РЕФЕРАТ НА ТЕМУ: Методологічні принципи і підходи в акмеології - Соціологія - Реферати - Каталог статей

Методологічні принципи і підходи в акмеології ПЛАН 1. Загальне поняття про методологію, принципи і підходи. 2. Загальнометодологічні підходи в науковому дослідженні. 3. Загальнометодологічні принципи наукового дослідження. 4. Методологічні принципи дослідження в акмеології. 5. Принцип детермінізму розвитку. 1. Загальне поняття про методологію, принципи і підходи. Методологія – це вчення про наукові принципи і методи пізнання. На початкових етапах розвитку методологія стала предметом філософії. Методологія має тісний зв’язок із теорією, але не є її тотожною. Питання взаємозв’язку теорії та методології чітко пояснено у психологічному словнику під редакцією А. Петровського. Отже: теорія є результатом процесу пізнання, а методологія визначає способи досягнення і побудови цього знання. Іншими словами, методологія виступає в якості загальної системи пояснювальних принципів чи підходів до пізнання і дозволяє визначити, як при даному предметі та об’єкті проводити наукові дослідження. Акмеологи наступним чином трактують поняття „принцип” і „підхід”. Принцип – основні вихідні теоретичні положення, керівні ідеї. Підхід – це особливий синтез знання, який базується на певних принципах. У підручниках під редакцією А. О. Деркача акцентовано увагу на тому, що ці два поняття – принцип і підхід є в тісному взаємозв’язку, більшість вчених-психологів і філософів їх практично ототожнюють. Розробка методологічної основи акмеології почалася з моменту її формування як науки. Специфічність предмету, об’єкту і мети акмеології спонукали науковців-акмеологів сконцентрувати головну увагу на принципах і способах пізнання зрілої особистості. Як результат була обґрунтована система методологічних принципів і підходів. Слід зазначити, що науковцями було встановлено ряд принципів, які є загальними для наук, що входять в комплекс людинознавства, а також принципи і підходи, які є специфічними і носять конкретний акмеологічний зміст. Отже: Загальнонаукова методологія – загальнонаукові змістові концепції, принципи, підходи, наукові поняття і категорії, які поширюються на достатньо велику сукупність наукових дисциплін. Конкретно наукова методологія – принципи, методи, процедури, які використовуються в тій чи іншій спеціальній науці. 2. Загальнометодологічні підходи в науковому дослідженні. Проведені теоретичні та методологічні дослідження дозволили обґрунтувати і описати акмеологічну сутність загальних методологічних підходів. До них відносять такі:– комплексний підхід;– системний підхід;– суб’єктивний підхід. Розглянемо названі категорії. Принцип комплексності. Вперше до цього принципу звернувся Б. Ананьєв. Розробка принципу комплексності, або комплексного підходу, насамперед, пов’язана з появою дослідницьких областей таких наук, як біохімії, психофізіології, геобіохімії. Цей принцип відповідає цілісності у підході до людини та інтеграції знання про неї. Комплексний підхід в акмеології має своєю основною функцією інтеграцію різних якостей, властивостей людського буття. Основою комплексу в науках людинознавства є людина, а в акмеології основою комплексу є особистість, як самий найскладніший і конкретний рівень людського буття. Комплексний підхід в акмеології націлений не стільки на єдність наук знань про людину, скільки на виявлення єдності та способів її онтологічно різних якостей. Саме складне в акмеологічному комплексі полягає в тому, що дослідженнями і діагностикою виявляється відправний етап розвитку особистості, операційно-практичною ланкою якого є її реальні оптимальні зміни. Дослідження, що запроваджуються в практику, не підтверджуються нею, а служать функціонально самостійною ланкою комплексу, наступним етапом якого є акмеологічна підтримка. Акмеологічна підтримка пов’язана як з діагностичним і дослідницьким етапом, так і з майбутньою оптимальною моделлю, оптимальним станом особистості, якої ще немає. Системний підхід: Основна його ідея полягає у вивченні об’єкту як цілісного, але як такого, що складається із різних взаємопов’язаних елементів. Системний підхід було введено і активно досліджувався в кібернетиці (Берталанфі, Вінер), філософії (В. Кузьмін, Є. Юдін), фізіології (П. Анохін, К. Судаков). У психологічних дослідженнях системний підхід отримав розвиток завдяки роботам А. Бодальова, Е. Климова, А. Леонтьєва. Науковцями було розроблено системні описи психологічного знання, структури особистості, психологічних станів, діяльності. В акмеології при розгляді прогресивного особистісного професійного розвитку можна говорити про існування акмеологічної системи професіоналізму. Системоутворюючим фактором якої є ідеальний образ особистості, яка досягла вершини свого розвитку, деякий особистісний еталон професійних, соціальних та індивідуальних досягнень. Структурними компонентами або підсистемами в акмеологічній системі є, крім суб’єкта діяльності, система навичок, вмінь, мотивів еталонів та ідеалів АКМЕ. Дана система є багаторівнева. Засоби впливу в акмеологічній системі можуть бути різними від самовпливу до відповідного навчання, різними є в цій системі також і прямі та зворотні зв’язки. Суб’єктивний підхід в акмеології проголошується парадигмою, розглядається як головний і визначаючий. Даний принцип заснований на ідеї С. Рубінштейна про суб’єкт як центр організації буття, що проявляється через потребу і можливість вдосконалення людини. В акмеології людина розглядається як суб’єкт вдосконалення, що передбачає її високу самостійність і активність у виборі цілей та еталонів. Ще С. Рубінштейн в 20-х р. ХХ століття визначив центральну позицію людини в світі. Він розкрив її здібності до саморозвитку, самовизначення, самовдосконалення, здатність людини досягати найвищого оптимального рівня свого розвитку, тобто ідеалу. Таким чином, відкрилася не тільки горизонталь, а й вертикаль у розвитку людини, її висхідний характер. Ідея особистісного росту людини не зводиться лише до зосередження людини на своєму „Я”, на рефлексивному перегляді своїх переваг і недоліків, не зводить самовдосконалення до безпосередньої життєвої цілі. В першу чергу, на думку С. Виготського, передбачає, оволодіння особистістю людською культурою, тобто досягнення високого культурного рівня. Для особистості досягнення суб’єктивності не є лише досягнення заздалегідь поставленої планки, а неперервний рух до самовдосконалення. З цієї точки зору поняття „акме” означає не кінцевий пункт життєвого розвитку, а ту вершину, з якої відкриваються нові горизонти дальшого розвитку. Поряд з цим, суб’єкт це автономія, самостійність, ініціатива і відповідальність. Специфіка акмеологічного принципу суб’єкту пов’язана із вирішенням різного роду протиріч. Це протиріччя між наявним станом, якістю, рівнем розвитку особистості та ідеальним; протиріччя між здібностями, потребами даної особистості та вимогами і потребами суспільства та життя; протиріччя між генетично закладеними потребами особистості, її потенціями і степеню їх реалізації. Важливим критерієм суб’єктивності особистості є наявність „Я-концепції” (за С. Рубінштейном: чого хоче людина (потреби, мотиви), що вона може (які її здібності, ресурси), що є вона сама (який її світогляд, характер)). Гармонізація цих складових „Я-концепції” забезпечить суперможливості суб’єкта. 3. Загальнометодологічні принципи наукового дослідження. До загальнометодологічних принципів наукового дослідження в акмеології належать:– принцип детермінізму;– принцип розвитку;– принцип гуманізму; Принцип детермінізму. Він розроблений в психології і має виражений акмеологічний зміст. Тобто, визначення внутрішніх умов, які сприяють саморозвитку, детермінант цього розвитку. Специфіка зазначеного принципу в акмеології проявляється в декількох напрямках, а саме: ? акмеологія розглядає внутрішні умови особистості як збуджувач причин і детермінантів розвитку; ? рухомою силою розвитку є сама особистість; ? процес вдосконалення особистості має подвійну детермінацію: внутрішню (розкриття потенціалу) і зовнішню (усвідомлені і прийняті зовнішні впливи). Принцип розвитку розуміється в акмеології однонаправлено, тобто орієнтація на прогресивний розвиток і самовдосконалення особистості. Беручи до уваги сьогоднішню критику гармонійного розвитку особистості, яка була властива для соціалістичної епохи нашого суспільства, мова йде про пропорційний розвиток. Про такий розвиток особистості як індивіда, як суб’єкту діяльності, особистості та індивідуальності. Акмеологія визнає діахронічний характер розвитку, який поділяється на два типи: прогрес і регрес (дисгармонія, деструкція особистості, обмеження розвитку). Сьогодні розвиток розуміють як стадійний процес, який має безповоротний характер, як функціонування особистості в діяльності (розвиток без діяльності просто неможливий). У сучасних працях науковців досліджено корисність праці для розвитку. Проте, була висунута і альтернативна формула – не всяка праця розвиває особистість, види діяльності, які пов’язані із вербальним інтелектом не мають вікового обмеження. Наприклад, письменники, перекладачі, актори зберігають творчий потенціал до кінця свого життя. Використання принципу розвитку в акмеології передбачає:– розуміння розвитку як вдосконалення, руху до зрілості, вищого рівня;– признання суб’єктного характеру розвитку;– здійснення розвитку через протиріччя, які вирішує суб’єкт;– індивідуальний характер розвитку;– багатоплановість розвитку в різних сферах встановлюється зв’язок розвитку особистості в життєвому шляху і професії;– реалізація потенціалу в процесі розвитку, виявлення скритих нереалізованих можливостей особистості; Сутність розвитку для акмеології полягає в якості культури. Тобто, засвоєння особистістю культури з однієї сторони, і творче створення особистістю таких образів, які потім по своїй значимості стануть надбанням людської культури для подальших поколінь. Проблема культури особистості розглядається як результат її розвитку, як спосіб її життєдіяльності. Акмеологами виділено „загальнокультурні параметри особистості” та „культурний рівень”. Дослідники вважають, що критерієм культури стає оптимальність і конструктивність її власного самовираження, самореалізації і того способу соціальної професіональної діяльності, за допомогою якого вона здійснює цю діяльність. 4. Методологічні принципи дослідження в акмеології. До конкретних методологічних принципів дослідження в акмеології належать:– принцип суб’єкта діяльності;– принцип життєдіяльності;– принцип потенційного і актуального;– принцип моделювання;– принцип оптимальності;– операційно-технологічний принцип;– принцип зворотнього зв’язку. Розробкою принципу суб’єкта діяльності займалися С. Рубінштейн, В. Мясіщев. Особливість цього принципу полягає в тому, що функціонуючи, особистість вписується в інші системи життєдіяльності, зокрема: професійна діяльність, спілкування, пізнання. Розвиток особистості в акмеології враховується і в стадійно віковій якості, і в функціонально-діяльнісній (розвиток в професії, становлення професіонала), і в ситуативній (розвиток особистості у важких ситуаціях). „Ставши суб’єктом, зазначає К.А. Альбуханова-Славська, особистість виробляє індивідуальний спосіб організації діяльності”. Цей спосіб повністю відповідає якостям особистості, її відношенню до діяльності та вимогам і об’єктивним характеристикам даного виду діяльності. У числі важливих суб’єктно-особистісних характеристик діяльності для акмеології важливим є поняття „компетентності”. Зокрема, в соціології поняття „компетентність” визначається як найбільш доскональне знання своєї справи, відносин, які існують, можливих засобів і способів досягнення мети. У теорії менеджменту і управління це поняття злилося з уявленнями про підготовленість професіоналів до управління. В акмеології під поняттям компетентності розуміють – вміння особистості вільно орієнтуватися в складних умовах професії, оперувати суб’єктивними та об’єктивними її складовими, вводити нові способи здійснення діяльності, технології. Отже, на основі принципу суб’єкта діяльності, розкриваються шляхи найбільш повного і оптимального самовираження в професії. Він також дозволяє забезпечити найвищу соціальну, професійну ефективність діяльності для людей різних професій. Принцип життєдіяльності. Поняття „акме” пов’язане із життєвим шляхом особистості та життєвими вершинами. Поряд з поняттям „піку” вершини кар’єри, існує поняття „піку” вершини життя. Вчені виділяють різні типи людей – ті, хто лише інколи піднімається на вершини життя і при цьому повністю вичерпують всі свої сили та потенціал, і тих, хто досягаючи вершин, зберігають в собі великі, ще нереалізовані можливості, яких не можна виміряти тією роботою, яку вони виконали. Сутність цього принципу дозволяє зрозуміти місце, роль, зміст і значення діяльності, в життєвому шляху особистості, зрозуміти життя не тільки як вільний від роботи час, але і як завдання самореалізації особистості. Сьогодні є проблема непропорційності життєвого шляху і професійного життя. Наприклад, завершення професійного життя льотчика веде до життєвої трагедії; безробіття часто сприяє фрустраціям, втраті змісту життя. Принцип потенційного і актуального. Він виконує дві функції: 1) методологічного орієнтира на резерви, можливості особистості, які можуть реалізуватися в майбутньому самою особистістю, або при акмеологічній підтримці; 2) практико-діагностичного орієнтира. Особистість не так часто і не повністю використовує свої інтелектуальні можливості, не „загружає” свій інтелект, прагне до вирішення більш легких чи стандартних завдань. Тобто, роль акмеології полягає у відкритті шляхів до повноцінної самореалізації. Принцип моделювання. Він був розроблений у середині ХХІ століття в сфері управління соціальними та виробничими системами. Під моделлю розуміють матеріальну чи мислительну (знакову) систему, яка відображає сукупність факторів, які відтворюють чи імітують об’єкт. Модель в акмеології проектує співвідношення теперішнього і майбутнього, якого ще немає в реальній дійсності, а також шлях руху до того майбутнього, який визначається зовнішньою та внутрішньою детермінацією. Ідеальна модель включає інтеграл початкового стану особистості, способу його зміни та розвитку і його фінішний, кінцевий стан. Принцип оптимальності. Оптимальне – це вибір найкращого варіанту із всіх можливих, сукупність найбільш сприятливих умов, найкращий варіант розв’язання завдання і шляхи його реалізації при даних умовах і ресурсах. Оптимізація – це процес переходу системи чи її елементів до оптимуму із деякого неоптимального стану. Наприклад, керівник, який схильний до авторитарного стилю керівництва повинен вміти відійти від нього у випадках, важкої ситуації у підлеглого, чи незвичайності виробничого завдання; керівнику ліберального стилю для забезпечення елементарних вимог, не слід іти на поводу тих працівників, які під маскою особистих прохань виправдовують безвідповідальність, чи некомпетентність. Операційно-технологічний принцип характеризує сутність акмеології як прикладної, практичної дисципліни. Технології, які застосовуються в акмеології повинні відповідати принципу оптимізації особистісних і професійних ресурсів. Принцип зворотнього зв’язку. Виражаючись в житті, професії, спілкуванні, особистість отримує не тільки результати цього вираження – результати праці, оцінку інших людей, зайняту посаду, але й сприймає себе в новій якості. У зворотному зв’язку основним є реалізм, об’єктивність особистості. Одні люди схильні оцінювати себе як успішних, не зважаючи на помилки і невдачі, інші, навпаки, здатні реалістично проаналізувати свої сильні та слабкі сторони, успішні та невдалі дії. 5. Принцип детермінізму розвитку. Одним із основних принципів в акмеологічному розумінні розвитку людини є принцип детермінізму. Детермінація – особливим чином організована структура причинно-наслідкових взаємодій, яка забезпечує позитивні ефекти розвитку. Існує декілька підходів до трактування цього поняття. Механічний підхід до трактування детермінізму полягає у теорії про те, що природній стан психіки це стан спокою, рівноваги. Стимулом розвитку є лише випадковий зовнішній фактор, соціальної чи біологічної природи, а сама психіка є лише пасивною передавальною ланкою. Тобто, по суті не сприймається процес саморозвитку психічного. Зазначимо, що такий підхід має багато недоліків, тому виникла необхідність дещо іншого підходу. Важливими особливостями акмеологічного трактування принципу детермінізму є: поступальний характер розвитку; визначна роль особистості як системоутворюючого фактора розвитку; важлива роль механізмів саморозвитку, самоорганізації, саморегуляції; гармонійне поєднання внутрішньої і зовнішньої детермінації поведінки і діяльності особистості як єдина умова творчого характеру процесу функціонування та розвитку особистості. На підтримку акмеологічного розуміння детермінації можна навести приклад механізму гомеостазу (підтримання однорідності внутрішнього середовища організму). Основна функція гомеостазу полягає у підтриманні стійкості певних параметрів в умовах варіативності факторів, які можуть порушити цю стійкість. Тобто механізми гомеостазу повинні звести до мінімуму чи навіть до нуля впливи, нейтралізувати їх детермінуючий вплив на організм. Без такої компенсаційної системи захисту такі складні системи як організм, психіка, особистість не могли би бути цілісними, а перетворилися б в елементи ентропійного розсіювання під різними впливами. Література: Волков Ю. Г., Добреньков В.И., Кадария Ф.Д., Савченко И.П., Шаповалов В.А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю.Г. Волкова. – Ростов-н /Д.: Феникс, 2001. Головатый Н.Ф. Соціологія молодежи: Курс лекций. – К., 1999. Головенько В.А. Український молодіжний рух у ХХ столітті. – К., 1997. Кравченко А.И. Социология: Учеб. пособие для студ. высш. пед. Учеб. заведений. – М. Издательский центр «Академия», 2002. Павловский В.В. Ювентология: проект интегративной науки о молодежи. – М.: Академический Проект, 2001. Про становище молоді в Україні. Щорічна доповідь президента України Кабінету Міністрів та Верховній Раді України. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
1 2 3 4 5 Категория: Соціологія \| Добавил: DoceNt (31.07.2016)
Просмотров: 268 \| Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0


Имя *:
Email *:

Код *: