РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Про нації і міжнаціональні відносини - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Етнічні спільності 2. Національна самосвідомість 3. Розвиток міжнаціональних відносин у сучасному світі 4. Націоналізм. міжнаціональні конфлікти і шляхи їхнього подолання 5. Національна політика Чим обумовлене існування нації? Яку роль у становленні особистості і нації відіграє національна самосвідомість? Що характерно для міжнаціональних відносин в сучасному світі? У чому причини міжнаціональних конфліктів і які шляхи їх цивілізованого подолання? Якою повинна бути національна політика? Крім класів і інших соціальних груп, соціальну структуру суспільства складають історично сформовані спільності людей: племена, народності, нації. Сучасне людство представлене приблизно трьома тисячами різних народів, а в нашій країні їх більше ста. У той же час незалежних держав у світі нараховується близько 200. Отже, більшість народів проживає в багатонаціональних державах. Якою б не була дорога нам історична пам'ять про свої національні корені, важливо розуміти й інше: усі ми живемо і завжди будемо жити разом з людьми різних національностей. Це вимагає від кожного з нас особливої особистої делікатності і відповідальності у відносинах з людьми інших національностей. Варто пам'ятати, що в різних народів більше спільних рис, ніж відмінностей, і їхня спільність постійно зростає, оскільки посилюються взаємозалежність, взаємозв'язок і цілісність світу. Але, дозволяючи людству зберігатися у всій властивій йому багатогранності і своєрідності, зближення народів не означає заперечення їхніх національних особливостей. Навпаки, саме своєрідність їхньої культури служить живим джерелом духовного багатства людства, неповторності світової культури. ЕТНІЧНІ СПІЛЬНОСТІ У курсі історії розглядалися такі історично сформовані форми спільності людей, як рід, плем'я, народність, нація. Розвиток цих спільностей пов'язаний з ростом продуктивних сил, розширенням господарських зв'язків, формуванням певних соціальних і культурних передумов. Так, рід і плем'я характерні для первісного суспільства. Народність складається з появою класів і держав. Капіталізм активізує економічні і культурні зв'язки, створює єдиний національний ринок, ліквідує господарську роздробленість середньовічної держави, згуртовує різні народності, що входять до нього в єдине національне ціле. Виникає нація. Поряд з поняттями "плем'я", "народність", "нація" у науці затвердилося і поняття етнос. Це грецьке слово означає "народ" і не має однозначної характеристики. Під етносом розуміється історично сформована на певній території сукупність людей, які володіють спільною культурою, мовою, усвідомленням своєї єдності. Нація складається протягом тривалого історичного періоду в результаті з'єднання, "перемішування", "плавлення" представників різних (родинних і неспоріднених один одному) племен і народностей. Сучасні наукові теорії не дають однозначної відповіді на питання про ознаки цієї спільності. На початку XX ст. головною ознакою нації вважалася спільність мови, економічного життя, психічного складу. Один з теоретиків марксизму К. Каутський ознаками нації вважав спільність території, мови, економічного життя і традицій. Каутський не абсолютизував ці ознаки, думаючи, що при відсутності одного чи декількох з них нація продовжує існувати. Був і інший погляд: тільки при наявності всіх зазначених ознак можна говорити про націю. Істотні зрушення в розумінні нації відбулися в останній третині XX ст. Відповідне до сучасних уявлень на етапі формування нації велике значення має територіальна, мовна й економічна єдність. Надалі під впливом інтеграційних і міграційних процесів ці ознаки нерідко втрачають свою визначальну роль, хоча і зберігають своє значення. Єдність нації, як вважають дослідники, може підтримуватися як матеріальними, так і в деяких націй - психологічними факторами, спільністю духовних цінностей, походження й історичної долі. Розповсюджений ще один підхід, при якому нація розглядається як співтовариство громадян даної держави. Надалі ми будемо вживати слово "нація" у етнокультурному значенні, тобто в значенні вищої форми етнічної спільності. Велике джерело національної спільності і національної відповідальності історична пам'ять. Для українського народу, який перебував 600 років у колоніальній залежності від інших держав, це особливо важливо. Пам'ятати про уроки минулого, шанувати предків, остерігатися помилкових учинків, ночувати відповідальність перед поколіннями - це важливі функції історичної пам'яті, яка допомагає згуртувати національну спільність, але найголовніше - дає відчути свою самоусвідомленість і право бути незалежними. Один з найбільш відчутних результатів історичного шляху - національна культура: казки, легенди, історичні оповідання, пісні, танці, музика, особлива художня майстерність, що виявляється в храмових будівлях, іконах, домашньому побуті; це народний епос, де яскраво виступають національні відмінності ("Слово о полку Ігоровім" легко відрізнити від "Манаса" чи "Калевали"), це творчість письменників, художників, композиторів, у тому числі сучасних, де знаходять своє відображення національний колорит, національні легенди. Насамперед через культуру людина пов'язана зі своєю нацією. Українська нація виникла в процесі довгої боротьби за свою незалежність, яка гуртувала, з'єднувала український народ. Сучасна українська мова склалася на основі старослов'янської мови, але увібрала у себе масу слів з інших мов - польської і латинської, грецької, татарської, російської, англійської, німецької тощо. Було б неправильно уявляти собі процес розвитку народів як ідеально прямий шлях руху від однієї спільності до іншої. Людство це живий багатобарвний світ народів. Він перебуває в безупинному русі: народи з'являються, розцвітають, зникають. І в кожного народу свій шлях, своя доля. З історії ви знаєте, що багато відомих колись народів {(ішли в небуття (фінікійці, скіфи, половці тощо), а деякі сучасні народи виникли ще в стародавності (наприклад, вірмени, грузини). Англійська нація склалася в XVI ст., українська - у ХVІІ-ХVIIIст., німецька - у XIX ст. Десятки націй сформувалися і формуються в XX ст. Нинішнє людство представлене всім різноманіттям історично сформованих форм спільності: сьогодні на Землі проживають роди і племена, народності і нації, що пов'язано з розмаїтістю природно-кліматичних, економічних, соціальних і культурних умов їхньої життєдіяльності. Що стосується поняття "національність", то воно означає приналежність людини до тієї чи іншої нації. У більшості країн світу національність визначається не державними органами, а самою людиною добровільно. Сьогодні на Землі усе більше стає людей, які народилися від змішаних шлюбів (тобто від батьків різних національностей), вони мають право вибирати собі національність кожного з батьків. У переважній більшості сучасних демократичних держав вибір національності є невід'ємним правом кожної особистості, одна з умов її свободи. Це право мають і громадяни України. НАЦІОНАЛЬНА САМОСВІДОМІСТЬ Національна самосвідомість є важливим чинником, що характеризує націю як спільність і людину як члена цієї спільності. Особистість, усвідомлюючи себе невіддільною часткою нації, осягає історію свого народу, суспільно-національні цінності, такі як писемність. національна мова, досягнення в духовній культурі, національний менталітет, цінує внесок народу у світову скарбницю культури, розділяє успіхи нації і сприяє її розвитку. Таким чином, національна самосвідомість ґрунтується на історичній пам'яті, на знанні історії нації, її традицій, містить у собі емоційно-ціннісну оцінку минулого нації, її сучасного стану, взаємозв'язків з іншими народами, збагачує духовний світ особистості, містить випливаючу зі сказаного психологічну установку на цілі і спрямованість діяльності. Історія кожної нації багата на приклади єдності вікових традицій і сучасної діяльності. Пригадайте з курсу історії боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького за свою незалежність, створення української держави на чолі з М. Грушевським чи встановлення сьогоднішньої української держави, свідками чого ви є. Завдяки національній самосвідомості людина гостро відчуває інтереси рідного народу, зіставляє їх з інтересами інших націй і народів, з інтересами світового співтовариства. Усвідомлення національних інтересів може спонукати особистість до діяльності, у процесі якої ці інтереси реалізуються. Відзначимо дві сторони національних інтересів. По-перше, необхідно зберігати свою особливість, неповторність у потоці людської історії, унікальність своєї культури, свої історичні пам'ятки, зберігати і збагачувати свою мову, не тільки рішуче протидіяти фізичному зникненню народу, але і прагнути до відтворення його природного зменшення, росту населення, забезпечуючи достатній рівень економічного розвитку на базі наявних регіонально-господарських факторів. По-друге, інтереси нації полягають й у тому, щоб не відгороджуватися від інших націй і народів психологічно, не перетворювати адміністративно-державні кордони в непроникну залізну завісу. Необхідно збагачувати свою культуру контактами і запозиченнями з інших культур, а свій внутрішній духовний світ - збагненням загально-значущих для людства цінностей. РОЗВИТОК МІЖНАЦІОНАЛЬНИХ ВІДНОСИН У СУЧАСНОМУ СВІТІ Одним з провідних факторів розвитку людства в наші дні є науково-технічна революція. Вона припускає як спеціалізацію виробництва, так і його широку кооперацію, співробітництво, тому що бурхливо зростаючим продуктивним силам тісно в рамках окремої нації і навіть великої багатонаціональної держави. Йде процес економічної інтеграції, а разом з ним і процес зближення всіх сторін життя народів. Яскравий приклад - Європейський Союз (ЄС), який об'єднує півтора десятка країн Європи. Причому процес їхньої інтеграції продовжується. Створено і функціонує цілий ряд спільних органів, що виражають інтереси народів ЄС. Розроблено єдине європейське право, яке поставило міжнаціональні відносини народів Західної Європи на твердий ґрунт закону. Його верховенство над національним правом визнають усі держави ЄС. На випадок конфліктів для вирішення складних проблем організована "третя влада" - Суд європейських співтовариств, рішення якого обов'язкові для всіх держав. Існує й інший шлях міжнаціональної інтеграції, прикладом якого є США. У такому співтоваристві немає офіційного (адміністративного) розподілу країни на окремі національні держави. Держава ж на основі демократичних законів гарантує кожній нації національно-культурну автономію (самостійність) і охороняє право на свободу усіх видів об'єднань - економічних, партійних, професійних, вікових, національних, за інтересами тощо. Інакше кажучи, в умовах демократичної держави люди різних національностей вільно співіснують і при бажанні вільно об'єднуються в різні співтовариства відповідно до потреб і інтересів, якщо, звичайно, ці об'єднання не носять кримінального (злочинного) характеру. У той же час дискримінація (приниження, применшення, обмеження прав) за національною ознакою вважається порушенням прав людини і карається за законами демократичної держави. Відзначені шляхи міжнаціональної інтеграції відбивають досвід сучасної цивілізації. Цими шляхами йде сьогодні більшість розвинутих демократичних держав Західної Європи, США, Канада, деякі країни, що розвиваються, з багатонаціональним населенням (Сінгапур, Маврикій). Разом з тим, життя не підтвердило ідею про те, що для розвинутих країн в умовах НТР буде характерна в основному інтеграція, а процеси національного самовизначення, що виявляються часом в гостро конфліктній формі, залишаться "надбанням" лише країн, що розвиваються. З кінця 60-х рр. XX ст. спостерігаються міжнаціональні конфлікти саме в розвинутих країнах -у Канаді (проблема франкоканадців), у Франції (проблема провінції Бретань), у Великобританії (проблема Північної Ірландії), у Бельгії (проблема фламандців і валлонів), в Іспанії (проблема басків) тощо. НАЦІОНАЛІЗМ. МІЖНАЦІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ І ШЛЯХИ ЇХНЬОГО ПОДОЛАННЯ Звертаючись до історії, ми бачимо, що за час існування націй і народностей відносини між ними були нерідко напруженими і навіть трагічними. Так, українські землі відчували на собі удари монгольських кочівників, угорських і польських загарбників, поневолення з боку Росії. Відкриття Колумбом Америки супроводжувалося гігантським за своїми масштабами пограбуванням і знищенням її корінних жителів - індіанців. Вже в XX ст. відбулися дві світові війни, у ході яких нещадно знищувалися чи піддавалися найжорстокішому гнобленню окремі нації і народності. Під час Другої світової війни в СРСР Й.Сталіним були виселені з територій, на яких вони раніше проживали, і переселені у віддалені місця кримські татари, німці Поволжя, калмики, деякі народи Північного Кавказу. Планувалась ця акція, до речі, і щодо українського народу. Підтвердженням цього служать події в Югославії, у ряді територій колишнього Радянського Союзу. У міжнаціональних зіткненнях гинуть люди, .шпигуються цінності. Причин тому багато, і шукати їх потрібно не тільки в кризі економіки, спаді виробництва, рості інфляції, цін, безробітті, у різкому погіршенні екологічної ситуації, антидемократичних законах тощо. Особливо важкі наслідки викликає придушення нації (обмеження прав людей за національною ознакою, переслідування національної релігії, культури, мови) чи приниження її, зневага національними почуттями. Тим часом національні почуття дуже уразливі. За спостереженнями психологів, прояви національного насильства викликають у людей стан глибокого песимізму, розпачу, безвихідності. Свідомо чи несвідомо вони шукають підтримку в національно близькому середовищі, думаючи, що саме в ньому знайдуть душевну рівновагу і захист. Нація ніби ховається в собі, самоізолюється, замикається. Історія свідчить, що в таких випадках нерідко і виникає бажання знайти винного у всіх проблемах. А оскільки їх справжні, глибинні причини часто залишаються схованими від масової свідомості, то головним винуватцем найчастіше називаються люди іншої національності, що проживають на даній чи сусідній території, або "свої", але "зрадники", "перероджені". Поступово складається "образ ворога" - найнебезпечніше соціальне явище. Руйнівною силою може стати і націоналістична ідеологія. Націоналізм, як ви знаєте з курсу історії, по-різному виявляє свою соціально-політичну спрямованість. Так рухи, пов'язані з ідеями націоналізму, зіграли немалу роль в антиколоніальній боротьбі народів Африки й Азії. Однак, як свідчить історичний досвід, особливо XX ст., націоналізм з ідеології і політики боротьби проти національного гноблення все частіше схиляється до пропаганди про перевагу і навіть винятковість "своєї" нації. Своє крайнє вираження політика націоналізму одержала в країнах з фашистським режимом. Людиноненависницька ідея викорінювання "неповноцінних" рас і народів вилилася в практику геноциду - винищування цілих груп населення за національною ознакою. З курсу історії ви знаєте, що Гітлер, прийшовши до влади в Німеччині в 1933 р., зробив частиною державної політики знищення єврейського населення. З цього часу і за період Другої світової війни було розстріляно, спалено і знищено в спеціальних таборах смерті (Треблінка, Освенцім, Бухенвальд) близько 6 млн. осіб майже половина всього єврейського народу. Цю найбільшу трагедію називають тепер грецьким словом "холокост", що означає "всезнищення через спалення". До числа "неповноцінних" гітлерівці відносили і слов'янські народи, плануючи колонізацію "східного простору" з одночасним скороченням чисельності проживаючого там населення і перетворенням тих, хто залишиться, в робочу силу для "вищої раси". Але ось питання: чи з'явилося каяття у вчиненому в тих, хто творив злочини? Чи з'явилося воно в їхніх нащадків? Подумайте над цими питаннями, , почитайте відповідну літературу літературу. На думку фахівців, жоден народ не застрахований від проявів націоналізму і шовінізму. У складі кожної нації є групи, які зацікавлені у ствердженні особливих привілеїв для своєї нації і при цьому грубо порушують принципи справедливості, рівності прав, суверенітету інших. З такими групами ви, на жаль, добре знайомі. Чим закінчуються їхні домагання, сподіваємося, ви також добре розумієте. В одних країнах такі групи нерідко визначають основний напрям міжнаціональних відносин; в інших - завжди одержують рішучу відсіч. Подумайте і згадайте відомі вам приклади різного ставлення до проявів агресивного Націоналізму. Мислителі, прогресивні політики ведуть напружений пошук шляхів виходу з численних сучасних етнічних криз. Передовою частиною світового співтовариства усвідомлена і визнана цінність гуманістичного підходу до етнічних проблем. Суть його складається, по-перше, у добровільному пошуку згоди (консенсусу), у відмовленні від національного насильства у всіх його видах і формах, а по-друге, у послідовному розвитку демократії, правових засад у житті суспільства. Забезпечення прав і свобод особи, незалежно від національної приналежності, є умова свободи будь-якого народу. НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІТИКА Національна політика, будучи складовою частиною політичної діяльності держави, покликана регулювати міжнаціональні відносини в різних сферах життя суспільства. Цілі і напрями національної політики залежать від загальної спрямованості політики держави. Ми вже говорили про політику розпалювання національної ненависті і геноциду, проведеної фашистськими державами. На протилежних принципах будується національна політика в демократичному суспільстві. У її основі - поважне ставлення до людей усіх націй, формування толерантності, тобто терпимості до іншого, несхожого, установка на співробітництво і зближення націй. Головною цінністю визнається життя людини, її права і свободи незалежно від національної приналежності. Національна політика покликана створити найбільш сприятливі умови для вільного розвитку всіх народів і кожної людини окремо. Зміст гуманістичної, демократичної національної політики - максимально погоджувати інтереси різних народів, реалізовувати їх з позицій поваги кожного народу, кожної людини. Важливе завдання національної політики - попереджати можливі конфлікти на національному ґрунті. Для нашої багатонаціональної країни проведення продуманої демократичної національної політики - дуже важливе завдання. Справи в цій галузі треба вести так, щоб, з одного боку, забезпечити розвиток культурної самобутності кожного народу, з іншого боку - зберігати історично сформовану цілісність нашої держави. Основним документом, що визначає національну політику в нашій країні, є Конституція України. Основними принципами державної національної політики в Україні відповідно до Конституції г: - рівність прав і свобод людини та громадянина незалежно від його раси, національності, мови, ставлення до релігії, приналежності до соціальних груп і громадських об'єднань; - заборона будь-яких форм обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної приналежності; - збереження історично сформованої цілісності України; - гарантія прав корінних нечисленних народів відповідно до Конституції України, загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права і міжнародних договорів Української держави; - право кожного громадянина визначати свою національну приналежність без будь-якого примусу; - сприяння розвитку національних культур і мов народів України; - своєчасне і мирне вирішення протиріч і конфліктів; - заборона діяльності, спрямованої на підрив безпеки держави, провокації соціальної, расової, національної і релігійної ворожнечі; - захист прав і інтересів громадян України за її межами, підтримка співвітчизників, що проживають у закордонних країнах, у збереженні і розвитку рідної мови, культури і національних традицій, у зміцненні їхніх зв'язків з Батьківщиною, відповідно до норм міжнародного права. Послідовна реалізація цих принципів відповідає інтересам усіх народів, що проживають в Україні, усього суспільства.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (05.09.2016)
Просмотров: 623 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: