РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Міф: енергія і функції - Соціологія - Реферати - Каталог статей

План 1. Міф: енергія і функції 2. Національний міф 3. Життєвий світ Головний висновок, який випливає з попереднього викладу, — "міф є фундаментальною формою будови реальності". Ця формула, що практично збігається з тим, що викладене вище, запозичена не з книги Лосева, а із сучасного німецького елементарного підручника соціології. Міф формує життя як єдність. Це значить, що він забезпечує, з одного боку, єдність суб'єкта й об'єкта, з другого боку — єдність уявлення і дії. Така інтерпретація міфу поглиблює і розвиває сформульовані в розділі 1 уявлення про репрезентативну культуру, що так само, як і міф, не може існувати "об'єктивно", а існує лише як суб'єктно-об'єктна єдність, тобто остільки, оскільки вона "активно підтримується або пасивно визнається* членами суспільства. Наведена формула дозволяє визначити й інші функції міфу. Перша з них -енергетична. Міф зв'язує і каналізує соціальну енергію, тобто концентрує . направляє її на конституюючі об'єкти. Німецький соціолог Ф.Афшар порівнює цю функцію міфу з функцією лазера, відповідальної за концентрацію енергії. Що це означає на практиці? Розглянемо приклад з повсякденного життя. Припустимо, ви запланували поїздку до Харкова, але для того, щоб поїхати, потрібно вибрати спосіб пересування: залізницею, автомобілем чи літаком. Кожному з цих способів пересування відповідає сукупність уявлень, що творить свій особливий міф, який можна назвати міфом залізниці, міфом автомобільного сполучення тощо. Цей міф каналізує енергію подорожуючого, спрямовуючи її у визначене русло, звільняючи його від необхідності щораз заново винаходити для себе способи подорожі залізницею, автомобілем тощо. Міф з'єднує намір з об'єктом, суб'єкта з об'єктом. Міф зникає, коли зникає об'єкт. З появою автомобіля зник міф про кінне сполучення, а разом з ним і його енергетичний потенціал. Друга функція міфу — творення колективів. Колективи виникають тому, що міфи забезпечують специфічну в кожному конкретному випадку координацію сприйняття і поведінки численних розрізнених індивідів. Як приклад, тут можна назвати найрізноманітніші колективи: від робочої бригади на заводі чи футбольної команди до цілого народу, що бореться за незалежність. Кожний з цих колективів формується як колектив завдяки визначеному міфу: міфу про конвеєрне виробництво і його ефективність, футбольному міфу, міфу про свободу і незалежність народу. Ці міфи також історичні: не так давно не існувало "конвеєрного" міфу, всього більше ста років налічує футбольний міф, ще в середині минулого сторіччя не було міфу про свободу і незалежність як права утворювати власну етнічну державу. Обговорюючи міфологічний аспект, ми не випадково вживаємо термін "колектив", а не "соціальна група". Міфами утворюються саме колективи, міфи наділяють їх змістом і енергією (наприклад: Марксів міф про пролетаріат). Соціальна група — формальна категорія, і всі класифікації груп — формальні; використовуючи їх, набагато важче вловити історичні зрушення. Третя функція міфу — формування ідентичності. Забезпечуючи специфічну для колективу координацію сприйняття і поведінки, міф формує колективну ідентичність. Вона реалізується через цінності і норми, що є, з одного боку, знаряддям єднання колективного суб'єкта з об'єктом, а з іншого боку — знаряддям по'єднання уявлення з вчинком. Ще одна функція міфу — відтворення колективної ідентичності. Збереження міфу є умовою збереження колективної ідентичності, і його зникнення веде до розпаду відповідних колективів. Наприклад, наслідком зникнення з часом міфу про незалежну державність стане зникнення відповідної колективної ідентичності точно так само, як зникали в історії багато колективних ідентичностей слідом за зникненням відповідних міфів. Наступна функція міфу - формування і структурування простору. Кожен міф формує свій власний простір, у якому можна виділити центр, периферію і різні ступені віддаленості від центру. Як правило, периферія - це простір боротьби з іншими міфами. Просторове структурування особливо яскраво виявляється в геополітичних судженнях. Можна сказати, що геополітика — це міф вищого рівня, що визначає необхідність просторового вираження інших міфів, у першу чергу, національних. Останні забезпечують реалізацію геополітичних ідей, гарантуючи ідентичність колективного суб'єкта і його нерозривний зв'язок з об'єктом, тобто територією. У той же час ці міфи енергізують колективність, забезпечуючи єдність мислення і дії. Тут наочний приклад — розпад Радянського Союзу, у якому зіграли свою роль кілька факторів і кілька взаємодіючих міфів. Уявімо основні з них: соціалістичний міф, суть якого—світова революція, що поступово поширюється на всю земну кулю; російський імперський міф, що також припускає можливість експансії, але в радянський час ніби зафіксував кордони Росії на кордонах Радянського Союзу; кілька локальних міфів про національну державність; ліберально-демократичний міф про загальнолюдські цінності, що виступає як антагоніст соціалістичного міфу. Розпад Радянського Союзу перетворив міфологічні простори, більш-менш стабільні протягом деякого часу, на арену боротьби конфліктуючих міфів. І хоча вважається, що соціалізм тепер теоретично дискредитований, як міф він живе, оскільки не тільки продовжує енергізувати своїх прихильників, але і забезпечує просторове структурування, розділяючи світ по ту і по цю сторони колишніх радянських кордонів. Те ж можна сказати і про російський імперський міф. Національний міф Так звана національна свідомість і самосвідомість — один з найбільш яскравих міфів у сучасному житті. В даний час поширена точка зору, відповідно до якої національна ідентичність — цілком сконструйований феномен, якому бракує, так би мовити, буттєвої прив'язки. Інакше кажучи, національне нібито не існує, хоча вважається існуючим тими людьми, що знаходяться під чарівністю національної ідеї. Саме в цьому розумінні національні почуття називають міфами, тобто тут під міфом розуміється обман почуттів і віра в казки. Насправді національна дійсність міфічна, але міфічна в іншому розумінні, утому, що надаємо ми цьому слову слідом за Лосевим. Це можна трактувати так: національне живе і життєве є синтезом ідеї і життя, причому синтезом з елементом "відчуженості", що надає національному існуванню високої напруженості і величезного енергетичного потенціалу. Проте теорія конструювання національних ідентичностей не позбавлена змісту. Різні нації формують національну ідентичність різними шляхами й у різних формах. Багато що залежить від конкретно-історичних ситуацій, від змісту національних традицій, від політичного контексту. Можна виділити три основні форми конституювання національної ідентичності: політичну, культурну і міфологічну — і відповідно говорити про виникнення політичного, культурного і міфологічного націоналізму. У конкретних ситуаціях ці форми, як правило, виступають у єдності, але, звичайно, їх можна аналітично розділити і виділити визначальну. Традиційно вищою формою націоналізму вважається політичний націоналам. У цьому випадку формування національної ідентичності з необхідністю пов'язується з формуванням власної національної державності, коли відбувається або вихід якоїсь території з більш великої держави, або її автономізація в межах держави. Насправді ж дана форма не стільки вища, скільки верхня , що завершує формування національної ідентичності. Це той етап будівництва національного дому, коли фундамент, стіни і все інше готове, залишилося підвести його під політичний дах. Часто саме завершальний етап виявляється найбурхливішим і притягує до себе загальну увагу, тому що він пов'язаний з політичними і геополітичними розрахунками, поділом територій, промисловості, флотів тощо. Але, повторюю, цей етап — лише завершальний. Більш фундаментальна, широка і міцна форма—культурний націоналізм. Е. Геллнер узагалі вважає націоналізм культурним феноменом. За його витонченим визначенням, націоналізм у кінцевому підсумку — це "течія, що прагне з'єднати культуру і державу, забезпечити культуру своїм власним політичним дахом, і при цьому не більш, ніж одну". У свою чергу, єдину національну культуру можна розглядати як неодмінний наслідок сучасного індустріально-технологічного розвитку, що призводить до руйнування типових для аграрної епохи ізольованих культурних анклавів, створенню урбанізованого життєвого середовища, мегаполісів, куди стікаються великі маси народу, де виникають масові виробництва. Усе це вимагає уніфікації способу життя і культурних навичок. Унаслідок цього створюються великі однакові культури, що спочатку усвідомлюють свою культурну ідентичність, а потім прагнуть і до політичної ідентичності. Культурна ідентичність, яка складається таким чином у процесі індустріалізації, вимагає власної "національної" історії: великого і славного минулого, казкових героїв, що роблять незвичайні подвиги. Насправді цього минулого не було і не могло бути; це минуле — чуже, тому що тоді, у минулі часи просто не існувало культурної, а тим більше політичної єдності. Такий націоналізм з історичною підкладкою Геллнер іменує міфом, тобто, красивою і небезпечною неправдою, хоча, може бути, і ненавмисною. Утім, існують і концепції, що віддають пальму першості політичному націоналізму. Тут основна схема принципово інша. Відповідно до таких концепцій, політичний націоналізм є продуктом прагнення національної еліти. У більшості держав національна еліта не є справді національною в культурному розумінні, швидше її варто назвати космополітичною. Для масової мобілізації прихильників конструюється, за словами І. Греверус, "національний культурний ідеал", поширюється "політичний фольклоризм". Результат той же: підлаштовування історії і культурної традиції під політичні вимоги. Обоє авторів — і Геллнер, і Греверус - безперечно, праві в тім, що традиційна національна культура в сучасних державах, особливо досить великих, — фікція. На території кожної держави існувало безліч локальних і регіональних культур, і конструювання національного культурного ідеалу завжди відбувалося і відбувається на основі якоїсь однієї з цих культур, тимчасом як усі інші віддаються забуттю. Так уже один цей факт змушує замислитися проте, наскільки обгрунтовані бувають заклики до відродження національної культури, що скрізь — і в нових, і в старих державах — розглядаються як conditio sine qua поп національної державності. Відомо багато інших концепцій націоналізму, що, однак, спираються на два фактори: психіку і культуру. Різноманптя коніфетних поглядів над ся на два типи: політичний і культурний, виходу з цього зачарованого кола культурно-політичного і політично-культурного націоналізму не передбачається. Тим часом багато вчених не зосереджують своєї уваги на найцікавішому феномені, а саме: на міфологічному характері націоналізму, бо вважають, що цей міфологічний характер — не більш ніж випадкова і прикра неприємність. Так, Геллнер закликає не піддаватися міфам, начебто такими закликами можна зупинити націоналізм; імовірно, автори відповідних концепцій припускають, що сконструйоване можна де конструювати. На нашу думку, головне, що повинно цікавити в націоналізмі, — не його походження, а його дієвість. Майже всі ідеології, які коли-небудь заводили світ у глухий кут, були сконструйовані, тобто побудовані, на основі ідей, що ставали реальністю, якщо в них вірили і впроваджували їх у життєву практику. Тоді ці ідеї перетворювалися в міфи і знаходили грандіозний енергетичний потенціал, що виражався в кривавих революціях та грандіозних завойовницьких походах. Те ж можна сказати і про ідеї націоналізму, точніше, про деякі націоналізми. Міфологічний націоналізм — найглибинніша і найфундаментальніша форма націоналізму. Гострота проявів націоналізму в національних відродженнях і революціях залежить від ступеня міфологізації національного почуття. Велика історія і славне минуле — це проста казка, складена місцевими інтелектуалами, але доти, поки вона не стала способом життя населення. А тоді вона перетворюється в міф, причому такий, проти якого даремно і безглуздо застерігати, тому що це означає застерігати людину від неї самої, проти її власного життя. Міфологічна ідентичність — це справжня національна ідентичність, і вже на її основі створюються культурна і політична "надбудови". Це не міф, що відбиває минуле, а міф, що є сьогоднішньою реальністю. Відомо багато визначень поняття нації. За К.Гирцем, нація — це "остаточна спільність долі (terminal community of fate) ". Дане визначення для нашого викладу більш важливе, ніж ті, що базуються на теоріях сконструйованої ідентичності. Але не тому, що воно "більш істинне", а тому, що воно не стосується істини, як і міф, на який указує це визначення. Життєвий світ Усі ці функції міфу, так само як й інші, не названі тут, та й узагалі все сказане вище про міф має сенс лише за таких умов: по-перше, у категорії міфу виражається зміст, який не вловлюється іншими категоріями і поняттями соціальну та культурних наук, а, по-друге, аналіз суспільства засобами теорії міфу приносить нове знання. Перше мені уявляється абсолютно очевидним. Міф — це категорія метасоціапьного аналізу. Він дозволяє побачити і зафіксувати не вловиму ніякими іншими. Література 1. Американська соціологія: Перспективи. Проблеми. Методи. - М.: Прогрес, 1972. БахтінМ.М. До методології гуманітарних наук//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. 2. Бахтін М.М. Марксизм і філософія мови. — Л., 1930. 3. БахтінМ. М. Проблема мовних жанрів//Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. -М.: Мистецтво, 1979. 4. Бахтін М.М. Проблеми поетики Достоєвського. — М., 1972. Бахтін М.М. Естетика словесної творчості. — М.: Мистецтво, 1979. Бсрндт P.M. Берндт К.Х. Світ перших австралійців. — М.: Наука, 1981. Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990. 5. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. Протестантські секти і дух капіталізму// Вебер М. Вибрані твори. — М.: Прогрес, 1990. 6. Вебер М. Господарська етика світових релігій. Соціологія релігії// Вибране. Образ суспільства. — М.: Юрист, 1994. 7. Веблен Т. Теорія панівного класу. — М.: Прогрес, 1984. Вернадський Г.В. Нариси російської історії. — Прага, 1927. Вернадський Г. В. Досвід історії Євразії. — Берлін, 1934. 8. Волков В.К. Етнократія — непередбачений феномен посттоталітарного світу// Поліс - 1993. — №2. 9. ВиготськийЛ.С. Мислення і мова. — М.,Л., 1934. 10. Гаджієв К.С. Геополітика: історія і сучасний стан дисципліни // Поліс. — 1996. — №2. Гайденко П.П. Філософська герменевтика і її проблематика // Природа філософського знання. Част. 1, — М., 1975. 11. Гайденко П.П., Давидов Ю.Н. Історія і раціональність. Соціологія Макса Вебера і веберівський ренесанс. — М., 1991. 12. Іонін Л.Г. Консервативний синдром //Соціологічні дослідження -1987 -№б
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (05.08.2016)
Просмотров: 251 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: