РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Проблеми батьків та дітей - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Проблеми батьків і дітей. В усі часи сім'я була і залишається найважливішим інститутом суспільства. Зміни, які відбуваються у сім’ї, змінюють її роль у суспільстві, впливають на його стан і розвиток. Тому кожне суспільство зацікавлене у стійкій, духовно і морально здоровій сім’ї. Найважливішими об’єктами вивчення соціології сім’ї є шлюб і сім’я. Сім’я є більш складною системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об’єднує не тільки подружжя, але й їх дітей, а також інших родичів та близьких. Крім того, сім’я виступає як соціальна клітина суспільства, є дуже близькою до “оригіналу” моделі всього суспільства, в якому вона функціонує. Зміцнення устроїв сім’ї шлюбно-сімейних відносин тісно пов’язане з оновленням нашого суспільства, духовним відродженням української нації, державотворенням, економічним і духовним поступом України. На першій стадії соціалізації дитина стикається із зовнішнім світом, починає пізнавати суспільні відносини за допомогою батьків і такого соціального інституту, як дитячі дошкільні заходи. Далека від оптимального і система виховання дітей в них через низьку кваліфікацію вихователів, погану матеріальну базу, примітивне медичне обслуговування і незацікавленість персоналу у високоефективній роботі. Вчених все більше цікавить проблема психологічної одинокості і її вплив на формування і життєдіяльність особистості. Соціологічні дані показали, що рівень емоційного і в цілому інтелектуального розвитку в дітей які виховуються у дитячих будинках значно нижчий, ніж у тих, що виховуються у сім’ях. Звичайно, і сім’ї бувають різними. Не випадково багато підлітків висловлюють думку, що сім’я здебільшого займається їх матеріальним забезпеченням: одягом, харчуванням і т.д., що дорослим ніколи спілкуватись з дітьми, а то і бажання такого у них досить часто немає. В результаті саме не формальні групи служать тим психологічним “сховком”, якого не вистачає дитині в сім’ї. Особливо актуальною є ця проблема в умовах міста, де соціальний контроль майже не бере участі у вихованні молоді, хоча громадська думка могла б бути сьогодні одним із ефективних засобів соціалізації, в тому числі і допомоги сім’ї. В передпідлітковий і підлітковий періоди в життя молоді входять так звані неформальні групи ровесників з їх специфікою “субкультур”, груповими цінностями, суворо регламентованим лідерством. Нерідко ці групи успішно конкурують із сім’єю, чому можна радіти, коли група соціально здорова, а сім’я неблагонадійна, але що не може не викликати тривоги, так це, коли моральна перевага на боці негативної групи чи деформованої сім’ї. Їх поведінка в подібній ситуації залежить від закладеного в дітях в їх морального становлення певного “запасу міцності”, який може будуватися в першу чергу на моральному авторитеті батька і матері. Значимість цього фактору в тому, що неформальні групи є основним “каналом впливу” морально нечистих, але багатих сімей на інших підлітків. Ряд дослідників, говорячи про властиву таким сім’ям корисливу орієнтацію, відзначають, що це — результат деформації не лише потреб, але й уявлень про можливості і шляхи їх задоволення, наслідок переконання, що здобути матеріальні блага можна без особливих труднощів, не працюючи. Приводами для таких настроїв є факти безгосподарності, розбазарювання народного добра, безвідповідального ставлення до техніки, матеріалів, природи. Все це, по-перше, знецінює в очах молоді значення праці та її результатів, по-друге, формує байдуже ставлення до крадіїв, підриває віру в справедливість і непорушність права і законності. Зрозуміло, що приклади безкарності, навіть процвітання аморальності — хай і в сусідських сім’ях — знецінюють потенціал виховання навіть в морально здоровій сім’ї, зводить в деякий закон “подвійну” мораль, невідповідність слова і діла, створюють іноді незаперечні в очах підлітків аргументи на користь цинічного і діляцького ставлення до людей, до життя . Елементи соціальної корозії непомітно підточують моральні цінності — переконаність, трудову мораль, патріотизм. Неминучим наслідком цього є падіння інтересу до суспільних справ, бездуховність, скептицизм. Зростає прошарок людей, для яких ціль життя зводиться до матеріального достатку, до наживи будь-якими способами та шляхами. Нерідко спотворені явища породжують і такі ж спотворені форми реакції на них. Коли з напругою над мораллю, яка публічно проповідується, цінностями життя зустрічається не борець, а натура слабка, або не привчені до активної боротьби індивіди (що також є серйозною прогалиною морального виховання), виникають “позиви” до алкоголізму, наркоманії і т.д. Останнім часом загострилася проблема наркоманії серед молоді, яка охопила не тільки традиційно занепалі деформовані сім’ї, але й повністю благополучні, особливо коли їх розглядати з точки зору матеріального достатку. Руйнування моральних устроїв веде і до вседозволеності, розпусти в сфері статевих відносин, причому ці відхилення є результатом пияцтва не лише самих підлітків але і їх батьків. До пияцтва, наркоманії, статевої розпусти досить часто спонукає рання міграція молоді, особливо жіночої, її відрив від звичного соціального середовища сім’ї, анонімність і фактична безконтрольність міського спілкування, безкарність і безтурботність тих, хто будучи відповідальним за інтеграцію молодих мігрантів в трудові колективи, фактично не виконують своїх обов’язків, пускають роботу в молодіжних гуртожитках на самовплив, підміняють її набором формальних “заходів”. На поведінку дитини, підлітка впливає і зростання кількості неповних сімей, в яких навіть за інших сприятливих умов знижуються і економічні, і виховні можливості, так як найчастіше після розлучення дитина залишається з матір’ю, в якої обмаль і сил, і часу для спілкування з нею. Вікова психологія підлітка така, що втрата одного із батьків, навіть і поганого, досить часто негативно відбивається на моральному формуванні його особистості. Вивчення причин аморальності, аналіз факторів, які сприяють її росту дали можливість зробити висновки, що протистояти їй може тільки морально зріла, педагогічно грамотна сім’я, згрунтована на основі гуманних цінностей та інтересів. Адже не можна обійти увагою той факт, що із кожних 10 дітей, що перебувають в дитячих будинках, лише двоє не мають батьків. Причому педагогічно активною, згуртованою може бути і сім’я, зорієнтована на антисоціальні за своєю сутністю цінності. Тому на перше місце виходить формування соціально-моральної дієздатності сім’ї, засвоєння її членами цінностей, які відіб’ються на її способі життя, орієнтаціях і будуть надійною основою міцної громадянської позиції особистості. Ріст кількості факторів, що впливають на людину (як позитивних так і негативних), особливо в умовах великих міст, масова міграція населення, зростання темпів науково-технічного прогресу, активна боротьба старого, що аж ніяк не хоче здавати своїх позицій, з новим, прогресивним передбачають активізацію діяльності всіх ланок соціалізації людини, в тому числі і сім’ї. При цьому найбільш високим морально-виховним потенціалом володіє повна сім’я, максимально реалізуюча свої можливості не лише як соціального інституту, але і як морально-психологічної групи. Це розмежування двох сторін шлюбно-сімейних відносин, їх взаємодія з соціальними процесами, нормами, установками внутрішнього змісту, допомагає визначити основні показники творчого потенціалу сім’ї: рівень врахування суспільних інтересів, розвинутість її духовних потреб, характер розподілу побутових обов’язків між членами сім’ї, інтенсивність спілкування між батьками та дітьми, рівень вимогливості до себе та інших, принципи на яких будуються зв’язки з родичами і соціальним середовищем. Можна гіпотетично передбачити, що, чим оптимальніші ці показники, тим сильніший позитивний вплив сім’ї на становлення особистості дитини, тим ефективніша її соціально-моральна виховна дієздатність. Перебуваючи в тісному взаємозв’язку із соціальним організмом, будучи його невід’ємною частиною, сім’я неминуче реагує на будь-які позитивні і негативні зміни у всій соціальній системі, підпадаючи під її вплив. Водночас вона сама впливає на її функціональний розвиток. Спад виробництва, інфляція, безробіття, невпевненість у завтрашньому дні, що стали прикметами нашого життя, сприяють виникнення деяких негативних моментів у функціонуванні і розвитку сім’ї, послабленню її стабільності. Радикальні умови щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на зміцнення сім’ї, збагачення її соціальних функцій. Формування людини як особистості жадає від суспільства постійного і свідомо організованого удосконалювання системи суспільного виховання, подолання застійних, традиційних, стихійно сформованих форм. Під вихованням розуміється цілеспрямований розвиток кожної дитини як неповторної людської індивідуальності, забезпечення росту й удосконалення моральних і творчих її сил. "Виховувати — це значить направляти розвиток суб'єктивного світу дитини", з одного боку, діючи відповідно до того морального зразка, ідеалом, що утілює вимоги суспільства до зростаючої дитини, а з іншого боку, переслідуючи мету максимального розвитку індивідуальних особливостей кожної дитини. Психологічний аналіз показує, що діти, представляючи невід'ємну частину суспільства, молодших його членів, прагнуть жити загальним життям із дорослими. Як інструмент виховань дитячий колектив організується дорослими. Сім’я, як відомо, має виховну функцію — це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Соціалізація — явище більш широке, яке включає також всю сукупність обставин і факторів, що стихійно складаються і припливають на стан та розвиток особистості. Внаслідок соціалізації особа засвоює певний рівень соціальних норм і цінностей, включається в суспільне життя. В сучасних умовах відбувається поступовий перехід до такої форми сім’ї, яка інтегрує інтереси її членів. Важливого значення набувають функції, пов’язані із спілкуванням, взаємодопомогою, емоційними відносинами подружжя, батьків і дітей. Створення умов для розвитку особистостей і щастя кожного із подружжя, емоційна підтримка старих батьків і у випадку необхідності догляд за ними, виховання дітей і підлітків — ці функції є однаково важливими як для суспільства, так і для членів сім’ї. Батьківські обов’язки полягають в вихованні дітей, зміцненні психологічної і педагогічної допомоги. Важливу роль у сучасних сімейно-шлюбних відносинах відіграють правові відносини, які регламентують закріплені в юридичних нормах взаємні права і обов’язки подружжя, батьків і дітей один до одного. Між батьками і дітьми виникають відносини, які бувають особистими і майновими. До особистих відносин відносяться: право дитини на ім'я, по батькові і прізвищі, відповідно право й обов'язок батьків дати дитині ім'я, по батькові і прізвищі; право й обов'язок батьків виховувати своїх неповнолітніх дітей і право дітей на одержання виховання від батьків, право й обов'язок батьків на здійснення представництва від імені дітей і право дітей на захист своїх прав і інтересів. Батьки рівні в правах і обов'язках у відношенні дітей. Серед обов'язків батьків перше місце займає їхній обов'язок виховувати дітей. Цей обов'язок є одночасно і правом батьків. Тому батьки не можуть передати своє право на виховання дитини іншому обличчю (діду, бабусі, родичам). Щоб виховувати дітей, треба проживати з ними разом, спілкуватися з дітьми, робити на них особистий вплив. На жаль, далеко не у всіх сім’ях справа з вихованням дітей обстоїть благополучно. Щорічно в ОВД за різні злочини доставляється понад 900 тис. дітей, 50 тис. хлопців ідуть з сімей і попадають у приймачі-розподільники. Батьки зобов'язані робити нагляд за неповнолітніми дітьми. Нагляд — елемент виховання. Його обсяг і форма залежать від віку дітей, від їхніх індивідуальних особливостей. В основі нагляду повинне лежати взаємна довіра дітей і батьків. Крім того, батьки залучаються до відповідальності за шкоду, заподіяна їхніми неповнолітніми дітьми. Батьки є представниками своїх неповнолітніх дітей. Представництво здійснюється в області сімейного права (стягнення аліментів на дітей), цивільного права (при здійсненні цивільно-правових угод), цивільного процесу (судове представництво). Батьки представляють і охороняють інтереси своїх дітей. За загальним правилом батьки відповідально відносяться до виховання своїх дітей. Але буває й інакше. Якщо батьки не виконують своїх обов'язків, здійснюють батьківські обов'язки в протиріччі інтересам дітей, то таке поводження батьків може привести до застосування санкції, що виражається в позбавленні їхніх батьківських прав. Звичайно, ця міра крайня, виняткова. Вона застосовується тоді, коли інші способи впливу не дали результатів. Позбавлення батьківських прав батьків чи одного з них допускається тільки у випадках, установлених законом: при відхиленні від виконання обов'язків по вихованню дітей; зловживанні батьківськими правами; жорстокому звертанні з дітьми; шкідливому впливі на дітей аморального поводження батьків; при наявності в них такого захворювання, як хронічний алкоголізм чи наркоманія. Позбавлення батьківських прав переслідує кілька мір: уберегти здоров'я і психіку дитини і створити йому нормальні умови життя; покарати батьків за їхнє поводження, зробити виховний вплив на інших хитливим у сім’ї і побуті громадян. Батьки, позбавлені батьківських прав, втрачають усі права, засновані на факті споріднення з дитиною, у відношенні якого вони позбавлені батьківських прав. Вони втрачають насамперед право на виховання дітей, а також на проживання з дитиною, на захист прав і інтересів дітей і ін. Однак позбавлення батьківських прав не звільняє батьків по змісту дітей. Позбавлення батьківських прав є безстроковим. Але якщо батьки, позбавлені батьківських прав, докорінно змінюють своє поводження, відношення до дітей, весь спосіб життя, вони можуть у судовому порядку бути відновлені в батьківських правах. У сім’ї між батьками і дітьми виникають ще і майнові відносини з приводу приналежного їм майна, що регулюються нормами цивільного права, а також аліментні правовідносини, урегульовані сімейним законодавством. Майно батьків і дітей роздільне. При житті батьків діти не мають прав на їхнє майно. Батьки також не мають права на майно своїх дітей, хоча взаємно вони і користаються речами один одного. Здобуті батьками одяг, взуття, книги й інші речі для дітей належать останнім. Батьки і діти можуть вступати між собою в усі дозволені законом угоди (купівлі-продажу, позики і т.д.). Якщо у відносинах з неповнолітніми дітьми найпоширенішим є договір дарування, то з повнолітніми дітьми полягають і інші договори. Наприклад, за договором позики батько може надати сину грошову суму для покупки автомашини. Батьки і діти можуть бути учасниками загальної часткової власності. На часткових початках ними можуть здобуватися чи будуватися будинки, дачі і т.д. Відповідно до закону батьки зобов'язані підтримувати своїх неповнолітніх дітей. Звичайно цей обов'язок виконується батьками добровільно. Батьки забезпечують дітей усім необхідним для життя, навчання, розвитку. Якщо ж батьки не надають кошти на забезпечення дітей добровільно, вони притягуються до сплати аліментів на підставі судового рішення. Обов'язок по змісту дітей покладається на обох батьків. Коли діти проживають з матір'ю, чек про стягнення аліментів пред'являється до батька. На дітей, що виховуються батьком, аліменти стягуються з їхньої матері. У випадку передачі дітей на виховання іншим обличчям (діду, бабусі, тітці й ін.) ці обличчя можуть стягнути аліменти з обох батьків. Аліменти на користь неповнолітніх дітей з їхніх батьків стягуються в процентному численні від заробітку (доходу) останніх. Батьки, що злісно ухиляються від виплати аліментів своїм неповнолітнім дітям, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності. Отже, суд захищає права й інтереси всіх членів сім'ї, забезпечує дотримання прав і обов'язків батьків і дітей. До категорії подружньо-сімейних відносин відносяться також справи про розірвання шлюбу; справи про стягнення аліментів; справи про стягнення аліментів; справи про позбавлення батьківських прав; справи про встановлення батьківства. Сімейне законодавство надає можливість звертання в суд для запобігання порушення прав і інтересів дітей. Але звертання в суд, на мій погляд, — це крайня міра, що свідчить про те, що сім’я розпадається, або знаходиться на грані розпаду. Тому головна задача, що постає перед подружжям, так само як і перед суспільством і державою, зробити все можливе, щоб ця проблема була дозволена як можна безболісно і були враховані інтереси всіх сторін учасників правовідносин. Важливим зрізом структури сім’ї є структура комунікації, при вивченні якої найбільш важливим вважається встановлення міжособистісних каналів комунікації і характеру їх функціонування. Структура комунікації суттєво впливає на всі сторони функціонування сім’ї, оскільки характер питань, що обговорюються, культура та інтенсивність духовного спілкування між подружжям як на стадії формування сім’ї , так і на більш пізніх етапах сімейно-шлюбних відносин багато в чому впливають на згуртованість сімейної групи і задоволення шлюбом, а адекватна структура комунікацій між батьками і дітьми є важливою передумовою успішного виконання сім’єю її виховних функцій. Таким чином, сім’я одна з найстаріших біосоціальних спільнот нині зазнає велетенських змін. Ці зміни носять глобальний універсальний характер і пов’язані з руйнацією традиційних цінностей і форм сімейного життя і шлюбу. Однак це не означає загибелі сім’ї як такої. Нові часи відкривають нові незнані раніше обрії у стосунках чоловіка, жінки і дитини. Роль соціології полягає саме в тому, що вона здатна вчасно помітити нові явища, дослідити їх, виявити тенденції і перспективи, нагромадити соціологічну інформацію для вироблення виваженої державної сімейної політики, дієвої у масштабах всієї країни. Для вітчизняної соціології це — одне з нових і важливих завдань. Список використаної літератури: П. П. Марчук. Соціологія. Тернопіль, 1998р. Є. А. Павлодский. Судовий захист прав і інтересів громадян — М., 1986р. Д. М. Чечот. Як захистити своє право (Юридичні поради громадянам) — М., 1987р. Фельдштейн Д.І. Формування особистості дитини в підлітковому віці. Психологія виховання підлітка. 1978р. Городененко В. Г. Соціологія. Київ. Видавничий центр “Академія”, 1999р.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (14.07.2016)
Просмотров: 260 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: