РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Прикладна акмеологія - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Прикладна акмеологія ПЛАН 1. Прикладні наукові напрямки акмеології. 2. Педагогічна акмеологія (сутність, критерії та рівні професіоналізму педагога, види професійної компетенції педагога, акмеограма педагога). 3. Соціальна акмеологія. 4. Військова акмеологія. 5. Медична акмеологія. 1. Прикладні наукові напрямки акмеології. Як і в будь-якій іншій новій науці, в розвитку акмеології можна спостерігати дві тенденції перша: до інтеграції акмеологічних знань, а друга до її диференціації. Інтегративні тенденції в акмеології обумовлені необхідністю подальшої роботи по створенню її теорії і методології. Диференціація є природнім наслідком формування її нових напрямків на стику з іншими науками. Зокрема, сьогодні формуються напрямки, які претендують на самостійний статус, до них належить: педагогічна акмеологія, військова акмеологія, соціальна акмеологія, юридична акмеологія, акмеологія діяльності в особливих екстремальних умовах. Отже, можна констатувати, що окрім загальної акмеології досить інтенсивно розвиваються її прикладні напрямки. Розглянемо понятійний апарат прикладної акмеології. Об’єктом прикладних напрямків акмеологічних досліджень є особистість, яка прогресивно розвивається, самореалізується в конкретному виді діяльності, і яка досягає в цій діяльності вершини професіоналізму. Предметом є закономірності, механізми, умови і фактори, які сприяють високим професійним досягненням в конкретній галузі діяльності а також розвитку професіоналізму особистості і діяльності. Завдання прикладних напрямків акмеології в цілому співпадають із завданням загальної акмеології але при обов’язковому врахуванні професійної специфіки. Першими прикладними напрямками акмеології стали ті, які орієнтовані на професійні сфери, що безпосередньо пов’язані з буттям і життєдіяльністю людини, але за якими та наука, в якій проблема професіоналізму є однією із актуальних. Так з’явилася педагогічна, військова, управлінська акмеології. В процесі становлення практичних напрямків акмеології зустрічається чимало труднощів. Зокрема до труднощів загального порядку відносять недостатню кількість прикладних акмеологічних досліджень в конкретних областях професійної діяльності, відсутність загальновизнаних еталонів високого професіоналізму. Наприклад, такі еталони не є розробленими в політичній, управлінській і юридичній акмеології. 2. Педагогічна акмеологія. Педагогічна акмеологія на сьогоднішній день є найбільш розвинутим напрямком прикладної акмеології. Анатолій Олексійович Деркач та Володимир Георгієвич Зазикін вважають, що розвиток саме педагогічної акмеології послужив значним імпульсом для становлення загальної акмеології і її прикладних наук. Педагогічна акмеологія – наука про шляхи досягнення професіоналізму в праці педагога. Головним результатом роботи педагога є наявність позитивних якісних змін в: оволодінні уміннями, знаннями та навичками, що відповідають освітнім стандартам, які прийняті в суспільстві; формування якостей особистості, які необхідні для активної життєдіяльності особистості в суспільстві. Отже, сутність педагогічної акмеології полягає у:– визначенні шляхів досягнення педагогом професіоналізму;– гуманістичній орієнтації на розвиток особистості учнів засобами окремих навчальних предметів;– виборі педагогом способів своєї діяльності з урахуванням мотивів, ціннісних орієнтацій, цілей;– підготовка учнів до наступних педагогічних впливів. Педагогічна діяльність полі функціональна і включає багато різних видів і напрямків діяльності: навчаюча, розвиваюча, виховна, діагностична, корекційна, консультативна, управлінська, організаційна, рефлексивна, самоосвітня. Суб’єктами педагогічної діяльності є: педагоги (вчителі, вихователі, викладачі), учні і їх батьки, дорослі студенти, управлінці, методисти, організатори в сфері освіти. Беручи до уваги, те що педагогічна акмеологія досліджує шляхи професіоналізму педагога, доцільно з’ясувати саме явище професіоналізм педагога. Отже, професіоналізм педагога – це інтегральна характеристика педагога, яка передбачає володіння ним видами професійної діяльності і наявність у педагога професійно важливих якостей, які забезпечують ефективне вирішення професійних педагогічних завдань по навчанню і вихованню дітей і дорослих. Професіоналізм педагога повинен відповідати таким критеріям:– об’єктивні критерії: ефективність педагогічної діяльності (основних її видів – навчальної, розвиваючої, виховної, а також допоміжних – діагностичної, корекційної, консультативної, організаційно-управлінської, самоосвітньої);– суб’єктивні критерії: стійка педагогічна спрямованість (бажання залишатися на професійній ниві), розуміння ціннісних орієнтацій професії педагога, задоволеність працею;– процесуальні критерії: використання педагогом гуманістично спрямованих способів, технологій у своїй праці;– результативні критерії: досягнення в педагогічній праці результатів, які необхідні суспільству. Педагогічна акмеологія виділяє рівні та етапи професіональної діяльності і зрілості особистості педагога. Основні рівні:– рівень оволодіння професією, він має на меті адаптацію до професії, первинне засвоєння вчителем норм, менталітетів, необхідних прийомів, технологій;– рівень педагогічної майстерності (використання у своїй діяльності кращих зразків передового педагогічного досвіду, володіння прийомами індивідуального підходу до учнів, здійснення особистісно-орієнтованого навчання);– рівень самоактуалізації педагога в професії (усвідомлення можливостей педагогічної професії для розвитку своєї особистості, саморозвиток себе за допомогою професії);– рівень педагогічної творчості (внесення особистісного творчого вкладу, внесення авторських пропозицій, які стосуються як окремих завдань, прийомів, засобів, методів, форм організації процесу навчання, так і створення нових педагогічних систем навчання та виховання). Професіоналізм педагога включає в себе такі три сторони:– ефективне з високою результативністю виконання видів педагогічної діяльності;– повноцінне гуманістично орієнтоване педагогічне спілкування, яке спрямоване на забезпечення співробітництва з іншими учасниками педагогічного процесу (з учнями, з колегами, адміністрацією);– зрілість особистості педагога. Перша сторона професіоналізму педагога включає в себе:– знання про сутність праці вчителя, про психологічні і вікові особливості учнів, про зміст шкільних програм;– педагогічні вміння (уміння відбирати, групувати і поновляти навчальний матеріал, вміння вивчати учнів, їх пам’ять, мислення увагу, прогнозувати їх зону найближчого розвитку; вміння підбирати методи, засоби і форми навчання і виховання, які є адекватними до здібностей учнів, вміння ставити проблеми і проводити дослідження);– професійні педагогічні позиції: вчитель-предметник, методист, майстер, новатор, дослідник;– професійно важливі риси особистості;– педагогічну ерудицію і освіченість;– педагогічне мислення;– педагогічну інтуїцію;– педагогічну імпровізацію;– педагогічну спостережливість; педагогічний оптимізм. Друга сторона професіоналізму – компетентність в педагогічному спілкуванні містить:– знання про задачі і засоби спілкування, педагогічну етику;– педагогічну емпатію, співпереживання;– педагогічний такт. Третя сторона професіоналізму – зрілість особистості педагога містить:– професійні і педагогічні позиції, само діагностику;– педагогічну рефлексію. 3. Соціальна акмеологія як напрямок прикладної акмеології набула поширення під час дослідження проблем професіоналізму соціальних працівників у важких умовах перехідного періоду. Соціальна акмеологія охоплює галузі діяльності, які відносяться до професійних груп „людина – людина”, „людина – суспільство”, а тому у неї самі тісні зв’язки із соціальною психологією праці в особливих випадках. Історично соціальна робота виникла із меценатства та благодійництва, а сьогодні суспільству потрібно не поодинокі акції милосердя, а сильна соціально-орієнтована державна політика. Значення соціальної роботи суттєво зросло в роки реформ, коли стали інтенсивно поширюватися соціальні явища – безробіття, низький соціальний захист, а суспільство до таких подій виявилося зовсім неготовим. На сьогоднішній день рівень соціальної роботи в країні не є задовільним, це пов’язано із такими причинами, як: економічні труднощі і недостатня кількість професіоналів в цій дуже делікатній і відповідальній сфері діяльності. за кордоном, особливо в США, Німеччині, Японії, Фінляндії давно проводяться інтенсивні наукові дослідження в цій області, розроблені стандарти діяльності соціальних працівників, системи вимог до них і до їхньої діяльності, які розглядаються як моделі професіоналізму. Ситуація в науково-практичному плані змінилася на краще із початком функціонування соціальної акмеології. У центрі уваги соціальної акмеології стоїть проблема професіоналізму соціальних працівників, виявлення умов і факторів, які підвищують ефективність їх діяльності, стимулюючих прогресивний особистісний розвиток. Розроблені моделі професійної компетентності для різних категорій соціальних працівників, які стали для них важливим професійним орієнтиром. Описана система необхідних психологічних якостей і методів їх розвитку. Виявлено психологічні протипоказання до соціальної роботи, а також види професійної „деформації” соціальних працівників, розроблені методи їх компенсацій і подолання. Створюються наукові основи системи соціально-психологічної і психофізіологічної реабілітації через те, що діяльність багатьох соціальних працівників здійснюється із значними психологічними і енергетичними затратами і її можна віднести до діяльностей яка відбувається в особливих умовах. Особливістю досліджень є їх нерозривний зв’язок не тільки зі специфікою діяльності соціальних працівників, але й із дуже складними особливостями тих, з ким вони працюють (об’єкти соціальної роботи). Це перш за все незайняте населення, безробітні, пенсіонери, особи із обмеженими можливостями, серед них є особи, які знаходяться в кризових ситуаціях. Це стало основою віднесення соціальних працівників до категорії спеціалістів, які здійснюють свою діяльність в особливих умовах. 4. Військова акмеологія – науковий і прикладний напрямок акмеології, який розвивається на стику природничих, суспільних і військово-технічних наук, які вивчають феноменологію індивідуальних і групових суб’єктів військової служби, закономірності, механізми, умови і фактори їх продуктивного розвитку і реалізації в реальній життєдіяльності. Об’єктами військової акмеології у силових структурах України виступають військовослужбовці і військові колективи, предметом – цілеспрямована їхня активність по розвитку і продуктивному використанню власного творчого потенціалу в інтересах військової служби і задоволення життєвих потреб. Суспільство на всіх етапах свого розвитку в числі основних своїх інститутів утримувало армію. Саме в армії акумулювалися передові досягнення думки і практики кращих людей в країні. Про вершини служіння Батьківщині говорять легенди, історичні факти, ратні подвиги кращих синів батьківщини: Ілі Муромця, Суворова, Жукова та ін. Враховуючи, що предметом військової акмеології є соціальні суб’єкти, які функціонують в армійському середовищі, об’єктивні і суб’єктивні фактори, які сприяють і перешкоджають у досягненні ними вершини життя і творчості військово-професійної діяльності, необхідно вважати закономірним інтерес до видатних людей і їх життєвому шляху. Отже, великий історичний спадок є безцінним джерелом, який вказує на виняткову важливість досвіду видатних особистостей. Їх відданість зробленому виборі, самовідданість, працелюбство і професіоналізм забезпечили їм досягнення власних вершин і дозволило зробити значний особистий внесок в спільну справу охорони вітчизни. Військова акмеологія базується на досягненнях загальної та прикладної акмеології, проте базовою наукою виступає військова психологія, яка володіє певними своїми специфічними категоріальними поняттями, а саме: психологія бою, ризик, прийняття рішень в екстремальних умовах, екстремальна життєдіяльність, бойова підготовка. Наукові інтереси військової акмеології багатопланові, серед них такі проблеми:– по-перше: військовослужбовець, який досягнув ступеня своєї зрілості і певного рівня розвитку як індивід і особистість а також як суб’єкт військової праці; в якості групового суб’єкту діяльності виступають військовий професійний колектив;– по-друге: взаємозв’язки між мікро характеристиками військовослужбовця (індивід – особистість – суб’єкт військового труда – індивідуальність); вагоме місце посідають питання створення умов для просування соціального суб’єкту до особистісних вершин;– по-третє: професіоналізм військовослужбовця як визначна передумова для продуктивної військової праці в таких системах, як: людина – людина, людина – військовий колектив; людина – техніка; значну роль займають питання підготовки до військової праці на попередніх етапах у військових навчальних закладах;– по-четверте: моделі, алгоритми і технології продуктивної життєдіяльності в армійських умовах; при цьому враховується, що кожна людина досягає вершин найбільш оптимальним для нього шляхом, який дає можливість вийти на високий рівень професіоналізму, розвинути, підтримати і ефективно задіяти стабільний творчий потенціал, опираючись на можливості індивідуального самовизначення, самоорганізації, самоосвіти, самовдосконалення; особливе місце займають питання реалізації потенційних можливостей солдата, прапорщика, офіцера як в повсякденній службі так і в екстремальних умовах – на бойовому чергуванні, в тривалих походах, при виконанні службових завдань і веденні бойових дій;– по-п’яте: дослідницько-розвиваючий практикум акмеологічного супроводу ратної праці і повсякденного життя військовослужбовців. Він включає дослідницький, корекційно-розвиваючий, консультативно-інформаційний інструментарій. Отже, військова акмеологія може бути представлена як науковий і прикладний напрямок акмеології, що розвинувся на стику природничих, суспільних і військово-технічних наук. 5. Медична акмеологія. Медицина, як система наук, практична діяльність спрямована на збереження і зміцнення здоров’я людини, продовження його життя, попередження і лікування хвороб і акмеологія, зусилля якої спрямовані на особистісний і професійний розвиток , вдосконалення особистості тісно взаємопов’язані. Медицина по своїй суті акмеологічна, тому що її основна мета – здоров’я людини. тілесне, психічне, професійне здоров’я, яке проявляється високим станом працездатності, фізичної і духовної гармонії і є найбільш бажаним, оптимальним для кожної людини станом. Про доцільність взаємозв’язку акмеології і медицини висловлювали думки М. Пирогов, В. Бехтеров, Б. Ананьев. Таким чином, медична акмеологія – наука про медичне забезпечення акмеологічного процесу – процесу особистісно-професійного розвитку людини, а також про досягнення професіоналізму в праці медичного працівника. Предметом медичної акмеології є вивчення механізмів, закономірностей досягнення спеціалістом-медиком вершин в професійному і особистісному розвитку; методів збереження, закріплення, відновлення психічної стійкості, професійного здоров’я, досягнення професійного довголіття. Мета медичної акмеології відображає взаємодоповнюючий характер акмеології і медицини, її суть можна охарактеризувати такими двома положеннями:– збереження, закріплення, відновлення психічної стійкості, професійного здоров’я, досягнення професійного довголіття;– оптимізація процесу удосконалення медичного працівника в його особистісному і професійному розвиткові. Розглянемо основні категорії медичної акмеології. До них належать: психічна стійкість спеціаліста, професійне здоров’я, професіоналізм медичного працівника. Психічна стійкість спеціаліста – рівень розвитку і гармонійність прояву вольових емоційних, інтелектуальних якостей спеціаліста, які визначають його здібність успішно виконувати завдання професійної діяльності. Професійне здоров’я – якість життєдіяльності спеціаліста, яка характеризується досконалою адаптацією до впливів факторів професійного середовища, яка забезпечується достатнім для виконання певного виду професійної діяльності функціональним резервом організму і яка проявляється станом працездатності, фізичного і духовного благополуччя. (у даному випадку використовується концепція професійного здоров’я В. Пономаренка, яка розроблена в авіокосмічній медицині. Дана концепція орієнтує не на діагностику змін в стані здоров’я і встановленні діагнозу, а на оцінку функціональних резервів організму людини. Такий підхід базується на властивостях організму зберігати задані компенсаторні і захисні механізми, які забезпечують працездатність і на здатність до відновлення робочого стану у відповідності до об’єкту і виду професійної діяльності. досягнення професійної майстерності нерідко відбувається на фоні сформованих численних хронічних захворювань). Професіоналізм медичного працівника – інтегральна характеристика особистості, поєднання психологічних якостей, які забезпечують продуктивне вирішення професійних завдань – збереження, укріплення здоров’я людини, продовження його життя, попередження і лікування захворювань. Слід зазначити, що досягнення вершин професіоналізму відбувається не будь-якою ціною, а екологічно для організму, в рамках природних норм, без шкоди для оточуючих. Праця лікаря здійснюється в таких напрямках: діагностика, лікування і профілактика захворювання – і вимагає наявність навиків постановки діагностичної, лікувальної і профілактичної задачі. Цей процес, як правило, здійснюється в умовах мінливих вихідних даних (симптоми, синдроми можуть проявлятися і зникати, по-різному між собою поєднуватися), браком часу (при здійсненні медичної допомоги при невідкладних ситуаціях, при масовому поступленні в лікувальний заклад хворих). Ціна недоліків і помилок лікарської діяльності визначається дуже дорогою ціною – здоров’ям і життям пацієнта. Лікар діє в умовах проблемної нестандартної ситуації, яка створена неповторністю організму і особистості хворого. Для лікарської діяльності характерні: інтелектуальна складність, монотонність, ризик і відповідальність, етичні проблеми, міжособистісні конфлікти. Монотонність, етичні проблеми і конфлікти часто стають причинами психосоматичних захворювань медичних працівників. При визначенні еталону особистості лікаря у відповідності з очікуваннями хворих перевагу віддають лікарям своєї статті, і більш старшого віку. Еталон лікаря включає: розум, захопленість роботою, уважність, почуття обов’язку, терпіння, інтуїцію, серйозність, доброту, почуття гумору. Література: Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (24.07.2016)
Просмотров: 395 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: