РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Предмет соціології праці - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Предмет соціології праці Соціологія праці — спеціальна соціологічна теорія, галузь со-ціології, що вивчає трудову діяльність як соціальний процес, як необхідну умову життєдіяльності людини і суспільства, а також розглядає соціальні чинники підвищення ефективності праці, вплив науково-технічних і соціальних умов на ставлення людей до неї. Вітчизняний соціолог В. Полторак виокрем-лює три складові предмета соціології праці: соціальні закономірності взаємодії людей із засобами і предметами праці, зокрема, механізми дії і форми прояву цих закономірностей у діяльності трудових колективів і особистості. Це проблеми, зв'язані з діяльністю людини й колективу за умов науково-технічної революції, комплексної механізації та автома-тизації трудових процесів, зі ставленням людей до роботи на конвеєрі, за екстремальних умов (на висоті, у темряві, на хіміч-ному виробництві, за підвищеного рівня радіації тощо); ставлення людини й колективу до праці, її змісту, харак-теру, умов. Ідеться насамперед про мотиватори ставлення до праці, зв'язані з матеріальною заінтересованістю, змістом праці, взаєминами в колективі тощо, тобто суто соціологічні проблеми; соціальна організація підприємства, колективу, тобто та особлива система відносин, яку утворює сукупність позицій, ро-лей, цінностей, взаємодіючих між собою працівників. Це проб-леми структури трудового колективу, його функцій, взаємин між членами колективу, зокрема між підлеглими і керівниками, проб-леми керівництва й лідерства, соціально-психологічного клімату, конфліктів тощо. Соціологи розглядають трудовий колектив як соціальну орга-нізацію і як соціальну спільноту. Нагадаємо, що соціальна орга-нізація — це насамперед сукупність позицій, цінностей, ролей взаємодіючих індивідів, а соціальна спільнота — це сукупність індивідів, що характеризується відносною цілісністю, є само-стійним суб'єктом соціальний дій і виконує певну спільну діяль-ність. Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія. Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соці-альної структури суспільства, і йому притаманний розподіл на соціальні групи. У цілому трудовий колектив — це група людей, що об'єд-нані для спільної соціально значущої та корисної для суспільства трудової діяльності, кінцеві результати якої залежать від кожного і яка зумовлена певною системою економічних, соціальних і пси-хологічних відносин. Колектив характеризується спільними ін-тересами і цілями, почуттям солідарності, самовизначенням. Соціологія вивчає функції, типи, рівні розвитку, згуртованість, структуру трудового колективу. Відомі такі основні функції трудового колективу: виробничо-економічна, або цільова, заради якої і створюєть-ся колектив; соціальна, що полягає в задоволенні потреб членів колекти-ву (забезпечення матеріальними благами, створення умов для підвищення кваліфікації, розвитку й використання професійних здібностей, організація відпочинку тощо); духовно-інтегративна, що полягає в мотивації трудової поведінки, розвитку й соціалізації особистості, згуртуванні колективу. Трудові колективи поділяються на типи за такими крите-ріями: організаційними зв'язками, що мають три рівні: основний колектив (вищого рівня), суміжний (середнього рівня) і первин-ний (нижчого рівня); стадіями розвитку — колектив, що формується, і зрілий колектив; величиною — великі, середні та малі колективи. Важливою соціальною характеристикою є згуртованість ко-лективу, яка полягає в єдності поведінки його членів, що ґрунту-ється на спільності інтересів, цінностей і норм поведінки. Єд-ність трудової поведінки означає узгодженість дій членів колек-тиву під час реалізації спільних цілей і завдань. Однією з основ-них умов згуртованості є наявність свободи дій, альтернативні можливості вибору працівниками тих чи тих варіантів трудової поведінки. Соціологія вивчає такі основні проблеми функціонування і розвитку трудового колективу: формування колективів, адаптація працівників; забезпечення трудової мотивації; удосконалення структури колективів, їх згуртованість, розв'язання конфліктів; соціальне управління трудовими колективами; раціональність трудових переміщень. Опануванню цього комплексу проблем соціологія праці надає найбільшого значення, бо саме в трудових колективах виникають соціально-трудові відносини, що являють предмет безпосеред-нього вивчення, зароджуються соціальні процеси, які у своєму розвитку сягають суспільного рівня. З регулюванням соціально-трудових відносин зв'язана перш за все проблема мотивації праці. Нині в Україні мотиви змістов-ності, морального задоволення працею поступилися місцем мо-тивам забезпечення бодай мінімальних засобів до існування, ак-туалізувалися проблеми безробіття, соціальних конфліктів. Соціально-трудові відносини, на відміну від функціонально-трудових, зумовлених поділом і кооперацією праці, виникають між працівником і соціальними групами колективу як відносини рівності й нерівності залежно від місця цих суб'єктів у процесі праці, їхнього досвіду, умінь, інтересів, специфіки трудової пове-дінки. Соціально-трудові відносини характеризують комплекс аспек-тів (економічні, етичні, психологічні, правові, політичні, релігій-ні тощо) взаємозв'язків суб'єктів у процесах, зумовлених трудо-вою діяльністю. Суб'єктами соціально-трудових відносин є наймані працівни-ки чи їх профсоюзи, роботодавці, держава. Найманий працівник укладає договір з роботодавцем — пред-ставником підприємства, громадської організації чи держави. Роботодавець може бути і не бути власником засобів вироб-ництва. Керівник державного підприємства одночасно є робото-давцем і найманим працівником у держави, яка в даному разі во-лодіє засобами виробництва. Професійні союзи захищають економічні інтереси суб'єктів певних сфер діяльності: забезпечують зайнятість, відповідні ви-робничі умови оплати праці тощо. Держава є законодавцем, захисником прав громадян і органі-зацій, роботодавцем-посередником і арбітром під час трудових спорів. Соціологія вивчає проблеми співвідношення питомої ваги різ-них категорій працівників, формування їхніх соціальних відмінно-стей (чому існують підприємці, менеджери, робітники? чому з'являються безробітні? чому окремі соціальні групи трудового колективу мають різні інтереси?). Соціально-трудові відносини виникають на певних рівнях вза-ємозв'язків між суб'єктами: найманий працівник — найманий працівник; найманий працівник — роботодавець; профсоюз — роботодавець; роботодавець — держава; найманий працівник — держава тощо. Суб'єкти праці відрізняються за своїм соціальним станом, мають неоднакові кваліфікацію, досвід, рівень і джерела доходів. Виконуючи трудові функції, суб'єкти взаємодіють, вступають у відносини один з одним, і саме праця є тією первинною категорією, яка відбиває всю різноманітність суспільних явищ і процесів, що виникають на тлі цих взаємодій. Суспільна праця, змінюючи соці-альне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є за-гальною базою, витоком усіх соціальних явищ. Соціологія праці досліджує взаємовідносини людей і соціаль-них груп у трудових організаціях. Передусім аналізуються проб-леми, зумовлені відмінностями суб'єктів трудових відносин за такими ознаками, як стать, вік, професія, кваліфікація, освіта, ви-ховання, ставлення до праці, місце в ієрархії трудової організації, майновий стан, політична орієнтація тощо. Психологічні, етичні, правові та інші форми взаємовідносин у процесі трудової діяльності зумовлюють тип соціально-трудових відносин (див. табл.). Соціологи виходять з того, що, праця є способом розвитку лю-дини, а соціально-трудові відносини є базисними щодо всіх ін-ших відносин. Отже, оптимізація суспільних відносин (що особ-ливо важливо для подолання суперечностей перехідного етапу суспільства) можлива лише за умов розвитку трудових відносин відповідно до потреб суспільства. Соціально-трудові відносини надзвичайно складні і класифі-куються за такими ознаками: змістом діяльності — виробничо-функціональні, професій-но-кваліфікаційні, управлінсько-організаційні; суб'єктом відносин — міжколективні (колектив — колек-тив) та внутрішньоколективні (індивід — індивід, індивід — ко-лектив); Таблиця ТИПОЛОГПАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН Тип \| Зміст Патерналізм \| Значна регламентація державою або керівниц-твом організації під виглядом «батьківського пік-лування» про потреби людини (СРСР, Японія) Індивідуалізм \| Особиста відповідальність за досягнення влас-них цілей і дій Солідарність \| Загальна відповідальність і взаємодопомога, що ґрунтується на спільних інтересах (члени про-фесійних та інших союзів) Партнерство \| Докладна розробка правових документів, згідно з якими наймані працівники, підприємці і дер-жава є рівноправними партнерами в захисті індивідуальних інтересів, забезпеченні ефек-тивності діяльності організації і національної економіки загалом (Німеччина) Конкуренція \| Намагання досягти тієї самої мети, здійснення чого одними суб'єктами заважає зробити це ін-шим суб'єктам Конфлікт \| Крайній вияв суперечностей — трудові спади, страйки, масові звільнення Дискримінація \| Самоправство, незаконне обмеження прав суб'є-ктів, принципів рівних можливостей на ринку праці — у процесі вибору професії, вступу до вузу, просування по службі, оплати праці, зві-льнення тощо. Дискримінація буває за статтю, віком, національністю, расою тощо наявністю владних повноважень — по горизонталі і по вер-тикалі; способом розподілу результатів праці — кількістю і якістю праці, грошовим і майновим внеском, обсягом інтелектуальної власності; ступенем регламентованості — формальні й неформальні; характером спілкування — безпосередні, опосередковані, міжособові, безособові. За своїм впливом на результати економічної діяльності і якість життя людей соціально-трудові відносини бувають 2-х типів: конструктивні, що сприяють успішній діяльності трудової організації; деструктивні, що заважають такій діяльності. Відповідно до основних стадій життєвого циклу людини змі-нюється зміст соціально-трудових відносин, суб'єктом яких вона є: на 1-й стадії (від народження до закінчення навчання) вони пов'язані переважно з фаховим становленням, можливостями за-безпечення засобів існування, реалізації особистих задатків; на 2-й (трудова діяльність) — з найманням і звільненням, умовами організації й оплати праці, можливостями розвитку осо-бистості; на 3-й (післятрудовій) стадії — з пенсійним забезпеченням. Формування та розвиток соціально-трудових відносин відбу-вається у вигляді соціальних процесів, що віддзеркалюють функ-ціонування трудових колективів, груп та окремих працівників. Розрізняють такі основні види соціальних процесів у трудовій сфері: базові — праця, що впливає на соціальний стан, інтереси, кваліфікаційний рівень виконавців трудових функцій, формуван-ня їхньої особистості; інтегративні — формування, функціонування та розвиток трудових колективів, що забезпечують цілісність усієї трудової системи; ціннісно-орієнтаційні — мотивація, соціалізація, адаптація, що формують цінності, норми, орієнтації відповідного способу життя; трудових переміщень — плинність кадрів та регульовані зміни місць працівниками у системі суспільного поділу праці. Отже, соціологічний підхід до вивчення праці (на відміну від економічного) означає врахування суспільної нерівності — неод-накового становища різних суб'єктів трудових відносин (соці-альних груп та окремих індивідів), їхньої трудової поведінки, що зумовлена насамперед суспільним поділом праці. Соціологія праці є найзагальнішою зі спеціальних соціологіч-них теорій, що мають предметом свого дослідження соціально-трудові відносини і процеси, соціальні інститути і спільноти у Сфері праці (соціологія трудового колективу, соціологія профе-сій, соціологія організації, промислова соціологія та ін.), форми і Методи впливу на них. Праця як соціальний інститут, специфічна форма спільної ді-яльності людей є не тільки методом, процесом добування засобів До існування, вона визначає специфіку практично всіх соціаль-них, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть специ-фіку суспільного ладу в державі. Трудовий колектив не тільки об’єднує людей для виробництва товарів і послуг, а є практично єдиною формою узгодження, поєднання індивідуальних, групо-вих та суспільних економічних інтересів, найважливішим чинни-ком соціалізації особистості. Література Дворецька Г. В. Соціологія праці: Навч. посібник. — К., 1. Дворецкая Г. В., Махнорылов В. П. Социология труда. — К., 0. Дикарева А. А., Мирская В. П. Социология труда. — М., 9. Кравченко А. И. История зарубежной социологии труда. Общие принципы. — М, 1. Кравченко А. И. Социология труда в XX веке. — М., 7. Лагутін В. Д. Людина і економіка: соціоекономіка. — К., 6. Маркевич Д. Социология труда. — М., 8. Полторак В. А. Соціологія. Основи соціології праці та управління. — К., 2. Сероштан Н. А., Ачдохин И. П., Савченко Б. Г., Сасина Л. А. Социо-логия труда: Учеб. пособие. — Харьков, 0. Соколова Г. Н. Тенденции развития социологии труда в 8—0 гг. // Социол. исследования. — 1. — № 3. Смирнов И. В. Человек — источник заинтересованного труда // Со-циол. исследования. — 1. — № 2. Соціологія праці та управління: Термінологічний словник-довідник / За ред. В. А. Полторака. — К., 3. Социология труда: Учебник / Под ред. Н. И. Дряхлова, А. И. Крав-ченко, В. В. Щербини. — М, 3. Форд Г. Моя жизнь, мои достижения / Пер. с англ. — М., 9. Штольберг Р. Социология труда / Пер. с нем. — М, 2. Якокка Ли. Карьера менеджера / Пер. с англ. — М., 1.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (26.08.2016)
Просмотров: 372 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: