РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА У СФЕРІ ДОЗВІЛЛЯ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ - Соціологія - Реферати - Каталог статей

СОЦІАЛЬНА ПЕДАГОГІКА У СФЕРІ ДОЗВІЛЛЯ: ПОСТАНОВКА ПРОБЛЕМИ Розглядаються проблеми взаемозв'язку соціальної педагогіки та сфери дозвілля, ступінь дослідженості взаємовпливу дозвіллєвої діяльності і соціального розвитку особистості, використання дозвілля як ефективного засобу для вирішення соціально-педагогічних завдань. Ключові слова: соціальна педагогіка, сфера дозвілля, вільний час, дозвіллєва діяльність. Рассматриваются проблемы взаимосвязи социальной педагогики и сфергы досуга, степень исследованности взамовлияния досуговой деятельности и социального развития личности, использования досуга как эффективного средства для решения социально-педагогических задач. Ключевые слова: социальная педагогика, сфера досуга, свободное время, досуговая деятельность. The article reveals the problem of conection of social pedagogic and the sphere of recreation, level of researchnes of mutual influence of recreation activities and person's social development, the usage of recreation as an effective way of solving social-pedagogical tasks. Key words: social pedagogic, recreation sphere, free time, recreation activities. Вільний вибір вільної людини за будь-яких часів був важливою цінністю соціального існування. Суспільні умови зазвичай диктували вибір діяльності, але завжди залишався час, коли людина прагнула бути самою собою, обирати заняття на власний розсуд – це сфера дозвілля. Нині існування особистості відбувається в стрімкому, динамічному, неоднозначному сучасному світі, її розвиток має змістовну соціальну складову, яка суттєво впливає на соціальну стабільність. Однак мінливість, обмеженість часу, його беззмістовне проводження іноді викликають дисгармонію, що призводить до соціальної нестабільності. Тому сучасну педагогіку, зокрема соціальну її галузь, цікавить розвиток особистості у сфері дозвілля, адже саме в дозвіллєвій сфері людина самореалізується та саморозвивається. Через сферу дозвілля уможливлюється зміцнення соціальних відносин і тому дозвілля набуває міцного потенціалу як засіб соціального виховання. Це актуально в нашу добу глобалізації та інформатизації, коли людина іноді відмежовується від оточення, занурюється у власне життя та проблеми, що може загрожувати консолідації суспільного життя, призводити до втрати соціальної активності особистістю, яка не завжди може вдало організувати навіть власний вільний час. Актуальності додає те, що в сучасному світі затребувана творча особистість, яка вихована на загальнолюдських цінностях, зокрема через залучення до культурних надбань людства у сфері дозвілля, котра в умовах нестабільності може знаходити нестандартні рішення, здатна вести за собою спільноту до суспільного прогресу. Таким чином, сфера дозвілля та соціальна педагогіка безперечно пов'язані між собою. Про це свідчать наукові праці в галузі педагогіки, соціології, філософії, соціальної педагогіки: Р. Азарової, А. Воловика, Дулікова, Т. Кисельової, Р. Костецьки, В. Пічі, І. Петрової, В. Пономарьо- ва, Б. Тітова, В. Туєва, Д. Шамсутдінової та ін. Важливість дослідження процесів соціального розвитку особистості засобами дозвіллєвої діяльності доводять також учені, які вирішували специфічні соціально-педагогічні проблеми: В. Гладиліна, Т. Гончар, О. Гончарова, О. Диба, Т. Зрєлова, Ю. Клейберг, Г. Колик, С. Лаврецова, Ю. Моздокова, Л. Сайкіна, А. Фатов, Цюлюпа та ін. Однак залишаються недослідженими методологічні та теоретичні основи взаємозв'язку соціальної педагогіки і сфери дозвілля, що відбивається на прогнозуванні та реалізації практичної соціально-педагогічної діяльності засобами дозвілля. Отже, метою публікації є аналіз стану вивченості соціально-педагогічних аспектів дозвіллєвої діяльності, визначення перспектив подальшого дослідження соціально-педагогічного потенціалу відповідної галузі. Для змістовного аналізу необхідно навести основні термінологічні орієнтири, які мають суттєве відношення до вказаної проблематики. У сучасній науковій літературі трапляються поняття «вільний час» та «дозвілля», які подекуди ототожнюються, а також «дозвіллєва діяльність», «культурно-дозвіллєва діяльність», «сфера дозвілля», «культура дозвілля» та ін. Дійсно, сфера дозвілля може вимірюватися часовим критерієм, однак, не тільки. І тому очевидно, що вільний час та дозвілля різняться між собою, вільний час при цьому – ємніше поняття, певний часовий вимір дозвілля. Ми підтримуємо думку про те, що «вільний час можна визначити як частину соціального часу, вивільнену працею від неодмінних справ, яка є сферою вільної діяльності людей, зумовленою всією сукупністю соціальних відносин певного суспільства і рівнем духовного розвитку кожної особи» [6, 26]. Нам імпонують у цьому визначенні такі наголоси, що у сфері вільного часу особистість самостійно виявляє свої уподобання щодо вибору діяльності, який зумовлений рівнем духовного розвитку людини, тобто спрямований ціннісними потребами, а також те, що вільний час має безпосереднє відношення до соціальних умов буття суспільства, тобто може позначатися на сфері соціального розвитку, консолідації та стабільності. Зміст вільного часу виражається через поняття «дозвілля». Відтак, дозвілля є змістовною складовою вільного часу людини, групи, суспільства в цілому, яка використовується для відновлення і розвитку фізичних та духовних сил. Принципово важливо, що вільний час може бути змістовно різним. Людина на свій розсуд, добровільно обирає дозвіллєві заняття відповідно до власних цінностей. Формами дозвілля можуть бути постійні застілля зі зловживанням алкоголем чи іншими речовинами, захоплення псевдокультурою чи участь в екстремістському агресивному угрупованні, безконтрольне користування комп'ютером та Інтернетом (що призводить до адиктивної залежної поведінки). І це також вибір людини, який є руйнівним не тільки для неї, але й для інших людей, соціального простору загалом. Власні уподобання є проявом потреб особистості, що реалізуються в дозвіллєвій діяльності, яка являє собою вибір у дії, відповідно до інтересів і непримусової мотивації людини. Вільний вибір діяльності уможливлює аналіз змісту дозвілля як «свободу для.», але не «свободу від.» правил соціального життя. Особистість, яка обрала свободу для творчої, зокрема соціальної самореалізації, тобто засвоїла цінності культури на досить високому рівні, стає суб'єктом культурно-дозвіллєвої діяльності. Отже, поняття «вільний час», «сфера дозвілля», «дозвіллєва діяльність» не можуть сповна пояснити сутність та рівень розвитку особистості у сфері дозвілля. Необхідно також аналізувати поняття «культурно-дозвіллєва діяльність» та «культура дозвілля». З цього приводу зазначимо, що культурно-дозвіллєва діяльність постає як засіб формування в особистості індивідуально та соціально значущих якостей, які сприяють діяльнісному, непримусовому та творчому засвоєнню й розвиткові культурних цінностей, духовному збагаченню. Тобто культур- но-дозвіллєва діяльність характеризує постійний рух особистості на шляху ціннісного вдосконалення себе й соціуму. Термін «культура дозвілля» менш динамічний, але характеризує рівень розвитку особистості як суб'єкта змістовного дозвілля. Зауважимо, що культура дозвілля може стосуватися не тільки особистості, але й соціуму, оскільки організація, інфраструктура, традиції, економічне підґрунтя дозвіллєвої сфери також можуть по-різному відбиватися на структурі дозвілля. На наш погляд, обґрунтованою є інтеграція соціальної педагогіки та дозвіллєвої сфери. Підтвердження цьому знаходимо в доробках сучасних учених (В. Дуліков, Т. Вдовенко), які аналізують зарубіжний досвід соціальної роботи як складову соціально-культурної діяльності та засіб вирішення певних соціальних проблем. Дуліков В. зазначає, що «соціальна робота має допомагати людині не тільки в традиційних сферах, але й у культурі, зрозуміло, що тут збігаються інтереси соціальних працівників, соціальних педагогів та організаторів дозвіллєво-рекреаційної або культурно-дозвіл- лєвої сфери. Помітно, що напрями їх діяльності збігаються чи перехрещуються» [4]. На наш погляд, автор дещо ототожнює соціальну роботу та соціальну педагогіку, однак, для англомовних країн це не є помилкою, оскільки там інтенсивно розвивається саме соціальна робота. Нас усе ж цікавить саме сфера виховання, зокрема соціального, засобами дозвілля, яке є складовою соціально-культурної діяльності. Погоджуємося з А. Рижановою, що в умовах сучасного соціуму, який глобалізується, «йдеться про потребу формування ... нового типу особи – «людини культури» [5, с. 191]. Очевидно, що така людина стане авангардом соціального розвитку, але для цього вона повинна мати високий рівень культури дозвілля. Цього неможливо досягти завдяки соціальній роботі у сфері дозвілля, необхідна саме соціальна педагогіка як фактор формування духовності особистості. На нашу думку, саме у сфері дозвілля людина може бути творцем, зокрема і соціального життя. Таким чином, дозвіллєва сфера – це сфера соціального буття, що вимірюється зокрема часовим критерієм, в якій особистість здійснює власний вибір, визначається щодо культурних уподобань. Сфера дозвілля надає можливість вільного вибору. Від того, якою діяльністю вона заповнена, залежать розвиток людини, реалізація її творчого потенціалу та соціальної активності. Отже, соціальна педагогіка дозвіллєвої сфери має бути механізмом соціальної реалізації особистості, профілактики негативних явищ у соціальному середовищі, педагогізації соціального простору, долучення особистості до соціуму. Можна сказати, що сфера дозвілля вимірюється соціально-педагогічними категоріями, а соціальна педагогіка не може обійтися без дозвілля, як однієї зі складових соціокультурного життя (оскільки соціальна педагогіка виявляє виховний потенціал усіх сфер суспільного буття, різноманітних соціальних інститутів та явищ, інтегрує їх і спрямовує на соціальний розвиток особистості, соціуму, підсилює, підвищує соціально виховний позитивний вплив та нейтралізує негативний). Таке розуміння уможливлює аналіз соціально-педагогічних проблем, пов'язаних з дозвіл- лєвою діяльністю. Узагальнюючи соціально-педагогічну проблематику у сфері дозвілля, яка привертає увагу науковців, можна зазначити, що існують певні напрями розвитку наукового знання. Учені, котрі вивчають соціокультурну діяльність, зокрема дозвіллєву сферу, звертаються до корекції поведінки; соціальної інтеграції та соціокультурної реабілітації людей з особливими потребами, формування їхньої життєвої стійкості; стимулювання особистості до активності; розвитку соціальної активності; профілактики екстремізму; самоствердження та самовиявлення особистості; адаптації дітей з порушеннями розвитку; профілактики деструктивної поведінки та явищ; професійної адаптації молодих інвалідів; формування морально-етичної культури; подолання деривації; соціально-культурної реабілітації інвалідів. Зауважимо, що дозвілля в цих дослідженнях є засобом, сферою, процесом, фактором, здатними прискорити вирішення проблеми. Суттєвим є те, що соціально-педагогічна специфіка наукових доробок стосується тих соціальних інституцій, які пов'язані з дозвіллєвою сферою. Це: сімейне дозвілля; центри дитячої та юнацької творчості; територіальна громада як інститут соціального виховання; клубні установи, зокрема сільські та за місцем проживання; притулки; парки культури і відпочинку; сучасне місто, школа. Отже, кількість, призначення закладів і суспільних утворень тільки підтверджують тезу про педагогізацію соціального середовища через організацію дозвілля. Зв'язок соціальної педагогіки та сфери дозвілля підкреслюють сфери життєдіяльності, що можуть впливати на соціальний розвиток особистості. Це – анімація, туризм, благодійність, соціальна робота, та як засоби українська народна педагогіка, масова культура тощо. Цей перелік можна продовжити. З огляду на те, які особистісні та соціальні прояви формуються в людини в процесі дозвіллєвої діяльності, можна зауважити, що вчених здебільшого цікавлять культура дозвілля, зокрема корпоративного, комунікативна культура, культура вільного часу, культурно-інформаційні потреби, дозвіллєва культура, креативність, ігрова культура дозвілля, здоровий спосіб життя, оптимізація добровільної діяльності студентства тощо. Серед об'єктів дозвіллєвої діяльності наразі визнаються: люди похилого віку, студентська молодь, сім'я, люди з особливими потребами, люди зрілого віку, люди певної професії (підприємці), молодші школярі, особи юнацького віку, підлітки, старшокласники, українська діаспора, міська та сільська молодь тощо. Тобто через дозвіллєву сферу досліджується особистість упродовж життєвого шляху, незалежно від специфічних ознак розвитку. Виникають новітні тенденції в доробках учених, які зумовлені тим, що нині формується інформаційний соціальний простір. У зв'язку з цим учених цікавлять тенденції корпоративного дозвілля, інформаційна культура в дозвіллі, інноваційні форми і методи дозвіллєвої діяльності, які також необхідно досліджувати та виявляти виховний, соціально-педагогічний потенціал. Для характеристики соціально-педагогічних проблем у сфері дозвілля доцільно інфраструктуру дозвілля умовно поділити на ті заклади, що пасивно чи активно супроводжують процес соціалізації. До перших належать театри, виставки, філармонії, музеї, цирки, галереї, бібліотеки тощо. Але зауважимо, що відвідування таких закладів потребує певної активності особистості, яка зумовлена необхідністю здійснити вибір відповідно до власних уподобань, докласти зусиль, щоб потрапити в заклад культури. Якісно більшої активності потребують заклади, де особистість виявляє свої творчі та соціальні нахили – студії, гуртки, будинки творчості, самодіяльні колективи, аматорські театри, об'єднання тощо. З урахуванням цього, актуальною проблемою соціальної педагогіки можна назвати таку: інтенсивне залучення людини до «пасивних» закладів, підвищення якості та доступності культурно-дозвіллєвої діяльності в «активних» закладах дозвіл- лєвої сфери. Соціально-педагогічні проблеми дозвіллєвої діяльності стосовно особистості можна класифікувати, на нашу думку, за деякими ознаками. Наприклад, за віком особистості визначаємо три періоди. Перший – вік від дошкільного до 18-20 років. Саме в цей період індивід має адаптуватися до цінностей культури, засвоїти їх, створити ціннісне підґрунтя для подальшого розвитку. Другий – вік молодої та зрілої людини від 20 до 55 років. У цей період людина має засвоїти якнайбільше цінностей культури, долучитися до її новітніх здобутків, творчо самореалізовуватися, виявляти власний культурний потенціал. Третій вік від 55 років – це вік плідної трансляції вже засвоєних цінностей, вік творчості, гармонії соціального існування у сфері культури. Але здебільшого кожна вікова група має специфічні проблеми, що стосуються соціальної педагогіки. Наприклад, у першому віці, коли необхідне інтенсивне залучення до культурних цінностей, перед особистістю постає проблема неможливості доступу до деяких закладів. Майже відсутні музеї для дітей молодшого віку, «дитячі» екскурсії до «дорослих» музеїв. Правила відвідування обмежують таку органічну дитячу цікавість («не бігати», «не торкатися», «не брати руками» тощо). Експозиції здебільшого односто- ронньо висвітлюють сфери буття: бракує музеїв та виставок, що презентували б не тільки сферу мистецтва, а й економічне, соціальне, політичне життя тощо. Часто спостерігається необізнаність батьків щодо необхідності залучення дітей до культурно-дозвіллєвої діяльності. Однак проблеми дозвілля цієї вікової категорії вивчають у соціальній педагогіці досить ґрунтовно. Т. Алєксєєнко серед основних тенденцій соціалізації особистості учня називає збіднення дозвіллєвої сфери дітей і молоді. Вона зазначає, що «найпоширенішими є: для дошкільників – участь у сімейному дозвіллі, некерований перегляд програм ТБ; для молодших школярів – некерований перегляд програм ТБ, спілкування з ровесниками; для підлітків – спілкування в групах за інтересами, слухання популярної музики, беззмістовне гуртування і пошук пригод, комп'ютерні ігри; для старшокласників – комп'ютерні захоплення, спілкування зі значимими людьми, читання (більше – навчальної літератури), музика, вивчення іноземних мов, спорт» [1, с. 9]. Визнаючи розвивальну сутність організованого дозвілля в цьому віці, І. Бєлецька, Т. Гаміна зазначають, що «організоване дозвілля відкриває світ духовно значущого дозвілля вітчизняної культури, надає можливість відчувати себе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та подальшому житті, долучати до творчості, зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітками, учнями, батьками» [2, 33]. У другому віці серед соціально-педагогічних проблем можна назвати брак вільного часу, проведення дозвілля одноманітно, без докладання творчих зусиль. Незважаючи на те, що культурно-дозвіллєві заклади зорієнтовані здебільшого саме на цю вікову категорію, необхідно створювати умови для залучення до новітніх досягнень у сфері культури, усвідомлення власної нереалізованості в дозвіллєвій сфері, зокрема і через процес соціального виховання в цьому віці. Суттєві проблеми супроводжують соціальне життя людей третього віку – вони опиняються в ситуації, коли стає можливою маргіналізація та порушення соціальних зв'язків особистості. Сфера дозвілля також стає неоднозначною – маючи дійсно багато вільного часу, заповнити його складно через недоступність (просторову, матеріальну, статусну) багатьох дозвіллєвих установ. Функція закладів культури полягає в допомозі особистості третього віку не обмежитися суто біологічним існуванням після відходу від активного соціального життя, активізувати емоційно-чуттєву, інтелектуальну сферу людини. Соціально-педагогічні проблеми у сфері дозвілля можна класифікувати не тільки за віком особистості, а й за якістю дозвіллєвої діяльності. Якість дозвілля вдало презентована в педагогічній моделі А. Ф. Воловика та В. А. Воловика [3]. Автори класифікують дозвіллєву діяльність від пасивного споживацтва через творчість до екстеріоризації. На цих трьох рівнях існують проміжні сходинки, які відбивають рух дозвіллєвої діяльності на вищий рівень. Саме в цьому русі полягає, на думку дослідників, педагогічний потенціал дозвілля. Можемо додати, що вбачаємо в цій моделі суттєвий соціально-педагогічний аспект, оскільки на кожному рівні існує спільна просоціальна діяльність (творчість у групі, спорт, туризм), а на рівні екстеріоризації – організація дозвілля інших людей – така діяльність сягає високого рівня, коли людина стає суб'єктом дозвілля з високим рівнем відповідної культури. Ще одна класифікаційна ознака – за кількістю дозвіллєвого часу. Відомо, що вчених хвилює соціальна нерівність різних соціально-демографічних груп у культурно-дозвіллєвій сфері: дітей, підлітків, людей похилого віку, жінок, осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями. Очевидно, що брак вільного часу певних категорій населення тільки підвищує його цінність для розвитку особистості. Класифікувати дозвіллєву діяльність можна також за ознакою її соціальної спрямованості. Якщо взяти до уваги види дозвіллєвої діяльності, які вказуються фахівцями: спілкування; спортивно-оздоровча діяльність; ігри та відпочинок; розважальна діяльність; інтелектуально-пізнавальна діяльність; художня, технічна творчість; прикладна діяльність; суспільно- активна діяльність (у межах суспільних об'єднань, організацій, благодійної діяльності, взаємодопомоги) тощо [7], помітно, що серед них наявний особливий напрям соціально-педагогічної спрямованості. Це стосується саме об'єднань громадян для вирішення соціальних проблем, реалізації взаємодопомоги у сфері дозвілля, хоча інші види зазначеної діяльності також мають позитивний соціальний ефект. На нашу думку, доцільна класифікація за соціально-творчим показником, яка відбиватиме рівень соціальної активності особистості та груп у сфері дозвілля. Отже, сфера вільного часу та дозвілля особистості й соціальної спільноти неоднозначна і потребує ретельного дослідження, оскільки має суттєвий соціально-педагогічний потенціал. Таким чином, дослідивши ступінь вивчення взаємозв'язку соціальної педагогіки і сфери дозвілля, можна зауважити, що існують проблемні питання, вирішення яких може сприяти розвиткові соціально-педагогічної науки й практики, але головне, що дослідження цих аспектів соціальної дійсності сприятиме позитивному соціальному розвиткові особистості і соціуму. Це стосується визначення термінологічної бази, узагальнення передового досвіду, вироблення концептуальних засад застосування дозвілля як засобу соціально-педагогічної діяльності, вивчення специфіки дозвіллєвої діяльності залежно від віку особистості, групової належності, якості та кількості вільного часу. Відтак, необхідним є дослідження теоретико-методологічного підґрунтя взаємозв'язку соціальної педагогіки і сфери дозвілля, що й буде перспективою подальшої наукової розвідки в цьому напрямі.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (02.08.2016)
Просмотров: 441 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: