Меню сайта
Категории раздела
Друзья сайта
Статистика
Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
| Главная » Статьи » Реферати » Соціологія |
РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Пізнавальна діяльність людини
|
Пізнавальна діяльність людини План 1. Поняття свідомості 2. Свідомість, спілкування і мова 3. Свідомість як вища форма відображення. поняття ідеального 4. Структура свідомості 5. Пізнання як форма духовного освоєння дійсності 6. Поняття методу пізнання 7. Бачу, чую, сприймаю дотиком 8. Я думаю, - виходить, я існую 9. І думки, і почуття Як ми набуваємо знання? Людина - суб'єкт чи об'єкт пізнання? Чим сприйняття предмета відрізняється від уявлення про нього? Що нам дає здатність до абстрактного мислення? "Знання - сила" - ці слова належать англійському філософу Френсісу Бекону (1561-1626). У них в афористичній формі виражена думка про величезну роль знань у житті окремої людини і людства в цілому. Справді, знання про навколишній світ і про самого себе необхідні людині у всіх видах діяльності: для будівництва жител і виробництва сталі, догляду за дітьми і створення ЕОМ. Знання дають можливість орієнтуватися у світі людей, речей і природних явищ, допомагають пояснювати і передбачати події. У наших знаннях спресований тисячолітній досвід матеріальної і духовної діяльності людей, і це - величезне багатство людства. Звичайно, не усе воно стає надбанням окремої людини. При тому величезному потоці інформації, який обвалюється на нас, кожний засвоює, переробляє й у подальшому використовує лише її деяку частину. Ось ця частина і є, власне, знання, якими ми опанували. У цілому наші знання досить різноманітні. В одних випадках це знання про предмети, їхні властивості і корисні для людини функції (наприклад, що таке графіт і які його властивості), в інших — про способи і правила діяльності (як користуватися олівцем). Особливий тип знань складають наші уявлення й ідеї про те, як формується саме знання, які його джерела, відкіля в людей беруться безперечні уявлення, де проходить межа між знанням і вірою. Це коло питань і стане предметом нашого подальшого розгляду. ПОНЯТТЯ СВІДОМОСТІ Проблема походження свідомості, її сутності, структури є однією з центральних філософських і наукових проблем. Свідомість - багатовимірна реальність, що історично розвивається, тому її можна розглядати в різних аспектах. По-перше, свідомість є продуктом людської діяльності і розглядати її слід через розкриття суті цієї діяльності. По-друге, свідомість - це вища форма відображення, сутність і специфіку якого розкривають через еволюцію форм відображення у живій природі. По-третє, свідомість - не лише продукт діяльності (особливо трудової), а й спілкування, соціальної взаємодії, що передбачає пізнання сутності свідомості через діалектику праці, спілкування і мови. Свідомість - це "вища, властива лише людині і пов'язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому, оціночному і цілеспрямованому відображенні дійсності, у її конструктивно-творчому перетворенні, у попередньому мисленному моделюванні дій, у передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Основні властивості свідомості. 1. Свідомості притаманна властивість універсальності, у ній можуть відображатися усі властивості матеріального світу. 2. Свідомість має властивість предметності, тобто у людській свідомості відображається не світ взагалі у всій його багатовимірності, нескінченному різноманітті, а лише певні властивості, окремі сторони - ті, що включені у практичну діяльність людини, є предметом її діяльності. 3. Свідомість має властивість ставити мету. Оскільки людина взаємодіє із зовнішнім світом, прагнучи досягти певних цілей, використовувати зовнішній світ для задоволення своїх потреб та інтересів, за допомогою свідомості (відображення реальності у чуттєвих і розумових образах) відбувається фіксація, відображення цілей людської діяльності. За допомогою усвідомлення існування людини, її дії набувають цілеспрямованого характеру. 4. Свідомості людини властива об'єктивність. З одного боку, у ній відображаються властивості світу об'єктів, об'єктивна реальність, з другого - свідомість через матеріальну діяльність і мову може об'єктивуватися у зовнішньому світі, тобто переходити із світу суб'єкта, з ідеального плану у зовнішній об'єктивний світ, у матеріальну дійсність. 5. Свідомість має властивість активності. Це зумовлено сутністю людського буття, в основі якого закладене не пристосування до середовища проживання, а активне його перетворення практичною діяльністю для задоволення потреб. Свідомість має цю властивість тому, що на основі змісту свідомості (знань, цінностей, ідеалів і т. д.) людина не лише відображає зовнішній світ, а й творить його. 6. Свідомість - це передусім суспільний продукт. Це вища форма відображення дійсності, яка виникає у процесі соціалізації людини, тобто розвитку форм взаємодії між людьми. Суспільна природа свідомості полягає в тому, що спілкування між людьми є передумовою і постійною умовою виникнення й розвитку свідомості. Отже, свідомість виникає не як індивідуальна форма відображення, а як форма колективного відображення для забезпечення буття людини. Нерозривність свідомості й діяльності виявляється в тому, що свідомість має "знаряддя". У цьому аспекті свідомість характеризують такі форми відображення, як відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, судження, висновки, форми художнього відображення, цінності, ідеали та ін. З цієї точки зору свідомість характеризують також закони мислення, методи пізнання і т. д. СВІДОМІСТЬ, СПІЛКУВАННЯ І МОВА Свідомість і спілкування два взаємозумовлених, взаємопов'язаних моменти. Лише за допомогою свідомості здійснюється їх спільна діяльність, її організація й координація, передаються знання, цінності, досвід від однієї людини до іншої, від старшого покоління до молодшого. З другого боку, свідомість виникає і функціонує через необхідність здійснення взаємодії між людьми. Свідомість, спілкування і мова невіддільні одне від одного. Спільна діяльність людей (суспільне виробництво, праця чи спілкування у широкому розумінні цього слова) потребує певної знакової системи, за допомогою якої здійснюється комунікація між людьми. Способом, який особливо опосередковує механізм взаємодії людей, дає змогу передавати зміст свідомості від людини до людини, стає мова. Мова - це знаряддя свідомості, та форма, у якій фіксується, виражається, передається увесь зміст свідомості. За допомогою мови як системи знаків відбувається об'єктивація свідомості. Внутрішній світ суб'єкта виражається у зовнішньому світі. У мові також виявляється самосвідомість людини (внутрішня мова). Нерозривний зв'язок мови і свідомості полягає в тому, що свідомість - це відображення дійсності, а за допомогою мови саме мислення і свідомість отримують своє адекватне вираження. Мова - це інструмент думки. Мова виникає водночас із розвитком людського суспільства в процесі спільної трудової діяльності і з появою свідомості. "Мова така ж давня, як і свідомість; мова є практична, існуюча і для інших людей і лише тим самим існуюча також і для мене самого, дійсна свідомість, і, подібно до свідомості, мова виникає лише з потреби, з настійної необхідності спілкування з іншими людьми". Мова - це знакова система. Вона є засобом спілкування і вираження мислення, а також специфічним способом зберігання і передачі інформації, засобом організації та управління людською діяльністю. З погляду співвідношення спілкування і мови одна з важливих функцій останньої - комунікативна. Вона розкриває соціальну природу свідомості й мови. Мова як знакова система функціонує на базі другої сигнальної системи, її відмітна особливість полягає в тому, що навички обробки знаків (наприклад, швидкість мовлення, читання, письмо і т. д.) не успадковуються, а набуваються, напрацьовуються в процесі соціалізації людини. Як правило, мови поділяються на штучні й природні. Штучні створюються для спеціальних видів діяльності, наприклад, у мистецтві - мова символів і художніх образів. Природні мови формувалися із становленням і розвитком людських співтовариств. Наприклад, національні мови - англійська, французька, українська і т. д. виникли у процесі становлення цих націй. Біологічною передумовою виникнення мови є розвиток звукової форми сигналізації у вищих тварин. В результаті еволюційного переходу від тваринних предків до людини, становлення трудової діяльності й формується мова. З'являється можливість за її допомогою не лише виявляти свій емоційний стан, а й втілювати у звуковій формі зміст свідомості, нагромадженого матеріального і духовного досвіду. СВІДОМІСТЬ ЯК ВИЩА ФОРМА ВІДОБРАЖЕННЯ. ПОНЯТТЯ ІДЕАЛЬНОГО Відображення - це загальна властивість матерії. Рух - не що інше, як всезагальний спосіб буття матерії. Сам рух тлумачиться як взаємодія, а відображення - це властивість матеріальних систем відтворювати у своїх змінах властивості інших систем, що взаємодіють з ними. Свідомість як одна з форм відображення виникає на певному рівні розвитку матерії. В основі її лежить інформаційне відображення, яке з'являється у живій природі. Воно є таким типом відображення, за якого будь-яка система здатна використати його результати для своєї дії у зовнішньому середовищі або як здатність активного використання результатів зовнішнього впливу. Інформаційне відображення має сигнальний характер. Фактори зовнішнього середовища живий організм сприймає для реалізації своїх потреб, закладених програм щодо забезпечення життєдіяльності. Фактори і стан зовнішнього середовища не пов'язані безпосередньо з існуванням організму, тобто вони не задовольняють його біологічні потреби, але виконують роль сигналу, що означає настання ситуації, яка уможливлює їх задоволення. Таким чином, механізм інформаційного відображення опосередковується внутрішньою програмою організму. Наприклад, темрява не задовольняє потребу в їжі нічних мисливців, але настання темряви подає сигнал про початок полювання. Інформаційне відображення має вибірковий характер. Сприймаються не всі явища, сукупний вплив зовнішнього середовища, а лише ті його фактори, які мають значення для реалізації внутрішньої програми організму. Інформаційне відображення виникає на тому рівні розвитку живого, коли в організму з'являється певна свобода дії, принаймні здатність до зміни свого положення у просторі, тобто руху в середовищі. Вищим рівнем інформаційного відображення можна вважати випереджаюче відображення. Його визначають як здатність організму змінювати свій стан, бути готовим відреагувати на вплив зовнішніх факторів у майбутньому. Наприклад, деякі рослини виділяють отруту проти комах навіть тоді, коли комахи в цю мить живляться сусідньою рослиною. Чим вищий ступінь розвитку живого організму, тим краще розвинута у нього здатність до випереджаючого відображення. Рівні інформаційного відображення. 1. Подразливість - реакція у відповідь на вплив факторів зовнішнього середовища. Вона з'являється у найпростіших одноклітинних організмів і регулює пристосувальну поведінку. 2. Чуттєвість - здатність відчувати. Вона передбачає наявність органів чуттів, нервової системи. Як рівень відображення чуттєвість характеризується тим, що організм реагує на зовнішні, безпосередньо біологічно нейтральні для нього явища середовища. Він також отримує сприйняття дійсності, які, з одного боку, диференціюють її властивості, а з другого - найсуттєвіші і значущі. Чуттєвість - це початкова форма психіки. 3. Психічний образ. Він є основою і механізмом орієнтаційно- дослідницької діяльності, яка властива вже високорозвинутим тваринам. За допомогою психічного образу відбувається відображення зовнішнього світу, його властивостей і процесів, особливо нових і мінливих. Відтак йде моделювання об'єктивної реальності та поведінки в ній у внутрішньому плані, в психічному образі суб'єкта. Опісля - проекція образу на об'єктивний світ і контроль за дією суб'єкта у зовнішній дійсності. За своєю природою психічний образ є функціональною реальністю. Він виникає як результат взаємодії суб'єкта і об'єкта відображення. Зміст психічного образу - це передусім відображення властивостей об'єктивної реальності, і без об'єкта повний образ неможливий. З другого боку, образ неможливий і без суб'єкта відображення, оскільки це відображення не у світі об'єктів, а в психіці суб'єктів. Цей взаємозв'язок суб'єкта та об'єкта розкриває сутність ідеального. Ідеальне - не що інше як матеріальне, але перетворене, відбите у психіці. Ідеальне - це відображення матеріального, тобто світу об'єктів, але існує воно у суб'єкті відображення, як зміст психічного образу. Ідеальне є гносеологічною протилежністю матеріального. Матеріальне - сам об'єкт і його властивості, об'єктивна реальність. Ідеальне - образ об'єктивної реальності, тобто суб'єктивна реальність. Ідеальне є гносеологічною сутністю свідомості, яка визначається у матеріалістичній філософії онтологічно єдиною з матерією, але за своїми властивостями, гносеологічно їй протилежна. СТРУКТУРА СВІДОМОСТІ Структуру свідомості можна розглядати в кількох аспектах. 1. Свідомість поділяється на індивідуальну і суспільну, які виникають як відображення різних типів буття. їх співвідношення, а також структура суспільної свідомості розглядатимуться в окремій темі. 2. Свідомість, з гносеологічної точки зору, можна поділити на форми відображення. Через них відбувається відображення дійсності людиною. Форми чуттєвого відображення і пізнання світу: - відчуття; - сприйняття; - уявлення. Ці форми відображення значною мірою є формами індивідуального чуттєвого відображення (їх визначення див. у словниках). Формами відображення, що належать до абстрактного мислення і за допомогою яких здійснюється раціональне пізнання, є: - поняття; - судження; - висновок. Вони значною мірою соціалізовані. Ці форми - продукт суспільного розвитку, трудової діяльності та спілкування людей, нагромадження матеріального й духовного досвіду багатьох поколінь. Вони дають змогу отримувати об'єктивне знання, що розвивається за законами, які не зводяться до процесу індивідуального пізнання (визначення поняття, судження, висновку див. у словниках). 3. Рівні пізнання (структура свідомості у вузькому розумінні). Як правило, у цьому разі виділяють такі: - Підсвідомість. Вона накопичує і зберігає всю отриману інформацію. - Усвідомлення. У ньому обробляється вся отримана інформація, осмислюються і фіксуються певні ідеї, цінності і т. д. - Надсвідомість. Це синтез підсвідомості й усвідомлення. Вона здійснює процес творчості, відкриття, виявлення, показує свідомості виразну ідею, думку після інтенсивної праці над вирішенням якоїсь проблеми. До цього рівня свідомості відносять інтуїцію. - Самосвідомість. У ній відбувається аналіз, обробка змісту свідомості та процесу мислення. За її допомогою здійснюється цілеспрямований контроль за діяльністю свідомості. 4. З точки зору структури людської діяльності, у свідомості можна виокремити такі сфери: - Когнітивна (пізнання). У свідомості на різних гносеологічних рівнях з властивими їм формами отримуються і накопичуються знання про дійсність і сам об'єкт пізнання з метою створення точної копії діяльності, отримання істинного знання. - Ціннісноорієнтаційна або мотиваційна. Це сфера цінностей, ідеалів, інтересів, які визначають життєдіяльність людини, її ставлення до світу, самої себе. Цей зміст свідомості має емоційне забарвлення і створює не точну, тобто об'єктивну копію, а суб'єктивно забарвлену інформацію, тобто оціночне знання. - Нормативна. Це сукупність норм, правил, які мають регулювати поведінку людей, їхню виробничу, соціально-політичну, моральну та іншу діяльність. Сутність і структура суспільної свідомості розглядатимуться у темі "Духовне життя суспільства". ПІЗНАННЯ ЯК ФОРМА ДУХОВНОГО ОСВОЄННЯ ДІЙСНОСТІ Пізнання є вищою формою відображення об'єктивної дійсності. Проте вважати його формою лише духовного освоєння дійсності можна тільки за певних теоретичних припущень, тобто абстрагуванні процесу пізнання від практики (виробничої і соціально-історичної). Пізнання як сукупне знання і методи його отримання - це продукт, результат людської діяльності в цілому. Практика також диктує цілі пізнання, його можливі межі, визначає предметну зону і є критерієм істини. Таким чином, це духовна складова перетворювальної діяльності людини. Становлення пізнання як форми духовного освоєння дійсності відбувається із формуванням і розвитком спеціалізованого духовного виробництва, коли пізнавальна діяльність перетворюється на відносно самостійний і окремий вид діяльності, відірваний від практики (матеріального виробництва). Пізнання як форма духовного освоєння дійсності зорієнтоване на опанування світом і людським буттям у ньому через отримання суб'єктивно істинного знання, через відображення структури і закономірностей реальності у свідомості людини. Свідомість, створюючи ідеальний образ, чуттєве і мисленне відображення дійсності, у своєму існуванні й розвитку відносно самостійна. Подвоюючи світ духовно, вона дає можливість здійснювати практичну діяльність спершу в ідеальному плані, а відтак у сфері матеріальних об'єктів. Сутність пізнання як духовного освоєння дійсності розкривають передусім такі властивості свідомості. 1. Свідомість як відображення дійсності (суб'єктивний образ об'єктивного світу). 2. Відносна самостійність, активність і творчий характер свідомості. 3. Свідомості властива здатність визначення цілей. На основі свідомості людина визначає свої потреби, можливості, оформлює їх як цілі, шукає шляхи і контролює реалізацію досягнення цих цілей. Пізнання як духовне освоєння дійсності характеризується тим, що спосіб людського існування - діяльність, тобто не пристосування до зовнішнього середовища, а активна, цілеспрямована його зміна, перетворення. Щоб нормально існувати, діяти, людина спершу повинна отримати точний образ об'єктивної реальності. Вона має пізнати її, опанувати своїм духом. І чим складнішою стає життєдіяльність людей, масштабність впливу на природу, підвищення соціальної організації, тим більшої активізації і розвитку пізнавальної діяльності це вимагає. Вищою формою духовного освоєння дійсності стає наука. ПОНЯТТЯ МЕТОДУ ПІЗНАННЯ Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності. Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання. Різні об'єкти та їхні властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом (наприклад, пізнання структури фізичних тіл, їх переміщення і вивчення суспільства). Як зазначив англійський філософ Т. Гоббс, "метод повинен відповідати порядку творення речей". Через те, що різні властивості об'єктів (наприклад, фізичні параметри тіла та його хімічний склад) або навіть самі об'єкти (наприклад, елементарні частинки чи віддалені небесні тіла) можуть бути пізнані лише за допомогою відповідних методів: науки, що вивчають різні за своєю якістю об'єкти, не можуть використовувати одні і ті самі методи. Нерідко сучасне природознавство та суспільні науки змушені створювати вузько спеціалізовані методи пізнання. Оскільки нині нараховують близько двох тисяч різних наук, то кількість методів неймовірно велика. У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього. Можлива різна класифікація методів пізнання. По-перше, їх традиційно поділяють на емпіричні й теоретичні. До методів емпіричного пізнання належать: вимірювання, спостереження, експеримент (їх характеристику див. у філософських словниках). До методів теоретичного (раціонального) пізнання відносять дедукцію, аналіз, синтез, метод аксіоматизації, математичного моделювання і т. д. Кожному з цих рівнів властиві свої форми відображення (див. тему "Свідомість"). По-друге, методи пізнання можна класифікувати за ступенем спільності, за масштабами застосування їх об'єктів. За такою класифікацією ці методи можна розділити на: - окремо наукові (що застосовуються в окремих науках); - загальнонаукові (застосовуються в багатьох науках, наприклад, спостереження); - всезагальні. Це гносеологічні й методологічні настанови, на які орієнтується більшість наук. Історично до цих методів належать метафізичний і діалектичний. 1. Метафізичний метод панував як загальнометодологічна база у природознавстві й філософії до кінця XVIII ст. Він орієнтував наукове пізнання на вивчення сутності всіх явищ, світу як якісно незмінних, таких, що не мають внутрішніх джерел розвитку і тому позбавлених протилежних властивостей, сил, тенденцій. Сутність кожного явища, об'єктів світу пізнавалася через вивчення структури і зв'язку основних елементів. Канони формально-логічного мислення, його принципи та закони були логічним фундаментом метафізичного методу. 2. Діалектичний метод сформувався тоді, коли з'явилася чітка пізнавальна потреба розкрити сутність світу з погляду процесів розвитку, властивого йому загального взаємозв'язку, якісних перетворень. Цей метод орієнтував на розгляд усього існуючого як такого, що виникає, проходить у своєму розвитку певні стадії і зникає, перетворюючись на щось нове, а також на пізнання всіх явищ як єдності й боротьби протилежностей. Тому він вимагав створення нової логіки - діалектичної, яка дала б змогу відобразити у логіці понять сутність процесів розвитку. Методи пізнання можна класифікувати залежно від типів причинно-наслідкової взаємодії. Так, методи, які дають можливість вивчити динамічні процеси, що не мають імовірнісного характеру взаємодії, та методи вивчення статистичних, імовірнісних причинно-наслідкових взаємозв'язків. Через багатоманітність об'єктів вивчення, їхніх властивостей, а також багаторівневої структури самого наукового знання можлива й інша, складніша класифікація. Наука, яка вивчає природу, специфіку і взаємозв'язок методів пізнання називається методологією. БАЧУ, ЧУЮ, СПРИЙМАЮ ДОТИКОМ Як же людина пізнає навколишній світ? Для цього необхідна насамперед нормальна робота органів чуттів, завдяки яким вона одержує важливу інформацію про зовнішній світ, а також про стан власного організму. З курсу біології ви знаєте, що органи чуттів виникли і розвивалися в процесі тривалої еволюції і нерозривно зв'язані з діяльністю головного мозку. П'ять основних чуттів - смак, дотик, зір, слух і нюх — були описані ще давньогрецьким філософом Аристотелем більше 2 тисяч років тому, але і донині продовжується їхнє вивчення, аналіз механізмів дії. Так, дослідникам відомо, що найбільший обсяг інформації дають зір і дотик, а потім слух, смак, нюх. Деякі учені вважають, що сьогодні можна говорити про чуття, невідомі Аристотелю. Наприклад, про чуття рівноваги, завдяки якому тіло орієнтоване щодо сили ваги. Виділяють і так звані допоміжні чуття, які поряд з основними створюють наше світовідчування. Великою чутливістю володіє шкіра. Вона відчуває як могутні звукові хвилі, так і найменші зміщення включно до сотої частки міліметра. Не випадково її нерідко порівнюють з гігантським вухом. Деякі дослідники пояснюють чуттєве задоволення, яке молоді люди одержують від рок-концертів, частково тим, що могутні звукові хвилі впливають на шкіру майже як океанський прибій, однак при цьому є ризик зіпсувати собі слух. 10 мільйонів нюхових кліток носа дозволяють людині розрізняти не менш 4 тисяч запахів. При цьому професіоналу в парфумерній промисловості під силу виділити більш 10 тисяч запахів. Чудо з чудес - наше око. Воно здатне розрізняти кілька мільйонів градацій інтенсивності світла і відтінків кольору. Людині, як правило, не вистачає тієї гостроти чи специфічності чуттів, які притаманні тваринам (наприклад, гримучі змії мають особливий "тепловий зір", ще дозволяє їм сприймати інфрачервоні промені). У той же час людські почуття відрізняються розмаїтістю, багатосторонністю. Сучасна наука стверджує, що корі головного мозку для підтримки нормальної діяльності необхідний безупинний потік інформації, що надходить через органи чуттів. Вихідним елементом чуттєвого пізнання є відчуття, що виникають у результаті безпосереднього впливу реальності на органи чуттів. Який би предмет людина не спостерігала, вона охоплює насамперед його зовнішні, доступні органам чуттів ознаки: запах, форму, колір, твердість. Будь-який предмет має безліч різноманітних властивостей, але в нашій свідомості вони складаються в стійкий цілісний образ предмета. Виникає сприйняття предмета. Звернемося до найпростішого прикладу. Уявімо собі, що ми перегортаємо книгу. Органи чуттів дозволять нам побачити її обсяг, формат, колір, друковані знаки, відчути шорсткість обкладинки і глянець сторінок. Але вся ця гама відчуттів з'єднується в нашій свідомості в єдиний образ книги, тобто предмета, що ми безпосередньо сприймаємо. Таким чином, сприйняття дозволяє виділити предмет з навколишнього світу, відображаючи його форму, величину, положення в просторі. Сприйняття служить також основою формування уявлень. Після припинення впливу предмета на органи почуттів враження не зникає відразу ж. Воно закріплюється і зберігається в пам'яті. Чуттєвий образ предметів і явищ, що зберігається у свідомості без їхнього безпосереднього впливу, називається уявленням. Людина може уявити собі колись бачене і чуте, описати те, що вона сприймала раніше. При цьому якісь деталі, окремі риси предмета можуть бути втрачені при збереженні істотних властивостей, тому такий образ ми називаємо узагальненим. Я ДУМАЮ, - ВИХОДИТЬ, Я ІСНУЮ "Якби розум обмежувався сприйняттям даного, йому нічого було б робити, він не усвідомлював би свого завдання і людина опустилася би до безглуздості тварини. Якби розум уже володів повнотою істини, завдання було б виконане і для людини не було б іншого стану, крім абсолютного спокою божества" писав російський філософ XIX ст. В. Соловйов. Отже, пізнаюча людина не може обмежитися лише "сприйняттям даного", тобто почуттєвим пізнанням, вона прагне проникнути глибше в суть речей, сховану від безпосереднього погляду. І вона може це зробити, використовуючи свою здатність мислити. Раціональне (лат. ratio - розум) пізнання - необхідний етап пізнавальної діяльності людини. Як же протікає процес мислення? Основними розумовими операціями є аналіз, синтез, порівняння, уподібнення, узагальнення, відволікання (абстрагування). Маючи справу в практичному житті з окремими конкретними предметами, людина за певними рисами співвідносить їх, порівнює між собою. При цьому виділяє їхні загальні істотні риси, відкидає ті, котрі в даному випадку є другорядними. Результат цього процесу - формування поняття проданий предмет. Таким чином, поняття - це думка, що відображає предмети або явища в їх загальних істотних ознаках. Звернемося до конкретного предмета. Окультурюючи дикі рослини, людина навчилася вирощувати різні сорти яблук, груш, слив. Певна подібність зовнішніх ознак, відмічених людиною, спостереження за ростом і розвитком дали можливість виділити їх у деяку групу схожих предметів. Порівнюючи яблука і груші, персики й апельсини, люди виявили їхню подібність і відмінність, відзначаючи при цьому, які з загальних властивостей можна вважати істотними для даного класу предметів. Потім ця узагальнена сукупність властивостей одержала назву, тобто ніби оповилась у мовну, словесну форму. У нашому випадку ця назва "плід". Таким чином, мова є засобом вираження думки. При цьому не потрібно думати, що мислення й оформлення його в мовній формі - два самостійних, що йдуть один за іншим процеси. Ні, це єдиний процес словесного мислення й осмисленої мови. Наша мова - не хаотичний набір слів. За певними правилами ми будуємо особливі словесні комбінації - пропозиції. За цією на перший погляд чисто граматичною формою теж стоїть розумовий процес, кожне поняття в нашій свідомості знаходиться у певному зв'язку з іншими. Така форма думки, у якій через зв'язок понять стверджується чи заперечується що-небудь, називається судженням. Кожна пропозиція в нашій мові є судженням. У свою чергу, логічно зв'язуючи судження, людина приходить до висновків чи умовиводів. Наприклад, ми стверджуємо: зуби ссавців мають корені. У цьому судженні зв'язано кілька понять за ступенем спільності (тобто охопленню групи подібних предметів), їх можна розташувати в такий спосіб: зубні корені, зуби, ссавці (тут це найбільш широке поняття). Наше друге судження: собака - ссавець. Логічним висновком, що зв'язує два судження, буде умовивід: собака має зубні корені. І ДУМКИ, І ПОЧУТТЯ Наш власний пізнавальний досвід підказує, що між почуттєвим і раціональним пізнанням існує нерозривний зв'язок. Останнім часом, наприклад, було встановлено, що дотик розвиває інші органи почуттів, формує розумові здібності. Так, недоношені діти, які пройшли курс масажу, до восьмимісячного віку демонстрували значно більші розумові і фізичні можливості, ніж їхні однолітки. Учені помітили також, що, коли дитина засовує в рот які-небудь предмети, вона, використовуючи найбільш чуттєві органи дотику - мову і губи, не просто хоче відчути їхній смак. Намагаючись за допомогою дотику з'ясувати форму чи твердість предмета, дитина одночасно розвиває інші органи почуттів, наприклад зір. Але яке ж з цих джерел знань - розум чи почуття - є визначальним у пізнавальній діяльності людини? Це питання в ХУІІ-ХУІІІ ст. стало предметом гострої суперечки серед філософів. Філософи-раціоналісти віддавали перевагу розуму, завдяки якому, підкреслювали вони, людство опановує істинними знаннями. Представники цього напряму прийшли до висновку про існування деяких вроджених ідей або задатків мислення, незалежних від почуттєвого пізнання. На противагу цьому філософи-емпірики ("емпірія" у перекладі з грецької - досвід) визнавали вирішальну роль почуттєвого досвіду. При цьому раціональне мислення зводилося до різних комбінацій того, що лається в досвіді, і, таким чином, розглядалося як таке, що нічого не додає до знань. Розібратися в позиціях сторін, що сперечаються, і визначити свою власну нам допоможе з'ясування поняття "істина". | |
| Просмотров: 643 | Рейтинг: 0.0/0 |
| Всего комментариев: 0 | |