РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: МІКРОСОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ - Соціологія - Реферати - Каталог статей

МІКРОСОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ СУЧАСНИХ СОЦІАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ Стаття присвячена аналізу особистісного компонента у трансформаційних процесах та фіксації визначальної ролі особистісного фактору в сучасній суспільній динаміці. Автор підкреслює специфічний статус категорії «особистість», що виконує функцію одного з базових понять соціологічної парадигми суспільства як імпліцитної характеристики «суспільності» людської життєдіяльності. Пе article deals апalysis оґ thе реопаНу сотропепі іп trапsfоrтаtіопаl рrосеsses апd determination of реопаНу subject's role in the modern social dynamics context in particular. Пе «реопаНу» concept is taken as basic for analysis of objective social reality through the subjective one. The author stresses the special character of the «ретопаНу» category as to social trапsfоrтаtіоп. Актуальність дослідження. Соціальні трансформації, що розпочалися у 70-х роках XX ст., виявилися настільки радикальними, що вимагають не тільки уточнення, а й зміни основних акцентів у розумінні так званого «масового» або «організаційного» характеру сучасного суспільства. Ці трансформації примушують переглянути фундаментальні методологічні підвалини соціологічної теорії суспільства, змінити відношення до теорій, які були розроблені в межах класичної соціології XIX ст., а потім й у соціології XX ст. Активне запровадження нових технологічних парадигм, особливо у сфері комунікацій; зростання глобальних ризиків та загроз - ядерної, економічної, енергетичної, тероризму, нові виміри сучасного суспільства, такі як постіндустріальне, глобальне, технотронне, інформаційне, постекономічне, заглиблення світової фінансової кризи - все це впливає на формування нового соціального ареалу життя особистості. Отже, увага до постаті індивідуального суб'єкта зумовлює сучасну соціологію перенести сферу своїх інтересів від об'єктної, стандартнонаукової до антропоцентричної точки зору на суспільство, концептуалізувати суб'єктивне в об'єктивному, типологізувати світ крізь фіксацію неповторно- індивідуальних явищ. Наукова новизна. Останнім часом у сучасній соціологічній думці активно розроблялися проблеми глобальних змін, що відбуваються на макрорівнях. Теоретико-методологічні аспекти проблеми функціонування суспільства в суперечливих складних умовах сучасних соціальних трансформацій знайшли відображення в теоріях модерного суспільства Ю. Габермаса, Е. Гіденса, Е. Тоффлера, П. Штомпки, Е. Вільямса, У. Бека, Н. Смелзера тощо. В останнє десятиліття було висунуто низку цікавих ідей і концепцій, спрямованих на побудову пояснювальних моделей глобальних змін. Вони ґрунтуються на кількох парадигмах пояснення основ існування сучасного світу. Це концепція «кінця історії» Ф. Фукуями, теорія «зіткнення цивілізацій» С. Хантінгтона, світ-системна концепція розвитку людського суспільства І. Валерстайна та багато інших моделей інформаційного та постіндустрі- ального суспільства. Проблеми встановлення провідних тенденцій та найбільш впливових закономірностей сучасної цивілізації широко обговорюються вітчизняними соціологами і філософами, відомими політичними та громадськими діячами. Разом із тим, як зазначається учасниками круглого столу «Особистість у контексті глобалізації», змінам на рівні їх впливів на особистість, на внутрішній світ людини, її цінності, установки, норми поведінки приділялось значно менше уваги. Проте питання, пов'язані із впливом сучасних змін на культурне середовище особистості, на процеси її етнокультурної соціалізації, спрямування цих процесів - потребують ретельного розгляду, і як слушно зауважив В. Тарасенко, «мають набути індивідуалізації та конкретизації за параметрами даного суспільства» [1, с. 8]. Отже, мета даної роботи - проаналізувати характер впливу глобальних змін на різні сфери життя сучасного індивіда, як вони його змінюють і в якому напрямі йде цей процес. Основна частина. Особливість періоду трансформацій, перш за все, пов'язана з тим, що соціальні координати, які спрямовують індивідуальні шляхи, втрачають чітку визначеність. Сам момент інновації не гарантує позитивних результатів. Соціальний порядок, який постає із множини індивідуальних суб'єктивних зусиль, закріплює зовсім нову конфігурацію суспільного світу і відповідно - зміни у поведінкових орієнтирах та ціннісних пріоритетах сучасного індивіда. Отже, рівень індивідуальної суб'єктності має розглядатися як невід'ємна складова суспільних перетворень, а особистість - як важливий чинник, що не лише опосередковує макрооб'єктивні й макросуб'єктивні впливи, а й становить самостійне інноваційне джерело соціальних змін. Саме події, що відбуваються в суспільстві на «зламі епох», дають змогу побачити та дослідити процеси, в яких Е. Фром убачав взаємовплив людини та суспільної системи [2, с. 12]. І хоча у соціологічному контексті, насамперед, звертається увага на глобальні трансформації, що репрезентують зміни у макроструктурі, проте, як слушно зауважує Н. Наумова, за цих умов найглибші зміни відбуваються у внутрішньому світі людини. «Тут із динамічного хаосу, що практично не піддається ... управлінню, породжуються і формуються ті нові структури, які здаються сучасникам тимчасовими й такими, що їх легко виправити, а виявляються стратегічно орієнтованими й «непробивними» [3, с. 5]. Глибинні, спонтанні перетворення суспільної та індивідуальної свідомості забезпечують підтримку на мікроструктурному рівні макроструктурних змін. Важливим виявом таких перетворень, на думку О. Злобіної, є поширення у суспільній практиці цілераціональної діяльності, внутрішньою характеристикою якої є здатність суб'єктів до інновацій [4, с. 34]. Проте процес трансформацій набуває на індивідуальному рівні різного суб'єктивного звучання. Для одних це відчуття свободи, для других - уседозволеність, для третіх - невпевненість. Нові соціальні умови породжують різні категорії діячів, які, у свою чергу, по-різному творять і відтворюють соціальну реальність. Отже, ці зміни тісно пов'язані, насамперед, з розширенням меж особистої свободи. Але потенційні можливості збільшення особистісної свободи ще не означають наявності реальних можливостей. Людина, як і раніше, залишається залежною від зовнішніх обставин, від ситуацій, від дій інших людей. Фактично, деформація соціальної структури дістає персональну репрезентацію, всі діячі соціальних практик відчувають нестійкість щодо соціальних позицій, які вони посідають. Одні з найбільших змін відбуваються у трудовій сфері. Змінюються форми праці, змінюється її характер. Технологічна і комп'ютерна революції призвели до того, що дедалі більша частка робочої сили залучається у сферу послуг. З одного боку, зростають можливості знайти творчу роботу, пов'язану із постійним пошуком нових форм і засобів, здатну задовольняти не лише матеріальні, а й моральні, духовні потреби. А з іншого, робота не з речами, а з людьми вимагає дуже великого терпіння, чуйності, здатності прийняти позицію іншого. А це, звичайно, призводить до психологічного напруження і стресу. Бо робота творчого характеру вимагає значно більших психологічних зусиль, ніж робота з виробництва вже заздалегідь визначених речей. Можливості для продукування ідей у тій чи іншій галузі є доволі обмеженими, а вимоги до вдосконалення праці є постійними та нескінченними. І це є сильним стресогенним фактором. Людина перебуває майже постійно у стані напруженості. До цього додається також страх втратити роботу внаслідок нездатності відповідати існуючим вимогам. Ще одним важливим моментом сучасного стану ринку праці є його нестабільність. Робочі місця виникають і зникають з калейдоскопічною швидкістю. Старий ідеал постійної праці на одному місці впродовж усього життя зникає. Влаштовуючись на роботу, людина часто не може бути впевненою, скільки вона протримається на цьому місці. Загроза звільнення і втрати засобів до існування або, принаймні, необхідності суттєво скорочувати свої витрати й відмовлятися від звичного стилю життя стає суттєвою проблемою для сучасних працівників. Важливі масштабні зміни внаслідок глобальних процесів відбуваються і в ціннісній сфері особистості. Чимало з цінностей, які пропагувалися в суспільстві впродовж попередніх десятиліть, втрачають свою актуальність. Дедалі більш «популярними» стають активно пропаговані через літературу, телебачення, кіно, музику цінності, що панують у західному суспільстві. І, як слушно зазначає М. Паращевін, однією з наймогутніших і найнебезпечніших у сучасній західній культурі є гедоністична тенденція, головним принципом якої виступає принцип «тут і тепер». «Люди більше не бажають відкладати «винагороди» на пізнішій час. Запановує прагнення отримати максимум життєвих благ якомога скоріше і з якомога меншими зусиллями. Причому акцент робиться саме на матеріальних благах. Отримання радості й задоволення від інтелектуальної діяльності, читання, споглядання мистецьких витворів піддається сумніву» [5, с. 67]. Величезні зміни відбуваються і в комунікативній сфері. Дуже зростає обсяг комунікацій. Людина для того, щоб встигати за темпом життя, має вступати у дедалі більшу кількість комунікацій. У результаті накопичується комунікативна втома. Це ускладнюється тим фактом, що при збільшенні кількості комунікацій зменшується їх глибина. Більшість комунікацій стають поверховими, такими, що не пронизують глибинні шари особистості. Має місце величезне збільшення інформаційних потоків, причому збільшення такою мірою, що людина вже не в змозі їх переробити. Наявність такої кількості інформації пов'язана також із проблемою знаходження потрібної інформації. Взагалі проблеми, що пов' язані із змінами особистості в інформаційному контексті дуже важливі для розуміння проблем еволюції взаємин особистості й суспільства, коли розвиток суспільства пов' язується, насамперед, не з науково-технічним прогресом, а зі змінами становища в ньому людини. У соціологічному дискурсі кінця XX ст. проблема взаємин людини і світу отримала два протилежні підходи, що фіксують різний рівень і характер суб'єктності в контексті соціальних змін. Перша точка зору - своєрідний соціальний детермінізм - акцентує увагу на пасивній ролі індивіда, який залишається лише об'єктом соціальних впливів, витоки активності індивіда цілком перебувають поза ним, а не в його безперервній взаємодії з навколишньою дійсністю. Саме у такому контексті можна розглядати пророцтва одного із впливових теоретиків «інформаційного суспільства» - сучасного італійського соціолога Франко Ферраротті. На його думку, той, хто контролює систему соціальних комунікацій, той «володіє світом». Відсутність інформації означає неучасть людини у системах прийняття рішень та організації, тобто є, по суті, певною формою відчуження. Наслідками такого процесу стає поява нових форм експлуатації й також маніпулювання за допомогою приписів нереальних надій та потреб, створення суспільства споживачів. «Бути експлуатованим у сучасному світі, - стверджує Ф.Ферраротті, - це значить бути осторонь, бути відірваним від інформації» [6; 329]. Сучасна влада експлуатує не шляхом прямих дій, які можуть бути об'єктивно та логічно оцінені на підставі передбачених дій та реально отриманих результатів, вона пригнічує, ігноруючи, відмовляючись втручатися й приймати якісь дії. Бути відчуженим для індивіда або групи означає не тільки можливість опинитись осторонь, бути підконтрольним або обмеженим у будь-яких впливах. Бути відчуженим передбачає також втрату особистісної ідентичності та редукцію своєї особистості лише до набору ролей у системі обміну та організації. Головний соціальний конфлікт інформаційного суспільства, на думку Ф. Ферраротті, це боротьба за право самовизначеності людини в межах глобальних соціальних структур, як самозахист, як захист свого «Я» та своєї ідентичності. Ферраротті виділяє типи та рівні соціальної інформації, на яких здійснюється сучасна експлуатація шляхом позбавлення людини цієї інформації: 1. Інформація щодо заходів соціального забезпечення та страхування. Значення цієї інформації дуже велике, особливо в повсякденному житті: вона торкається взаємодії громадян та інститутів, що забезпечують відповідні соціальні послуги. Інформація, що торкається сфери раціональної соціальної дії, створення засобів, необхідних у даному суспільстві для реалізації поставлених індивідом цілей. Інформація щодо раціонального планування та соціальних змін на індивідуальному рівні. Отже, участь індивідів у прийнятті соціальних та політичних рішень, стверджує Ферраротті, повинна стати необхідним імперативом сучасного інформаційного суспільства. Одним із результатів збільшення обсягів комунікацій і змін у трудовій сфері стає проблематичність вільного часу, дозвілля. Робота, зустрічі з різними людьми, пошук і обробка потрібної інформації суттєво зменшують кількість вільного часу, доступного для індивіда. А це обмежує можливості культурного розвитку особистості. Неоднозначні процеси відбуваються і в культурній сфері. Характерною стає глобальна комерціалізація культури. Достойними розповсюдження визнаються лише ті твори, які мають успіх у великої кількості людей. А це призводить до стандартизації культурних зразків, що, у свою чергу, призводить до стандартизації способу життя і стилю споживання. Відбувається масове тиражування культурних стандартів і норм сприйняття дійсності. Панує ставлення людей не як до особистостей, а як до споживачів, причому споживачів масових, коли існуюча система прагне не стільки задовольнити реально існуючі потреби, скільки формувати ці потреби, і формувати їх згідно з єдиним стандартом, через переконання людей у тому, що їм потрібно не те, що вони хочуть, а те, що можуть запропонувати виробники. Індивідуалістична культура вмирає, їй на заміну приходить культура групова. Груповим, інтерсуб'єктивним стає мислення, творчість, почуття. Навіть сама істина стає інтерсуб' єктивним процесом. Культуротворчий процес перестає бути результатом діяльності особистостей, він стає інтерсуб'єктивним груповим процесом. І як наслідок - нове суспільство поступово може стати суспільством інфантильних індивідів, людей безвідповідальних, які звикли до групової, деперсональної відповідальності. Реконструйована теорія сучасного суспільства, яку запропонував нам Франко Ферраротті, є наслідком суттєвих трансформацій, що відбуваються із «сучасним духом часу». «Дух часу» кінця XX ст. - початку XXI ст. втілюється, на його думку, в наступних тенденціях: Ми живемо і спостерігаємо кризу індивіда, яким був сформований ідеями та принципами Просвітництва із всіма притаманними йому забобонами. Індивід охоплений почуттям, що живе в залежності від рішень та подій, які не залежать від нього, не підконтрольні йому, часто йому не відомі. Раціональність стає фрустрованим явищем. Вона потрібна індивіду тільки для того, щоб стати частиною великих формальних, бюрократичних організацій. Створені для виконання специфічних соціальних задач, ці організації, насправді, орієнтуються лише на самовідтворення. Генералізовані технічні процеси стають безособистісними та анонімними. Наявна криза відповідальності. Людина, яка потрапила у скрутне становище, не знає, до кого треба звернутися за допомогою, співчуттям. Специфічний життєвий досвід розчинюється у загальній стандартизованій практиці, спостерігається процес деперсоналізації. Технічні засоби та інструментальна раціональність досягають такого рівня вдосконалення та самообґрунтування, що виходять з під ефективного соціального контролю та позбавляють демократичного змісту політичне життя. У наявності криза ідеології, яка, по суті, є кризою соціальної функції утопії, втратою орієнтацій. Суспільство знаходиться у стагнації. Інститути захищають себе, і їх авторитетність перетворюється в авторитаризм. Держава урівнює легальність та легітимність. Базисна теза для розуміння сучасності, за Ферраротті, полягає в тому, що «антропоцентризм перестав існувати. Обмеженість схем раціоналістичного проґресизму наочна для усіх. Все більшу значимість отримує соціально орієнтований індивідуалізм» [7, с. 339]. Ця теза разом із головними характеристиками «духу часу» свідчить про створення нової теоретичної парадигми з погляду на перспективи розвитку сучасного суспільства, тенденцій розвитку індивіда. Формування альтернативного соціологічного погляду на соціальну реальність, який сконцентрував увагу на суспільній динаміці, пов' язана, насамперед, із врахуванням не тільки інтерсуб'єктивного, а й суб'єктивного моменту структурації соціальної реальності. І тут вельми суттєвим для розуміння ролі особистості в соціальних змінах є визначення суті самих соціальних змін: зміни ідентичності, динаміка ціннісних орієнтацій, формування соціального простору як системи взаємопов'язаних життєвих світів тощо. Проте важливим залишається принципове твердження про необхідність залучення категорії «особистість» до інтерпретаційних соціологічних схем, спрямованих на аналіз трансформаційного суспільства, бо дії реальних людей саме й спричиняють ці суспільні зміни. Сучасна некласична соціологія змін останнім часом постійно звертається до проблеми саморозвитку соціальних суб'єктів різного ступеня узагальненості та до аналізу їхньої взаємодії із навколишнім світом. Узагальнене бачення особистості як суб'єкта діяльності набуває при цьому особливого змісту і концентрується на розумінні її ролі як суб'єкта соціальних змін. Ось чому нариси з соціології А. Турена мають назву «Повернення людини діючої». Ця тенденція має глибоке методологічне підґрунтя в діалектичній природі самого соціального життя, яке є складним переплетінням ідеальності та реальності, «природності» та «штучності». Науковий інтерес до аналізу подвійності природи соціального життя в координатах суб'єктивності - об'єктивності простежується сьогодні в різних соціологічних школах. Так, наприклад, сучасний французький соціолог Б. Валад звертає увагу на те, що змінюється сам об'єкт соціології внаслідок зростання суб'єктивності соціального матеріалу [8, с. 123]. В соціологію повертається думка про взаємозалежність діючої особи та суспільної системи. «Повернувся час емоцій» - так констатує стан сучасної соціальної реальності А. Турен. Висновки та перспективи подальших розробок. Отже, соціум еволюціонує через людину, завдяки людині і разом із людиною, в єдності природних, соціальних, духовних зв'язків і проявів. Синтез природничонаукового та гуманітарного знання зумовлює розширення категоріального апарату традиційної соціології, перебудову її за зразком соціології індивідоцентричної. Саме у взаємодії людини і світу розкриваються нові грані соціальної реальності, фіксуються різні джерела соціальних змін і різний рівень суб'єктності у творчому перетворенні соціуму. Особистісний чинник є важливою складовою рухливості соціальних змін і процесів оновлення соціокультурного простору, саме тому суб'єктна складова у різних сферах людської життєдіяльності потребує подальшого ретельного дослідження. Як зазначав відомий учений, письменник, гуманіст Д.С. Лихачов, «XXI століття має стати «століттям людини», тобто пріоритет матеріальної сторони цивілізації має перейти до її духовної складової [9, с. 9]. А сама соціологія повинна і далі розвиватися разом із суспільством, вивчати яке вона покликана за своїм предметом та об'єктом. ЛІТЕРАТУРА 1 Круглий стіл «Особистість у контексті глобалізації» // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2. - С. 5-71. Фромм Э. Революция надежды. - СПб., 1999. - 156 с. Наумова Н. Жизненная стратегия в переходном обществе // Социологический журнал. - 1995. - № 2. - С. 5-22. Злобіна О. Особистісна складова суспільних змін: соціологічний контекст // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2003. - № 3. - С. 32-45. Круглий стіл «Особистість у контексті глобалізації» // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - №2. - С. 5-71. Полякова Н.Л. XX век в социологических теориях общества. - М.: Издательство «Логос», 2004. - 384 с. Так само. Круглий стіл «Особистість у контексті глобалізації» // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2. - С. 5-71. Злобіна О. Категорія «особистість» у системі понять соціологічної теорії // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2002. - № 2. - С. 121-134. Кремінь В.Г. Трансформації особистості в освітньому просторі сучасної цивілізації // Педагогіка і психологія. - 2008. - № 2 - С. 5-15. ПРОФЕСІЙНО-ОРІЄНТОВАНІ ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ - НОВА ФОРМА СТУДЕНТСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ У даній статті характеризуються основні форми соціальної активності молоді, однією з яких є студентське самоврядування. Автор також аналізує досвід створення студентських навчально-науково-виробничих підрозділів як сучасної форми організації підготовки фахівців у вищих навчальних закладах.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (02.07.2016)
Просмотров: 495 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: