РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Природа та різновиди соціальної стратифікації - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Природа та різновиди соціальної стратифікації Розглядаючи предмет соціології, ми виявили тісний взаємозв'язок між кількома фундаментальними поняттями соціології; соціальна структура, соціальний склад, соціальна диференціація, соціальна стратифікація. Основними елементами всіх цих "підсистем" є індивіди, які займають певні позиції (статус) і виконують певні соціальні функції (ролі), і всі вони взаємопов'язані функціонально. Центральною темою соціології є соціальна стратифікація, теорія котрої (система теорій), як більш продуктивна, протистоїть марксистській "класовій" теорії в сучасній західній (а рівноцінно сучасній вітчизняній) соціології. Вона пояснює соціальне розшарування на бідних, заможних та багатих. Довший час у вітчизняній соціології домінувала марксистська класова теорія (модель) суспільства, згідно з якою центральними фігурами суспільних відносин виступали класи, а домінантою суспільних змін виступала боротьба між ними - класова боротьба. Але фундатори теорії соціальної стратифікації (М. Вебер, Т. Парсонс) показали, що поняття класу може бути застосоване для аналізу соціальної структури минулих суспільств, а не сучасного, оскільки основний критерій класів (відношення до власності) розмивається такими категоріями (прошарками), як наймані менеджери, утримувачі акцій та подібні підприємці. Саме в другій половині XX ст. так званий середній клас (як аморфний прошарок між багатими та бідними) почав суттєво зростати за чисельністю і сильно диференціюватися за багатьма групами ("білі комірці", представники вільних професій). Тому поняття "клас" замінено поняттям "страта" - прошарок. В розробці теорії стратифікації немалу роль відіграли саме американські вчені, бо саме в цьому суспільстві проявилися ознаки пом'якшення класових різниць, питома вага соціальних винагород, особистих достоїнств (це видно з історії Америки). У сучасній західній соціології соціальна стратифікація розуміється як зосередження людей в статуси і й ієрархії зверху вниз за кількома основними критеріями - критеріями нерівності: неоднаковий дохід, доступ до влади, престиж професій, рівень освіти, доступ до споживання суспільних благ тощо. Саме на основі критерію нерівності можемо розмістити одні групи людей "вище" або "нижче" відносно інших. Сам термін стратифікація запозичений з геології, де він означає роззосередження пластів землі по вертикалі. Соціологія ототожнила будову суспільства із будовою землі і розмістила соціальні групи (страти) також по вертикалі. Але основою служить рівень багатства: бідняки займають нижчу сходинку, заможна група населення - середню, а багаті - верхню. (Надалі розглянемо більш детально теорію соціальної стратифікації як сучасну, цілковиту, основну, а поки що - преамбула методологічного характеру. Для початку слід розмежувати, а також надати чіткості поняттям "клас" і "страта", які часто зіставляються в науково-навчальній літературі. А коли ці поняття розрізняють, то терміном страта називають групи всередині "класів", які виділені за тими ж підставами, що і "класи". Аналізуючи методологічні підходи деяких спеціалістів у цій галузі (Р. Дарендорф, В. Хофман, І. Краус) щодо розмежування цих понять, маємо підстави твердити, що страти створюють ієрархічну шкалу, відрізняючись одна від одної поступовими відмінностями (впорядкованість членів суспільства) на основі певного критерію, мають описовий характер і належать до зовнішньої форми соціального життя. Тоді як "класи" детермінуються фундаментальними соціальними відносинами праці і присвоєння служать категорією аналізу соціального конфлікту і його структурних коренів. Визначення класу означає визнання антагонізму, протилежності інтересів великих соціальних груп. А визначення страт означає визнання певних відмінностей між людьми за певною ознакою - відмінностей, які спричиняють розміщення індивідів у суспільстві при переміщенні їх за певними прошарками-стратами. Таким чином, основна ідея теорії полягає у тому, що "страта" являє собою спільність людей, які об'єднані на певних спільних позиціях або мають спільну справу, яка утверджує дану спільність у соціальній структурі і протиставляє іншим соціальним спільностям. Неоднакова оцінка суспільством значення та ролі кожного статусу або групи спричиняє своєрідне ранжирування людей, груп на "вищих" та "нижчих". Звідси - високі статуси, позиції, і люди, які їх займають, краще винагороджуються, мають більший обсяг влади, вищий престиж роду занять, а значить, – повинен бути більш високим їх рівень освіти. В основі теорії стратифікації лежить об'єднання людей у групи і протиставлення їх іншим групам за статусними ознаками: владним, майновим, професіональним, освітнім. Саме ці критерії вичерпують коло соціальних благ та каналів їх доступу, до яких прагнуть люди. А вони завжди неоднакові (нерівні). Так виникає розміщення соціальних верств за критерієм неоднакового доступу до влади, багатства, престижу, освіти. При цьому пропонуються різні критерії стратифікації. Західнонімецький соціолог Р. Дарендорф запропонував в основу стратифікації покласти поняття "авторитет", яке найбільш точно характеризує відношення до влади і боротьби за неї між соціальними групами. Виходячи з цього, суспільство він розподіляє на тих: хто править і ким правлять. У свою чергу правлячий клас поділяється на управляючих власників і управляючих невласників (бюрократів-менеджерів). Поняття "статус" набуває в аналізі стратифікації ключове значення, вказуючи на те, що в існуванні страт велику роль відіграють фактори оцінки: поведінка в тій чи іншій ситуації, відношення до чого-небудь, установки, котрі допомагають ранжирувати себе та довкілля. Слід мати на увазі ще одну різницю між класом і стратою. Узагальнюючи, можна сказати, що класи виділяються за їх відношенням до засобів виробництва, способом доступу до різних благ. Страти ж - за формами і обсягом споживаючих благ, за відтворенням самого статусного становища. Статус визначає, що будь-хто, хто претендує бути включеним в ту чи іншу страту, повинен відповідати певним вимогам, характеристикам. Різні форми споживання благ і відтворення статусного становища формують у представників різних верств неоднаковий спосіб життя, який відмежовує членів даної спільності від іншої. На основі багатого емпіричного матеріалу російсько-американський соціолог-класик П. Сорокін робить висновки, що в будь-якому суспільстві соціальна циркуляція осіб і їх розподіл здійснюється не волею випадку, а має характер необхідності і суворо контролюється різними інститутами. Соціальна стратифікація, за Сорокіним, – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства. Змінюючись у формі, соціальна стратифікація існувала в усіх суспільствах, навіть у тих, що проголошували рівність людей. Так звана диференційованість, нерівність існують у будь-якому типі, групі, формі суспільства (наука, мистецтво, навіть серед злодіїв). Із історії, соціології відомо кілька основних типів стратифікацій: рабство, касти, стани та класи. Коротко оглянемо кожний тип. Рабство - історично найперший стратифікаційний тип, сформувався як економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей, за якої панує повна безправність і крайній ступінь нерівності. У своїй історії рабство (рабовласництво) було і є єдиною формою соціальних відносин, коли одна людина є власністю іншого. Розрізняють кілька його форм: патріархальна (напіввідкрита форма), коли раб не був обмежений у власних правах із вільними; класична (антична), коли раб не володів власністю, не мав ніяких прав; плантаційна (у США в XIX ст.) та холопська (Русь Х-ХП ст.). Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством в котрій людина зобов'язана виключно своїм народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4 основні касти (брахмани - священики, кшатрії - воїни, вайшеї - купці, шудри - робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст. Стани були найбільш притаманні феодальному суспільству. Це - соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі і передавалися через спадщину правами та обов'язками. Класичним прикладом станового суспільства була Європа, де на рубежі XІV-XV ст. воно розділялося на вищі стани (дворянство, духовенство), та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). У Російській імперії із ХVІІІ ст. сформувався становий поділ на: дворянство, духовенство, купецтво, міщанство, селянство. Кожний стан включав численні прошарки, ранги, рівні, професії, чини. Чим вище в соціальній ієрархії стояв стан, тим вищим був його статус. Слід зазначити, що права та обов'язки кожної форми стратифікаційного типу дуже строго визначалися законами чи релігійною доктриною. Соціальні бар'єри були між ними досить жорсткими, тому перші три історичних типи стратифікацій характеризують закриті суспільства, у яких соціальне переміщення із нижчих страт у вищі повністю заборонялося або ж суттєво обмежувалося. Більш відкритими історичними типами страт є класи. З розвитком промислової революції у ХVШ-ХІХ ст. поступово руйнувалась феодальна система та формувався новий уклад. При цьому нові професійні групи, які вийшли на історичну арену (робітники, банкіри, підприємці), поступово зміцнювали свої позиції, вимагали привілеїв та визнання свого статусу. Термін "клас" краще за все відображав насамперед економічне становище людей, здатних вже переміщуватися вверх чи вниз статусно-класовими позиціями. Перехід до відкритого суспільства демонстрував зростаючі можливості індивіда самостійно творити свою долю. Велику роль відіграло зародження підприємництва та ринку. Світ дедалі стає складнішим, а отже, щоб зрозуміти, розшифрувати його, соціологія має вдаватися до найвитонченіших пояснювальних схем. Це стосується і постійного генерування пояснювально-інтерпретаційної системи. Підлягають змінам і визначення та розуміння багатьох соціологічних категорій, зокрема і категорія "класи". Цей термін має багато "відтінків", підходів розуміння. Сучасні дослідники пропонують розуміти клас як багаторівневе структурно-діяльне соціальне утворення, як соціальну силу, що виникла на основі нерівного поділу структурних ресурсів у суспільстві (матеріальні та духовні блага, статус, престиж; стиль та якість життя як похідні) й здатна своїми діями змінити суспільство. На відміну від статусної групи, клас розуміється не як "статистичний" стратифікаційний вимір нерівно розподіленого в суспільстві престижу (залежно від доходів, влади, освіти), а як динамічна характеристика соціального простору, "згустків" його структурно-діяльних потенціалів, які визначають характер і спрямованість глибинних рухів у суспільстві. Це поняття відображає найбільші соціальні нерівності в сучасних суспільствах, які здатні продукувати соціальні розколи та опозиції, боротьбу за збереження та встановлення "свого" бачення соціальних ризиків, справедливості і відповідних форм суспільних відносин. Капіталізм, що модернізується, створює як нові розбіжності всередині класів, так і нові колізії між ними. Соціальна структура суспільства, де переважна більшість зайнятих працює у сфері виробництва, інформації і послуг, – набуває нової якості. Так, американський дослідник М. Костельє, зокрема, говорить про суспільство сітьових структур. При цьому не тільки все суспільство, а й основні економічні агенти – фірми та корпорації - організуються переважно не за ієрархічним принципом, а за сітьовим. Залученість до мережі або виключеність із неї стає чинником, який визначає для конкретного агента можливості й умови його саморозвитку, а також належності до "сучасності", модерності. Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу. У такому ієрархічно вибудованому розподілі соціокультурних благ виражається сутність соціального розшарування, коли у суспільстві стимулюються одні види діяльності, до інших ставлення терпиме (толерантне) і стримуються треті. На рис. 1 показано відносне взаєморозміщення престижності, популярності різного типу професій: Рис. 1 Звичайно, таке ранжирування (взаєморозміщення) відносне і залежить перш за все від різного типу суспільства, його системи цінностей, історичного періоду, часу. Але, як видно із схеми, верхні позиції займають представники творчої інтелектуальної праці, нижню - представники переважно фізичної малокваліфікованої праці Соціальна стратифікація - це і процес соціального відтворення більш-менш однорідних сукупностей осіб, які і створюють ієрархічну структуру суспільства. Суспільна система характеризується такими вимірами стратифікованого соціального простору, як: ¦ позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; (прибуток - сума грошових надходжень особи); ¦ статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; (престиж - повага, якою в громадській думці користується та чи інша професія, посада, вид занять); ¦ влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб один на одного; (влада - здатність нав'язувати свою волю всупереч бажанням інших). Це і є основні критерії стратифікації. Четвертим критерієм виступатиме освіта. Рівень її престижності може вимірюватися видом спеціальності, рівнем (популярністю) вузу чи школи, тривалістю навчання. Соціолог Л. Уорнер запропонував інші критерії-параметри стратифікації: ¦ дохід; ¦ професійний престиж; ¦ освіта; ¦ етноналежність. Б. Барбер (США) виділив 6 позицій стратифікації: ¦ престиж, професія, влада, могутність; ¦ дохід та багатство; ¦ освіта та знання; ¦ релігійна чистота; ¦ стан родини; ¦ етноналежність. Перелічимо деякі диференційовані або стратифіковані рівні, або типові групування важливих ознак, а також стратифіковані прошарки, які виділяються на основі цих ознак: - ознаки, які пов'язані з економічним станом людей (наявність приватної власності, види та розмір доходів, рівень матеріального благоустрою); відповідно виділяються прошарки: багаті, середньозабезпечені, бідні; високо - низькооплачувані; - ознаки, пов'язані із розподілом праці, тобто вид та характер праці, ієрархія професійних статусів, рівнів кваліфікації, професійної освіти і т. д.; відповідно виділяються прошарки: робітники тяжкої промисловості, сфери обслуговування, розумової праці;– ознаки, пов'язані з обсягом власних повноважень - рядові працівники державних підприємств, менеджери на малих приватних підприємствах, керівники вищого державного апарату управління;– ознаки, пов'язані із соціальним престижем, авторитетом, різним впливом – неформальні лідери, елітні групи, діячі культури. Належність до тієї чи іншої страти вимірюється не тільки цими об'єктивними показниками, про які мова ще йтиме, а і суб'єктивними - відчуттям причетності до даної групи, ідентифікації з нею, що і пришвидшує механізм соціального відтворення. Взаємозалежність формування страт (прошарків) і позицій у системі матеріального достатку, владних повноважень, стилю життя, отриманої освіти можна виразити схематично (див. рис. 2). Вертикальні осі представляють висхідний рівень досягнень у основних стратифікаційних позиціях-вимірах: дохід, влада, престиж, освіта. Індивіди, які займають однакові позиції з усіх основних вимірів стратифікації і саме складають єдину страту. На рис. 2 їх показано умовно три (А, Б, В - елітні прошарки, прошарки середнього класу та нижчого). Для кожного статусу або індивіда можна знайти місце на будь-якій із позиційних шкал (див. рис. З, с. 102). Відзначивши на кожній осі рівень з основних стратифікаційних вимірів і з'єднавши їх, отримаємо так званий стратифікаційний профіль статус-індивіда. На нашому прикладі показані в порівнянні стратифікаційні профілі класичного бізнесмена, професора, артиста, міліціонера, колгоспника. А - вищий, елітний прошарок (фінансова, політична, культурна еліта...). Б - середній клас (інтелігенція, нова буржуазія, високооплачувані працівники...). В - "нижчий" клас (робітники, с/г працівники, безробітні...). Рис. 2 Рис. 3 Так, багатство створює добрі передумови і для отримання влади в різних сферах. Найперше, це стосується економіки. Вищий клас контролює промисловий та фінансовий капітал, за ним, по суті, залишається виняткове право прийняття стратегічних рішень. Отже, представники вищого класу посідають привілейовані місця, володіють найпрестижнішими професіями, мають великий рівень освіти і великий обсяг влади. Вищий клас досить неоднорідний. Деякою мірою до нього належить і "середній клас". Поняття "середній клас" виникло в Англії наприкінці XVIII ст. - для означення особливої групи власників і підприємств, які "зверху" протистояли великим землевласникам, а "знизу" - сільській та міській бідноті. Сьогодні розвинуті країни часто називають країнами середнього класу (які мають близько 60% населення, а за даними соціологічних обстежень, в Україні їх - 9%). Соціальна нерівність передбачає неоднаковий доступ до соціальних благ. Так, от "середній клас" користується тими соціальними благами і такою мірою, що задовольняє свої потреби на належному рівні. А тому представники середнього класу заінтересовані і в "правих" і в "лівих" радикальних змінах, в таких, які б забезпечували ефективне (оптимальне) функціонування суспільства. Воно ж і зацікавлено в тих, хто незалежний економічно, хто має яскраво виражену професійну орієнтацію. Ці функції суспільство не тільки цінує, але високо винагороджує. Ось чому середній клас є необхідним фактором суспільства. Там, де середнього класу немає, - суспільство не сформоване, воно не стійке. Нижчий або робітничий клас також поділяється на різні прошарки: - робітнича аристократія, - низькооплачувані некваліфіковані робітники. Але результати теоретичних досліджень показали, що доцільно всередині кожного великого фундаментального) класу виділити ще й проміжні класи. При цьому стратифікаційна структура набуде такого вигляду (модель У. Уотсона): Слід зазначити, що ця модель далеко неадекватна нашому суспільству і ряду суспільств Східної Європи, ОСКІЛЬКИ у ході історичних процесів тут соціальна структура складалася іншим чином. Щоправда, досвід останнього десятиріччя свідчить про трансформацію соціальної структури українського суспільства в типову західну модель. У роки перебудови наші співвітчизники професори Т. Заславська і Т. Ривкіна на основі соціальних досліджень встановили і виділили такі основні соціальні групи радянського суспільства того періоду: Радянське суспільство ніколи не було соціально однорідним, у ньому завжди існувала соціальна стратифікація, яка представляла собою ієрархічно впорядковувану нерівність. Соціальні групи ранжирувалися подібно до пірамідальної форми, в котрій прошарки розрізнялися обсягом влади, престижу та багатства. Згідно з результатами соціальних обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така: Окремим феноменом можна визначити виникнення та розквіт специфічної страти для соціалістичних та постсоціалістичних суспільств - номенклатури. Це, свого роду, система керівних посад, заміщення яких створює вищестоящий орган. Свого часу у колишньому СРСР загальна чисельність членів номенклатурного прошарку становила до 3 млн чол. (1,5% населення країни). Номенклатура це по суті ієрархічна структура вищого керівництва країни і представляє пануючий та експлуататорський клас. Окрім помірного розквіту в нас у сучасних умовах, цей вид прошарку найбільш розвинувся у сучасних постсоціалістичних та просоціалістичних країнах Азії (Узбекистані, Туркменії, КНДР). Крім основних диференційних ознак (диференціації окремих професій згідно з рівнем кваліфікації, ієрархія професій, службових посад, соціальних позицій осіб, соціальних верств на основі привілею, способу, стилю життя та комбінованих критеріїв (рівень освіти, розмір заробітку, участь в управлінні), існують ще і допоміжні диференціюючі ознаки, до яких віднесені: ¦ статево-вікові, психо-фізіологічні характеристики, етнонаціональні якості, релігійна належність, культурно-світоглядні позиції, місце проживання. Поряд із названими ознаками, існує ряд особливих якостей, завдяки яким формуються групи із специфічним статусним значенням; ¦ ознаки маргінального становища в суспільстві виділяють безробітних, пенсіонерів, інвалідів, осіб без місця проживання та роду занять; ¦ ознаки протиправної поведінки визначають контингент осіб кримінального світу, контингент виправно-трудових заходів. Поглиблене дослідження стратифікації, переконує, що виділяти страту (групу) за одним критерієм - це значить надто спрощувати соціальну картину, особливо щодо сучасного суспільства, в якому процеси стратифікації виступають як виключно багатомірне явище, яке "реєструє", "оцінює", "розміщує" людей, групи у широкому діапазоні певної шкали статусів, ролей, позицій. Люди, залежно від їх можливостей, здатностей, ролей, значимості, виду діяльності - "упорядковуються" "вище" або "нижче" щодо один до одного, а права, привілеї, нагороди, обов'язки "вмонтовуються" в той чи інший статус. Водночас в індивідуальному чи в груповому статусному положенні - перетинаються і формують комбінацію основних ознак. Так, про соціальний статус громадянина американського суспільства свідчать три взаємопов'язані характеристики – професія, дохід, рівень освіти; громадянина англійського – "лордство" чи фамільна знать, місце набуття освіти, рід діяльності. Але дане поєднання ознак не однаково характерне для різних, професійних сфер, типів поселень, національно-етнічних груп. Наприклад, у сфері політичного життя до цих показників може бути доданий показник престижу, рівень власних повноважень; у сфері професійного мистецтва – художньо-творча обдарованість, талант, авторитет серед знатоків та публіки, тоді, як освіта може не набувати вирішального значення. При цілісному аналізі стратифікації, із врахуванням способу життя, загалом у нашому суспільстві на перший план виходять такі компоненти, як; професія, рівень доходів, влади, район місця проживання і тип житла. Теорія соціальної стратифікації, яка висуває ті чи інші критерії поділу суспільства на багатих та бідних, інші прошарки, групи, служить методологічною основою для формування теорій соціальної мобільності (руху), бо процеси виникнення та формування прошарків у довготривалій перспективі виконують функції щодо організації та перерозподілу соціокультурних ресурсів суспільства. Відбувається постійна циркуляція в суспільстві. Література Бебик В. Політичний маркетинг. – К., 2000. Вишняк О. В. Електоральна соціологія: історія, теорії, методи - К Ін-т соціології НАНУ, 2000. Матусевич В., Оссовский В. Электоральное поведение: техника социологического исследования И Философская и социологическая мысль. – 1994, № 11. Нельга О. Соціологія виборчого процесу: проблеми становлення // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 2000, № 2. Петров О. В. Социологоческие собирательные технологии, –Днепропетровск, 1998. Пилипенко В. Соціологічна наука та електоральні процеси в Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –1999, № 4. Райман Р. Г. Электоральное исследование: сущность и технология // Соц. иссл. – № 9. Спеціальні та галузеві соціології / За ред. Пилипенка В. Є. –К.: Вища освіта, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (24.07.2016)
Просмотров: 274 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: