РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Соціальна діяльність і структура - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План Вступ. 1. Сучасна структура і види соціальної діяльності 2. Соціальна структура Висновок. Використана література. Вступ Будь-яка соціальна діяльність може бути представлена у вигляді ланцюга певних процедур і операцій. їх ідентифікація і розташування в продуманому, раціональному порядку може виявитися саме тією системою, яка підвищує ефективність і розробкою якої зайняті праксеологи, логіки, управлінці, соціологи та ін. Необхідність створення такої диктується, крім іманентних вимог ефективності, ще й важливими методологічними міркуваннями. В наші дні метод вивчення будь-яких аспектів життя з погляду діяльності став одним з провідних. Евристичний характер діяльнісного підходу проявився під час аналізу цілого ряду наукових проблем, таких, наприклад, як виникнення і сутність пізнання, природа і діяльність людини, оптимізація навчально-виховного процесу та ін. Він став традиційним і дав позитивні результати в психології. За його допомогою не тільки розкрито зміст категорії діяльності в психології, вироблено загальну модель процесу, але й переконливо доведено, що діяльність, будучи основою існування й розвитку особистості, справляє вирішальний вплив на її формування. До суттєвих вад даного підходу можна віднести те, що дослідження зазвичай обмежуються вивченням особистості і її поведінки. Насправді ж категорія «діяльність» має ключове значення при глобальному аналізі історичного процесу, закони якого є не що інше як закони функціонування і розвитку суспільно організованої діяльності. Отже, щоб зрозуміти історію, механізм її розвитку, потрібно осмислити зміст соціальної діяльності, цієї суттєвої ознаки, що відрізняє людей від тварин. У ній проявляється активне, творче ставлення людини до навколишнього середовища, природи, до суспільної реальності; через діяльність вона практично виражає своє незадоволення дійсністю і перетворює її відповідно до наперед сформульованих цілей та ідеалів. 1. Сучасна структура і види соціальної діяльності Праксеологія (лат.) — галузь наукових досліджень, яка вивчає умови і методи правильної, ефективної і раціональної людської діяльності. Мотиви діяльності визначені всіма смисловими зв'язками, типом спілкування і світом людей, тому вони завжди мають суб'єктивний характер. Сучасна концепція діяльності виходить із того, що визнається необхідність активності суб'єкта під час практичного й теоретичного відтворення дійсності. І в матеріальному, і в духовному виробництві особисті якості, професійна компетентність, глибина мислення, а також моральне обличчя особистості справляють суттєвий вплив на його перебіг і результати. Діяльність — і індивідуальна, і групова — має складну структуру. Сам цей процес можна уявити як сукупність процедур і операцій. Тим часом саме це й відображає технологія. Групова (виробнича) діяльність, у плані охоплення дійсності, не тільки ширша, ніж індивідуальна, але й складніша за структурою. Люди не просто діють разом, а спільно реалізують свій творчий потенціал. Між ними встановлюються певні суспільні стосунки, серед яких вирішальна роль належить виробничим. Активне ставлення до природи і соціальної дійсності формується й реалізується під впливом об'єктивних законів історичного процесу. Найбільш значущим видається тут вплив діалектично взаємопов'язаних відносин між об'єктивними законами і суб'єктивним фактором. Хоча людська діяльність у будь-якому суспільстві має свідомий характер, однак невідповідність суб'єктивних цілей об'єктивним законам деформує цей процес, внаслідок чого не завжди реалізується ланцюжок «мета — засоби — результат». Потреба, що зароджується в якомусь соціальному перетворенні, саме через суб'єктивний фактор трансформується в усвідомлений мотив діяльності мільйонів. Суб'єктивний компонент входить до складу мети і технології соціальної діяльності. Велику роль у такій трансформації відіграють ідеї тих людей, які змогли глибоко осмислити історичний процес, які бачать далі від інших і активніше від інших прагнуть до перетворення соціального життя або окремих його сфер. Образ майбутнього, створений в ідеальних уявленнях окремих особистостей, має важливе значення в усій соціальній діяльності, різноманітній за своїми конкретними проявами, за цільовими функціями, за характером і результатами. Різноманіття — закон розвитку суспільства. В умовах нинішніх революційних змін у світі одні види соціальної діяльності відмирають, поступаючись дорогою новим, інші змінюються. Відбувається закономірний процес спеціалізації людської діяльності, і разом з тим іде інтеграція різнорідних у минулому її видів у систему внутрішньо не зв'язаних процедур і операцій. Характерним прикладом тут може бути взаємопроникнення науково-теоретичної і практичної діяльності, а в результаті — створення єдиного соціально-перетворювального початку життя. Незважаючи на різноманітність видів соціальної діяльності, що зростає, технологічну модель, що узагальнює, в жодному разі не можна вважати «прокрустовим ложем» або інтерпретувати як кантівський імператив. її значення швидше методологічне, ніж безпосередньо практичне: вона накреслює лише в загальному плані, як організувати і зробити ефективною соціальну діяльність. Практичне створення такої технології можливе, бо кожний конкретний вид діяльності втілює в собі її всеохопні, універсальні ознаки і може бути пояснений лише на їхній основі. Справді, наукова розробка технології соціальної діяльності можлива лише з урахуванням своєрідності форм, рівнів найрізноманітніших детермінаційних зв'язків і взаємин, соціальної сутності і природи об'єктів, які формуються, що, передусім, і визначає саму організацію діяльності людини. Щоб діяльність дістала право називатися технологією, вона мусила бути свідомо і планомірно «розчленована» на елементи, що реалізуються у певній послідовності. Водночас можна вирізнити декілька процедур: 1) визначення мети, реалізованої внаслідок застосування даної технології; 2) побудова системи критеріїв для вибору можливих варіантів; 3) позначення кола можливих варіантів; 4) вибір оптимального варіанта; 5) впровадження обраного варіанта. М. Марков пропонує розглядати технологію соціальної діяльності у двох аспектах: «як систему знань про організацію діяльності, пов'язану з виконанням етапів, операцій, методів, дій і т. ін. з формування суспільних явищ, і як технологізацію цих знань у процесі діяльності, яка виражається в трудових діях людей, що відповідають вимогам конкретних, специфічних соціальних структур». В. Афанасьев, зазначаючи, що соціальна технологія є специфічним посередником між процесами, що проходять об'єктивно, і суб'єктивною діяльністю людей, органічно пов'язує її з соціальним управлінням, в якому їй належить «своє місце», — забезпечення дії всього механізму соціального управління. Інакше кажучи, в ній реалізується «переведення об'єктивних законів у механізм соціального управління, тобто «переклад» абстрактної мови науки, що відображає об'єктивні закони розвитку суспільства, на конкретну мову рішень, нормативів, розпоряджень, які регламентують, стимулюють людей на найкращі досягнення поставлених цілей». Таким чином, у процесі усталеного розвитку суспільства слід добиватися ефективної віддачі всього комплексу: структури, функцій, технологій. Тим часом на практиці докладно і всебічно описано тільки два перші компоненти; що стосується технології, то вона ще не проявилася належним чином. Тому при розробці кожної соціально-економічної проблеми слід продовжувати діяльність з проектування і впровадження науково обгрунтованих технологій управління. Тільки при виконанні цієї умови реформи відповідатимуть своїм цільовим функціям, а їх механізми діятимуть високоефективно. Розробка технології соціальної діяльності передбачає всебічне знання структури людської діяльності, яку, як показує науковий аналіз, правомірно розглядати в діалектичній єдності двох сторін: об'єктивної і суб'єктивної. Суб'єктивна представлена дією природних органів людини, прийомами праці; об'єктивна (предметна) — це сукупність об'єктів і їхніх взаємодій, що складаються під час того або іншого діяльнісного акту. Дуже важливо знати особливості і основні закономірності розвитку людської діяльності: як втягуваних у тривалий процес об'єктів, їх специфіки, закономірностей розвитку, так і найефективніших трудових прийомів, форм, методів, способів, засобів, потрібних для досягнення поставленої мети. Отже, можна з повним правом зробити висновок, що й суб'єктивна сторона стає предметом соціальної технології, іншими словами, ця технологія виражає «переведення» суб'єктивної сторони людської діяльності на наукову основу. Розчленування технології на структурні елементи дозволяє зрозуміти її: а) як знання про суб'єктивну сторону людської діяльності; б) як діяльність або технологізацію знання. Звичайно, неможливо скласти технологічні карти (як це, наприклад, робиться у сфері матеріального виробництва) з реалізації кожного суспільного явища. Є якісна відмінність технологічних процесів формування економічних, соціальних, політичних і духовно-моральних явищ. Усі закони, за якими розвиваються ці явища, — лише результат діяльності мас, класів, соціальних груп. Закони суспільства — це закони діяльності великих мас людей. Але разом з тим сама діяльність не просто є основою дії суспільних законів, а й визначена ними. Отже, найважливіша умова наукової організації людської діяльності — це пізнання механізму дії даних законів і вдосконалення механізму їх використання. Практично таке знання реалізується в технології соціальної діяльності, що формується на основі нового соціально-технологічного мислення. Тут важливо мати на увазі не тільки зміни його структури або зв'язків елементів, що взаємодіють, але й те, що ефективність суб'єктивного фактора залежить від науково обґрунтованих рекомендацій з його розвитку і функціонування. Другим не менш важливим фактором в організації діяльності є сам рівень пізнання суспільством об'єктів, процесів їх формування, всього механізму дії суспільних законів. А він свідчить, що ми наблизилися до тієї межі, коли вже не можемо задовольнитися лише описом, поясненням явищ соціальної дійсності. Конче потрібне наукове обґрунтування кожної практичної операції, кожного етапу, форми, засобу і методу соціальної діяльності людей. Так, важливо не тільки спрогнозувати, але й реалізувати те або інше суспільне явище. О. Леонтьев, розглядаючи поняття операції як способу дії, за допомогою якої досягаються практичні або пізнавальні цілі, підкреслював, що «дія як елемент діяльності співвідноситься з метою, а операція співвідноситься з умовами дії, зі знаряддями праці; вона — форма дії»1. Мета дії, таким чином, визначається не тільки реальною умовою, але й самою діяльністю, детермінованою, в свою чергу, способами, прийомами поетапного її формування. Наукова організація всіх видів діяльності здобуває свої «життєві права» як можливість. Однак, щоб реалізувати її, потрібна технологія соціальної діяльності, яка передбачає: а) створення науково обґрунтованої соціально-технологічної моделі, що відображає процес цілеспрямованого перетворення (або формування) певного суспільного явища і враховує вимоги стратегічного вирішення, специфічні й необхідні властивості, зв'язки, стосунок цього явища до інших тощо; б) виокремлення проміжних цілей, жорстко взаємоузгоджених; в) розгляд просторового і часового розташування операцій, технічну й матеріальну оснащеність і т. ін. 2. Соціальна структура Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства. Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах. Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи. Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси. Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства. Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей. Кожна людина займає одночасно декілька позицій в суспільстві. Наприклад, мужчина може бути художником, інженером, чоловіком, батьком. Соціальна позиція, яка пов'язана із певними правами і обов'язками, називається статусом. Американський соціолог Н. Смелзер виділяє статуси, приписані і досягнуті. Приписані статуси - це такі статуси, які інколи вже визначені від народження. Наприклад, расова приналежність, стать, етнічне походження, місце народження, прізвище родини. Досягнутий (набутий) статус визначається тим, що людина здійснила в своєму житті. Статус композитора досягається внаслідок створення нових музичних творів, статус студента - після вступу у вищий чи середній спеціальний навчальній заклад. Роллю можна називати ту очікувану поведінку, яка обумовлена статусом певної людини. Кожний статус включає ряд ролей. Наприклад, людина, яка має статус викладача по-різному веде себе із студентами, іншими викладачами, з представниками міністерства чи ректором. Сукупність ролей, щ відповідають даному статусу, називається рольовим набором. В суспільстві існує величезна кількість формальних ролей. Кожна людина може грати різні ролі: студента, спортсмена, члена профспілки, виборця і т.д. Відомий соціолог Толкотт Парсонс здійснив систематизацію соціальних ролей, виходячи із п'яти основних характеристик: 1) деякі ролі вимагають емоційної стриманості, в той час як інші дозволяють відверте вираження почуттів; 2) деякі ролі приписані, а бувають досягнуті; 3) деякі ролі передбачають спілкування з людьми за формальними правилами, інші дозволяють встановлювати неформальні, особисті відносини; 5) різні види ролей пов'язані з різною мотивацією. Коли людина стикається з протилежними вимогами двох чи більше несумісних ролей, виникає рольовий конфлікт. Протиречиві вимоги, які пред'явлені однією і тією ж роллю, можуть стати причиною рольові напруги, існує декілька способів подолання рольового конфлікту: вважати деякі ролі більш важливими, ніж інші, розділяти дім та місце роботи, а також свої ролі в них; розряджати конфліктну ситуацію допомагають жарти та гумор. Виконання певних соціальних ролей і передбачає належність індивідів до тих чи інших соціальних груп чи спільнот. Найважливішими соціальними спільнотами вважають соціально-етнічні утворення, які виникають на ґрунті історико-географічного походження, культури, і демографічне пов'язані з соціально-біологічною природою людини. З часом з'являються спільноти, пов'язані з розподілом трудової діяльності, зі специфікою соціально-економічного стану, розвитком поселенських утворень. Тому на суспільній арені з'являються такі соціальні зрізи, або соціальні підструктури суспільства: національно-етнічна, соціально-демографічна соціально-професійна, соціально-класова, населенська та інші. Становлення соціальної групи - це тривалий і складний процес, пов'язаний із усвідомленням свого стану, спільності інтересів, цінностей, формуванням групової свідомості і норм поведінки. Такі соціальні групи, як соціально-класові спільноти (класи, верстви, соціальні прошарки): соціально-демографічні спільноти (мужчини, жінки, діти, батьки і т.д.); етносоціальні спільноти (нації, народності, племена, національності і етнографічні групи): соціально-територіальні спільноти (місто, село, регіон): соціально-професійні; спільноти (інженери, вчителі, металурги) та інші і формують соціальну структуру суспільства. Висновок Соціальна діяльність, її конкретні види та форми є ос-новним інтегруючим фактором і головною ознакою соці-альної групи. Участь членів групи в спільній діяльності зу-мовлює формування психологічної спільності між ними. Саме в цьому разі група стає об'єктом соціально-психологічного аналізу Включення в соціальну діяльність поступово формує ідеали особистості, її соціальне мислення. В процесі соціально забарвленої діяльності формуються соціально-психологічні знання і досвід практичного спілкування. Органічною частиною психологічної моделі соціалізації особистості виступає формування соціальних почуттів, настроїв, спрямованості особистості. Процес соціалізації вимагає високої власної активності людини. На її основі формуються здібності саморегуляції, які впливають на всі аспекти особистості (мотиви, інтереси, спрямованість, включеність в суспільну життєдіяльність, соціальне довір'я, відповідальність та ін.). Як відомо, ефективність соціальної роботи забезпечується рядом факторів: економічними, матеріальною базою, управлінням, психологічними, педагогічними. Звичайно, всі вони є дуже важливими, тісно взаємопов'язаними. Проте на сьогоднішній день чи не найважливішими є, на нашу думку, саме психолого-педагогічні фактори, тобто психолого-педагогічне забезпечення соціальної роботи, адже економічні можливості належного забезпечення соціальної роботи сьогодні в Україні далеко не найкращі, недосконалою є і правова база. Використана література 1. Андрушенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій - К.: Генеза, 1993. 2. Вебер М. Избранные произведения. М. Прогресе. 1990. 3. Гидденс Э. Стратификация и классовая структура. // Социологические исследования. 1992. N9. 4. Радугін А.А., Радугин К.А. Социология. Курс лекций. - М.1995. 5. Основи соціології: матеріали до лекційного курсу // За ред. Климанської Л.Ф. Савки В.Е. - Львів 1997. 6. Спелзер Н. Соціологія. -М.:1994. 7. Социология: Наука об обществе. - Харьков, 1997. 8. Сорокін П. Человек, цивилизация, общество. — М.: Изд. полит. лит-реч, 1992. 9. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. Конспект. Випуск / - Львів.: Кальверія. 1996. 10. Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. Харків. Константа. 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (08.09.2016)
Просмотров: 440 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: