РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:Наука як соціальне явище - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Наука як соціальне явище 1. Функціонування науки - специфічного соціального явища 2. Інституціоналізація науки 3. Соціальні функції науки 4. Колективи – як суб’єкти наукової діяльності Соціологія науки У сучасних умовах дослідження проблем суті науки, її гуманістичних, світоглядних, методологічних основ, шляхів розвитку і функціонування в різних соціальних системах, глибини і характеру впливу на суспільне життя і долю людства набула величезну актуальність, велику теоретичну і, особливо, практичну значущість. Це зумовлене, насамперед, бурхливим ходом науково-технічної революції, що призвело до перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, зростанню її всепроникаючого впливу на суспільне життя, глобалізації і суперечність її соціальних наслідків. Ніколи раніше людство не переживало такий відповідальний і важливий для його майбутнього період як на порозі третього тисячоліття. Історичний рубіж характеризується небувалим зльотом людського генія, проникненням науки в мікро- і макрокосмос, в глибинні основи життя природи і людини. У міру того як наука і техніка все більш відчутно перетворюються в фундамент сучасної цивілізації, прогрес науки і майбутнє людства нерозривно сполучаються в суспільній свідомості. Однак, наука сприймається аж ніяк не однозначно, багато які її відкриття і технічні новини розбурхують уяву, бентежать, а іноді і просто лякають сучасну людину, особливо коли мова йде про майбутнє. І це недивно. Сучасний науково-технічний розвиток викликав до життя ряд не тільки позитивних, але і негативних явищ, які придбали глобальні масштаби., Ось чому, наближаючись до рубежу третього тисячоліття, людство все з більшим напруженням роздумує над етичною, гуманістичною оцінкою ролі і призначення науки в суспільному житті. Питання про те, чи є наука силою, що служить інтересам і потребам людини, незалежно від соціальних умов її буття, або це демон, що вирвався з-під контролю людини і здатний її погубити, стали предметом загального обговорення. Тому, настійна потреба осмислити новий вигляд науки, що формується в умовах науково-технічної революції, привела до становлення і навіть своєрідного буму науковедення як комплексного засобу самопізнання науки. У рисах науковедення об'єднуються логіко-гносеологічні, соціологічні, економічні, правові і багато які інші дослідження сучасної науки. Накопичені і нагромаджуються важливі емпіричні відомості про конкретні процеси і тенденції розвитку наукового знання і наукову діяльність. Все більше місце займає в сучасному науковеденні соціологічна проблематика. Науковедення - швидше загальна назва різних напрямів, типів дослідження науки, серед яких виділяють шість основних. По-перше, логіко-гносеологічне дослідження науки, предметом яких виступає саме наукове знання, його структура, логіка і діалектика його розвитку. По-друге, історико-наукові дослідження, що акцентують увагу на конкретно-історичному процесі розвитку науки загалом і окремих його виявах. По-третє, соціологічні дослідження науки. По-четверте, дослідження економічних проблем розвитку науки. По-п'яте, дослідження психології наукової творчості. І, в-шостих, науко-метричні дослідження як метод кількісної інтерпретації процесів в науці. Отже, наука - складне багатомірне соціальне явище і різні галузі знання, в різних конкретно-історичних умовах, вивчають її з різних сторін. Особливість соціології науки та, що вона, відволікаючись від змісту наукового знання, його структури і логіки розвитку, розглядає науку як соціальний інститут, як своєрідну форму і сферу діяльності. Наукова діяльність здійснюється в певній системі відносин, в певних формах організації і управління, орієнтованих (в ідеалі) на забезпечення постійного процесу приросту знань і їх використання на практиці. У ході наукової діяльності здійснюється взаємодія людей, відповідальних за генерування знання, причому типи взаємодії залежать від конкретних соціокультурних умов. Предметом соціології науки виступає функціонування науки як соціального інституту, в рисах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей, інакше кажучи, соціологія науки досліджує соціальні аспекти діяльності по виробництву наукового знання, систему соціальних відносин, виникаючих в процесі руху нового знання від його появи до впровадження в практику, типи поведінки вчених в різних соціальних системах, їх ціннісні орієнтації і переваги, а також конкретні форми взаємодії науки і суспільства, науки і інших суспільних явищ.Соціологія науки як самостійна галузь соціології і науковедення зародилася на початку XX століття на Заході і на першому етапі розвивалася всередині соціології знання, де нарівні з вивченням релігії і філософії аналізувалися взаємозв'язки знання і соціальної системи. Заслуга в становленні соціології науки належить Максу Веберу, Карлу Мангейму, Максу Шелеру, Імре Лакатосу, Томасу Куну і багатьом іншим. Дуже велику роль в формуванні соціології науки зіграли праці Джона Бернала, якого вважають родоначальником марксистського напряму в соціології науки XX віку. А з ім'ям американського соціолога Роберта Мертона пов’язують становлення соціології науки як самостійної дисципліни. Сукупність понять і методів, що склалися в працях Роберта Мертона і його учнів утворила так звану мертоніанську парадигму, що панувала в соціології науки аж до 70-х років. Їй на зміну прийшла когнітивна соціологія науки, що об'єднує різні дослідницькі програми. Їх спільною рисою виступає прагнення пояснити не тільки норми науки як соціального інституту і форми поведінки вчених, які слідують нормам, що прийняті науковим співтовариством (що характерне для мертоніанської парадигми), але і вміст наукового знання в будь-яких його формах. Однак, не можна говорити про методологічну єдність сучасної західної соціології науки. У радянській соціології дослідження науки як соціального інституту стало набирати силу в 50-і, особливо, в 70-80-і роки. Розвиток соціології науки продовжує здійснюватися на Україні і в сучасних умовах. Функції соціології науки Сучасна наука, що викликає відчутні зміни в сфері суспільного виробництва, стає одним з вирішальних чинників економічних, соціальних, духовних перетворень, оновлення культури, якості утворення суспільства і особистості. Наука виявляється силою, сприяючою розвитку самої людини, його творчих задатків і вмінь. Здавалося б парадокс: в сучасних умовах навіть чисте світло науки не може сяяти інакше, як на фоні неуцтва. Часто наукові знання не використовуються повністю для розв'язання насущних соціальних, а часом не мають взагалі ніякого значення в житті багатьох людей. Сприяючи зростанню знань, наука приводить до ще більшого відчуження людини, яка буває не в змозі освоїти все зростаючий потік інформації, співвіднести нові відкриття з стереотипами, що вже склалися. Так і масове наукове виробництво породжує такого ж часткового працівника, як і промислове. Впровадження досягнень науки і техніки в умовах недосконалості, суперечності соціальної системи, не тільки відкриває нові напрями і перспективи реалізації людської активності, але і породжує багато які складні соціальні проблеми, гостро ставить питання про майбутнє людини і людства. Однак, ніякого парадокса тут немає. Є лише проблема велика і складна, що стосується розуміння того, що таке наука, яка її суть, з чим пов'язана імовірність її адекватної реалізації або перекручення в тих або інших умовах, що вона несе людині і що вимагає від нього сьогодні і в майбутньому. Постановка, осмислення таких проблем, пошук механізмів їх рішення виступає однією з найважливіших задач соціології науки, визначає її соціальну значущість. Соціологічні дослідження науки мають теоретичне і прикладне значення. Теоретичне значення соціології науки полягає в тому, що осмислення науки як соціального явища допомагає розкрити специфіку наукової діяльності, вивчити ті, що складаються тут відносини, виявити взаємозв'язок наукової сфери з іншими сферами суспільного життя, глибше зрозуміти актуальну і потенційну значущість науки. Все це важливе для управління і організації наукової діяльності, її упорядкування і оптимізації, підвищення її соціально-економічної продуктивності і ефективності, вироблення науково обгрунтованої національної і міжнародної політики держави, тобто необхідно для розвитку самої науки і для управління нею з боку суспільства.Прикладне значення соціології науки пов'язане з тим, що отримані тут результати дослідження широко використовуються для рішення конкретних практичних задач і проблем. Особливо велике практичне значення конкретних соціологічних досліджень науки. Вони дають можливість виявити реальні показники до тенденції розвитку науки в її взаємозв'язку з суспільством. Наприклад, можна “заміряти” динаміку чисельності наукового і науково-технічного персоналу, прослідити криву зростання кількості публікації, розподіл коштів, асигнувань, загальну виробничу ефективність застосування науки і інші параметри подібного роду. За допомогою методик і процедур, що використовуються в конкретних соціальних дослідженнях, можна зіставляти і вимірювати не тільки “фізичні” показники, але і нематеріальні “об'єкти” думки, оцінки, способи орієнтації і т. п. Практичне значення опису і осмислення параметрів, співвідношень для раціонального наукового управління цілком очевидно, тому що ефективне управління за природою завжди конкретне. Конкретно-соціологічні дослідження розвитку науки, що проводяться дозволяють виявити не тільки її особливості в рамках певної соціальної системи, але і розкрити специфіку науки саме в даній країні, в певний історичний період. У соціології науки виділяється і ще загальнокультурна, гуманістична функція. У сучасних умовах наука стає все більш значущою і істотною складовою частиною навколишньої реальності, в якій так чи інакше має орієнтуватися, жити і діяти. Вплив її на суспільне життя суперечливий. Тому важлива гуманістична оцінка можливостей, науки, розкриття її людського вимірювання, наявність загальних уявлень про особливості розвитку науки в її взаємозв'язку з суспільством. Це необхідне, по-перше, для розуміння перспектив і можливостей розвитку людини і цивілізації в світлі нових відкриттів науки і їх соціально-економічних, глобальних наслідків, для вироблення правильної оцінки науки в громадській думка; по-друге, формування наукового світогляду людини неможливе без здатності і готовності опановувати новими науковими знаннями; по-третє, для правильної орієнтації процесу навчання і виховання, необхідно знати які вимоги пред'являє науково-технічний прогрес до людини. Отже, соціологія науки має не якесь абстрактно-відвернене значення, а може стимулювати розвиток науки і суспільства, опосердковано впливати на соціально-економічне життя, впливати на суспільну психологію і ідеологію, бути важливою передумовою ефективної національної і міжнародної політики держави і, що особливо важливо, виконувати гуманістичну, загальнокультурну функцію. Наука соціальне явище Для більш глибокого розуміння місця і ролі науки в сучасному світі, для виявлення її актуальних і потенційних можливостей доцільно визначити саме поняття наука, його суть. Однак, тут підстерігає цілий ряд труднощів. Справа в тому, що в сучасному науковеденні відсутнє загальноприйняте і досить адекватне визначення науки, а Джон Бернал, наприклад, навіть вважає таке визначення неможливим і навіть безглуздим. Пояснюється тим, що, по-перше, в мінливі історичні епохи, в різних культурних традиціях, статус науки приписувався не тільки різним, але і протилежним видам знання і пізнавальній діяльності; по-друге, існує велика різноманітність систем знань за якими закріплена назва тієї або іншої науки і які, на перший погляд, виявляють мало схожих рис; по-третє, є різноманітність вихідних методологічних позицій при визначенні науки. Для подолання труднощів потрібно дотримувати попередні умови визначення науки: розглядати науку як функціонуючий і системний об'єкт, що розвивається, визначати науку стосовно до найбільш розвинених і складних її форм, виділити систему відмінних ознак науки. Багатомірний, системний характер науки розкривається в описі, який дає Джон Бернал: науку потрібно розглядати, по-перше, як інститут, тобто організацію людей, що виконують певні задачі в суспільстві; по-друге, як метод, тобто сукупність способів відкриття нових сторін і закономірностей природи і суспільства; по-третє, накопичення наукових традицій; по-четверте, важливий чинник розвитку виробництва; по-п'яте, джерело нових ідей, принципів світогляду. Системою відмінних ознак науки виступають, по-перше, безпосередня мета науки: опис, пояснення, прогноз процесів і явищ дійсності, що складають предмет її вивчення, на основі законів, що відкриваються нею, тобто теоретичне відображення дійсності; по-друге, прагнення до отримання нового, істинного знання; по-третє, наукове знання має системний характер і будується за принципом все про об'єкт; по-четверте, об'єкти науки не зводяться до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер; по-п'яте, наука має власну мову і засоби пізнання, тому наукова діяльність передбачає спеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає. Отже, наука це одночасно і складна, функціонуюча система знань, створюючих наукову картину світу і форма діяльності, направлена на вироблення і теоретичну систематизацію нових об'єктивних знань про дійсність.Головний інтерес соціології науки зосереджений на вивченні, розкритті особливостей науки як форми і сфер людської діяльності. Тут наука з'являється як специфічне виробництво, якісно відмінне від всіх інших видів суспільного виробництва, по-перше, метою. Якщо метою матеріального виробництва виступає створення матеріальних благ, а мистецтва як форми духовного виробництва художніх цінностей, то наукова діяльність націлена на виробництво нових об'єктивних знань про світ і людину. Цілі науки мають багато в чому ймовірностний характер. Наукова діяльність виділяється з ряду інших сфер суспільного виробництва досить значною невизначеністю відносно передбачення наукових результатів, термінів виробництва ( в тому числі і сприятливого або несприятливого виходу наукової діяльності). По-друге, своїми продуктами, результатами наукової діяльності, доказами. Якщо одні і ті ж продукти матеріального виробництва створюються тисячами або мільйонами, то продукти наукової діяльності неповторні. Створення в сфері наукового дослідження однакових одиниць знання позбавлені значення. Визначальний критерій ефективності науки новизна знань. Ефективність не в тому, що на їх виробництво витрачено мало коштів, а в тому, наскільки нову інформацію про дійсність несуть знання. На відміну від продуктів матеріального виробництва придбані знання (якщо вони істинні) не приходять в непридатність, а, навпаки, підлягають ще більшому утвердженню, удосконаленню і розвитку. По-третє, своїми засобами виробництва. Наукове пізнання як форма духовного виробництва відрізняється від інших його форм способом відображення дійсності. Наукове освоєння світу починається тоді, коли свідомість розкриває істотні сторони дійсності, відображаючи їх у відповідній теоретичній (поняття, категорія, закони, теорії, гіпотези) і історичній формі. Наука вища форма пізнання світу і завдяки своїй особливості здатна обслуговувати діяльність людей у всіх її сферах. Своєрідні і знаряддя наукової діяльності - інструменти мислення того хто пізнає (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстракція і т.д.) , а також інструменти наукового експериментування, тобто матеріальна техніка науки. Своєрідна і система організації наукової діяльності. Багато в чому вона залежить від структури наукового дослідження, від логічної розмежованості на інформаційні процеси. Специфічний і суб'єкт наукової діяльності, не тільки тому, що повинен бути спеціально підготовлений, але і в поєднанні індивідуального і колективного начал. Вік вчених-одинаків пройшов. Їм на зміну прийшли великі наукові колективи. У сучасних умовах для розв'язання окремих наукових проблем все частіше об'єднуються зусилля вчених різних спеціальностей. Але колективний характер праці в сучасній науці не применшує ролі індивідуальності вченого. Переваги колективу безперечні, коли потрібно розвивати або реалізовувати певну ідею, але сама ідея продукт індивідуальної творчості, тобто для успішної наукової діяльності необхідне оптимальне поєднання колективного і індивідуального начал у виробництві знань. Наукова діяльність має внутрішню логіку розвитку. Тому наука, особливо в сфері фундаментальних досліджень, може прийти до відкриттів і досягнень, які важко пояснити потребами даного етапу суспільного розвитку. Такі випереджальні результати відтворюються звичайно декілька разів, перш ніж знайдуть практичне застосування. Відносна самостійність науки (як цілого, так і окремих напрямів) може привести і до відставання іноді на досить тривалий час, від потреб виробництва і суспільної практики. Володіючи внутрішньою логікою розвитку, наука виступає саморозвиваючоюся і саморегульованою системою з властивими їй законами становлення, функціонування і розвитку. Наука і суспільний прогрес Наука завжди виступала могутнім, стимулюючим, революціонізованим чинником суспільного життя. Наукові відкриття допомагали людині в складному, часом болісному оволодінні силами природи. Наукові уявлення, що Виробляються в різні епохи про світ служили важливим чинником боротьби з міфологічними, релігійними пережитками в сфері світогляду. Будучи системою, що історично розвивається, критично відносячись до готівкового знання і його передумов, наука постійно відкриває всі нові горизонти пізнання, а разом з ними і нові перспективи розвитку людини, людства.Звичайно, взаємозв'язок науки і суспільного розвитку по-різному виявляється в різні історичні епохи. На ранніх етапах розвитку суспільства вплив науки на матеріальне виробництво недостатньо відчутний. Між науковими відкриттями і їх впровадженням в практику, поширенням їх серед широких верств населення проходили часто віки. Природно, і соціальна значущість науки розумілася інакше, чим в сучасних умовах, хоч завжди оцінювалася досить високо. Вже в античності знання розглядалося як складова частина і необхідна умова доброчесності, а вищою формою діяльності вважалося споглядальна діяльність вченого-мудреця. Споглядальний ідеал знання, що Склався в античності, згідно з яким воно добре саме по собі, зберігся і в середні віки. Але оскільки істина вважалася прерогативою теології, то під найкращим знанням розумілося те, яке вело до бога. Хоч наука навіть не претендувала на той, щоб оспорити у релігії право на формування світоглядних істин, її вплив на суспільне життя не зникло. Взаємозв'язок науки і суспільного прогресу стає більш явної в епоху Відродження і, особливо, нового часу. Бернард Рассел помічав, що майже все, чим відрізняється новий світ від більш ранніх віків, зумовлене наукою. Тоді ж міняється і характер зв'язку науки і суспільства. Вона стає двосторонньою; з одного боку, Капіталістичне, що зароджується, виробництво вимагає інтенсивного систематичного вивчення природних закономірностей, що приводить до виникнення дослідно-експериментального природознавства, з іншою природознавство, що розвивається все більше допомагає людині в практичному оволодінні силами природи. Під впливом об'єктивних обставин відбувається переворот у всій системі поглядів на науку, її місці і ролі в суспільстві, затверджується ідеал цілком “земного”, зверненого до реальності позитивного знання практично корисного для удосконалення людського життя. Така точка зору знайшла концентроване вираження у відомому афоризмі Френсиса Бекона: “Знання сила”. Найбільші мислителі XVII XVIII віків не тільки підводять підсумки попереднього розвитку, констатуючи значення науки, що посилилося для діяльності, існування і блага людини вони мріють про небачений, справді, нескінченний прогрес наукового знання, свято вірять в прогрес і його благотворний вплив на суспільство і індивіда. Наукове знання розглядається ними як вища цінність, а досягнення істини вважається самим прекрасним, самим гідним для людини заняттям, яке обов'язково повинно приносити і незмінно приносить практичні плоди. У XX віці, в умовах науково-технічної революції, знову міняється вигляд науки, характер її взаємозв'язку з суспільством, загострюється суперечність впливу наукового пізнання на хід суспільного розвитку. Природно, здійснюється і переусвідомити соціокультурної значущості науки. Висловлюються самі суперечливі і різноманітні думки. Представники сциєнтизма (особливо популярного аж до 60-х років XX в.) абсолютизують роль науки, підкреслюючи ті незліченні блага, які вона приносить людині і людству. Прихильники антисциєнтизма (поширеного в 70 80-х роках) акцентують увагу на так же незліченних бідах, якими людство розплачується за блага. З початку 90-х років все частіше виявляється розуміння того, що наука сама по собі не всесильна, але вона і не “демон”, що вирвався з-під контролю людини. Наука це невід'ємний елемент суспільного життя і використання її досягнень, які самі по собі мають двоякий потенціал, залежить від суспільства, людини. Наука все більш владно вторгається не тільки в соціальну, але і в індивідуальне життя людини, впливаючи на його самосвідомість, емоції, кардинально міняючи його уявлення про світ і самому собі. Сучасна наука, звертаючись до біологічної природи і психофізіологічних особливостей людини, шукає ефективні шляхи, що допомагають активно формувати його здібності стосовно до розвитку техніки. Людина уперше в історії отримує можливість за допомогою медичної генетики зменшити вантаж патологічної спадковості, накопиченої в процесі еволюції, позбутися багатьох спадкових захворювань і т. д. Ход історії показує, що наука дійсно виступає важливим чинником суспільного прогресу. Однак, так буває тільки тоді” коли, з одного боку, суспільство готово використати наукові відкриття на благо людини, а, з іншою коли суспільні потреби усвідомлюються наукою, виступають її внутрішніми стимулами розвитку.Хоч вплив науки на суспільне життя динамічний, мінливо, йому властиві і певні спільні стійкі риси. Виділяються три основні групи соціальних функцій науки. По-перше, функції культурно-світоглядні; по-друге, функції науки як безпосередньої продуктивної сили суспільства, і, по-третє, її функції як соціальні сили, пов'язані з тим, що наукові знання і методи все частіше використовуються при розв'язанні самих різних проблем суспільного життя. Отримання наукою різноманітних соціальних функцій слідство складних і суперечливих процесів, що відбуваються частиною послідовно, частиною одночасно. Проникнення науки у всі нові сфери життєдіяльності людини процес безперервний і безповоротний. Кожний канал взаємодії науки і товариства разів виникши, вже не зникає, постійно розширяється, стає все більш насиченим, двостороннім. Культурно-світоглядна функція науки Вже з моменту зародження в Древньому світі, наука виступала важливим чинником подолання пережитків міфологічного світогляду. Саме її виникнення багато в чому зумовлене потребою суспільства в новому баченні, розумінні світу, що спирається на знання. У епоху середньовіччя наука поступово здає світоглядні позиції. Положення верховної світоглядної інстанції завойовує релігія, теологія. У сфері науки, що зароджується залишалися проблеми більш приватні і “земні”. Але і тоді культурно-світоглядна функція науки не зникає. Сама теологія прагне мати наукоподібну форму, а в стінах монастирів продовжується освоєння, збереження і накопичення окремих наукових знань. Практично всі бунтарі від науки аж до XVII віку служителі церкви. Саме вони створили духовні передумови для того, щоб наука надалі сперечалася у теології за право визначати світогляд. Перші реальні ознаки світоглядної значущості науки виявилися в епоху Відродження і пов'язані з коперніковським переворотом. Адже для того, щоб прийняти геліоцентричну систему Коперника необхідно не тільки відмовитися від деяких догматів, що затверджувалися теологією, але і погодитися з уявленнями, що різко суперечили буденному світосприйняттю. Пройшли сторіччя насичені численними драматичними епізодами переслідування і нерозуміння вчених, своїми відкриттями що спростовували традиційні світоглядні уявлення. Відповіді науки на питання, що стосуються структури матерії і будови Вселеної, виникнення і сутностей життя, походження людини і г. д. стало елементами загальної освіти. Без цього наукові уявлення не могли перетворитися в складову частину культури суспільства. Культурна цінність науки полягає в тому. що вона інструмент теоретичного і практичного оволодіння природою. Саме наука усуває характерне для традиційної свідомості “обожнювання природи”, перетворює її в “предмет для людини”, в “корисну річ”. У науці як культуростворюючій силі одночасно виражається прагнення людини до теоретично адекватного збагнення світу, і його ж прагнення до підкорення світу своїм цілям і потребам. Осягаючи і перетворюючи за допомогою науки навколишній світ, людина тим самим формує і себе як культурної людини. Міра оволодіння природою, об'єктивна міра його власного культурного розвитку, що досягається людиною за допомогою практичного використання науки. Культурно-світоглядна функція науки не може бути реалізована без відповідної системи утворення і виховання. Щоб наука могла виконати суспільне призначення, створені знання повинні бути поширені, сприйняті і засвоєні широкими верствами населення. Така взаємодія науки і освіти. Воно складається в засвоєнні наукових досягнень для їх практичного використання. Але істотне значення для розвитку і функціонування науки має і система освіти. Через освіту здійснюється масова підготовка кадрів, що володіють науковими знаннями і здатних створювати нові знання, формуються умови для оволодіння науковою картиною світу. Освіта ця обов'язкова передумова реалізації можливостей розвитку суспільства і людини, які створює наука. Необхідність нерозривного зв'язку науки-освіти-культури усвідомлювалася вже з давніх часів. Сама система середньовічної освіти включала не тільки релігійні, але і світські знання, засновувалися на ідеї “семи вільних мистецтв” граматиці, риториці, діалектиці, геометрії, астрономії, музиці. Освіта, поширення наукових знань вважалося необхідною умовою суспільного прогресу і в новий час.У сучасних умовах, в епоху науково-технічної революції, взаємозв'язки науки і освіти набувають нового характеру. Наука виступає і революціонізованим чинником освіти. Бурхливий розвиток науки грунтовно розхитав традиційні устої системи освіти, викликав глибокі зміни і своєрідну ланцюгову реакцію у всій її структурі, в програмах, підручниках, в методах викладання і навчання і т. п. Одна з особливостей розвитку науки в сучасних умовах стрімкий процес зростання і, оновлення знань. У науці відбувається подвоєння знань за 10 років, в біології за 5 років, в генетиці за 2 роки, в ядерній фізиці і космонавтиці за півтори року. Багато які знання застарівають, особливо швидко інженерні. Кваліфікація інженера за десять років застаріває приблизно на половину, а значна частина знань, які стануть необхідні фахівцеві через 5 8 років, як вважають, ще не відома і не може бути передана в процесі вузовської підготовки. Особливості епохи, научно-технічної революції вимагають переорієнтації процесу навчання з передачі готового знання на формування здібності до безперервної освіти, оволодіння методами і коштами самоосвіти. Потрібне подолання розриву між зростаючою вартістю освіти (подовження термінів навчання, зростання його масовості, дорожчання технічних засобів) і його недостатньою ефективністю, а також між формальним навчанням, в ході якого людина опановує сумою знань і формуванням культурної, творчої, соціально відповідальної особистості. Розвиток живого знання передбачає: кожне нове покоління людей, що починає трудову діяльність, повинно володіти більш високим рівнем загальної і спеціальної освіти, чим попереднє йому. Вже на попередньому етапі безперервної системи освіти виникає необхідність в оволодінні такими знаннями, потреба в яких поки обрисується порівняно вузьким довкола фахівців, але згодом стане фактично повсюдною. Це, насамперед, оволодіння другою або комп'ютерною письменністю. Наука безпосередня продуктивна сила суспільства У системі соціальних функцій науки і її взаємодії з іншими компонентами соціологічної структури суспільства сама головна роль належить науковим знанням про розвиток матеріального виробництва. Тут важливе не тільки те, що наука обслуговує виробництво, але і те, що вона ставить перед виробництвом нові задачі, спеціально готує його до засвоєння науково-технічних досягнень. Наука впливає на виробництво різними способами: іноді прямо, іноді непрямо. Будучи втіленої в матеріально-технічні, особистісні і організаційно-технологічні елементи продуктивних сил, наука бере участь в самому виробничому процесі. З розвитком машинного виробництва наука безпосередньо стає чинником виробництва, а воно, зі своєї сторони, безпосереднім техніці технологічним додатком науки. Так, наука перетворюється в безпосередню продуктивну силу суспільства, а науковий труд в продуктивний. Безліч видів діяльності в матеріальному виробництві специфічні види наукової діяльності. Це складання прогнозів, програм і планів, зміна і вдосконалення структури виробництва і розвиток нових виробництв відповідно до досягнень природних і технічних наук, впровадження нових технологій, поліпшення організації виробництва і управління ним і т. д. Возможность участі науки в розвитку продуктивних сил об'єктивно закладена в самій необхідності використання знань в процесі матеріального виробництва. Але, аж до середини XIX віку, наука виступала лише потенційною продуктивною силою суспільства. Практично результати наукових досліджень в промисловості, сільському господарстві, медицині використовувалися епізодично і не вели до загального усвідомлення і використання найбагатших можливостей науки. І лише в XX віці, а особливо в умовах науково-технічної революції, наука в повній мірі стає безпосередньою продуктивною силою суспільства. Суть процесу характеризується, по-перше, матеріалізацією наукових знань в речовинних елементах продуктивних сил (знаряддя, засобу праці, техніка, технологія і , а також їх втіленням в організаційних формах виробництва; по-друге, включенням наукових знань безпосередньо в діяльність основних учасників виробництва; по-третє. перетворенням науки в теоретичну основу виробничих процесів. Отже, наука не окремий елемент продуктивних сил, а пронизує, втілюється у всіх їх елементах. У ролі продуктивної сили виступають не тільки технічні і природні науки, але і суспільні. Інженерна психологія, промислова естетика, фізіологія праці, економічна статистика, соціальна психологія і інш. впливають прямий чином на технологічний спосіб з'єднання людини з коштами праці і можуть безпосередньо впливати на виробничий процес. Політична економія, соціологія, правіше, мовознавство, мистецтвознавство і інш. впливають на виробництво непрямо. Але оскільки наука продукт загального праці і між окремими її напрямами існують внутрішні зв'язки і взаємодії, то вона як ціле представляє суспільну продуктивну силу в сфері матеріального і духовного виробництва.Характеризуючи культурно-світоглядну функцію науки важливо відмітити її роль як духовної продуктивної сили суспільства. Всі соціальні функції науки нерозривно взаємопов'язані між собою, що особливо рельєфно виявляється у взаємодії між наукою, освітою і виробництвом. Наукова діяльність веде до збільшення загального фонду знань, якими має в своєму розпорядженні людство. Виробнича діяльність має в якості субпродукта нову інформацію, яка додається до загального фонду знань і підіймає питання, що вирішуються в ході науково-дослідної діяльності. Наявні і знову вироблені знання використовуються у виробництві, “живлять” наукову діяльність і сприймаються освітою. Освіта формує дослідницькі кадри і робочу силу для виробництва, яка може повернутися в систему освіти для перепідготовки. Виробнича, наукова і освітня діяльність виступають триєдиним джерелом формування кваліфікованих фахівців. Могутній, всебічний вплив науки на суспільне життя придбаває в сучасних умовах ще одне вимірювання. По мірі розгортання науково-технічного прогресу наука все в більшій мірі починає виступати і соціальною силою, безпосередньо включаючись в процеси соціального розвитку і управління ними. Роль науки в системі управління суспільством XX вік особливо яскраво показав, що суспільний розвиток не відбувається лінійно і автоматично, а багатоваріантно і здійснюється внаслідок свідомої діяльності людей як соціальних суб'єктів. У сучасних умовах встає питання про необхідність соціального управління процесами суспільного розвитку. Соціальне управління цей свідомий вплив на хід глибинних суспільних процесів економічних, соціальних, політичних, духовних за допомогою різних організацій, установ надстроєчного порядку. Соціальне управління в такому розумінні по суті виражає новий соціальний тип суспільного розвитку, і йому служить не окрема “наука про управління”, а вся сукупність природних, технічних і. особливо, суспільних наук. Для того, щоб процес соціального управління став ефективним, необхідні дослідження різних його аспектів кібернетичних і організаційно-технічних, соціально-політичних, юридичних і психологічних. Так, кібернетика, розробляючи загальну теорію управління, виявляє загальні закономірності управління, для яких завжди потрібний збір і переробка інформації, облік зворотних зв'язків і т. д. Но сама інформація, яка потрібно для управління в певній сфері суспільного життя, стиль і конкретні механізми управління, характер рішень, що приймаються і т. д., залежить від специфіки об'єкта, знання про яке можуть дати тільки відповідні суспільні науки. Звідси, організація управління на наукових основах вимагає використання різних комплексів суспільних наук в залежності від тієї сфери суспільного життя, в якій воно здійснюється, і, відповідно, проведення комплексних соціальних досліджень, в якому бере участь дана група наук, хоч якась з них може грати ведучу роль. Комплексний вплив наук на процеси соціального управління враховує і зростаючу роль методів кібернетики, статистики, математичного моделювання, які, проникаючи в суспільні науки, підвищують точність досліджень, доказовість і конкретність висновків. Виділяють напрями впливу науки на процеси соціального управління: по-перше, методи науки використовуються для розробки програм соціального і економічного розвитку. Характерна риса сучасності вироблення довгострокових, крупномасштабний програм енергетичних, екологічних, продовольчих, демографічних, містобудівних, науково-технічних. По-друге, наука важливий чинник в розв'язанні глобальних проблем сучасності. Бурхливий хід науково-технічного прогресу породив небезпечні для людини і суспільства явища: виснаження природних ресурсів планети, зростаюче забруднення повітря, води, грунту. Вчені першими стали подавати сигнали тривоги, побачили симптоми кризи, що насувається, обгрунтували його глобальний характер. Ще на початку 70-х років американські соціологи Девід Медоуз і інш. виступили з концепцією рис зростання техніки і науки, поклали початок глобалістики. Різні аспекти глобальних проблем і, особливо, екологічної (їх причини, масштаби, параметри, засоби і шляхи їх дозволу), стали предметом дослідження науки.Наука виступає необхідним чинником соціального передбачення і прогнозування, невід'ємною частиною соціального управління. Соціальне управління пов'язане не тільки з прийняттям конкретних рішень і виробленням шляхів їх реалізації, але і з постановкою цілей і задач розвитку суспільства і окремих його сфер, з передбаченням наслідків тих або інших соціальних проектів і програм. Потреба передбачення майбутнього неминуче що впливає на свідомість і поведінку людей в сучасних умовах призвело до створення спеціальної науки про майбутнє футурології. І якщо ще порівняно недавно в Україні футурологію відкидали як “буржуазну науку”, то тепер вже ніхто не сперечається за її право на існування. Футурологія спеціальна галузь з глобалістики, використовує різноманітний арсенал спеціальних методик, логічних і технічних засобів пізнання, комп'ютерне моделювання. Різні типи соціальних прогнозів по-різному використовуються в процесі соціального управління. Нормативні прогнози, орієнтовані на досягнення в майбутньому певної мети, містять різні практичні рекомендації для здійснення відповідних планів і програм розвитку, а прогнози-застереження складаються для безпосереднього впливу на свідомість і поведінку людей з метою примусити їх запобігти передбачуваному небажаному майбутньому. Соціальне управління пов'язане не тільки з розвитком суспільства, але і з формуванням і розвитком людини. Наука необхідний засіб розвитку людини, його культури, утворення, змін в сфері його свідомості і світогляду. Наукові знання необхідні і для здійснення процесів управління самою наукою як невід’ємною частиною суспільства. Природно, наука має комплексний, всепроникний вплив на суспільне життя, особливо інтенсивно торкаючись техніко-економічний розвиток, соціальне управління, систему освіти і ті соціальні інститути, які беруть участь в формуванні світогляду людини.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (23.06.2016)
Просмотров: 288 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: