РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Різноманіття сучасного світу - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Різноманіття сучасного світу План 1. Причини різноманіття форм громадського життя 2. Традиційне суспільство 3. Індустріальне суспільство 4. Межі росту 5. Постіндустріальна цивілізація 6. Україна на шляху до змін 7. Куди ведуть реформи Чому зберігається цивілізаційне різноманіття світу? Як виглядає сьогодні традиційне суспільство? Чи витримає Схід натиск цінностей західної цивілізації? Чи є майбутнє в індустріального суспільства? Яким буде світ у постіндустріальну епоху? ПРИЧИНИ РІЗНОМАНІТТЯ ФОРМ ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ Сучасне людство - це 6 млрд. землян, тисячі великих і малих народів, біля двохсот держав; це різноманіття економічних устроїв, форм соціально-політичного і культурного життя. Одна з причин різноманіття світу - відмінність природних умов, фізичного середовища проживання людей. Ці умови впливають на багато сторін суспільного життя, але, в першу чергу, на господарську діяльність людини. У стародавні часи клімат, родючість ґрунтів, рослинність визначали способи обробки землі і розведення домашньої худоби, стимулювали створення тих чи інших знарядь праці і виробництво різних виробів. Природні умови позначаються не тільки на характері житла, стилях одягу, домашнього начиння і бойової зброї. Природне середовище проживання впливає і на політичний устрій держав, і на відносини між людьми, і на форми власності, що складаються. Справді, чому з'явилася приватна власність на землю в Древній Греції і Римі? Цьому сприяли природні умови. Різноманітний ландшафт - гори, долини, ліси, безліч невеликих рік - ускладнював утворення в древніх греків і римлян великих громад. Тверді ґрунти вимагали важкої праці хліборобів, суворі зими спонукали піклуватися про створення запасів продуктів, насіння для майбутнього врожаю. Усе це змушувало сподіватися насамперед на власні сили. Поряд із природними умовами - розмаїтість суспільного життя пов'язана з історичним середовищем існування суспільств, яка складається в результаті взаємодії їх з іншими племенами, народами, державами. Ви вже знаєте, що в кожну історичну епоху, з моменту появи перших цивілізацій, існували різні їхні типи. Чи збереглася ця цивілізаційна відмінність й у сучасному світі? ТРАДИЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО У світі ще чимало народів, які зберігають традиційний уклад життя (згадайте основні риси традиційного суспільства). Окремі, уже нечисленні народи і племена схильні до дуже древніх форм громадської організації. Наприклад, племена кадарів у Південній Індії як і раніше займаються збиральництвом: значну частину року вони проводять у тривалих походах за лісовими продуктами. Але сьогодні це вже скоріше екзотика. У більшості країн так званого третього світу (згадайте, які держави і народи охоплюються цим поняттям) основною галуззю економіки залишається сільське господарство, у ньому зайнята переважна частина населення. Зберігся в ряді регіонів і властивий традиційному суспільству тісний зв'язок людини з первинним колективом, групою - родом, сім'єю, кастою, релігійною громадою. Іншою стороною такої солідарності виступає прагнення відокремитися від чужинців. Так, у багатьох африканських країнах існують десятки етнічних груп, між якими нерідко спалахують прямі зіткнення, що ведуть до численних людських жертв. У той же час держави і народи, що зберегли багато рис доіндустріальних цивілізацій, вже істотно відрізняються від традиційних суспільств минулого. Як відомо, у таких суспільствах виробництво орієнтоване головним чином на задоволення безпосередніх потреб, а не на продаж. Сьогодні майже всі країни інтегровані у світову економіку і значна частина сільськогосподарської продукції, створювана в країнах третього світу, виробляється для продажу на світовому ринку. Навіть уже згадуване плем'я кадарів збирає не їстівні коріння, а плоди, які у даний момент користуються великим попитом на світовому ринку; у їхнє життя також увійшли товарно-грошові відносини. Традиційне і нове вигадливим чином переплітається в житті окремих народів. Ось як описують життя сучасних аборигенів, тобто корінних жителів, Австралії деякі дослідники: "Тисячі австралійців відмовляються від стандартних жител на користь тимчасових будівель, не користуються багатьма предметами фабричного виробництва. Але попри все те вони опановують... цілком сучасними методами господарювання. Не вважають потрібним відмовлятися від ліків. На полювання їздять нерідко в автомобілях і з рушницями, на рибну ловлю відправляються в моторних човнах". Що ж призвело до таких змін у традиційних суспільствах, які ще три століття назад визначали соціальний вигляд людства і вважалися символом його стабільності? Як головну причину дослідники називають індустріалізацію. ІНДУСТРІАЛЬНЕ СУСПІЛЬСТВО Ви вже знаєте, у чому полягає своєрідність індустріальної цивілізації, як проходило її становлення. Сьогодні більшість країн світу можна віднести до суспільств індустріального типу. У них переважає промислове виробництво, розвинуті ринкові відносини, вони активно беруть участь у міжнародній торгівлі. Швидко йдуть процеси урбанізації, тобто росту міст. У деяких країнах до 90% населення - городяни. Постійно зменшується частка людей, зайнятих у сільському господарстві: у найбільш промислово розвинутих державах вона не перевищує 3-5% населення. Разом з тим, цей світ сьогодні дуже неоднорідний. Одну групу складають високорозвинені в промисловому плані країни: США, Канада, держави Західної Європи. Саме з ними ми пов'язуємо поняття "західна цивілізація". У більшості з цих держав промисловий переворот і наступна Модернізація відносяться до XVI11-XIX ст. В останні десятиліття минулого століття в число високорозвинених країн ввійшла і Японія. На їхню частку в середині 90-х рр. XX ст. припадало 50% світового валового продукту, у той час як чисельність населення складала 14% від усього населення Землі. У політичних відносинах дані держави - демократії, що проголошували головним своїм завданням захист прав і свобод громадян. Серед основних духовних цінностей важливе місце як і раніше приділяється спрямованості людини до особистого успіху, розвитку духу підприємництва й ініціативи, підтримки нового, прогресивного, поваги до науки і техніки. Разом з тим, усе більшого поширення одержує прагнення до матеріального комфорту, розширеного споживання. Один американський соціолог назвав сучасне західне суспільство "викидаючим суспільством": речі купуються і швидко викидаються, відбувається швидка зміна моди, стилю життя. Іншу групу утворюють так звані нові індустріальні країни. До неї входять ті, хто домігся значних економічних результатів порівняно недавно, успішно застрибнувши на ходу в "потяг" науково-технічного прогресу. Це, в першу чергу, ряд держав Азії, окремі країни Латинської Америки. Наприклад, Південна Корея ще в 50-і рр. XX ст. була багато в чому аграрно-традиційним суспільством, 85% її населення складали селяни. Практично не було людей з вищою освітою, тому що японська окупаційна влада протягом десятків років забороняла корейцям одержувати освіту вищу за середню. Під забороною знаходилася також будь-яка підприємницька діяльність, крім дрібного бізнесу. Тому в Кореї не було підприємств, де працювало б більш 50 осіб. До 90-х рр. XX ст. ця держава стала індустріально розвинутою. У містах живе більш 85% населення. За кількістю осіб з вищою освітою Корея поступається тільки США і Японії. Це створює базу для розвитку наукомістких, високотехнологічних виробництв; південнокорейська електроніка успішно завойовує позиції на світовому ринку. Сприйнявши багато рис індустріального суспільства, держави цієї групи зберегли і свої традиційні цінності: готовність до тривалої, кропіткої праці, високу суспільну значимість праці, пов'язаної з професійною майстерністю, цінності солідарності і колективізму, міцність родинних зв'язків не тільки в сімейних відносинах, але й у бізнесі. Ще більший вплив традиційні цінності мають у тих країнах, які побудували своє багатство на експорті нафти. Це насамперед держави арабського Сходу. Зримі прояви нового в їхніх країнах - туристичні комплекси, що відповідають найвищим міжнародним стандартам, сучасні аеродроми, багатоповерхові столичні офіси великих компаній. Але ставлення до багатства багато в чому залишається колишнім: гроші існують для того, щоб їх витрачати. У ряді цих держав зберігають значення племінні зв'язки, нерідкі міжплемінні конфлікти, мало змінився віковий уклад життя кочівників - бедуїнів. Велику роль у суспільстві відіграє релігія. Там, де пануючою релігією є іслам, нерідко висувається ідея відродження ісламської цивілізації, основою якої повинні стати морально-духовні цінності, що проповідуються цим віровченням. Швидкими темпами сьогодні розвивається економіка в Індії і Китаю. Узявши на озброєння багато Досягнень західної технології й організації виробництва, країни Сходу прагнуть протистояти вестернізації (впливу Заходу: від англ. west - захід) своєї культури, намагаються відстояти самобутні духовні цінності. На думку одного індійського вченого, азіатські народи не прийняли культурної переваги Заходу. МЕЖІ РОСТУ До середини нашого сторіччя індустріальна цивілізація в розвинутих Країнах перетворилася в суспільство масового виробництва і споживання. "Кожне індустріальне суспільство, незалежно від того, є воно капіталістичним чи соціалістичним, східним чи західним, керується певними засадами. Стандартизація, централізація, максималізація, гігантоманія, дезінформація, спеціалізація, синхронізація - прибульці з Марса знайшли б усюди те саме". Ці слова належать американському вченому О. Тоффлеру. Однак до середини 70-х pp. XX ст. сформована на цих принципах система виробництва і суспільного життя стала давати збої. З'явилися численні обмеження для руху по вже прокладеному шляху. Першою з них стала енергетична криза: подальший ріст споживання нафти, яка усе більш дорожчала, що загрожувало підірвати національну економіку тих країн, що жили за рахунок її ввозу. Але, крім нафти, усе більше бідніли запаси й інших ресурсів планети, необхідних для розвитку виробництва і суспільства, у тому числі природні копалини (кам'яне вугілля, руди різних металів тощо). Позначилися й екологічні обмеження. Масове виробництво було дешевим не тільки через свої масштаби, але і тому, що виробники не витрачалися на охорону навколишнього середовища, на очищення шкідливих викидів в атмосферу тощо. Однак таке ставлення до природи, з одного боку, як до невичерпної комори ресурсів, а з іншого боку - як до зручного місця для скидання відходів призвело до реальної загрози екологічної катастрофи, і його довелося переглянути. Масове виробництво з прибуткового загрожувало стати дуже збитковим. Не витримали іспиту часом і деякі цінності індустріальної цивілізації. Поширивши свій активно перетворюючий вплив не тільки на природу, але і на соціальні процеси, люди все частіше стали застосовувати і масштабні соціальні експерименти, наслідки яких нерідко не відповідали їх первісним задумам. Причому самі плани перетворення суспільства виглядали часом дуже спрощено: за аналогією з розробкою і впровадженням інженерного проекту розраховувалися плани для організованої соціальної машини, що, як передбачалося, повинна була забезпечити людям щасливе життя. ПОСТІНДУСТРІАЛЬНА ЦИВІЛІЗАЦІЯ Чи випливає зі сказаного, що індустріальна цивілізація, яка так бурхливо стартувала, віджила себе, наблизившись до неминучого краху? Такі похмурі прогнози висловлювалися неодноразово. Однак західне суспільство зуміло вирішити ряд важких проблем: відповіді на багато питань дала науково-технічна революція. Завдяки її досягненням удалося створити ресурсозберігаючі технології, що помітно скоротило застосування природної сировини. На базі електронно-обчислювальної техніки почалася революція в управлінні виробництвом. Майбутнє, як вважають багато вчених, - за інформаційним суспільством. У даний час поряд з масовим виробництвом усе більш міцні позиції займає дрібносерійне. Виявилося, що виробництво за індивідуальними замовленнями, але на основі високої технології, часом дешевше від масового виробництва. Маленьку серію виробів легше продати, не потрібні склади для збереження залишків, а головне - таке виробництво дає можливість швидко реагувати на зміну попиту, вчасно замінити застарілу модель новою. Розмаїтість росте не тільки в сфері виробництва. Розширюються комунікативні можливості: з'явилося багатоканальне і супутникове телебачення, різні друковані видання, розраховані на найрізноманітніші групи читачів, особисті комп'ютери тощо. Етнічні, культурні відмінності не розглядаються тепер як перешкода на шляху розвитку суспільства. Отже, людство "знову в дорозі". Чи значить це, що всі проблеми, принаймні, для тих, хто вступає в стадію постіндустріального розвитку, вирішені? Ні. Виникають нові труднощі і глухі кути. Але найбільш небезпечними стають ті з них, що стосуються всього людства: екологічна криза, ріст озброєнь і їхнє удосконалення, демографічний вибух. УКРАЇНА НА ШЛЯХУ ДО ЗМІН Українське суспільство проходить смугу глибоких змін. Усі визнають, що країна переживає перехідний період. А для перехідних явищ характерна наявність елементів старого (колишніх установ, законів, традицій, звичок тощо) і елементів нового (інших організацій, правових норм, відносин тощо), їхня взаємодія суперечлива і породжує складну, швидко мінливу ситуацію в суспільно-політичному житті. Перехідний стан суспільства можна правильно зрозуміти, якщо задуматися над питанням: від чого і до чого здійснюється перехід? З якими соціальними порядками ми розлучилися і до якого суспільного устрою рухаємося? Згадаємо про суперечку, що розгорнулася в роки революції 1917 р. у середовищі соціалістів. Висловлювалося наступне судження: Україна ще не доросла до соціалізму, оскільки не досягла необхідного ступеня розвитку продуктивних сил, достатнього рівня культури. Для створення соціалізму потрібна цивілізованість, якої в Україні немає. Протилежна точка зору: Україна стоїть на рубежі країн цивілізованих і країн, що тільки ще вступають у цивілізацію. І тому її подальший розвиток може бути своєрідним. Вона починає з завоювання революційним шляхом можливості створення основних передумов цивілізації. Про те, як розвивалася наша країна в наступні роки, ви знаєте з курсу історії. Нагадаємо лише, що після завоювання більшовиками влади в Україні, українському суспільству була нав'язана чужа ідеологія на будівництво соціалізму без необхідних для цього матеріальних і культурних передумов, а відразу і якомога швидше. Посилилося бажання "підхльоснути" розвиток, прискорити його, спираючись на примус. Й.В. Сталін, який зосередив у своїх руках величезну владу, організував нищення українського народу, щоб поставити його на коліна. Пригадайте, які жертви поніс він під час голодомору 1932-1933 рр. У таких умовах основними методами керівництва розвитком економіки стали команди, директиви, обов'язкові для виконання. Зросла роль адміністративного апарата управління, що забезпечував проведення в життя політики прискореного просування до соціалізму. Працівники цього апарату зайняли особливе становище в суспільстві, і, по суті справи, виконавчий партійно-державний апарат привласнив собі права і функції законодавчих органів - виборних Рад, що видавалися ним, інструкції ставилися вище закону. Сформувалася ієрархічно організована, відірвана від народу і далека йому бюрократична система управління. Склався тоталітарний режим, тобто політичний устрій, при якому життя суспільства підлегле не закону, а командно-бюрократичній системі, яка вимагає беззаперечного виконання її наказів. Цей режим знищував у зародку найменші паростки демократії, душив народну ініціативу і самостійність. Він дозволяв керівництву країни чинити будь-які беззаконня, уникаючи відповідальності за здійснення злочинів. Державно регулювання і жорсткий контроль були поширені на всі сфери суспільного життя, що буквально сповило, скувало суспільство, ставши серйозним гальмом для прояву ініціативи людей. Ідеологія була перейнята культом вождя, колективністю, яка спрощено розумілася, бездумним підпорядкуванням наказу. Усе це негативно позначилося на моральному розвитку людей, сприяло послабленню таких регуляторів людської поведінки, як совість, честь. Людина стала розглядатися не як самоціль розвитку суспільства, а як його засіб. Незважаючи на те, що в 1956 р. були засуджені культ особи Сталіна і все жахливе, пов'язане з ним, проте авторитарно-бюрократичний режим у суспільстві зберігся. Необхідні для розвитку суспільства прогресивні зміни не проводилися, негативні явища не усувалися, виникаючі проблеми не знаходили рішення. У результаті радянське суспільство вступило в смугу глибокої кризи. Темпи економічного розвитку істотно знизилися, а потім почався застій, що мав важкі наслідки. Наприкінці 80-х рр. XX ст. вище керівництво країни було змушене визнати: у загально цивілізаційному плані з ряду важливих сфер і напрямів життя суспільства ми залишилися ніби в минулій технологічній епосі, у той час як країни Заходу перейшли в іншу - епоху високих технологій, принципово нових можливостей науки і виробництва, нових форм забезпечення життя людей - аж до побуту. Учені - історики, філософи, політологи - висловлювали різні судження про те, яка суспільна система склалася в СРСР у 30-40-х рр. XX ст. Одні говорили, що це було ранньосоціалістичне суспільство, в якому згодом відбулися більш-менш значні деформації. Інші стверджували, що створений суспільний лад нічого спільного із соціалізмом не має. Треті думали, що виниклу суспільну систему варто розглядати як гірший з можливих варіантів соціалізму, маючи на увазі, що ще основоположники марксизму критикували ідеї"казарменого" соціалізму, який придушує людську особистість, підпорюючи життя людей детальній регламентації (згадайте, що ви вивчали в курсі історії, і подумайте, яка з цих точок зору бачиться вам більш правильною). КУДИ ВЕДУТЬ РЕФОРМИ Криза суспільства показала: так далі жити не можна, потрібні значні зміни. Незважаючи на переслідування інакомислячих, у 60-70-х рр. XX ст. посилилася критика сформованої адміністративно-бюрократичної системи, народжувалися проекти реформ в економіці і політиці. В другій половині 80-х рр. XX ст. був проголошений курс на проведення назрілих перетворень. Однак уявлення про те, які зміни необхідні, які суспільні порядки варто створювати, склалося не відразу. Воно уточнювалося в ході реформ, що почалися, у міру того, як усе більш зрозумілим ставало важке становище колишнього СРСР і України також, яка була найбільш експлуатованою в складі цього союзу. Спочатку намічалося удосконалювання системи, що повинно було призвести до прискорення розвитку насамперед економіки. Життя досить швидко показало, що таким шляхом вивести суспільство." кризи не вдасться. Стало очевидним, що варто не удосконалювати, а перебудовувати основи суспільного ладу. Рішучі кроки по шляху реформ були зроблені після подій 1991 р., коли відбувався розвал СРСР і Україна здобула незалежність. Куди ведуть реформи, що почалися? Який напрямок необхідно їм надати? На ці питання давалися різні відповіді. Багато прихильників соціалістичної ідеї вважали, що необхідно створити нову модель соціалізму гуманний, демократичний соціалізм, для якого людина є не засобом, а метою. Цій позиції протистояла інша: відмовитися під проектування нових моделей суспільства і йти шляхом, перевіреним досвідом найбільш розвинутих капіталістичних країн. Існувала і третя точка зору: не сперечатися про поняття ("соціалізм", " капіталізм"), а послідовно вирішувати назрілі проблеми суспільного розвитку, рухатися вперед шляхом демократичних перетворень. Вчені ж надалі визначать, як назвати сформований суспільний устрій. Однак були ряд орієнтирів, які знаходилися в руслі корінних демократичних реформ і визнавалися прихильниками різних політичних сил. Головний серед цих орієнтирів такий: для людини повинні бути створені умови життя і праці, гідні сучасної цивілізації. Це насамперед громадянські прана і свободи, реалізація прав громадян на рівні визнаних міжнародних норм; виключення будь-якої дискримінації з національно-етнічних, політичних, статево-вікових ознак; надійний законодавчий захист особистості і достоїнства громадянина; вільне самовизначення людини в її світогляді і духовних інтересах; свобода совісті; підвищення ролі суду і громадських організацій у захисті цивільних прав. В економічній сфері мається на увазі ринкова економіка з різноманітними рівноправними формами власності; у соціальній - рівні можливості власними зусиллями створювати своє благополуччя, соціальний захист дітей, людей похилого віку, інвалідів; у політичному плані - суспільство, демократично облаштоване, з парламентською системою, принципом поділу законодавчої, виконавчої і судової влади, верховенством закону. Таким чином, мова йде про формування механізмів громадянського суспільства і правової держави, про демократизацію не тільки державної системи, але і всього громадського життя. Усе це повинно послужити могутнім стимулом підвищення соціальної активності і самодіяльності мас. Радикальні зміни повинні відбутися в галузі культури, освіти. Вони покликані відкрити широкий простір духовному розвитку людини і суспільства, у якому вона живе, вільному прояву талантів, здібностей і заповзятливості у всіх сферах діяльності. Наскільки життєві ці орієнтири? Чи реальні такі зміни? їхня реальність залежить насамперед від точного аналізу справжнього життя нашого суспільства, тенденцій його розвитку. Вона пов'язана і з правдивою оцінкою історичного досвіду країн, що пережили різні варіанти економічних і політичних порядків. Важливе також урахування багатого, різнобічного досвіду світової соціал-демократії, що внесла істотний вклад у проведення соціальних реформ в інтересах трудящих. Життєвість політичних орієнтирів демократичної реформації визначається опорою на кращі досягнення людського розуму, на накопичений в усьому світі досвід ефективного господарювання, вирішення соціальних проблем, розвитку демократії. Такий досвід може бути використаний лише з урахуванням особливостей розвитку України. Оновлене суспільство не може бути нічим іншим, як утіленням досягнень світової цивілізації й історичної творчості народу України. Перехід до нього вимагав подолання конфронтаційного підходу, протиставляючого сучасні соціальні системи. Адже й у закордонних країнах, і в нас відбуваються багато в чому подібні за своїм змістом зміни, викликані розвитком сучасних продуктивних сил, науково-технічним прогресом. Ряд процесів, що відбуваються в нашому суспільстві, має загальноцивілізаційний характер, оскільки в тій чи іншій формі вони відбувалися в інших країнах, що дозволяє не тільки запозичати наявний досвід, але і спільно шукати шляхи вирішення найбільш гострих проблем. Перспектива нашої країни - поступовий рух до українського варіанту суспільства постіндустріального типу. Отже, ми коротко відповіли на поставлене на початку параграфа питання: які напрямки змін, що відбуваються в нашому суспільстві? Однак перехід виявляється нелегким. Протиріччя перехідного періоду Зміна суспільного ладу супроводжувалася і супроводжується кризою, яка охопила всі сфери українського суспільства. Слово "криза" грецького походження, означає скрутне, важке, нестійке, небезпечне становище, загострення протиріч. Кризовий характер зміни суспільного ладу пов'язаний з нерівномірним розгортанням процесів, які характерні для перехідного періоду. В економіці, політиці, соціальній і духовній сферах зміни відбуваються не одночасно, не синхронно, а, як правило, різними темпами. Серйозні зрушення в економіці і політиці можуть відбутися за кілька років, значно повільніше відбуваються зміни в соціальній сфері, а перехід від одних звичок, установок, ціннісних орієнтації до нових може зайняти десятиліття. Така неузгодженість різних сфер життя суспільства викликає хворобливий стан усієї суспільної системи, її кризу. Неоднозначний характер змін, поєднання в них втрат і здобутків має закономірний характер. Масштаби і глибина реформування України визначили особливу гостроту протиріч перехідного періоду. Завдання перетворень у країні, яка переживає системну кризу, виявилися надзвичайно складними. Новизна цих завдань призвела до того, що в пошуках правильних рішень допускалися серйозні помилки, а з ряду питань прийняття необхідних заходів запізнювалося. Вирішення питань, що стосувалися і стосуються влади та власності, зачепило інтереси різних груп у суспільстві, загострилася політична боротьба з проблем спрямованості, методів і темпів перетворень. Сучасне українське суспільство - це складне поєднання минулого і сьогодення, переплетення різноманітних інтересів, об'єктивних і суб'єктивних факторів, сполучення протиріч, які раніше нагромадилися, і протиріч перехідного періоду. Вибір шляхів виходу з кризи залежить від оцінки проведених реформ. Дослідники узагальнили різні судження в трьох варіантах оцінок. Перший: реформування йде правильним шляхом і відповідає національним інтересам України. Другий: стратегія реформ обрана правильно, але методи її реалізації мають потребу в коректуванні. Третій: курс реформ обраний неправильно, не відповідає умовам і особливостям українського суспільства. Виробити власну точку зору на перспективи українських реформ вам допоможе вивчення наступних розділів підручника. Поки ж відзначимо, що більшість людей, які вболівають за долю України, розділяють погляд на умови, при яких можуть бути досягнуті оздоровлення і стабілізація суспільства. Політична боротьба на всіх рівнях повинна вестися конституційними засобами, у рамках законів. Безладдя, порушення законності не тільки не сприяють виходу країни з кризи, але і викликають нестабільність у суспільстві. Важливою умовою стабільного розвитку країни є суспільна злагода, співробітництво різних соціальних і політичних сил, зацікавлених у проведенні реформ, у підтримці конституційного порядку. Конфронтація, розпалення ворожості до тих чи інших соціальних груп, націй, політичних організацій створюють небезпеку громадянської війни з її руйнівними наслідками.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (20.08.2016)
Просмотров: 382 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: