник є уза-гальненим критерієм стратифікації й характеризує, власне, рі-зницю в якості і стилі життя. За розглянутими критеріями соціологи типологізують соці-альну стратифікацію на: економічну (за рівнем багатства й доходів); політичну (за рівнем доступу до політичної влади, за рангом посади); освітню (за рівнем освіти); професійну (за престижністю професії). Кожну із цих страт можна зобразити у вигляді вертикальної ви-мірювальної шкали, де в економічній стратифікації окремими по-ділками позначено суму доходу за місяць чи рік, у політичній — ранг посади, в освітній — кількість років навчання, у професійній — престижність професії. Вишикувавши в один ряд усі чотири шкали і позначивши на них місце, яке посідає конкретна людина, а потім з'єднавши всі позначки, отримаємо стратифікаційний профіль для конкретно-го індивіда, соціальної групи чи виду занять. На Заході найчастіше користуються семирівневою вертикаль-ною стратифікацією: 1) вищий клас професіоналів, адміністраторів; 2) технічні спеціалісти середнього рівня; 3) комерсанти; 4) дрібна буржуазія; 5) техніки і робітники, що виконують управлінські функції; 6) кваліфіковані робітники; 7) некваліфіковані робітники. Позначок на кожній вертикалі, що відповідає певному про-шарку, можна зробити безліч, але це ускладнить процедуру і ма-ло що дасть для пояснення стратифікаційної структури. Тому, на думку російського соціолога О. Ефендієва, досліджуючи соці-альну ієрархію суспільства в цілому, достатньо виділити три ос-новні рівні: вищий, середній і нижчий. Люди, що належать до вищого рівня за одним критерієм, здебільшого стоятимуть на цьому самому рівні й за іншими критеріями. Багаті, як правило, обіймають найпрестижніші посади, у них високий рівень освіти і великий обсяг владних повноважень, висо-кі доходи. їх називають елітою суспільства. Це керівники держави, політичні діячі, бізнесмени, відомі діячі мистецтв. До заможних прошарків, що з них складається середній клас, можна віднести лікарів, викладачів, кваліфікованих робітників, службовців. До найнижчого прошарку належать некваліфіковані робітники, безробітні, деякі категорії пенсіонерів тощо. Розподіл населення за такими рівнями враховує в основному всі критерії нерівності. При цьому соціальна значущість кожного з рівнів визначається поширеними в суспільстві цінностями, нор-мами, установками, тобто регулятивною ціннісно-нормативною системою. У сучасному західному суспільстві пріоритетнішими є економічні критерії, у колишньому радянському суспільстві пе-реважали критерії політичні. Соціальна стратифікація якісно й кількісно різниться в усіх суспільствах і за всіх часів.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (14.07.2016)
Просмотров: 272 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: