РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Шляхом де ходив малий Тарас - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Шляхом де ходив малий Тарас. Уже все не те, що було в дитинстві та запам’яталося, бо далеко у світах, може не далеко, але таки не те, але воно наше, але згадується те на нахвалитися. А тут уже усе інакше. Але щось ще є. Але уже немає у долині у вербах криниці. Що мала найм’ягчу воду, де дівчата, голову найкраще, а жінки полотна та сорочки найкраще мили, прали. Старі дзембрини запалися, замучило, зрівняло поросло травою, навіть якесь деревце проросло. А хочеться на гору – це в певний період помірки, ніби паралелі на глобусі, були розмірковані межами, за певний час межі досягли навіть метрів до двох. На межах що не росло, ожина, ???, ягоди лопухи навіть гадя водилося, а вже як треба то ???? для знаку мали грушку-дичку або терня, що файно зацвітало на Юрія. Ці знаки були щоб зимою гній не вивезти. А другий помірок. Прийшла цивілізація, техніка. Як вона зрівняла все ніби, помоді підстригли під нульову. У лозині ні верби ні ставка без дна повисихали. Лишень маленький потічок, собі уже з часом вглибився десь метрів до трьох. Але гора є гора. Там треба бути. Виховалося. На село глянуло, в другій бік там через долину ще одна гора. Гайда. А в долині село, сонце, ще високо. Знаю як називається, але в ньому не був. Гайда тут теж оприділили поле на городи-ділянки якась чемна господарська поралася не то з горохом, ні ???? перевертала. Хотів підійти спитатися, як до села? Не підходьте. Він ось ось зараз прийде! Трохи дивно і приємно вишита біла сорочка, а розмова тим більше. Униз, а там великий рів з водою по коліна вліз, а дальше рівна, а то не земля. А торфовисько, метрів три раніше забрали ??? була збудована недалеко теплоелектростанція. Але можна було уже йти, серед цієї немалої ???? (де 3х5 км) дерево на острівку ніби дерево верба, під вербою хрест на хресті ???7 у 1952 році. На цьому місці троє хлопців не здалися запам’ятав одне прізвище. Тофан І.В. двох непам’ятав. Побув в селі. У селі Храм. Всі прибирані седять на лавках по при дорогу. Знайшов куди зайти тай на зад. Хотів простіше, а запхався в трощу висотою 4-4,5 м. Товщин у палець, а під ногами бездно. Кричав, просився, ого. А дорога до млина метрів була через 10. тут стало страшно. Не джунглі, але чую людей що десь дорога. Вибирався, плюнув в обхід на гору. Вибираючись, молодиця кричить, ще не було, але зараз буде. Собі подумав. Мені би Ваші думки. Але ????, таки підійшов, конюшини уже було дві копиці. Боже помагай. То де він? Зараз зараз буде. Хотів би з ним поговорити. Ви не чекайте він у мене... будьте здорові, бо дорога мені ще далека. Та ви куди? Там села немає! Дякую з гори видно більше. Так гора одна, друга. А тут село. А село. А село ніби збіжжя у тменях. По краях захищенні горбами, крайніх пальців, де які зерна випали ???? пальцями. То крайні хати, а в середині то так густо, що навіть одна на другий. Довго дивився сонце уже майже на горизонті, а тут ні межі уже не має, ні широкого потоку, ні вербів, де в дитинстві блудив, сиджу і не спішу. Куди іти вербами, чи асфальтом? Вербами, колись було так далеко, а то шух і нагороді. А собі думки чи зрозуміють мене де мене нсило. А я спокійно живу не тут. Але там побував де ще є не знищина долина, луг де тільки там на Івана найкраще зілля . Вибачте не на захід на схід ходив. Став спокійний. Мулька “Очі-зеркало душі” Це мені розказував хтось, десь далеко в грах, але це було давно, ще здається в юності. А запам’яталося, що якось дивитися один другому у вічі (а очі зеркало душі) трохи довго, не рухаючись, то можна увидіти багато. Все, що робиться в голові у вухах, у носі, що з язиком, горлом, грудьми, душею. Дальше не дозволяє екран. Таке робити бажано не часто. Перед женячкою я це спробував. Багато виділи обоє, що виділи лишилися мовчати. По женячці, у якийсь щасливий час, обоє рішили повторити експеримент. ???? тут не було, але у кожного по одній “извилине” і одна маленька у мозку появилася (добавилася). Тепер можна дивитися, що з ротом, ???, язик став трошки більший, горлом, грудьми, душею. Тепер уже можно було дивитися і дальше. А дальше випадок. Ніч додому уже трохи, трохи добра, але іду. А переді мною у формі підкови кицька чорна, дуже чорна, а форма – фігура – пантери. Голову виставила, а очі зелені-зелні, світлі, люміносентні, перламутрові, а світяться! Я і на коліна, хотів придивитися, а там колір, якісь стрілки гоняють, хотів ближче, а вона тут як щарне, у неї ніхті, ви знаєте які. Дякую, що не по обличчю, по одежі. Драпанула, а очі зелні-ізумруд світлий-світиться. Це не кінець. Іду дальше. Сидить друга, така пухнаста, правда блондинка і знову очі світяться. Від цього світла можна було розглядіть все. колір очей був оранжевий. Ні червоний, навіть дуже червоний (пурпур). Світяться. А я до неї, ця мені теж показала хвіст, такий пухнатий. Вдомаю о добре, що ти прийшов. Тобі я приготувала вечерю. І тут. А це, що з тобою? А що? Чого у тебе ссвітяться очі? І вимазаний... Хотів сказати, що хтось мені заїхав. Але ні. Усе чесно розказую. Кицька чорна-чорна, а очі зелені-зелені світяться. Друга кицька бура, але з світящими очима червоними. Іди. Ніч була коротка. Надіною дружина, а з очей одні іскри, на чорні чорних брів, було видно які вони активні та конкретні. Так що то було? Я ніби все розказав. А сам уже лагідний. Ану дивись мені в очі. Дивлюся. Ага 100-100-50 на правому, 100-100 та перестань! І то все без мене. Очі говорять правду! А кицька? Та правду казав та ніби все. ах ти, а де гроші? О часу нещасливий! Я спав у штанах. Повинні бути тут. О, є – на. У дружини іскри в очах почали гаснули, а дальше стали такими як були, як треба . Між нами почалася неділя, звучить по радіо “Ви мене любить навчили, а я згадав старого гуцула. Дякую”. ??? в “Центр Європи” Оголошення майже усюди, що у неділю в м.Рахові перший музичний та фольклорний фестиваль присвячений центру Європи. І треба зверху по кругу (правда по Єврпейськи) зліва до низу. А дальше доверху. Перший зліва верху гурт “Паркулаба”. А тут, не то керівник –син. Чого би там не бути? Шух Колія. О якійсь і в дорогу. Чи не і Чорнобиль. Описати шлях із Ворохти до Рахова варто окремо. До вражень зараз трохи буде, але то мало. То таки треба віддати окремо – Свидовець, чорна тиса, кваси (тунець) гори, як люди, як дерева інакше ?????? окремо, та про Вороненьку – лише чув, а тут є Вороненька в натурі думав, що то жарти Микуличина, а то правда де шукали “Жінку”, “шнурок” та “смереку”. Щоб зрозуміти де почав не добру, не чесну дорогу. Це чуть, чуть трохи не по істині. До цього мотиву треба повертатися не одноразово, та не однозначно... Гаразд. Уже Рахів. Що то за місто, містечко, не Ромун, не Мадяр, не забута шляхта. Не зрозумів. Трохи розумію, трохи стараюся. Не то тупик старої Австрії, бо багато щось ніби знайоме навіть старого самьору, а тут – Ні! Чистеньке дрібненьке, маленьке – це по архітектурі! Ну, а люди – такі самі, якісь такі трохи, може і більше хотілося з кожною людиною говорити. Може це було спеціально – бо в місті перший - Центр Європи. Порядок пофарбовані. Одягнені, навіть дуже акуратні по фасону, але маленькі (дрібні дівчата, жінки, хлопці). Все ніби за Довбушем. Ну а гори вибачте (такої деревини, ???? не є, а такого з чорного лісу, то лише не там. Гори файли, ніби високі бо на половину ??? то там, то там дерева, було трохи уздріти смереки, що сховалися від сонця, ближче до води та тіні. Але ближче Рахів. Дві дуже центральні дороги вели до не далеко на горб-гору, не то майже природний амфітеатр. Назва чогось “Буркут”. По дорозі іде торг. Хто чим. Але один буз був взірцевий ??? 25. на очах якісь юнаки – купили, десь за 300-350 (гривень). Куди вони його, не витримали би ніякий мішечок. Дальше народні промисли, правда, не гуцульські, а своєрідні, щось трохи багато цивільної Європи, цивілізації не народного, але зв’язане із деревом. А тепер суть “першого” та враження дійства на природньому “амфісцені”. Велика, велика сцена, металоконструкція з не аби якою сценографію. При сонячному освітленні ніби нічого оригінального, бо за сценою багато краща декора ???, близька та далеко, приблизно км – 20 – 30. Лавок на поти, місць десь на тисячу. А дальше горб, теж лисий, вище були, ліс дерева (де можно було знайти місце поїсти, попити, по всьому). Правді клозет один і черга. А люди є люди. Обпадає листя дуба і подібне. Люди ніби на весілля в шлюбному вбранні. Вишиванки. А гомін!!! Бігме. Такого весілля гора не виділа. Вона напевно помолоділи. На горах, не горах не проявлялася до цього весілля. А природа ніби після дощу облилася, бо хто все видів та дальше буде чути з верхів та навіть усі звірі зійдуть до долини... так, так. Це Рахів. Це Рахів. І вже втретє... люд гомонить. Чекають дійства. Рівно о 1800 почнеться дефеляда, ін форм. По рації. Це треба було таки бути. Бо уже година, а люду, як у Львові не академічній та центрі. І під №1. Весілля – типове святання. №2. Косовські килими (добре). №3. Покутська писанка () №4. талановита ствочка – Олександра. №5. Картцер. №6 Гурт – “Гуртом мадяри та ромуни” №7. Співачка – 4 номери і 3. Ну а як вийшла група “Перкулада”. Перший номер не зрозуміли. То було дано три номери. На другий номер був спіх. Третій останній. Ні дають ще три. Те, що на сцені, це треба бачити. А ці хлопці, це диво, чудо, мелодія, форти, гори, все допомагає. Хто сидів на лавках, повилазили, навіть храмі, каліки, підтанцьовували. Стало темно, почалися включення світил. То не мала робота! Останні виступили серби. То теж своєрідна класика. Ну а Перкуладі з кожної хати, кв. Рахова була успішка та сімейна радість. Рахів своє весілля, може усі гори уважає на добру, дуже добру оцінку. Дай Бог, майбутньому, не війні. А красоті, гарному, доброму!
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (27.07.2016)
Просмотров: 367 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: