РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Огюст Конт – засновник соціології - Соціологія - Реферати - Каталог статей

ПЛАН 1. Етапи життя і діяльності О.Конта 2. Ідейні джерела О.Конта 3. Вплив Огюста Конта на розвиток соціології 1. Етапи життя і творчості Чи був Огюст Конт справжнім творцем, «батьком» соціології - питання спірне. Безперечно те, що він став її хресним батьком, тому що дав їй ім'я, винайшов саме слово «соціологія». Правда, охоронці чистоти наукової мови нерідко підкреслювали «варварський» характер імені, яким він назвали новонароджену науку про суспільство, адже воно складено зі слів, узятих із двох різних мов: латинського «societas» («суспільство») і грецького «logos» («слово», «навчання»). Як би те ні було, уже завдяки тому, що Конт придумав слово «соціологія», він цікавий для історії цієї науки. Але справа, звичайно, не в назві. Далі ми побачимо, як значним був внесок цього мислителя в становлення соціології як такий. Французький філософ Огюст Конт народився 19 січня 1798 р. у місті Монпельє в родині чиновника середньої руки, збирача податків. Батьки Конта були правовірними монархістами і католиками, але сам він рано відходить від традиційних цінностей своєї родини і стає прихильником ідеалів Великої Французької революції. Після закінчення інтернату-ліцею в рідному Монпельє в 1814 р. він ходить у Політехнічну школу в Парижі, у якій панують ліберальні і республіканські ідеї. У цей час Конт ретельно вивчає математику й інші точні науки, він також читає безліч праць по філософських, економічних, соціальних проблемах. І в ліцеї, і в Політехнічній школі він відрізнявся серйозністю і замкнутістю, цурався юнацьких забав і розваг, начебто прагнучи своїм поводженням довести справедливість французького прислів'я: «Хто хоче бути молодим у старості, повинний бути старим у молодості». При цьому юний Огюст був дуже самостійний у своїх поглядах, не визнаючи авторитетів, що нав'язуються, і зовнішньої регламентації, він поважав тільки інтелектуальні і моральні достоїнства. Тому він нерідко брав участь у конфліктах з начальством. Один з таких конфліктів (учні виступили проти одного з викладачів), у якому Конт відігравав активну роль, послужив приводом до тимчасового закриття Політехнічної школи в 1816 р. Конт був відправлений у Монпельє під нагляд поліції, і йому вже не призначене було завершити своє утворення. Повернувши незабаром у Париж, він починає самостійне життя, даючи частки уроки по математиці. У 1817р. Конт стає секретарем Сен-Сімона, перемінивши в цій посаді відомого історика Огюстена Тьєррі. Спочатку взаємини юного учня і знаменитого вчителя носять дружній характер, і Конт, власне кажучи, є одним з учасників школи сен-сімонізму. Він підкреслює безмежну повагу до Сен-Сімону й активно співробітничає в його виданнях. Але поступово, як це нерідко случається в близько дотичних видатних людей, виникають суперечки про авторство і пріоритети, їхні взаємини псуються й у 1824 р. закінчуються розривом. У 1826 р. Конт приступає до читання платних публічних лекцій по філософії вдома. Лекції були перервані через його важке психічне захворювання і відновилися в 1829 р. З 1830 по 1842 р. Конт здійснює грандіозний проект: видання 6-томного «Курсу позитивної філософії». В другій половині 40-х років він, крім сугубо інтелектуальних занять, звертається до проповідницької і практичної організаційної діяльності, пропагуючи позитивізм як політичне, релігійне і моральне навчання. У 1847 р. він проголошує Релігію Людства, у 1848 - створює Позитивістське суспільство. Останні роки життя він був зайнятий розробкою нового релігійного навчання і культу, проголосивши себе первосвящеником Релігії Людства. Умер Конт 5 вересня 1857 р. в оточенні своїх учнів. Конт не займав скільки-небудь міцних позицій в академічній системі тодішньої Франції. Його спроби одержати чи кафедру обійняти посаду штатного викладача в Політехнічній школі й у Коллеж де Франс виявилися безуспішними, і він змушений був задовольнятися скромною роллю репетитора й екзаменатора в Політехнічній школі, пробавляючись також частками уроками. Це забезпечувало йому дуже убогі засоби існування. Останні роки життя він жив на засоби, що збираються по підписці його прихильниками-позитивістами. На життя і діяльність Конта вплинули дві жінки, що, завдяки цьому, у відомому змісті ввійшли в історію соціології разом з ним. Вплив однієї з них сам він розцінював як пагубне і вважав зв'язок з нею єдиною серйозною помилкою, зробленої в житті. Це була його дружина Кароліна Массен, що він обвинувачував у порочності і, головне, у безсердечності. Запеклі і часті конфлікти з нею приводили час від часу до різких загострень його щиросердечного захворювання. Зрештою чоловіки розсталися. Вплив іншої жінки Конт оцінював як істинно сприятливе, воно позначилося почасти в тім, що наприкінці життя він енергійно підкреслював перевагу почуття («серця») над розумом і, власне кажучи, із проповідника нової науки перетворилася в проповідника нової релігії. Кликали цю жінку Клотільда де В. Конт познайомився з нею в 1845 р., за рік до її смерті. Він жагуче (і сумирно) полюбив цю 30-літню жінку і боготворив її до кінця своїх днів. Любовний екстаз поступово переріс у нього в екстаз релігійний. Він прославив Клотільду де В у передмові до своїй чотиритомній «Системи позитивної політики» і розробив присвячені їй особливі ритуальні дійства, що неухильно і ретельно виконувала. Стиль творів Конта підкреслює, очевидно, особливості його особистості. Він відрізняється розтягнутістю викладу, довготами, громіздкими фразами, частими повторами. Конта зовсім не хвилює краса стилю, але він усіляко прагне до повноти і точності у викладі своїх думок. Ці особливості парадоксальним образом сполучаються з любов'ю до твору афоризмів і девізів, нерідко дуже ефектних і що запам'ятовуються. От деякі з них: «Порядок і прогрес», «Знати, щоб передбачати, передбачати, щоб могти», «Знати, щоб могти, думати, щоб діяти», «Жити для інших», «Жити при ясному світлі», «Любов як принцип, порядок як підстава, прогрес як ціль», «Ми руйнуємо тільки те, що заміняємо» і т.п. Хоча в ранні роки Конт читав дуже багато, згодом, розробляючи свою філософську систему, він підкорив себе режиму так називаної «мозкової гігієни» з метою не заражатися чужими поглядами. Відповідно до цього режиму він протягом багатьох років не читав нічого, що мало б хоча б непряме відношення до предметів його вишукувань, за винятком деяких праць, що містять корисні, на його думку, дані, а також поетичних творів. Конт був людиною надзвичайно неврівноваженим і страждав періодичними психічними недугами, хоча в цілому його, безсумнівно, не можна вважати божевільним. Серйозні життєві невдачі компенсувалися в нього надзвичайною зарозумілістю і непохитною вірою у свою виняткову місію. Почуття гумору і дотепність, очевидно, були йому далекі. Загалом, говорячи про особистість Конта, можна зробити висновок, що ця видатна людина була маргіналом, людиною «на грані», на краю в багатьох відносинах. Він знаходився на грані між академічним і неакадемічним світами, між сімейним і неодруженим станом, між здоров'ям і хворобою, між наукою, релігією, утопією і т.п. Усе це, безумовно, не могло не позначитися на його соціологічному мисленні. У творчості Конта прийнято розрізняти три періоди. Перший період (1819-1828), що майже цілком збігається згодом його співробітництва із Сен-Сімоном, характеризується виданням шести невеликих програмних творів, «опускулів». Ці твори Конт згодом уключив як додаток у IV тім своєї «Системи позитивної політики» (1854) з метою показати наступність своїх поглядів. У «опускулах» він намічає принципи і шляхи інтелектуальної і соціальної реформи, у якій бідує, що знаходиться в стані «анархії» людство. У цих творах можна знайти ідеї, що одночасно є підсумком для Сен-Сімона і відправним пунктом для Конта. Тут уже є присутнім ряд найбільш важливих ідей, що Конт розвиває згодом, зокрема, ідея про особливу роль вчених у новому суспільстві, розрізнення двох головних епох у розвитку людства: критичний й органічний, поняття і принципи «позитивної політики», і, нарешті, знаменитий «закон трьох стадій». Другий період (1830-1842) - це період зрілості, коли створювався і видавався шеститомний «Курс позитивної філософії» (тому виходили послідовно в 1830, 1835, 1838, 1839, 1841 і 1842 р.). У цей час Конт розробляє філософські і наукові основи позитивістського світогляду. Вважаючи, що інтелектуальна реформа повинна передувати соціальної (включаючи політичну, моральну, релігійну), він у цей період виступає головним чином у ролі вченого й у якості такого дотримує «об'єктивного» методу: він обґрунтовує включенність людського і соціального світу в загальну систему світобудови, підпорядкованість людських справ природному ходу речей і орієнтацію соціології (у принципі ієрархії наук, що знаходиться на вершині,) на природничі науки як на більш зрілі і раніше наблизилися до позитивного стану. Третій, завершальний період творчості Конта, починається з другої половини 40-х років. Він відзначений створенням таких добутків, як чотиритомна «Система позитивної політики, чи Соціологічний трактат, що засновує Релігію Людства» (1851-1854), «Позитивістський катехізис» (1852) і «Суб'єктивний синтез» (1856). У цей час Конт обґрунтовує переважно «суб'єктивну» точку зору і «суб'єктивний» метод. На перший план у його навчанні виходять емоційні фактори людського і соціального життя, втілені в понятті «серце». Відповідно головним об'єктом його уваги стають інститути, що відповідають емоційним потребам людини: мораль і релігія. Якщо на попередньому етапі Конт волів використовувати поняття «позитивна філософія», «позитивний дух», «раціональна позитивність», то в цей час він уже частіше говорить про «позитивізм» як про доктрину, у якій інтелектуальні, наукові елементи підлеглі моральним, релігійним і політичної. Теоретична перспектива міняється: якщо в «Курсі» Конт підкреслює «природний» характер соціальних законів, необхідність пізнання їх і підпорядкування їм, те тепер, навпаки, він, відповідно до «суб'єктивного» точкою зору, розглядає соціальний світ як продукт почуття, волі і діяльності людини. У цей період він виступає вже не стільки в ролі вченого, скільки в інших ролях: мораліста, пророка і первосвященика нової релігії, автора соціально-політичних проектів. Існують дві точки зору на співвідношення відзначених періодів у творчості французького мислителя. Одні аналітики вважали, що третій період протистоїть першим двом і означає рішуче відмовлення від вихідних науково-теоретичних позицій. Іншими словами, Конт як творець нової релігії й утопічних проектів не має нічого загального з Контом - творцем позитивістського наукового світогляду. Такої точки зору дотримували, зокрема, відомі прихильники контовського позитивізму француз Ем. Літтре й англієць Дж. Ст. Мілль. Вони надихалися ідеями «Курсу позитивної філософії». Коли ж, на їхню думку, автор порвав з цими ідеями, вони порвали з їхнім автором. Інші, у тому числі сам Конт, розглядали третій період як природне і логічне завершення перших двох. З цього погляду три періоди виражають не еволюцію і, тим більше, не корінна зміна поглядів, а різні етапи реалізації того самого задуму, того, котрий був сформульований ще в «опускулах». Тих своїх прихильників, що визнавали і «Курс» (II період) і «Систему позитивної політики» (III період), він вважав «повними» позитивістами, тих же, хто був прихильником тільки «Курсу» - «неповними». Проте, заперечуючи поворот у змісті своїх поглядів, Конт у той же час визнавав зміну своєї соціально-інтелектуальної ролі (від ученого - до проповідника нової релігії), говорячи, що «проміняв кар'єру Аристотеля на кар'єру святого Павла...» [1, XXIII]. Незалежно від того, як оцінювати співвідношення між різними періодами і частинами контовського навчання, безсумнівно, що в ньому перепліталися і проникали друг у друга наукові і позанаучні елементи. Але задача історії соціології - вивчити насамперед наукові елементи, виходячи з тих критеріїв, що були виділені в першій лекції. Це ті сторони доктрини Конта, що надалі одержали продовження не в чи моралі релігії, не в чи політику соціальних рухах, а в соціології як науці. 2. Ідейні джерела Найдавнішим попередником справжньої соціальної науки Конт вважає Аристотеля, що прагне розглядати спостереження як основу цієї науки, а людини - як тваринне політичне. Погляди Конта на внесок різних мислителів у створення соціології викладені, зокрема, у 47-й лекції його «Курсу» [2, 225-286]. Серед тих, що вплинули на формування поглядів Конта чи високо їм шанованих слід зазначити філософів Френсіса Бекона, Декарта, Юма, Кондільяка, а також видних натуралістів минулого. Першу значну спробу цілісного, заснованого на «дусі універсальності» розгляду соціального розвитку Конт знаходить у Боссюе. Конт зазнав впливу від ліберального в політичній економії, головним чином Адама Сміта і Жан-Батисту Сея. В Адама Сміта, «прославленого і розважливого», він відзначає глибокий аналіз поділу праці. «Мудрий» Тюрго, безсумнівно, також уплинув на контовське представлення про прогрес і передбачив його закон «трьох стадій», розділивши культурний прогрес людства на три стадії: релігійну, спекулятивну і наукову. Надзвичайно високо Конт оцінює внесок Монтеск'є, що вперше поширив принцип детермінізму на пізнання соціальних явищ і показав, що ці явища підлеглі дії природних законів. Конт визнає важливий внесок Гоббса в становлення соціальної науки. Але особливо високо він цінує двох мислителів, ідеї яких протистояли один одному: де Местра і Кондорсе. Прагнучи з'єднати і примирити традиціоналізм і лібералізм, консервативний і революційний дух, він розглядає концепції обох мислителів як взаємодоповнюючі. Головне соціальне гасло Конта: «Порядок і прогрес» - спирається на ідею порядку в де Местра (і інших традиціоналістів, особливо де Бональда) і ідею прогресу в Кондорсе, якого він вважав своїм «духівником». Особливо глибокий вплив на Конта зробив Сен-Сімон, хоча сам Конт це рішуче заперечував. Важко знайти в Конта таку ідею, що у якійсь формі вже не була присутня б у творах Сен-Сімона. Це відноситься, зокрема, до таким важливим для Конта положенням, як розходження «критичних» і «органічних» періодів у розвитку суспільства, ідея прогресу, значення науки, особливо соціальної, у сучасну епоху, роль індустріалізму і «індустріалов» у сучасному і майбутнім суспільстві і т.д. Можна сказати, що власне ідея соціальної реальності, ключова для становлення соціології як науки, була значною мірою сприйнята Контом у Сен-Сімона. Навіть саме вираження «позитивна філософія» останній використовував ще в 1808 р., тобто задовго до засновника позитивної філософії. У нього ж ми зустрічаємо і тези (згодом розвиті Контом) про те, що «наука про людину», «соціальна фізика», чи «соціальна фізіологія», - це частина загальної науки, вона повинна базуватися на спостереженні і її методах повинні бути тими ж, що і методи природних наук. Ще до Конта Сен-Сімон у «Листах женевського мешканця» (1803) указує на аналогію між соціальним тілом і біологічним організмом [3, 130]. Сам життєвий і творчий маршрут Конта від проповідника нової науки до проповідника нової релігії у відомому змісті повторив маршрут Сен-Симона, у діяльності якого також розрізняються три періоди: науковий, соціально-реформаторський і період почуття і віри, у який він розробляв «нове християнство». 3. Вплив Огюста Конта на розвиток соціології Було б помилковим вважати Конта простим продовжувачем Сен-Сімона. По-перше, між ними існують визначені теоретичні і соціально-практичні розбіжності. Сен-Сімон робить основний акцент на проблемі соціального прогресу, Конт, також вірячи в прогрес, більше значення додає проблемі соціального порядку. Конт - прихильник концентрації і централізації політичної влади, соціальній ієрархії і субординації, Сен-Сімон, навпаки, пророкує й обґрунтовує зникнення держави і доводить фундаментальна рівність між людьми. Затверджуючи значення інтелектуальної реформи як необхідної умови реформи соціальної, Конт дорікав Сен-Сімона в поспішності і відзначав, що той хоче лікувати хворобу, природу якої ще не вивчив. По-друге, і цієї самої головне, ідеї Сен-Сімона виражені в зародковій, нерозгорнутій формі, це часто лише окремі висловлення, начерки концепцій, але не самі концепції. У Конта, навпаки, ті ж ідеї представлені у виді розгорнутих, систематичних концепцій і теорій. У цілому Конт прагнув об'єднати суперечливі ідейні традиції: просвітительську ідею прогресу і традиціоналізм, просвітительський раціоналізм (навіть у якобінському культі Розуму він бачив передбачення позитивізму) і середньовічний католицизм. В останньому йому особливо імпонувала ідеологія соціально-ієрархічної і наднаціональної структури. Конт вважає застарілої християнську догматику, але не релігію як таку. Він прагне усунути Бога ім'ям релігії. Сама ж релігія вічна, тому що людина, у його інтерпретації, - істота не стільки раціональне, мисляче, що міркує, скільки емоційне, що почуває, віруюче. Але для відновлення релігії, так само як і всього людства, по Конту, потрібні нові інтелектуальні підстави. Тому створення позитивізму як синтетичної світоглядної системи він починає з перегляду цих основ. Чи була в Конта наука наслідком його чи утопії, навпаки, утопія – наслідок його наукових чи поглядів, нарешті, наука й утопія в нього були незалежні друг від друга? Як би ми ні відповіли на це питання, ясно одне: Конт уніс важливий вклад у становлення соціології як наукової дисципліни. Він обґрунтував її необхідність і можливість. Це обґрунтування було по суті своєї і неминуче філософським і, ширше, світоглядним: очевидно, що зсередини соціології обґрунтувати її було неможливе, тому що як самостійну науку вона ще не існувала, Конт розумів, що він знаходиться лише в джерел створення нової науки. Він намітив її програму і почасти намагався неї реалізувати. Дещо з цих спроб відповідало його програмі, дещо їй суперечило. 3. Внесок Огюста Конта у соціологію Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив що став парадигмальним тезу про те, що соціальна реальність - частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.) Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії. Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності. У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те, що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний «суб'єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки. В етичному аспекті важливу роль у розвитку соціології зіграло обґрунтування Контом видатної ролі вченого в сучасному суспільстві. Його внесок у професійну етику нової науки складався насамперед у доказі необхідності переваги спостереження над уявою й у голосному заклику не «проклинати» і не «хвалити» соціальні факти, а вивчати їх, тим самим він актуалізував стосовно до соціології найважливіший для наукової етики теза Спінози: «Не сміятися, не плакати, а розуміти». Правда, сам Конт у своїй «суб'єктивній» соціології і «позитивній політиці» часто додержувався протилежних принципів. Але він з такою силою обґрунтовував етику неупередженого, вільного від усяких догм, безгіпотезного дослідження, що позитивізм у соціології завжди зв'язувався саме з такою етикою. Саме вона і стала головної для професії соціолога. Що стосується значення Конта для інституціонально-організаційної сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще не наступило. Як говорив сам Конт, «колиску не може бути троном». У його час соціологія знаходився ще в колисці. Не можна сказати, щоб соціологія чи коли-небудь де-небудь дотепер знаходилася «на троні». Але в тім, що вона сьогодні займає цілком гідне місце серед наук про людину, заслуга Конта безсумнівно велика. Література 1. Сен-Сімон. Вибрані твори. - М., 1948. - Т. 1. 2. Конт О. Дух позитивної філософії (Слово про позитивне мислення). Спб., 1999. 4. Хайек Ф. Дорога до рабства/ Пер. с англ. Н. Стависької. – Л., 1983.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (23.08.2016)
Просмотров: 252 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: