РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Нова повсякденність - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Нова повсякденність План 1. Віртуальне і реальне 2. Постмодерн і час 3. Соціальність прийдешньої епохи Риси нової культурної епохи виявляються не тільки в науці та філософії, а й у повсякденності життя. Чи можна говорити про існування нової, постмодерністської повсякденності? Чи існують і якщо існують, то в чому містяться прояви нової когнітивної епохи - постмодерну - у сьогоднішній повсякденності. Спробуємо скористатися тим же прийомом, який уже використовувався, а саме виокремити повсякденність модерну від властивих традиційній епосі способів інтерпретації світу тобто візьмемо вичленовані А.Шюцем шість ознак когнітивного стилю повсякденності й подивимося, як вони відповідають когнітивному стилю сьогодення. Шюц, як пам'ятаємо, виділив шість таких елементів: 1) трудова діяльність, 2) специфічна впевненість в існуванні світу, 3) активне, напружене ставлення до життя, 4) особливе переживання часу, 5) специфіка особистісної визначеності діючого індивіда, 6) особлива форма соціальності. Найголовнішою з цих характеристик, що конституюють повсякденність, Шюц вважав переважаючий у ній спосіб діяльності - трудову діяльність, орієнтовану на зовнішній світ, засновану на передбаченні проектного характеру і таку, що прагне реалізувати передбачене в проекті стану справ за допомогою фізичних актів. Така діяльність — універсальна властивість усієї людської історії: повсякденність завжди й усюди була трудовою повсякденністю, чи йде мова про працю як матеріальне виробництво, полювання, збиральництво тощо чи про працю, в основі якої "виготовлення" інтелектуального продукту. Однаку новітню епоху ця діяльність дедалі більше виявляється орієнтованою не на зміни фізичного стану світу і не на діяльність за допомогою фізичних актів, а на зміну стану знання — на діяльність за допомогою символів і знаків, що у певному розумінні виявляється лише віртуальною діяльністю, яка тільки в потенції передбачає зміни у фізичному світі. Багато видів діяльності не тільки самі полягають у маніпулюванні знаками і символами, але метою їхньою виявляється вплив на знаки і символи; так що вона взагалі не виходить за межі знання. Яскравим прикладом може бути сучасна фінансова робота, коли гроші та цінні папери існують віртуально — в електронній формі, тобто втрачають навіть свою фізичну субстанцію (папір, метал) і перетворюються у своєрідний ефір економіки. Ефір був фізичною гіпотезою, що дозволяла пояснити взаємодію між віддаленими об'єктами. Гроші в міру їх десубстанціалізації усе більше починають виконувати ту ж функцію. Велика частина сучасних трансакцій відбувається з електронними грошима; це докорінно змінює економіку: виробництво все більш відходить на задній план економічної діяльності. Саме виробництво значною мірою полягає в розробці моделей продукту і технічних пристроїв для їхнього втілення в матерію. Від фізичних актів людина дедалі більше звільняється. Навряд чи не найграндіозніші події сучасного світу відбуваються у віртуальній, знаковій формі. Те, що потім реалізується як фізична діяльність й зміна фізичних об'єктів, найчастіше виявляється або другорядними, хоча і враховувалося в плані, але несуттєвими наслідками діяльності, або зовсім непередбаченими її наслідками. Наприклад, найбільші фінансові спекуляції, подібні до тих, які здійснюються Дж. Соросом, що викликають падіння життєвого рівня і взагалі економічний колапс цілих країн, відбуваються у віртуальній сфері (світовий валютний ринок цілком "віртуалізований"), а те, з чим доводиться фізично і психологічно мати справу громадянам країн — жертвами кризи, належить до сфери побічних або непередбачених наслідків. Таким чином, шюцівське визначення характерного для повсякденності способу діяльності як трудової діяльності, орієнтованої на зовнішній світ, не зовсім відповідає тому становищу, то у тенденції реалізується в сучасному світі. 1. Віртуальне і реальне Важлива характеристика повсякденності - це так зване epochu'3f. Epochh'3f (з грець. - помірність) - у феноменологічній філософії Гусерля термін що позначає стримування від суджень про існування чи неіснування об'єктів досвіду природної установки, тобто утримування від будь-якого сумніву в існуванні світу і в тому, що світ цей міг би бути не таким, яким він є для активно діючого індивіда. Треба сказати, що в свій час безсумнівність існування світу аж ніяк не була конститутивним елементом повсякденності в періоди, що передували модерну, світ повсякденності не завжди сприймався як єдиний і справді реальний. Наприклад, відповідно до християнської міфології, яка протягом багатьох століть визначала структуру повсякденності європейської людини, світ був іншим та міг би бути іншим і далі, якби не первородний гріх, у результаті якого людина була приречена добувати свій хліб важкою працею. Той, потойбічний світ був у певному розумінні більш реальним, ніж цей, земний, "поцейбічний", тому що той світ вічний, він був, коли цього світу не було, і буде, коли цей світ загине, а цей світ скінчений, причому кінець його мислився близьким і реальним. Були часи, коли його очікували буквально з дня на день. Таким чином, стосовно середньовічної людини, а також і сучасних віруючих можна говорити про своєрідний epochu, тобто про своєрідний модус бачення світу, що відрізняється від шюцівського epochu природної установки. Будь-яка дія, що розгортається у певних предметно-значеннєвих обставинах, мислиться цими людьми ніби при певній умові: "якщо світ залишиться таким же, яким він був дотепер". Цим передбачалося, що будь-яка риса звичного повсякденного світу може стати іншою. Для того, щоб світ залишався таким же, яким він був дотепер, відбувалися певні ритуали, багато які з них були пережитком язичництва в християнстві. Язичницькі часи виявляли ті ж самі риси. Сучасний світ у певному розумінні є поверненням до невизначеності і нестійкості світу, до модерну. Але тепер місце потойбічної чи божественної реальності, пекла і раю займає віртуальна реальність. Про віртуальну реальність чи віртуальні реальності багато говорять, але мало хто розуміє, що це означає. Термін "віртуальність", широко застосовуваний у сучасній мові, досить багатозначний і невизначений. Найчастіше це метафоричне вживання: словом "віртуальний" позначається щось уявне — продукт фантазії. Але таке інтуїтивне вживання не таке вже і неправильне. Спочатку термін "віртуальність" застосовувався стосовно "уявних" якостей об'єктів у фізиці. Потім до віртуальної реальності стали відносити тривимірні комп'ютерні макромоделі,. Пізніше і повсюди під віртуальною реальністю почали розуміти будь-які репрезентації реальності, що не мають фізично субстанції. Вони забезпечуються як технічними (за допомогою комп'ютерної "симуляції"), так і нетехнічними (наприклад, шляхом вживання наркотиків чи зав дяки рекламі, пропаганді, впливу мас-медіа) засобами. У максимально широкому розумінні під віртуальною реальністю розуміється все, що створено й існує не будучи актуалізованим у фізичному світі. Виникає запитання, якою мірою віртуальні реальності можна вважати конститутивним елементом сьогоднішньої повсякденності. Можливо, варто взяти приклад що став уже класичним: хлопчисько проводить дні за комп'ютером, занурившись в імітоване життя, нарешті, батьки не витримують., вимкнувши комп'ютер, повертають сина в реальний світ. А реальний світ - це світ шюцівської повсякденності. У такому випадку віртуальна реальність не є чимось зовсім новим в конституції життя, а є лише однією з добре знайомих нам кінцевих сфер реальності, таких як театр, кіно, міфологія, сновидіння чи наукове теоретизування. Змінилося лише технічне оформлення, доступ до нього не важчий, ніж доступ до книги, захоплює вона, може, не менше, ніж гарний фільм, а ефект не слабкіший, ніж у сновидінні. Те ж саме, напевно, можна сказати стосовно реклами, політичної пропаганди чи наркотиків. Але це можна було ^сказати, якби повсякденність була незалежною стосовно віртуальних реальностей. На практиці ж відбувається навпаки. Практично всі існуючі системи знання на первісних етапах свого існування представляють віртуальні реальності, що живуть, впливаючи на актуальну, фізичну реальність, втілюючись у ній. Власне кажучи, реалізація, інкорпорація (у прямому значенні латинського слова) є способом існування віртуальних систем. У житті це відбувається так. Для створення віртуальної реальності необхідні дві речі: 1) встановлення релевантності, 2) розрізнення релевантності nf референції. Встановлення релевантності є довільним об'єднанням деяких об'єктів (чи деяких атрибутів об'єкта) у цілісне "середовище", яке називається середовищем аналізу віртуальної реальності (чи віртуального об'єкта). Релевантність аж ніяк не визначається реальними, актуальними зв'язками об'єктів чи їхніх атрибутів. Віртуальна реальність не є "відображенням" актуальної реальності. Встановлення релевантності —довільний акт "творця" віртуальної реальності. Тому не актуальна реальність впливає на віртуальну, а навпаки. Референція — це наявне реальне співвідношення між віртуальною й актуальною реальністю. Це співвідношення постійно змінюється під впливом віртуальної реальності, тобто перетворення її в реальність актуальну. Візьмімо як приклад ідеологію. Процес вироблення ідеології є процесом створення віртуальної реальності. У випадку лібералізму між деякими речами, що раніше існували в людській свідомості окремо, незалежно один від одного, наприклад, такими, як свобода, розум, право тощо, встановлюються відношення релевантності. Актуальна, дійсна реальність при цьому виявляється усього лише однією з речей, яка також має властивість релевантності стосовно цієї, створеної творцем, ідеології нового середовища об'єктів. Потім установлюється референція, тобто констатується наявне реальне співвідношення між актуальною і віртуальною реальностями. Сама констатація відмінностей між актуальною і віртуальною реальностями несе в собі деякий динамічний заряд, до того ж віртуальне стосовно соціальних реальностей (візьмімо не тільки ідеології, а також утопії і різні соціальні прожекти, та й узагалі всі соціальні теорії) практично ніколи не виступає в ціннісно-нейтральному вигляді. Наявна ціннісна динаміка є динамікою актуалізації віртуально-то. Історія існування віртуальної реальності - це історія її актуалізації. Щоправда, будучи актуалізованою (використаною, якщо розглядати її як знання, як "когнітивну річ"), вона не втрачає свого віртуального існування. Останнє украй важливо. Якщо підтримувати погляд класичної соціології знання Маркса і Мангейма, справа виглядає інакше: віртуальна реальність є відображенням актуальної реальності соціальних відносин. Тому ідеологія, по суті, не може бути сконструйована: вона виникає сама (органічно) і може існувати лише як "відбиток" реального життя. Щоб бути консерватором, треба вести життя поміщика, щоб бути лібералом, треба належати до третього стану. Але тоді зміна способу життя повинна спричинити і загибель ідеології. Якщо ж ідеологія не гине, як, наприклад, не гине консерватизм, то вона оголошується архаїчною, застарілою, реакційною, гальмуючою, а то і такою, що повертає назад суспільний прогрес. Щоправда, і Маркс, і Мангейм говорили про "відносну незалежність" духовних продуктів, визнаючи за ними право на особливе існування, але лише в деяких межах, якщо це існування не суперечить основній логіці. Мангейм намагався якось вибратися з цього глухого кута й учив, що консерватизм, наприклад, — не просто політична ідеологія, а стиль мислення чи об'єктивна розумова структура. Це означає, що взагалі консервативне мислення, як, утім, і будь-який інший стиль мислення, будучи сформованим, знаходить незалежність стосовно конкретних індивідуумів із усіма їх життєвими проблемами й обставинами. Індивідуум стає консерватором, власне кажучи, не тому, що в результаті революції позбавився феодальних привілеїв, атому, що "приєднується" до цього стилю мислення. Таким чином, між соціальним станом індивідуума і тим, як він персонально мислить і уявляє собі світ, з'являється ще одна "інстанція" — об'єктивна розумова структура, стиль мислення. Такий підхід начебто не виключає ні соціального детермінізму мислення, поставленого під сумнів нинішнім соціальним і культурним розвитком, ні вільного вибору стилів мислення, що заперечується соціальним детермінізмом. Термінами віртуального підходу можна говорити, шо віртуальне буття ідеології не залежить від того, актуалізована вона чи ні, жили "нею" народи минулих століть чи ні. За своїм віртуальним статусом ідеології всі рівні, всі живі, і консерватизм архаїчний не більше, ніж лібералізм. У сучасному світі вони є елементами спільного культурного репертуару, однаково доступи і усім. Для сучасного повсякденного діяча проблема ідеології, а частково і віри, якої він дотримується, не є питанням глибокої персональної ідентифікації. Він знає, шо є багато ідеологій і до кожної можна "приєднатися", залишаючись водночас самим собою. Точно так само він ставиться до вір, професійних картин світу, субкультурних "всесвітів". Середньовічний ремісник сприймав свою повсякденність умовно, оскільки існував інший світ, більш реальний, ніж його власний, і тому що його власна повсякденність була не більш ніж результатом прмхи Бога —покаранням за з'їдене варення, тобто яблуко. Його повсякденний світ був лише одним з можливих світів. Але прихід іншого світу чи перехід в інший світ були не в його владі (хоча деяка можливість регуляції "трансмундіальної" мобільності все-таки була - через посередництво церкви). Абстрактна повсякденність модерну виявлялася вишок, реальністю (paramount reality, за Шюцем) насамперед через "убудований"; в її структуру еросhи безсумнівності, тобто заборони сумніватися в існуванні світу такого, яким він є,і в його одиничності. Наука як ідеологія з її принципами об'єктивності.. надійності пізнання є основним знаряддям легітимації цієї повсякденності. Повсякденність модерну — це єдиний і єдино можливий світ. Постмодерн повертає людині безліч світів, але це його власна безліч світів, що йому не нав'язана ні Богом, ні природою; Божий світ так само, як і об'єктивний світ модерну, - лише елементи цієї безлічі. Перехід з одного світу в іншій - явище більш-менш вільного вибору. Існують і розвиваються інституціональні засоби такої мобільності, що іноді імітують діяльність церкви. Але частіше виступають у світському образі. Парадоксальним чином існують і замкнуті, "тоталітарні" світи. Тут під тоталітаризмом розуміється не політична система, а стиль життя, в якому індивідуум ототожнює себе з цілим і вважає це ціле єдино сущим і єдино можливим. Для кожного конкретного індивідуума вся безліч світів існує як віртуальна безліч стосовно його власної актуальної повсякденності. Але актуальна повсякденність для кожного своя, і те, що видається віртуальним для одного індивідуума, виявляється актуальним для іншого тощо. Якщо установку традиційного часу стосовно реальності можна описати як сумнів у дійсності навколишнього світу і впевненість у тому, що він, може, інший чи може бути іншим, ніж здається і сприймається, а установку модерну як когнітивної епохи можна визначити як стримування від сумнівів в існуванні саме цього, очевидно даного нам світу, що супроводжується запереченням існування інших світів, то для постмодерну характерне визнання факту існування (причому не тільки віртуального, а й реального) інших світів. 2. Постмодерн і час Важливою характеристикою повсякденності є специфіка переживання часу. Згідно з Шюцем, повсякденність конституюється стандартним часом трудових ритмів. Останнє виникає "на перетині" суб'єктивної "тривалості" і об'єктивного космічного часу. Це складна будова трудового часу робить історичний аналіз проблеми складним. До того ж ні суб'єктивний час, ні об'єктивний "зовнішній" час у сьогоднішньому розумінні не збігаються з тим, як вони сприймалися в давнину. У далекій давнині період і середньовіччі різні моменти часу характеризувалися якісною визначеністю. У період час виступав, за визначенням А.Я.Гуревича, як "конкретна предметна стихія", він був невіддільним від речей і дій, що містилися у ньому. Вже в середньовіччі складається особливий, що не збігається ні з природним, ні з соціальним, ритм життя: суб'єктивний чи особистісний ритм; він задається церквою, опосередковуючою відносини людини - не родової а кожної конкретно, людини - з Богом (час молитов, служб, вікові ритуали відспівування, поховання тощо). Цей знову виниклий суб'єктивний ритм життя "перехрещується з об'єктивним, тобто сезонно-природним, що частково збігається із соціально організованим. На даному перетинанні виникає стандартний час, тобто час трудових і духовних ритмів повсякденності, характерний для модерну як когнітивної епохи. У сучасному світі виник новий вид сприйняття часу - так званий реальний час. Реальний час - це час, що релятивізує всі інші членування часу. Коли мова йде про комунікацію в реальному часі, мається на увазі, що ні суб'єктивне сприйняття тривалості, ні час дня і ночі, сезонів природи, ні стандартизований час трудових Ритмів, ні будь-що інше не відіграють ніякої ролі. Реальний час — момент синхронізації передавача і реципієнта; ніякого іншого змісту, що співвідносить даний момент з іншими, більш масштабними часовими, просторовими чи значеннєвими цілісностями, реальний час не має. Реальний час — це вічне сьогодення чи, можна сказати, знищення часу. Реальний час практично ірреальний. Проте саме на ньому — на комунікації "у реальному часі" — ґрунтуються найважливіші сучасні технології, у тому числі політичні й фінансові. Справа не втому, що про якусь подію, яка десь відбувається, потрібно довідатися якомога швидше. Сама подія — це інформація. А інформація, отримувана "у реальному часі", тобто одночасно з часом події, означає, що подія відбувається всюди одночасно. Якщо всюди одночасно відбувається одна подія, виходить, у цей же час інші події не відбуваються (принаймні, у колі досвіду реципієнтів інформації). Інформація в реальному часі означає випадіння отримувачів інформації з кола нормальної повсякденності і перехід у віртуальну інформаційну реальність. Зрозуміло, ми живемо сьогодні "на перетині" найрізноманітніших тимчасових структур: і циклічного природного часу, шо виражається у чергуванні пір року, днів і ночей, і часу господарських ритмів, які диктуються природними ритмами, і "стандартно-трудового" часу модерністської чи капіталістичної повсякденності. Ми переживаємо суб'єктивну "тривалість", історичний час (скажімо, період демократизації чи перехід до постмодерну). Крім того, кожний переживає в часі здійснення власних проектів і планів. Але дедалі частіше ми відчуваємо себе близькими до життя "у реальному часі", тобто у віртуальній одночасності різних подій. Причиною тому мас-медіа. Завдяки мас-медіа найрізноманітніші події відбуваються скрізь і одночасно. Розгортаючи газету (а вона в цей момент розгортається скрізь), ми відкриваємо майбутнє постмодерну; у ній всі одночасно: і суд шаріату, і клонування тварин, і запуск космічної станції, і збори сатаністів. Причому в газеті все це відірвано від логіки й історії кожної з зазначених подій, а тільки логіка й історія (тобто традиція) додають кожній з подій зміст. "У реальному часі" вони втрачають розуміння самих себе і паралізують людську активність. Мас-медіа не можуть працювати повністю і цілком у реальному часі, хоча до цього і прагнуть. Вони змушені пристосовуватися до природних і трудових ритмів. Обертання Землі і необхідність сну для організму дають людині деяку відстрочку, встановлюють певну черговість інформування (японці інформуються раніше чи, навпаки, пізніше, ніж англійці), а також позбавляють від необхідності реагувати в реальному часі. Інакше виявилося б, що всі події на Землі відбуваються всюди І одночасно. Такий логічно внутрішньо суперечливий й у реальності неуявний спи справ повинен був би призвести до якогось вибуху земної системи. Але це і був постмодерн, що відповідає своїй ідеї. Можна припустити, шо поки Земля ще крутиться (якщо вона крутиться), когнітивна ідея постмодерну залишається повною мірою нездійсненною. 3. Соціальність прийдешньої епохи І нарешті, остання з відзначених Шюцем характеристик повсякденності - особлива форма соціальності, яка у "капіталістичній" повсякденності полягає в інтерсуб'єктивному розумінні, умовою якого служить типізація і катетеризація індивідуумів, речей і явиш. Від соціальності когнітивної епохи модерну відрізняється "соціальність" традиційного часу, для якої характерне було сприйняття речей, людей і подій у їх індивідуальній особливості й унікальності. Людське суспільство традиційної епохи — це співжиття індивідуумів, кожний з яких, хоча і виявляв у собі риси, що об'єднують його з деякими іншими людьми, проте виступав у соціальному середовищі як рівна тільки самій собі і непорівнянна з іншими особистість. Зіммель неодноразово вказував на парадоксальний факт: тим загальним, що поєднує багатьох людей у категорію "аристократія", є унікальність кожного з них. У будь-якій соціальній взаємодії індивідуум інтерпретується його партнерами як представник типу, і сама взаємодія розгортається як взаємодія не особистостей у всьому багатстві їхніх характеристик, а типових індивідуумів. Цей процес типологічних інтерпретацій і переінтерпретацій, що знаходить своє вираження в конкретності поведінки, власне, і є процесом постійного відтворення соціальних структур й інститутів, вивченню якого присвячує себе когнітивна соціологія знання. Соціальність епохи модерну— це співжиття і взаємодія структур і типів. І зовсім не випадково наука соціологія, яка усвідомлює себе як дослідження структури суспільства, виникла одночасно зі становленням когнітивного стилю епохи модерну. Більше того, вона стала справжнім дзеркалом модерну, одночасно формою і продуктом самоусвідомлення епохи, а також і метарозповіддю, що служить знаряддям легітимації епохи. Вище говорилося, що наука — улюблене дитям модерну; мабуть, по-справжньому улюбленим і повною мірою кровним дитя епохи, у якій вона безпомилково впізнає саму себе, є не наука взагалі, а соціологія. Тепер про постмодерне. Якщо дотримуватися принципів когнітивного стилю постмодерну, то потрібно буде відмовитися від функціонального розгляду суспільств як продуктів взаємодії структур. Підґрунтям інтеграції великомасштабних співтовариств, якщо нинішні тенденції будуть реалізовуватися і далі, не може бути ні ціннісний консенсус, ні систематичне насильство. І для того, і для іншого в сучасному суспільстві залишається усе менше місця. Для першого - через віртуалізацію ідеології і плюралізацію стилів і способів життя, для іншого - через зниження вітальності сучасної людини, також спричинюваного віртуалізацією пристрастей. Можна припустити, що майбутнє за відносно невеликими співтовариствами, які будуть самоорганізовуватися і засновуватися на єдності світоглядів. Поділ праці в них поступово буде мінімізуватися. Структура їх організовуватиметься по-різному залежно від типу "метанарративу", що лежить в основі кожного з них: від ідеальної рівності до середньовічної ієрархії, від ліберальної демократії до кривавого тоталітаризму. Але ніхто не буде боротися ш права людини, тому шо кожний стане жити в тому співтоваристві, то він для себе вибрав. Основою їхньої життєдіяльності стануть новітні інформаційні технології, які не вимагають повної загибелі навіть в екстремальних обставинах. Боротьба за виживання, яка, власне, і є кінцевою причиною насильства н суспільстві, у зв'язку з технологічним прогресом зійде нанівець. Насильство віртуалізусться і стане не предметом легітимації, а її засобом, тобто не ідеологія буде знаряддям легітимації влади, а влада — знаряддям легітимації ідеології. Інакше кажучи, застосовувати насильство і приймати на себе насильство люди стануть не з волі обставин і не для реалізації своїх садистських і мазохістських інстинктів, а винятково для підтвердження вірності обраним цінностям. Усе, що відбувається, буде відбуватиметься в реальному часі, тобто історії не буде, а в усьому, що відбувається, не буде змісту. Соціологія ж залишиться, але не як струкгурно-функіїіональна макросоціологія, а як когнітивна соціологія знання. Ідеологія постмодерну Узагальнюючи соціокультурну практику постмодерну, X. Бсртенс виділяє деякі істотні спільні риси постмолерністського світогляду:— Найбільш значущою, центральною рисою, шо виявляється у всіх концепціях постмодерну, є визнання онтологічної невизначеності, децентроваиості,заперечення привілейованих мов культури, пінних дискурсі".— Взаємодія "продукту" практики постмодерну з його "користувачем" виявляється подібною з відносинами, що складаються в межах психоаналізу між аналітиком і пацієнтом. "І я. і ви — обоє ми фікції, як герой постмолерністського роману. Саме особисте, центральне, що я маю, — моя ідентичність — знаходиться не в мені, а в нашій з вами взаємодії чи в розщепленому "я". Таким чином, для постмодерну характерне розмивання меж "его", відмова відонтологізації індивідуальності. Світогляд постмодерну не є погодженою цілісністю, яка дає суб'єкту силу для встановлення порядку — нехай суб'єктивного — на своє оточення. І принципова невизначеність відносин "его" з оточенням спонукує рух суб'єкта в двох напрямах. Один з них — нереференціальний — це відмова від співвіднесеності і значення будь-кого, шо позначає і шо позначається, та прийняття абсурдності світу як даності. Інший — референціальний — це спроба знайти такі співвіднесеності і побудувати нехай локальні, тимчасові, відносні, але істини, так звані маленькі істини. Нереференціальний напрям містить у собі саморефлексію, метадіяльність і перформативність, що не мають на меті співвіднесення і пошук значення у відносинах позначаючого (твори, відносини, символи) і позначуваного (реальності). Нереференціальний напрям не допомагає встановити ніяких інших значень, крім тих, що вміщені в рамках культурного тексту чи процесу його становлення, відбитого в переживанні. Референційний напрям пов'язаний з активним прагненням індивіда - у тому числі і через "перформанс" — освоїти феноменально даний світ. Цей напрям поєднує в собі всі спроби позитивного досвіду: встановлення значень, безпосереднього Переживання без накладення на нього апріорних сигніфікацій, уявлення про існування чогось іншого, нарешті, породження тимчасових значень. - У межах постмодерну міняється ставлення до відчуження і розщеплення особистості, що було настільки негативним у модернізмі. Тут немає жалю втратою "об'єктивного" порядку цінностей, утому числі моральних; більше того, про нього говориться в релятивістському тоні. Його відносність розглядається як звільнення, як "прелюдія" до нових ідентичностей. Багато ідеологів постмодерну вважають його не художнім чи культурним рухом, а чимось подібним до геологічного зрушення в способі мислення і баченні світу. Це нова епістема, шо включає і перевершує загальний онтологічний сумнів, породжуваний традицією, раціональною західною філософією. За рахунок об'єднання екзистенціалізму, екологізму, антропологізму прихильники постмодерну сподіваються на подолання кризи західного раціоналізму, шо у класичному варіанті вичерпав свій евристичний і пояснювальний потенціал. Характерні риси постмодерністського світобачення в порівнянні з класичною парадигмою пізнання можна уявити в узагальненому вигляді таким чином: визнання плюралістичності світу як конгломерату співіснуючих універсумів, а не моністичний, системний погляд на нього; ризоматичний принцип динаміки соціокультурного життя, а не чітко структурована еволюція; напруження між культурною територіальністю і маргінальністю розщепленої особистості, а не її структурна цілісність і однорідність. Постмодернізм варто розглядати як культурну домінанту, шо вказує на присутність і співіснування в соціокультурному світі зовсім різних рівнів реальності. У процесах упорядкування людиною своїх відносин з оточенням можна виділити, принаймні, три рівні, шо конституюють, але функціонально автономних. По-перше, емпірична даність, сприймана на рівні індивідуальних переживань і уявлень. Це та безпосередня реальність, у якій індивід існує й орієнтується. По-друге, абстрактні теоретичні концепції, забезпечувані науковими і філософськими побудовами, що пояснюють принципи формування, існування й обґрунтування пропонованих ними порядків як реальних, надійних і достовірних. По-третє, проміжна сфера, що знаходиться між емпірично пережитим і теоретично встановленим та належить до правил побудови і використання кодів, які дозволяють робити інтрасуб'єктивний і теоретичний досвід перевіряючим і комуніціюючим. Наявність цього рівня релятивізує істинність як безпосереднього сприйняття, так і традиційної наукової чи філософської доктрини. Тут культурні коди дистанціюються від онтологічних припущень, висвічується їх операціональна механіка, і стає зрозумілим, що будь-який кодифікований емпіричний порядок не даний апріорі, а сконструйований у процесі вирішення якихось цікавих для людей завдань. Постмодерністське світобачення відноситься саме до цієї сфери конструювання відносин з оточенням, його пізнання, що детермінує критерії близькості між речами, їх подібності й відмінності, їх упорядкування й інтерпретації. Таким чином, на зміну встановленим тотожностям і відмінностям у структурованому світі, характерному для класичного типу пізнання, приходить спроба виявити й обґрунтувати процеси ототожнення і розрізнення в динамічному контексті, яким уявляється оточення людини в постмодерністській картині світу. Виявленню процесуальності, — писав М.Фуко, — допомагає акцентування "щілини", що існує в дихотоміях "відступу і повернення, мислимого і немислимого, емпіричного і трансцендентального, того, що відноситься до порядку позитивності, і того, що належить до порядку обґрунтувань. Відсторонення тотожності від самого себе, поява "щілини", що у якомусь розумінні знаходиться всередині тотожності, а в якомусь сама створює себе... лежить в основі того сучасного мислення, якому так поспішно приписують відкриття часу". Узагальнюючи сказане вище, можна зробити висновок проте, що в завдання соціології культури, пов'язаної з ідеологією постмодерну, входить вивчення не стільки речових, структурованих аспектів культури, скільки внутрішньоіндиві-дуальних і міжіндивідуальних процесів, що породжують стійкі і скороминувші культурні об'єкти — речі, ідеї, образи, оцінки. Відповідно акцент перемістився на непомітні, але дієві властивості людини, які визначають її відносини з оточенням, роблять їх автономними стосовно різних інституціональних (політичних, економічних, пізнавальних) структур. Мова йде про ті невідрефлексовані механізми, що відновлюють тканину культури в повсякденних контактах людей, відтворюють мікропорядки в динамічному життєвому середовищі й які є основним предметом дослідження в межах постмодерністської соціології культури. Література 1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. 2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930. 3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979. 4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990. 5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990. 6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994. 7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934. 8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2. 9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934. 10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975. 11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991. 12. Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б 13. Іонін Л.Г. Повсякденна і професійна інтерпретація // Структура культури і людина в сучасному світі. — М.: Ін-т філософії, 1987. 14. Іонін Л.Г. Розуміюча соціологія. Історичний і критичний аналіз. — М.: Наука 1979 15. Калашник Я.М. Судова психіатрія. — М., 1961. 16. Календарні звичаї й обряди в країнах зарубіжної Європи. Історичні корені і розвиток звичаїв. — М.: Наука, 1993. 17. Канетті Е. Маса і влада. — М., 1997. 18. Комарів М.С. Вступ до соціології. — М.: Наука, 1994.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (07.07.2016)
Просмотров: 471 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: