РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Німецька соціологічна школа. - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Вступ. 2. Соціології Фердинанда Тьонніса. 3. Соціології Георга Зіммеля. 4. Соціологічна теорія К. Маркса. 5. Соціологічна теорія Макса Вебера. 6. Висновок. 7. Cписок використаних джерел. 1. Вступ. На межі ХІХ-ХХ ст. з'явилися нові важливі соціологічні концепції, які значною мірою привели до професіоналізації соціології і виходу її на рівень теоретичного розвитку. Видатну роль у цей час відіграє поява та розвиток так званої німецької формальної соціології, домінуючою ознакою котрої був не натуралістичний напрям, який панував у розвитку соціологічного пізнання, а так звана духовно-історична орієнтація, яка набула особливої популярності серед представників німецької соціологічної науки. Серед німецьких істориків, соціологів у галузі господарчої, соціально-політичної та культурної історії набувають поширення думки про специфічну "духовну" сутність господарських, правових, релігійних інститутів, яка не піддається вивченню за допомогою певних емпіричних методів, характерних для природничих наук. На той час саме на ґрунті німецької культури складалася традиція історичного підходу до явищ суспільного життя, згідно з якою окремі факти розглядаються у контексті загальних зв'язків процесу історичного розвитку. Біля витоків даного наукового напряму стояв видатний німецький філософ, психолог, соціолог Вільгем Дільтей (1833-1911). Подальшого розвитку ці ідеї отримали у працях видатних німецьких філософів, соціологів Г. Зіммеля, Ф. Тьонніса, Л. Фон Візе. Центральним у Дільтея є поняття життя як способу буття людини, культурно-історичної реальності. Людина, за Дільтеєм, не має історії, а сама є історією. Завдання філософії як "науки про дух" - зрозуміти життя, виходячи із нього самого. У зв'язку з цим вчений висуває метод розуміння як безпосереднє досягнення певної духовної цілісності. "Розуміння", тотожне інтуїтивному проникненню в життя, вчений протиставляє методу "пояснення", застосованому в "науках про природу", що має справу з так званим зовнішнім досвідом. Розуміння власного внутрішнього світу досягається завдяки інтроспекції (залучення, застосування), "самоспостереження", а розуміння зовнішнього світу - шляхом "уживання", "співпереживання", "співвідчуття". У відношенні до реальності, культури минулого "розуміння" виступає як метод інтерпретації, герменевтика. Тому, на думку В. Дільтея, повинна бути розроблена нова, відмінна від традиційного "описова" наука, висхідним принципом котрої повинен стати феномен "відчуття", "розуміння", "переживання" внутрішнього зв'язку духовності. 2. Соціології Фердинанда Тьонніса Велику роль у цій галузі відіграє творчість видатного німецького соціолога, патріарха академічної німецької соціології Фердинанда Тьонніса (1855-1936), одного із зачинателів формальної школи.27486913765 Він одним з перших спробував створити в соціології єдину, логічно струнку систему понять, показати її багатоманітність. Саме Тьонніс розрізняв чисту, прикладну та емпіричну соціологію. Перша аналізує суспільство "анатомічно", в "стані спокою" (соціальна статика), друга - механізми розвитку (соціальна динаміка). Третя вивчає факти життя сучасного суспільства на основі статистичних даних. Тому він навіть назвав емпіричну соціологію соціографією. Соціологія, стверджує Тьонніс, вивчає зв'язки та відносини, які не є очевидними, не фіксовані прямо і безпосередньо, а можуть бути абстраговані від реальних життєвих ситуацій. Тьонніс керується принципом "конструйованої" абстракції, шляхом якої визначаються "чисті форми" соціальної взаємодії, прямих аналогів якої у реальному житті може і не бути. Тому концепцію Тьонніса називають "формальною соціологією". Основним у творчості німецького соціолога є його вчення про соціальні відносини та соціальні зв'язки. Він розробив новий підхід до розуміння суспільства, форм соціального життя. Одним із структурних елементів суспільства Тьонніс вважає "гемайншафт" - життєвий організм суспільства, щось на зразок малої первинної групи із сильнодіючими функціями соціального інституту. Гемайншафти бувають мовними, сімейними, побутовими, релігійними, виробничими, науковими, торговельними та ін. 3861111580147Основною працею, яка зробила його всесвітньо відомим соціологом, є "Спільність і суспільство". Автор зіставляє два типи суспільства, два типи соціального зв'язку - общинні та суспільні. Перші визначаються психологічними характеристиками - душевна близькість, притаманність емоцій, особисті переживання. Другі визначаються характеристиками більш загального суспільного та раціонального плану, такими, як вибір, обмін, торгівля. Перший тип відносин властивий переважно патріархально-феодальному типу суспільства, другий - капіталістичному. Тьонніс виділяє три типи форм соціального життя: соціальні відносини, групи та корпорації (або об'єднання). Перші мають об'єктивний характер. Якщо вони охоплюють більше двох учасників, то створюють соціальне коло. Воно є, за оцінкою вченого, перехідним ступенем від соціальних відносин до групи. Сама ж група створюється тоді, коли об'єднання осіб вважає це за потрібне для досягнення певної конкретної мети, і якщо приймає внутрішню організацію (при цьому люди починають виконувати певні функції, ролі), і, як наслідок, група трансформовується в корпорацію (вже відбувається процес розширення). Соціальні явища, на думку Тьонніса, це щось зовнішнє щодо індивідів і їх можна і потрібно розглядати як об'єктивні якості, як речі. Соціальна реальність не припускає редукції її до інших рівнів - соціальне можна пояснити лише за допомогою соціального. Соціальний факт можна назвати нормальним для повного соціального виду тільки відносно певної фази розвитку. Автор вбачає специфіку соціології порівняно з іншими суспільними науками в її абстрактному, ідеалізованому, "формальному" характері. Сам Тьонніс, як і Кетле, Гаррі, проводив емпіричні (або соціографічні) дослідження стосовно злочинності, самогубств, політичної діяльності. Як бачимо, коло інтересів німецького соціолога було досить широким. Причому деякі з них були достатньо скрупульозні. Так, аналізуючи злочинність у виборці 3500 чоловік, він збирає детальну інформацію про кожного з них у трудових колоніях, архівах поліції, цікавиться соціальним походженням, освітою, сімейним станом, професією, місцем проживання, типом поселення, інформацією про батьків. 3. Cоціології Георга Зіммеля Наукова спадщина іншого представника формального напряму німецької соціології Георга Зіммеля (1858-1914) належить не лише історії соціології. Ім'я Зіммеля - у почесному ряду найвідоміших європейських філософів межі ХІХ-ХХ ст. 3532505-652145Зіммель зробив вагомий внесок у розвиток соціологічної теорії. Досліджуючи проблеми предмета та об'єкта соціології, Зіммель зауважує, що, порівняно з іншими науками, соціологія - це новий тип дослідження, новий метод, який дає змогу підійти до явищ іншим чином. Соціологія, подібно до методу індукції, проникає в дослідницькі сфери всіх наук. Зіммель будував соціологію на аксіоматичних засадах, будуючи класифікацію, як і Тьонніс, соціальних форм, котра повинна була стати фундаментом для широких історико-соціологічних узагальнень. Георга Зіммеля справедливо називають майстром феноменологічного аналізу (теоретичного осмислення соціального світу суто в людському бутті), "чистих" (формальних, від слова форм) суспільних форм, хоча його висновки ґрунтуються на інтерпретації конкретних форм людської взаємодії - праця, конкуренція, панування та ін. Він акцентував увагу на формах соціальної взаємодії, які мають "перегинаючий" для людини характер, піддавши при цьому аналізу насамперед такі форми, як конфлікт, конкуренція, підкорення, авторитет, договір. Важко переоцінити значимість цих ідей для становлення сучасної соціології. Г. Зіммель виступає основоположником так званої, формальної соціології. Предметом соціології вчений вважає форми соціальної взаємодії людей, що зберігаються при всіх змінах конкретного історичного змісту. При цьому соціальне однобічно розуміється як сукупність міжіндивідуальних стосунків. У руслі такого підходу Зіммель аналізував соціальну диференціацію, соціальні форми (договір, конфлікт, конкуренція, авторитет, підпорядкування, ранг і т. ін.), відносини, що виникають у малих групах. Формальне розуміння предмета соціології звужувало її проблемний горизонт, оскільки, розв'язуючи дану методологічну проблему, Зіммель розрізняв чисту (формальну) соціологію і загальну соціологію - як застосування соціологічного методу "для дослідження історичного життя". 3589655133985Основною клітиною суспільства Зіммель вважав взаємодію. Він зазначав, що суспільство взагалі являє собою взаємодію індивідів. Взаємодія завжди формується внаслідок певних потягів або заради певних цілей. Чи то еротичні інстинкти, чи діловий інтерес, релігійні імпульси, захист чи напад, гра, підприємництво, прагнення допомагати, навчатися, а також безліч інших мотивів – спонукають людину до іншої діяльності, спричиняють дію і при цьому спричиняють певну реакцію, сприйняття. Ці взаємні дії означають, що з індивідуальних носіїв мотивуючих імпульсів і цілей створюється певна єдність - "суспільство". Одну з широковідомих праць Зіммеля – "Філософія грошей" - називають своєрідною феноменологією і психологією капіталізму. У праці "Соціальна диференціація" Зіммель ставить проблему взаємозв'язку між індивідом і групою, розглядає механізми внутрішньої та міжгрупової взаємоді 4. Соціологічна теорія К. Маркса При розгляді німецької соціологічної школи виділимо дві основні фігури - К. Маркса (1818 - 1903 рр..) Та М. Вебера (1864 - 1920рр.),Соціологічні теорії яких зробили без перебільшення величезний вплив на розвиток соціології. Хоча ці теорії створювалися не одночасно, вони перебувають ніби в заочній суперечці. -351790495300Соціологічна теорія К. Маркса визначається істориками соціології як теорія економічного детермінізму, оскільки головну причину, джерело розвитку суспільного життя в цілому він бачив в економічних відносинах. Ця позиція є основою методології марксистської соціології - історичного матеріалізму - використання якої дозволяє розглянути розвиток суспільства як природно-історичний, об'єктивний процес зміни суспільно-економічних формацій. Не заперечуючи деякого впливу на економіку політичного і духовного життя суспільства, марксистська соціологія, проте, недвозначно визначає ієрархію сфер суспільного життя: економічна - детермінують, соціально-політична та духовна - детермініруемие. У роботах Маркса розкрито механізм впливу економіки на суспільне життя і політику, створена своєрідна системна теоретична картина життя суспільства, описано її перспективи, в яких розвинені соціалістичні уявлення про цілі громадського руху. У зв'язку з цим теорія Маркса набула багато активних прихильників, зіграла важливу роль у розвитку соціології. 4457701854203227070184150 Принципово інший підхід при поясненні причин і логіки суспільного розвитку використовував М. Вебер, основоположник розуміючої соціології і теорії соціальної дії. -10160153035 У роботі «Протестантська етика і дух капіталізму» вироблена Вебером методологія аналізу соціальних явищ отримала найбільш чітке вираження. 266705080Тут соціолог показує логіку розвитку процесу раціоналізації суспільства - процесу, що визначає сутність переходу від аграрного суспільства до індустріального. Раціоналізація починається з духовної сфери життя суспільства, і саме зміни в духовній сфері (виникнення протестантської етики як процес раціоналізації християнства) виявляються вихідними, визначальними, роблять можливим виникнення нових (буржуазних) соціально-політичних і економічних структур. Вебер, таким чином, намічає альтернативний спосіб аналізу суспільства, при якому економічна сфера життєдіяльності втрачає свою детермінує роль і виявляється в положенні детермінується духовною сферою. Проте в роботах Вебера основні поняття («ідеальний тип», «соціальна дія») розробляються як внутрішньо суперечливі, що знайшло відображення в перипетіях подальшої теоретичної долі його соціологічної концепції. Взаємодія соціологічних теорій Маркса і Вебера визначає своєрідність німецької соціологічної школи класичного періоду. При цьому більш грунтовний аналіз передбачав би не тільки розширити виклад цих теорій, але й доповнити їх розглядом соціологічних поглядів таких великих німецьких соціологів, як Ф. Теніс (1855-1936 рр..), Один з перших представив соціологію як багаторівневу науку, який виділив чисту, прикладну та емпіричну соціологію; а також Г. Зіммель (1858-1918 рр..), що здійснив аналіз форм соціальної взаємодії, що носять «наскрізний» для людства характер (конфлікт, конкуренція, підпорядкування, авторитет, договір тощо), що вплинуло на становлення сучасної соціології. 5. Соціологічна теорія Макса Вебера Соціологія, за Вебером, так само як і психологія, вивчає поведінку індивіда чи групи індивідів. Але вона на відміну від психологіїцікавиться людським поведінкою в тому випадку і остільки, коли й оскільки особистість вкладає у свої дії певний сенс. Отже, ключовим аспектом соціології є, згідно з Вебером, вивчення намірів, цінностей, переконань і думок, що лежать в основі людської поведінки. Для позначення процедури осягнення сенсу Вебер користувався категорією "розуміння". Він запропонував концепцію розуміння як процедури (методу), що передує і робить єдино можливим соціологічне пояснення. За допомогою цього методу соціологи подумки намагаються стати на місце інших людей і ідентифікувати їх думки і почуття. Вебер вважає, що соціологи як суб'єктів дії повинні досліджувати не форми колективності, а окремих індивідів, ті визначення, якими вони користуються і які формують їх моделі поведінки. Найважливішим методологічним інструментом є поняття ідеального типу. Ідеальний тип - це теоретична конструкція, яка використовується для визначення основних характеристик соціального феномена. Він не вилучають із емпіричної реальності, а конструюється як теоретична схема. Ідеальні типи - дослідницькі "утопії", що не мають аналогів у дійсності, кошти для зображення індивідуальнихісторичних утворень. Вебер стверджував, що соціологи зобов'язані встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, їм необхідні суворі і недвозначні поняття.Поняття ідеального типу дає можливість вивчення конкретних історичних подій і ситуацій. Воно виконує роль вимірювальної планки, за допомогою якої соціологи можуть оцінювати фактичні події. Конструкція ідеальних типів, за задумом Вебера, повинна служити засобом "незалежного від цінностей" дослідження. У своїх працях Вебер підкреслював важливість соціології, вільної від оціночних суджень. Соціологи не повинні дозволяти своїм особистим пристрастям впливати на проведення наукових досліджень. Вони повинні культивувати строгий підхід до досліджуваних явищ, щоб бачити факти такими, які він, і є, а не такими, якими б їм хотілося їх бачити. Соціологія Вебера справила визначальний вплив на формування основних альтернативних шкіл сучасної соціології, на рубежі 70 - 80-х років знову зрослий інтерес до Вебером отримав назву «веберовского ренесансу», але і до цих пір його теорія служить джерелом полеміки і конфронтації по основних теоретико-методологічним проблем соціологічного знання. 6 .Висновок До кінця 20-х років XX ст. закінчується класичний етап у розвитку соціології. Соціальна життя знаходить нові риси, які визначаються в західному світі розвитком «суспільства масового споживання» як способу не допускати руйнівних економічних криз. Переживши останній, самий приголомшливий криза 1929 р. - велику економічну депресію, Захід і прийняв нову модель. На Сході ж, перш за все в СРСР, 1929-1930 роки також стали переломними - роками затвердження культу особистості, що виключало можливість ведення офіційних наукових розробок в галузі соціології. Для сучасної соціології значення праць соціологів класичного періоду велике. У першу чергу, їх спадщина застосовується в історико-соціологічних дослідженнях. Багатий матеріал, напрацьований вченими цього періоду, сьогодні служить базою для багатьох соціологічних та історичних досліджень. Соціологічні теорії та концепції М. Вебера, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля та інших відомих соціологів цього часу актуальні й наукові і сьогодні. Не менш цінними для сучасної соціології та методики, які використовувалися вченими класичного періоду. У зв'язку з цим вивчення праць класиків соціології сьогодні представляється необхідним ланкою освіти фахівців багатьох сфер соціальної діяльності. 7. Cписок використаних джерел. 1. Батыгин Г.С., Подвойский Д.Г. История социологии.- М., 2003. 2. Вебер М. Избранные произведения. М., 1990. 3. Гайденко П.П. Социология Макса Вебера // М. Вебер. Избранные произведения.- М., 1990. 4. Гидденс Э. Социология: Учебник.- М.,1999. 5. Дюркгейм. Э. О разделении общественного труда. Метод социологии.- М.,1990. 6. Иванов И.В. Основы социокультурной теории. - СПб., 199
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (08.06.2016)
Просмотров: 585 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: