Главная Регистрация Вход RSS

Главная » Статьи » Реферати » Соціологія

---

Розвиток національно-визвольної соціології Важливу базу для дослідження соціологічних поглядів та ідей дає доба національно-культурного відродження в Україні. В історії західноєвропейської цивілізації відбувалися різні відродження, кожне з яких мало в своїй основі два аспекти: конкретно-історичний і міфологічний, що є основою історії людства. Українське відродження мало універсальний характер. Воно несло силу і надію не іззовні, а з власної самовіднови і мало силу тривалості проти кризи поневолення, прагнуло відбудувати структуру нації та її високорозвинену верству. Традиційно початок українського національно-культурного відродження пов’язується з останньою чвертю ХVIII ст. і насамперед з появою “Енеїди” І.Котляревсього (1798 р.), який вперше ввів живу українську мову до літератури, з його послідовниками (наприклад, Г.Квіткою-Основяненком і харківським гуртком діячів науки і культури). Таке ж відродження в Галичині пов’язане з Маркіяном Шашкевичем, який майже через 40 років після появи “Енеїди” виступив з “Русалкою Дністровою” та з гуртком своїх однодумців (“Руська Трійця”), започаткувавши західноукраїнський літературний, а згодом і національний ренесанс. Відродження мало своє джерело в історичній традиції та пробудженні української народності. Серію відроженецьких видань з етнографії, фольклору, історії починає книга Гр.Калиновського “Опис весільних українських обрядів”, яка формально започатковує обрії української етнографії. Цінність для вивчення соціального знання епохи відродження становлять праці М.Туранського “Землеописания о Малия России”, Я.Марковича “Записки о Малороссии” та ін., які глибше усвідомлювали українців в їхній русич ній, національній та політичній відмінностях від російського народу і мали величезний вплив на тодішні і майбутні покоління, виховуючи їх у дусі патріотизму. Значний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братсва, створеного наприкінці 1845-початку 1846 рр. До Братсва належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Бєлозерський, О.Маркович та ін. Висловом основних ідей братчиків був твір М.Костомарова “Книги битія (буття) українського народу”, в якому подано картину світової історії, історії України та її поневолення. Закінчується вона романтичною картиною “відродження, або повстання України з мертвих”. Братство відстоювало ідеал свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти й об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність. Провідна роль призначалась Україні, а Київ повинен був стати столицею федерації, де мав би збиратись загальний сейм. У Братстві не було єдності думок: Костомаров, Куліш відстоювали поступові реформи, Шевченко, Гулак та інші були за революційні методи, включаючи повалення царизму. Кінцевою метою народного повстання, вважав Шевченко, повинне бути встановлення демократичної республіки, взірець якої він, до речі, вбачав у республіканському устрої США. У суспільно-політичних поемах Т.Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу. Розвиток національно-визвольної соціології Важливу базу для дослідження соціологічних поглядів та ідей дає доба національно-культурного відродження в Україні. В історії західноєвропейської цивілізації відбувалися різні відродження, кожне з яких мало в своїй основі два аспекти: конкретно-історичний і міфологічний, що є основою історії людства. Українське відродження мало універсальний характер. Традиційно початок українського національно-культурного відродження пов’язується з останньою чвертю ХVIII ст. і насамперед з появою “Енеїди” І.Котляревсього (1798 р.), який вперше ввів живу українську мову до літератури, з його послідовниками (наприклад, Г.Квіткою-Основяненком і харківським гуртком діячів науки і культури). Серію відроженецьких видань з етнографії, фольклору, історії починає книга Гр.Калиновського “Опис весільних українських обрядів”, яка формально започатковує обрії української етнографії. Цінність для вивчення соціального знання епохи відродження становлять праці М.Туранського “Землеописания о Малия России”, Я.Марковича “Записки о Малороссии” та ін. Значний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братсва, створеного наприкінці 1845-початку 1846 рр. До Братсва належали М.Костомаров, М.Гулак, Т.Шевченко, П.Куліш, В.Бєлозерський, О.Маркович та ін Братство відстоювало ідеал свободи, рівності і братерства, ставило своїм завданням перебудову суспільства на засадах християнства і прагнуло ліквідації кріпацтва, класовості, гноблення людини та народу, поширення освіти й об'єднання всіх слов'ян в одну республіканську федерацію, в якій кожний народ зберігав би свою суверенність. Провідна роль призначалась Україні, а Київ повинен був стати столицею федерації, де мав би збиратись загальний сейм.

1 2 3 4 5 Категория: Соціологія | Добавил: DoceNt (02.09.2016)

Просмотров: 273 | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0