РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Особливості державного контролю в громадянському суспільстві - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Особливості державного контролю в громадянському суспільстві Соціальна трансформація сучасного українського суспільства спрямована на формування правової та соціальної держави, а також громадянського суспільства. Нові соціальні реалії актуалізують пошук нових форм соціального контролю. Соціальний контроль в вітчизняній літературі тлумачиться: а) як процеси в соціальній системі (в суспільстві, групі), що забезпечують її стійкість та можливість управління функціонуванням її елементів (людьми, інститутами тощо); б) як механізм оцінки і санкціонування діяльності елементів соціальних систем та підсистем з точки зору суспільних інтересів та домінуючих норм; в) як спосіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів за допомогою нормативного (у тому числі правового) її регулювання [1,496]. В Великому енциклопедичному словнику соціальний контроль тлумачиться як “механізм, за допомогою якого суспільство та його підрозділи (групи, організації) забезпечують дотримання системи обмежень (умов), порушення яких шкодить функціонуванню соціальної системи” [2]. Науковці дають таке узагальнене визначення: контроль – це облік, спостереження за будь-чим, перевірка діяльності будь-якої іншої організації або відповідальної особи, звітність, аналіз результатів їх діяльності й виконання стратегічних планів, вжиття заходів щодо корегування таких планів для досягнення необхідних результатів. Контроль - це будь-яка перевірка відповідності даного об’єкта встановленим обмеженням та засоби впливу організації на досягнення необхідних результатів і контролю відповідності кількості і якості таких результатів організаційній специфіці [3,80]. Соціальний контроль виступає невід’ємним елементом суспільного управління. Основні об’єкти соціального контролю – правові і моральні норми, звичаї, адміністративні рішення тощо. Дія соціального контролю зводиться головним чином до використання різноманітних санкцій до порушників соціальних обмежень. Соціальний контроль здійснюється головним чином державою, а також будь-якою соціальною групою. Це виражається в взаємному контролі учасників будь-якого процесу, в різноманітних формах виразу суспільної думки, наприклад, відмова від контактів, моральний осуд тощо. Соціальний контроль поділяється на формальний (або державний) і неформальний. Перший здійснює держава за допомогою державних органів законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Другий виконують суб’єкти та організації громадянського суспільства (політичні партії, недержавні засоби масової інформації, громадські організації та об’єднання). Треба відзначити, що в умовах відсутності державної ідеології чи єдиної традиційної релігії відбувається розпорошення соціального контролю та його цілей. Метою соціального контролю є становлення соціального порядку. Порядок традиційно розуміється як врегульованість, стабільність, узгодженість суспільних відносин, як наявність гармонії у взаємодії різноманітних сфер суспільства та рушійних сил його розвитку. Порядок в суспільстві свідчить про його захищеність від випадків свавілля, агресивності деяких соціальних суб’єктів. Від рівня соціального контролю та суспільного порядку залежать як духовна атмосфера в суспільстві, так і особистісний спокій індивіда, його світоглядні орієнтири. Соціальний контроль і обумовлений ним порядок та передбачуваність дозволяють людини будувати життєву стратегію, що необхідна для реалізації її інтересів та сутнісних сил. В сучасному суспільстві значну частину соціального контролю здійснюють суб’єкти громадянського суспільства. Це не зменшую ролі державного контролю. В цьому плані правотворча діяльність задає суспільству нормативні рамки, тобто стандарти, зразки, еталони, моделі поведінки. Неоперативність правотворчої діяльності і невідповідність її результатів сучасним реаліям українського суспільства – важливий чинник існування певного безладдя в ньому. Право виступає єдиною системою загальнообов’язкових норм в перехідному суспільстві. Відсутність в українському суспільстві державної ідеології або релігії призводить до того, що людина власні цілі ставить вище цінностей сумісного життя. Гармонізувати індивідуальні та суспільні цінності в перехідному суспільстві можливо тільки шляхом “переоцінки цінностей” і створення нової ціннісної нормативності і моделі соціального контролю. Соціальний контроль повинен спиратися на примус щодо виконання усіма соціальними суб’єктами загальноприйнятих або загальнообов’язкових норм поведінки. Соціальний контроль передбачає з'ясування точок відліку, яких може бути безліч – у відповідності до інтересів соціальних суб’єктів. “Найкраще” – з позиції якого соціального суб’єкта? – це головне питання наведення порядку за допомогою соціального контролю в суспільстві. Людина є універсальним компонентом соціальних системою вона неодмінно включена до кожної з них, починаючи із суспільства в цілому, та завершуючи трудовим та навчальним колективом та сім’єю. Так як функціонування громадянського суспільства базується на принципах самоврядування, конкуренції, суспільної думки, що вільно формується, соціальний контроль в ньому здійснюють як держава, так і недержавні суб’єкти суспільних процесів (приватні фірми, політичні партії та рухи, церква, недержавні засоби масової інформації тощо). Громадянське суспільство прагне до того, щоб закрити всі канали формування поведінки, які не можна віднести до соціально конструктивних орієнтацій особи та держави. Громадянське суспільство передбачає реалізацію таких принципів: - люди повинні жити в самоврядних суспільствах і спільнотах, заснованих на верховенстві права; - найефективнішою економічною системою є вільний ринок; - досягнення рівня світової матеріальної та духовної культури мусять бути доступними для осіб; - створення умов для реалізації творчого потенціалу кожної людини. Перехід до ринку, скасувавши тотальну залежність підприємств, організацій, а також громадян від держави актуалізував проблему соціального контролю. Закономірним наслідком руйнування традиційних структур і механізмів соціальної інтеграції є масове відчуження. Виокремлення контрольної влади в суспільстві необхідно розуміти умовно, адже публічна влада як певний стан суспільних відносин є наслідком здатності її інституції та, насамперед, держави приймати обов’язкові рішення і домагатися їх виконання – є явище інтегративного характеру. Соціальний контроль вбирає в себе всі вияви політичної волі народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади в державі. Адже, як стверджує В.Авер’янов, поділяється “не сама влада, а механізм її здійснення”. Він структурується за функціональною та суб’єктную “інституційною” ознаками [4,30]. У випадку функціонального структурування соціального контролю роздільне здійснення влади (а не поділ влади) означає виділення основних функцій та впливу соціального контролю на стан суспільних відносин (контроль, нормотворення, правозастосування, правосуддя, прокурорський нагляд тощо. Структурування соціального контролю за суб’єктною (інституційною) ознакою означає організаційний устрій суспільства. форму держави, сукупність різних інституцій, які наділяються відповідною компетенцією. Контрольна влада в суспільстві має багато ознак системи, зокрема таких, як єдиність джерела, єдність цільового призначення, функціональна самодостатність, ієрархічність внутрішньої організації, субординаційність взаємозв’язків між структурними ланками [5,334]. Можна стверджувати, що народ – це найвищий орган контрольної влади, а її інституції є формою виразу інтересів народу щодо соціального контролю. Перехід від командно-адміністративної системи управління та господарювання до ринкової в Україні супроводжується переглядом ролі і місця держави в контролі соціальних процесів. Тенденцією стає домінування фінансового в тому числі податкового контролю за суспільними процесами. У більшості країн основними критеріями державного фінансового контролю діяльності підприємств і організацій різних форм власності є обов’язкове відрахування в державний бюджет належних сум та виконання урядових замовлень. Контроль держави за діяльністю приватних підприємств обмежується перевірками своєчасності і повноти відрахувань до бюджету податків та обов’язкових платежів, правильності ведення бухгалтерського обліку, дотримання чинного законодавства з питань оплати праці, контроль за використанням бюджетних коштів. Що стосується України, то потреба в державному фінансовому контролі посилюється її складними соціально-економічними умовами. Об’єктом фінансового контролю є всі господарські операції, які здійснюються з використанням коштів, цінних паперів та інших видів розрахунків. Згідно з Конституцією України, контролюючими суб’єктами є громадяни України, Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів та інші органи виконавчої влади, Конституційний та інші суди, органи прокуратури, органи місцевого самоврядування, політичні і громадські організації, засоби інформації. Особливість їх полягає в тому, що зазначені суб’єкти виступають як ініціаторами, так і виконавцями контролю, до того ж не тільки в галузі фінансів. Застосування на практиці державного фінансового контролю у більшості країн світу забезпечують міністерства фінансів і парламентські, урядові та муніципальні контролюючі органи. В умовах розвинутого громадянського суспільства важливу роль відіграють також органи незалежного фінансового контролю (аудитори та аудиторські фірми). Останні подія, що пов’язані з банкрутством корпорацій Enron і WorldCom, свідчать про неефективність фінансового контролю з боку аудиторських компаній. Тому подальші модернізаційні процеси в українському суспільстві обумовлюють вдосконалення форм державного і соціального контролю. Треба відзначити, що в умовах громадянського суспільства оподаткування виступає основним важелем контролю за соціально-економічними процесами, важливим інструментом мобілізації матеріальних засобів для досягнення державою виконання свого соціального призначення. Оподаткування забезпечує соціалізацію індивідів, регулювання, координацію та впорядкування соціальних відносин, ціннісних орієнтації та традицій, моделей. Факторами породження податкових проблем в сучасній Україні є відсутність адекватного сучасним соціальним реаліям регулювання податкових відносин, невирішення протиріч між інтересами індивіда і держави в податкових відносинах, відсутність нового Податкового кодексу, невизначеність державницької ідеології в сфері оподаткування. Ряд об’єктивних факторів актуалізує проблему ефективності соціального контролю в Україні. Серед таких факторів, в першу чергу, слід виділити: - критичний стан навколишнього середовища (природи) в наслідок практично неконтрольованої антропогенної діяльності людини; - дестабілізуючий розвиток демографічних процесів у країні - все більший рівень вичерпаності природних та енергетичних ресурсів при відсутності належної уваги до розвитку ресурсозберигаючих технологій, з одного боку, та значної нерівномірності їх споживання різними реґіонами країни – з іншого; - зростання кількості техногенних катастроф в різних галузях суспільного виробництва. Підставою для здійснення соціального контролю є інтереси окремих людей, з яких складаються інтереси суспільства та держави. При цьому держава розглядається як інструмент, за допомогою якого забезпечується найкращі умови для розвитку особи, суспільства і самої держави. За своєю спрямованістю національні інтереси зорієнтовані на забезпечення виживання та прогресивного розвитку особи суспільства і держави. Тільки через призму їх реалізації можуть і повинні розглядатися всі проблеми функціонування соціального контролю. Треба зазначити, що основним вектором модернізації сучасного українського суспільства є перехід до стандартів, що означають: в економіці – впровадження товарно-грошових регуляторів виробництва, застосування наукоємких та інформаційних технологій, поширення принципів конкуренції і самоврядування для господарчих суб’єктів; в соціальній сфері – формування складної відкритої соціальної структури з необмеженою мобільністю населення, поділ функціональних ролей особи в суспільному виробництві, політиці, родині, періодична зміна еліт, посилення антипатерналізму і урбанізації, і уваги особи до змісту дозвіллєвої культури і якості культурних послуг; в політичній сфері – плюралістичну організацію влади, дотримання прав людини, розвиток політичних комунікацій, інтеграція широких мас населення країни в політичний процес, формування усвідомлених інтересів різних суспільних груп. Все вище зазначене веде до формування нової парадигми державного і суспільного контролю, організаційно-правові форми якого ще тільки окреслюються. Література: Соціологія: короткий енциклопедичний словник: Уклад. В.І.Волович, В.І.Тарасенко, М.В.Захарченко та ін.; Під заг. ред. В.І.Воловича. – К.: Укр. Центр духовн. культури, 1998. – 736с. http://www.rea.ru/misc/enc3p.nsf/ByID/NT00094A Англійсько-український словник термінів і понять з державного управління/ Уклад. Г.Райт та ін.; Пер. В.Івашко. – К.: Основи, 1996. – 128с. Державне управління в Україні: Навч.посіб./ За заг.ред.В.Б.Авер’янова. – К.: ТОВ “СОМИ”, 1999. Сушинський О. Контрольна влада в україні: конституційний статус// Вісник Української Академії державного управління. – 2001. - №4. – С.328-334.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (03.07.2016)
Просмотров: 189 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: