РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Особистість - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План Особистість – соціальна істота. Соціологічна структура особистості. Соціалізація особистості. Соціальний статус і соціальна роль особистості. Соціальна діяльність і поведінка особи. Вступ Соціологія – це наука, яка вивчає поведінку людей, що живуть у середовищі собі подібних. Тетирим Сорокін. Соціологія – це один із засобів вивчення людей. Соціологи прагнуть з’ясувати, чому люди ведуть себе певним чином, чому вони утворюють групи, відправляються на війну, поклоняються комусь, одружуються, голосують, тобто все, що відбувається один з одним. Якщо коротко, соціологію можна визначити як наукове вивчення суспільства і соціальних відносин. Соціологія прагне виявити соціальні основи формування особистих якостей, соціальний зміст і соціальні функції існуючих у суспільстві типів особи, тобто вивчити особу як джерело суспільного життя і її реального носія. Звичайно ж, особа означає окрему людину, яка проявляє соціально-значущі риси індивідуальної життєдіяльності творчості, уміння, здібності завдяки взаємодії з іншими людьми і тим! самим сприяє стабілізації і розвитку суспільних відносин. Соціологія розглядає особистість в єдності її змісту і спо-собу буття. Тому одним із важливих завдань соціології є до-слідження закономірностей та механізмів становлення особи-стості як суб'єкта історичного процесу та свого власного, життя. Соціологічний аналіз особистості — це погляд на її духовний світ і життєвий шлях через призму способу мислен-ня та способу життя конкретного історичного суспільства і його складових соціальних груп. Особистість як соціальна якість людини є предме-том соціальних наук: філософії, соціології, психології та ін. Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворо-тного впливу особистості на соціальний світ. Отже, специфіка соціологічного підходу до вивчення особис-тості полягає в тому, що він аналізує її суто соціальні характеристики. 1. Особистість – соціальна істота Люди – основний елемент будь-яких соціальних спільностей і систем. В силу цього людина, природно, стає не тільки елементом соціальної системи, але й сама є найскладнішою соціальною системою із своєрідною структурою. І тут-то людина, особа виступає об'єктом соціології. Не претендуючи на вичерпний опис і розкриття суті людської особи в усій складності її буття соціологія намагається лише з'ясувати, що людина, особистість — найважливіший елемент суспільного життя, розкрити механізм її формування різноманітними соціальними структурами, механізмами її зворотного впливу на соціальний світ, її участь у зміні та розвитку соціальних відносин — все це сфера соціологічної теорії — соціології особистої. Розглядаючи поняття “особистості”. Слід визначити та уточнити такі поняття, як “людина”, “індивід”, “індивідуальність” та “особистість”. Людина - це переважно біосоціальна категорія. Поняття “людина” є родовим, вказує на якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристики всезагальних, притаман-них усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens». “Індивід” означає конкретну людину, одинично представника людського роду, це окремий, відособлений член соціальної спільності: народу, суспільства, даної соціальної групи. В соціології поняття «індивід» вживається в тих випадках, коли розглядаються окремі представники соціальних спільностей, вибіркової сукупності (в емпіричному аналізі), які описуються за належністю до даної сукуп-ності. Багатовизначальне поняття індивідуальність навпаки визначає те особливе, специфічне, що відрізняє таку людину від всіх інших, включаючи природні і соціальні тілесні (соматичні) і психічні, успадковані та здобуття вироблені в процесі онтогенезу властивості. Поняття «особистість» допомагає охарактеризувати в людині со-ціальну основу її життєдіяльності, ті властивості і якості, які люди - і на реалізує в соціальних зв'язках, соціальних інститутах, культурі, тобто в суспільному житті, в процесі взаємодії з іншими людьми. Поняття особистості показує, як в кожній людині індивідуально відо-бражаються соціальне значимі риси і проявляється її сутність як су-купність всіх суспільних відносин. Соціологія прагне виявити і соціальні засади формування особистісних якостей, соціальний зміст і соціальні функції різних типів особистостей, тобто вивчити особистість як джерело суспільного життя та його реального носія. Особистість (а в соціології існує понад 60 визначень особистості) – це інтегральна соціальна якість, яка формується у індивіда в процесі включення його в систему суспільних відносин, опанування нею матеріальних, духовних предметів людської культури, соціального досвіду. Соціологія: загальний курс. Під ред. Піча В.М. – К., “Каравела”, 1999. Особистість – це сукупність соціальна засвоєних людиною суспільних цінностей. Соціологія. А.А.Герасимчук, Ю.І.Палех – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. Особистість — це сутність людини, головне в ній те, що відрізняє людський вид від усіх інших біологічних видів. Соціологія. В.М.піча, О.М,Семашко, Н.Й.Черниш. – К.: Заповіт, 1996. Особистість — усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкрет-них соціальних груп і спільнот, до яких вона нале-жить і до життєдіяльності яких залучена. Поняття «особистість» вживається стосовно кожної людини, оскільки вона є носієм важливих рис певно-го суспільства. Головне в особистості — не абстрактна фізична природа, а її соціальна якість. Соціологія. В.Г.Городенко, О.В.гілюн, А.В.Демичева. – К.: Академія, 2005. Думка про те, що особистість із самого початку задана в системі соціальних зв'язків і є продуктом соціально-органі-зованої матерії, визнається всіма дослідниками. З точки зору соціології сутність людини не в її унікальності як індивідуума, а в соціальній якості, що зближує її з подібними їй індивідами. Особистість формується в процесі онтогенезу в суспільстві. Процес становлення особистості залежить від соціального се-редовища, культури та численних власне соціальних харак-теристик її оточення. Якщо природничі науки, маючи предметом вивчення лю-дину, аналізують її властивості як біологічного чи біосоціального організму, то особистість як соціальна якість людини с предметом дослідження соціальних наук: філософії, соціології і психології. Філософія має справу з корінними світоглядними переду-мовами вивчення особистості й людини, з вирішенням фун-даментальних, методологічних проблем місця людини в сис-темі всесвіту, її сутності. Загальнопсихологічні дослідження особистості — це дослідження людини як носія сукупності пси-хічних властивостей і якостей, що визначають соціально зна-чущі форми діяльності та поведінки. Загальна психологія, та-ким чином, досліджує в особистості її внутрішню природу, зумовлену соціальними умовами, котрі самі по собі не є пред-метом психології. До сфери інтересів загальної психології на-лежить вивчення регулятивних функцій у поведінці особис-тості таких внутрішніх якостей і властивостей, як характер, темперамент, задатки та здібності, мотивація. Таким чином, особистість у соціології трактується як ре-алізована інтеграція в конкретному індивіді соціально значу-щих рис, що відноситься до сутності даного суспільства. Основна проблематика соціологічної теорії особистості — це формування соціальних спільностей, вивчення закономір-ностей її взаємозв'язків із суспільством, із соціальними гру-пами, регуляція та саморегуляція її соціальної поведінки. Витоки сучасної концепції соціалізації знаходимо в працях фран-цузького соціолога Габріеля Тарда. В основу теорії соціалізації він Поклав принцип наслідування, що лежить в основі людських взаємовідносин (відносини «вчитель-учень» він вважав типовими соціальними відносинами). Розгорнуту соціологічну теорію, яка описує процеси інтеграції індивіда в соціальну систему через за-своєння загальноприйнятих норм, розробив американський соціолог Талкотт Парсонс. Органи соціалізації, включаючи сім'ю і інститу-ти освіти, на його думку, виконують функцію відтворення соціаль-ної структури. В соціології аналізом проблем соціалізації особистості займали--ся російські та українські соціологи Борис Ананьев, Сергій Бабенко, Михайло Дьомін, Ігор Кон, Петро Лямцев, Володимир Паригін та інші. Вони зазначали, що аналіз соціалізації людини дозволяє визначити не тільки те, як формується особистість і якими засобами, але й те, що сприяє розкриттю механізмів включення індивіда в суспільні процеси. 2. Соціологічна структура особистості. Особистість, взаємодіючи із суспільством, виявляє свої характерні риси: самосвідомість, ціннісні орієнта-ції, соціальні відносини, автономність, внутрішню ду-ховну структуру (потреби, інтереси, цінності, мотиви, соціальні норми, переконання, світоглядні принципи, смаки, звички та ін.). Соціологічний підхід до струк-тури особистості враховує передусім особливості й ме-ханізми її соціальної поведінки. Вона має певні спону-кальні чинники, до яких належать потреби та ін-тереси. Найважливішим критерієм аналізу особистості є потреби — внутрішні стимули її активності, те, що забезпечує її існування і самозбереження. Американ-ський соціолог Абрахам-Харолд Маслоу (1908—1970) виробив ієрархічну теорію потреб, поділивши їх на ба-зові (постійні) та похідні (змінювані). Базові потреби розташовуються, згідно з принципом ієрархії, у вис-хідному порядку від нижчих (переважно матеріаль-них) до вищих (переважно духовних): — фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);— екзистенціальні (у безпеці свого існування, впев-неності у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);— соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти, у спілкуванні, турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);— престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні та високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні й високому статусі в суспільстві);— духовні (у самовираженні через творчість). Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинни-ми і вродженими, інші — набутими, наголошуючи на тенденції зростання потреб, заміни первинних набути-ми людиною. Потреби відображають об'єктивну залежність лю-дини від зовнішнього світу, соціального середовища, їх ще класифікують на природні та соціальні (створе-ні суспільством). Природні потреби характеризують людину як біологічну істоту (потреба одягу, житла, їжі тощо), соціальні — продуктом суспільного життя, рівня розвитку людини (потреби духовної культури, спілкування з іншими людьми, необхідність трудової діяльності). З розвитком суспільства, набуття ним ци-вілізованих форм природні потреби людини соціологізуються. Це означає, що цивілізована людина потре-бує певного типу житла й одягу, їжі певної якості, що зумовлено конкретно-історичним розвитком суспільст-ва, національними традиціями, релігією, моральними нормами. Тісно пов'язаний з потребою інтерес. Він також має об'єктивно-суб'єктивну природу і є усвідомленням потреб. Потреби й інтереси виступають об'єктивною стороною діяльності й поведінки особи. Разом вони є основою ціннісного ставлення особистості до навко-лишнього світу і використовуються для дослідження регуляторів соціальної поведінки. Суть соціологічного підходу до проблеми цінностей полягає в з'ясуванні їх ролі як з'єднувальної ланки між поведінкою особисто-сті, з одного боку, та соціальними групами, спільнота-ми і суспільством — з іншого. Цінність — суспільне ставлення особистості, яке переносить її потреби та інтереси на матеріальні та духовні явища, надає їм визначальних соціальних рис. Звичайно, індивід оцінює предмет, не співвідносячи його зі своїми потребами та інтересами, а крізь призму існуючих у суспільстві ціннісних критеріїв, уявлень про справедливе, прекрасне, корисне тощо. Сукупність індивідуальних і суспільних, особистих, групових і спільнісних, засвоєних особистістю цінностей формує систему її ціннісних орієнтацій, якими вона керується у житті. Ціннісні орієнтації — соціальні цінності, які спрямовують ді-яльність та соціальну поведінку особистості і поділяються нею. Ціннісні орієнтації виступають як соціальні наста-нови людини, регулюють її поведінку. Соціальні настанови — соціальне визначені загальні орієнта-ції особистості, які відображають можливості особи діяти від-повідно до об'єкта дії. Людину як суб'єкта окреслюють мотиви, які ха-рактеризують її ставлення до інтересів і ціннісних орієнтацій. Мотиви — усвідомлена потреба особистості-суб'єкта у досяг-ненні певних цілей, бажаних умов діяльності. Мотиви класифікують, виокремлюючи серед них основні — матеріальні, духовні, економічні, соціальні, ідеологічні, релігійні та ін. У свою чергу, кожен з них має свій внутрішній поділ: наприклад, у духовних мо-тивах вирізняють моральні, естетичні, релігійні, атеїс-тичні, філософські та ін. У системах мотивів виділя-ють домінуючі або периферійні, провідні або другоряд-ні тощо. Особистість є не тільки наслідком, а й причиною со-ціальне значущих дій в певному соціальному середови-щі. Економічні, політичні, ідеологічні та соціальні від-носини певних історичних типів суспільства виявля-ються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер її практичної діяльності. Са-ме в процесі діяльності людина, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, з ін-шого — виробляє своє особливе ставлення до зовніш-нього світу. Вони виявляються в діяльності людини як особисте ставлення до дійсності. Соціальні відносини є тривкою системою зв'язків індивідів, що склалася в процесі їх взаємодії в конкретному соціальному середо-вищі. Соціальні відносини особистості виявляються в її діяльності й поведінці як її соціальні якості. Соціальна якість людини — сукупність взаємопов'язаних еле-ментів, які зумовлені особливостями соціальної взаємодії осо-бистості з іншими людьми у конкретних історичних умовах. До елементів, що складають соціальні якості люди-ни, належать соціальне визначена мета її діяльності; виконувані нею соціальні статуси і соціальні ролі; очі-кування щодо цих статусів і ролей; норми і цінності (культура), якими вона керується в процесі діяльнос-ті; система знаків, яку використовує; сукупність знань, що дають змогу виконувати прийняті на себе ролі та орієнтуватися в навколишньому світі; рівень освіти і спеціальної підготовки; соціально-психологіч-ні особливості; активність і ступінь самостійності в прийнятті рішень. Узагальнене відображення сукупності істотних со-ціальних якостей особистостей, що повторюються і становлять певну соціальну спільність, фіксується в понятті «соціальний тип особистості». При визначенні соціальної типології особистості за основу беруть кате-горію «суспільна формація». Зведення аналізу сус-пільної формації до аналізу особистості дає змогу роз-крити в особистості істотне, типове, яке виявляється в конкретно-історичній системі соціальних відносин, у межах певного класу, соціальної групи, соціального інституту і соціальної організації, до яких ця особис-тість належить. Кожна людина має власні ідеї, мету, думки і по-чуття. Ці індивідуальні якості визначають зміст і ха-рактер її поведінки. Однак для соціології істотне зна-чення мають не індивідуальні, а соціальні думки і по-чуття людей, що виявляються в їхніх діях. Об'єктом соціологічних досліджень є не інтереси і відносини окремої особистості, а інтереси і відносини людей, що володіють спільними соціальними характеристиками і живуть у схожих умовах, виконують соціальні дії у конкретних історичних умовах. Підстави для соціаль-ної типологізації особистостей можуть бути найрізно-манітніші, в тому числі системи потреб, соціальних ін-тересів, ціннісних орієнтацій тощо. Найважливіші з них — статус і роль в системі соціальних відносин. Соціальний тип особистості — результат взаємодії історико-культурних і соціально-економічних умов життєдіяльності лю-дини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти со-ціальної. Соціологія виокремлює такі типи особистості:— ідеальний — втілює в собі особливості соціаль-ного ідеалу певного суспільства;— нормативний — репрезентує сукупність якостей особистості, необхідних для розвитку даного сус-пільства;— реально існуючий, або модальний — переважа-ючий тип особистості на певному етапі розвитку су-спільства, який може суттєво відрізнятися від норма-тивного, а тим більше ідеального типів. Інша типологія особистості побудована на уявній трикомпонентній структурі: гармонійний, традицій-ний, технократичний та неадаптований тип. Вона може бути корисна під час аналізу сучасних тенденцій розвитку українського суспільства. Найважливіші компоненти структури особистості — пам'ять, культура і діяльність. Пам'ять — система знань, засвоєних особистістю в процесі її ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ. Вона є відображенням дійсності у формі як певної системи наукового знання, так і повсякденних знань відповідно до мети, яку переслідує особистість. Культура особистості — сукупність соціальних норм і цінностей, якими вона керується в процесі практичної діяльності. Постає як реалізація потреб та інтересів особистості, визначає особливості, взаємодії суб'єктів соціального процесу. Діяльність — цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт. Поза відносинами суб'єкта та об'єкта діяльність не існує. Вона завжди пов'язана з активністю суб'єкта, яким у всіх випадках є людина або персоніфікована нею соціальна спільнота. Об'єктом діяльності можуть бути і людина, і матеріальні або духовні умови життя. Особистість є соціально-історичною цінністю, її структурні елементи, взаємодіючи і розвиваючись, утворюють систему. Результатом цієї взаємодії є пере-конання — стандарт, за допомогою якого людина ви-являє свої соціальні якості. Ці стандарти називають ще стереотипами (тривалі, повторювані). У свідомості людей вони постають як емоційно окреслені образи, що поєднують в собі елементи опису, оцінки; як спро-щений, стандартизований образ будь-якого явища дій-сності і як схема, що фіксує деякі риси явищ, інколи неіснуючі, приписувані цьому явищу суб'єктивно. Об'єктивним результатом стереотипізації є спроще-не, схематичне, інколи близьке до істинного, інколи викривлене, тлумачення дійсності. Таке тлумачення є своєрідним психологічним бар'єром на шляху до по-дальшого пізнання дійсності. Неповний, однобічний опис факту дійсності, стереотипи, як правило, поєдну-ють із сильними емоційними почуттями (симпатія або антипатія, прийняття або неприйняття), традицією, звичаєм, зразками поведінки та оцінки. Стереотипи сприймаються індивідом некритично, а засвоюються під впливом його соціального оточення. Формування стереотипу здійснюється у процесі безпосередньої вза-ємодії людини з соціальним середовищем і через про-паганду, навчання, виховання особистості. Опосередкованою ланкою між метою суспільства та особистості виступає соціальна система. На підставі того, як індивід стає елементом со-ціальної організації, інтегрується в суспільство, визна-чається спроможність соціальної організації впливати на особистість (соціалізувати її), а також її здатність піддаватися впливу інших людей. 3. Соціалізація особистості Головним соціальним процесом, через який здійснюється взаємодія між особистістю та суспільством, є процес соціалізації. Соціалізація — процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів куль-тури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості. Це є процес розвитку людини від індивідуального до соціального під безпосереднім чи опосередкованим впливом таких факторів соціального середовища, як сукупність ролей і соціальних статусів, соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати пев-ні соціальні ролі й набути конкретного статусу; систе-ма соціальних цінностей і норм, які домінують у су-спільстві й унаслідуються молодшими поколіннями від старших; соціальні інститути, що забезпечують виробництво й відтворення культурних зразків, норм і цінностей та сприяють їх передачей засвоєнню тощо. Процес соціалізації триває протягом всього життя людини. В процесі соціалізації виділяють три стадії: dompydoea (охоп-лює період життя людини до початку трудової діяльності — дитин-ство і період навчання), трудова (період зрілості людини, її актив-ної участі в трудовій діяльності) і післятрудова, яка відноситься до періоду життя людини, що збігається з пенсійним віком. 11 Соціологія. В.Г.Городяненко, О.В.Гілюн. – К.: Академія, 2005. Завдяки соціалізації людина залучається до сус-пільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культурі, взірці поведінки, форми ра-ціональності та чуттєвості. Спрощеним є трактування соціалізації як одномірного, односпрямованого проце-су дії соціальних факторів на конкретну людину, де індивіду відводиться пасивна роль об'єкта впливу. Характеристика соціалізації особистості До впливу соціального середовища людина ставить-ся вибірково на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної актив-ності є найважливішими чинниками її соціалізації. Агентами соціалізації є сім'я, сусіди, ровесники, вихо-вателі та вчителі, колеги і знайомі, засоби масової ін-формації, соціальні інститути, насамперед культурно-виховні, референтні групи тощо. Соціалізація здійс-нюється протягом усього життя людини, поділяючись на первинну (соціалізація дитини) та вторинну (соціа-лізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно зміню-ються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних. Але якщо під час соціалізації дитини головною для неї є соціальна адаптація (пристосування до суспільно-го середовища), то для соціалізації молодої і навіть со-ціальне зрілої людини основну роль відіграє інтеріори-зація (формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості). Результатом інтеріориза-ції є індивідуальність особистості. 3. Фрейд виокремлює такі механізми соціалізації:— імітація — усвідомлені спроби дитини копіюва-ти і наслідувати поведінку дорослих і друзів;— ідентифікація — засвоєння дітьми поведінки батьків, соціальних цінностей і норм як власних;— почуття сорому і провини — негативні механіз-ми соціалізації, що забороняють і придушують деякі моделі поведінки. Ці механізми спрацьовують переважно на стадії дитинства. Але думки Фрейда були пристосовані де-якими соціологами і до стадії дорослого життя особи-стості. Так, Т. Парсонс вживає фрейдівські поняття у теорії соціальної дії. Для нього імітація — це процес засвоєння елементів культури шляхом простого наслі-дування, а ідентифікація — вияв ставлення до со-ціального середовища та його складових, прийняття цінностей певних соціальних груп і спільнот, спосіб усвідомлення своєї належності до них. Теорія соціалізації виходить з того, що людина як активний суб'єкт суспільства є одним з чинників, що створює умови і обставини для власного і суспільного життя в цілому, її дії органічно вплетені в механізм функціонування різноманітних соціальних систем (підприємство, населений пункт тощо). Особистість — об'єкт і суб'єкт соціальної взаємодії. Взаємодія соці-альної системи і особистості здійснюється за допомогою певних механізмів впливу як на соціальні якості інди-віда _з боку соціальних систем, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, друга — як механізм зміни соціальної системи. Особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин На процес інтеграції особистості в певну соціальну роль істотно впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. У систему особистості немовби включаються спеціально вироблені засоби поведінки, які відповіда-ють вимогам соціальної системи і формують соціаль-ний характер особистості. Вплив соціальної системи, переломлюючись крізь внутрішнє «Я» людини, виявляється у зміні її поведінки. Починається вона з порушення рівноваги, потім переходить у стадію адаптації до особистостей даної системи і завершується стабілізацією, але вже на новому рівні. Механізми динаміки соціальної системи виявляються в появі або зникненні певних елементів, у зміні внутрішніх і зовнішніх зв’язків між ними. Чинниками соціальних змін є об’єктивні передумови (передусім економічні), індивідуальні особливості, специфіка її взаємодії із соціальною системою. Соціальним середовищем (соціальним простором) функціонування особистості, соціальної системи є соціальні спільноти. Залежно від віку індивіда розрізняють чотири ос-новних етапи соціалізації: 1. Соціалізація дитини. 2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна). 3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (пе-рехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23— 25 років). 4. Соціалізація дорослих. На кожному етапі існують «критичні періоди». Щодо соціалізації дитини — це перші 2—3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетво-рення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну по-ведінки в новій ситуації, дітей — на формування цін-нісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій со-ціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необ-хідних навичок (часто конкретних), а соціалізація ди-тини пов'язана здебільшого з мотивацією. Отже, соціалізація особистості є специфічною фор-мою привласнення нею тих суспільних відносин, що існують в усіх сферах суспільного життя. Основою со-ціалізації є освоєння індивідом мови соціальної спіль-ноти, мислення, форм раціональності й чуттєвості, сприйняття індивідом норм, цінностей, традицій, зви-чаїв, зразків діяльності тощо. Індивід соціалізується, включаючись у різноманітні форми соціальної діяль-ності, засвоюючи характерні для них соціальні ролі. Тому соціалізацію особистості можна розглядати як сходження від індивідуального до соціального. Водно-час соціалізація передбачає індивідуалізацію, оскіль-ки людина засвоює існуючі цінності вибірково, через свої інтереси, світогляд, формуючи власні потреби, цінності. Завдяки соціалізації людина залучається до со-ціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і ба-гатоактний процес. Адже суспільство постійно розви-вається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багатора-зово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі. Завдяки со-ціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами сус-пільства, їх групами, соціальними інститутами і органі-заціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм по-чуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено. Водночас соціалізація — найважливіший чинник ста-більності суспільства, його нормального функціонуван-ня, наступності його розвитку. Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Внаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підви-щення культурного рівня та ін. У перехідних суспільствах часто простежується явище ресоціалізації — докорінної зміни соціального середовища, яке зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей. Це болісний процес, який нерідко вимагає цілковитої зміни поглядів на суспільство, переоцінки свого життя, руйнування попереднього і нового світо-розуміння, розриву з традиційними культурними цін-ностями, необхідності брати на себе незвичну соціаль-ну роль тощо. 4. Соціальний статус і соціальна роль особистості. З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си-стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус». Соціальний статус особистості — це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання. У статусі фактично фіксується той набір конкретних дій, що їх здійснює людина в конкретних видах взаємодії і тих умовах, правах, що надаються для здійснення діяльності. Та через те, що, кожна людина охоплена не одним соціальним зв'язком і здійснює різні соціальні функції має і одночасно - багато соціальних статусів. Він охоплює узагальнюючу характеристику стано-вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль-не становище, наявність влади, партійну і профспілко-ву належність, ділові відносини, належність до демо-графічних або етнічних груп (національність, релігій-ність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані не-залежно від суб’єкта. найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллями індивіда (сімейне становище, професійно-кваліфікаційний півень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо-дія може спричиняти внутріособистісні конфлікти. Ієрархія соціальних статусів фіксується поняттям престижу, що відобра-жає значущість у суспільстві або соціальній спільності, верстві, групі людей, які займають ту чи іншу позицію. Престижним може бути професія, посада, види діяльності та ін. В сучасних умовах в Україні зростає престиж комер-ційної діяльності, тоді як престиж професії інженера, лікаря, вчителя дещо знижується, падає і престиж самої вищої освіти, що може в майбутньому пагубно відбитись на розвитку суспільства. Престиж виступає збудником бажань, намірів, дій людини, а престиж оцінки — регуляторами поведінки людей, що визначають професійну зайнятість, соціальні переміщення, струк-туру споживання тощо. Вся сукупність соціальних статусів, якими володіє конкретна людина, істотно впливає і на її особистий статус, що характеризує становище людини в первинному осередку суспільства залежно від того, як приоцінюється людина. Проте в особистому статусі знаходимо відбиток сугубо особистих рис конкретної людини, її авторитет, тобто ступінь визнання спільністю людей особистих і ділових якостей. В межах будь-якого соціального статуса людина може себе реалізувати: може проявити з пози} Дивного боку в будь-якій соціальній діяльності (двірника, інженера, педагоги тощо) і може проявити з негативного боку, в негативній діяльності тощо. Складова основа соціальної мобільності є можливість змінити свій соціальний статус, дозволяє людині найповніше реалізувати багатоманітні здібності. В цивілізованих країнах велике значення надається охороні і розширенню прав людини і громадянина, тому що вони створюють умови для переміщення по соціальній rpaдації (від селянина до президента). Проте багато людей відмовля-ються від максимальної самореалізації заради престижного становища в суспільстві тощо. Соціальна роль — типова поведінка людини, пов'язана з її со-ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.11 За В.Г.городяненко. Соціолога. – К.: Академія, 2005. Соціальна роль відображає динамічний аспект соціального ста-тусу. Соціальна роль:— це модель поведінки, яка об'єктивно зада- і на соціальною позицією особистості в системі суспільних або міжособистісних відносин.22 за А.А.Герасимчуком. Соціологія. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. Кожний соціальний статус має свій ролевий набір, тобто до-тримання людиною певних зразків і норм поведінки, що випливають із соціального статусу. Наприклад, статус лікаря — це певні права і обов'язки, переважно закріплені законом. Соціальна ж ролі лікаря включає конкретні правила поведінки в спілкуванні з коле гами, пацієнтами, адміністрацією, вимоги до рівня освіти, культури і т. д. Зрозуміло, що кожна людина виконує багатоманітні ролі. Це породжує і внутрішні конфлікти особистості, які називаються ролевими конфліктами, тобто існує ієрархія ролей. Наприклад, ситуація: міліціонер затримує злочинця, який виявляється його сином. Відбувається ролевий конфлікт, при якому статус батька, вірогідно, переважить статус міліціонера. Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно-логією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередниц-тво закону чи іншого правового акту) або мати нефор-мальний характер (моральні норми поведінки в певно-му суспільстві). Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т.Парсонсу, на думку якого їх харак-теризують:— емоційність (одна роль вимагає емоційної стри-маності, інша — цілковитої розкутості);— спосіб одержання (одні ролі притаманні особис-тості органічно, інші виборюються нею);— масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);— ступінь формалізації (дія за жорстко встановле-ними правилами і приписами або довільна дія);— характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо). Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціаль-ними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрі-, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер-шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль-них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос-новними поняттями рольових теорій особистості. 5. Соціальна діяльність і поведінка особистості. Діяльність — це спосіб існування і розвитку соціальної дійсності, прояв соціальної активності. Соціологія акцентує увагу не на будь-яких видах діяльності, її цікавить тільки діяльність соціальна. Класик німецької соціології Макс Вебер вважав, що предметом вивчення соціології як науки виступає соціальна дія. яка за своїм змістом орієнтована на інших людей. Наприклад, зіткнення вело-сипедистів не є соціальною дією, але лайка, сутичка, яка виникла при цьому,— це вже соціальна дія. Поняття соціальної діяльності Отже, соціальну діяльність можна визначити як цілеспрямовані дії, що базуються на врахуванні потреб, інтересів і дій інших людей, а також існуючих в суспільстві соціальних норм. Сукупність вчинків та інших соціальних дій особистості, які мають мотиви, реакцію на її соціальний статус, складають поведінку людини. Визначальною основою соціальної діяльності і соціальної поведінки особистості виступають об'єктивні умови її життєдіяль-ності, які породжують певні потреби і інтереси. Потреба як основа соціальної діяльності Потребу в соціології визначають як потребу в чомусь, необхідному для підтримання життєдіяльності організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства в цілому. Виділяють два види потреб: природні і соціальні. Природні по-треби — це потреби людини як біологічної істоти, наприклад, по-треба в їжі, житлі, одязі і т. п. Соціальні потреби створюються суспільством і залежать від рівня його розвитку, а також від спе-цифічних умов діяльності соціальних суб'єктів (особистості, соціаль-ної групи і т. д.). Прикладами соціальних потреб можуть бути по-треби в спілкуванні, в трудовій діяльності і т. д. Усвідомлені потреби виступають вже як інтереси. Інтерес, мотив, стимул Інтерес — це форма прояву потреби, що скеровує суб'єкт на усвідомлення мети діяльності; це спосіб відношення соціального, суб'єкта до необхідних умов існування, що виражається в праг-ненні створювати і використовувати ці умови. Для того, щоб людина здійснила конкретні дії, вона повинна усвідомити потреби та інтереси, зробивши їх внутрішніми мотивами. Мотив — це побудження до активної діяльності суб'єкта (осо-бистості, соціальної групи, спільності), пов'язане з прагненням за-довольнити певні потреби. В соціології мотив розглядається як усвідомлена потреба суб'єкта в досягненні певних цілей. Мотив є внутрішнім збуджувачем, на відміну від стимула, тоб-то впливу об'єктивних умов. Стимул перетворюється в мотив діяльності особистості тоді, коли стає суб'єктивно значимим, відповідає потребам суб'єкта. На-приклад, коли мова йде про трудову діяльність, то одним з головних стимулів буде виступати матеріальне заохочення. З потребами та інтересами тісно пов'язані цінності. Цінність виражає соціальне ставлення людини до об'єктів та явищ оточую-чої дійсності. Це позитивне чи негативне значення конкретних явищ дійсності для суб'єкта, це те, що є суттєвим, важливим для ньо-го. Цінності визначають ціннісні орієнтації особистості. Будь-яка діяльність людини спирається на ціннісні орієнтації. Поняття ціннісної орієнтації особистості введене в соціологію в 20-ті роки XX ст. американським соціологом Уолтом Томасом і польським соціологом Флоріаном Знанецьким. Ціннісна орієнтація — це вибіркове ставлення до сукупності соціальних цінностей. Ціннісні орієнтації є продуктом соціалізації особистості, тобто засвоєння соціальних, моральних, естетичних та інших ідеалів і нормативних вимог. Ціннісні орієнтації виступають соціальними установками особи-стості, регулюють її діяльність. Соціальна установка — це загальна орієнтація людини на конкретний соціальний об'єкт, яка передує дії і виражає схильність діяти відповідним чином. Кожний індивід свідомо оцінює прийняття або неприйняття тих стереотипів, норм, цінностей, які пропонуються йому суспільством. Якщо відбувається дезорганізація поведінки індивіда в групі або категорії осіб в суспільстві, спостерігається невідповідність очікуваного моральним і правовим вимогам суспільства, то мова йде про девіантну поведінку. Прикладом девіантної поведінки може бути злочинність, алкоголізм, наркоманія і т. п. Девіантна поведінка підлягає соціальним санкціям. В суспільстві існує цілий ряд різних санкцій. Одні з них (правові санкції) чітко регламентовані, формалізовані і застосовуються владними структурами відповідно до норм права. Інші санкції (моральні) є неформальними і застосовуються окремими членами суспільства у формі ухвалення або осудження і т. ін. Висновок Елементами соціальних систем є люди. Входження людини в суспільство відбувається через різноманітні соціальні спільноти: групи, інститути, організації та системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей (культуру). Внаслідок цього людина залучена до ба-гатьох соціальних систем, кожна з яких справляє на неї системоформуючий вплив. Вона стає не тільки еле-ментом соціальної системи, а системою, що має склад-ну структуру. Будь-які соціальні утворення неможливо уявити без людини, її активної творчої діяльності, одним з на-слідків якої і є соціальні спільноти. Адже людина як істота соціальна на основі соціальних зв'язків і взає-модії творить групи, колективи, об'єднання, а згодом і спільноти. Саме особистість з'єднує всі ланки су-спільного життя: макро-, мезо- і мікросередовища, ро-бить їх полем власної творчої активності та осередком розгортання внутрішніх потенцій. У соціології особистість розглядається не як про-дукт природи, а передусім як сукупність суспільних відносин, продукт суспільства. Адекватний соціологічний аналіз бага-тьох проблем без залучення соціологічної теорії особистості є або неможливим, або буде надзвичайно обмеженим. Можна стверджувати, що майже ні один соціологічний аналіз не про-водиться без цього. Список використаної літератури Соціолога. А.А.Герасимчук, Ю.І.Палех. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. Соціологія. В.М.піча, О.М.Семашко, Н.Й.Черниш та ін. – К.: заповіт, 1996. Піча В.М.Соціологія: загальний курс. – К.: “Каравела”, 1999. Соціологія. В.П.Андрущенко, В.І.Волович. – Київ – Харків. 1998. Соціологія. В.Г.Городенко, О.В.Пілюн, А.В.Демичева. – К.:
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.07.2016)
Просмотров: 448 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: