РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ринкові відносини в сучасній економіці - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Ринок і його роль в економічному житті 2. Конкуренція і монополія 3. Розподіл доходів 4. Ринок і держава 5. Сучасний ринок 6. Економіка росії на шляху до ринку Чому знадобився перехід до ринкової економіки? Чи виправдує ринкова економіка надії українців? Чим цивілізована ринкова економіка відрізняється від тієї, котра в 90 х рр. XX ст. склалася в Україні? У повсякденному житті ринком називають певне місце (базар, ярмарок), де відбувається торгівля. Однак ми вживаємо поняття "ринок", припускаючи сферу обміну товарів, взаємодії виробників і споживачів у масштабі регіону, країни чи усього світу. Розвиток суспільства показав можливості двох істотно відмінних варіантів організації економічного життя (економічних систем). Один з них - ринкова економіка, інший - командна економіка. У ринковій економіці питання, що, для кого і як робити, виробник вирішує самостійно, орієнтуючись на співвідношення носіння попиту та пропозиції на ринку. У командній економіці всі рішення з питань виробництва і розподілу приймаються центральними (державними) органами. Ці рішення знаходять висвітлення в державних планах економічного розвитку, які товаровиробники повинні строго виконувати. Командну систему нерідко називають централізованою, директивною чи плановою. У багатьох країнах існує змішана економіка, у якій сполучаються риси обох економічних систем - ринкової і командної. РИНОК І ЙОГО РОЛЬ В ЕКОНОМІЧНОМУ ЖИТТІ Вільний ("чистий") ринок характеризується трьома найважливішими ознаками: 1) нерегульованою пропозицією (виробники самостійно вирішують, які товари й у якій кількості виробляти); 2) нерегульованим попитом (покупець залежно від наявності в нього коштів самостійно визначає, що і скільки придбати); 3) нерегульованою ціною, що врівноважує попит та пропозицію (подумайте, чому ціна їх врівноважує). При наявності всіх цих ознак відбувається ринкове самоналаштування чи ринкове регулювання господарської діяльності. У ринковому механізмі особливе значення має співвідношення попиту та пропозиції. Воно визначає співвідношення грошових і товарних потоків, які утворюються на ринку. Коливання цін впливають на діяльність товаровиробників. Вища ціна (при певних неминучих витратах виробництва) - великий прибуток; нижча ціна - прибуток зменшується. Якщо, наприклад, ціна на овочі росте, їх вирощувати вигідної це спонукає до розширення виробництва. Однак надходження великої кількості овочів на ринок означає збільшення пропозиції, і якщо попит відповідно не росте, то ціна знижується, тобто попит та пропозиція врівноважаться на більш низькому ціновому рівні, і виробництво овочів може стати невигідним. Товаровиробники будуть шукати можливості виробництва більш вигідного продукту. Таким чином, ринок регулює виробництво, "сигналізує" через ціни виробнику, що виробляти, якої якості й у яких кількостях. Пояснимо на прикладі. Швейна фабрика випустила партію костюмів. На виробництво цього товару були витрачені засоби, які називаються витратами виробництва. У них увійшли зарплата, виплачена працівникам фабрики, витрати на покупку сировини: тканин, ниток, ґудзиків і всього необхідного при пошитті, оплата витраченої електроенергії, вартість амортизації устаткування, тобто його зносу в процесі роботи. Щоб виготовити нову партію костюмів, власнику фабрики потрібно продати першу партію і на виручені гроші закупити нові тканини, інші матеріали, відремонтувати при необхідності машини, а також виплатити зарплату працівникам. Наприклад, сума, виручена в результаті продажу, складає 200 млн. грошових одиниць (гривень, доларів, марок, франків тощо), з яких 100 млн. було витрачено на використану сировину, матеріали, 50 млн. - на зарплату робітникам" Ще 50 млн. склали прибуток підприємства. Якщо попит на ринку буде вищим від пропозиції, то ціна зросте і виторг буде вищим. Так, наприклад, якщо партія костюмів буде продана за 250 млн., прибуток у цьому випадку складе 100 млн. Коли попит виявиться низьким, ціна на костюми упаде. Якщо партію костюмів, наприклад, удалося продати за 150 млн., то прибутку не буде. Виручені засоби лише покриють витрати виробництва. Чи можна дістати прибуток іншим шляхом? Так. Можна скоротити витрати матеріалів, наприклад, за рахунок більш раціонального розкрою тканини. Якщо при цьому витрати скоротяться, скажімо, на 20 млн., то на цю суму збільшиться прибуток. Можна також підвищити продуктивність праці в порівнянні з іншими підприємствами за рахунок застосування більш досконалої техніки (наприклад, використовувати більш досконалі швейні машини). Припустімо, за той же час удалося зшити в два рази більше костюмів і продати їх за середньою ринковою ціною. Отже, виторг складе 400 млн., з яких 200 млн. підуть на покриття виробничих витрат, 50 млн. - на зарплату, а 150 млн. складуть прибуток. Таким чином, ринок може спонукати до зниження виробничих витрат (господарювати більш ощадливо), а також до удосконалення техніки, підвищення продуктивності праці. Навпаки, неощадливе ведення справи, низька продуктивність праці роблять виробництво невигідним (низький прибуток), а можливо, і збитковим. У такому випадку загрожує розорення. Отже, економічні закони стимулюють тих виробників, у яких індивідуальні витрати виробництва нижчі суспільно необхідних, тобто середніх у даній галузі. Вони заохочують підвищення продуктивності праці, удосконалення техніки і технології, регулюють розподіл ресурсів для виробництва тих чи інших товарів, а в результаті роблять вигідним виробництво тих товарів, яких бракує, і, отже, попит на які перевищує пропозиція. Це і є ринковий механізм регулювання пропорцій виробництва. Разом з тим, відбувається диференціація товаровиробників: одні збагачуються, інші зубожіють чи зазнають банкрутства. Ми охарактеризували ринок товарів і послуг. Але в ринковій економіці діють ще ринки робочої сили (праці), засобів виробництва, цінних паперів і валюти, інформації тощо. Ринок праці має ті ж три ознаки, що і ринок товарів: попит, пропозиція, ціна. Що ж тут продається і купується? Той особливий товар, про який говорилося раніше, - робоча сила. Діє той же механізм попиту та пропозиції. Якщо на ринку праці багато фахівців певної професії, а потреба в них невелика, то зарплата їм пропонується невисока, і частина їх залишається без роботи. Навпаки, коли великий попит на працівників якоїсь спеціальності, а на ринку праці бажаючих одержати цю роботу мало, підприємства погоджуються на більш вигідні для працівника умови. Ринок цінних паперів і валюти, як і два розглянутих типи ринків, означає пропозицію та попит, але товаром тут виступають цінні папери (акції, облігації), валюта. Так, акції, про які вже говорилося (це документи, що підтверджують права співвласника підприємства), продаються і купуються, до речі, зовсім не обов'язково тільки тими, хто працює на підприємстві, яке випустило їх. Якщо справи підприємства йдуть добре і прибуток його великий, то акції користуються попитом і продаються за ціною, вищою від їхньої номінальної ціни; наприклад, тисячодоларова акція продається за 1300 доларів. І навпаки, якщо акціонерна компанія несе збитки і власники акцій прагнуть позбутися їх, то ціна на них падає нижче номінальної. Залежно від стану економіки якої-небудь країни її валюта (долари, марки, франки тощо) обмінюється на інші валюти в тій чи іншій пропорції. Науково-технічна революція незмірно збільшила цінність знань. Передбачається, що незабаром у вартості товару 95% буде складати вартість інтелектуальної праці. Тому стає вигідним продавати і купувати інформацію, знання про способи діяльності, нові технології тощо. На цій основі розвивається ринок інформації. Велику роль у функціонуванні ринку відіграють спеціальні установи -біржі. Товарна біржа - це форма ринку товарів, що продаються великими партіями, як правило, за зразками. Фондова біржа дає можливість купувати і продавати цінні папери, валютна біржа - іноземну валюту. Біржа праці здійснює посередництво на ринку праці, реєструє безробітних, сприяє їх працевлаштуванню. Особливу роль у ринковій економіці відіграють банки. Банком називають фінансове підприємство, яке зосереджує тимчасово вільні кошти (внески) і надає їх у тимчасове користування у вигляді кредитів (позик, позичок). Банк також виступає посередником у взаємних платежах і розрахунках своїх клієнтів. Прибуток банку формується з відсотків, одержуваних за кредит. МОНОПОЛІЯ Між товаровиробниками йде боротьба за "гаманець споживача". Вона називається конкуренцією. Перемагає в цій боротьбі той, хто зміг підвищити продуктивність праці, розширити виробництво, зробити товари більш високої якості. Іншими словами, перемагає той, хто знижує витрати, а також поліпшує споживчі властивості товарів. У конкурентній боротьбі бере участь безліч самостійних товаровиробників (від ремісників, фермерів до великих фірм). Кожний з них на свій страх і ризик вирішує питання, що і як робити. Його товари на ринку зустрічаються з аналогічними товарами інших товаровиробників, і кожний прагне завоювати споживача. Він розхвалює свій товар, використовуючи для цього рекламу, намагаючись надати товару зовні привабливий вигляд. Споживач же хоче придбати товар кращої якості і дешевше, оскільки його можливості обмежені. Якій фірмі він віддасть свої гроші? У кого купить костюм, пару взуття чи радіоприймач? Його рішення залежить від багатьох умов. Для того, щоб продовжити виробництво, потрібно продати товар і використовувати виручені засоби для створення нової партії товарів. А щоб обійти конкурентів, потрібно постійно пропонувати на ринок нові товари, яких немає в суперників, постійно давати нову рекламу. У ряді випадків для того, щоб продати товар, доводиться йти на зниження ціни. Той, у кого витрати великі, не може знижувати ціну. Його товар не буде проданий або буде проданий зі збитком. Дрібним виробникам важко витримувати конкуренцію. Великі мають більше шансів на перемогу, тому що в них більше можливостей для удосконалення виробництва. Як ви знаєте, наприкінці XIX ст. великі товаровиробники в ряді країн стали об'єднуватися в союзи (картелі, синдикати, трести). Ці союзи зосередили у певних галузях значну частину виробництва товарів, іншими словами, стали монополіями. Суть монополії - економічний диктат шляхом установлення монопольно високих (чи низьких) цін для одержання монопольно високого прибутку. Економічне життя містить у собі елементи і конкуренції, і монополії. Виникнення союзів капіталістів не усуває конкуренції: вона відбувається і між самими союзами, і між монополістичними союзами та немонополізованими підприємствами. Однак монополія породжує високі ціни, невідповідність попиту та пропозиції. Ось чому, наприклад, у США вже наприкінці XIX ст. з'явилися антитрестовські закони, які держава використовувала для поліпшення ринкової системи. РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ Дохід, отриманий у результаті економічної діяльності" розподіляється між власниками основних факторів виробництва: землі, праці, капіталу, підприємницьких здібностей. Повернемося до прикладу відомої фабрики. Фабрика побудована на ділянці землі, яка належить іншому власнику, частину доходу цього підприємства доводиться платити за оренду земельної ділянки. Власник землі, не витрачаючи ніяких зусиль на цій ділянці, одержує за неї плату, яка називається рентою. Це дохід власника землі. Власники робочої сили - наймані робітники та службовці фабрики - одержують за використання в процесі виробництва своїх здібностей до праці заробітну плату. Це їхній дохід, що виплачується їм з доходу підприємства. Для придбання нового обладнання фабрика взяла позичку в банку, тобто гроші у вигляді позики на умовах повернення зі сплатою позичкового відсотка за користування наданими засобами. Ці кошти називаються фінансовим капіталом. Власники банку одержать за використання капіталу дохід у вигляді відсотка на капітал. У руках власника фабрики залишається частина доходу підприємства у вигляді прибутку. За що він одержав цю частину доходу підприємства? Відповідь на це питання не проста. Ту грошову суму, яку складає прибуток, можна розділити, принаймні, на дві частини. Одну з них власник фабрики одержує за свою підприємницьку працю з управління виробництвом (якщо він не передає її керуючому - менеджеру, який займається організацією виробництва). Це плата за використання його власності - здатності до підприємницької діяльності (помітимо, що нею володіє лише 5-10% працездатного населення), тобто своєрідна зарплата. Інша частина прибутку розглядається як плата за ризик, якому піддається підприємець у ринковій ситуації, а також як результат монопольного становища підприємства. РИНОК І ДЕРЖАВА У сучасних умовах жодна з названих па початку параграфа моделей організації економіки в чистому вигляді не характеризує економічне життя. Будучи автоматичним регулятором господарського життя, ринок має і негативні сторони. Виникає велика і найчастіше залежна не від ефективності господарської діяльності, а від випадкових обставин диференціація доходів. Забезпечуючи тимчасову вигоду, ринок не дозволяє правильно оцінити довгострокові проекти, пов'язані із соціальним забезпеченням населення, використанням невідтворених природних багатств тощо. Це відноситься і до організації фундаментальних наукових досліджень (наприклад, в галузі теоретичної фізики). Ринкові системи розвиваються циклічно: роки росту змінюються роками застою чи спаду. Безробіття, ріст цін, спекуляція цінними паперами теж виникають на ґрунті вільного ринку. Звести до мінімуму негативні наслідки ринкових форм господарювання - завдання державного регулювання. Ринок у наш час не є єдиним регулятором економічного життя. На економічні відносини впливає держава, використовуючи законодавство і економічні методи. Правове регулювання спрямоване на упорядкування ринкових відносин. Особливе місце займає анти монопольне законодавство, ціль якого - обмежити на ринку диктат монополістичних об'єднань. Один з важелів регулювання економіки - державні замовлення, закупівлі тих чи інших товарів (насамперед, військового призначення), які дозволяють збільшити попит, тобто розширити внутрішній ринок. Найважливішим важелем є фінансово-економічне регулювання у формі податків. Держава збільшує чи зменшує ставки податків з населення і з підприємців. Таким чином, вона сприяє розширенню виробництва або гальмує його, стимулює або скорочує попит. За рахунок частини зібраних податків держава надає субсидії підприємцям, заохочуючи виробництво в тих чи інших галузях. Серед основних важелів впливу на ринок варто назвати кредитно-грошову систему. Держава забезпечує економіку грошима і контролює їхній обіг з метою підтримки економічної стабільності (детальніше про це ви довідаєтеся з наступного параграфа). Товаровиробники у певних ситуаціях (наприклад, коли необхідно вкласти засоби в технічне переоснащення виробництва або коли попередня партія товару не продана і виторг не надійшов) мають потребу в тому, щоб позичити гроші. їх дають у борг на короткий або тривалий термін (кредит) банки. При цьому гроші повинні бути повернені банку в сумі, на кілька відсотків перевищуючу суму, узяту в борг. Знижуючи або підвищуючи процентну ставку, державний банк обмежує або розширює можливості одержання кредиту. А це, у свою чергу, впливає на можливості розширення виробництва тих чи інших товарів. Вплив держави на ринок здійснюється і за допомогою економічного програмування. Державні програми або плани в ринковій економіці роблять на неї великий вилив, хоча не є обов'язковими для приватних товаровиробників. Державні органи розробляють програми і прогнози на кілька років, аналізують варіанти рівноваги між виробництвом і споживанням, між різними галузями виробництва. На цій основі даються рекомендації товаровиробникам, приймаються рішення про пільгові кредити і субсидії й інші міри активізації підприємницької діяльності. Із середини XX ст. таке "непряме планування" ринкової економіки затвердилося у всіх розвинутих країнах Заходу. За рахунок держави здійснюються наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки, що частково рятує підприємців від відповідних витрат і тим самим стимулює виробництво певних видів продукції. СУЧАСНИЙ РИНОК Сучасний ринок значно відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції і навіть від ринку початку XX ст., коли в окремих галузях панували картелі і трести. У розвинутих країнах існує "змішана економіка", у якій одночасно діють невидимий ринковий механізм і державне регулювання. Як образно сказано в широко відомому за рубежем підручнику "Економіка", керувати економікою при відсутності того чи іншого - це те ж саме, що намагатися аплодувати однією рукою. На ринок впливає також регулювання на рівні компаній. Вони використовують сучасну техніку і методику збору, обробки і поширення економічної інформації (про товари, ціни, зміни попиту тощо). Одержала розвиток діяльність, спрямована на просування товарів і послуг до покупця, орієнтована на вимоги ринку, реальні запити і потреби покупців у товарах і послугах,- маркетинг. Сучасна ринкова система - це не хаос і анархія, хоча вона і не усуває ринкової стихії. Ринкова економіка - відпрацьований механізм для координації діяльності товаровиробників і споживачів, який розвивається разом із суспільством. З розвитком цивілізації стає цивілізованим і ринок. Як уже відзначалося, питання "що і для кого виробляти?" зважується виробником. Він обов'язково повинен враховувати вимоги і можливості споживача. Отож не виробник панує над споживачем, а споживач - над виробником. Своїми грошима він "голосує" за ті чи інші товари, відкидає вироби низької якості чи застарілого зразка. Питання "як виробляти?" зважується під впливом конкуренції між товаровиробниками. Для того, щоб перемогти в конкурентній боротьбі, необхідно підвищувати ефективність виробництва, знижувати витрати, постійно обновляти техніку і технологію. Динаміка ринкових цін, порівняльна прибутковість або збитковість виробництва регулюють економічний розвиток. Але елементи "сліпої конкуренції", коли спочатку виробляють продукцію, а потім шукають покупця, збереглися лише в обмеженому масштабі. На сучасних ринках панують великі фірми, які орієнтують виробництво на відомих їм споживачів, мають з ними попередню домовленість (контракт) про кількість, якість, номенклатуру (переліку) продукції. Це дає підставу називати нинішній ринок організованим (контракти и м). На контрактному ринку ретельно вивчається масовий попит, його зміни. Спільними діями великих фірм і державних органів ринкова стихія обмежується, економічні відносини набувають порівняно організованого характеру. Разом з тим, визначене раз і назавжди поєднання планових і ринкових елементів регулювання для будь-яких економічних обставин, як показує досвід західних країн, не страхує економіку від незбалансованості і появи диспропорцій. Для кожної конкретної історичної ситуації необхідний пошук оптимального поєднання ринкових і державних механізмів регулювання економіки. Для розвитку державно відособлених господарств велике значення має. обмін між ними на світовому ринку. Нині він має розвинуту форму: у світі існують і товарний ринок, і ринок капіталу, і ринок робочої сили. Існує і власна система цін - світові ціни. Міжнародні економічні організації, торгові угоди між країнами впливають на стан товарних ринків. ЕКОНОМІКА РОСІЇ НА ШЛЯХУ ДО РИНКУ Криза радянського суспільства на рубежі 80-90-х рр. XX ст. із усією гостротою проявилася й в Україні. Україна вступила в один з найскладніших періодів у своїй історії, пов'язаний з наростанням диспропорцій в економіці, розривом господарських зв'язків між підприємствами і регіонами, зі спадом випуску продукції в більшості галузей промислового і сільськогосподарського виробництва. Скорочувався національний дохід, відчувалася гостра нестача ресурсів на багатьох підприємствах, зупинялося виробництво. На рубежі 80-90-х рр. XX ст. в Україні з усією гостротою проявилася криза економіки. Вона не була циклічною кризою надвиробництва, з якою ви знайомилися в курсі історії (згадайте світову економічну кризу 1929-1932 рр.). Криза української економіки особлива криза. її причина - тривале панування адміністративно-командної системи, при якій ефективні економічні стимули виробництва були поступово замінені неекономічними - наказами, директивами з центру, а в 30-40-х рр. XX ст. - широко розповсюдженими репресіями. Такі методи керівництва розвитком економіки значно гальмували ріст продуктивності праці у всьому народному господарстві. Інша причина - тотальне планування розвитку державного і кооперативного секторів економіки, що сковувало ініціативу і самостійність підприємств, не дозволяло, скажімо, місцевій промисловості орієнтуватися на специфіку і ріст потреб, насамперед населення свого регіону. І ще одна причина - у країні невиправдано затягся перехід від екстенсивної моделі розвитку економіки (за рахунок експлуатації природних ресурсів і малокваліфікованої праці) до інтенсивної моделі - за рахунок розробки і впровадження нової, ресурсозберігаючої і безвідхідної технології і ефективної техніки. Йшов широкомасштабний розпродаж газу з України на світових ринках, а на отримані гроші потім закуповувалися відсутнє продовольство і промислові товари масового попиту. Ці й інші причини, зрештою, призвели до застою в розвитку економіки, а потім до спаду і кризи. У результаті економічної політики, що проводилася адміністративно-командною системою, Україна виявилася перевантаженою підприємствами, що виготовляли засоби виробництва, у порівнянні з підприємствами, що виробляють предмети споживання. Панування адміністративно-командної системи за кілька десятиліть призвело до хронічної кризи сільського господарства України, до загострення проблеми продовольчого постачання населення. Колгоспи, які відповідно до первісного задуму повинні були стати цілком самостійними кооперативними підприємствами, були підлеглі дріб'язковій опіці державних органів. Практика перерозподілу доходів передових господарств для підтримки відстаючих призвела до того, що й у тих і в інших падала ефективність і зацікавленість у праці, посилювалося відчуження трудівників села від праці і його продуктів. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства значно відставало від високорозвинених країн. Масовий відтік сільського населення в міста призвів до вимирання багатьох тисяч українських сіл, цілих районів республіки. На соціально-економічній ситуації в Україні на початку 90-х рр. XX ст. позначилася також непослідовність і суперечливість ряду рішень республіканської влади. У цих умовах був зроблений висновок, що шлях подолання подібних явищ в економічному житті країни - перехід до цивілізованого ринку. Це повинно було сприяти виникненню здорової конкуренції, появі нових високоякісних товарів, наповненню прилавків необхідними для народу продуктами. Були намічені основні напрями роботи з переходу до ринку. Це формування нових ринкових структур (товарних бірж, торгово-посередницьких організацій тощо), які забезпечать постачання матеріальними ресурсами підприємства різних галузей; розгортання на законодавчій основі роздержавлення і приватизації, надання реальної господарської самостійності підприємствам; перехід до вільних (ринкових) цін і інші міри. Особливе значення надавалося приватизації державного майна (тобто передачі чи продажу його в приватну власність), що розглядалося як важливий засіб економічного стимулювання, підняття ділової активності населення і стабілізації соціально-економічного становища в країні. Уряд України виходив з того, що людина, яка має власне житло (будинок, квартиру), земельну ділянку, що володіє акціями, об'єктивно зацікавлена у стабільності суспільства. Існує кілька напрямів приватизації: 1) продаж магазинів, підприємств громадського харчування, майстерень, малих промислових підприємств, інакше кажучи, формування малого бізнесу; 2) передача чи продаж житла у власність громадян; 3) надання землі під фермерські господарства, садові ділянки; 4) створення акціонерних компаній на базі великих і середніх державних підприємств і їхніх об'єднань. При закритій формі акціонування акції продаються тільки робітникам та службовцям даного підприємства, а при відкритій - і стороннім юридичним і фізичним особам, у тому числі іноземним; 5) продаж трудовим колективам, господарським об'єднанням, кооперативам об'єктів незавершеного будівництва, невстановленого устаткування й інших невикористовуваних матеріально-технічних ресурсів. Приватизація призвела до появи нових форм власності і господарювання. Зокрема, Конституція України встановлює, що майно може знаходитися в приватній, державній, муніципальній (місцевих органів влади і самоврядування) власності. Визнаються й інші форми власності. Держава не Може встановлювати будь-які обмеження чи переваги в здійсненні права власності різними власниками (державою, приватними особами тощо). Іншими словами, усі форми власності визнаються рівноправними. Закон допускає також існування спільних підприємств за участю іноземних громадян чи фірм і власності іноземних установ та організацій, а також держав. Як відомо, ринковий механізм заснований на конкуренції, але нормальному функціонуванню ринку перешкоджає монополістична діяльність. Оскільки командна система, що панувала в нашій країні,- була заснована на монополії державних підприємств і об'єднань, остільки для переходу до ринку було необхідно не тільки здійснити зміну власника шляхом приватизації, але і прийняти антимонопольні правові норми. Закон України "Про конкуренцію й обмеження монополістичної діяльності на товарних ринках" передбачав розробку і здійснення заходів для демонополізації виробництва і обігу. Нова господарська система дала людям можливість при наявності схильностей і засобів почати власну справу: організувати кооператив, стати власником магазина, кафе, особистого таксі, власної майстерні, створити мале підприємство. Однак зріс і ступінь ризику: якщо товари чи пропоновані послуги виявляться неконкурентноспроможними, то власна справа зазнає невдачі. Закони України встановлюють, що ініціативна самостійна діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямована на одержання прибутку, здійснюється ними на свій ризик і під майнову відповідальність. Кожний повинен знати, до якої діяльності він здатний, які реальні можливості того, що він може використовувати. Тільки тоді йому вдасться найкраще здійснити свободу вибору форм застосування своєї праці. Рух до ринку довелося починати в несприятливих умовах. Якщо в попередні роки в економіці спостерігалася стагнація (застій), то на рубежі 80-90-х рр. XX ст. почалося скорочення масштабів виробництва. В галузі фінансів з'явився величезний дефіцит бюджету: витрати держави набагато перевищили її доходи. Покриваючи витрати, держава здійснювала випуск паперових грошей, не забезпечених товарами. І все-таки, починаючи з 90-х рр. XX ст., Україна зробила певні кроки на шляху до ринкової економіки. Учені-економісти відзначають наступні помітні зміни. По-перше, з'явилися численні комерційні банки, товарні біржі, ринок цінних паперів, валютний ринок, арбітражні суди, тобто елементи ринкового господарства, без яких неможливі його нормальне функціонування, кредитно-фінансова система. По-друге, помітно виріс приватний сектор економіки, приватне підприємництво. До 50% валового внутрішнього продукту виробляється тепер у недержавному секторі. Мільйони "мовників") наповнили внутрішній ринок імпортними товарами широкого вжитку. З'явилися численні дрібні, а найчастіше і великі комерсанти, приватні торговці, будівельники, фермери, банкіри. По-третє, ліквідований дефіцит споживчих товарів і засобів виробництва, заповнилися прилавки магазинів, зникли виснажливі для людей черги. Пропозиція товарів перевищує попит на них. Виникли зародки конкуренції. По-четверте, відновлена дієздатність грошей. У результаті введення вільних цін і полегшеного порядку валютного обміну досягнута майже повна конвертованість гривні, тобто можливість вільного обміну гривні на валюту інших країн. Істотно знизилися темпи інфляції. Однак ці зрушення мали і зворотну сторону, супроводжувалися негативними процесами. Помилки, допущені при проведенні реформ, поглибили кризу української економіки. Наповнення ринку товарами досягнуто не в результаті підйому сільського господарства, легкої, харчової промисловості, виробництва товарів тривалого користування (навпаки, відбувалося глибоке падіння вітчизняного виробництва), а за рахунок імпорту товарів, вироблених за рубежем. Разом з тим, відбулося скорочення купівельного попиту через зниження реальних доходів більшої частини населення. У результаті приватизації економічна влада, за розрахунками фахівців, опинилася в руках 5-6% населення, що включає чотири групи власників: представників тіньової економіки і фахівців, які накопичили багатство в 1990-1992 рр.; представників вищого апарату управління; злочинних структур, що одержали можливість "відмивання грошей" через скуповування приватизаційних чеків; "директорського корпусу", який одержав привілеї в придбанні акцій. Приватизація державної власності не супроводжувалася модернізацією виробництва. На більшості приватизованих підприємств ринкові стимули не запрацювали. Виникла криза неплатежів, коли підприємства, банки, держава виявилися не в змозі розплатитися з боргами один одному. Приватне підприємництво було придушене непомірними податками, бюрократичними перепонами, рекетом, тобто вимаганням майна чи грошей шляхом погроз і насильства з боку злочинців. Держава не зуміла скористатися новими методами регулювання економіки, що залишилася в державній власності. Зниження інфляції супроводжувалося масовими невиплатами зарплат і пенсій, зростанням боргу України за позиками міжнародних банків. Соціальні наслідки цих процесів виявилися важкими: зниження життєвого рівня значної частини населення, ріст безробіття, посилення соціального розшарування. У цих умовах загострилися суперечки про шляхи економічного розвитку країни. Одні вважали, що потрібно повернутися до командної економіки, державної власності. Інші, навпаки, пропонували і далі витісняти державу з економіки. Більш зваженою виглядала точка зору тих учених-економістів, які вважали, що оздоровити економіку можна не шляхом відмови від реформ, а продовжуючи їх, поступово перетворити наявні форми господарювання в напрямку соціально орієнтованої і регульованої ринкової економіки при збереженні важливої ролі держави в економічних і соціальних процесах. У 2002-2003 рр. економічне становище почало поступово поліпшуватися. Зробимо деякі висновки з характеристики економічного розвитку України. Вихід господарства республіки з кризи був можливий тільки шляхом переходу до ринкової економіки. У місті і селі одержують розвиток різні рівноправні форми власності. Для нормалізації становища в економіці повинно бути використане регулювання з боку держави. Конкуренція на ринку буде підштовхувати виробників до підвищення ефективності виробництва, відновлення і поліпшення асортименту продукції, що випускається. Економіка повинна бути переорієнтована на соціальні цілі, тобто на виробництво товарів і послуг для народу. Частка виробництва товарів масового споживання повинна зрости як мінімум з 26 до 50%. Усе зрозуміліше стає: навіть якщо справедливо розділити усе, що ми маємо, то багатими ми від цього не станемо. І тому, піклуючись про соціальний захист непрацездатних, варто створити режим найбільшого сприяння для тих, хто здатний працювати. Для них умовою до поліпшення матеріального становища стане ефективна праця. Той, хто хоче краще жити, повинен прагнути виробити більше товарів та послуг і таким чином заробити засоби для підвищення свого добробуту, а це зробить багатшим і все суспільство.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (30.08.2016)
Просмотров: 343 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: