РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Ненаукове пізнання - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Мудрість міфу 2. Досвід повсякденного життя 3. Народна мудрість і здоровий глузд 4. Пізнання засобами мистецтва 5. Там, де закінчується наука Чи завжди пізнавальна діяльність веде до наукових результатів? Які знання дають міфи? У чому полягає народна мудрість? Чи можна довіряти досвіду? Що там, за обрієм науки? Чи відійшли міфи в минуле? Навіть зараз, на початку XXI ст., більшість людей черпають багато даних про світ аж ніяк не з наукових трактатів. Поряд з наукою як способом пізнання світу існують і інші шляхи пізнання. МУДРІСТЬ МІФУ Найбільш раннім способом розуміння природної і суспільної дійсності був міф. Хто з Нас не захоплювався поетичністю, чарівністю міфів древніх народів?! Міф - це завжди оповідання, причому істинність його не підлягала сумніву, а зміст завжди так чи інакше був пов'язаний з реальним життям людей. На відміну від науки, яка прагне пояснити світ, установити взаємозв'язок між причиною і наслідком, міф заміняє пояснення розповіддю про походження, творіння світобудови чи його окремих проявів. Усе, що відбувається в міфі, набуває значення своєрідного зразка для відтворення. Він ніби сполучає в собі обов'язкову розповідь про минуле і пояснення сьогодення і майбутнього. Так, у грецькій міфології походження науки, знань про світ пояснюється подвигом Прометея. Ім'я його означає "мислячий колись", тобто такий, що передбачає, на відміну від його брата Епіметея, "сильного заднім розумом". За деякими міфологічними джерелами, Прометей сам виліпив перших людей із землі і води. За іншою версією цього міфу, боги створили людей і тварин із суміші вогню і землі та доручили Прометею і Епіметею розподілити можливості між живими істотами. Саме Епіметею зобов'язані люди беззахисністю, тому що він витратив усі здібності на тварин, не залишивши на долю людей нічого. Тоді Прометей викрав "премудре уміння" Гефеста й Афіни разом з вогнем, тому що без вогню ніхто не міг би володіти чи користуватися цим "умінням". Прометей наділив людей розумом, навчив їх будувати будинки, кораблі, займатися ремеслами, носити одяг, лічити, писати, читати, приносити богам жертви. Іншими словами, від Прометея люди одержали і знання, і мистецтво, і зв'язок з богами (через жертви). Є Ще один дар Прометея, про який згадують рідше, ніж про інші, але без якого людство навряд чи змогло б розвиватися. Він вселив у людей "сліпі надії", навчив їх вірити у мрії, тим самим вклавши в них прагнення до постійної діяльності. У міфах поряд з розповідями, оповіданнями про події, важливих для людей, стверджувалася прийнята в даному суспільстві система правил і цінностей. Це було своєрідне моделювання людської поведінки у певних умовах. Самі міфи служили особливою "лабораторією" людської думки, у якій були накопичені і систематизовані у певному порядку випробувані зразки поведінки на усі випадки життя. Які ж відомості про навколишній світ містили в собі міфи? Насамперед у них описувалися творення світу, тварин, людей, походження природних сил, особливості рельєфу, різні звичаї й обряди. Імовірно, ви можете пригадати такі міфи. У багатьох з них творіння зображувалося як "добування" героєм елементів культури (наприклад, шляхом викрадення в первісних хранителів) або як виготовлення творцем-деміургом. Так, у Древньому Межиріччі існував міф про перших мудрих правителів-напівбогів, які нібито навчили людей усіх досягнень техніки і культури. Процес творення світу часто уявлявся як перетворення хаосу в космос шляхом поступового упорядкування, що супроводжувалося боротьбою богів або героїв з демонічними силами. Описувалося відділення неба від землі, виділення суші з первинного океану, поява трьох світів: небесного, земного і підземного. Знання про зміну часів року містилися в календарних міфах і були пов'язані з оповіданням про умираючих і воскреслих богів та героїв (Озириса, Деметри, Персефони тощо). У деяких народів ще в стародавності існували так звані есхатологічні міфи, що описують прийдешню загибель космосу, за якою настане або не настане його відродження. Ідеї загибелі космосу чи його частин присутні в міфах про потоп, який посилають усемогутні боги для випробування людей, даючи можливість врятуватися окремим представникам роду людського. Поряд з космічними темами в міфах були присутні біографічні мотиви: народження, походження, посвята в повновіковий статус, шлюб, смерть міфологічних героїв. Усі ці міфи містили опис певних випробувань, через які герої успішно проходили. Навколо деяких міфологічних героїв складалися цілі цикли, як і навколо окремих історичних персонажів. Приклад першого типу міфів - міфи про Одисея, Тезея, Геракла. Приклад міфів про реальні події - міфи про Троянську війну, про яку відомо не тільки з розповідей, що дійшли до нас, але і за даними розкопок німецького археолога Шлімана. Міфи, очищені від ритуалу й елементів святості, дали початок казкам. До міфів належить і древній героїчний епос, тобто сказання про минуле, що містить цілісну картину життя народу. Найвідомішими прикладами героїчного епосу, тісно пов'язаного з міфологією, є "Іліада", "Одіссея", "Махабхарата", "Рамаяна". Епічні богатирі українського народу також нагадують героїв біографічних міфів. Міфи, казки, епос були своєрідним способом збереження життєвого досвіду народів. При цьому запам'ятовувалися не тільки уявлення про дійсність, але і прийоми мислення, що допомагали орієнтуватися в навколишньому світі. Італійський філософ Д. Віко (1668-1744) дотепно назвав міфи першим виданням розумового словника людства. Осягаючи міфи свого народу, індивід починав співвідносити свій особистий досвід з родовим досвідом колективу, співтовариства людей. Цим визначалося значення мудрості, що зберігалася в міфах в умовах безписемної епохи. Це була своєрідна "жива пам'ять", що зберігала сукупність знань, умінь, досвіду, накопиченого не одним поколінням людей. Вже в XX ст. у дослідженні міфів сформувалося кілька напрямів. Так, Дж. Фрезер вважав міфи ритуальними текстами, у яких усе не випадково, усьому своє місце і час. Від цих текстів не можна відступати, а їхній істинний зміст доступний деяким, та й з'являється він через одкровення. Прихильники іншого напряму (функціоналісти) у міфі бачили спосіб підтримки певного порядку, що зв'язує воєдино не тільки спільність людей, які живуть в один час і в одному місці, але і їхніх предків. Функція міфу забезпечувати безперервність культури племені (народу). Міфологічні уявлення древніх людей про устрій світу, діяння богів і героїв залишилися в минулому. Але деякі риси міфологічної свідомості зберігаються і понині. Багато хто з нас, як і раніше, вірять, що за допомогою декількох простих ідей можна пояснити все різноманіття світу. У XX ст. цю роль приписували ідеям "чистоти рас", "держави загального благоденства", "царства загальної свободи" тощо. Ми і сьогодні одних відомих людей героїзуємо, а інших демонізуємо. Ми, як і раніше, чекаємо "культурного героя", що відкриє перед нами нові, небачені можливості. ДОСВІД ПОВСЯКДЕННОГО ЖИТТЯ Особливим способом пізнання світу є життєва практика, досвід повсякденного життя. Здавна люди не тільки прагнули пояснювати світ у цілому, але і просто трудилися, мучилися невдачами, домагалися результатів. При цьому вони накопичували і певні знання. Вам уже відомо, що на відміну від спеціальної пізнавальної діяльності, на відміну від науки, де знання самоціль, у практичному досвіді вони є "побічним продуктом". Наприклад, людина, що жила на березі ріки чи озера, будувала корабель, човен для плавання по хвилях. Основним результатом такої діяльності повинне було стати судно, а побічним - знання про те, яке дерево взяти, як і чим його обробити, яку форму надати плавучому засобу пересування. При цьому закон Архімеда був невідомий будівельнику судна. Але якщо човен виходив вдалим, то швидше за все правила, за якими він був побудований, цілком відповідали науковим положенням, нехай навіть невідомим будівельнику-практику. Масу знань практичного характеру давала людям діяльність ремісника, хлібороба, кухаря, лікаря, винороба, будівельника тощо. Обов'язковим способом формування практичного знання було учнівство в досвідченого наставника, майстра, умільця. Практичному знанню, що виникає в ході нагромадження досвіду, відповідає і своя мова. Пригадаєте: "на око", "мало-мало" тощо. Спробуйте точно визначити в грамах, хвилинах, сантиметрах, скільки це. Професійна майстерність власника такого практичного знання вимагає здатності "ловити" мікрони і міліграми, частки секунди; уміння орієнтуватися у всім різноманітті інструментів, матеріалів, умов праці за допомогою пам'ятних знаків, звички, вправності. У процесі придбання життєвого досвіду людина засвоює не тільки практичні знання, але й оцінки, норми поведінки, причому засвоює їх ніби поволі, без спеціальних зусиль, діючи за зразком. Знання, пов'язані з повсякденним досвідом, іноді називають духовно-практичними. Від них один крок до народної мудрості. НАРОДНА МУДРІСТЬ І ЗДОРОВИЙ ГЛУЗД Зростання обсягу й ускладнення діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх потреб, приводили до необхідності фіксувати знання, досягнення практики у вигляді описів. Причому такі описи містили ніби зібраний воєдино узагальнений досвід різних людей, іноді навіть багатьох поколінь. Такі узагальнені практичні знання склали основу народної мудрості. На ранніх етапах історії людська мудрість приписувалася насамперед богам, що у вигляді дарунка наділяли нею окремих людей. У древніх греків уособленням мудрості була Афіна Паллада. Вважалося, що люди, яких торкнулася "іскра Божа", набували здатність міркувати про невідоме, пророкувати хід подій, що направляються самими богами. З руйнуванням підвалин суспільства, у якому панувала міфологія, змінилося і розуміння мудрості. Вона стала трактуватися як уміння розбиратися в земних подіях самих по собі, без співвіднесення зі світом богів. З узагальнення досвіду виникали своєрідні афоризми, приказки, судження, що містять практичні висновки. Усі знають вислів: "Куй залізо, поки гаряче". Народилося це судження зі спостереження, що метал варто обробляти в такому стані, коли він легше піддається обробці. Воно означає заклик робити що-небудь вчасно, поки умови сприяють діяльності. Зараз воно може означати дії, зовсім не пов'язані з ковальським ремеслом. Більшість положень народної мудрості, зафіксованих у прислів'ях, приказках, загадках, пов'язані спочатку з практичною предметною діяльністю. Загадки тісним чином пов'язані з мистецтвом древніх оракулів, провісників, віщунів. І разом з тим, народна загадка доступна будь-якій людині, що володіє природним розумом і життєвим досвідом. Визначною рисою народної мудрості як своєрідного зводу рецептів поведінки для різних випадків є її неоднорідність, суперечливість. Це пов'язано з тим, що в ній фіксується ставлення різних людей до одних і тих самих явищ, вчинків. У зводі народної мудрості можна відшукати прямо протилежні судження з того самого приводу. Наприклад: "Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні", а поруч: "Ранок від вечора мудріший". Ви самі можете продовжити підбір таких парних суджень на рівні народної мудрості. Тепер звернемося до того, що таке здоровий глузд. Словник визначає його як погляди людей на навколишню дійсність і самих себе, що стихійно складаються під впливом повсякденного досвіду, причому ці погляди є підставою для практичної діяльності і моралі. Спробуємо розібратися в цьому тлумаченні. Насамперед здоровий глузд включає певні знання, засвоєні стихійно, без спеціальної пізнавальної діяльності. Ці відомості засвоюються тією мірою, у якій людина опановує живим, безпосереднім досвідом сучасників, навичками людської життєдіяльності. У цьому розумінні здоровий глузд складає так зване природне мислення і притаманний кожній здоровій людині. Так, з погляду здорового глузду, якщо не знаєш, як користуватися якимось приладом, доцільно запитати в знаючого, а якщо такого немає - не чіпати прилад без крайньої потреби. Здоровий глузд підказує, що краще не робити того, що може зашкодити іншим і собі самому. Безсумнівно, здоровий глузд фіксує багаторазово перевірені, здавалося б, очевидні відомості. Але чи можна завжди і в усьому довіряти тільки йому? Іншими словами, чи досить для повноцінної діяльності тільки здорового глузду? Варто помітити, що здоровий глузд, будучи тісно пов'язаним з досвідом багатьох людей, обплутаний оманами, упередженнями, стійкими уявленнями, стереотипами, що приймаються людьми даної епохи як абсолютні, непорушні істин. Так, у часи Гомера вважали за можливе існування людей з псячими головами. Це викликало подив, але не сумнів. Здоровий глузд - явище достатньо консервативне, майже незмінне, нові свідчення важко витісняють попередні, однак усе-таки з часом зміни відбуваються. Можливо, і непогано, що в процесі безупинного розвитку уявлень про світ залишаються незмінними деякі сфери знань, що спираються не стільки на науку, скільки на живий досвід предків. ПІЗНАННЯ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА Інший тип пізнання дає мистецтво. Воно має справу з художнім освоєнням світу. Звичайно, мистецтво не обмежується пізнанням світу, його призначення значно ширше. У мистецтві виражається естетичне ставлення людини до дійсності. Своєрідність естетичної діяльності далі буде обговорюватися спеціально. Тут ми обмежимося вказівкою на пізнавальну сторону мистецтва. Так, можна вивчати історичне минуле за архівними документами і археологічними знахідками, систематизуючи й узагальнюючи їх. Але можна дізнаватися про минуле і за допомогою художніх творів, створених майстрами літератури, живопису, театру. Художній твір дає емоційно забарвлене і яскраве уявлення не тільки проте, як виглядали герої минулого, але і проте, що вони думали і почувалися, як поводилися при певних обставинах, допомагає відчути дух часу. Світ почуттів, образів, що постає в кращих творах мистецтва, не тільки має здатність уловлювати важливі для людей і суспільства процеси, явища, сторони життя, але і несе важливу інформацію, яка ніби оживляє знання про світ. Специфічним способом художнього пізнання є використання художнього образу. Будучи відображенням дійсності, образ має певні властивості реально існуючого предмета. Літературна розповідь про подію не є самою подією, але дає можливість відтворити її за допомогою фантазії читача. Мармур не є живою плоттю, але варто відсікти від брили зайве, як стверджував великий скульптор Мікеланджело, надати холодному каменю форму художнього образу - і ось перед захопленим глядачем могутнє тіло атлета чи освітлене світлом мудрості обличчя філософа. Площина полотна, використаного живописцем за допомогою майстерності, кольору, лінії, композиції, перетворюється в тривимірний простір. Таке заміщення одного предмета іншим веде свій початок від первісного світогляду, відповідно до якого всі речі можуть перетворюватися одна в іншу. Один предмет може заміняти собою інший, при цьому зрозумілішою стає суть і призначення обох. В античному і середньовічному мистецтві місце художнього образу займав канон - звід прикладних правил художнього чи поетичного ремесла. Наслідування його було необхідною умовою художньої діяльності. В епоху Відродження з'явилося уявлення про стиль як права художника створювати твір відповідно до своєї творчої ініціативи, тобто творити світ за власним уявленням про нього. У XVIII ст., коли бурхливо розвивалися знання про природу, художня форма стала сприйматися як своєрідна організація, упорядкованість, підлегла внутрішнім цілям. Художник, пізнаючи світ, переносив його за допомогою образу в мистецтво. Від Г. Гегеля бере початок розуміння мистецтва як "мислення в образах". Г. Гегель писав, що образ стоїть "посередині між безпосередньою чуттєвістю і думкою, що належить сфері ідеального". Іншими словами, образ допомагає уявити ідеальну думку через реальне втілення і зрозуміти це втілення як вираження думки. За допомогою художнього образу мистецтво створює своєрідну гіпотезу навколишнього світу чи його частин. Ця гіпотеза неодмінно бажає від сприймаючого і пізнаючого світ власної фантазії, творчості, глибокої розумової діяльності, нарешті, готовності сприймати світ таким чином. Отже, погодимося, що пізнавальна діяльність дуже різноманітна. Вона не може бути представлена як урочистий хід до абсолютної істини, у ході якого здійснюється приріст усе нових і нових істин. На шляху пізнання людину чекають і омани, і розчарування, і помилки. Передові наукові знання можуть уживатися з забобонами і неуцтвом. Усе це не зменшує значення наукового пізнання, але лише підкреслює, що різноманіття проявів людини і багатство світу довкола неї вимагають і різноманіття пізнання дійсності, сполучення різних способів і форм пізнавальної діяльності. ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧУЄТЬСЯ НАУКА Ще одним наслідком існування позанаукового знання є поява час від часу таких напрямів, які одержали узагальнене найменування пара наука (від лат. para - після, при, білянаукове знання). На відміну від здорового глузду, що незмінно прагне до ясності, однозначності, рецептурності (роби так, і не роби так), пара наука грішить туманністю і загадковістю даних, якими вона оперує. Як часто доводиться читати або чути про деякі загадкові, непояснені явища (непізнані об'єкти, фантастичні випадки зцілення невиліковно хворих, відкинутих медичною наукою і практикою тощо). Немає сумніву, далеко не всі таємниці природи, суспільства, самої людини відкриті, ніхто не візьметься стверджувати, що наука проникла в найбільш далекі куточки світобудови. Через обмеженість можливостей науки відповісти на усі, без винятку, питання завжди існує деякий недосліджений простір, проникнути в який прагне людина. Займає цей простір паранаука, нерідко використовуючи свідчення, що не підтверджуються в експерименті, не вписуються в прийняті теорії чи просто суперечні загальноприйнятим і перевіреним практикою науковим знанням. Ми зовсім не вважаємо, що усе, що сьогодні наука пояснити не може,- це сфера паранауки. Звичайно, можливі прориви на окремих ділянках пізнання, що обганяють розвиток теорій. Існують достовірні факти, що не вписуються в сформовані наукові системи. Але це не означає, що несумлінне використання таких фактів надає право на заперечення їхньої наукової цінності. Підхід до таких питань повинен бути продуманим і об'єктивним. Паранаука відрізняється претензією на універсальність: часто знайдені ліки чи метод лікування, далекі від традиційної медицини, прихильники паранауки поспішають оголосити універсальним засобом від усіх хвороб. Нерідко паранаука, претендуючи на винятковість, використовує псевдонаукову термінологію. Наприклад, твердження: "Людина народжується зі сферичним біополем" містить більше питань, ніж інформації. Що таке сферичне біополе? Хто і як визначив його сферичність? На яку відстань воно поширюється? Якщо геометрично людина не крапка, то чи значить це, що на різних ділянках тіла біополе має різну товщину, щоб залишатися сферою? Але паранаука не прагне до відповідей на ці нескінченні питання, вона безапеляційно використовує подібну формулу, пояснюючи з її допомогою причини хвороб чи інші проблеми людини. Для паранауки характерні також завищені претензії на увагу до себе (це виглядає приблизно так: "Я запропонував нові ліки від усіх хвороб, але фармацевтам пояснювати цього не буду, оскільки вони ще не доросли. Організуйте мені доповідь перед президією Академії наук чи виступ по телебаченню на всю країну, інакше я слова не скажу"). Будь-які пропозиції провести додаткові експертизи чи перевірки сприймаються як образа і недовіра. При цьому паранаука нерідко демонструє нетерпимість до науки традиційної, апелює не до професіоналів, а до мас, преси тощо. Закінчуючи розмову про паранауку, відзначимо, що, хоча вона іноді і сприяє висуванню нових наукових проблем, для неї характерні відхід від конкретних пояснень, прагнення обійти ті факти, що не відповідають чи суперечать використовуваним нею методам.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (05.09.2016)
Просмотров: 274 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: