РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Право в системі соціальних норм - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Право в системі соціальних норм План 1. Мораль і право 2. Система права Чому право - це "моральний мінімум"? У чому основний зміст права: забороняти чи дозволяти карати? Чому закон суворий, але в законах порятунок? Право займає особливе місце в системі соціальних норм, про що говорилось вище. Підкреслимо: сутність права наука визначає як нормативну форму організації суспільних відносин. При цьому, на відміну від всіх інших соціальних норм, правові норми носять загальнообов'язковий характер, закріплені в законах і інших установлених суспільством і державою правових актах, які покликані чітко визначати межі можливої поведінки і покарання за правопорушення. МОРАЛЬ І ПРАВО Вивчаючи характеристики різних соціальних норм, ви, мабуть, помітили, що усі вони певною мірою взаємозалежні. Особливо глибокий зв'язок моралі і права. Не випадково існує вислів, що право - " моральний мінімум". Мораль - це внутрішній, духовний регулятор нашої життєдіяльності, що дозволяє судити про добро і зло, гарне і погане як навколо нас, так і в собі самому. Мораль і право дійсно мають ряд загальних, а точніше, наближених рис. Насамперед у них, як в особливих соціальних регуляторів, близькі соціальні завдання: сприяти суспільній згоді" гармонізації відносин між людьми, а також між людьми і навколишнім середовищем. Далі, у них близькі духовні, ідейні основи: обоє ці регулятори виходять з ідеї справедливості, гуманності. Нарешті, деякі учені відзначають, що і мораль, і право регулюють діяльність людей за допомогою особливих правил - норм. І в цьому, на їхню думку, також виявляється певна подібність. Правове регулювання майже неможливе без опори на мораль. Більшість норм права, що містять заборони (особливо в карному праві), прямо започатковують себе з моралі (не порушувати особисту недоторканість, не ображати людини, не брехати, не обмовляти, не лжесвідчити, не брати чужого, не порушувати правил спільного проживання, суспільного порядку тощо). І все-таки мораль і право - різні, самостійні, суверенні, як кажуть правознавці, соціальні регулятори, і кожний з них має свою особливу цінність. Здається, що ви і самі вже непогано це розумієте. Справді, їхні відмінності видно вже в самій формі існування. Право завжди оформлене у вигляді державних чи міжнародних правових документів. Моральні ж принципи і норми неможливо уявити собі у формі якого-небудь , державного правового акта - закону, указу, наказу, постанови тощо. А якщо подивитися глибше, у саму суть, то з'ясовується, що духовна основа моралі набагато ширша: тут і любов, і милосердя, і жаль, і великодушність, і всепрощення, і покаяння, і самопожертва, і багато чого іншого. Навіть найбільш справедливі і гуманні норми права не можуть дозволити собі всього цього: вони завжди зобов'язані бути строгими, визначеними, навіть жорсткими, інакше перестануть бути мірою, межею свободи. По-різному забезпечується дотримання норм права і моралі, різні і наслідки їхнього порушення. Дія норм права забезпечується силою держави, за їхнє порушення неминуче покладене покарання у вигляді штрафів, конфіскацій, позбавлення волі тощо. А якою силою забезпечується дія норм моралі? І які наслідки порушення цих норм? Подумайте. Можна назвати ще одну відмінність - за сферою дії: сфера дії моралі також ширша правової. Мораль проникає в такі далекі куточки особистих, інтимних відносин, у такі таємні схованки душі, які неодмінно повинні бути закриті для сторонніх очей і вух, звичайно, для державно-правового регулювання. І це зрозуміло. Як сказала одна мудра людина: "Життя моєї душі належить тільки мені". Далі нам необхідно глянути на право у всьому його гігантському обсязі. СИСТЕМА ПРАВА Будь-яка система відповідно до теорії є цілісною сукупністю взаємозалежних елементів (частин). Питання про систему - це питання про внутрішній лад і функціонування об'єкта. Отже, при вивченні системи права ми зачепимо його внутрішню будову елементів права, їхні взаємозв'язки. Відзначимо, що система права складається об'єктивно в ході розвитку суспільства. Оскільки правове регулювання, як вам відомо, охоплює всі основні сфери життя суспільства, система права - це воістину гігантський юридичний світ. Щоб його розумно організувати і зробити зручним для правової діяльності, здійснюється розподіл усієї системи на елементи. У числі найважливіших її елементів назвемо: а) галузі права; б) інститути права; в) норми права. Подивимося, як вони співвідносяться. Норму права називають первинним елементом системи права. Правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, що встановлюється суспільством і державою, закріплене в офіційних правових актах. Дія правової норми забезпечується силою державного примусу. Норми права регулюють суспільні відносини шляхом визначення прав і обов'язків їхніх учасників. Додамо також, що норми права служать зразком правомірної (відповідним вимогам права) поведінки і цим регулюють нашу діяльність, суспільні відносини. Галузь права - найбільший підрозділ системи - є найбільш великою сукупністю правових норм, що регулюють цілу сферу однорідних суспільних відносин. Наприклад, відносини, пов'язані з державним устроєм і правовим становищем людини, регулює конституційне (державне) право; трудові відносини - трудове право; майнові - цивільне право тощо. Інститут права - це відособлена група норм усередині тієї чи іншої галузі права. На відміну від галузі права, що охоплює цілу сферу, інститут права регулює лише окрему ділянку (сторону) однорідних суспільних відносин усередині якої-небудь сфери. Причому усередині кожної галузі права виділяють безліч правових інститутів. Так, у трудовому праві (сфера трудової діяльності) є інститут прийому на роботу і звільнення, інститут трудового договору, інститут дисципліни праці, інститут робочого часу тощо. У карне право (кримінально-правова сфера) входять інститути злочинів проти життя, здоров'я, достоїнства особистості, інститут злочинів проти власності, інститут посадових злочинів тощо. Про галузі права (їх нараховується близько 30) ще буде розмова далі,- на уроках. Відзначимо, що деякі правознавці розділяють їх за спрямованістю дії на дві великі групи: а) регулятивні галузі, спрямовані в основному на встановлення прав і обов'язків громадян і організацій (конституційне, цивільне, адміністративне, трудове, сімейне й інші галузі права); б) охоронні галузі, спрямовані в основному на захист прав громадян і організацій, що встановлюють примусові заходи і порядок їхнього застосування (карної, карно-процесуальної, цивільно-процесуальної й іншої галузі права). Крім того, існує розподіл системи права на приватне і публічне. До галузей публічного права звичайно відносять конституційне (державне) право, адміністративне, фінансове, карне і галузі виробничого права; до галузей приватного - цивільне, сімейне, торгове, підприємницьке тощо. Відзначимо, однак, що в науці усе ще продовжується пошук критеріїв поділу права на приватне і публічне. Далі необхідно відповісти на питання: відкіля ми беремо знання про право? Які джерела знань про нього? Будь-яка система права звичайно має кілька джерел. Джерело права - це форма вираження і закріплення норм права з метою надання їм юридичного, загальнообов'язкового характеру. Існує три основних джерела (форми) права. Правовий звичай (або звичайне право) - це історично перше джерело, що являє собою правило поведінки, яке ввійшло в звичку народу, його дотримання забезпечується силою держави. В Україні це джерело не розповсюджене, але зустрічається, наприклад, коли батьки розлучаються, дитину звичайно залишають матері. судовий прецедент (або право суддів, прецедентне право) тут вирішальну роль відіграє судове рішення, випадок, який є прикладом, зразком. Буває, що при розгляді справи відсутній потрібний закон або звичай (особливо часто це відбувається при визначенні боржників або спадкоємців), тоді суддя сам формулює судове рішення. А інші судді в подібних випадках використовують це рішення як зразок. Право суддів поширене в Англії і США. Нормативно-правовий акт (право або законодавця)- це єдине власне юридичне джерело, тобто офіційний документ, який створюється компетентними (що володіють відповідним правом) державними органами і містить обов'язкові юридичні норми. Це найпоширеніше джерело права, у тому числі й у нас. У нормативних актів є безсумнівні достоїнства: вони можуть бути швидко видані, замінені, скасовані; вони повинні бути дуже точно сформульовані (щоб їх можна було зрозуміти дійсно однозначно); усі вони не можуть суперечити конституції, тобто повинні носити конституційний характер. Нормативно-правові акти класифікують за їхньою юридичною чинністю, яка залежить від того, який з державних правотворчих органів їх видав. Розрізняють: а) конституцію й інші акти (конституційні і звичайні); б) підзаконні акти (укази, постанови, декрети, інструкції тощо). Вищою юридичною чинністю володіють закони. У нас в Україні закони приймають вищий законодавчий орган країни - Верховна Рада, а також безпосередньо населення країни, яке бере участь у законодавчому процесі шляхом усенародного голосування - референдуму. Всі інші правові акти носять підзаконний характер. Підзаконний, як підказує вже сам зміст слова, - це значить підлеглий закону, що видається в строгій відповідності з законом. Підзаконні акти не можуть суперечити діючим законам, тим більше скасовувати або замінювати їх. Серед підзаконних актів чільне становище займають укази Президента. Укази покликані регулювати основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики країни. Уряд України видає постанови, на основі яких здійснюється загальне господарське управління, соціально-культурне будівництво, керівництво обороною країни тощо. Міністерства, державні комітети й інші центральні відомства видають нормативні акти (найчастіше накази й інструкції) строго в межах своїх повноважень з метою регулювання відносин усередині відповідної галузі. Неважко зробити висновок про становище конституції всій ієрархії правових актів: це правовий акт вищої юридичної чинності - основний закон країни. Сила цього закону виявляється в тому, що саме він: а) закріплює основи державного ладу, права і свободи /громадян; б) регулює інші важливі сторони життя суспільства. Всі інші закони і підзаконні акти видаються тільки відповідно до основного закону. Нарешті, основний закон служить вищою нормою поведінки громадян, усіх суспільних об'єднань і всіх державних органів. У нерозривному зв'язку з правовими нормами існують правові відносини. Вони служать засобом, що допомагає перевести абстрактні норми права в конкретні суспільні відносини. Суспільні відносини, нагадаємо, - це зв'язки між людьми в процесі спільної діяльності. Правові відносини - це, по-перше, зв'язки між людьми в процесі якої-небудь діяльності, а по-друге, відносини, що обов'язково регулюються нормами права. Якщо ж таких норм немає в системі права, немає і правових відносин. Скажімо, якщо немає юридичних норм, які регулюють любов і дружбу, виходить, цей вид відносин між людьми не є правовідносинами. Для більшої чіткості додамо: правовідносини - це відносини, де юридично закріплені права й обов'язки сторін-учасників правових відносин. Наприклад, ви прийшли в магазин купити хліба, заплатили, продавець видав вам хліб. Є тут правові відносини? Є - цілком визначені відносини купівлі-продажу, регульовані нормами цивільного права. Це значить, що в обох сторін (покупця і продавця) є строго визначені права й обов'язки (заплатити - одержати, одержати - видати). А якщо яка-небудь сторона порушить права чи обов'язки (узяв товар, а грошей не віддав)? Тоді викликають міліцію, до правопорушника застосовується передбачений нормами права державний примус, тому що норми права, як вам відомо, охороняються державою. Таким чином, правові відносини - це урегульовані норми ми права суспільні відносини, учасники яких мають права й обов'язки, забезпечені й захищені державою. А тепер про правопорушення. Поведінку порядної людини можна визначити як звичайну, нормальну, хорошу. Мовою юристів її називають правомірною (відповідно до норм права). А як назвати поведінку, яка не відповідає нормам права? Протиправною, антигромадською чи правопорушенням. Правознавці визначають її як суспільно шкідливе, винне діяння, що суперечить нормам права. Уточнимо основні ознаки, за якими поведінку людини можна визначити як правопорушення. Насамперед правопорушення - це завжди діяння. У перекладі зі строгої мови юристів це слово означає як усвідомлена дія, тобто активна, вольова поведінка (бійка, крадіжка, викрадення, хабар тощо), так і усвідомлена бездіяльність, тобто коли людина зобов'язана була щось зробити, але свідомо не зробила (не взяла квиток, не сплатила податки, прогуляла тощо). Якщо ж людина тільки задумала зробити що-небудь протиправне і навіть уголос про це говорила ("Піймаю - уб'ю!"), але не зробила, тут, звичайно, немає діяння, а виходить, немає правопорушення. Не вважаються правопорушеннями думки, почуття, політичні і релігійні погляди, якщо вони не виражені в діях. Не вважаються правопорушеннями якості і властивості особистості, родинні зв'язки, національність тощо. Наступна важлива ознака правопорушення - протиправність, тобто протиріччя нормам права. Адже не будь-яке діяння є протиправним, а тільки те, яке порушує вимоги права, закони. Ще одна найважливіша ознака правопорушення - наявність провини (або винуватого діяння). Провина юридичною мовою - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки. Якщо особа усвідомлює неприпустимість (протиправність) своєї поведінки і виникаючих при цьому наслідків (скажімо, заподіяння шкоди, порушення договору, безпідставне збагачення), можна говорити про наявність провини. Якщо ж людина не здатна усвідомити протиправність своїх учинків (неповнолітній або хворий, визнаний судом неосудним), її діяння не можна вважати правопорушеннями. Нарешті, будь-яке правопорушення є суспільно шкідливим діянням, оскільки воно може нанести шкоду особистості, суспільству, державі. І навіть якщо діяння не заподіює реальної, прямої шкоди в даний момент, але лише є загрозою суспільним цінностям - життю, майну, честі і достоїнству особистості тощо (наприклад, перехід на червоне світло, водіння автомобіля в нетверезому стані, порушення порядку в громадських місцях або транспорті, порушення правил техніки безпеки на заводах, шахтах, АЕС тощо - це теж правопорушення). Зі сказаного видно, що ступінь суспільної шкідливості діяння може бути різним. За цією ознакою прийнято поділяти правопорушення на дві групи: злочини і провини. Найбільш небезпечний вид правопорушення - злочин. Що таке злочин? У чому його небезпека? Які групи злочинів, передбачених кримінальними кодексами різних країн, переважають у сьогоднішньому світі, у тому числі й у нас? Ви самі зможете дати відповіді на ці питання, якщо залучите попередній матеріал. Що стосується провини, її теж відносять до правопорушень, однак не вважають злочином. Більшість учених виділяють адміністративні, дисциплінарні і цивільно-правові види провин. Як бачите, провини можуть здійснюватися в різних сферах нашого життя. І хоча вони відрізняються від злочину меншим ступенем шкоди, однак через свою масовість завдають величезної шкоди суспільству. І межа між провиною і злочином така тонка, хитка, нестійка, що... Далі думайте самі. Поняття "відповідальність" (у широкому розумінні) у науці характеризуються як суспільні відносини (зв'язок) між окремими суб'єктами (людиною, групою тощо) і тим, хто контролює їхню поведінку. Це може бути контроль власної совісті, суспільної думки чи держави. У чому виражається державний контроль стосовно правопорушника? Відповідь очевидна: держава застосовує силу або, висловлюючись мовою права, примусовий захід (звичайної залежно від ступеня суспільної шкідливості діяння). Тому юридичну відповідальність визначають як застосування примусових заходів за зроблене правопорушення. Види юридичної відповідальності підрозділяють на карну, адміністративну, дисциплінарну. Найсуворіший вид відповідальності - карна. Вона має місце при вчинені злочину. Інші - застосовуються щодо провини. На закінчення важливо хоча б коротко сказати про завдання юридичної відповідальності. Безумовно, головне її завдання - покарання правопорушника. Однак покарання - не самоціль. Держава прагне не придушити особистість правопорушника, а впливати на його свідомість. Реалізуючи покарання, держава доводить його неминучість. Крім того, покарання служить попередженням нових правопорушень. І нарешті, воно спрямоване на виховання, точніше - перевиховання правопорушника. Якщо держава твердо домагається виконання закону, у громадян зміцнюється віра в справедливість і твердість влади, впевненість у тому, що вона надійно захистить їхні права. Отже, як видно, тут ставилося завдання показати, що право, його галузі, норми, інститути, а також правовідносини і юридична відповідальність усе це взаємозалежні поняття і явища нашого життя. Норми права дають можливість максимально точно визначити права, обов'язки і відповідальність кожного з нас і тим самим регулюють суспільні відносини. У цьому і полягає специфічна роль права в системі соціальних норм.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (22.07.2016)
Просмотров: 352 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: