РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Особливості перспективного розвитку рекреаційної географії Рекреаційна географія — це ще одна самостійна галузь знань соціальної географії. Рекреація (лат. recreatio — відновлення) — розвага, відпочинок, зміна дії, які характеризують не лише процес і заходи з відтворення сил людини, а й простір, де це відбувається. Отже, під рекреацією розуміли процес відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, який забезпечується системою заходів, що здійснюються у вільний від роботи час на спеціалізованих територіях. Дуже часто у вузькому розумінні рекреацію визначали як різноманітні види людської діяльності у вільний час, спрямовані на відновлення сил і задоволення широкого кола особистих і соціальних потреб. При цьому розрізняли три форми рекреації: туризм, лікування та відпочинок. Вважалося, що рекреація, тобто відтворення фізичних, духовних і нервово-психічних сил людини, вимагає певної кількості часу для отримання позитивних змін в організмі внаслідок цього процесу, а також для здійснення діяльності з метою забезпечення згаданого процесу. Рекреаційний попит населення задовольняється завдяки існуванню різних видів відпочинку, що сформувалися залежно від форми використання рекреаційного часу. Як уже згадувалося, найголовнішими видами рекреації є туризм, лікування та відпочинок і короткочасний (одно- дводенний) масовий позаміський відпочинок. Такий поділ значною мірою умовний, адже будь-який відпочинок, у тому числі й короткочасний, можна розглядати як лікування (профілактичне чи звичайне). Часто лікування вимагає подолання простору, тобто здійснення подорожі (наприклад, санаторне лікування). І все-таки між окремими видами рекреації існують дуже важливі відмінності. Саме тому в межах географії сформувалися географія туризму та географія санаторно-курортного господарства. Оскільки раніше рекреаційна географія ототожнювалася з географією туризму, то розглянемо особливості розвитку рекреаційної географії на прикладі географії туризму. Термін туризм (франц. tourisme-tour — обхід, об'їзд) означає кругову подорож і повернення у вихідну точку. Під ним розуміють одну з форм міграції населення: тимчасове його переміщення з одного району країни в інший або з однієї країни в іншу, якщо це переміщення не зв'язане з переміною місця проживання і роботи. Тобто туризм — добровільна подорож з метою відпочинку, лікування, участі у наукових, ділових чи культурних зустрічах. Це визначення наводить на думку, що термін "туризм" дуже близький за змістом до терміна "рекреація". Така ситуація зумовила появу вузького змісту поняття "туризм". У цьому випадку під туризмом розуміють проведення відпочинку в подорожі. Визначення змісту поняття "туризм" уточнено Законом України "Про туризм", згідно з яким під цим видом рекреації розуміють "...тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних або професійно-ділових цілях без зайняття оплачуваною діяльністю". Тоді туристом є особа, котра тимчасово і добровільно змінила місце проживання з метою здійснення відпочинку в подорожі. У цьому випадку туристом не може бути людина, яка внаслідок подорожі отримує платню, наприклад, професійний спортсмен, що бере участь у змаганнях в населеному пункті, який не є місцем його постійного проживання, бо він може отримати за виконану роботу грошову винагороду. Не є туристом і науковець, котрий бере участь у науковій конференції, симпозіумі, бо це — робота, що вимагає значних фізичних і розумових зусиль. Поїздки з метою участі в змаганнях або конференціях називаються діловими. У Законі України "Про туризм" наголошується "турист (мандрівник) — особа, яка здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін". Туристів, котрі здійснюють короткі (менше 24 год.) подорожі, називають екскурсантами. Такі подорожі можливі завдяки екскурсійній діяльності. Згідно з Законом України "Про туризм", "екскурсійна діяльність — це діяльність по організації подорожей, що не перевищують 24 годин, у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, з визначними місцями тощо". Подорожі, що здійснюються в межах рідної країни, називають національними у або внутрішніми, а подорожі, зв'язані з перетинанням кордонів тієї чи іншої держави (держав), — іноземними або міжнародними (іноземний туризм, міжнародний туризм). За інтенсивністю туристичних потоків розрізняють постійний і сезонний туризм, за тривалістю перебування в подорожі — короткочасний (до трьох діб) і тривалий (понад три доби). За характером організації подорожі розрізняють: 1. Індивідуальний (подорож людини чи сім'ї) і груповий (подорож групи людей) туризм. 2. Організований (індивідуальний чи груповий туризм за заданою схемою, маршрутом, встановленим туристичною організацією) і самодіяльний (індивідуальний або груповий за власним планом) туризм. Значення туризму важко переоцінити. Загальновідома думка англійського філософа Ф. Бекона про те, що подорож для молодих — це частина їхньої освіти, а подорож для людей у віці — частина їхнього досвіду. З 50-х років розвиток туризму набув швидких темпів і став одним із феноменів XX ст. Щорічно сотні мільйонів людей у всьому світі подорожують з метою відпочинку. Зростає помітний вплив туризму на суспільне життя і культуру багатьох країн. Це засвідчують функції туризму:— інтегративна (суть її полягає в об'єднанні людей за інтересами у процесі відпочинку);— комунікативна (виражає можливість спілкування людини під час відпочинку);— регулятивна (забезпечує поведінку людини за наперед визначеною схемою у період відпочинку);— світоглядна (дає змогу уявити свою картину світу завдяки новим враженням, здобутим під час відпочинку). Туризм — своєрідний лакмусовий папірець поглядів, ідей, уявлень, а також конкретних вчинків людей, їх відносин, почуттів, прагнень оцінки. Як галузь господарства туризм успішно конкурує з промисловістю, торгівлею й іншими галузями. Туризм — це комплекс явищ і об'єктів, що охоплюють такі аспекти:— ідеї, погляди, уявлення на відпочинок;— віру в те, що по-справжньому можна відпочити за межами населеного пункту, в якому розташована домівка;— емоції людини (переживання, почуття, настрої) в процесі відпочинку;— дії людини під час відпочинку;— особливості відпочинку через призму способу життя того, хто відпочиває (побутові традиції, стереотипи мислення, поведінка під час відпочинку);— організації, що допомагають організувати відпочинок;— установи, які забезпечують відпочинок;— інфраструктура елементи (забезпечення туристичної сфери атрибутикою, видання туристичної літератури, підготовка працівників сфери туризму, розвиток спеціальних засобів інформації). Повноцінне вивчення туризму можливе при дослідженні особливостей його розвитку в просторі в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору. Ось чому такою важливою є наука "географія туризму". Розглянемо докази географічності туристичної сфери, що виявляється у таких аспектах:— розміщення цікавих у туристичному відношенні ресурсів і туристичних об'єктів у найрізноманітніших точках геопростору в межах тих чи інших регіонів конкретної країни, різних державах і на різних континентах;— наявність геопросторових "фокусів" ("ядер") туристичного життя та діяльності, які стягують до себе міграційні потоки рекреантів (пам'ятки природи, історичні пам'ятники, унікальні архітектурні споруди; місця, що викликають сентиментальні почуття; так звані святі місця; апостольські столиці);— розвиток територіальної туристичної інфраструктури, що забезпечує сферу туризму послугами (виробництво сувенірів, видання туристичної літератури, туристичних карт, буклетів та ін; підготовка працівників сфери туризму — менеджерів готельного бізнесу, гідів, екскурсоводів; створення, розвиток і впровадження спеціальних засобів масової інформації, у тому числі в міжнародній інформаційній системі Internet);— залежність територіальної диференціації туристичної життєдіяльності від геопросторових відмінностей у способі та якості життя, становищі населення, тенденцій у демографічному та природно-географічному середовищі. Загальним об'єктом вивчення географії туризму є сфера туризму. Конкретними туристично-географічними об'єктами дослідження географії туризму можуть виступати поведінка людини в сфері туризму як працівника цієї сфери і як споживача туристичних благ, що нею продукуються, рекреаційні ресурси, туристичні маршрути та ін. Конкретними об'єктами вивчення туристичної географи є територіально-туристичні системи всіх типів і рангів. При цьому під територіально-туристичною системою (ТТС) слід розуміти сукупність природних, природно-соціальних, соціально-економічних і соціальних компонентів на конкретній території на визначену дату, які виділяються, виходячи з потреб споживача (населення), і функціонування яких спрямоване на забезпечення туристичного попиту. Отже, загальним об'єктом вивчення географії туризму є людина, групи людей, суспільство та сфера туризму з усіма можливими взаємозв'язками і взаємовідношеннями між ними. Розрізняють ще й конкретні об'єкти вивчення географії туризму. З-поміж них — туристична поведінка і ставлення до туризму людини, груп людей, суспільства, туристична діяльність туристичних організацій, туристичні ресурси — тобто геопросторові форми окремих елементів ТСС, у тому числі сукупності елементів туризму як комплексу об'єктів і явищ, їх морфології, змісту, генезису, динаміки, факторів і законів формування та функціонування. Очевидно, можна говорити про реальність існування глобально-ареальних форм ТСС (наприклад, Карпатський туристичний район) і елементарних форм ТСС, тобто мікроформ (наприклад, санаторій "Рубін" у м. Трускавці, готель "Турист" у Львові), між якими містяться перехідні форми, зокрема й регіональні. Зміст цих форм визначається величиною та розвинутістю територіальних туристичних систем (ТТС). До складу ідеальної ТТС повинні входити: а) функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи — надання туристичних послуг населенню (туристичні фірми, екскурсійні бюро, готелі); б) сукупність закладів і підприємств туристичної інфраструктури (видавництва туристичної поліграфічної продукції, спеціалізовані навчальні заклади з підготовки працівників сфери туризму); в) сукупність закладів і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (підприємства торгівлі, громадського харчування та ін.); г) сукупність закладів та інституцій управління туристичним життям і діяльністю. Аспект дослідження цієї науки становлять особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування як загального, так і конкретних об'єктів географії туризму. Тобто, йдеться про особливості геопросторово-часового розвитку і функціонування ТТС загалом і їх окремих підсистем та елементів цих підсистем. Найважливіший метод дослідження в географії туризму геометод, а також низка методів, які використовуються в інших науках (наприклад, картографічні, моделювання, статистичні, соціологічні). Мета дослідження географії туризму — розроблення оптимальних моделей сфери туризму, зокрема територіально-туристичних систем, обґрунтування та реалізація туристичного районування з метою визначення особливостей туристичних функцій території, прогноз тенденцій зміни цих функцій при трансформації географічного поділу праці у сфері туризму та координації розвитку туризму відповідно до динаміки поступу видів економічної діяльності територіальних господарських комплексів, наукове передбачення, планування оптимального використання соціальних і природних систем туристичних ресурсів. Отже, йдеться про виявлення територіальних закономірностей та особливостей територіальної організації туризму як комплексу природних, економічних і соціальних явищ, об'єктів. Для досягнення цієї мети необхідно розв'язати такі завдання:— виявити причини і фактори поширення туристичних ресурсів у межах регіонів, конкретної держави, у світі загалом;— з'ясувати закономірності розподілу туристичних організацій по території;— проаналізувати вплив туризму на спосіб життя різних соціальних верств населення;— визначити особливості туристичної поведінки людей;— дослідити роль туризму в формуванні суспільного розуму та суспільного інтелекту на конкретній території;— вивчити вплив туризму як економічної діяльності на розвиток продуктивних сил, динаміку соціальних процесів;— дослідити регіональні й національні особливості територіальної організації сфери туризму, їх вплив на рівень життя населення. До найважливіших завдань географії туризму, безумовно, належить обґрунтування системи чинників розвитку та геопросторової організації територіальних туристичних систем, виявлення й обґрунтування законів і закономірностей їх формування, функціонування, структур; розроблення й удосконалення понятійно-термінологічного апарату. Предметом географи туризму є територіальна організація сфери туризму, в тому числі територіальних туристичних систем, а також туристичної життєдіяльності людини, групи людей, країни, групи країн, світу та вивчення впливу територіальної організації сфери туризму на територіальну організацію суспільства загалом в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору в співвідношенні з конкретними геопросторово-часовими координатами. Географія туризму виконує численні функції, зокрема загальноосвітню. Географія туризму допомагає зрозуміти особливості світогляду різних людей, спільностей, націй у різних державах і на основі цього формувати власний світогляд. Інша надзвичайно важлива функція — виховна. Маючи туристично-географічні знання, людина може свідомо регулювати свої відносини з людьми різних політичних поглядів, національностей, вірувань, конфесій. Велику роль виконує туризм у відтворенні духовного і фізичного здоров'я. Отже, йому належить оздоровча функція. Географія туризму — самостійна галузь знань, що зародилася в надрах рекреаційної географії і має власний об'єкт, аспект, мету, завдання дослідження, предмет вивчення. Як і кожна самостійна наука, вона виконує низку функцій, необхідних і корисних для суспільства. Географія туризму пов'язана також з природничими науками, філософією і багатьма іншими. У числі суміжних їй дисциплін можна, зокрема, назвати екологію, соціальну психологію, територіальне планування. При цьому зазначимо її унікальний внесок у теорію: розроблення "власної" проблеми — простір і поведінка в ньому людини, окремих соціальних груп суспільства під час відпочинку. Подальший розвиток географії туризму, її внесок у потреби практики прямо залежить від успіхів і досягнень в інших галузях знань, саме географія туризму виступає стимулятором або вагомим фактором розвитку інших наук. Географія туризму в свою чергу має достатньо розвинуту структуру. Вона розпадається на три блоки: теоретично-прикладний; історично-прогностичний; галузево-регіональний. У складі першого блоку дисциплін туристичної географії ми виділили такі складові; теоретичну географію туризму; прикладну географію туризму. В складі другого блоку об'єднуються: історична географія туризму; конструктивна географія туризму; прогностична географія туризму. До складу третього блоку входять географії: пізнавального туризму; краєзнавчого туризму; заповідного туризму; екотуризму; гірського туризму; історико-архітектурного туризму; сакрального туризму; сентиментального туризму; економіки туризму. Подаємо коротку характеристику кожної з названих туристично-географічних дисциплін. Перший блок: Теоретична географія туризму — це наука, яка об'єднує і розвиває теоретичні, методологічні, методичні основи географії туризму. Головне її завдання — розроблення нових концепцій, розвиток теорій, накопичення і використання нових методів для розвитку самої географії туризму. Прикладна географія туризму звертає увагу дослідників, спеціалістів на особливості застосування концепцій, елементів теорій і самих теорій у процесі розвитку власне туризму. Другий блок: Історична географія туризму як наукова галузь почала формуватися з розвитком географії туризму, що викристалізувалася з рекреаційної географії, яка зародилася в Україні наприкінці 60-х — початку 70-х років XX ст. на стику фізичної географії, географії населення та медичної географії. Отже, до вагомих завдань історичної географії туризму належить, по-перше, виявлення і дослідження особливостей виникнення, підходів до формування, основні етапи розвитку географії туризму, тобто вивчення історії географії туризму як науки, по-друге, — дослідження історичних аспектів розвитку сфери туризму в просторі. Конструктивна географія туризму — напрям географічних досліджень, головна мета якого полягає у виявленні нових можливостей цілеспрямованого конструювання географічного середовища в інтересах розвитку туризму. В межах конструктивної географії туризму передбачається розроблення нових моделей туристичних об'єктів, ТТС та ін. Прогностична географія туризму — царина науково обґрунтованих передбачень розвитку географічного середовища, окремих його компонентів за умов формування та поступу туристичної сфери, зокрема ТСС, окремих туристичних об'єктів, туристичної поведінки населення, а також перспективних взаємовпливів і взаємозв'язків сфери туризму та географічного середовища. Третій блок: Географія пізнавального туризму як наукова галузь була визнана лише на зламі XX і XXI ст., хоча корінням сягає вглиб віків. У первісних людей переважали чуттєві форми пізнання світу, від яких значно відставали абстрактне мислення і практика. Власне, постійне прагнення отримати новий чуттєвий досвід, а не реальні предмети та явища видимого об'єктивного світу, стало причиною подолання простору в процесі здійснення подорожей. Таке прагнення доповнене бажаннями пізнати й реальні предмети, явища зовнішнього середовища, що сприяло розвитку географії пізнавального туризму. Отже, географія пізнавального туризму — це територіальна організація тієї частини туристичної сфери, яка дасть змогу тим, хто відпочиває, здійснювати спостереження за навколишнім середовищем, а це, в свою чергу, допоможе здобувати знання безпосередньо у спілкуванні з довкіллям. Останнім часом зростає інтерес до дослідницької діяльності. Вона передбачає не пасивне спостереження, а різноманіття активності. її суть полягає у здійсненні відкриттів і наукових пошуків, внаслідок чого виявляється активність людей, їх вміння самостійно здобувати знання. Вивчення просторових аспектів такої діяльності зумовили розвиток географії дослідницької діяльності. Географія екотуризму сформувалася у зв'язку з розвитком власне екотуризму. Зазначимо, що термін "екотуризм" походить від двох слів — екологія і туризм. Екологія у вузькому розумінні визначається як розділ біології, що вивчає взаємовідносини між живими організмами і середовищем їх існування, у широкому — як наука про функції та структуру природи. Загальний предмет глобальної екології — дослідження біосфери, її структурно-функціональної організації, еволюції й антропогенної динаміки. Головні завдання екологічної науки: дослідження біосфери у зв'язку з необхідністю розв'язання проблем раціонального природокористування й охорони навколишнього середовища, вироблення абсолютно нових моральних основ, створення нової життєвої парадигми на основі глобальної конверсії свідомості людства, вивчення парникового ефекту, розв'язання проблеми кислотних дощів і озонової діри, здійснення повної утилізації відходів промисловості, дехімізація сільського господарства, демілітаризація, ресурсозбереження та ін. Коли зауважити, що туризм становить різновидність активного відпочинку, в процесі якого відбувається відновлення працездатності, що поєднується з пізнавальною діяльністю, то можна дійти висновку: екотуризм — це така різновидність активного відпочинку, в процесі якої не лише відновлюється працездатність, здоров'я, а й відбувається пізнання взаємовідносин між живими організмами та середовищем їх існування на конкретній території, ознайомлення з особливостями функціонування біосфери загалом, вивчення екосистем, окремих пам'яток природи і ставлення людини до природи, а географія екотуризму — це просторові аспекти й територіальна організація цієї різновидності активного відпочинку. Отже, географія екотуризму виконує дві надзвичайно важливі функції: пізнавальну та дослідницьку. У складі екотуризму виділяють сільський (зелений) туризм, або агротуризм, який набув інтенсивного розвитку в багатьох європейських країнах. Відпочинок у процесі агротуризму користується попитом у людей з різним рівнем достатків. Завдяки агротуризму міські жителі мають змогу не лише відпочити у сільській місцевості, а й ознайомитися зі способом життєдіяльності сучасних сільських мешканців, народними традиціями, сільськогосподарськими роботами. Все це в свою чергу сприяє розвитку географії агротуризму. Такий вид туризму, сприяючи розвитку малого бізнесу в аграрних регіонах, дає змогу сільським жителям поліпшити фінансове становище. В Україні 1996 р. створена Спілка сприяння розвитку сільського (зеленого) туризму. Вона об'єднує 14 регіональних осередків, основне завдання яких — облік сільських господарів, котрі можуть приймати відпочиваючих, організація освітньо-правової й інформаційної діяльності, сприяння у просуванні турпродукту сільських господарів на туристичному ринку. Найактивніші регіональні осередки діють в АР Крим, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Львівській і Полтавській областях. Держава приділяє належну увагу розвиткові сільському туризму. Це засвідчує той факт, що на спільних засіданнях Колегії Держкомтуризму та Комітету Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму неодноразово розглядалося питання розроблення важелів стимулювання розвитку сільського (зеленого) туризму в Україні. Отже, саме географія сільського (зеленого) туризму належить до найперспективніших галузей з погляду подальшого розвитку в складі географії екотуризму. Географія сакрального туризму пов'язана з пізнанням сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Зміст поняття сакральний (лат. sacer(sacri) — священний) значно поглибився. У найширшому розумінні він означає внутрішній, священний, святий, потаємний, духовний, особистий світ людини, групи людей, суспільства, в якому найголовнішим є взаємозв'язок, спілкування з Богом, Вищими Космічними Силами, Світовим Розумом. Якщо зміст поняття релігійний у своїй основі містить ставлення людини до Бога, означає віру в нього, релігійну поведінку людини на Землі, а також ставлення Бога до людини, але переважно в межах конкретної конфесії, то зміст поняття сакральний вміщує в собі все це у якнайширшому смислі: ще не було релігій з їх постулатами і нормами, але вже існував сакральний світ людини, етносу. Зміст поняття сакральний охоплює також систему відносин між людиною, групою людей, суспільством і священним — найвищими цінностями, що завжди виявляються як дивовижна, заповітна, сокровенна таємниця. Поняття сакральний у сучасному суспільстві доповнюється й тим, що взаємозв'язок людини з Богом виявляється не лише як Божа благодать для кожного, а й як всебічна допомога через посередництво церкви завдяки її соціальній доктрині. У багатьох випадках церква, вірні, як уже згадувалось, надають мирянам цю допомогу, не афішуючи свою діяльність, розцінюючи її як внутрішню, тобто сакральну потребу. Цей перший аспект поширення змісту поняття сакральний порівняно з терміном релігійний доповнюється другим, суть якого полягає ось у чому: реалізація взаємозв'язків і спілкування, осмислення внутрішнього, потаємного, сокровенного світу можливі в процесі особливої життєдіяльності, котра завжди індивідуальна (навіть віруючі однієї конфесії мають різний сакральний світ, а різні церкви — власну соціальну доктрину). Така життєдіяльність і називається сакральною. Отже, в такому сенсі зміст поняття сакральний дещо ширший, ніж зміст поняття релігійний, тобто релігійний можна вважати ядром сакрального, хоч у сучасній науковій літературі дуте часто поняття релігійний і сакральний вживаються як тотожні. Отже, географія сакрального туризму, порівняно з географією релігійного туризму, повинна мати ширший предмет дослідження, хоча при цьому треба зауважити, що релігія, релігійні вірування містяться в основі сакральної життєдіяльності населення. Географія сакрального туризму — це не лише територіальна організація сфери туризму, метою якої є пізнання сакральних реліквій і святинь, релігійних вірувань найрізноманітніших етносів у різних регіонах світу. Це насамперед пізнання особливо організованого священного простору, дотичність до якого дає змогу і відновити працездатність, і збагатити духовний світ, і відчути стабільність довкілля. Географія спортивно-оздоровчого туризму — наука, що вивчає поширення й особливості територіальної організації спортивно-оздоровчого туризму, тобто такого виду туризму, який виник на самодіяльних засадах з ініціативи туристів-аматорів і поєднує в собі спорт і відпочинок. Маючи велике соціальне значення, високу економічну ефективність, а також здатність виховувати патріотизм і національну самосвідомість, цей вид туризму набуває все більшої популярності. Організаційними та методичними центрами розвитку спортивно-оздоровчого туризму є туристичні клуби, секції. До основних елементів сфери цього виду туризму належить спеціалізована контрольно-рятувальна служба. Понятійно-термінологічний апарат географії туризму зазнав особливих змін упродовж функціонування України як незалежної держави у зв'язку з розробленням нормативно-законодавчих актів і документів, що стосуються розвитку туризму, де використовуються окремі терміни, пов'язані з туризмом, і розкривається їх зміст. Низка понять і термінів міститься в Законі України "Про туризм". Найважливіші з них:— туризм — тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною або професійно-діловою метою без зайняття оплачуваною діяльністю;— турист (мандрівник) — особа, котра здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою від 24 год. до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін;— туристична діяльність — діяльність з надання різноманітних туристичних послуг відповідно до вимог цього Закону й інших актів законодавства України;— екскурсійна діяльність — діяльність, спрямована на організацію подорожей, що не перевищують 24 год., у супроводі фахівця-екскурсовода за заздалегідь складеними маршрутами з метою ознайомлення з пам'ятками історії, культури, природи, музеями, визначними місцями тощо;— туристичні ресурси — сукупність природно-кліматичних, оздоровчих, історико-культурних, пізнавальних і соціально-побутових ресурсів відповідної території, які задовольняють різноманітні потреби туриста;— суб'єкти туристичної діяльності — підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, фізичні особи, котрі зареєстровані у встановленому чинним законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг;— туристична індустрія — сукупність різних суб'єктів туристичної діяльності (готелі, туристичні комплекси, кемпінги, мотелі, пансіонати" підприємства харчування, транспорту, заклади культури, спорту тощо), які забезпечують прийом, обслуговування та перевезення туристів;— туристичні послуги — послуги суб'єктів туристичної діяльності стосовно розміщення, харчування, транспортного, інформаційно-рекламного обслуговування, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, розваг, спрямовані на задоволення потреб туристів;— туристичний продукт — комплекс туристичних послуг, необхідних для задоволення потреб туриста під час його подорожі;— туристський ваучер (путівка) — документ, що підтверджує статус особи чи групи осіб як туристів, оплату послуг або її гарантію і є підставою для отримання туристом або групою туристів туристичних послуг;— тур — туристична подорож (поїздка) за визначеним маршрутом у конкретні терміни, забезпечена комплексом туристичних послуг (бронювання, розміщення, харчування, фахові знання про країну (перебування);— гід (екскурсовод) — особа, котра володіє фаховою інформацією про країну (місцевість) перебування, визначні місця, об'єкти показу, а також мовою цієї країни чи мовою іноземних туристів, яких приймають, або загальнозрозумілою для них мовою надає екскурсійно-інформаційні, організаційні послуги та кваліфіковану допомогу учасникам туру в межах договору про надання туристичних послуг. Гід-індивідуал здійснює функції лише на підставі ліцензії;— ліцензія на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг, — спеціальний дозвіл, який підтверджує право його власника на здійснення відповідного виду або комплексу видів діяльності, визначених цим Законом, іншими актами законодавства України;— сертифікат відповідності — документ, Що підтверджує якість туристичних послуг та їх відповідність конкретному стандарту чи іншому нормативному документу. Зміни у понятійно-термінологічному апараті географії туризму, пов'язані з нормативно-законодавчими актами і документами, не лише продовжують відбуватися, а й будуть інтенсифікуватися у найближчій перспективі в зв'язку з перетворенням туризму в планетарне явище з яскраво вираженими ознаками глобалізму в усіх його виявах. Наукова мова географії туризму перебуває на стадії трансформації у зв'язку зі сучасними особливостями формування української термінології. Назвемо й інші особливості формування понятійно-термінологічного апарату географії туризму, пов'язані з історією розвитку суспільства, науки, культури, економіки загалом, а також самої географії туризму. Аналіз перелічених особливостей дає підставу дійти висновку, що вони мали вплив не лише на численність і розмаїття термінів, а й на їх структуру, формування окремих понятійно-термінологічних систем географії туризму. Оскільки, як уже зазначалось, географія туризму — це наука географічна, то вона використовує значну кількість термінів, спільних для всіх географічних наук. Такі терміни об'єднуються в понятійно-термінологічну систему "Географія". Особливе значення має понятійно-термінологічна підсистема "Географічні відношення". Отже, географія туризму як географічна наука може використовувати багату понятійно-термінологічну систему "Географія" у дослідженнях, розробленні та збагаченні власної теоретичної бази, подальшому розвитку цієї важливої й цікавої галузі знань. "Географія туризму" широко використовує такі понятійно-термінологічні системи, як "Політика", "Міжнародні відносини", "Економіка", "Культура", "Релігія". Понятійно-термінологічна система "Географія туризму" почала формуватися з появою аналогічного терміна, що стало юридичним свідченням народження нової науки. До її складу входять такі терміни:— об'єкт дослідження географії туризму (людина, групи людей, сфера туризму та розмаїття взаємозв'язків і взаємовідношень між ними);— предмет дослідження географії туризму (територіальна організація сфери туризму, особливості життєдіяльності людини і груп людей у цій сфері в конкретних геопросторово-часових координатах та в умовах соціального рекреаційного часу і соціального рекреаційного простору);— туристично-географічні об'єкти (об'єкти туристичних ресурсів, підприємства, організації, установи, необхідні для здійснення туристичної діяльності);— туристична поведінка людини, різних груп людей, суспільства у конкретних геопросторово-часових координатах;— туристична інфраструктура (сукупність готельних та інших споруд, які забезпечують туристичну життєдіяльність людини, груп людей, суспільства);— територіальні туристичні системи (ТТС), до складу яких входять: функціональне ядро — сукупність закладів, що здійснюють головну функцію системи, — надання туристичних послуг населенню (туристичні ресурси — природні об'єкти, зокрема заповідники, заказники; історичні, наприклад, замки, укріплення; архітектурні, такі як зразки середньовічних міст; сакральні, наприклад, церкви, монастирі, лаври); сукупність закладів, установ і підприємств туристичної інфраструктури (наприклад, транспортна інфраструктура); сукупність закладів, установ і підприємств, що виконують периферійні функції стосовно ядра системи (навчальні заклади, які готують спеціалістів для праці у сфері туризму та ін.); сукупність закладів, інституцій управління туристичним життям і діяльністю. Зазначимо, що територіальні туристичні системи можуть мати власні назви, які залежать від розмірів території (наприклад, Західний туристичний район). Географія туризму має багатий і різноманітний понятійно-термінологічний апарат, який безперервно розвивається й удосконалюється. Основним методом у географії, отже, і в географії туризму як у важливій географічній дисципліні, є геометод. Для географічних наук, у тому числі й для географії туризму, характерне застосування геопросторової парадигми. Оскільки географія туризму відноситься до соціальних наук, то соціальний підхід повинен бути визначальним. Географія туризму перебуває у пошуках власної нової парадигми, яка повинна містити елементи нових знань різних наук, у тому числі й наук, які скурпульозно вивчають саму людину. Тому, незважаючи на те, що методологія географії туризму охоплює геопросторову парадигму, соціальний підхід та інші засоби, вона ще потребує збагачення, нових методів, нових прийомів і для цього повинна розвивати не лише власну теорію, а вчасно вивчати і використовувати все найцінніше з інших наук. Географія туризму використовує багатий арсенал методів. Чільне місце з-поміж використовуваних методів посідає системний підхід. Уміння проводити туристично-географічні дослідження зі застосуванням системного підходу — обов'язкова умова підготовки соціогеографи, основним науковим інтересом якого є географія туризму, а також спеціаліста сфери туризму, котрий повинен добре володіти туристично-географічними знаннями. До методів дослідження географії туризму входять також давні традиційні та нові методи зі застосуванням сучасних, технологій збирання й оброблення інформації, загальнонаукові, міжпредметні методи і методи, що використовуються в географічних науках, у тому числі в географії туризму. Сучасні теоретичні та практичні проблеми становлення і подальшого розвитку географії туризму, їх характер — це своєрідний критерій рівня розвитку цієї галузі знань. Подальший розвиток понятійно-термінологічного апарату становить чи не найбільшу теоретичну проблему сучасної географії туризму. Вагоме завдання, що постає перед ученими цієї галузі знань — створення підручників з географії туризму українською мовою. Для підготовки висококваліфікованих дослідників цієї проблеми і педагогів доцільно, щоб на географічних факультетах були створені кафедри географії туризму. Важливою теоретичною проблемою і настільки ж складною є розроблення концепції територіальної організації туристично-географічної життєдіяльності людини. Розв'язання туристичного районування України має неабияке практичне значення. Адже виважена економічно і соціально доцільна регіональна стратегія розвитку держави можлива лише за умов урахування туристичного районування. Значної уваги потребують пошук методів і систем показників для обґрунтування закономірностей науки "Географія туризму", виявлення потреби у туристичних спорудах, випуску туристичної літератури, детальне вивчення особливостей довкілля людиною при здійсненні подорожей в умовах адаптації до навколишнього середовища в конкретних геопросторово-часових координатах, дослідження особливостей формування ТТС та ін. Хоча географія туризму сформувалася як самостійна галузь знань, надзвичайно гостро постає проблема уточнення "паспортних" даних цієї науки — предмета географії туризму, конкретизація завдань цієї галузі знань. Необхідно розв'язати теоретичні проблеми географії туризму: розроблення теоретичних узагальнень соціальних, економічних, екологічних та інших чинників форм просторової організації географії туризму, дослідження туристично-географічних аспектів індивідуального та суспільного здоров'я, а також практичне завдання висвітлення суспільної (соціальної) ролі туризму в незалежній Україні, піднесення цієї ролі на належний рівень у межах держави загалом і в окремих її регіонах. Не менш важливо розкрити ту особливу роль географії туризму, яка їй належить у вихованні підростаючого покоління, у розв'язанні проблем охорони здоров'я, боротьбі з бідністю та соціальними недугами сучасного суспільства. З-поміж найважливіших практичних сучасних туристично-географічних проблем сьогодення вирізняються такі: вивчення особливостей поведінки населення окремих країн і всього світу в сфері туризму; дослідження сучасної і створення нової, ефективнішої територіальної організації туристичної сфери; аналіз стану економіки туризму та готельного бізнесу в різних країнах і регіонах світу, оцінка їх ролі у житті людей різних національностей; визначення територіальних аспектів розвитку туризму в контексті еволюції релігії та культури в різних етнічних спільностях; дослідження змін окремих туристично-економічних ознак територіальних суспільних систем у процесі історичного розвитку (розвиток конкретних видів туризму, ставлення населення до туризму як до економічної діяльності, впливу розвитку економіки туризму на формування особливостей господарської діяльності, культури та їх сукупного значення для суспільного розвитку території), прогноз нових стандартів туристичних послуг на найближчу та віддаленішу перспективу. На нашу думку, серед практичних завдань географії туризму особливу увагу слід приділити належній оцінці її міжнародного значення як виду економічної діяльності. Наголосимо, що знання з географи туризму необхідні також і вчителям загальноосвітніх шкіл. Вони дадуть їм змогу глибше пізнати і довести до розуміння учнів географічні закономірності рекреаційних явищ у земному просторі, усвідомити особливості сучасної туристичної поведінки населення. Крім того, саме ці знання сприятимуть вихованню толерантності у підростаючого покоління. "Географія туризму" — самостійна галузь знань, яка входить до системи соціально-географічних наук. Вона не лише має власний об'єкт, аспект, метод, мету, завдання і предмет дослідження, а й об'єднує науковців-дослідників, котрі іменують себе туризмогеографами (соціогеографами). Ця наука володіє всіма атрибутами, що виокремлюють ЇЇ з-поміж інших. Надзвичайно важливо розробити не тільки туристичне, а й рекреаційне районування. Під останнім розуміють поділ території на певні токсономічні одиниці, які відрізняються спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами їх освоєння, охорони. Розрізняють кілька аспектів рекреаційного районування. Серед них — географічний, економічний, екологічний і соціальний. Географічний аспект полягає у виявленні особливостей територіального поділу праці у сфері рекреації відпочинку, туризму, лікування, прогнозуванні перспективних функцій районів, напрямів, тенденцій і закономірностей рекреаційного освоєння. Суть економічного аспекту полягає в координації розвитку рекреаційного обслуговування з іншими господарськими системами. Екологічний аспект передбачає створення передумов раціонального використання або консервації рекреаційних ресурсів. Однак чи не найважливіший — соціальний аспект, який полягає у виділенні рекреаційних районів у такий спосіб, щоб забезпечувалось оптимальне функціонування територіальної рекреаційної системи і виконання її цільової функції. Суть генетичного принципу зводиться до виділення рекреаційних районів на основі врахування ретроспективних тенденцій розвитку рекреації і продовження їх на перспективу за темпами, що відбуваються. Нормативний принцип полягає у досягненні мети максимального задоволення рекреаційних потреб суспільства при раціональному використанні рекреаційних ресурсів, підвищенні ефективності територіального поділу праці й інтеграції рекреаційних функцій. При цьому при виділенні рекреаційних районів беруть до уваги існуючий адміністративно-територіальний устрій. Токсономічні одиниці рекреаційного районування відображають особливості територіальної організації рекреації. Рекреаційний регіон — територіальна система, що об'єднує підсистеми тривалого і короткочасного відпочинку, санаторно-курортного лікування і туризму, а також інфраструктурні рекреаційні системи, транспортне обслуговування, інженерне забезпечення. Рекреаційний район — частина рекреаційного регіону, що охоплює курорти однакового профілю, зони відпочинку, центри туризму. Рекреаційний підрайон — це частина рекреаційного району, яка об'єднує один або кілька курортів однакового профілю із зонами відпочинку і центрами туризму. Питання рекреаційного районування і територіальної організації функціонування рекреаційних об'єктів розробили у межах рекреаційної географії В. Преображенський, Б. Лиханов, Ю. Веденій. Дуже поширене рекреаційне районування. Воно охоплює чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-дністровський, Азово-Чорноморський), вісім рекреаційних районів (Одеський, Приазовський, Феодосійський, Ялтинський, Євпаторський, Придніпровський, Донецький, Придніпровський). Для того, щоб територіальні рекреаційні системи формувались, розвивались, доповнювались новими рекреаційними об'єктами, їх треба спочатку запроектувати. Лише їх ефективне розв'язання може зробити запроектовані територіальні рекреаційні системи життєздатними. До таких прикладних проблем рекреаційної географії належать:— пошук оптимальних показників сучасного і можливого у перспективі функціонального використання рекреаційних територій;— збагачення методу комплексної оцінки рекреаційних ресурсів та інженерно-будівельних умов району, в яких вони розташовані;— розроблення нових методів (за умов переходу до ринкових відносин) визначення перспектив розвитку мережі установ лікування, відпочинку, туризму;— прогнозування рекреаційних потоків і напрямів розвитку рекреаційних зон;— встановлення оптимальних параметрів елементів територіальних систем;— вивчення рекреаційної потреби і рекреаційного попиту населення та факторів, які впливають на їх динаміку;— розроблення заходів, спрямованих на збільшення потенціалу рекреаційних ресурсів зокрема; особливу увагу слід приділити визначенню оптимального показника рекреаційного навантаження у різних територіальних системах. Рекреаційне навантаження — це показник, який визначається кількістю рекреантів на одиницю площі за певний проміжок часу. Рекреаційне навантаження може бути критичним і нормативним. Критичне — таке навантаження, коли відбуваються деструктивні зміни природного середовища. Нормативне рекреаційне навантаження — це допустиме навантаження, яке не приводить до порушення стійкості природно-територіальних комплексів. За показником рекреаційного навантаження слід особливо стежити на територіях, що охороняються. Однак зі зростаючим забрудненням території України стійкість її природно-територіальних комплексів знижується. Це вимагає нових досліджень з метою уточнення показника рекреаційного навантаження та ін. Зазначимо, що низка прикладних питань рекреаційної географії розв'язується науковцями і проектантами науково-дослідних і проектних інститутів України в процесі проектування курортно-рекреаційних систем. Отже, рекреаційній географії належить величезна роль у розвитку сучасного суспільства як прикладній науці. її подальший розвиток у цьому напрямі сприятиме удосконаленню територіальної організації суспільства України. Література 1. Алаев Э. Б. Социально-экономическая география: Понятийно-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983. 2. Иваничка К. Социально-экономическая география. — М.: Прогресс, 1987. 3. Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до соціальної географії: Навч. посіб. — К.: Т-во "Знання", KOO, 2000. 4. Пістун М. Д. Основи теорії суспільної географії. — К.: Вища шк., 1994. 5. Софронова В. М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе. — М.: Издат. центр "Академия", 2002. 6. Соціально-економічна географія / За ред. О. Шаблія. — Львів: Світ, 1994. 7. Социологический энциклопедический словарь / Ред.-коорд. акад. РАН Г. В. Осипов. — М.: Издат. группа ИНФРА-М — НОРМА, 1998. 8. Соціологія: короткий енциклопедичний словник / Уклад. В. I. Волович, В. I. Тарасенко, М. В. Захарченко та ін. За заг. ред. В. I. Воловича. — К.: Укр. Центр духовної культури, 1998. 9. Топчієв О. Г. Основи суспільної географії. — Одеса: Астро-принт, 2001. 10. Філософський словник / За ред. В. J. Шинкарука. — К.: Головна редакція УРЕ, 1986. 11. Шаблій О. І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. — Львів: Львів, нац. ун-т ім. І. Франка, 2001.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (28.08.2016)
Просмотров: 310 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: