РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Освіта як предмет вивчення соціології - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Освіта як предмет вивчення соціології Освіта — багатозначне поняття. Насамперед — це визначаль-ний компонент культури, що забезпечує спадкоємність та відтво-рення нагромаджених знань, досвіду, тра-дицій. У цьому контексті освіту можна розглядати і як процес навчальної та вихов-ної діяльності, і як результат цього проце-су. Причому освіта — це не просто діяль-ність, а діяльність в особливий спосіб ор-ганізована, з певною ієрархією ролей і нормативним регулюванням. Освіта як результат такої діяльності — це засвоєння система-тизованих знань, умінь, навичок, розвиток особистості. Результа-ти можуть бути реальними — фактична освіченість, рівень знань, якості особистості — і формальними — наявність атестата, по-свідчення, диплома, що засвідчують факт закінчення навчального закладу, захист дисертації тощо. Освіта — це також канал інформації в інформаційній системі, один з чинників прогресу. Отже, освіта є складним соціальним феноменом, і вивчає цей фе-номен багато наук. Вітчизняна наука найбільшу увагу приділяє вивченню змісту, мети та організації освітньої діяльності, методів та процедур навчання, системи управління тощо. Соціологія освіти — галузь соціології, що вивчає освіту як соціальний інститут, її функції в суспільстві і взаємозв'язок з ін-шими соціальними інститутами, освітні установи як соціальні ор-ганізації, соціальну політику у сфері освіти. Освіта буває формальною і неформальною. Формальна освіта передбачає наявність спеціальних установ, шкіл для здійснення процесу навчання, а також підпорядкування його певним офіцій-ним приписам, які втілюють культурні стандарти, політичні на-станови відповідного суспільства. Під неформальною освітою розуміють стихійне, несистематизоване засвоєння індивідуальних знань і навичок у процесі спілкуван-ня із соціальним оточенням — друзями, знайомими, колегами — у процесі самовдосконалення, індивідуального залучення до культур-них цінностей, засвоєння інформації з книжок, періодичних видань, радіо, телебачення тощо. Неформальна освіта відіграє неабияку роль у соціалізації особистості, але вона є допоміжною стосовно фор-мальної освіти. Соціологія вивчає насамперед формальну освіту. Об'єктом соціології освіти є те соціальне середовище, де функ-ціонують інституційні й неінституційні освітні організації, відбува-ються процеси навчання та виховання, взаємодіють їх суб'єкти. Предметом соціологічного вивчення є освіта як соціальний ін-ститут, як соціальна система, механізм взаємодії її з іншими складовими суспільства, його соціальною структурою. Щоб ліпше зрозуміти роль і місце інституту освіти в загальній системі суспільних відносин, слід коротко ознайомитися з ево-люцією освіти, історією її розвитку. У первісному суспільстві освіта була складовою соціально-виробничих процесів. Не було ні шкіл, ні вчителів. Передавання знань, досвіду, культури здійснювали всі члени суспільства. Навчання дітей, залучення їх до трудового процесу починалося з 4—5 років. Хлопчиків навчали чоловіки, а дівчаток — жінки. Підлітки нарівні з дорослими брали участь у випасанні худоби, риболовлі тощо. Коли діти дорослішали, вони проходили церемонію «ініціа-ції», тобто своєрідного посвячення в дорослі, демонструючи свою силу й трудові навички. З поглибленням поділу та спеціалізації праці, утворенням державності і появою соціальної нерівності починається посту-пова інституалізація освіти. Перші ознаки соціального інституту освіти з'являються вже в античному світі, коли діти багатих ба-тьків здобували освіту в спеціальних учителів. Соціальні інститути освіти зароджуються у Стародавній Індії, Стародавньому Римі, де в школах за певну плату вчителі навчали дітей з аристократичних сімей граматики, філософії, музики, красномовства, юриспруденції, медицини тощо. Діти з інших ро-дин, як правило, навчалися безпосередньо в процесі трудової ді-яльності. За таких умов визначальну роль у навчанні й вихованні дітей продовжувала відігравати сім'я. У середньовіччі освіта набирає більш організованого характе-ру, але існує ще в межах соціального інституту релігії. Християн-ська церква в Європі запроваджує цілу систему спеціальних навчальних закладів для підготовки осіб духовного стану. У Пари-жі, Оксфорді та інших містах виникають перші університети. Згодом культурно-освітні функції університетів розширюються, там починають навчати юриспруденції та медицини, опрацьову-ють перші наукові дослідження з математики, логіки, фізики. Але освіта була доступна лише дітям з багатих і «шляхетних» родин. Докорінно змінюється інститут освіти в індустріальному су-спільстві XIX—XX ст. Ці зміни було зумовлено потребами нау-ки, науково-технічного прогресу, змінами в культурі й житті лю-дей. Освіта поступово стає доступною широким верствам насе-лення. Поширюється мережа середніх і спеціальних шкіл, значно збільшується кількість вищих навчальних закладів. Неповна, а потім і повна середня освіта стає необхідною умовою отримання професії в основних галузях промисловості. Докорінно змінюєть-ся і сутність освіти. Якщо в доіндустріальний період її було орієн-товано головним чином на збереження й відтворення культури, досвіду і знань попередніх поколінь, то в індустріальному суспі-льстві освіта стає активним елементом, ключовим чинником су-спільного прогресу, культурних і соціальних змін. Освіта дає не-бачену раніше віддачу. Приріст національного доходу за рахунок капіталовкладень у сфері освіти досягає 40—50%. Сучасна освіта перетворилася на диференційовану, багатосту-пеневу систему, яка дає змогу людині постійно працювати і освоювати раніше набуті людством знання й навички. Вона стала визначальним чинником у процесі соціалізації особистості, фор-муванні її соціального статусу, який визначається передовсім престижністю професії. Здобута освіта значною мірою визначає дальшу кар'єру людини, її місце в житті. Соціологія вивчає освіту як відносно самостійну соціальну си-стему, метою котрої є систематичне навчання й виховання членів суспільства, орієнтоване на опанування ними певних професій-них і наукових знань, моральних цінностей, умінь, навичок, норм поведінки, зміст яких визначається політичним устроєм суспільс-тва, соціально-економічним рівнем його розвитку. Як самостійна галузь науки соціологія освіти сформувалася на рубежі XIX—XX ст. Ще Е. Дюркгейм, Д. Дьюї та інші соціологи того часу у своїх працях звертали увагу на необхідність спеціального аналізу проблем, що стосувалися ролі, призначення і функцій освіти. Сучасні вчені називають такі завдання соціології освіти: вивчення потреб в освіті, розуміння й оцінка її ролі в житті суспільства та особистому житті людини; оцінка рівня і якості знань у контексті їх соціальної значущості; аналіз ставлення суспільства і тих, хто навчається, до освіти, виявлення її соціальної цінності; виявлення ролі освіти як чинника соціального статусу; визначення міри впливу освіти на динаміку моральних по-треб і інтересів. Разом з тим система народної освіти має різні рівні і форми, у кожної з яких — свої особливості, мета, завдання. Освіта як соціальна система існує в Україні на 3-х рівнях — дошкільна, шкільна (початкова й середня), вища — і у 2-х фор-мах— непрофесійна (дошкільні дитячі заклади, середні школи, гуртки тощо) і професійна (навчання на робочих місцях, курси професійної підготовки, професійно-технічні училища, середні спеціальні навчальні заклади, інститути, університети, курси під-вищення кваліфікації, магістратура, аспірантура, докторантура). Що стосується, наприклад, дошкільного навчання, то соціоло-гія виходить з того, що основи виховання людини, її працелюбство, інші моральні якості закладаються ще в ранньому дитинстві, а отже, дуже велике значення має соціальна позиція й ціннісні орієнтації тих людей, які виховують дітей. Велика роль у цьому належить дошкільним закладам, які від-відує майже кожна друга дитина. Проте значення цих установ у формуванні особистості людини часто недооцінюють. Інколи за-бувають, що дитячі садки, ясла — це не просто місця, де дітей годують і доглядають, а й що тут відбувається їхній фізичний, розумовий і духовний розвиток. Нині, на жаль, через усеохоплюючу суспільну кризу дитячі дошкільні заклади здебільшого перестали функціонувати. Суспільство болісно відчує це років через десять, коли сьогоднішні дітлахи подорослішають. На відміну від дошкільних закладів, які завжди охоплювали лише частину дітей (на бажання батьків), шкільне виховання є обов'язковим. Це означає", що молоді гарантується право здобут-тя повної середньої освіти. У соціологічному аналізі загальної середньої освіти вивчаю-ться її цінності, орієнтири батьків і дітей, їхня реакція на запро-вадження нових форм освіти, бо закінчення загальноосвітньої школи є для молоді одночасно й моментом вибору життєвого шляху, професії, виду занять. Однак глобальна криза суспільства дається взнаки й тут: знач-но поглибився розрив між рівнем знань, що його забезпечують звичайні школи, і рівнем знань учнів привілейованих гімназій та ліцеїв, де навчаються діти заможних батьків. Через це й перспек-тиви продовжити навчання у вузі теж дуже неоднакові. Діти з матеріально незабезпечених сімей втрачають можливість одночасно із середньою здобути професійну освіту, оскільки значно скороти-лася кількість ПТУ, особливо в сільській місцевості. Скорочення мережі позашкільних дитячих установ (спортивних, музичних, природничо-технічних тощо) призвело до значного зростання кіль-кості неформальних груп підлітків, котрі демонструють здебіль-шого не найліпші взірці поведінки й моральних цінностей. Особливе місце в соціологічному вивченні посідає професійна освіта — професійно-технічна, середньоспеціальна й вища. Професійно-технічне навчання зв'язане безпосередньо з по-требами виробництва, з оперативною і порівняно швидкою фор-мою включення молоді в життя. Соціологів цікавлять мотиви і ефективність навчання, його роль у підвищенні кваліфікації, у розв'язанні народногосподарських проблем. Щодо середньої спеціальної і вищої освіти, то для соціології важливо виявити соціальний статус цих видів навчання, оцінку можливостей і ролі в майбутньому житті, відповідність суб'єк-тивних намагань молоді та об'єктивних потреб суспільства, якість і ефективність її професійної підготовки. Особливо актуальним є питання професіоналізму майбутніх фахівців, тобто того, щоб якість і рівень їхньої підготовки відпо-відали реаліям сьогоднішнього дня. Соціологічні дослідження свідчать, що продовжує залишатися невисокою стійкість професійних інтересів молоді. Більше поло-вини випускників змінюють професію, сотні тисяч фахівців з вищою і середньою спеціальною освітою працюють на посадах, що не потребують такого рівня підготовки. З розвитком ринко-вих відносин ця тенденція посилюється. Слід зауважити, що завжди цінувалися у фахівця його духов-ність, загальнолюдські якості, тяжіння до цінностей світової культури. Система освіти, що склалася за радянських часів, сприяла формуванню більше «професійного кретинізму», що не-сумісно із цінностями громадянського суспільства. Гуманізація вищої освіти — один з основних напрямків її вдосконалення. У недалекому минулому екстенсивна економіка України не потребувала високої якості підготовки фахівців. Рівень життя людини не залежав від її професійної підготовленості, якості праці. Знання, таланти здебільшого залишалися незатребуваними. Зрозуміло, що така ситуація не сприяла виникненню мотива-ції до активної творчої роботи ні у викладачів, ні в студентів. Па-нували адміністративні методи організації навчального процесу, які породжували пасивність і апатію. Спостерігалася деградація народної освіти. З інструменту роз-витку особистості вона поступово перетворилась на інструмент простого відтворення знань. Оскільки соціальна структура освіти є віддзеркаленням соці-альної структури суспільства, то специфіка соціологічного підхо-ду до вивчення освіти полягає в тім, що її розглядають у контекс-ті соціальної взаємодії, як одну з підсистем суспільної системи, що в ній формуються стійкі, стандартизовані взірці поведінки — ролі, статуси. Як уже наголошувалося, соціологія в основному вивчає формальну освіту, що розглядається як тип соціальної ор-ганізації з відповідною соціальною структурою, тобто сукупніс-тю взаємозв'язаних позицій і ролей, за допомогою яких здійс-нюються певні види діяльності. Соціологічні дослідження освіти проводяться в двох напрямах: внутрішньому, коли вивчаються соціальні аспекти діяльності працівників освіти, педагогічних та учнівських колективів, соці-альна структура та діяльність установ освіти, взаємовідносини пе-дагогів та учнів, роль та професійний статус педагогів, їхнє соці-альне становище; зовнішньому, коли вивчаються соціальні аспекти взаємодії освіти та інших суспільних інститутів — науки, культури, полі-тики, виробництва, вплив освіти на інші види суспільної діяльнос-ті, соціальних процесів, відносин. Вивчаючи освіту як соціальну систему, соціологія досліджує соціальні принципи, на яких має базуватися освіта, щоб задоволь-няти вимоги сьогодення, а саме: загальності, або демократизації, що забезпечує доступність освіти будь-яким соціальним і етнічним верствам населення; безперервності та спадкоємності, що означає наслідування і зв'язок усіх ступенів навчання, стимулювання процесів підви-щення кваліфікації та відновлення освіченості, забезпечення на-скрізного та інтегрованого характеру освіти; широкої профілізації, що передбачає гуманітаризацію, фундаменталізацію та багатопрофільність навчання; гуманізації, що тяжіє до посилення цілеспрямованого впли-ву на розвиток особистості, формування її людських якостей; інтенсифікації, що потребує мобільної обробки інформації та добору необхідного для навчання, формування механізму внут-рішнього самооновлення; інституційної рефлексії, що означає гнучкість, здатність си-стеми освіти реагувати на вимоги, що диктуються соціальним прогресом людства й етнічними особливостями суспільства; інноваційності, що забезпечує випереджаючий розвиток освіти в процесі загального соціального прогресу; елітарності, що означає селекцію, якісний добір індивідів для навчання за рівнем їхніх природних здібностей, таланту, ін-телекту, а також структурну диференціацію системи освіти; формування вільного освітнього простору, що закладає мож-ливості дальшої демократизації освіти, вільного вибору відповід-них форм, засобів, напрямків навчання тощо. Поряд із внутрішньою диференціацією освіти спостерігається її інтеграція у світових параметрах. У світі відомі американська, японська, французька, німецька, шведська та інші системи освіти. Хоча всі вони й відрізняються одна від одної, є, однак, загальні тенденції їхнього розвитку: де-централізація управління освітою, поглиблення диференціації видів та форм освіти та ін. Нині в Європі розробляються спільні для кількох держав про-грами розвитку освіти, які ґрунтуються на взаємних контактах університетів різних країн і створюють своєрідний освітній прос-тір для спілкування викладачів, обміну досвідом, обміну студен-тами, стажистами. Європейські соціологи цікавляться у своїх до-слідженнях здебільшого роллю освіти в професійному просу-ванні, соціальною мобільністю як фактором, що забезпечує зрів-нювання в правах різних соціальних груп. Особлива увага приді-ляється взаємодії вищої школи із соціальним осередком, перспе-ктивам випускників на ринку праці, ролі освіти у соціалізації особистості. Предметом вивчення американської соціології освіти є фор-малізовані освітні заклади (школи, коледжі, університети), навчальні процеси, що в них відбуваються, зв'язки, які склалися між ними та іншими соціальними організаціями. Література Астахов В. І. Вища школа України. — Харків, 1991. Герасіна Л. М. Оновлення сучасної вищої школи в контексті гло-бальних проблем освіти. — Харків, 1994. Нечаев В. Я. Социология образования. — М., 1992 Піча В. М. та ін. Соціологія. — К., 1996. Шерега Ф. Е., Харчева В. Г. Социальные проблеми вузовской науки // Социс—1996. —№6. Якуба О. О. Соціологія: Навч. посібник. — Харків, 1996.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (03.08.2016)
Просмотров: 252 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: